Освітологія хрестоматія

РОЗДІЛ І. Трансформаційні процеси в освіті в контексті цивілізаційних змін

Тоффлер Е.

НОВИЙ ПЕРЕВОРОТ У СИСТЕМІ ОСВІТИ9

<…> Завдання освіти зрозуміле: насамперед – підвищити здатність індивіда долати труднощі, тобто здатність швидко та економно адаптуватися до безперервно мінливих умов. І чим стрімкіша швидкість змін, тим більше уваги потрібно приділяти розпізнаванню моделі майбутніх подій. <…>

Для створення суперіндустріальної освіти ми повинні, в першу чергу, виробити успішний альтернативний образ майбутнього – уявити собі, які види робіт, професій та здібностей будуть потрібними років через двадцять – п’ятдесят, яких форм набуде сім’я і який тип людських взаємин превалюватиме; які проблеми морально-етичного плану можуть виникнути; яка техніка буде нас оточувати і з якими організаціями та структурами нам доведеться спрацьовуватися.

І тільки з такими уявленнями, визначаючи, обговорюючи, систематизуючи та безперервно модернізуючи їх, ми можемо прийти до висновку про характер когнітивних та емоційних навичок, які знадобляться людям майбутнього для того, щоб жити.

УСполучених Штатах Америки нині існують два науководослідних центри політики в галузі освіти, які фінансуються з федерального бюджету, один – у Сіракьюському університеті, а інший

–у Стенфордському науково-дослідному інституті, саме на них покладено зобов’язання уважно вивчати ситуацію. Нещодавно організація економічного співробітництва і розвитку створила у Парижі відділення з подібними обов’язками. Група ініціативної молоді із студентського руху також зацікавилася проблемами освіти в майбутньому. Проте ці зусилля незначні у порівнянні з тими труднощами, які стоять на шляху перебудови освіти, орієнтованої на суб’єктивну парадигму часу. Нині потрібен масовий рух, який би швидко реагував на запити майбутнього.

Укожній школі і в кожному населеному пункті ми повинні створити Ради майбутнього – групи людей, які цілком присвятили б себе вивченню майбутнього заради сьогодення.

9 Тоффлер Э. Шок будущего / Э. Тоффлер; пер. с англ. – М.: ООО «Издательство ACT», 2002. – 557 с. –

С. 436 – 439.

25

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

Проектуючи альтернативний варіанти «передбачуваного майбутнього», визначаючи відповідні характеристики освіти, пропонуючи їх на загальне активне обговорення, такі ради, що нагадують «прогностичні осередки», вже пропаговані Робертом Юнгом з Берлінського вищого технічного училища, могли б здійснити потужний вплив на освіту.

Оскільки не існує монополії на передбачення майбутнього, ці ради повинні бути демократичними. У них мають працювати спеціалістів. Однак ради майбутнього не будуть успішними, якщо ними опікуватимуться професійні педагоги, планувальники або інші представники нерепрезентативної еліти. З початків їх створення потрібно залучати тих, хто навчається і вони не мають бути об'єднанням «гумових печаток» для візування думок, висловлених дорослими. Молоді люди повинні брати участь у керівництві, виступати ініціаторами створення цих рад, щоб «передбачуване майбутнє» могли формувати й обговорювати саме ті, кому доведеться, очевидно, творити і жити в цьому майбутньому.

Створенні і діяльність рад передбачатиме вихід із глухого кута, в якому опинилися наші школи та коледжі. Сучасні учні, які втягнуті у систему освіти, що перетворює їх на живі анахронізми, мають повне право бунтувати. Спроби радикально налаштованої учнівської молоді будувати свою соціальну програму, використовуючи суміш марксизму XIX ст. і фрейдизмом початку XX ст., свідчать про нерозривний вплив минулого на сьогодення. Революціонізувати молодих могло б створення груп фахівців із проблем освіти, орієнтованих на майбутнє і здатних його формувати.

Викладачам, які усвідомлюють банкрутство сучасної системи освіти, але не мають чіткого уявлення про своє майбутнє, ради могли б вказати не тільки на перспективну мету, а й на можливість її реалізації разом із молоддю. Залучаючи до участі батьків і громадськість – бізнесменів, профспілкових діячів, учених тощо – можна створити широку підтримку суперіндустріальної революції в освіті.

Було б помилкою думати, що сучасна система освіти абсолютно не змінюється. Навпаки, швидкі її зміни, направлені, в першу чергу, на вдосконалення вже існуючої структури, підвищення її ефективності у досягненні цілей, які вже себе зжили. <…>

26

РОЗДІЛ І. Трансформаційні процеси в освіті в контексті цивілізаційних змін

Суперіндустріальна освіта повинна готувати людей до роботи у сучасних структурах, спеціально створених у кожному окремому випадку для вирішення конкретних завдань адхократій майбутнього. <…>

Перед Радами майбутнього стоять такі організаційні завдання: глибоке впровадження у суспільство, його розосередження і децентралізація, формування адхократичної адміністрації, руйнування жорсткої системи календарного і класифікаційного планування. Коли ці завдання будуть розв'язані, будь-яка організаційна схожість школи і фабрики індустріальної епохи стане чистою випадковістю. <…>

Освіта повинна зміститися у майбутнє. <…>

Тоффлер Е.

