3. Підміна дитини (ст. 148)

Безпосереднім об’єктом цього злочину є свобода дитини, або передбачене Конституцією України право людини на дитинство. Крім того, від цього злочину страждають відносини, пов’язані з правом дитини виховуватися в сім’ї з батьками, а також з правом батьків виховувати дитину. Ці відносини слід визнати додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом цього злочину.

Потерпілими від злочину слід вважати дитину. Кримінальний кодекс України не містить визначення поняття “дитина”. Таке визначення міститься в ч. 1 ст. 6 Сімейного кодексу України, де вказано, що особа має правовий статус дитини до досягнення нею повноліття.

Між тим, виходячи зі смислу норми, під дитиною у цій статті слід розуміти, як правило, немовля – особу, ідентифікувати яку за її індивідуальними ознаками її батьки чи інші законні представники з тих чи інших причин ще повною мірою неспроможні. Наприклад, підміна відбулася до того, як мати здатна була запам’ятати щойно народжену дитину, або до передачі дитини батькові у разі смерті матері тощо. „Чужою” називають дитину, яка не є біологічно рідною для особи, яка здійснює підміну дитини.

Об’єктивна сторона злочину полягає в підміні, тобто заміні іншою, новонародженої або грудної дитини (немовляти). Підміна може здійснюватись у формі: а) заміни суб’єктом злочину однієї чужої дитини на іншу, яка для нього є також чужою; б) заміни власної дитини на чужу або чужої дитини на власну; в) надання суб’єктом злочину батькам (законним представникам) чужої дитини під виглядом їх рідної дитини (наприклад, замість зниклої дитини, яка давно померла, батькам повертається чужа дитина).

Згода батьків однієї дитини на підміну не змінює злочинної сутності діяння, оскільки при цьому ігнорується воля інших батьків (законних представників).

Злочин вважається закінченим з моменту здійснення підміни чужої дитини.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов’язковою ознакою складу злочину є мотив – корисливий, який полягає у прагненні винного до збагачення, або інші особисті мотиви, наприклад заміна своєї хворої дитини на здорову чужу дитину.

Суб’єктом злочину є осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла 16 років і для якої одне з немовлят або обоє немовлят є чужими. Також суб’єктами даного злочину можуть бути батьки, якщо вони передають свою дитину іншим особам, взамін на чужу.

4. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини (ст. 149)

Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини, пов’язаним зі свободою, честю та гідністю людини.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 149 КК додатковим факультативним безпосереднім об’єктом цього злочину можуть бути відносини, пов’язані зі здоров’ям людини, її життям, встановленим порядком здійснення посадовими особами своїх повноважень, а також пов’язані з правом дитини виховуватися в сім’ї з батьками та з правом батьків виховувати дитину.

Аналіз ч. 1 ст. 149 КК дозволяє зробити висновок про те, що об’єктивна сторона цього складу злочину може виразитися у наступних формах: торгівля людьми; здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина; вербування людини; переміщення людини; переховування людини; одержання людини.

Під торгівлею слід розуміти передачу та отримання людини у фактичну, а не юридичну, незаконну власність за певну грошову винагороду. Вербування людини - це дії, пов’язані із схилянням особи працю­вати чи надавати послуги на певних умовах, як правило, за матеріальну винагороду. Переміщення людини — це вчинення суб'єктом злочину будь-яких дій по переміщенню у просторі потерпілої особи з одного місця в інше. Переховування людини - це вчинення суб’єктом злочину будь-яких дій, спрямованих на те. щоб унеможливити або утруднити встановлення. того, де на даний час знаходиться потерпіла особа. Під передачею людини слід розуміти вчинення однією особою певних дій, пов'язаних із наданням потерпілого іншій особі (одержувачу). Під одержанням людини слід розуміти заволодіння людиною чи її тримання особою, якій людина була передана.

Вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини можливі лише шляхом використання суб'єктом злочину обману, шантажу та уразливого стану потерпілої особи.

За конструкцією склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 149 КК формальний.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 149 КК України, вчинюється з прямим умислом. Торгівля, тобто купівля-продаж людини здійснюється з корисним мотивом. Ця озна­ка суб’єктивної сторони для особи, що продає людину, є обов’язковою. При здійсненні іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само при вербуванні, переміщенні, переховуванні, передачі або одержанні людини, в тому числі внаслідок торгової угоди, мотиви можуть бути різними. Тому для цих дій мотив є факультативною ознакою.

Для вербування, переміщення, переховування, передачі та одер­жання людини обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є мета зло­чину, а саме експлуатація потерпілої особи.

Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку. Частиною 2 ст. 149 КК України передбачається здійснення цього злочину спеціальним суб’єктом – службовою особою, шляхом використання свого службового становища, а також особою, від якої потерпілий знаходиться в матеріальній чи іншій залежності.