Структура Конвенції[ред. • ред. Код]

Конвенція складається з 59 статей та 3 розділів: Права і свободи (ст. 2-18), Європейський суд з прав людини (ст. 19-51), Інші положення (ст. 52-59)^[2].

• Стаття 1. Зобов'язання поважати права людини

Розділ І. Права і свободи

Розділ ІІ. Європейський суд з прав людини

Розділ ІІІ. Інші положення

Протоколи

41. Загальна характеристика Європейської соціальної хартії.

Европейская социальная хартия — конвенция Совета Европы, закрепляющая ряд социальных прав человека (в отличие от ЕКПЧ, закрепляющей главным образом гражданские и политические права). Принята в 1961 году, вступила в силу в 1965 году. Страны-участницы обязуются признать обязательными для себя как минимум 10 статей или 45 частей статей части II хартии, в том числе как минимум 5 из следующих статей: 1, 5, 6, 12, 13, 16 и 19. Доклады об исполнении Хартии представляются раз в два года. Всего часть II Хартии содержит 19 статей, каждая из которых закрепляет определенное право.

В 1996 году принята Европейская социальная хартия (пересмотренная). На 2012 год из 47 стран-участниц СЕ четыре — Лихтенштейн, Монако, Сан-Марино и Швейцария, — не ратифицировали ни изначальной, ни пересмотренной хартии, 33 страны ратифицировали пересмотренную хартию, 10 — изначальную.

Закреплённые в изначальной версии Хартии и в Пересмотренной Хартии:

• Право на труд (ст. 1)

• Право на справедливые условия труда (ст. 2)

• Право на условия труда, отвечающие требованиям безопасности и гигиены (ст. 3)

• Право на справедливое вознаграждение (ст. 4)

• Право на объединение (для трудящихся и работодателей; ст. 5)

• Право на заключение коллективных договоров (ст. 6)

• Право детей и подростков на защиту (в области работы; ст. 7)

• Право работающих женщин на защиту (ст. 8)

• Право на профессиональную ориентацию (ст. 9)

• Право на профессиональную подготовку (ст. 10)

• Право на охрану здоровья (ст. 11)

• Право на социальное обеспечение (ст. 12)

И т.д.

42. Загальна характеристика Європейської культурної конвенції.

Держави - члени Ради Європи, які підписали цю Конвенцію,

враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами для, крім іншого, збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням,

вважаючи, що досягненню цієї мети може сприяти поглиблення взаєморозуміння між народами Європи,

вважаючи, що для цього доцільно не тільки укладати двосторонні культурні конвенції між членами Ради, але й проводити політику спільних дій, спрямованих на збереження європейської культури та заохочення її розвитку,

вирішивши укласти загальну європейську культурну конвенцію з метою заохочення громадян усіх держав-членів та громадян інших європейських держав, які можуть приєднатися до неї, до вивчення мов, історії та культури інших країн і загальної для них усіх культури,

погодились про таке:

Стаття 1

Кожна Договірна Сторона вживає відповідних заходів для збереження свого національного внеску до загальної культурної спадщини Європи і сприяння його збільшенню.

Стаття 2

Кожна Договірна Сторона, у міру можливості:

a) заохочує вивчення своїми громадянами мов, історії і культури інших Договірних Сторін і надає цим Сторонам можливості для сприяння такому вивченню на її території, і

b) докладає зусиль для сприяння вивченню своєї мови або своїх мов, історії і культури на території інших Договірних Сторін і надає громадянам цих Сторін можливості для такого вивчення на її території.

Стаття 3

Договірні Сторони проводять взаємні консультації в рамках Ради Європи з метою здійснення спільних дій, які сприятимуть культурним заходам, що становлять інтерес для Європи.

11 ст.

43. Загальна характеристика Європейської хартії про регіональні мови і нац..меншини.

Європейська хартія регіональних мов або мов меншин (ЄХРМ) — ухвалена у Страсбурзі 5 листопада 1992 року. Метою Хартії є «захист і розвиток історичних регіональних мов і мов національних меншин у Європі»Ратифікована Україною у травні 2003 року. Відповідно до закону про ратифікацію хартії, в Україні положення документу застосовуються до мов таких національних меншин: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької й угорської.

Хартія (частина I, стаття 1) визначає^[2]:а. «регіональні мови або мови меншин» (regional or minority languages) це є:

I. традиційно використовувані на визначеній території Держави громадянами держави, які утворюють групу, меншу, в порівнянні з рештою населення Держави, та

II. відмінні від офіційної мови (мов) даної Держави; за винятком діалектів офіційної мови (мов) даної Держави або мов мігрантів

У Пояснювальній доповіді до Хартії дається таке роз'яснення (параграф 18):

„Замість інших висловів, таких як «менш поширені мови», Хартія обрала термін «регіональні мови або мови меншин». Прикметник «регіональний» означає мови, використовувані на обмеженій території держави, в рамках якої, проте, люди, що говорять цією мовою, можуть становити більшість громадян. Термін«меншина» належить до ситуацій, у яких або мова використовується людьми, які не проживають компактно на якій-небудь певній території держави, або, хоч і проживають компактно на визначеній території, складають меншину стосовно населення даного регіону, яке спілкується мовою більшості даної держави.“