19.Розкрийтпе державно-правовий і політичний статус і стан Україниу складі Російської імперії(хіх – початок хх ст.)

Росія, після війни з Туреччиною, закріпила за собою землі центральної, південної і східної України. Україна стала провінцією Росії. Остання поширила свій адміністративно-територіальний устрій на землі України. Колишню територію Української держави у 1781 р. було поділено на Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва. Слобідсько-Українська губернія була перетворена в Харківське намісництво. Південні регіони України було об'єднано в Катеринославське намісництво. У 1796 р,, імператор Павло І, прийшовши до влади, скасував намісництва і знову відтворив в Україні губернії.

В Україні, поряд із новим адміністративно-територіальним устроєм, запроваджувалися нові органи адміністрації та суду. На чолі губернії стояв губернатор або генерал-губернатор. Цар призначав генерал-губернатора в генерал-губернаторствах, яких в Україні було три: а) Київське, б) Малоросійське, в) Новоросійсько-Бесарабське. Генерал-губернатор на відповідній території здійснював військову і цивільну владу.

В губерніях діяли галузеві установи відповідних міністерств. При губернаторі існувало управління в складі віце-губернатора, радників і прокурора. Губернії в Україні ділилися на повіти.

В Україні Павлом І були відновлені Генеральний земський і Підкоморний суди та Магдебурзьке право. Увесь час чинним залишався Литовський статут. Було поновлено діяльність уніатської та католицької церкви.

Реформи 60-70-х рр. зумовили еволюцію права буржуазним шляхом. З 1863 р. в Росії стало видаватися періодичне зібрання узаконень та розпоряджень уряду. В юридичній практиці оформилися основні галузі права: цивільне, кримінальне, процесуальне, державне та ін. Отже, суверенної держави і права українських земель у період знаходження України в складі Російської імперії не існувало. Територія України була частиною царської Росії. На її території була форма правління у вигляді абсолютної монархії Росії. За формою державного устрою Україна була провінцією Росії, яка включала в себе декілька губерній. Державно-правовий режим був антидемократичним. Однак, зберігалися і традиції феодального права, наприклад вік (7 років) з якого притягували дітей до кримінальної відповідальності.

20.В чому полягало історичне значення Брестського миру та місце і роль Гетьманату та Директорії в українській революції 1917-1920 р.Р.

27 січня 1918 між УНР і 4ма державами нім блоку було підписано Брестський мир. За цим договором кордони між УНР та Австро-Уг встановлювались на довоєнних айстро-рос кордонах. Укр забовязалась поставляти Нім велику кіль-ть зерна, круп, м’яса. У відповідь їй обіцяли збройну допомогу у боротьбі з більшовиками. У лютому 1918 Нім і австр війська рушили в Укр. За короткий період вся територія була окупована. 1 березня нім війська зайняли Київ.

У квітня 1918 р. Всеукраїнський хліборобський з'їзд проголосив почесного отамана Вільного козацтва генерала Павла Скоропадського гетьманом України. Центральна Рада була розпущена, і в Україні започатковано нове державне утворення – гетьманат "Українська держава".

Суттю державного режиму гетьманату було здійснено перехід верховної влади, як законодавчої, так і виконавчої, в руки однієї особи – гетьмана П. Скоропадського.

Досягненнями діяльності гетьманату були:

1. Налагодження діючого адміністративного апарату

2. Налагодження нормального грошового обігу,

3. Організація чіткої кордонної і митної служби.

4. Підвищено авторитет Православної Церкви

Щодо прорахунків діяльності гетьманату П. Скоропадського, то вони полягали в наступному:

1. Повернення поміщиків у свої маєтки і «вибивання» компенсації з селян за збитки, завдані маєткам.

2. Закон про заборона страйків, що вело до значного обмеження демократизму. Збільшення тривалості робочого дня до 12 годин.

3. Зайняття чиновницьких посад росіянами (в основному)

4.Велика залежність від німецько-австрійської військової адміністрації.

5. Прийняття Акта про федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією тощо - цей «акт» означав фактично офіційне скасування державної самостійності України.

13 листопада на таємному засіданні УНС було вирішено підготувати збройний виступ проти П. Скоропадського і було утворено тимчасовий орган – Директорію До Директорії увійшло 5 чоловік: В.Винниченко - голова; С .Петлюра; Ф. Швець; П. Андрієвський ; А. Макаренко.

Головним центром зосередження антигетьманських сил стала Біла Церква. Найбільший бій відбувся під Мотовилівкою у листопаді 1918 р., де війська гетьмана зазнали нищівної поразки. У грудні 1918 р. гетьман П. Скоропадський зрікається влади, і вона повністю переходить в руки Директорії.

26 грудня 1918 р. Директорія проголосила дуже важливий документ, який деякі дослідники називають «Тимчасовою Конституцією України» - Декларацію.

Перші тижні перебування Директорії при владі були водночас і періодом її найвищого тріумфу, а далі її сили невпинно занепадали. У січні 1919 р. червоні війська зайняли Харків, більшовицька республіка отримала офіційну назву – Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР).

У листопаді 1919р. Директорія передала свої повноваження С. Петлюрі, який фактично став диктатором.