Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Освітологія хрестоматія

.pdf
Скачиваний:
141
Добавлен:
08.02.2016
Размер:
4.02 Mб
Скачать

РОЗДІЛ І. Трансформаційні процеси в освіті в контексті цивілізаційних змін

ФІЛОСОФСЬКО-ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ18

<…> Освіта може трактуватись і як специфічний вид пристосування до сучасності, і як визначена їй опозиція, що блокує її негативні наслідки і тенденції.

Важливо розмежувати два плани освіти – соціокультурний і педагогічний. Освіта як соціальний інститут і як педагогічна система, що охоплює собою технологію освітньої діяльності (методи викладання, зміст, форми й способи організації навчального процесу),

– різні поняття. Не викликає сумніву, що педагогіка, як будь-яка технологія, має потребу в постійному вдосконаленні. Головне слово належить тут педагогам-новаторам, теоретикам і практикам педагогічної науки. Проте освітня реформа аж ніяк не вичерпується педагогічними новаціями, природними за будь-яких обставин. Свою головну мету вона бачить у докорінному перетворенні освітньої системи саме як соціального інституту. Зважаючи на все це, освітня реформа не тільки педагогічна, але й соціальна. <…>

Освіта – механізм не просто трансляції знань, а й включення людини в певну культурну (як правило, письмову) традицію, що дає початок будь-якій національній культурі. <…>

Традиційна сім'я, що транслює зразки народної культури, не може бути основою сучасного суспільства, вона повинна доповнюватися освітою – шкільною і вищою, що дозволяє людині включатися в соціальне життя вже не тільки на сімейному, а й на загальнонаціональному рівні. Коли розрив між традиційно-сімейним укладом життя і життям у сучасному суспільстві (загальнонаціональним життям) буде подолано – знову ж таки за допомогою освіти – виникне сучасна форма сім’ї.

Наша ж школа з її схильністю до світоглядних і гуманітарних аспектів освіти – насамперед, інститут культури, що вирішує завдання підготовки людини не тільки до професійного, а й до соціального життя, дає їй навички та знання такого життя, а це дозволяє їй бути не тільки фахівцем, а й громадянином. Україні, яка не пройшла до кінця

18 Кремень В. Г. Філософія національної ідеї. Людина. Освіта. Соціум / В. Г. Кремень. – К.: Грамота,

2007. – 576 с. – С. 515 – 516.

51

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

процесу модернізації, навчитися цьому всьому можна здобуваючи освіту.

Альтбах Ф. Дж.

ВПЛИВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА ВИЩУ ОСВІТУ19

Директор Центру вивчення проблем міжнародної вищої освіти Бостонського коледжу (США) (Center for International Higher Education at Boston College) вважає, що глобалізація здійснила такий сильний вплив на соціальний, економічний і технічний розвиток у світі, що це не могло не відобразитися на функціонуванні системи вищої освіти і перспективах її розвитку у ХХІ столітті. До основних факторів, що зумовлюють трансформацію вищої школи, автор відносить розвиток і активне впровадження у всіх сферах людського життя інформаційних технологій, поширення нових підходів до фінансування вищої освіти, комерціалізацію освіти і використання ринкових механізмів в освітній сфері, безпрецедентне зростання мобільності студентів та викладачів, поширення загальних поглядів на розвиток науки і наукового суспільства у глобальному масштабі, посилення ролі англійської мови як основної мови міжнародного наукового спілкування.

Глобалізація не тільки посилила нерівність у сфері вищої освіти, але і породила нові її форми. Національні вузи сьогодні змушені конкурувати не тільки між собою, але також із зарубіжними навчальними закладами. Національні академічні журнали змагаються за публікації із зарубіжними журналами, оскільки міжнародні рейтинги стимулюють дослідників публікуватися за кордоном. Англійська мова починає конкурувати із національними мовами навіть у національних вузах. Від цих нових явищ страждають, перш за все, освітні та наукові системи країн, що розвиваються. Але і в розвинених країнах невеликі вузи стають жертвами конкурентної боротьби, оскільки у світі, де рейтинги слугують мірилом успішності, зокрема окремих вузів, тон задають переважно провідні університети США та Великобританії.

19 Альтбах Ф. Дж. Влияние глобализации на высшее образование / Ф. Дж. Альтбах // Экономика образования. – 2009. – № 2. – С. 83 – 86.

