20. Інститут громадянства - державно – правовий вираз у зв*язку «громадянське суспільство – держава – людина».

нститут громадянства пов’язаний не тільки з реалізацією державного суверенітету, а й з обов’язком держави забезпечувати права людини в Україні. Зокрема, у преамбулі Закону “Про громадянство України” зазначається, що “право на громадянство є невід’ємним правом людини”. Це положення повністю відповідає Загальній декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. Громадянство, як суб’єктивне право людини, визнається в Україні невід’ємним правом людини. І в цьому плані законодавство про громадянство України виходить з вимог міжнародно-правових стандартів забезпечення прав та свобод людини.Набути громадянство України шляхом натуралізації за індивідуальними заявами можуть іноземні громадяни та особи без громадянства.

13. Формування уявлень про цінність особистості, її права в античному світі.

Принциповим поштовхом до розвитку теорії цінностей стала філософія раціоналізму, що з'явилась у XVII ст.

Поворотним пунктом у розвитку проблеми цінностей стала філософія І.Канта, його вчення про регулятивні принципи практичного розуму, за яким вищі цінності буття мають не онтологічні, а виключно регулятивні підстави до існування. Цим самим Кант першим розмежував поняття буття і блага, протиставивши сферу моральності як свободи сфері природи, яка має підлягати закону, необхідності. У працях учнів і послідовників Канта проблема цінностей набула вже самостійного значення. Аксіологічний напрям у філософії почав формуватись у другій половині XIX ст. в працях Г.Лотце, В.Віндель-банда, Г.Ріккерта. В XX ст. аксіологічну проблематику продовжують активно розробляти представники феноменології, герменевтики, екзистенціалізму, теорії соціальної дії. 

Цінності в житті суспільства виступають соціально-значимими орієнтирами діяльності суб'єктів, одним із факторів розгортання політичної історії. Вони є чимось більш високим, ніж звичайна зацікавленість людини. Саме через культурні цінності людина задовольняє свої потреби, і саме існування цінностей відрізняє людину від тварини. Цінності становлять фундамент культури, і предметним полем формування цінностей є культура.

Спробуємо тепер підсумувати уявлення про античну особистість, її становлення було обумовлено переходом до самостійної поведінки, що було б неможливим без винаходу приватних схем і формування нових уявлень про своє Я як джерела самоврядування.

Одночасно формується опозиція, внутрішнє і зовнішнє, Я і світ, Я та інші. Антична особистість конституює себе, вирішуючи проблему ставлення до існуючої традиції, інакше вона не могла б існувати в культурі. Самостійна поведінка в даному випадку будується як компроміс між необхідністю наслідувати традиції (міфам і звичаям) і подоланням цієї традиції. Якщо на зорі античної культури Сократ вирішує цей-компроміс фактично на користь особистості, пропонуючи афінському суспільству наслідувати його, то на кінці злету культури Апулей схиляється до взаємних поступок і співробітництва. Обвинувачений у подібних гріхах.

Основним інструментом спілкування різних особистостей між собою, а також з античним суспільством стають спочатку ненормовані міркування, що будуються за правилами логіки а потім мислення (тобто міркування, що будуються за правий, логіки з використанням категорій і понять). Міркування дозволяли приводити в рух уявлення особистості, направляючи їх у потрібному для мислячої особистості напрямку.

13. Внесок християнства в розвиток вчення про права людини.

Різна права і обов’язки, властиві людині, зафіксовані в Біблії. Наприклад, право людини на життя одержало закріплення в заповіді “не вбивай”. Право на власність в заповідях – “не кради”, “не жадай дому ближнього твого, ні полі його , ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні осла його .». Право на відпочинок - «пам'ятай день суботній, щоб святкувати його, шість днів працюй і зроби всі діла твої, а день сьомий - суботній Господу, Богу твоєму». Обов'язок кожної людини піклуватися про батьків своїх зафіксований в заповіді -«шануй батька і матір твою, щоб добре тобі було та щоб довголітнім був ти на землі».

Важливу роль в поглибленні ідей Біблії відіграв Фома Аквінський (1225-1274 pp.), який розробив християнську доктрину права і держави. Він стверджував, що державна влада походить від Бога, а її метою є досягнення загального блага членів держави, забезпечення умов для їх розумного і гідного життя. При цьому Аквінський протиставляв політичну монархію (тобто політичну форму правління на засадах законів і для «загального блага») тиранії (тобто правлінню в інтересах самого правителя в умовах беззаконня) і обгрунтовував право народу на повалення тиранії.

Суттєве значення в розвитку християнських концепцій прав людини мало вчення Фоми Аквінського про природний закон, який на його думку наказує всім людям прагнути до самозбереження і продовження роду, шукати істину і справжнього Бога, поважати гідність кожної людини. Це положення про божественну за своїм першоджерелом гідність всіх людей і природ не їх право на цю гідність було значним внеском Фоми Аквінського, і в цілому християнського гуманізму, в концепцію невід'ємних природних прав людини.