Освітологія хрестоматія

РОЗДІЛ І. Трансформаційні процеси в освіті в контексті цивілізаційних змін

процесу, а також створення рівних умов для всіх громадян у здобутті освіти. <…>

Однією з найсуттєвіших складових інформатизації ЗНЗ є створення, впровадження та розвиток комп'ютерно орієнтованого навчального середовища, побудованого на базі сучасної обчислювальної і телекомунікаційної техніки. Тому інформатизація освіти насамперед передбачає її комп'ютеризацію.

Інформатизація освіти як поняття є більш широким ніж поняття комп'ютеризація освіти, а інформатизація освіти передбачає її комп’ютеризацію. Комп'ютеризація освіти пов'язана із формуванням комп'ютерно-технологічної та інформаційно-комунікаційної платформи процесу її інформатизації, що саме і передбачає створення інформаційно-комунікативного навчального середовища, формування його загальносистемних програмно-технічних комп'ютерних елементів

– комп'ютерних і комп'ютерно орієнтованих засобів навчання, електронних навчальних ресурсів та технологій, комп'ютерних мереж і засобів телекомунікації, що мають ефективно функціонувати як у локальному режимі, так і в межах корпоративних і глобальних комп'ютерних мереж, забезпечення можливості їх експлуатації, обслуговування, оновлення і розвитку. Помітне місце в реалізації цих завдань повинна відіграти Науково-освітня телекомунікаційна мережа УРАН, яка продовжує активно розвиватися і до якої вже сьогодні в експериментальному режимі підключено низку ЗНЗ і, навіть, цілі шкільні мікрорайони. <…>

Однак, інформатизація освіти – це не тільки відповідне оснащення навчальних закладів (комп'ютерами, іншим комп'ютерно орієнтованим обладнанням, кабінетами інформатики), але й обов'язкова наявність сукупності програмних засобів навчального призначення (ПЗНП), необхідних для реалізації ІКТ орієнтованих педагогічних технологій. Ось чому необхідно регулярно розробляти ПЗНП, здійснювати їх аналіз, відбір і сертифікацію, відпрацьовувати критерії з визначення їх педагогічної коректності, а тому доцільності їх тиражування і подальшого впровадження у широку освітню практику. Крім цього, проблемою є наявний у навчальних закладах вкрай різнотипний парк комп'ютерного обладнання, його моральний і фізичний стан, ефективність використання в навчально-виховному процесі та управлінській діяльності. <…>

81

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

Для забезпечення інформаційної підтримки стратегічного й оперативного управління процесом інформатизації освіти має бути створений єдиний інформаційний банк даних про стан і перспективи інформатизації освітньої галузі. Для формування і неперервної актуалізації інформаційного наповнення цього банку даних необхідно здійснювати моніторинг процесу, для чого має набути подальшого розвитку система інформаційного забезпечення галузевого управління. <…>

Система інформаційних зв'язків, що склалася сьогодні в системі освіти, має ряд недоліків: довготривалість інформаційного обміну, значні строки обробки інформації, її дублювання на різних рівнях обміну, недоступність частки суттєвої інформації до значної кількості респондентів, втрата чи спотворення частини інформації тощо.

З огляду на головні завдання розвитку освіти необхідно модернізувати структуру, засоби і технології формування й актуалізації інформаційного забезпечення управління освітою, значною мірою використовуючи сучасні досягнення ІКТ.

Враховуючи специфіку системи освіти, інформаційні потоки, які в ній циркулюють, мають бути регламентовані за ознаками спрямованості, обсягів, періодичності, строковості, рівневості, санкціонованого доступу, керованості, контролю за проходженням інформації від джерел до респондентів, забезпеченості оберненого зв'язку. Без проведення такої системно-структурної і просторовочасової організації інформаційної бази управління освітою процес її інформатизації і комп'ютеризації буде значною мірою ускладнений і, навіть, втратить керованість. <…>

Для підвищення ефективності процесу інформатизації освіти мають бути розроблені новітні архітектури навчальних комп'ютерних комплексів, розгорнуті роботи зі створення програмних систем автоматизованого розроблення комп'ютерно орієнтованих програмнометодичних комплексів, інтерактивних і мультимедіа засобів навчання, систем бездротових віддалених і мобільних освітніх комунікацій, автоматизованих систем наукових досліджень, інформаційноаналітичних систем, автоматизованих бібліотечних систем, систем моніторингу результатів впровадження педагогічних інновацій, засобів захисту електронних систем навчання і освіти. Мають бути розроблені науково-організаційні засади створення і подальшого розвитку фонду