52

РОЗДІЛ І. Трансформаційні процеси в освіті в контексті цивілізаційних змін

Важливим фактором, який трансформує систему вищої освіти більшості країн світу у ХХ столітті, стала ідея розвитку масової вищої освіти, що отримала повсюдне поширення. Першими до системи масової вищої освіти перейшли США наприкінці 1920-х років, за ними пішли європейські країни у 1960-х роках, а в 1970 – 1980-ті роки масову вищу освіту взяли на озброєння країни Азії. У ХХІ столітті очікується, що цей процес охопить вищу освіту в усіх країнах, що розвиваються. Сьогодні у всьому світі у вищих навчальних закладах навчається 140 млн. людей; у вузи вступає до 60% молоді студентського віку.

Масовий попит на вищу освіту породив суттєві фінансові проблеми для держави, що сприяло поширенню неоліберальних ідей відносно ролі і місця освіти в суспільстві. Погляди на вищу освіту як суспільне благо стали витіснятися уявленнями про вищу освіту як особисте благо, яке повинен оплачувати кожний індивід, що здобуває освіту. На практиці це призвело до трансформації економічної політики у сфері вищої освіти і збільшення безпосередньої участі громадян у фінансуванні власної освіти.

Перехід до системи масової вищої освіти супроводжувався збільшенням доступності вищої освіти для груп населення, що раніше не мали можливості навчатися у вузах (жінки, малозабезпечені громадяни, вихідці із етнічних, расових та релігійних груп). Розширення доступу до освіти і її масовість стимулювали диференціацію освітніх закладів як з огляду характеру освіти (академічна, професійна), так і джерел фінансування, системи організації вузів, якості вищої освіти. Як підкреслює автор, для успіху будь-якого освітнього закладу, чи то дослідницького університету, чи масового загальнодоступного вузу, необхідні зовнішня допомога і підтримка.

В останні роки у більшості країн світу встановлено, що держава не здатна самостійно забезпечити витрати на розвиток масової вищої освіти. У зв’язку з цим іде активний пошук альтернативних джерел фінансування вищої школи. Найчастіше йдеться про встановлення плати за навчання і про збільшення розмірів вступних та інших внесків. Додатковими джерелами, що дозволяють громадянам оплачувати навчання у вузах, стають різні державні та приватні програми студентських позик. Також держава стимулює вузи залучати

53

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

засоби приватного сектора, зокрема шляхом співробітництва з промисловими компаніями, надання комерційних послуг бізнесструткурам тощо, а також завдяки засобам меценатів та благодійників.

Одним із наслідків масовості вищої освіти, зауважує автор, стало зниження рівня підготовки кадрів у системі вищої освіти. І якщо провідні вузи у диверсифікованій системі ще можуть підтримувати якість, традиційно властиву елітним вузам, то система вищої освіти в цілому цього зробити не може через різницю рівнів підготовки та «культурний капітал» різних прошарків населення, а також через здібності окремих індивідів.

Глобалізація здійснює неоднозначний вплив на національні системи наукових досліджень. З одного боку, розвиток інформаційних технологій і поява глобальних провайдерів наукової продукції створюють необмежений і повсякчасний доступ до наукових знань. Домінування англійської мови, як мови міжнародного наукового спілкування, у поєднанні з новими комунікаційними технологіями урівнюють можливості участі у проведенні наукових досліджень учених із різних країн. Проте у виграші опинилися переважно найбагатші університети, що добре технічно оснащені і такі, що мають висококваліфіковані кадри, у той час як університети країн, що розвиваються, як і більш дрібні університети всього світу, опинилися осторонь від загального процесу інтернаціоналізації наукової діяльності. В останні роки роль і місце наукових співтовариств у світовій науці починає визначатися таким фактором, як кількість публікацій англійською мовою у загальновизнаних журналах. У результаті багато національних і навіть регіональних наукових співтовариств опинилися в тіні глобальних академічних систем, що домінують у нових наукових інформаційних мережах.

Глобалізація призвела до формування світового ринку освіти. Сьогодні більше 2 млн. людей навчаються у вишах за кордоном, а за прогнозами до 2025 р. цей показник досягне 8 млн. людей. Окрім того, в останні роки багато університетів створюють свої філіали за кордоном і впроваджують системи підготовки кадрів за своїми навчальним програмами. За сприянням інформаційних технологій, поширення англійської мови, зростання мобільності не тільки студентів, а й професорсько-викладацьких кадрів, активно триває процес глобалізації навчальних програм. Сьогодні можна говорити не

54

РОЗДІЛ І. Трансформаційні процеси в освіті в контексті цивілізаційних змін

стільки про «відтік мізків», скільки про «обмін мізками». Проте і в цій сфері перевагу мають традиційні академічні центри, у той час як навіть великі країни, що розвиваються, зокрема Китай та Індія, поки перебувають на периферії світового ринку освіти та наукових кадрів.

