Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
krim_prots_ekzamen (1).doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
18.09.2019
Размер:
423.42 Кб
Скачать

1. кримінальний процес-це врегульована нормами кримінально- процесуального права діяльність органів дізнання слідчого, прокурора, судді і суду по розкриттю злочинів, викриттю й покаранню винних та недопущенню покарання невинних, а також система правовідносин, що виникає у перебігу цієї діяльності, вказаних органів один з одним, а також громадянами, посадовими особами, у установами, підприємствами, громадськими об'єднаннями й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності.

Зміст кримінально-процесуальної діяльності полягає у: 1.Перевірці і вирішенні заяв і повідомлень про злочини. 2.Розслідуванні кримінальних справ. 3.Судовому вирішенні кримінальних справ. 4.Вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків. 5.Прокурорському нагляді за виконанням законів органами дізнання та досудового слідства. 6.Судовому контролі законності та обґрунтованості процесуальних рішень і дій органів дізнання, слідчих і прокурорів. 7.Виконанні доручень органів розслідування і судів інших держав. 8.Вирішенні питань, пов'язаних з реабілітацією і відшкодуванням збитків, завданих незаконними діями та рішеннями органів дізнання, слідства, прокуратури, суду та органів виконання покарань.

Суть кримінального процесу виявляється у його спрямованості на захист суспільного і державного устрою, прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб від злочинних посягань. Водночас кримінальний процес - це активна діяльність з метою попередження, припинення та ліквідації злочинів, а також причин і умов, що їх породжують.

Завдання кримінального процесу сформульовано у статті 2 Кримінально- процесуального кодексу України (надалі - КПК).Це зокрема:охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть у ньому участь; швидке й повне розкриття злочинів; викриття винних; забезпечення правильного застосування закону, щоб кожний хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності та жоден невинуватий не був покараний.

2. Стадії кримінального процесу-це порівняно самостійні етапи кримінально-процесуальної діяльності, що характеризуються безпосередніми завданнями, специфічним колом суб'єктів і процесуальних засобів діяльності, а також підсумковими рішеннями.

СТАДІЇ:1)  порушення кримінальної справи;2)   досудове розслідування(форми-дізнання та досудове слідство);3)   попередній розгляд справи суддею;4)        судовий розгляд(частини (етапи) - підготовча частина, судове слідство, судові дебати, останнє слово підсудного, постановлення і проголошення вироку);5)   апеляційне провадження;6)   касаційне провадження;7)   виконання вироку, ухвали і постанови суду;8) перегляд справи за нововиявленими обставинами. 9) перегл суд ріш ВСУ

Порушення кримінальної справи- це початкова стадія кримінального процесу, в якій компетентні державні органи здійснюють процесуальну діяльність з прийняття, реєстрації, розгляду, перевірки та вирішення заяв і повідомлень про злочини йприймають одне з таких рішень: 1) про порушення кримінальної справи; 2) про відмову в порушенні кримінальної справи; 3) про направлення заяви або повідомлення та матеріалів їх перевірки за належністю.

Досудове розслідування(здійснюється у двох формах: дізнання та досудове слідство)ДОС РОЗСЛ здійсн у формі дізнання закінчується прийняттям одного з таких рішень: 1) про закриття кримінальної справи; 2) про направлення справи для провадження досудового слідства.

Досудове розслідування у формі досудового слідства закінчується прийняттям одного з таких рішень:1) про закриття кримінальної справи; 2) про направлення справи до суду з обвинувальним висновком; 3) про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру; 4) про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів виховного характеру; 5) про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

За результатами попереднього розгляду справи суддя приймає одне з таких рішень:1) про призначення справи до судового розгляду; 2) про зупинення провадження в справі; 3) про закриття справи; 4) про направлення справи за підсудністю; 5) про повернення справи прокуророві; 6) про повернення справи на додаткове розслідування.

За результатами судового розгляду може бути прийнято одне з таких рішень:1) вирок (обвинувальний або виправдувальний); 2) про закриття кримінальної справи; 3) про застосування чи незастосування примусових заходів медичного характеру; 4) про застосування або незастосування при­мусових заходів виховного характеру; 5) про повернення справи на додаткове розслідування.

За результатами такого перегляду суд апеляційної інстанції приймає одне з таких рішень:1) залишає судове рішення без змін; 2) змінює судове рішення; 3) скасовує судове рішення та закриває справу; 4) скасовує судове рішення і направляє справу на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд у суд першої інстанції; 5) постановляє своє рішення, скасовуючи повністю або частково рішення суду першої інстанції.

За результатами такого перегляду суд касаційної інстанції приймає одне з таких рішень:1) залишає судове рішення без змін; 2) змінює судове рішення; 3) скасовує судове рішення та закриває справу; 4) скасовує судове рішення і направляє справу на нове розслідування чи новий судовий або апеляційний розгляд.

Виконання вироку чи іншого судового рішення- це стадія кримінального процесу, в якій суд, який постановив рішення, вирішує всі питання, що виникають у зв'язку зі зверненням цього рішення до виконання, його фактичним виконанням, а в деяких випадках і після його виконання.

Перегляд судових рішень у порядку виключного провадження- це стадія кримінального процесу, в якій судове рішення переглядається у зв'язку з нововиявленими обставинами чи у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням кримінально-процесуального закону, що вплинули на правильність судового рішення.

3. Кримінально-процесуальна форма- це передбачений кримін-проц законом порядок усієї кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду, а також громадян та юридичних осіб, залучених до сфери цієї діяльності, як і порядок вчинення й оформлення окремих процесуальних дій, прийняття, оформлення і звернення до виконання процесуальних рішень.

Кримінально-процесуальна форма створює визначений, детально врегульований і обов'язковий режим кримінально-процесуального провадження.

Порядок провадження єдиний (уніфікований) в усіх кримінальних справах, що гарантує дотримання прав суб'єктів процесу. Проте в деяких випадках законодавець встановлює особливі порядки провадження - диференційовані форми (залежно від суб'єкта суспільно небезпечного діяння чи характеристик злочину).

Особливу (диференційовану) форму (порядок) провадження передбачено:1)    для кримінальних справ про злочини та суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми особами;2)   кримінальних справ про суспільно небезпечні діяння неосудних осіб;3)   кримінальних справ приватного обвинувачення;4)   протокольної форми досудової підготовки матеріалів.

Необхідність застосування особливої форми провадження у кримінальних справах двох перших категорій зумовлено потребою надання додаткових процесуальних гарантій особам, які через неповноліття чи психічну хворобу не можуть повноцінно захищати свої права та законні інтереси. Форму провадження у двох останніх категоріях справ, навпаки, може бути спрощено, бо в їхніх межах встановлюються обставини нетяжких злочинів, вчинених в умовах очевидності.

Значення кримінально-процесуальної формиполягає в наступному:вона забезпечує дотримання режиму законності у кримінальному процесі;створює необхідні умови для встановлення істини у справі: забезпечує захист прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві; сприяє забезпеченню виховного впливу кримінального процесу; забезпечує єдиний порядок провадження в кримінальних справах.

4. Кримінально-процесуальний акт-це письмовий документ, складений на підставі кримінально-процесуального закону уповноваженим на те суб'єктом у зв'язку зі здійсненням процесуального акту (виконанням процесуальних дій або прийняттям процесуальних рішень), у якому зафіксована інформація про хід і результати кримінально-процесуальної діяльності.

Значення кримінально-процесуальних документів: є обов'язковим елементом процесуальної форми; фіксують юридично значимі факти; є засобом реалізації суб'єктами процесу своїх прав і виконання обов'язків; є гарантією забезпечення законності під час розкриття та розслідування злочинів, здійснення правосуддя в кримінальних справах.

Основні види кримінально-процесуальних документів:•      постанова- це процесуальний документ, у якому мотивуються та формулюються рішення особи, що провадить дізнання, органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, прийняті під час провадження в справі;•     протокол- це процесуальний документ, у якому фіксуються відомості про проведення слідчих, судових та інших процесуальних дій, про їхній зміст і наслідки;•              ухвала- це процесуальний документ, у якому мотивуються та формулюються рішення (крім тих, які формулюють у вироку), котрі виніс суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції в судових засіданнях колегіально;•      вирок- це підсумковий процесуальний документ судового розгляду кримінальної справи, в якому мотивується та формулюється прийняте судом першої інстанції рішення про винуватість або невинуватість підсудного, а також інші рішення, прийняті судом за результатами розгляду справи по суті.

До інших видівкримінально-процесуальних документів належать: подання, клопотання, повідомлення, обвинувальний висновок, заява, доручення, зобов'язання та ін.

5. Кримінально-процесуальні гарантії- це передбачені КПК законом засоби забезпечення ефективного здійснення кримінального судочинства, тобто засоби забезпечення виконання завдань кримінального процесу, охорони прав і законних інтересів осіб, які беруть у ньому участь.

Значення: забезпечує реальне втілення у життя прав і законних інтересів усіх учасників кримінального процесу та всіх осіб, що беруть участь у справ, і тим самим є загальною гарантією правосуддя у кримінальних справах.

Систему кримінально-процесуальних гарантій становлять:1)  кримінально-процесуальна форма;2)   принципи кримінального процесу;3)   процесуальній статус учасників кримінального процесу;4)   можливість застосування заходів кримінально-процесуального примусу;5)  прокурорський нагляд;6)   судовий контроль;7)   відомчий контроль;8)        інститут оскарження дій органів та посадових осіб, які ведуть кримінальний процес;9)   процесуальні строки та ін.

6. Кримінально-процесуальні функції- виражені у законі основні напрями кримінально-процесуальної діяльності, що здійснюються з метою реалізації завдань кримінального судочинства суб'єктами, уповноваженими на ведення процесу або наділеними правами для активної участі у справі з метою захисту своїх законних інтересів.

Основні функції у кримінальному процесі:- функція обвинувачення (кримінальне переслідування);-     функція захисту;- функція вирішення справи по суті (чи правосуддя).

Основними їх справедливо називають тому, що вони завжди проявляються у центральній стадії процесу - стадії судового розгляду - та визначають змагальну побудову судового розгляду кримінальної справи.

З-поміж інших функцій у юридичній літературі виділяють: функцію провадження дізнання, функцію досудового розслідування кримінальної справи, функцію прокурорського нагляду за додержанням законів органами дізнання та досудового слідства, функцію судового розгляду кримінальної справи, функцію підтримання і забезпечення цивільного позову у кримінальній справі тощо.

Функції кримінального процесу завжди виконують певні суб'єкти процесу, при цьому один суб'єкт не може виконувати одночасно дві та більшу кількість функцій.

Форми реалізації процесуальних функцій:-прийняття рішень;-виконання дій;-участь у провадженні процесуальних дій.

