- •3. Вчення про права людини як узагальнення теоретичних знань, історичного досвіду.
- •9. Класифікація прав людини.
- •2) В залежності від змісту:
- •12. Поняття і зміст свободи особистості.
- •20. Інститут громадянства - державно – правовий вираз у зв*язку «громадянське суспільство – держава – людина».
- •23. Людина в економічній і соціальній структурі феодального суспільства.
- •24. Епоха відродження і її значення для формування гуманістичних ідей про гідність і права людини.
- •25. Розвиток ідеї гідності особистості в період Реформації.
- •26. Концепція прав людини, його гідності в лібералізмі.
- •27. Закріплення прав людини в американській Декларації незалежності .
- •28. Американський Білль про права, його зміст і значення.
- •29. Французька Декларація прав людини і громадянина 1789р., її зміст і значення.
- •Історичне значення Декларації прав людини і громадянина 1789р.
- •30. Формування першого покоління прав людини.
- •31. Розвиток прав людини і громадянина в 19 – 20ст. В законодавстві і суспільній практиці.
- •32. Міжнародно-правове співробітництво в галузі прав людини до іі світової війни.
- •33. Статут оон 1945р. Про утвердження віри в права людини.
- •34. Визнання прав людини в післявоєнних конституціях зарубіжних країн.
- •35. Формування другого покоління прав людини.
- •36. Міжнародний білль про права людини: склад, історія формування,значення.
- •37. Загальна декларація прав людини 1948 р.
- •38. Загальна характеристика Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурніі права.
- •Структура[ред. • ред. Код]
- •40. Загальна характеристика Європейської конвенції про захист прав і основних свобод.
- •Структура Конвенції[ред. • ред. Код]
- •42. Загальна характеристика Європейської культурної конвенції.
- •Стаття 1
- •Визначення «нетериторіальних мов»[ред. • ред. Код]
- •44. Людський вимір у світлі документів обсє.
- •45. Формування третього покоління прав людини.
- •47.Юридична природа міжнародних документів з прав людини.
- •48. Проблема імплементації міжнародно-правових норм про права людини.
- •49.Загальна характеристика прав людини в дорадянський період.
- •50. Загальна характеристика прав людини в радянський період.
- •51. Порушення прав людини в срср.
- •52. Правозахисний рух в срср.
- •53. Принципи правового статусу особистості в Україні.
- •54. Система прав і свобод особистості по конституції України.
- •55.Система громадянських прав особистості, їх характеристика.
- •56. Права, що забезпечують життя і цінність людської особистості.
- •57.Права, що забезпечують блага свободи і особистої безпеки.
- •58. Права, що забезпечують можливості визнання людини суб’єктом права гарантії рівноправності. Право на рівність перед законом
- •59. Права, що забезпечують блага особистої свободи і сімейного життя.
- •60. Права, що забезпечують засоби правового захисту (право на правосуддя).
- •61. Права, що забезпечують свободу пересування і вибір місця мешкання.
- •62.Права, що забезпечують свободу думки і слова.
- •63. Система політичних прав людини, їх характеристика.
- •64. Права громадянина, що пов’язані з участю в управлінні державними справами.
- •65. Основні політичні свободи.
- •66. Право на свободу обєднання.
- •67.Система економічних прав і свобод людини, їх характеристика.
- •Право на підприємницьку діяльність.[ред. • ред. Код]
- •Право на працю[ред. • ред. Код]
- •Право на відпочинок.[ред. • ред. Код]
- •Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні)[ред. • ред. Код]
- •Відпустки.[ред. • ред. Код]
- •68. Право власності.
- •69. Право на підприємницьку діяльність.
- •70. Право трудящих.
- •Право на відпочинок.[ред. • ред. Код]
- •Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні)[
- •Відпустки.[ред. • ред. Код]
- •71. Система соціальних прав людини.
- •72. Права, що забезпечують гідні людині умови життя.
- •73. Право на працю.
- •74. Права, що забезпечують охорону і можливість відновлення здоровя. Стаття 283. Право на охорону здоров'я
- •Право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування[ред. • ред. Код]
- •75.Права осіб, що мають потребу в особливому соціальному захисті.
- •76. Система культурних прав людини.
- •Право на освіту.[ред. • ред. Код]
- •77. Право на освіту
- •78. Свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
- •79. Екологічні права особистості.
- •80. Конституційні обовязки особистості в Україні.
- •81. Гарантії прав особистості в Україні.
- •82. Міжнародні механізми захисту прав людини: поняття,види,загальна характеристика.
- •83.Діяльність Ради безпеки оон в галузі прав людини.
- •84. Діяльність Міжнародного Суду оОн в галузі прві людини.
- •85. Верховний комісар оОн з прав людини.
- •86. Комітет оон з прав людини: склад, порядок формування.
- •Умови подання скарги[ред. • ред. Код]
- •Компетенція Європейського суду з прав людини[ред. • ред. Код]
- •Рішення Європейського суду з прав людини[ред. • ред. Код]
- •93. Єспл : порядок розгляду індивідуальних скарг про порушення прав людини.
