156 Глава V

ні відокремлені від держави, а школа — від церкви. Жодна релі­гія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Відповідно до зазначеного Закону держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за озна­кою ставлення до релігії. Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Установлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігій­ної організації щодо інших не допускається. Релігійні організа­ції не виконують державних функцій.

У той же час є держави, які віддають перевагу певній релі­гії. Так, у Греції східно-православна церква оголошена Консти­туцією панівною, в Болгарії ця ж релігія є традиційним віроспо­віданням. При цьому держава гарантує свободу всіх церков та відправлення релігійних культів, а також їх участь у суспільно­му житті. Церква має значний вплив на політику правлячих кіл у Латинській Америці, у мусульманських державах. Вона тісно взаємодіє з громадськістю та урядами Західної Європи, США, Японії. Існування державної релігії означає фінансування церк­ви та її шкіл за рахунок державного бюджету, визнання її прав у вирішенні низки питань щодо регламентації особистого жит­тя громадян (регламентація шлюбів, реєстрація народжень тощо). У такому становищі перебувають, наприклад, англіканська церк­ва у Великобританії, лютеранство у Скандинавських країнах, католицизм у країнах Латинської Америки; в ісламських дер­жавах (Іран, Йорданія, Пакистан, Лівія) інститути релігійного права мають юридичну силу, створюються релігійні суди тощо. У ФРН, Бельгії, Голландії діє інститут юридичного визнання церкви державою, що мало відрізняється від статусу державної релігії. Однак важливо те, що таке пріоритетне положення од­нієї з релігій не тягне за собою обмеження свободи віроспові­дання для інших релігій¹.

Релігійними організаціями в Україні відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» є релігій­ні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а та­кож об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних

¹ Баглай М. В. Зазнач, праця. — С 126.

Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина 157

організацій¹. Релігійні об'єднання представлені своїми центра­ми (управліннями).

Релігійні організації не беруть участі у діяльності політич­них партій і не надають політичним партіям фінансової підтрим­ки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ве­дуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Священнослужителі мають право на участь у полі­тичному житті нарівні з усіма громадянами.

Релігійні організації в Україні утворюються з метою задово­лення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати ніру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійна організація визнається юридичною особою з мо­менту реєстрації її статуту (положення).

Релігійна організація як юридична особа користується пра­вами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і сво­го статуту (положення).

Для одержання релігійною громадою правоздатності юри­дичної особи громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли вісімнадцятирічного віку, подають за­яву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а у Рес­публіці Крим — до уряду Республіки Крим.

Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до державного органу України у справах релігій.

Діяльність релігійної організації може бути припинено у зв'язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією.

Реорганізація або ліквідація релігійної організації здійсню­ється відповідно до її власних настанов.

¹ У літературі висловлюється точка зору, відповідно до якої у законо­давстві не слід встановлювати виключний перелік видів релігійних органі­зацій як суб'єктів правовідносин щодо реалізації свободи сповідувати релігію (Див. Сергіенко Г. Л. Роль конституційно-правового регулювання відносин держави і релігійних організацій у гарантуванні свободи віросповідання в Україні: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / Національна юридична академія ЇМ. Ярослава Мудрого. — X., 2004. — С 13).

158

Глава V

У разі порушення релігійною організацією, що є юридичною особою, положень Закону України «Про свободу совісті та релі­гійні організації» та інших законодавчих актів України її діяль­ність може бути припинено також за рішенням суду у випадках, визначених цим Законом.

Державний контроль за додержанням законодавства Украї­ни про свободу совісті та релігійні організації здійснюють міс­цеві ради та їх виконавчі комітети.

Державний орган України у справах релігій покликаний забез­печувати проведення державної політики щодо релігій і церкви. Таким державним органом виступає Державний комітет України у справах національностей та релігій, що є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого, відповідно до Положення про Державний комітет України у справах національностей та релігій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 р. № 201, спрямовується і координується Кабіне­том Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України.

Також серед особистих прав людини і громадянина виділя­ють право на користування рідною мовою, вільний вибір мови спілкування, виховання, навчання і творчості (у ст. 10 Консти­туції України воно сформульовано як гарантія вільного розвит­ку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України). Деталізовано порядок реалізації цього права у Законі України «Про мови в Українській РСР» від 28.10.1989 p., зі змінами і доповненнями.

До особистого права, яке не передбачене Конституцією Украї­ни, але закріплюється у низці міжнародно-правових актів, від­носять право людини визначати і вказувати свою національну приналежність.