82

РОЗДІЛ І. Трансформаційні процеси в освіті в контексті цивілізаційних змін

комп'ютерних програм навчального призначення, у т.ч. фонд їх еталонів. <…>

Знання і вміння володіння ІКТ обов'язково мають перевірятися при вступних іспитах до аспірантури, під час кандидатських іспитів. Ці технології слід широко застосовувати у дисертаційних дослідженнях, у науково-дослідній роботі. Причому логічний рівень програмних засобів, що застосовуються, має бути істотно підвищений: від використання простих офісних пакетів програм – до автоматизованих програмних систем організації і підтримки наукових досліджень та освітньої діяльності.

Ефективність процесу інформатизації освіти значною мірою зумовлена результативністю створення національної індустрії комп'ютерно орієнтованих засобів навчання (ІКТ засобів навчання), зокрема ПЗНП, широкого впровадження цих засобів в освітню практику. Апаратні і програмні засоби інформатики виступають в освітній діяльності не тільки як предмет вивчення і засоби навчання, а і як ефективний інструмент наукової діяльності й управління усіма процесами, що здійснюються в системі освіти.

Індустрія ПЗНП як одна з підгалузей національної індустрії засобів навчання повинна гармонійно поєднувати наукові дослідження, розробку і виробництво програмних засобів навчального призначення та електронних інформаційних ресурсів, їх поширення і впровадження в навчальні заклади різних типів, надання телекомунікаційних та інформаційних освітніх послуг як тим, хто навчається в системі освіти, так і всьому населенню країни за відповідними запитами. Ця індустрія має стати системною базою, найважливішим чинником модернізації освіти і науки на сучасному етапі їх розвитку, забезпечити підвищення ефективності навчання і виховання, якості освіти та економічної ефективності освітніх послуг, істотно розширити доступ громадян до ІКТ, Інтернету та інформаційних ресурсів з метою освіти, навчання, розвитку освітніх мас-медіа, взаємодії з державними і місцевими органами управління освітою і наукою, демократизації освіти, інтеграції освіти України у світовий освітній простір. Винятково важливого значення набувають завдання створення засобів і технологій єдиного інформаційного освітнього простору, його наповнення якісними інформаційними ресурсами навчального і наукового призначення, забезпечення доступу до цих ресурсів

83

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

навчальних закладів, широких верств населення. Важливу роль тут повинні відіграти Інтернет, орієнтовані інформаційні освітні портали.

Роботи з цього напряму інформатизації освіти мають бути спрямовані на створення високоякісних ПЗНП, електронних посібників, освітніх Інтернет порталів, електронних бібліотечних систем, дистанційних технологій навчання для суттєвого поширення освітніх можливостей доступу громадян до інформаційних технологій, електронних інформаційних навчальних ресурсів і освітніх послуг, єдиного інформаційного освітнього простору, підвищення на цій основі якості освіти.

Накопичений вітчизняний та світовий досвід використання ІКТ в освіті свідчить, що прогрес цих технологій значно випереджає методичні підходи, які спираються на зазначені технології. Розробка адекватної сьогоденню стратегії інформатизації освіти, впровадження у сфери організації, управління та здійснення навчально-виховного процесу ІКТ має ґрунтуватися на чітких вимогах до інформаційного забезпечення системи освіти.

Необхідно систематично проводити відповідні дослідження, здійснювати пілотні проекти для пошуку, апробації і відпрацювання концептуально нових педагогічних технологій, що переважно базуються на ІКТ. Такі дослідження і проекти мають розв'язувати не тільки проблеми реалізації традиційних планів із застосуванням ІКТ, але й розробляти питання створення і впровадження в освітню практику нових навчальних курсів, поява яких стала можливою завдяки ІКТ.

Андрущенко В.П., Савельєв В.Л.

МЕТАМОРФОЗИ «ОСВІТНЬОГО ПЛАНУВАННЯ»29

<…> У 50-х роках дослідження в галузі освіти та політики практично не перетиналися. Вони залишалися значною мірою окремими сферами знання. Але саме в цей період було започатковано зустрічний рух між ними. Відбувались серйозні зміни і в кожній із цих

29 Андрущенко В. П., Образовательная политика (обзор повестки дня) / В. П. Андрущенко,

В. Л. Савельев. – К.: МП «Леся», 2010. – 404 с. – С.106 – 131.