7. КП правовідносини-це врегульовані кримінально-процесуальним законом суспільні відносини, що виникають і розвиваються у зв'язку з розкриттям та розслідуванням злочинів, здійсненням правосуддя в кримінальних справах і виконанням судових рішень.

Елементами кримінально-процесуальних правовідносин є:- суб'єкти (всі державні органи, їхні посадові особи, що здійснюють кримінальне судочинство, а також інші громадяни, посадові особи, юридичні особи, які залучаються до сфери кримінального процесу);- об'єкт (те, з приводу чого виникли та розвиваються правовідносини, головним чином очікуваний результат поведінки учасників кожного конкретного право відношення);- процесуальні права й процесуальні обов'язки суб'єктів кримінально- процесуальної діяльності.

Юридичний факт — це життєва обставина, з якою норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

У кримінальному процесі розрізняються юридичні факти загального значення і конкретні. Так, порушення кримінальної справи - ​​юридичний факт, що надає слідчому право проводити різні слідчі дії за його постановам. Конкретним юридичним фактом, що породжує визначені законом правовідносини між слідчим і обвинуваченим, з'явиться винесена слідчим постанову про проведення окремого слідчої дії (наприклад, очної ставки, призначення експертизи).

Юридичними фактами в кримінальному судочинстві можуть бути також дії, стану, події. Подача захисником обвинуваченого касаційної скарги спричиняє обов'язок вищестоящого суду розглянути її. Юридичним фактом є постанова Державної Думи про амністію: обвинувачуваний набуває право на припинення кримінального переслідування та звільнення від кримінального покарання, якщо його дії підпадають під встановлені нею умови. Встановлені законом юридичні факти можуть спричинити зміну або припинення кримінально-процесуальних правовідносин.

8. Кримінальний процес як галузь права(кримінально-процесуальне право) - це одна з галузей права України, сукупність правових норм, які регулюють діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, а також інших фізичних і юридичних осіб, які залучаються до сфери кримінального судочинства, під час провадження в кримінальних справах.

Зв'язок КПП з іншими галузями права:

1.  Конституційним правом- в КУ закріплено більшість засад (принципів) кримінального процесу, основні права й свободи громадян, судова система. У КПП закріплюється система процесуальних гарантій їх здійснення, охорони прав і свобод громадян.

2.  Законодавством про судоустрій і статус суддів, прокурорський нагляд і адвокатуру- у якому встановлюються основні принципи організації й діяльності суду, прокуратури, органів дізнання і досудового слідства, адвокатури. Кримінальний процес визначає порядок діяльності цих органів щодо порушення, досудового розслідування, судового розгляду й вирішення кримінальних справ, а також участі адвокатів у цій діяльності.

3.  Законодавством про оперативно-розшукову діяльність (ОРД)- завданням ОРД є пошук і фіксація в інтересах кримінального судочинства фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб і груп. Матеріали ОРД використовуються як приводи й підстави для порушення кримінальної справи або проведення невідкладних слідчих дій, отримання фактичних даних, які можуть бути доказами в кримінальній справі.

4.  Кримінальним правом- норми кримінального права приводяться в дію і застосовуються органами дізнання і досудового слідства, прокурорами й судами до осіб, які вчинили злочини, тільки у межах кримінального процесу. В свою чергу, основні питання предмета доказування в кримінальній справі визначаються складом того чи іншого злочину, сформульованого в кримінальному праві. Цей нерозривний зв'язок кримінального процесу і права можна виразити так: кримінальний процес без кримінального права був би непотрібним, а кримінальне право без кримінального процесу було б безсилим.

5.    Криміналістикою та судовою психологією- всі організаційні, тактичні, методичні й психологічні прийоми розслідування злочинів, які розробляються вказаними науками, застосовуються тільки в межах кримінального процесу і не можуть суперечити нормам кримінально-процесуального прав, тим правилам і прийомам розслідування злочинів, провадження слідчих дій, що закріплені в ньому. Досягнення судової психології широко використовуються, зокрема у формі проведення судно-психологічної експертизи.

6.    Кримінологією- жодна з розроблених кримінологами рекомендацій не може бути здійснена на практиці, якщо вона суперечить кримінально- процесуальному закону, бо це призвело б до порушення законності державними органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю. Кримінологія ґрунтується на нормах кримінально-процесуального права, аналізі діяльності органів дізнання і досудового слідства, прокуратури й суду по конкретних справах, на вивченні цих справ.

7.     Судовою медициною і судовою психіатрією- досягнення яких використовуються, зокрема при провадженні освідування, огляді трупа, призначенні судно-медичної і судово-психіатричної експертиз. Правові основи призначення і провадження цих експертиз, оформлення і використання їх результатів, участі судових медиків у провадженні слідчих і судових дій містяться в нормах кримінально-процесуального права.

9. Кримінально-процесуальні норми-це встановлені державою загально­обов'язкові правила поведінки суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності, виконання яких забезпечується заходами державного примусу.

Види кп н:• норми, що зобов'язують (імперативні)- категорично диктують суб'єктам кримінально-процесуальної діяльності певну поведінку (наприклад, ст. 4 КПК: „Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчинені злочину, і до їх покарання");

•           норми, що уповноважують -наділяють учасників кримінального судочинства відповідними процесуальними правами(напр, ч.1 ст.88 КПК надає уч суд розгл право ознайомитися з протоколом суд засідання і подати письмові зауваження. Але скористатися цим правом чи ні, вирішують самі учасники судового розгляду);• норми, що забороняють -зобов'язують учасників кримінального процесу утримуватися від вчинення певних дій (наприклад, ч. 3 ст. 22 КПК: „Забороняється домагатися показань обвинуваченого та інших осіб шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.").

За порушення приписів, які містяться у зобов'язуючих і заборонювальних нормах, до суб'єктів кримінального-процесуальної діяльності можуть бути застосовані наступні санкції:1.Процесуальні(привід через органи внутрішніх справ свідка, повернення кримінальної справи на додаткове розслідування, скасування постанови слідчого чи вироку суду тощо).2.Дисциплінарні(догана, звільнення з роботи тощо).3.Адміністративні(злісне ухилення свідка, потерпілого, експерта від явки до органів дізнання та досудового слідства тягне за собою адміністративний штраф тощо).4.Кримінально-правові(відмова свідка від дачі показань - кримінальна відповідальність за ст. 385 Кримінального кодексу України).

Як і всі правові норми, кримінально-процесуальні норми за своєю структурою складаються з трьох частин -гіпотези, диспозиції та санкції.

Гіпотеза -визначає умову (обставину), за наявності якої певна норма повинна застосовуватися.Диспозиція -визначає, хто є учасником конкретних правовідносин, що регулюються нормою, та яка поведінка передбачається чи дозволяється цією нормою.Санкція -передбачає несприятливі для суб'єкта процесу наслідки, які настають у разі невиконання норми.

Гіпотеза і диспозиція кримінально-процесуальних норм, зазвичай, формулюються досить чітко в одній статті або її частині. Санкції нерідко містяться в інших статтях або ж формулюються стосовно кількох або багатьох однорідних норм. ВИДИ санкцій: Правовідновлювальні-повязані з усуненням допущених порушень закону та поновлення законності шляхом скасування незаконного проц. Ріш. Каральні-повязані з настанням для конкретного суб’єкта кр. Проц. Певних негативних наслідків.

10. КПП України - писане й кодифіковане. Єдиним джерелом кримінально-процесуального права України є закон. Отже, кримінально-процесуальні норми, що регулюють порядок провадження в кримінальних справах, розміщуються в нормативно-правових актах, які мають силу закону.

До джерел кримінально-процесуального права України належать:

1)   КУ як акт, який має найвищу юридичну силу, а його норми є нормами прямої дії. Конституція України встановлює концептуальні положення кримінального процесу, закріплює його принципи;2)   КПК України-систематизоване зведення кримінально-процесуальних норм, які докладно регламентують увесь порядок провадження в кримінальних справах. 3)    інші закони України(„Про судоустрій і статус суддів", „Про прокуратуру", „Про міліцію", „Про оперативно-розшукову діяльність", „Про адвокатуру", „Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" тощо). 4)   міжнародні угоди та договори з питань правової допомоги у кримінальних справах. Серед них виділяють: (Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права людини,Конвенція про захист прав та основоположних свобод людини та ін.. 5)    рішення КСУ,якими визнаються неконституційними повністю чи в певній частині закони й інші правові акти, на підставі яких (зважаючи на які) органи досудового розслідування, прокурор або суд здійснюють провадження у кримінальних справах;

6)     рішення Європейського суду з прав людинищодо питань, пов'язаних з тлумаченням відповідності законодавства, на підставі якого національним судом вирішена кримінальна справа, вимогам міжнародних актів з прав людини.

11. Дія кримінально-процесуального закону в просторі може бути територіальною й екстериторіальною.

Територіальна чинність КП закону окреслена територією України та визначається державним суверенітетом. Провадження у кримінальних справах на території України здійснюється за правилами КПК України незалежно від місця вчинення злочину.

Екстериторіальна дія закону регулюється міжнародними договорами та передбачає поширення законодавства певної держави за межі її території. Так, провадження в кримінальних справах про злочини, вчинені на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває поза межами України під прапором або розпізнавальним знаком України, здійснюється згідно з кримінально-процесуальним законодавством України, якщо інше не перед­бачено міжнародними договорами.

Чинність кримінально-процесуального закону в часіможе бути прямою та зворотною. Пряма дія закону полягає в тому, що при провадженні у кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє під час провадження дізнання, досудового слідства чи судового розгляду справи.

За загальним правилом, закон зворотної сили не має (ст. 58 Конституції України). Проте кримінально-процесуальний закон, згідно з яким покращується становище учасників процесу має зворотну силу, тобто поширюється на ті кримінально-процесуальні відносини, що виникли до його прийняття.

Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (ч. 5 ст. 94 Конституції України).

Чинність кримінально-процесуального закону щодо осіб характеризується загальним правилом: закон діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії та є суб'єктами відносин, котрі він регулює. Дія кримінально-процесуального закону поширюється на всіх громадян України, осіб без громадянства й іноземних громадян, окрім осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності (дипломатичним імунітетом).

12. Принципи (засади) кримінального процесу-це закріплені в законі вихідні положення, правила, що відображають панівні в державі політичні й правові ідеї щодо завдань і способу здійснення судочинства в кримінальних справах, які визначають спрямованість та побудову кримінального процесу загалом, форму й зміст його стадій та інститутів.

Згідно ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є:

1)    законність;2)     рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;3)     забезпечення доведеності вини;4)     змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і доведеності перед судом їх переконливості;5)     підтримання обвинувачення в судів прокурором;6)     забезпечення обвинуваченому права на захист;7)     гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;8)     забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;9)     обов'язковість рішень суду.

