10. Проаналізуйте процес становлення та розвитку вкл. Значення Кревської та Люблінської унії

ВКЛ, феодальна держава, що існувала в 13 - 14 століття.

Роздрібнена Литва з 30-х років 13 століття стала складатися в державу. Виразником об'єднавчих прагнень у литовців з'явився князь Міндовг, який в 30-х роках 13 століття стає першим литовським князем. Він не тільки об'єднав під своєю владою більшість литовських племен, але захопив також Чорну Русь.

Литва стала суб'єктом політики того часу, вона здійснювала самост дипломатію, брала участь у загарбницьких і оборонних війнах.

Формування держави проходило дуже динамічно. Багато російські землі добровільно увійшли до складу ВКЛ. Поряд з цим деякі території протягом багатьох років доводилося підкорювати силою зброї. При цьому влада на місцях практично не змінювалася: нових порядків намагалися нікому не нав'язувати.

Входження до складу ВКЛ російських, українських, білоруських земель з більш розвиненими громадськими відносинами культурою сприяло подальшому розвитку суспільно-економічних відносин в Литві. У приєднаних землях литовські великі князі зберегли місцевим магнатам значну автономію і іммунітетні права.

Утворення ВКЛ процес, який тривав досить довго. Він починається з правління першого великого литовського князя Міндовга і практично закінчується після смерті Ольгерда.

Включені до складу ВКЛ рос, білорус та укрземлі з більш високорозвиненою культурою і суспіл віднос зробили вплив на зростання лит культури і прискорили розвиток феодалізму.

У серпні 1385 року була підписана Кревська унія яка передбачала обєдн Литви і Польщі в єдину державу шляхом шлюбу пол. Кор. Ядвіги і лит кн. Ягайло. Забовяз зроб католицтво держ релігією ВКЛ.

1 липня 1569 року був підписаний акт Люблінської унії, згідно з яким Польща й ВКЛ об'єднались в єдину державу — Річ Посполиту. За умовами унії, обирався спільний король, якого одночасно проголошували Великим князем. Спільною була грошова система. Окремими залишалися герби, фінанси, адміністрація та військо.

Наслідки Люблінської унії для України були величезні. Україна була розірвана, більш ніж на 220 років значна частина українських земель опинилася під владою Польщі.

Після Люблінської унії почалося ополячення і окатоличення українського народу, що поставило під загрозу існування українців як окремої нації. Разом з тим для соціально-економічного і політичного розвитку українських земель в той час рішення Люблінської унії мали й позитивні моменти.

11. процес розвитку укр земель у складі Речі Посполитої (друга половина XVI ст. - XVII ст.)

Після Люблінської унії 1569 р. більшість українських земель опинилися в складі Польщі. Поза межами Польщі залишилися: Закарпатська Україна, Північна Буковина і Чернігівщина.

У другій половині 16 — пп 17 ст., незважаючи на роз'єднаність різних частин України, на українських землях зростали продуктивні сили в с/г, розвивалося ремесло, зароджувалося мануфактурне виробництво, поглиблювався поділ праці між містом і селом, розширювалися товарно-грошові відносини.

На українських землях, що входили до складу Польщі, збільшувалася кількість ремісників і ремісничих спеціальностей як у містах, так і в селах. Найбільшого розвитку ремесло досягло у Східній Галичині і на Волині.

При шляхетських маєтках, фільварках засновувалися різноманітні промислові підприємства з переробки сільськогосподарських продуктів та корисних копалин — млини броварні, рудні та ін.

Разом із тим створювалися і підприємства, в яких поряд із кріпаками працювали вільнонаймані робітники з числа розорених ремісників і селян, зароджувався поділ праці. У виробництві переважала ручна реміснича праця, хоча певною мірою застосовувалися й машини, рушійною силою яких була вода (водяні колеса). Поступово з простого товарного виробництва виростала мануфактура.

Із розвитком ремесла й товарного обігу збільшувалась кількість міського населення, зростали старі міста, виникали й нові.

Незважаючи на численні перешкоди, українські землі дедалі ширше втягувалися в товарний обіг, посилювалися економічні зв'язки між окремими місцевостями, починав формуватися національний ринок. Розвивалася і зовнішня торгівля. Посилювалися торговельні зв'язки України з Росією, з країнами Західної Європи, де із зростанням капіталістичного виробництва збільшувався попит на продукти харчування і сільськогосподарську сировину.

Одночасно із збільшенням феодальних повинностей і особливо панщини завершувався процес прикріплення селян до землі, перетворення їх на власність феодала.

Захоплюючи південні і східні українські землі та засновуючи тут фільваркове господарство, магнати й шляхтичі намагалися завести панщину й закріпачити місцеве населення. Але відразу досягти цього їм не вдавалося. Землі ці були порівняно малозаселені, на них сиділи досі вільні козаки й селяни, які не могли примиритися з тим, що повинні знову гнути спину на панів.

Через це магнати й шляхтичі, щоб забезпечити свої нові володіння робочими руками, обіцяли всім, хто живе або поселиться в межах їхніх володінь, пільги на 20—40 років. Але минали роки пільг, і селяни мали йти на панщину й закріпачувалися.