84

РОЗДІЛ І. Трансформаційні процеси в освіті в контексті цивілізаційних змін

сфер суспільної науки. Зокрема, економічні та соціальні фактори гостро поставили питання про «природу досліджень освіти». Притаманна їм орієнтація переважно на внутрішньоцехові корпоративні інтереси навчальних закладів уже не відповідала по багатьох параметрах потребам практики. Тому не випадково в 50-х роках головною справою освітніх політик стали «соціальні проблеми». Відповідно із вирішенням цих проблем уже не справлялася «традиційна педагогіка». Постала проблема залучення концептуального потенціалу інших наук – перш за все соціології та економіки.

Як це часто буває в подібних випадках, не всі вітали подібні нововведення. «Що сталося із старою доброю педагогікою?», – запитував М. Лангельфельд на сторінках «Міжнародного огляду освіти» (International Review of Education) в 1958 p. Автор статті намагався показати (і подекуди досить переконливо) проблеми, що існують в освітніх дослідженнях, де навіть англійське слово «pedagogy» (педагогіка) було в основному витіснене словом «education» (освіта). Справді, проблеми зростання існували, але горизонти освітніх досліджень значно розширились, їх проблематика ставала все більш соціально орієнтованою. Міждисциплінарність набувала все більшої виразності. <…>

Кузьміна С.Л.

ТЕОРІЯ ШКОЛИ І ПИТАННЯ ОСВІТНІХ РЕФОРМ30

<…> Теорія школи. Школа як феномен культури, твердить П. Ліницький, виникає, щоб задовольнити потребу обдарованої людини у вільному виявленні своїх духовних сил, потягу до діяльності вищого порядку. <…> І лише коли розвиток суспільства й економіки починає вимагати освічених людей і, внаслідок цього, держава починає опікуватись освітою, більшість обирає шкільне навчання, керуючись не вільним духовним потягом, а потребою, щоб здобути певний зиск.

30 Кузьміна С. Філософія освіти та виховання у Київській академічній традиції XIX – початку XX

ст.: Монографія / Світлана Кузьміна. – Сімферополь: Н. Оріанда, 2010. – 552 с. – С. 363 – 410.

85

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

Втім, інші київські академісти виникнення школи в історії людства пов'язують з особливостями культури й держави. <…>

В історії та житті школи, міркує В. Зеньковський, вибагливо переплітається кілька чинників. Спочатку вирішальну роль у формуванні концепції навчання відіграють ідеали та потреби суспільства. Давньогрецький естетичний потяг до ритму, міри, гармонії зумовлює утвердження в освіті пріоритету музики, математики, гімнастики. А згодом, коли європейці визнають за еталон романську культуру, настає панування в школі «класичного» навчального плану. З XVII ст., з появою ідеалу енциклопедичної освіченості, він дещо трансформується, але в гірший бік, оскільки його перевантажують новими дисциплінами. Суттєво ускладнилася система освіти після втручання держави. Великий тиск здійснюють університети, вимагаючи певного рівня підготовки вступників. Отже, історія школи надзвичайно складна і суперечлива, що позначається на її подальшому розвитку.

Сучасну йому школу П. Юркевич вважає продуктом не якоїсь окремої національної культури, а всієї світової історії як усвідомлення людством свого призначення служити Богові. Його вершинами стали еллінська ідея гармонії внутрішньої і зовнішньої краси, римська – права, юдейська – віри. <…> Втім, на думку П. Юркевича, школа не втратила зв'язок з народним життям. Навпаки, сам народ розглядає школу і своє право впливати на неї як основну умову збереження власної ідентичності. <…>

Вітчизняна школа, наголошує М. Маккавейський, виникає у XVI ст. як орган протистояння православних братств католицькій експансії і захисту свого священного права на власну мову і віру. Якщо ж мова і віра визначають індивідуальні риси народу, то школу, де опановують їх, можна назвати своєрідним утіленням народної душі та закладом не лише навчання, а й виховання.

Водночас київські академісти застерігають від того, щоб сприймати навчальні установи як «особливу і нову форму загального духу, самородне явище, особливий і новий ґрунт морального розвитку та олюднення». Школа, стверджує П. Юркевич, – це штучна інституція, життя в яку вдихають сім'я, суспільство, держава і церква. <…> М. Маккавейський теж спростовує поширену думку про

86

РОЗДІЛ І. Трансформаційні процеси в освіті в контексті цивілізаційних змін

самодостатність школи й відкидає звинувачення, що вона псує молоде покоління. Водночас із шкільними впливами, зазначає мислитель, здійснюється складна виховна праця того величезного механізму, яким є навколишнє життя. Саме воно дає юній душі нескінченну кількість вражень, що яскравістю і силою перевершують шкільні уроки. Не навчальні заклади, переконаний В. Зеньковський, псують суспільство. Будучи відображенням життя, вони – лише провідник розкладу культури. Відтак, одностайно заявляють київські академісти, не школа творить суспільство, а суспільство школу, тому, якщо суспільство хворіє, не буде здоровою і його школа.