Принципи кримінального процесу можуть бути класифіковані залежно від певних ознак.

За юридичною силою джерела, в якому закріплені принципи:

-       конституційні -у Конституції України (переважно, в розділі 2 та в ст. 129);

-         інші(спеціальні) - в інших законах, передусім, у Кримінально- процесуальному кодексі України.

Залежно від поширеності принципу на галузі права:

-       загальноправові -ті, що діють у всіх галузях права, але з певними особливостями в кримінально-процесуальному праві (наприклад, принцип законності);

-    міжгалузеві -ті, що діють у кількох галузях права, зокрема й з певними особливостями в кримінально-процесуальному праві (приміром, принцип змагальності);

-        галузеві -ті, що діють лише в межах кримінального процесу (до прикладу, принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист, забезпечення безпеки учасників кримінального процесу; допустимість притягнення до кримінальної відповідальності лише за умови доведеності вини; допустимість застосування примусових і запобіжних заходів лише в разі крайньої необхідності; забезпечення ознайомлення особи, що притягується до відповідальності, з обвинуваченням і допустимість судового розгляду справи тільки в рамках пред'явленого обвинувачення; незалежність слідчого;).

Значення принципів кримінального процесу:

1)   гарантія дотримання прав і законних інтересів особи при провадженні у кримінальній справі;2)   юридична база для тлумачення певних кримінально-процесуальних норм, а також для вирішення суперечностей, що виникають під час кримінально-процесуальної діяльності;3)       основа для удосконалення кримінально-процесуальних інститутів і розвитку кримінально-процесуальної форми;4)      кожне рішення правозастосувача, яке приймається з порушенням вимог принципів, підлягає скасуванню, а одержана інформація не має доказового значення.

13. До загально правових принципів, що діють у кримінально-процесуальному праві, належать такі".   Принцип законності. 1. Принцип законності — це конституційно-правове положення,згідно з яким всі учасники кримінального процесу повинні виконувати приписи норм кримінально-процесуального та інших галузей права.м 2 ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом (ст. 5 КПК); 3 ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону (ч. 2 ст. 15 КПК); 4 істотне порушення кримінально-процесуального закону(ст. 370 КПК) та неправильне застосування кримінального закону (ст. 371 КПК) є підставами до скасування або зміни вироку. 2. Принцип державної мови судочинства. 3. Принцип забезпечення права людини на свободу та особисту недоторканність. 1. Принцип забезпечення права людини на свободу та особисту недоторканність — це конституційно-правове положення, згідно з яким ніхто при провадженні у кримінальній справі не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановлених законом. Зміст цього загально правового принципу виявляється в кримінальному процесі через такі положення: • кожен із учасників кримінального процесу має право на свободу і особисту недоторканність;• ніхто із учасників кримінального процесу не може бути позбавлений свободи і права на особисту недоторканність;• кожному заарештованому повідомляють при арешті причини його арешту; • про арешт (затримання) особи мають бути негайно сповіщені його родичі;• кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання; • затриману особу негайно звільняють, якщо протягом сімдесяти двох годин із моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою; 4. Принцип забезпечення недоторканності житла. 1. Принцип забезпечення недоторканності житла — це конституційно-правове положення, згідно з яким не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше, як за вмотивованим рішенням суду. 3. Положення, що розкривають зміст принципу:• кожному учасникові кримінального процесу гарантовано недоторканність житла та іншого його володіння;• ніхто не має права без законної підстави увійти до житла всупереч волі осіб, які в ньому проживають; • не допускається проникнення до житла чи іншого володіння учасника кримінального процесу, проведення в них огляду чи обшуку

5. Принцип забезпечення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, банківських вкладів і рахунків. 1. Принцип забезпечення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, банківських вкладів і рахунків — це конституційно-правове положення, згідно з яким всім громадянам гарантується таємниця і недоторканність їхньої кореспонденції та банківських вкладів. 3. У кримінальному процесі цей принцип реалізується через такі положення: • кожному громадянинові (а не тільки учасникові кримінального процесу) гарантовано таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, а також банківських вкладів;• ніхто, в тому числі посадові особи органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, не мають права розголошувати інформацію, що стала відомою їм із кореспонденції;• порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, банківських вкладів і рахунків тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 364 КК "Зловживання владою або службовим становищем". 6. Принцип поваги до честі та гідності особи, невтручання в її особисте та сімейне життя. поводженню чи покаранню; 7. Принцип гласності судового розгляду справи та його повного фіксування технічними засобами.

14. Принцип гласності судового розгляду справи та його повного фіксування технічними засобами. 1. Принцип гласності судового розгляду справи та його повного фіксування технічними засобами — це конституційно-правове положення, згідно з яким розгляд кримінальних справ у всіх судах(місцевих, апеляційних, касаційних) є відкритим. 3. У кримінальному процесі цей загально правовий принцип виявляється через такі положення:• ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про часі місце розгляду своєї справи. Призначивши кримінальну справу досудового розгляду, суддя вирішує питання про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання (п. 5 ч. 1 ст. 253 КПК). • розгляд кримінальних справ у всіх судах є відкритим — всі особи, які досягли 16 років, мають право бути присутніми під час слухання справ. Особи, які не досягли цього віку, також мають право бути присутніми, але тільки в тому разі, якщо вони є підсудними, потерпілими або свідками у справі (ч. 4 ст. 271 КПК); • хід судового розгляду та його результати можуть фіксуватися технічними засобами і висвітлюватися в засобах масової інформації. ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВОСУДДЯ ВИКЛЮЧНО СУДАМИ. Ця засада судочинства відображена у ст. 124 Конституції та ст. 5 Закону про судоустрій. Суд є єдиним державним органом, який здійснює від її імені правосуддя. Ніякий інший орган держави, крім суду, не вправі взяти на себе функцію здійснення правосуддя і не вправі постановити іменем України вирок, рішення у кримінальній, цивільній, господарській, адміністративній справі. Дана засада судочинства деталізується у галузевому процесуальному законодавстві. Зокрема, стосовно розгляду кримінальних справ вказане положення деталізовано у ст. 15 КПК, в якій передбачено, що ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.  Принцип незалежності суддів

Суд як носій судової влади виконує свою діяльність незалежно від законодавчої чи виконавчої влади. Судді під час здійснення судочинства незалежні та підкорюються лише закону. Їх гарантії незалежності можна класифікувати на процесуальні, правові, організаційні й матеріальні.

Принцип незалежності суддів передбачає незалежність: (а) від впливу й думки різних органів державної влади й управління, посадових осіб, громадських організацій, партій чи рухів, засобів масової інформації, окремих громадян; (б) від вищих судів; (в) від висновків слідчого, прокурора та інших осіб; (г) у самому суді, зокрема, незалежність народних засідателів і присяжних від суддів, а суддів — від головуючого (тобто можливість кожного з суддів і народних за­сідателів вільно брати участь у дослідженні доказів, обговорен­ні і прийнятті рішень за своїм переконанням, їх не­підзвітність будь­кому); (д) суддя не зобов’язаний давати будь­які пояснення по суті розглянутих справ або справ, які знаходяться у його провадженні, а також давати їх будь­кому для ознайомлення не інакше як у випадках і порядку, передбачених законом.

принцип обгрунтованості процесуальних дій

15. 1. Принцип публічності. 1. Принцип публічності — це правове положення, згідно з яким орган дізнання, слідчий, прокурор і суд повинні на підставі наданих їм державою "правообов'язків" здійснити в офіційному порядку незалежно від позиції будь-яких суб'єктів всі процесуальні дії у кримінальній справі для досягнення мети кримінального процесу і задоволення таким чином загальносуспільних інтересів у сфері боротьби зі злочинністю. 3. Зміст принципу публічності визначають такі правові положення: обов'язки:— органів, які ведуть кримінальний процес, у межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину і вжити передбачених законом заходів довстановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і доїх покарання;— цих органів встановити всі суттєві обставини, зібрати і перевірити всі необхідні докази незалежно від клопотань учасників процесу;— органів, які ведуть процес, здійснити процесуальну діяльність протягом певного строку;— державних органів, що ведуть процес, за наявності відповідних підстав надати певний статус тим чи іншим його учасникам;— органу дізнання, слідчого, прокурора і суду щодо забезпечення прав всіх учасників кримінального процесу; заборони: 2. Принцип презумпції невинуватості. 1. Принцип презумпції невинуватості — це правове положення,згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доти, доки її вину не буде доведено у передбаченому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. 3. Зміст принципу презумпції невинуватості відбивають такі положення: 1) визнати особу винною у вчиненні злочину може тільки суд(ч. 2 ст. 15 КПК); 2) особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; 3) презумпція невинуватості відбиває не особисту думку тієї чи іншої посадової особи (особи, яка провадить дізнання; слідчого;прокурора; судді), а об'єктивне правове положення; 4) ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. 5) ненадання обвинуваченим доказів своєї невинуватості за жодних обставин не можна розглядати як доказ його вини; 6) обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; 3. Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист. Забезпечення доведеності вини (п. З ч. З ст. 129 Конституції України); підтримання державного обвинувачення в суді прокурором (п. 5 ч. З ст. 129 Конституції України); забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень (п. 8 ч. З ст. 129 Конституції України) є структурними елементами принципу змагальності. 16.

Принцип публічності. ВСЕБІЧНЕ, ПОВНЕ І ОБ’ЄКТИВНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОБСТАВИН СПРАВИ. Всебічність, повнота і об’єктивність дослідження обставин справи є гарантією законності й обґрунтованості прийнятих судом рішень. Всебічність передбачає з’ясування всіх обставин, що складають предмет доказування, та інших істотних для справи обставин, тобто перевірку всіх можливих версій і вичерпне з’ясування всіх фактичних даних, що мають значення для правильного розгляду і вирішення справи. ЗАБЕЗПЕЧЕНЯ пыдозрювному, пыдсудному ОБВИНУВАЧЕНОМУ ПРАВА НА ЗАХИСТ. Ст. 59 Конституції України закріпила право кожної особи на правову допомогу, у випадку розгляду її справи у суді. Справа у суді розглядається відносно певного кола осіб, які визнаються учасниками судового процесу. У кримінальному процесі, до кола осіб, які мають право на правову допомогу належать підсудний, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач. Відповідно до ч.2 ст. 44 КПК України правову допомогу як захисники підсудного при розгляді кримінальної справи в суді крім адвокатів можуть надавати й інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Забезпечення доведеності вини. Особа, яка скоїла правопорушення, може бути притягнута до відповідальності лише за умови доведеності її вини в судовому засіданні. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (презумпція невинності). Принцип презумпції невинуватості

17. На досудових стадіях:

принцип швидкості оперативність дізнання забезпечення доведеності вини

недопустимість розголошення даних дізнання і слідства

процесуальна самостійніст слідчого

нагляд прокурора і контрльсуду за законністю дій

судових

ЗМАГАЛЬНІСТЬ СТОРІН ТА СВОБОДА У НАДАННІ НИМИ СУДУ СВОЇХ ДОКАЗІВ І ДОВЕДЕННІ ПЕРЕД СУДОМ ЇХ ПЕРЕКОНЛИВОСТІ, ПРИНЦИП ДИСПОЗИТИВНОСТІ. Змагальність як принцип правосуддя означає таку побудову процесу , процедури його здійснення, яка забезпечує судовому розгляді рівні можливості особам, які беруть в ньому участь у поданні доказів, у вільному викладенні своїх доводів, у даванні своїх тлумачень фактів, подій, доказів.