У цілому, вказує автор, глобалізація стала реальністю лише для провідних університетів найбільш багатих країн світу, у той час як інше академічне співтовариство як і раніше існує у світі, що розділений на центр та периферію. Більше того, реальна глобалізація не виправдала надій дослідників та викладачів на вироблення загальних уявлень про шляхи розвитку наукового та освітніх співтовариств і на розвиток у глобальних масштабах співробітництва у сфері наукових досліджень та освіти. Глобалізація науки та наукових стипендій, що полегшує співробітництво і стимулює мобільність найбільш талановитих студентів, викладачів та дослідників, на практиці призводить до посилення нерівності у сфері вищої освіти та науки як в межах національних систем, так і на глобальному рівні.

Степко М. Ф.

ВІДПОВІДНІСТЬ СТАНУ СУЧАСНОГО ГЛОБАЛІЗОВАНОГО СУСПІЛЬСТВА – ГОЛОВНЕ

СТРАТЕГІЧНЕ ЗАВДАННЯ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ20

<…> Проблема відповідності можливостей вищої освіти тенденціям, що притаманні нинішнім соціально-економічним процесам, з одного боку, та міра відповідальності за те, що відбувається, так чи інакше ставилась на всіх етапах трансформації освітніх систем у більшості країн світу. Зрозуміло і те, що знайти ефективні шляхи вирішення проблеми можливо лише за умови чіткого визначення факторів, через які взаємно пов'язуються система освіти із суб'єктами та чинниками, які характеризують потреби і вимоги суспільства з одного боку, і впливають на її розвиток – з іншого.

20 Степко М. Ф. Відповідність стану сучасного глобалізованого суспільства – головне стратегічне завдання розвитку системи вищої освіти / М. Ф. Степко // Педагогічна і психологічна науки в Україні (до 15-річчя АПН України) / ред. колегія Сухомлинська О. В., Бех І. Д., Луговий В. І. – К.: Педагогічна думка, 2007. – Т.4. Педагогіка і психологія вищої школи. – 439 с. – С. 28 – 36.

55

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

Що можна сьогодні взяти за основні показники, через які ці дві підсистеми взаємодіють?

По-перше, – якість освіти, яку можна розглядати як гарантію конкурентоспроможності, або навіть виживання, на сучасному ринку освітніх послуг кожного вищого начального закладу, а його випускника – на ринку праці.

По-друге. Економічна ефективність: для держави, для фізичної особи, що здобуває освіту, для ринку праці та окремих роботодавців, серед яких є, власне, і держава, що виконує одночасно як роль безпосереднього замовника, так і координує і контролює суспільно значущі процеси на ринку праці та для роботодавців.

Слід відзначити, що поняття економічна ефективність у цьому випадку має досить різне наповнення для кожного із зазначених учасників процесу підготовки і використання висококваліфікованих кадрів. Зокрема, нерідко держава, визначаючи обсяги фінансування освіти, змушена розраховувати на більш далекі перспективи щодо економічного ефекту, в той час як для випускника і роботодавця потрібно отримати ефект у значно коротший термін. Останнє, в свою чергу, породжує проблему працевлаштування випускників без досвіду практичної роботи і небажання роботодавців інвестувати підготовку кадрів на замовлення. За таких умов їм вигідніше підбирати кадри на вторинному ринку праці.

По-третє. Освіта завжди розглядалася як продуктивний фактор розвитку суспільства. Проте відсутність ефективного менеджменту і законодавства в сфері взаємовідносин вищої школи та економікогосподарського комплексу, чітких критеріїв і вимог до кінцевих результатів діяльності освітніх і наукових установ, наукових і науковопедагогічних працівників, а також надзвичайно повільний розвиток власного високотехнологічного виробництва, несформованість ринку праці знецінюють ці можливості освіти і науки.

По-четверте, роль освіти як фактора соціальної стабільності, одного з визначальних чинників становлення і виховання молодого покоління, якому жити і творити в суспільстві знань, що динамічно розвивається, поєднуючи національні культурно-освітні традиції та сучасні досягнення світового співтовариства.

