Тема 36. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації

Історія розвитку кримінального законодавства України щодо злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.

Характеристика злочинів у сфері охорони державної таємниці та конфіденційної інформації.

Характеристика злочинів, що посягають на недоторканність державного кордону.

Характеристика злочинів, які порушують порядок комплектування Збройних Сил України, що забезпечує її обороноздатність.

Під час вивчення історія розвитку кримінального законодавства України щодо злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації слід звернути увагу на те, що до прийняття КК України у 2001 р. ці злочини, належали до злочинів проти держави.

• Суспільні відносини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації є гарантією внутрішньої і зовнішньої безпеки держави. Це випливає із змісту Закону України „Про основи національної безпеки України”. Незважаючи на важливість згаданих суспільних відносин законодавець виключив злочини у сфері охорони державної таєниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації із системи злочинів проти основ національної безпеки, розмістивши їх на чотирнадцятому місці в переліку злочинів Особливої частини КК України.

Аналіз кримінально-правових норм, що містяться в Розділі XIV Особливої частини КК України, дозволяє запропонувати наступну класифікацію злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації за родовим об’єктом:

1. Злочини, які посягають на відносини у сфері охорони інформаційної безпеки України: розголошення державної таємниці (ст. 328); втрата документів, що містять державну таємницю (ст. 329); передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави (ст. 330);

2. Злочини, які посягають на недоторканність державного кордону України: незаконне переправлення осіб через державний кордон України (ст. 332); порушення порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю (ст. 333); порушення правил міжнародних польотів (ст. 334);

3. Злочини, які посягають на відносини щодо забезпечення комплектування Збройних Сил України: ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335); ухилення від призову за мобілізацією (ст. 336); ухилення від військового обліку або спеціальних зборів (ст. 337).

З’ясувавши систему злочинів, можна перейти до аналізу окремих їх видів.

1. Злочини, які посягають на відносини у сфері охорони інформаційної безпеки України

Видовим об’єктом цих злочинів є суспільні відносини у сфері охорони інформаційної безпеки України. Під інформаційною безпекою України слід розуміти стан захищеності інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави і спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави.

Об’єктивна сторона злочинів у сфері охорони інформаційної безпеки України може полягати як в активних діях (наприклад, збір відомостей, що становлять конфіденційну інформацію (ст. 330)), так і в бездіяльності (наприклад, недотримання встановленого порядку поводження з документами, що призвело до їх втрати (ст. 331)).

Злочини у сфері охорони інформаційної безпеки України вважаються закінченими з моменту вчинення діяння, незалежно від настання наслідків (склади цих злочинів формальні). Лише у тих випадках, коли кваліфікуючими ознаками вказаних злочинів є настання тяжких наслідків, склади цих злочинів матеріальні.

Час, місце, спосіб вчинення злочину є факультативними ознаками об’єктивної сторони і на кваліфікацію не впливають.

Суб’єктивна сторона цих злочинів характеризується як умисною формою вини, так і необережністю. У деяких випадках обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони можуть бути мотив і мета (ст. 330).

Суб’єкт злочинів у сфері охорони інформаційної безпеки України спеціальний – особа, якій відомості, що становлять державну таємницю або конфіденційну інформацію, були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’яків.

Диспозиції кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за вчинення злочинів у сфері охорони інформаційної безпеки України, бланкетні, тому під час кваліфікації цих злочинів потрібно звертатися до законів України: „Про державну таємницю” від 21 січня 1994 р., „Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р.; та підзаконних актів: Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1998 р.