Диспозитивність проявляється у свободі по наданню сторонами (обвинувачення та захисту ) доказів, свободи у їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.

БЕЗПОСЕРЕДНІСТЬ ТА УСНІСТЬ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ. Принцип безпосередності судового розгляду стосується двох процесуальних моментів: складу суду та дослідження доказів. Почнемо з останнього. В основу судового рішення можуть бути покладені докази досліджені на під стадії судового слідства. Суд встановлює обставини, якими обґрунтовує рішення на підставі показань свідка, який був допитаний у суді, на підставі письмових доказів, які оголошені в судовому засіданні, оглянутих у судовому засіданні речових доказів, заслуханого в судовому засіданні висновку експерта, тощо. Окрім того, КПК закріплює , що кожна справа повинна бути розглянута в одному і тому ж складі суддів. Коли хто-небудь із складу суддів вибуває, він повинен бути замінений іншим суддею, і розгляд справи починається з початку.

 Принцип права на оскарження судового рішення

Принцип обов’язковості судового рішення

18. Згідно з п. 8 ст. 32 КПК учасниками процесу є: обвинувачений, підозрюваний, захисник, а також потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники.

У теорії кримінального процесу осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, іменують "учасники кримінального процесу", "суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності",

Суб'єкти кримінального процесу-це державні органи, посадові, юридичні та приватні особи, що ведуть кримінальний процес, або залучаються до нього, вступають між собою в процесуальні правовідносини, набуваючи процесуальних прав і виконуючи процесуальні обов'язки.

За цією підставою всіх суб'єктів поділяють на чотири групи.1.    Державні органи та посадові особи, що ведуть кримінальний процес (представляють державні інтереси).До них належать: суд, суддя, прокурор, начальник слідчого відділу, слідчий, орган дізнання й особа, що провадить дізнання.2.      Суб'єкти, які мають власний інтерес у кримінальному процесі. Це підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений, виправданий, потерпілий, цивільний позивач і цивільний відповідач.3.   Суб'єкти, що захищають або представляють інтереси інших осіб. До цієї групи належать: захисник, представник потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача. 4.Інші суб'єкти (особи, які не мають інтересу е кримінальній справі): заявник про злочин; особа, що дає пояснення слідчим органам, прокурору, судді; свідок; експерт; керівник експертної установи; спеціаліст; перекладач; особа, яка розуміє знаки німого чи глухого; поняті; поручителі; педагог; лікар; батьки або інші законні представники неповнолітнього свідка, котрі присутні при його допиті; особи, разом з якими особу пред'являють для впізнання; секретар судового засідання та ін.

19. Момент виникнення правоздатності залежить від того, у якій якості виступає дана особа. Для групи суб’єктів цей момент пов'язаний з наданням державою компетенції відповідній особі (органу) і настає з призначення на посаду (створення органу); для обвинувачуваного, підозрюваного, підсудного - пов'язаний з виникненням кримінальної правоздатності і відсутністю обставин, що виключають провадження у справі (ст.6 КПК). Для потерпілого, цивільного позивача і відповідача створюється самим фактом вчинення злочину з заподіянням конкретної шкоди; для захисника - 1) одержанням спеціальних знань в галузі права і 2) наданням права на здійснення юридичної допомоги; у випадках і порядку, передбаченому законом (для родичів - п.11 ст.32 КПК) правоздатність захисника виникає при досягненні 18 років; для представників - також пов'язаний з досягненням визначеного віку (ст.52 КПК), законних представників - при наявності встановлених законом зв'язків. Виникнення правоздатності в 3-й групі суб'єктів неможливе без типових ознак, які, однак, неконкретизовані в КПК: для свідка - це наявність правильно сприйнятих відомостей про обставини, що відносяться до справи незалежно від віку (ст.68 КПК), для експерта - наявність необхідних знань для дачі висновку (ст.75 КПК), для перекладача - здатність здійснювати достовірний і точний переклад, обумовлена рівнем освіти, віком і знанням мови. Кримінально-процесуальна дієздатність виникає з настанням певного юридичного факту, з яким закон пов'язує початок участі суб'єкта в судочинстві. Виникнення дієздатності у першої групи суб'єктів пов'язують з обов'язком реалізації прав і обов'язків у силу своєї компетенції. Для суб'єктів І групи - з обов'язком прийняти скаргу в порядку ст.ст. 4, 97 КПК Україна і вирішити її по суті, тобто з порушенням кримінальної справи і (чи) прийняттям її до свого провадження. Для суду зокрема - з одержання справи від прокурора в порядку підсудності, надходженням скарги потерпілого по справах приватного обвинувачення. Дієздатність суб'єктів 2-ї та 3-ї груп виникає з волевиявленням державного органу чи посадової особи, яке виражається у відповідному процесуальному документі про присвоєння процесуального статусу. [3, c.121]Так, дієздатність підозрюваного виникає з моменту складання протоколу затримання чи постанови про застосування запобіжного заходу до пред'явлення обвинувачення і допиту в цьому статусі (ст. 43-1, 106 КПК). Дієздатність обвинувачуваного - з моменту винесення постанови про залучення до участі в кримінальній справі в цій якості (ст.132 КПК) чи з порушення суддею кримінальної справи по справах приватного обвинувачення, за матеріалами в протокольній формі. Дієздатність потерпілого настає з моменту винесення постанови про визнання його таким (ст.49 КПК); захисника - з винесення постанови про допуск до участі у справі за запрошенням (угодою) чи за призначенням (ст.44 КПК). Момент виникнення дієздатності свідка пов'язаний із врученням йому повістки (ст.166 КПК), експерта - з винесенням постанови про призначення судової експертизи (ст.75, 76, 196 КПК), перекладача - із складанням протоколу про його участь у справі в даній якості (ст.128 КПК).

20. Суд (суддя)- це єдиний орган держави, уповноважений здійснювати правосуддя, зокрема й у кримінальних справах (ст. 15 КПК України). Правосуддя здійснюють професійні судді й, у визначених законом випадках, народні засідателі та присяжні. Кримінальні справи розглядаються по першій, апеляційній і касаційній інстанціях, а також у порядку виключного провадження суддею одноособово, колегією суддів або судом присяжних (ч. 2 ст. 129 Конституції України). Суддя, що діє одноособово, користується правами суду і постановляє рішення від імені держави. При здійсненні правосуддя е кримінальних справах професійні судді, народні засідателі та присяжні мають однакові права.

Повноваження суду:1)     здійснення суддею одноособово попереднього розгляду кримінальної справи, прийняття відповідного рішення за його результатами, а також вирішення питань, пов'язаних з підготовкою справи до судового розгляду;2)   дослідження з дотриманням принципів кримінального процесу всіх обставин кримінальної справи під час судового розгляду, встановлення об'єктивної істини та вирішення справи по суті;3)      вирішення питання про винуватість або невинуватість підсудного через постановлення вироку;4)   порушення лише кримінальних справ приватного обвинувачення;5)   здійснення звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав;6)   вирішення питань, пов'язаних зі зверненням вироку до виконання, інших питань, пов'язаних з виконанням вироку, питань про застосування примусових заходів медичного та виховного характеру;7)   здійснення судового контролю за законністю та обґрунтованістю рішень і дій органів досудового розслідування (надання дозволу на провадження певних процесуальних дій; розгляд скарг на дії та рішення органів дізнання, слідчого, прокурора);8)    скасування чи зміна вироку, ухвали або постанови суду вищестоящими судами в особливому процесуальному порядку (апеляційного, касаційного чи виключного провадження).

21. Прокурор-це суб'єкт кримінального процесу, що бере участь у всіх його стадіях, здійснюючи при цьому нагляд за дотриманням законів і підтримуючи державне обвинувачення у суді. Формами реалізації повноважень прокурора у кримінальному процесі України є:1.    Підтримання державного обвинувачення у суді.2.  Здійснення нагляду за дотриманням законів органами, які ведуть оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство. 3.Здійснення нагляду за дотриманням законів при виконання судових рішень по кримінальних справах, а також при застосування інших заходів, пов'язаних із обмеженням особистої свободи громадян.4.  Прокуратура продовжує виконувати функцію досудового слідства до завершення формування системи досудового слідства і введення в дію законів, які регулюють її функціонування. У стадії порушення кримінальної справипрокурор здійснює нагляд за законністю та обґрунтованістю та відмови у порушенні кримінальної справи. Він має право сам порушити кримінальну справу (ст. 100 КПК України). У стадії досудового розслідуванняпрокурор здійснює нагляд за законністю діяльності посадових осіб органів дізнання та досудового слідства незалежно від їхньої відомчої належності. Здійснюючи нагляд, він використовує широке коло повноважень,зокрема: він може вимагати для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали; скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих і осіб, які провадять дізнання; давати письмові вказівки про розслідування злочинів; вирішувати питання про допущення захисника до участі у справі; продовжувати строк розслідування у випадках і порядку, встановлених КПК тощо (ст. 227 КПК України). Після закінчення розслідування прокурор вирішує питання про затвердження обвинувального висновку та про направлення справи до суду (ст. 229 КПК України).