Проте, зауважує П. Юркевич, школа – це мала істота, але від неї здригається світ. Питання влади над школою стрясали держави, адже очевидно: той, хто сьогодні диктує в освіті, – володіє майбутнім. Проте держава ще має дорости до усвідомлення, що її зміцнюють не так армія і капітал, як освіта. Коли досягнуто цього рівня розвитку, усвідомлюють потребу в масовій освіті. Без школи, переконаний П. Ліницький, сучасна держава не може здійснити своє призначення. <…> Отже, система освіти має для держави, без перебільшення, фундаментальне і всеохопне значення. Аби певний державний устрій функціонував ефективно, конкретизує це твердження П. Юркевич, потрібні дві умови, з одного боку, всі громадяни повинні «мати єдиний дух» поваги до державності, здатність і схильність погоджувати приватні інтереси з загальними, сприймаючи їх як власну мету. Для цього необхідно поширювати загальну освіту. З іншого боку, свої конкретні функції держава не може виконувати без спеціально підготованих людей, для чого потрібно розвивати систему спеціальної освіти. Звісно, розвиток суспільного і державного життя призводить до розгалуження мережі шкіл, а практика навчання ставить специфічні філософсько-педагогічні питання. <…>

Школа для київських академістів – це особлива частина суспільного організму. Відтак, вони приречені страждати на однакові хвороби. Коли відроджується суспільство, школа отримує нові сили і стимули розвитку. Водночас, вимагаючи від школи, щоб вона опікувалась переважно і передовсім вихованням, київські мислителі не применшують її роль. Здійснюючи свою людинотвірну, а через неї культуро- і державотворчу функції, школа, на їхню думку, має творити

87

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

особливу духовну атмосферу, концентруючи у собі усе найкраще, найсуттєвіше і найважливіше для суспільства з погляду перспектив його духовного майбутнього. <…>

Ідея вищої освіти і завдання вищої школи.

<…> С. Гогоцький і П. Юркевич звертають увагу на духовноморальний зміст вищої освіти. Вона здійснює свої завдання, зазначає С. Гогоцький, з'ясовуючи і втілюючи вищі закони і принципи буття, осмислюючи людське покликання в усій його повноті й гармонії, без поділу на вищі й нижчі види діяльності. <…> Можна навіть сказати, зауважує мислитель, що в ідеалі вища освіта наближає до того вищого єднання людства у дусі миру, взаємної доброзичливості й діяльного співчуття, на яке вказує християнство.

Університет, як народна і середня школа, за П. Юркевичем, не має права перетворюватися зі «школи людяності» на «політехнічне училище». Якщо ставитись до молодої людини не як до сукупності здібностей до тієї чи іншої науки, й не як до «сили, з блискучого розвитку якої суспільство має в майбутньому скористатися, а як до людини, до цілісної моральної особистості, яка розвивається під вічними ідеалами та нормами», то, зрозуміло, що в університеті вона має здобувати не лише якийсь фах. Вища школа повинна, наголошує мислитель, давати цілісну розумову освіту, далеку від егоїзму наукової корпоративності. На думку П. Юркевича, універсальне знаряддя університетської педагогіки, яке дозволяє поєднати фаховий вишкіл з найвищою вченістю, – це філософія, що складається з логіки, метафізики та етики. <…> Загальнотеоретичне пізнання, наголошує мислитель, – це не кінцева мета людського розуму, адже містить у собі спонуку до подальшого мислення. Тому не слід протиставляти філософа фахівцеві. Саме філософія здатна забезпечити цілісність морального життя, мислення і практичної діяльності фахівця, надавши єдності його освіті, яка потребує критичного перегляду попереднього досвіду і звичок, подолання культурних забобонів, звичаїв, вірувань, «сильних згодою багатьох», а не «внутрішньою гідністю». Крім того, поширення такої освіти уможливить суспільну злагоду і мирний, поступовий соціальний розвиток.

