33. Статут оон 1945р. Про утвердження віри в права людини.

Статут ООН (прийнятий 24.06.1945), у Преамбулі якого, як уже відзначалося, проголошена рішучість народів "знов утвердити віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і малих націй". Ст. 1 Статуту ООН (п. 3) зобов'язує всі держави до міжнародного співробітництва "у заохоченні і розвитку поваги до прав людини й основних свобод для всіх без розрізнення раси, статі, мови і релігії". Таке формулювання в поєднанні з положенням, відзначеним у Преамбулі Статуту, свідчить про те, що розвиток поваги до прав і свобод людини є однією з основних цілей ООН і найважливішим принципом сучасного міжнародного права. Це підтверджується в ст. 55 Статуту, де підкреслюється, що з метою створення умов стабільності і благополуччя, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, заснованих на повазі принципу рівноправності і самовизначення народів, Організація Об'єднаних Націй сприяє загальній повазі і дотриманню прав людини й основних свобод для всіх, без розрізнення раси, статі, мови і релігії. Таким чином, у Статуті ООН сформульований і закріплений один із найважливіших принципів сучасного міжнародного права - принцип поваги прав і свобод людини. Змістом цього принципу є утвердження віри в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок, у рівність прав великих і малих націй, а також заходи, що здійснюються міжнародним співтовариством з метою реалізації цих положень.Згідно зі ст. 60 Статуту ООН, відповідальність за виконання функцій ООН у сприянні загальній повазі прав і свобод людини покладена на Генеральну Асамблею ООН і під її керівництвом на Економічну і Соціальну Раду.Внаслідок цього і на підставі ст. 13 Статуту ООН Генеральна Асамблея організовує дослідження і робить рекомендації з метою "сприяння здійсненню прав людини й основних свобод для всіх без розрізнення раси, статі, мови і релігії".Повноваження Економічної і Соціальної Ради у цій сфері визначені в ст. 62 Статуту ООН. У ній відзначається, що "Рада уповноважується робити рекомендації з метою заохочення поваги і Дотримання прав людини й основних свобод для всіх".

34. Визнання прав людини в післявоєнних конституціях зарубіжних країн.

У післявоєнний період були прийняті або суттєво змінені конституції багатьох країн Америки (Бразилія, Болівія, Гондурас, Домініканська Республіка,Сальвадор, Канада), Європи (Італія, Франція, ФРН, Данія, Греція, Іспанія, Португалія), Азії (Японія, Туреччина, Ю. Корея, ПАР, Філіппіни). Кожна з нині діючих конституцій має специфічні індивідуальними рисами. У них знайшли відображення соціальні, національні, політичні, історичні, релігійні та інші особливості відповідних країн. У той же час чинним нині конституціям притаманні деякі загальні, співпадаючі риси. 

1. Всі конституції в тій чи іншій формі проголошують і встановлюють демократичні свободи громадян та підданих. Зазвичай у самому тексті основного закону міститься відповідна глава чи розділ. У новітніх конституціях, особливо латиноамериканських, правове становище людини і громадянина з точки зору техніко-юридичної розроблено досить грунтовно, з безліччю деталей. У той же час є ряд конституцій, в основному тексті яких відсутні розділи або навіть згадки про права і свободи. До їх числа відносяться конституції США, Франції 1958 року. 

у повоєнних конституціях більш конкретно прописуються права і свободи особистості. Більш чітко в післявоєнних конституціях отримали своє відображення соціально-економічні права і свободи. На «асортимент» прав і свобод тут також зробила вплив науково-технічна революція. Наприклад, повсюдне розвиток сучасних засобів комунікації ставить питання про підслуховування телефонних розмов подібно до того, як колись була поставлена ​​і вирішена проблема таємниці листування. Прогрес медичноїнауки також «висвічує» деякі правові питання. Факт юридичної встановлення моменту смерті людини впливає на можливість трасплантаціі його органів іншій людині; з'явилася практична можливість змінювати свою стать і в зв'язку з цим має з'явитися відповідне право; в даний час в зарубіжних країнахшироко обговорюється і не скрізь однаково в правовому сенсі вирішується проблема передчасного переривання вагітності; в післявоєнні роки в конституційному законодавстві закріплюється право на життя, а проте в 80-90-ті роки стала широко дискутуватися і проблема добровільного відходу з життя- право на смерть (евтаназія). Це право одержує законодавче закріплення (наприклад, у США).