Згода прокурора потрібна: при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки /ст. 7 КПК/; при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям /ст. 7-2 КПК/  при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим /ст. 8 КПК/; при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру /ст.ст. 9, 232-1 КПК/ поміщення обвинуваченого в медичний заклад для тривалого спостереження за ним при проведенні судово-медичної або судово- психіатричної експертизи /ч. 1 ст. 205 КПК/;  поміщення особи, яка вчинила у віці від 11 до 14 років суспільно- небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке КК передбачене покарання у вигляді позбавлення волі понад п'ять років до приймальника розподільника до 30 діб /ч. 3 ст. 7-3КПК/;  провадження обшуку житла чи іншого володіння особи /ч.5 ст.177 КПК/;  обрання запобіжного заходу - тримання під вартою /ч. 2 ст. 165-2 КПК/;

Усудових стадіях прокурор: При попередньому розгляді справи суддею участь прокурора є обов'язковою, де він виступає з доповіддю щодо можливості призначення справи до судового розгляду, висловлює свою думку з приводу клопотань, заявлених іншими учасниками розгляду (ст. 240 КПК України). Прокурор зобов'язаний внести апеляційне чи касаційне подання на вирок, постанову або ухвалу суду, а також подання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, якщо вони, на його думку, є незаконними та необґрунтованими. У стадії виконання судових рішеньпрокурор здійснює нагляд за законністю їх виконання. Розпорядження прокурора, що стосуються виконання вироків, ухвал і постанов суду, є обов'язковими для всіх органів та осіб, які їх виконують (ст. 121 Конституції України, ст. 415 КПК України).

22. Начальник слідчого відділу-це посадова особа, на яку покладено обов'язок з організації та керівництва слідчою роботою. Згідно з п. 6-а ст. 32 КПК України, під терміном „начальник слідчого відділу" потрібно розуміти: начальника Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органів внутрішніх справ, безпеки, податкової міліції та його заступників, які діють у межах своєї компетенції. Стосовно начальників відповідних слідчих підрозділів прокуратури, то вони наділені повноваженнями прокурорів зі здійснення наглядової функції за законністю провадження досудового слідства. Начальник слідчого відділу здійснює відомчий процесуальний контроль за роботою підлеглих йому слідчих і несе персональну відповідальність за належну організацію діяльності слідчого апарату та її результати.

Начальник слідчого відділу має право(ст. 114-1 КПК України):1)  перевіряти кримінальні справи;2)      давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства чи певних слідчих дій;3)   передавати справу від одного слідчого іншому;4)   доручати провадження слідства декільком слідчим;5)   брати участь у провадженні досудового слідства;6)   особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

23. Слідчий-це посадова особа, на яку покладено обов'язок провадження досудового слідства.

Формами реалізації повноважень слідчого у кримінальному процесі України є: 1.  Проведення перевірки заяв і повідомлень про злочини і у відповідності із законом приймають рішення по результатам перевірки. 2. Розслідування кримінальних справ одноособово. 3.  Участь у розслідуванні кримінальних справ у складі слідчих та слідчо- оперативних груп. 4. Виконання окремих слідчих дій за дорученням інших органів розслідування і судів України та зарубіжних країн.

Слідчий зобов 'язаний:

1)    у кожному випадку виявлення ознак злочину порушити кримінальну справу, прийняти її до свого провадження та розпочати досудове слідство;2)   повно, всебічно й об'єктивно дослідити обставини справи у визначений законом процесуальний строк;3)  при провадженні досудового слідства вживати всіх передбачених законом заходів, використовувати всі свої повноваження та наявні в його розпорядженні науково-технічні засоби та знання для розкриття злочину;4)   роз'яснити всім суб'єктам досудового слідства їхні права й забезпечити реалізацію цих прав;5)  вжити заходів для забезпечення відшкодування завданої злочином шкоди;6)  вжити заходів до виявлення причин та умов, які сприяли вчиненню злочинів, і до їх усунення та ін.

Слідчий має право:

1)  самостійно приймати рішення про спрямування слідства та провадження слідчих дій (окрім випадків, коли законом передбачено одержання згоди, санкції, затвердження прокурора чи згоди суду), що є обов'язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами; 2)   у разі незгоди із вказівками начальника слідчого відділу, прокурора, що стосуються найважливіших питань провадження в кримінальній справі, подавати справу прокуророві чи прокуророві вищого рівня з письмовим викладом своїх заперечень; 3)  у межах своєї компетенції застосовувати заходи процесуального примусу; 4)      давати органам дізнання доручення та вказівки про провадження слідчих і оперативно-розшукових дій. Слідчий не має права доручати органам дізнання пред'явлення обвинувачення та допит обвинуваченого, а також ви­конання складних слідчих дій (відтворення обстановки й обставин події, очної ставки, пред'явлення для впізнання); 5)  вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні деяких слідчих дій;

Слідчий - це процесуально незалежний і самостійний суб'єкт кримінального процесу. Слідчий при здійсненні досудового слідства в кримінальній справі повинен керуватися тільки законом, виходити зі свого внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи е їх сукупності. Слідчі незалежні від впливу та думки будь-яких органів державної влади й управління, посадових осіб, громадських організацій, партій і рухів, колективів та угруповань, засобів масової інформації, окремих громадян.

Слідчий є самостійним у прийнятті рішень про спрямування слідства у кримінальній справі та про провадження слідчих дій (окрім випадків, коли необхідне отримання згоди від суду (судді) чи прокурора) та несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення.

24. Органи дізнання-це державні органи та посадові особи, що уповноважені законом вживати процесуальних, розшукових та інших заходів з виявлення ознак злочину, здійснювати досудове розслідування у формі дізнання з метою встановлення обставин злочину й осіб, які його вчинили, а також виконувати інші види кримінально-процесуальної діяльності для забезпечення інтересів досудового слідства та правосуддя у кримінальних справах.

Форми здійснення органами дізнання кримінально-процесуальної діяльності:1)  прийняття, перевірка та вирішення заяв і повідомлень про злочини;2)   досудове розслідування злочинів у формі дізнання;3)   здійснення провадження слідчих і розшукових дій в порядку виконання доручень слідчого чи прокурора або судових доручень;4)   надання допомоги слідчому при провадженні ним певних слідчих дій;5)  участь у розслідуванні злочинів у складі слідчо-оперативних груп;6)   здійснення досудової підготовки матеріалів у протокольній формі.

Особа, що провадить дізнання, (дізнавач) - це посадова особа органу дізнання, уповноважена керівником названого органу в межах своєї компетенції здійснювати дізнання у кримінальній справі та виконувати інші види кримінально-процесуальної діяльності.

У своїх процесуальних повноваженнях, особа, що провадить дізнання, (дізнавач), на відміну від слідчого, дещо обмежена законом. Так, вона не може приймати деякі види рішень (про притягнення особи як обвинуваченого, про закінчення розслідування складанням обвинувального висновку та ін.); для прийняття інших видів рішень необхідна згода начальника органу дізнання; вказівки начальника органу дізнання, прокурора для неї є обов'язковими та навіть їх оскарження не зупиняє їх виконання.

25. Обставини, що виключають можливість участі у справі судді, прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання,- це передбачені законом обставини, що викликають сумнів у безсторонності, об'єктивності вказаних осіб і тягнуть за собою неможливість їх участі у кримінальному судочинстві.

Суддя не може брати участі в розгляді кримінальної справи та піддягає відводу чи самовідводу (ст. 54 КПК України):1)     якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем слідчого, особи, що провадила дізнання, обвинувача чи обвинуваченого; 2)      якщо він брав участь у цій справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, особа, що провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача чи цивільного відповідача; 3)    якщо він під час досудового слідства в справі вирішував питання щодо проведення обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування запобіжних заходів, продовження строків тримання під вартою або розглядав скарги на затримання чи на постанови про порушення або про відмову в порушенні кримінальної справи чи закриття справи; 4)   якщо він під час досудового слідства в справі розглядав питання про усунення захисника в порядку, передбаченому ст. 61-1 КПК України; 5)   якщо він особисто чи його родичі зацікавлені в результатах справи; 6)   за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його об'єктивності. Крім цього, в складі суду, що розглядає кримінальну справу, не можуть бути особи, які пов'язані між собою родинними зв'язками.

Статтею 55 КПК України регламентовано обставини, за яких не допускається повторна участь судді в розгляді тієї самої справи:- суддя, що брав участь у розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в апеляційному чи касаційному порядку; -суддя, що брав участь у розгляді справи в апеляційному порядку, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої інстанції чи в касаційному порядку;-суддя, який брав участь у розгляді справи в касаційному порядку, не може брати участі в розгляді тієї самої справи в суді першої інстанції та в апеляційному порядку, а також у повторному розгляді справи в касаційному порядку, якщо постанову (ухвалу), винесену за його участі, скасовано;

Прокурор не може брати участі в розслідуванні й (або) розгляді кримінальної справи та підлягає відводу (самовідводу) за тих самих обставин, що й суддя (ст. 54 КПК України). Проте, якщо прокурор брав участь у проведенні досудового слідства в справі, у розгляді справи в суді першої інстанції, в апеляційному чи касаційному порядку, то ці обставини не можуть бути підставою для його відводу (ч. 1 ст. 58 КПК України).

Питання про відвід прокурора вирішують:•   під час досудового розслідування - прокурор вищого рівня;•   у суді - суд (суддя).

Слідчийне може брати участі в провадженні по кримінальній справі та підлягає відводу (самовідводу) за таких обставин (ст. 60 КПК України): -якщо він є потерпілим, свідком, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем обвинуваченого; - якщо він брав участь у справі як експерт, спеціаліст, перекладач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача чи цивільного відповідача; - якщо він або його родичі заінтересовані в результатах справи; -за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його об'єктивності. Питання про відвід слідчого вирішує протягом 24 годин прокурор.

26. Підозрюваний-це фізична особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину чи до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого (ч. 1 ст. 43-1 КПК України).

Підозрюваний зобов'язаний:-з'являтися за викликом особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду; не перешкоджати встановленню істини в незаконний спосіб; виконувати вимоги слідчого щодо участі в провадженні слідчих дій; дотримуватися умов обраного стосовно нього запобіжного заходу.

Підозрюваний має право(ч. 2 ст. 43-1 КПК України): знати, в чому його підозрюють, давати показання чи відмовитися давати показання та відповідати на запитання; мати захисника й конфіденційне побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання та відводи;    вимагати перевірки судом або прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії та рішення особи, що провадить оперативно- розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора; за наявності відповідних підстав на забезпечення безпеки. Підозрюваний перебуває в такому статусі протягом часу: •    затримання - до 72 годин (ч. 6 ст. 106 КПК України). Цей строк може бути продовжено суддею до 10 діб, а за клопотанням підозрюваного - до 15 діб; •      дії запобіжного заходу. Згідно з ч. 4 ст. 148 КПК України у разі застосування до особи запобіжного заходу до пред'явлення обвинувачення він діє протягом 10 діб.

Юридична відповідальність підозрюваного:• кримінально-процесуальна (застосування заходів процесуального примусу в передбачених законом випадках: привід, попередження та ін.);•  кримінальна (санкції статей розділу XVIII Кримінального кодексу України передбачають відповідальність: за втручання у діяльність судових органів - ст. 376 КК України; погрозу або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного - ст. 377 КК України; умисне знищення чи пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного - ст. 378 КК України;…

27. Обвинувачений-це фізична особа, стосовно якої в установленому законом порядку винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого (ч. 1 ст. 43 КПК України). Притягнення як обвинуваченого відбувається на досудовому слідстві, коли слідчим зібрано достатньо доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою (ст. 131 КПК України).