56

РОЗДІЛ І. Трансформаційні процеси в освіті в контексті цивілізаційних змін

Завершуючи цей, можливо, неповний, перелік доцільно, на мою думку, підкреслити, що рівень освіти є визнаним у всьому світі показником цивілізованості держави та її міжнародного визнання. <…>

Наступним важливим моментом для системного аналізу стану і чинників взаємозалежності системи вищої освіти з іншими учасниками процесу є виокремлення факторів, які об'єктивно впливають на вищу освіту в сучасному світі. Це дозволить більш об'єктивно оцінювати міру необхідних змін і певним чином окреслити базу порозуміння прихильників і противників змін в освіті, шануючи і погляди як консерваторів, так і тих, хто підтримує продумані трансформації в освіті.

1.Незаперечним фактором впливу на освіту є процес глобалізації світу, що охоплює всі аспекти життєдіяльності людства і для освіти створює нове освітянське середовище, що ґрунтується на жорсткій конкуренції. Фактично, освіта втрачає кордони держави, зростає кількість провайдерів, розширюються спектри пропозицій щодо освітніх послуг та попиту. І те, й інше з наростаючими темпами диверсифікується за змістом, тривалістю та методикою навчання, за віковими групами тих, хто бажає навчатися, за кінцевою метою і вартістю освітніх послуг.

2.Інформаційне суспільство не матиме перспектив розвитку без професіонально підготовлених кадрів, які здатні генерувати ідеї нових проривних технологій і реалізувати їх практично. Тільки так можна буде здобути нові фундаментальні знання і досягти бажаних темпів складової економічного зростання, що забезпечуються за рахунок наукового потенціалу держави. Небезпідставно вважається, що для цього потрібен новий рівень високих технологій, які від окремих авторів отримали назву лідируючих (leading tech). <…>

3.Фактом є і те, що в усіх країнах вища освіта стала масовою, і це надзвичайно позитивний процес у реалізації завдання поширення доступу до вищої освіти. За часи незалежності України створено систему вищих навчальних закладів, що на сьогодні може забезпечити навчання для всіх випускників середньої загальноосвітньої школи. Тільки до вищих навчальних закладів III-IV рівня щорічно вступає до

57

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

64% випускників шкіл, у той час як до 1990 року цей показник для України сягав лише близько 20-22%.

Проте за таких умов, коли навіть провідні університети захопилися збільшенням обсягів прийомів, масовий характер освіти практично виключає можливість підготовки елітних кадрів у межах єдиних стандартів, навчальних програм і умов навчання. Звідси зрозумілою стає необхідність диверсифікації програм, диференціації навчальних закладів за їх можливостями якісно виконувати ті чи інші конкретні функції, врешті-решт – за обсягами фінансування їх діяльності на підставі прозорої конкурсної процедури. <…>

4.Навряд чи знайдеться людина, яка буде заперечувати необхідність створення підсистеми елітної вищої освіти як невід'ємного атрибуту високорозвиненої держави, що має перспективи бути або стати такою. Зрозуміло і те, що така освіта не може бути дешевою. Але все це жодним чином не означає, що потрібне штучне згортання масової вищої освіти, бо саме вона найбільше відповідає можливостям нинішнього пересічного випускника середньої загальноосвітньої школи, саме її найбільш просто зорієнтувати на задоволення потреб ринку праці в його сучасному стані та в, можливо, короткі терміни, дати молоді стартові професійні знання і вміння.

Думаю, що в Україні на цьому етапі слід реалізувати програму розвитку окремої підсистеми так званої професіональної вищої освіти, яка зорієнтована на сьогоденні потреби промисловості, економіки, сфери обслуговування. Підґрунтя для такої підсистеми ми вже маємо – це коледжі і технікуми з їх програмами підготовки молодшого спеціаліста. Найважливішою перевагою цих навчальних закладів є невисока вартість освіти та їх наближеність до місця проживання студента. <…>

5.Частина країн Європи обрала схеми з поділом програм навчання на професійні й академічні. Академічні програми без додаткових перехідних дають можливість навчатися за програмами підготовки магістра. <…>

6.Вища школа України не може не відчувати і повинна постійно адаптуватися ще до одного впливового фактора – колосального розшарування суспільства за ознаками фінансового стану сім'ї,

