35. Проаналізуйте становлення та розвиток дисидентського руху в Україні

У 60-70-ті роки ХХ ст. у радянському суспільстві виникає нова форма духовної опозиції – дисидентство. Дисидент - „інакомислячий”. Термін, що застосовувався відносно радянських громадян-правозахисників, які відкрито протистояли діям влади або виявляли іншу суспільну активність, що була не санкціонована владою. Дисидентський рух в Україні зародився як протест проти бездержавності, панування партійно-державної бюрократії, утисків національно-культурного життя, зростаючої русифікації.

Дисидентський рух 60-80-х рр. в УРСР можна поділити на три основних течії:

Правозахисна течія, представники якої (В.Чорновіл, В.Стус, С.Хмара та ін.) вимагали дотримання в СРСР основних прав і свобод людини, , вільного обміну інформацією та ідеями, викривали злочини тоталітарної системи.

Національна течія, представники якої (В.Мороз, Л.Лук’яненко та ін.) виступали за відновлення незалежності України та відокремлення її від СРСР, засуджували політику русифікації.

Релігійна течія, преставники якої (Й.Тереля, В.Романюк та ін.) вимагали дотримання свободи віросповідання, відновлення заборонених Української греко-католицької церкви, протестантських релігійних громад та ін.

Ядро українського дисидентсва склали „шістдесятники” –Л.Костенко, В.Симоненко, І.Дзюба, І.Світличний, художниця А.Горська та ін.

Своєрідним протестом проти проведення у 1965 році арештів українських дисидентів стала праця І.Дзюби „Інтернаціоналізм чи русифікація?”. Влада оголосила «Інтернаціоналізм чи русифікацію?» антирадянським твором, а його поширення, зберігання чи навіть просто читання — кримінальним злочином. Іван Дзюба втратив роботу, був виключений зі Спілки письменників України.

У січні-травні 1972 року в Україні розпочалися масові арешти. Їх жертвами стали такі відомі дисиденти як В.Чорновіл, І.Світличний, І.Дзюба, В.Стус та ін.

Отже, Протягом 60-х-першої половини 80-х років ХХ ст. в Україні активізується опозиційний рух. Він стає помітним чинником суспільно-політичного життя, хоча широкої підтримки серед громадян не набув. Проте завдяки діяльності українських дисидентів визрівала ідея утворення власної незалежної держави та необхідність кардинальних перетворень в усіх сферах життя.

36. Проаналізуйте зміст економічних і політичних реформ 1960-1980-х рр. Хх ст., їх суперечливий та непослідовний характер

Після відсторонення від влади М.Хрущова, головою Ради Міністрів СРСР став О.Косигін, який користувався авторитетом у суспільстві та серед господарників.

Друга половина 60-х років характеризується зниженням приросту промислової продукції, тому у 1965 р. О.Косигін започаткував програму реформування економіки з метою прискорення науково-технічного прогресу та інтенсифікації розвитку народного господарства СРСР.

У 1965 року пленум ЦК КПРС прийняв постанову „Про заходи подальшого розвитку сільського господарства СРСР”. У сільському господарстві відбулися деякі зміни. Було взято курс на інтенсифікацію та перерозподіл національного доходу на користь сільського господарства. Замість щорічного, встановлювався, розрахований на шість років, стабільний план заготівель сільськогосподарської продукції. План продажу державі зерна та продукції тваринництва зменшився, тоді як закупівельні ціни підвищувалися. Запроваджувалися надбавки за надпланову продукцію.

Такі заходи принесли деякі позитивні результати. Зросла валова продукція на 16% , впроваджувалися високоурожайні сорти зернових і технічних культур.

Однак ефективність колгоспно-радгоспної системи залишалася низькою. Рядовий колгоспник, як і в минулому, був мало зацікавлений у результатах своєї праці.

Процес реформування промисловості вересневою 1965 року постановою ЦК КПРС мав на меті – забезпечення процесу подолання таких негативних явищ в економіці як збільшення капіталовкладень, незавершеність будівництв, масовий випуск товарів, що не користувалися попитом. Для досягнення означених цілей реформи у промисловості передбачалося створити на підприємствах фонди матеріального стимулювання, фінансувати промислове виробництво шляхом кредитування, оцінювати діяльність підприємств за рентабельністю та прибутком.

На першому етапі проведення реформи забезпечено досить високі темпи розвитку промисловості. Восьма п’ятирічка стала найуспішнішою серед усіх радянських п’ятирічок. Виробництво промислової продукції в УРСР зросло на 50%, продуктивність праці у промисловості – приблизно на 30%, національний прибуток – на 30%.

Отже, позитивні зрушення відбувалися переважно у важкій промисловості: металургії, енергетиці, промисловому машинобудуванні. Виробництво предметів споживання й надалі відставало від потреб населення. Низькою була їх якість. Широкого розмаху набували приписи на виробництві, казнокрадство, хабарництво. Все це призводило до уповільнення темпів соціального поступу УРСР та наростання кризових явищ.