Обвинувачений, у кримінальній справі якого призначено судовий розгляд, є підсудним.

Обвинувачений, стосовно якого винесено обвинувальний вирок,є засудженим.

Обвинувачений, щодо якого винесено виправдувальний вирок, є виправданим.

Обвинувачений зобов 'язаний: з'являтися за викликом особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду; не перешкоджати встановленню істини в незаконний спосіб; виконувати вимоги слідчого щодо участі в провадженні слідчих дій.

Обвинувачений має право(ч. 2 ст. 43 КПК України): знати, в чому його обвинувачують; давати показання за пред'явленим йому обвинуваченням або відмовитися давати показання та відповідати на запитання; мати захисника й побачення з ним до першого допиту; подавати докази;заявляти клопотання; заявляти відводи; подавати скарги на дії та рішення особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду; ознайомлюватися після закінчення досудового слідства з усіма матеріалами справи; за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.

Обвинувачений перебуває в такому статусі з моменту винесення постанови про притягнення як обвинуваченого до моменту прийняття суддею рішення про призначення справи до судового розгляду.

28. Потерпілий-це фізична особа, якій злочином безпосередньо заподіяно моральну, фізичну чи майнову шкоду та яку визнано потерпілим постановою особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді чи ухвалою суду (частини 1, 2 ст. 49 КПК України).

У справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, прав потерпілого набувають його близькі родичі (ч. 5 ст. 49 КПК України).

Для визнання особи потерпілою закон не вимагає її заяви. Особа має бути визнана потерпілою негайно після того, як у справі будуть зібрані докази, що злочином, готуванням до нього чи замахом на його вчинення їй заподіяно моральної, фізичної або майнової шкоди.

Потерпілий зобов 'язаний: з'являтися за викликом особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду (ч. 1 ст. 72 КПК України); давати правдиві показання (ч. 2 ст. 171 КПК України); підкорятися розпорядженням головуючого щодо дотримання порядку під час судового засідання (ч. 2 ст. 271 КПК України); не розголошувати без дозволу слідчого чи прокурора даних досудового слідства (ст. 121 КПК України); на вимогу осіб, які ведуть процес, надавати предмети та документи, що наявні в нього та мають значення для справи (ст. 66 КПК України).

Потерпілий має право(статті 49, 267 КПК України): давати показання в справі; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства; висловлювати свою думку при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності за статтями 7-11-1 КПК України; підтримувати обвинувачення в суді при відмові прокурора від обвинувачення; брати участь у судових дебатах; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора й судді, на вирок або ухвали суду та постанови судді; висловлювати власну думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду; давати пояснення з приводу досліджуваних судом обставин справи; ставити питання свідкам, експертові, спеціалістові та підсудним; брати участь в огляді місця вчинення злочину, речових доказів, документів;

Юридична відповідальність потерпілого: кримінально-процесуальна (за неявку без поважних причин до органу розслідування й суду потерпілого може бути піддано приводу (ч. 3 ст. 72 КПК України); кримінальна (за давання завідомо неправдивих показань - згідно зі ст. 384 КК України; за розголошення даних досудового слідства без дозволу слідчого чи прокурора - за ст. 387 КК України); адміністративна (за неповагу до суду, що полягала в злісному ухиленні від явки до суду чи в непідкоренні розпорядженням головуючого або в порушенні порядку під час судового засідання.)

29. Цивільний позивач- це громадянин, підприємство, установа чи організація, що зазнали матеріальної шкоди від злочину та пред'явили до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії, вимогу про відшкодування збитків, і яких визнано цивільним позивачем постановою особи, котра провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді чи ухвалою суду (ч. 1 ст. 50 КПК України).

У тих випадках, коли громадянин пред'являє позов про відшкодування спричиненої йому шкоди, його визнають одночасно потерпілим і цивільним позивачем.

Цивільний позивач зобов 'язаний: пред'являти на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора та суду всі необхідні документи, пов'язані із заявленим позовом; не розголошувати без відома слідчого чи прокурора дані досудового слідства; дотримуватися порядку під час судового засідання та підкорятися розпорядженням головуючого.

Цивільний позивач має право(ч. 2 ст. 50 КПК України): подавати докази; заявляти клопотання; брати участь у судовому розгляді, заявляти відводи та клопотання, висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду, давати пояснення, брати участь у дослідженні доказів і в судових дебатах щодо доведеності вчинення злочину та його цивільно-правових наслідків (ст. 268 КПК України); ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а в справах, у яких досудове слідство не проводилося, - після призначення справи до судового розгляду; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, що провадить дізнання, слідчого, проку­рората суду, а також на вирок або ухвалу в частині, що стосується цивільного позову;

Цивільний відповідач-це громадянин, підприємство, установа чи організація, що згідно із законом несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого, та яких притягнуто як цивільних відповідачів постановою особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду (ч. 1 ст. 51 КПК України).

За загальним правилом, цивільний позов у кримінальній справі пред'являється до обвинуваченого, позаяк він несе відповідальність за заподіяну ним матеріальну шкоду.

Цивільний відповідач зобов 'язаний: не розголошувати без відома слідчого чи прокурора дані досудового слідства; дотримуватися порядку під час судового засідання та підкорятися розпорядженням головуючого.

Цивільний відповідач має право(ч. 2 ст. 51 КПК України): заперечувати проти пред'явленого цивільного позову; давати пояснення по суті пред'явленого позову; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, з моменту закінчення досудового слідства, а в справах, у яких досудове слідство не проводилося, - після призначення справи до судового розгляду; брати участь у судовому розгляді;заявляти відводи;

30. Захисник-це особа, що в порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надавати їм необхідну юридичну допомогу при провадженні в кримінальній справі (ч. 1 ст. 44 КПК України).

Захисником не може бути особа (ст. 61 КПК України):1)яка брала участь у цій справі як дізнавач, слідчий, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач, понятий, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; 2)яка є свідком і у зв'язку з цим допитувалась або підлягає допиту; 3)що є родичем особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, будь- кого зі складу суду, потерпілого, цивільного позивача;4)щодо якої порушено кримінальну справу;7)    дію свідоцтва анульовано;

Участь захисника є обов'язковою (ст. 45 КПК): 1)   у справах осіб, яких підозрюють чи обвинувачують у вчиненні злочину віком до 18 років, - з моменту визнання особи підозрюваним або пред'явлення їй обвинувачення; 2)  у справах про злочини осіб, які через свої фізичні чи психічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізувати своє право на захист, - з моменту затримання особи або пред'явлення їй обвинувачення або з моменту встановлення цих вад; 3)   у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство, - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення; 4)    якщо санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення, - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення; 5)         при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру - з моменту встановлення факту наявності в особи душевної хвороби; 6) при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру - з моменту першого допиту неповнолітнього чи з моменту поміщення його до приймальника-розподільника.

Окрім цього, одна й та ж особа не може бути захисником двох і більшої кількості підозрюваних, обвинувачених або підсудних, якщо інтереси захисту одного з них суперечать інтересам захисту іншого.

31. Захисник зобов 'язаний: надавати підзахисному необхідну юридичну допомогу; з'являтися для участі у виконанні процесуальних дій, у яких його участь є обов'язковою. У разі неможливості з'явитися в призначений строк, захисник зобов'язаний заздалегідь повідомити про це та про причини неможливості явки дізнавачеві, слідчому, прокуророві (в разі неявки захисника слідча дія, його участь у якій не є обов'язковою, виконується без нього); не розголошувати дані, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням його обов'язків; не перешкоджати встановленню істини в справі

Захисник має право: до першого допиту підзахисного мати з ним конфіденційне побачення, а після першого допиту - такі самі побачення без обмеження їхніх кількості й тривалості; мати побачення із засудженим або з особою, до якої застосовано примусові заходи медичного чи виховного характеру; ознайомлюватися з матеріалами, якими обґрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред'явлення обвинувачення, а після закінчення досудового слідства - з усіма матеріалами справи; бути присутнім на допитах підозрюваного, обвинуваченого та при виконанні інших слідчих дій, що виконуються з їхньою участю або за їх клопотанням чи клопотанням захисника, а при виконанні інших слідчих дій - з дозволу особи, що провадить дізнання, слідчого; брати участь у судових засіданнях; ставити в судовому засіданні питання підсудному, потерпілому, свідкам, брати участь у дослідженні інших доказів;

32. Представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача-це особа, через яку потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач можуть реалізувати свої процесуальні права.

Представник може діяти як поряд з особою, інтереси якої він представляє, так і заміняти її. Юридичні особи беруть участь у справі як цивільні позивачі та цивільні відповідачі тільки через представників.

Представниками потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача за постановою особи, що провадить дізнання, слідчого, судді чи ухвалою суду можуть бути (ч. 1 ст. 52 КПК України): адвокати; близькі родичі (п. 11 ст. 32 КПК України); законні представники (п. 10 ст. 32 КПК України); спеціально уповноважені підприємством, установою чи організацією особи (ч. 2 ст. 52 КПК України).

Представником потерпілого, цивільного позивача, цивільного відпо­відача не може бути особа (ст. 63 КПК України): яка брала участь у цій справі як дізнавач, слідчий, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, захисник; що є свідком і у зв'язку з цим допитувалась або підлягає допиту; яка є родичем особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого зі складу суду; яка є адвокатом, окрім цього, за наявності обставин, передбачених ст. 61 КПК України.

Представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача зобов'язаний: не розголошувати без відома слідчого чи прокурора дані досудового слідства; дотримуватися порядку під час судового засідання та підкорятися розпорядженням головуючого; не використовувати свої повноваження на шкоду особі, інтереси якої він представляє.

Представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача користується процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє (ч. 3 ст. 52 КПК України).