П. Ліницький розглядає питання сутності вищої освіти і школи у зв'язку з необхідністю реформи духовних академій. Загалом, вважає

88

РОЗДІЛ І. Трансформаційні процеси в освіті в контексті цивілізаційних змін

він, як християнство надає дуже важливого значення принципу єдності, так само освіта, або християнська просвіта, мусить, долаючи роздрібненість і роз'єднаність, формувати цілісну особистість як частину гармонійного суспільства. Особливо це стосується вищої богословської школи. <…> Втім, вивчення морального богослов'я як складного синтетичного курсу вимагає, по-перше, попередньої підготовки, опанування базових знань, а по-друге – пізнавальної активності та розвинутої схильності до інтелектуальної діяльності. А реалізувати ці умови може лише філософія, насамперед метафізика й логіка. Відтак, вони теж мають стати обов'язковими академічними дисциплінами. <…>

Вища освіта в радянській системі асоціювалась передусім з ідеєю спеціальності. Для С. Ананьїна такий погляд не був чимось новим і протиприродним. Ще у дореволюційні роки до найважливіших функцій вищої школи він відносив передання і засвоєння спеціальних знань. «Саме завдання вищої школи, - зазначав мислитель, – <...> не всебічний розвиток, а розвиток у певному напрямку, що визначений вибором тієї чи іншої науки або таких чи інших технічних знань, не загальна освіта, а вища спеціальна: наукова або технічна». Проте, на відміну від радянських ідеологів освітніх реформ, особливо українських, що вищу школу розглядали лише як заклад для навчання висококваліфікованих фахівців та ідеологічно підкованих комуністів, С. Ананьїн надавав їй переважно гуманного значення. В університеті, наголошував він, завдяки академічним свободам нарешті можна повною мірою реалізувати свободу пошуку істини, пізнання через свободу дослідження і викладання, свободу особистого розвитку через спеціалізацію і справжню індивідуалізацію навчання. Приблизно так само визначав специфіку вищої школи і В. Зеньковський. В принципі, вважав він, порівняно з початковою і середньою, вища школа – вільна, позаяк дозволяє свободу критики, а з нею і свободу творчого пошуку.

Як бачимо, в концепціях київських академічних філософів вища школа – це інституція, призначення якої не просто готувати висококваліфікованих філологів, істориків, математиків, природознавців, правників, здатних до самовідданого служіння істині, вірі, науці й суспільству, а фахівців, кожен з яких втілює ідеал людяності. А це означає, що в університеті обов'язково повинна бути

89

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

філософія як інструмент виховання критичного і продуктивного мислення, і академічні свободи, що становлять необхідну умову для його розвитку. <…>

Левовицький Т.

УЧИТЕЛІ ТА ЇХ ПІДГОТОВКА НА МЕЖІ XX ТА XXI СТОЛІТЬ – ЕВОЛЮЦІЯ ЧИ РЕВОЛЮЦІЯ?31

Події останньої декади минулого століття й тисячоліття схиляють до роздумів над сучасними освітніми потребами і пов'язаними з ними уявленнями про професію вчителя в XXI столітті. Зміни суспільного устрою та розбудова нового суспільного ладу виразно вказують на анахронічність моделі освіти, яка існує нині. Освіта уже давно піддавалася критиці, у тому числі за суспільну дисфункціональність та відірваність від життя й нагальних потреб людини – усе менше й менше відповідає очікуванням багатьох соціальних груп. А ці очікування та надії зростають – стосуються ролі освіти в реалізації бажаних змін умов життя окремих людей та суспільства в цілому.

Переконання про необхідність змін в освіті супроводжуються серйозними ідеями, які акцентують на необхідності змін у професії вчителя й праці вчителів. Адже рівень підготовки вчителів, їх професійна діяльність значною мірою свідчать про стан освіти, про її рівень та суспільні ефекти. <…>

Межа століть і тисячоліть є тією обставиною, яка змушує нас глибше замислитись над необхідністю бачити проблеми підготовки вчителів цілісно; стає поштовхом до пошуку нових способів їх розв'язання. І навіть визнаючи цю обставину певною мірою символічною, ми не маємо підстав заперечувати, що вона пробуджує віру в майбутнє, у нас виникає велика спокуса щодо змін.

Піддаймося тій спокусі й подивимося на професію вчителя та професійну підготовку вчителів, по-перше, з метою осмислити, принаймні, деякі важливі особливості професії вчителя та педагогічної освіти. По-друге, з думкою про необхідність усвідомлювати характер

31 Lewowicki, Tadeusz. Problemy kształcenia i pracy nauczycieli / Tadeusz Lewowicki. – Państwowy Instytut Badawczy, Warszawa – Radom, 2007. – 148 s. – S. 65 – 76.

90