20. Інститут громадянства - державно – правовий вираз у зв*язку «громадянське суспільство – держава – людина».
нститут громадянства пов’язаний не тільки з реалізацією державного суверенітету, а й з обов’язком держави забезпечувати права людини в Україні. Зокрема, у преамбулі Закону “Про громадянство України” зазначається, що “право на громадянство є невід’ємним правом людини”. Це положення повністю відповідає Загальній декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. Громадянство, як суб’єктивне право людини, визнається в Україні невід’ємним правом людини. І в цьому плані законодавство про громадянство України виходить з вимог міжнародно-правових стандартів забезпечення прав та свобод людини.Набути громадянство України шляхом натуралізації за індивідуальними заявами можуть іноземні громадяни та особи без громадянства.
Формування уявлень про цінність особистості, її права в античному світі.
Принциповим поштовхом до розвитку теорії цінностей стала філософія раціоналізму, що з'явилась у XVII ст.
Поворотним пунктом у розвитку проблеми цінностей стала філософія І.Канта, його вчення про регулятивні принципи практичного розуму, за яким вищі цінності буття мають не онтологічні, а виключно регулятивні підстави до існування. Цим самим Кант першим розмежував поняття буття і блага, протиставивши сферу моральності як свободи сфері природи, яка має підлягати закону, необхідності. У працях учнів і послідовників Канта проблема цінностей набула вже самостійного значення. Аксіологічний напрям у філософії почав формуватись у другій половині XIX ст. в працях Г.Лотце, В.Віндель-банда, Г.Ріккерта. В XX ст. аксіологічну проблематику продовжують активно розробляти представники феноменології, герменевтики, екзистенціалізму, теорії соціальної дії.
Цінності в житті суспільства виступають соціально-значимими орієнтирами діяльності суб'єктів, одним із факторів розгортання політичної історії. Вони є чимось більш високим, ніж звичайна зацікавленість людини. Саме через культурні цінності людина задовольняє свої потреби, і саме існування цінностей відрізняє людину від тварини. Цінності становлять фундамент культури, і предметним полем формування цінностей є культура.
Спробуємо тепер підсумувати уявлення про античну особистість, її становлення було обумовлено переходом до самостійної поведінки, що було б неможливим без винаходу приватних схем і формування нових уявлень про своє Я як джерела самоврядування.
Одночасно формується опозиція, внутрішнє і зовнішнє, Я і світ, Я та інші. Антична особистість конституює себе, вирішуючи проблему ставлення до існуючої традиції, інакше вона не могла б існувати в культурі. Самостійна поведінка в даному випадку будується як компроміс між необхідністю наслідувати традиції (міфам і звичаям) і подоланням цієї традиції. Якщо на зорі античної культури Сократ вирішує цей-компроміс фактично на користь особистості, пропонуючи афінському суспільству наслідувати його, то на кінці злету культури Апулей схиляється до взаємних поступок і співробітництва. Обвинувачений у подібних гріхах.
Основним інструментом спілкування різних особистостей між собою, а також з античним суспільством стають спочатку ненормовані міркування, що будуються за правилами логіки а потім мислення (тобто міркування, що будуються за правий, логіки з використанням категорій і понять). Міркування дозволяли приводити в рух уявлення особистості, направляючи їх у потрібному для мислячої особистості напрямку.
Внесок християнства в розвиток вчення про права людини.
Різна права і обов’язки, властиві людині, зафіксовані в Біблії. Наприклад, право людини на життя одержало закріплення в заповіді “не вбивай”. Право на власність в заповідях – “не кради”, “не жадай дому ближнього твого, ні полі його , ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні осла його .». Право на відпочинок - «пам'ятай день суботній, щоб святкувати його, шість днів працюй і зроби всі діла твої, а день сьомий - суботній Господу, Богу твоєму». Обов'язок кожної людини піклуватися про батьків своїх зафіксований в заповіді -«шануй батька і матір твою, щоб добре тобі було та щоб довголітнім був ти на землі».
Важливу роль в поглибленні ідей Біблії відіграв Фома Аквінський (1225-1274 pp.), який розробив християнську доктрину права і держави. Він стверджував, що державна влада походить від Бога, а її метою є досягнення загального блага членів держави, забезпечення умов для їх розумного і гідного життя. При цьому Аквінський протиставляв політичну монархію (тобто політичну форму правління на засадах законів і для «загального блага») тиранії (тобто правлінню в інтересах самого правителя в умовах беззаконня) і обгрунтовував право народу на повалення тиранії.
Суттєве значення в розвитку християнських концепцій прав людини мало вчення Фоми Аквінського про природний закон, який на його думку наказує всім людям прагнути до самозбереження і продовження роду, шукати істину і справжнього Бога, поважати гідність кожної людини. Це положення про божественну за своїм першоджерелом гідність всіх людей і природ не їх право на цю гідність було значним внеском Фоми Аквінського, і в цілому християнського гуманізму, в концепцію невід'ємних природних прав людини.