уподобань та кінцевої мети отримання освіти людьми, які

58

РОЗДІЛ І. Трансформаційні процеси в освіті в контексті цивілізаційних змін

представляють різні професіональні, майнові, вікові прошарки та як, уже було сказано, різний рівень готовності до навчання у вищій школі. Сказане стає ще більш складним для врахування в умовах катастрофічної демографічної ситуації в державі. <…>

7. Одним із Болонських положень є наукова основа освітнього процесу. Власне, нічого нового для нас ця вимога начебто не несе, ми завжди дотримувалися такої парадигми. Вона також повністю відповідає рекомендаціям Всесвітньої конференції ЮНЕСКО з питань вищої освіти, що відбулася в 1999 році у Франції щодо фундаменталізації та універсалізації вищої освіти. Але в Україні все ж бракує досвіду в організації підготовки магістрів, а ще більш проблематичним є на сьогодні організація підготовки фахівців на

ІІІ-му циклі Болонського процесу, тобто підготовка кандидатів наук як певного аналогу зарубіжного ступеня «Доктор філософії». Наявність двох гілок науки - академічної та університетської, також накладає свою специфіку на шляхи вирішення проблем удосконалення програм підготовки кадрів на 2-му та 3-му циклах Болонського процесу, ускладнює створення так званих дослідницьких університетів, що розглядається окремими експертами як оптимальний варіант.

Кожна з названих позицій 1-7 має неоднозначні шляхи вирішення, аналіз кожної з них заслуговує на окрему публікацію. Але здійснюючи пошук ефективних рішень, ми маємо виходити з певних базових принципів:

1.Світ стає драматично більше взаємопов'язаним та таким, що постійно змінюється.

2.Інновації з'являються і їх креативні цінності полягають у змінах. Тому не можна погодитися з позицією окремих освітян, що нічого не потрібно змінювати. Не слід боятися навіть революційних змін у науці та освіті, оскільки, за словами відомого авторитетного українського філософа, академіка НАН України М. Поповича, на відміну під соціальних революцій, революції в науці не руйнують нічого корисного з того, що напрацьовано попередніми поколіннями. Тобто, наша перспектива у пошуку еволюційних шляхів змін з використанням власного і світового досвіду та його критичної оцінки з прагматичного погляду на користь розвитку освіти і науки в Україні.

59

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

Луговий В.І.

МОДЕРНІЗАЦІЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ В КОНТЕКСТІ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ: ПРОБЛЕМИ СЬОГОДЕННЯ21

Україна приєдналася до Болонського процесу і тому має зобов'язання найближчими роками серйозно модернізувати вищу освіту, що потребує відповідного наукового обґрунтування. <…>

Які сьогодні можна було б виділити ключові проблеми, що актуалізовані та підлягають невідкладному розв'язанню?

Насамперед, це проблема ставлення до Болонського процесу. Адже ще й досі є спроби піддавати сумніву правильність обраної стратегії участі в ньому або недооцінювати його значущість. Проте великий ступінь одностайності європейських країн (45 із 48, крім, Білорусі, Монако і Сан-Марино) щодо утворення єдиної єврозони вищої освіти переконує, що серйозної альтернативи «болонізації» немає. Не може бути підставою для скептицизму щодо цього процесу і участь України в інших євроінтеграційних освітніх програмах та заходах (скажімо, згідно з Лісабонськими домовленостями тощо).

Критичним гальмівним чинником у просуванні України в напрямі «болонізації» слід визнати слабкість національної інституційної бази входження в европростір вищої освіти. <…> Недостатньо системно вивчаються і роз'яснюються положення Болонського процесу серед основних його учасників: студентів, викладачів, керівників навчальних закладів, про що переконливо свідчать соціологічні обстеження.

Також не досягнуто вітчизняної фахової солідарності в підготовці, прийнятті та впровадженні рішень, загальнонаціональної системної координації роботи з реалізації Болонського процесу. На фоні численних заходів обмаль серйозних рекомендацій та рішень принципового характеру. <…>

В Україні поки що навіть на концептуальному рівні не визначено, якою ж бути національній системі ступенів і кваліфікацій. У розв'язанні цієї проблеми вбачається кілька аспектів.

21 Луговий В. І. Модернізація вищої освіти в контексті Болонського процесу: проблеми сьогодення /

В. І. Луговий // Педагогічна і психологічна науки в Україні (до 15-річчя АПН України) / ред. колегія Сухомлинська О. В., Бех І. Д., Луговий В. І. – К.: Педагогічна думка, 2007. – Т.4. Педагогіка і психологія вищої школи.

– 439 с. – С. 18 – 28.

60

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.