2. Злочини, які посягають на недоторканність державного кордону України

Видовим об’єктом цих злочинів є суспільні відносини, що забезпечують недоторканність державного кордону України.

Згідно із ст. 1 Закону України „Про державний кордон України” державний кордон – це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України – суші, вод, надр, повітряного простору.

Об’єктивна сторона злочинів, які посягають на недоторканність державного кордону України, може полягати як в активних діях, так і в бездіяльності, коли має місце недотримання певних правил.

Злочини вважаються закінченими з моменту вчинення або початку вчинення діяння, незалежно від настання наслідків (склади цих злочинів формальні або усічені).

Суб’єктивна сторона злочинів, які посягають на недоторканність державного кордону України, характеризується або тільки умисною формою вини (ст. ст. 332, 333), або умислом чи необережністю (ст. 334).

Суб’єкт цих злочинів може бути як загальний (фізична осудна особа, яка досягла 16-ти років), так і спеціальний (особа, яка керує повітряним судном (ст. 334).

Диспозиції кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за вчинення злочинів, які посягають на недоторканність державного кордону України, бланкетні, тому під час кваліфікації цих злочинів потрібно звертатися до законів України: „Про державний кордон України” від 4 листопада 1991 р., „Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання” від 20 лютого 2003 р., „Про порядок виїзду і в’їзду в Україну громадян України” від 21 січня 1994 р., Повітряного кодексу України від 4 травня 1993 р.; та підзаконних актів: Правил перетинання державного кордону України громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р., Правил в’їзду іноземців в Україні, їх виїзду із України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р., Питання Державної служби експортного контролю, затверджене Указом Президента України від 17 квітня 2002 р.

3. Злочини, які посягають на відносини щодо забезпечення комплектування Збройних Сил України

Видовим об’єктом цих злочинів є суспільні відносини щодо забезпечення комплектування Збройних Сил України.

Об’єктивна сторона злочинів, які посягають на відносини щодо забезпечення комплектування Збройних Сил України, виявляється як в активних діях, так і в бездіяльності.

Злочини вважаються закінченими з моменту вчинення діяння (склади цих злочинів формальні).

Суб’єктивна сторона зазначених злочинів характеризується наявністю прямого умислу.

Суб’єкт цих злочинів спеціальний – призовники, військовозобов’язані.

Диспозиції кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за вчинення злочинів, які посягають на відносини щодо забезпечення комплектування Збройних Сил України, бланкетні, тому під час кваліфікації цих злочинів потрібно звертатися до Конституції України та інших законів України: „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 25 березня 1992 р., „Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 р.