33. Свідок. має право: 1) давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою і вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача; 2) заявляти відвід перекладачу; 3) знати, у зв'язку з чим і в якій справі він допитується; 4) власноручно викладати свої показання в протоколі допиту; 5) користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахуНКів та інших даних, які йому важко тримати в пам'яті; 6) відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів; 7) знайомитися з протоколом допиту і клопотати про внесення по нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі доповнення і зауваження; 8) подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого; 9) одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для давання показань. Свідок зобов'язаний з'явитися за викликом та дати правдиві показання. У разі нез'явлення через неповажні причини він може бути підданий приводу або штрафу. Поважними причинами…. Свідок несе кримінальну відповідальність за відмову від давання показань або за давання завідомо неправдивих показань за ст. 385, 384 Кримінального кодексу України. Свідка можна допитувати тільки в денний час. Лише у виняткових випадках, наприклад якщо свідок був очевидцем події, що сталася вночі, припускається допит і в нічний час. Забороняються довгі виснажливі допити. До таких можна! віднести допити тривалістю понад 4 години без перерви або допий протягом доби тривалістю понад 8 годин. Експерт. Згідно зі ст. 75 КПК України як експерт може бути викликана будь-яка особа, яка має необхідні спеціальні знання для винесення висновку з питань, що досліджуються. Експерт — це незацікавлена в справі особа, що володіє спеціальними знаннями й уміннями в окремій галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла і яка залучається до участі в кримінальному процесі для провадження експертизи. Спеціалістом визнається будь-яка не заінтересована в результаті справи особа, яка має необхідні спеціальні знання в науці, техніці, мистецтві чи ремеслі або володіє вміннями, навиками у певній галузі діяльності і відповідно до ст, 128-1 КПК України залучається до участі у проведенні слідчої дії для сприяння слідчому в збиранні та дослідженні доказів. Спеціаліст у кримінальному процесі має право; робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу, пов'язані з виявленням,закріпленням та вилученням доказів; звертатися з дозволу слідчого або суду з запитаннями до осіб, які беруть участь у провадженні слідчої дії; знайомитися зі змістом протоколу слідчої дії, в провадженні якої брав участь спеціаліст. спеціаліст зобов'язаний: своєчасно з'явитися за викликом; брати участь у провадженні слідчої дії, використовуючи свої спеціальні знання та навички для сприяння слідчому у виявленні, закріпленні та вилученні доказів; звертати увагу слідчого на обставини, пов'язані з виявленням та закріпленням доказів; давати пояснення з приводу спеціальних питань, що виникають під час провадження слідчої дії. Поняті. Залучення понятих у кримінальному процесі має на меті створення необхідних умов для об'єктивного та правильного провадження слідчих дій, засвідчення та закріплення доказів.

34. Забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу-це діяльність відповідних державних органів щодо досягнення стану безпеки суб'єктів процесу, яким загрожує небезпека.

Право на забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав мають: особа, що заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь у виявленні, запобіганні, припиненні та розкритті злочину чи сприяла цьому;-     потерпілий або його представник у кримінальній справі;-     підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники;-     цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники;-     свідок;-     експерт, спеціаліст, перекладач і понятий;-      члени сімей і близькі родичі осіб, перелічених вище, якщо погрозами чи іншими протиправними діями стосовно них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства;-      посадові особи державних органів, уповноважених вести кримінальний процес, члени їхніх сімей і близькі родичі.

До органів, які забезпечують безпеку суб'єктів кримінального процесу, належать державні органи, які:-     приймають рішення про застосування заходів безпеки;-     здійснюють заходи безпеки.

Особи, взяті під захист, мають право :- подавати клопотання про вжиття заходів безпеки чи про їх скасування;-     знати про застосування стосовно них заходів безпеки;-      вимагати від органу дізнання, слідчого, прокурора, суду застосування додаткових заходів безпеки або скасування здійснюваних заходів;-      оскаржити незаконні рішення чи дії органів, які забезпечують безпеку, до відповідного органу вищого рівня, прокурору або до суду.

Особи, взяті під захист, зобов'язані:-     виконувати умови здійснення заходів безпеки та законні вимоги органів, які забезпечують безпеку;-       негайно інформувати названі органи про кожен випадок погрози чи протиправних дій щодо них;-         поводитися з майном і документами, виданими їм у тимчасове користування органом, який забезпечує безпеку, згідно з установленими законодавством правилами.

Заходи забезпечення безпеки:1.    Особиста охорона, охорона житла і майна.2.   Видача спеціальних засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку.3.   Використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних і інших переговорів, візуальне спостереження.4.     Заміна документів і зміна зовнішності.5.     Зміна місця роботи або навчання.6.    Переселення в інше місце проживання.7.   Поміщення до дошкільної виховної установи або установи органів соціального захисту населення.8.     Забезпечення конфіденційності відомостей про особу.9.     Закритий судовий розгляд.10

35. Кримінально-процесуальне доказування-це здійснювана в правових і логічних формах частина кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, що полягає у висуванні можливих версій щодо обставин кримінальної справи, у збиранні, перевірці й оцінці доказів за цими версіями, а також в обґрунтуванні висновків по справі.

Традиційною є концепція, згідно з якою метою доказування є встановлення об'єктивної істини.

Значення кримінально-процесуального доказування:

•   кримінально-правове значення полягає в тому, що: а)тільки завдяки доказуванню можна встановити, чи скоєно злочин і якою є його кваліфікація; б)доказування забезпечує реалізацію такої кримінально-правової категорії, як кримінальна відповідальність; •   кримінально-процесуальне значення доказування: а)  правильне його здійснення дає змогу забезпечити реалізацію прав і законних інтересів усіх учасників кримінального процесу; б)усі питання, що виникають під час провадження в кримінальній справі, можна вирішити лише на підставі достовірно встановлених під час доказування обставин; в)  участь заінтересованих суб'єктів у доказуванні є гарантією реалізації принципів кримінального процесу (зокрема, принципів змагальності, забезпечення права обвинуваченого на захист, презумпції невинуватості); г)   докази є підставою для прийняття всіх процесуальних рішень у кримінальній справі.

37. Кожне доказ у кримінальній справі має мати властивості допустимості, відносності, єдності змісту і форми.

Під допустимість доказів розуміється визначення законності джерела доказів, способів отримання і закріплення фактичних даних. Це його придатність для використання при встановленні обставин, що мають значення для справи, як відповідає вимогам закону щодо джерел, порядку виявлення, закріплення і дослідження доказів.

Закон встановлює наступні умови визнання доказів неприпустимими:

свідчення підозрюваного, обвинуваченого, дані під час досудового провадження у кримінальній справі за відсутності захисника, включаючи випадки відмови від захисника, і не підтверджені підозрюваним, обвинуваченим в суді;

свідчення потерпілого, свідка, засновані на здогаду, припущенні, слух, а також показання свідка, який не може вказати джерело своєї поінформованості.

Доказами можуть бути тільки такі відомості, тільки такі фактичні дані, які зібрані при дотриманні всіх вимог кримінально-процесуального закону, детально регламентує правила доказування, виробництва всіх слідчих і судових дій.

Належність характеризує зміст докази.

Доказ тільки тоді буде що відносяться до справи, коли може бути використано для з'ясування наявності або відсутності якої-небудь обставини, що входить до предмет доказування у даній кримінальній справі.

Визначення відносності доказів відбувається в процесі доказування у справі, починаючи з збирання доказів, коли вирішується питання про те, які слідчі дії необхідно зробити і яких результатів можна від них чекати з точки зору з'ясування обставин справи.

Єдність змісту і форми також є властивістю доказів. Відомості про обставин, що входять до предмету доказування, утворюють зміст доказів.

Форма докази є спосіб існування інформації про обставин справи у вигляді повідомлень тих чи інших осіб, зміни предметів, слідів на предметах і т. д.

38.

Предмет доказування у кримінальному судочинстві - це юридично значимі фактичні обставини, які передбачені в кримінально-процесуальному законі і підлягають доведенню для прийняття рішень у справі в цілому або за окремими правових питань.

В ст. 73 КПК України перераховані ті фактичні обставини, які при вирішенні будь-якої справи мають правове значення. Це обставини, що характеризують подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину); винності обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину; обставини, що характеризують особу обвинуваченого; характер і розмір шкоди, заподіяної злочином; обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання; обставини, які сприяли вчиненню злочину.

39. Субєкти доказуання – є будь які органи, посадові, службові особи та інші суб’єкти кримінального процесу які приймають участь у збиранні, перевірці, оцінці доказів. Поділяться на кілька груп:

- владні суб’єкта доказування (держ.органи, посадові, службові особи, які ведуть крим. Процес: органи дізнання, дізнавач, слідчий, прокурор, суд, суддя) На них покладено обов’язок доказув і вони наділені найбільшим обсягом компетенції доказув.

- Особи які мають інтерес у доказуванні (це учасники крим процесу – підозрюв, потерпілий, обвинувч, підсудний, цив поив і відповід представники) вони не мають обов’язкову доказування але вправі бати участь у доказуванні можуть приймати участь у доказув шляхом надання доказів, участі у слідчих діях, заявлення клопотань)

- Особи які сприяють доказуванню: до них відносяться свідки, есперти, спеціалісти, перекладачі, поняті.

40. Процес доказування, як відомо, розглядають у гносеологічному та функціональному аспектах. Гносеологічна сторона доказування полягає в пізнанні обставин, які складають предмет доказування, з метою встановлення істини у справі. Функціональна ж сторона цього процесу полягає у роботі з доказами: їх збиранні, дослідженні, оцінці й використанні. Ці дії суб’єкта доказування створюють стадії або елементи процесу доказування.

У структурі доказування наявні і поєднуються пізнавальні (пошукові та інформаційні процеси), комунікативні (фіксація та забезпечення передачі фактичних даних у часі та просторі), посвідчувальні (закріплення, підтвердження достовірності фактичних даних) та обгрунтовуючі елементи. Пізнавальний елемент доказування полягає у виявленні джерел доказової інформації та отриманні фактичних даних щодо обставин, які входять у предмет доказування по справі. Комунікативний елемент доказування полягає в тому, що сприймаючи доказову інформацію, слідчий мислить себе частиною „пізнавальної системи”, частками якої є всі посадові особи, які здійснюють пізнавальну діяльність у кримінальному процесі. Його завдання полягає в тому, щоб перетворити „істину в собі” в „істину для всіх”. Процесуальна форма збирання та дослідження доказів виступає універсальним комунікативним і посвідчувальним засобом, засобом передачі доказової інформації адресату та створення необхідних гарантій її надійності, достовірності та допустимості у справі. Посвідчувальний елемент доказування проявляється в документуванні та засвідченні в установленому порядку виявлених даних, а водночас і самої процедури одержання доказів для того, щоб обґрунтувати їх достовірність і правильність висновків, зроблених на їх основі. При реалізації вказаного елемента в процесі доказування здійснюється надійне закріплення доказів. Підсумок доказування – висновок у справі – являє собою результат синтезу чуттєво-практичної (пізнавально-засвідчувальної і комунікативної) та розумової (оціночної та обґрунтовуючої) діяльності суб’єктів доказування.

