51. Порушення прав людини в срср.

У 1922 році з’явилася Радянська держава. Союз Радянських Соціалістичних Республік (скорочено — СРСР або Радянський Союз) — це соціалістична федеративна, тоталітарна держава, яка існувала у 1922—1991 роках у Східній Європі, Центральній та Північній Азії. Радянська держава розглядалася як джерело прав людини. Тому, на думку Девіда Шимана, радянський закон відхилив західні поняття «верховенства права», як віра в те, що закон повинен бути більше, ніж просто інструментом політи- ки. Політичні та громадянські права вважалися безглуздими без основних економіч- них прав, які на державному рівні забезпечують первинну медико-санітарну допомогу, достатнє харчування, право на освіту замість ліберального права власності. Нарешті, кожен був зобов’язаний пожертвувати своїми особистими правами і бажаннями на користь колективних потреб. У Радянському Союзі ініціатором захисту прав людини виступала держава шля- хом прийняття законів, проголошуючи основні права людини та громадянина, але ж насправді ці закони не виконувалися самою державою. Розглянемо це питання детальніше. Де-юре: громадяни мали широкий спектр прав, зокрема Конституція СРСР 1936 року і Конституція СРСР 1977 року всім громадянам надавали рівні права: загальне, рівне і пряме виборче право при таємному голосуванні; право на працю і відпочинок, матеріальне забезпечення в старості і в разі хвороби, свобода совісті, слова, друку, зборів і мітингів; проголошувалися недоторканість особи і таємниця листування. Де-факто: багато хто цих декларованих норм не дотримувався. Наприклад, цензу- ра в СРСР мала тотальний та ідеологічний характер, а листування піддавалося масово- му перегляду. У СРСР склалася тоталітарна держава. Основні права та інтереси грома- дян проголошувалися лише формально. Було фактично зведено нанівець дію законів. У Конституції СРСР 1977 року говорилося, що громадяни СРСР «мають усю по- вноту соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод, проголошених і гарантованих Конституцією СРСР та радянськими законами». Разом з тим зазна- чалося, що «використання громадянами прав і свобод не повинно завдавати шкоди інтересам суспільства і держави, правам інших громадян» (ст. 39). 3і створенням у 1922 році Радянського Союзу, в тенетах якого опинилася й Україна, постала нагальна проблема вирішення прав трудящого народу, соціально-економічних питань як неодмінної передумови створення світлого майбутнього для трудящих. Такі тенденції знайшли свій розвиток у наступних соціалістичних конституціях.

52. Правозахисний рух в срср.

Правозахисний рух в Україні — частина руху опору в СРСР 1960-1980-х років . Він виник у середині 70-х років ХХ століття, існував май- же виключно завдяки інтелігенції — за вкрай несприятливих соціально-політичних умов в радянському суспільстві. Владні структури в СРСР на чолі з Л. Брежнєвим (в Україні — на чолі з В. Щербицьким) взяли курс на згортання хрущовської “ відлиги ”, консервацію радянських суспільно-політичних від- носин, зміцнення монопольного становища правлячої КПРС. Середина 1960-х — початок 1980-х рр. — період загострення кризи радянської моделі суспільно-політичного розвитку,сповільнення темпів економічного зростання.

У дисидентському русі можна виділити три основні напрямки:

• перше - громадські рухи ("політики"). Наймасштабнішим серед них було правозахисний рух. Його прихильники заявляли: "Захист прав людини, його основних громадянських і політичних свобод, захист відкрита, легальними засобами, в рамках діючих законів - становила головний пафос правозахисного руху ... Відштовхування від політичної діяльності, підозріле ставлення доідеологічно забарвлених проектів соціальної перебудови, неприйняття будь-яких форм організації - ось той комплекс ідей, який можна назвати правозахисної позицією ";