86. Комітет оон з прав людини: склад, порядок формування.

Комітет з прав людини ООН — організація, що займається наглядом за виконанням Міжнародного пакту про громадянські і політичні права в країнах-учасницях пакту. Засновано згідно частини 4 Пакту. Складається з 18 експертів, що обираються на термін у 4 роки.

Функції[ред. • ред. код]

Комітет оцінює доповіді про виконання Пакту, що подаються країнами-учасницями, складає коментарі до Пакту («зауваження загального порядку») і висловлює міркування за скаргами держав і приватних осіб про порушення Пакту (крім статті 1) країнами, які ратифікували Перший факультативний протокол до Пакту. Члени комітету мають право висловлювати особливі думки, що додаються до міркувань.

87. Комітет оон з прав людини: порядок розгляду доповідей держав.

88. Комітет оон з прав людини:порядок розгляду індивідуальних скарг.

89. Комісія оон з прав людини: склад

90. Комісія оон з прав людини: розгляд порушень прав людини відповідно з резолюцій ЕКОСОР « 1235

91. Комісія оон з прав людини: розгляд порушень прав людини відповідно з резолюції № 1503

92. ЄСПЛ.

Європейський суд з прав людини (англ. European Court of Human Rights, фр. Cour européenne des droits de l’homme) — міжнародний судовий орган, юрисдикція якого поширюється на всі держави-​​члени Ради Європи, що ратифікували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, і включає всі питання, які стосуються тлумачення і застосування конвенції, включаючи міждержавні справи і скарги окремих осіб.

До складу Суду входять 47 суддів , по одному від кожної держави - ​​члена. Суд розглядає справи:

•  по першій інстанції , подані на інститути Союзу фізичними та юридичними особами ,

•  позови , пов'язані з порушеннями юридичними , приватними особами та державами - учасниками рішень і директив Союзу. 

Звичайно це позови відносно корпорацій , пов'язані з порушенням антимонопольного законодавства , а також злиттями й поглинаннями ; крім цього Суд виступає в ролі арбітра у країнах ЄС при суперечках щодо політики субсидування та введення торгових санкцій.^[1]

Європейський суд з прав людини формувався протягом довгого часу. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод не тільки проголосила основоположні права людини , а й створила особливий механізм їх захисту .

Взагалі сам цей механізм включав три органи , які несли відповідальність за забезпечення  дотримання зобов'язань, вчасних виконать рішень, прийнятих на себе державами-учасницями конвенції : 

1. Європейську комісію з прав людини;

2. Європейський суд з прав людини; 

3. Комітет міністрів Ради Європи.

З 1 листопада 1998 року , по вступі в силу Протоколу № 11, перші два з цих органів були об'днані в один, постійно діючий Європейським судом з прав людини. Його місцезнаходженням був - Палац прав людини в Страсбурзі ( Франція ), де знаходиться і сама Рада Європи.

Почнемо з того, що за першою системою всі скарги, подані індивідуальними заявниками або державами - учасниками конвенції, ставали предметом попереднього розгляду Європейської комісії з прав людини. ^[2] По-перше, вона розглядала питання про їх прийнятність і при позитивному рішенні передавала справу до Європейського суду з прав людини для прийняття остаточного, що має обов'язкову силу рішення.  По- друге  якщо справа не передавалася до Суду, то вже тоді  вона вирішувалася Комітетом міністрів, але це виялося не так просто, а саме для спрощення з  1 жовтня 1994  заявникам було надано право самим передавати свої справи до Суду з скаргами, визнаних Комісією прийнятними.

важливою функцією Європейського Союзу є забезпечувати неухильне дотримання і виконання норм конвенції її державами-учасницями. Він здійснює це завдання шляхом розгляду і вирішення саме якихось конкретних справ, прийнятих ним до провадження на основі індивідуальних скарг.

Почавши свою діяльність в 1959 році , Європейський суд до кінця 1998 року (коли він був реформований ) прийняв рішення по суті  в 837 справах , переважна більшість з яких - за скаргами громадян.  Перше рішення  по суті справи суд прийняв в 1960 році ( Lawless v . Ireland), перше рішення на користь заявника - в 1968 році ( Neumeister v . Austria ). Після реформи Суду в 1998 році його активність підвищилася , і до початку 2010 року суд виніс вже  12 198 рішень, з них у 10 156 рішеннях  констатував порушення конвенції або її протоколів.^[3]