41. Оцінка доказів — це здійснювана в логічних формах розумова ді­яльність суб'єктів кримінального процесу, яка полягає в тому, що вони, керуючись законом, розглядають за своїм внутрішнім переконанням кожний доказ окремо та всю сукупність доказів, визначаючи їх належ­ність, допустимість і достовірність; висувають необхідні слідчі (судо­ві) версії, вирішують, чи підтверджуються вони, встановлюють, чи є підстави для прийняття процесуальних рішень і проведення слідчих (судових) дій; доходять висновку про доведеність або недоведеність окремих обставин справи й злочину в цілому із наведенням аналізу доказів у відповідних процесуальних рішеннях. Така діяльність від­бувається безперервно, протягом усього процесу доказування, у тому числі під час збирання і перевірки доказів, і визначає формування ви­сновків про доказаність (чи недоказаність) обставин, які становлять предмет доказування у справі. Основні положення оцінки доказів єдині для всіх стадій криміналь­ного процесу і передбачені в ст. 67 КПК. Внутрішнє переконання — це тверда впевненість, яка склалася при провадженні у справі в органу дізнання, слідчого, прокурора, суду щодо правильності оцінки всіх наявних у справі доказів і всіх встановлених у справі фактів; і що правильним є отриманий висновок у всіх питан­нях, які виникли під час розслідування та вирішення справи по суті. Це не є інтуіція, не є просте почуття. Внутрішнє переконання — це вивід­не знання, що характеризується вірою в його надійність та готовністю діяти відповідно до нього.

42. Під презумпцією невинності розуміють вимогу, згідно з якою підозрюваний, обвинувачений або підсудний вважається невинним, поки його винність у вчиненні злочину не буде доведена у порядку, передбаченому законом, і встановлена вироком суду, що набрав законної сили.

 Презумпція невинності отримала своє безпосереднє вираження в Конституції України (ст. 62). Вона випливає також з конституційної вимоги забезпечення доведеності вини (п. 3 ст. 129) і ряду норм КПК, в тому числі ч. 2 ст. 327, яка зазначає, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише за умови, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена. Отже, тільки повна доведеність обвинувачення є підставою для постановлення обвинувального вироку і призначення покарання. Коли ж винність підсудного не доведена, то повинен бути постановлений виправдувальний вирок, за яким особа визнається невинною.

 Презумпція невинності виражена і у вимозі ст. 22 КПК, відповідно до якої особи, що ведуть процес, зобов'язані всебічно, повно і об'єктивно дослідити справу, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що обтяжують та пом'якшують його відповідальність. Тому при розслідуванні і розгляді кримінальної справи треба вживати заходів для перевірки таких обставин, що вказують на можливу невинність обвинуваченого.

 З презумпції невинності випливає і вимога, щоб у ході попереднього розслідування і при відданні обвинуваченого до суду обвинувачення було обґрунтоване наявними у справі доказами. Так, слідчий вправі притягнути громадянина до відповідальності як обвинуваченого, а потім скласти обвинувальний висновок і направити справу через прокурора до суду тільки за наявності достатніх для цього доказів (статті 131, 223 КПК).

 З презумпції невинності випливають такі важливі положення.

1. Недоведена винність обвинуваченого юридично прирівнюється до доведеної невинності.

2. Всі сумніви щодо доведеності вини, якщо вичерпані можливості їх усунення, а також сумніви в тлумаченні закону вирішуються на користь підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

3. відповідно до ст. 22 КПК доказування є обов'язком суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, вони повинні виявляти свою ініціативу і активність у збиранні, закріпленні і оцінці доказів, необхідних для правильного розслідування справи і для правильного її вирішення.

43. Поняття оперативно-розшукової діяльності законодавчо закріплено у ст. 2 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”, згідно з якою оперативно-розшукова діяльність — це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвіду-вальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів. Завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень і в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави. Правову основу оперативно-розшукової діяльності становлять Конституція України, Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” (далі — Закон), Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України, закони України про прокуратуру, міліцію, Службу безпеки, Прикордонні війська, державну охорону органів державної влади України та посадових осіб, про судоустрій. Основними принципами оперативно-розшукової діяльності є законність, дотримання прав і свобод людини, взаємодія з органами управління і населенням.

44. Показання підозрюваного — це відомості, повідомлені ним на до­питі, що проведений у ході досудового провадження у кримінальній справі відповідно до вимог статей 107, 143-146 КПК. Показання об­винуваченого — це відомості, повідомлені ним на допиті, що прове­дений у ході досудового розслідування у кримінальній справі чи в суді (де він уже іменується підсудним) відповідно до вимог статей 143-146, 300 КПК. Показання підозрюваного і обвинуваченого є як самостій­ними видами доказів, так і засобами захисту їх прав і законних інтере­сів. Предмет показань підозрюваного і обвинуваченого визначений у ч. 1 ст. 73 і ч. 1 ст. 74 КПК. Підозрюваний вправі давати показання з приводу обставин, що стали підставою для його затримання або за­стосування запобіжного заходу, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин по справі. Обвинувачений вправі давати показання з приводу пред' явленого йому обвинувачення, а також з приводу всіх 156 інших відомих йому обставин у справі і доказів, що є в справі. Підозрю­ваний і обвинувачений вправі, а не зобов'язані давати показання, від­повідати на запитання. Як різновиди показань підозрюваного та обвинуваченого вирізня­ють:

- повне або часткове визнання вини — це їх показання, в яких вони визнають себе винуватими та повідомляють органу дізнання, слідчому, прокурору, суду про обставини вчиненого ними злочину;

- повне або часткове заперечення вини — це їх показання, в яких вони не визнають себе винуватими та повідомляють посадовим суб'єктам, які ведуть процес, про обставини, що встановлюють їх невинуватість, спростовують докази, на яких ґрунтується обвинувачення;

- самообмова — це такі показання, в яких вони зізнаються у вчи­ненні злочину, якого не вчинювали; у більш тяжкому злочині, ніж вчинили в дійсності; або ж беруть на себе всю вину за вчинений зло­чин, хоч він є груповим, чи перебільшують свою роль у вчиненні зло­чину порівняно з тою, якою вона є насправді;

- обмова — це такі показання, в яких вони викривають (правдиво чи неправдиво) інших осіб (це можуть бути співучасники або ж сто­ронні особи) у вчиненні інкримінованого їм або іншого злочину;

- алібі — це твердження підозрюваного чи обвинуваченого про те, що вони не могли бути виконавцями інкримінованого їм злочину, бо в момент його вчинення перебували в іншому місці.

45. Показання свідків - найбільш поширений вид джерел доказів. Це пояснюється тим, що КПК містить мінімальні обмеження кола осіб, які можуть бути допитані як свідки. Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи. Свідок може бути допитаний про обставини, що підлягають встановленню в даній справі, зокрема про факти, які характеризують особу обвинуваченого, підозрюваного і потерпілого, і його взаємовідносини з ними (ч.1, 2 ст.68, ч.1 ст.167 КПК). Не можуть бути допитані як свідки: 1) захисник підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного про обставини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків захисника; 2) адвокат, представник профспілки та іншої громадської організації про обставини, які стали йому відомі в зв'язку з виконанням ним обов'язків представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача; 3) особи, які в зв'язку зі своїми фізичними або психічними вадами нездатні правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і давати про них показання.

За чинним КПК як свідки можуть бути допитані: запідозрені і потерпілі - до того, як вони офіційно, в передбаченому законом порядку визнані підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим; цивільні позивачі, цивільні відповідачі; законні представники підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого; особи, офіційно визнані обвинуваченими - у тих випадках, коли справа щодо них була закрита, виділена в окреме провадження або розглянута раніше, ніж щодо інших осіб, причетних до вчинення того ж злочину.

46. Як потерпілий викликається і допитується громадянин, якому злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду і який внаслідок цього постановою особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді чи ухвалою суду визнаний потерпілим (ч.1, 2 ст.49 КПК). Давати показання - право, а не обов'язок потерпілого, але коли він погодився давати показання, то повинен говорити тільки правду. За дачу неправдивих показань потерпілий несе кримінальну відповідальність за ст.178 КК, про що попереджається перед допитом. Потерпілий може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню в даній справі, у тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, і його взаємовідносини з останніми. Не можуть бути доказами повідомлені потерпілим дані, джерело яких невідоме (ч.2 ст.72 КПК). Якщо показання потерпілого базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. Показання потерпілого підлягають ретельній перевірці та оцінці в сукупності з усіма обставинами, встановленими в справі. Обвинувачення не може бути обґрунтоване суперечливими показаннями потерпілого, не підтвердженими іншими доказами, а також показаннями, які за обставинами справи могли бути наслідком помилкового сприйняття потерпілим подій і фактів, зокрема якщо він перебував у стані сп'яніння, на підозрах потерпілого, що виникли у нього через неприязні стосунки з обвинуваченим. Показання малолітньої потерпілої, щодо якої було застосовано неправильний метод допиту, не можуть бути визнані доказом у справі.

47. Висновок експерта - це документ, складений у результаті експертного дослідження експертом, якому в передбаченому КПК порядку було доручено провести експертизу і дати відповідні відповіді на поставлені йому запитання. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, освіта, спеціальність, науковий ступінь і вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при її проведенні. Висновок підписується експертом (ст.200 КПК).

Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивованою у відповідних постанові, ухвалі.

Розрізняються такі процесуальні види експертизи: одноособова і комісійна, первинна, додаткова і повторна. Експертиза, які правило, провадиться одним експертом (одноособова). Але в разі необхідності в справі може бути призначено декілька експертів, які дають загальний висновок. Коли експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає окремий висновок (ч.3 ст.75 КПК). Судово-психіатрична експертиза завжди є комісійною: її провадять не менше 3 експертів-психіатрів. Комісійна експертиза називається комплексною, коли її провадять спільно спеціалісти з різних галузей знань.

Питання про те, чи треба призначати експертизу, вирішують слідчі органи й суд, у провадженні яких знаходиться справа. Але КПК передбачає, що експертиза призначається обов'язково для встановлення: 1) причин смерті; 2) тяжкості й характеру тілесних ушкоджень; 3) психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності у справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності; 4) статевої зрілості потерпілої в справах про статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст.120 КК); 5) віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і необхідно їх одержати (ст.76 КПК

48. Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винуватих або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності

Підставами для віднесення матеріального об'єкта до числа речових доказів можуть служити:

1. відображення на ньому ознак, що характеризують особистість учасників події (які вказують на конкретну особу), на знаряддя (зброя), що застосовувались ними;

2. відображення на ньому умов, в яких проходила подія (обстановка місця події);

3. наявність на ньому (в ньому) змін, пов'язаних з подією;

4. належність певній особі, якщо цей факт має значення для справи;

5. використання учасниками події;

6. виявлення в певному місці чи в певний час, якщо цей факт має значення для справи.

Видів речових доказів:

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]