ОСВІТА У МАЙБУТНЬОМУ10

<…> Небезпечно «захворіла» одна з наших найбільш важливих підсистем – освіта. Те, що нині відбувається навіть у «найкращих» наших школах і коледжах, свідчить про одне: система освіти безнадійно застаріла. Батьки розглядають освіту своїх дітей як підготовку до майбутнього життя. Учителі попереджають, що погана освіта значно зменшить шанси дитини на адаптацію до дня прийдешнього. Урядовці, духовенство та засоби масової інформації закликають, повідомляють та попереджають молодь не кидати школу, постійно підкреслюючи, що тепер, як ніколи раніше, майбутнє кожного абсолютно залежить від отриманої освіти.

Проте не зважаючи на всі ці міркування про майбутнє, наші школи звернені в минуле і зорієнтовані не на нове суспільство, що народжується, а на систему, яка віджила. Великих зусиль потребує відтворення індустріальної людини – тобто штампування людей, здатних вижити в системі, яка помре раніше, ніж вони самі.

Щоб уникнути шоку майбутнього, ми повинні зараз сформувати суперіндустріальну систему освіти. А для цього потрібно шукати мету і методи в майбутньому, а не минулому. <…>

10 Тоффлер Э. Шок будущего / Э. Тоффлер; пер. с англ. – М.: ООО «Издательство ACT», 2002. – 557 с. –

С. 431.

27

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

Кремень В.Г.

ФІЛОСОФІЯ ЛЮДИНОЦЕНТРИЗМУ У КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМ ОСВІТИ11

<…> Мета освіти співмірна меті споконвічних філософських пошуків мудрої людини, котра насамперед здатна оцінювати явища відповідно до їх дійсної загальнолюдської цінності і знаходити доцільну ціннісну орієнтацію. Процес навчання як діалог суб’єкта з суб’єктом (особистості вчителя з особистістю учня) полягає не лише в проблематизації ситуації у стилі запитування і критичного мислення, але й у виявленні альтернатив, окресленні можливих тенденцій дослідження суперечностей буття, спрямованості суб’єктів на пошук методів розв’язання і вибору шляхів виходу з кризових ситуацій, які сьогодні є ознакою часу.

Освіта в цілому – це поле комплексних досліджень, міждисциплінарного підходу і системного аналізу, оскільки вона є «системним» об’єктом, як і системним є її основні проблемні ситуації. Тут і відкривається широкий простір для антропного виміру філософії освіти. Для її рефлексії будь-яка область відношень суб’єкта навчання з його процесом (об’єктом) може стати проблемою філософського осмислення, однак під певним кутом зору і світоглядними цілями, необхідними для орієнтації людини в світі і побудови адекватних систем практичної дії. <...>

Огнев'юк В.О.

ОСВІТА У ВИМІРІ СУЧАСНОЇ ДЕМОГРАФІЇ12

11 Кремень В. Г. Філософія людиноцентризму у контексті проблем освіти [Електронний ресурс] /

В. Г. Кремень // Електронне наукове видання матеріалів міжнар. наук.-практ. конф. ―Гуманізм та освіта‖ (11–13 червня 2006 р.) / Міністерство освіти і науки України, Академія педагогічних наук України, Вінницький національний технічний університет, Університет Євлє (Швеція). – Вінницький національний технічний університет (ВНТУ), 2006. – Режим доступу: http://conf.vstu.vinnica.ua/humed/2006/txt/06kvkpo.php.

12 Огнев’юк В. О. Освіта у вимірі сучасної демографії / В. О. Огнев’юк // Педагогічна і психологічна науки в Україні. Збірник наукових праць до 15-річчя АПН України у 5 томах / Том 1. Теорія та історія педагогіки. – К.: «Педагогічна думка», 2007. – 360 с. – С.136 – 150.

28

РОЗДІЛ І. Трансформаційні процеси в освіті в контексті цивілізаційних змін

Відновлення української державності збіглося із широким розгортанням глобалізації, формуванням нової політичної та економічної конфігурації світу, а відтак новими зовнішніми і внутрішніми викликами, що вимагають від нації концентрації духовних, інтелектуальних та фінансових зусиль з метою побудови сучасної конкурентоспроможної країни. Проте виклики, з якими зіткнулася держава, не знаходять адекватних відповідей через відсутність у правлячих еліт розуміння національних пріоритетів та бажання поступитися тимчасовими інтересами заради поступу суспільства у новий цивілізаційний вимір, через відсутність культури досягнення політичного консенсусу і довіри, стратегічних цілей і зусиль щодо їх досягнення. <…>

У другій половині XX століття через великі людські втрати під час геноциду 1932-33 рр., репресій, війни, повоєнного голоду та в наслідок урбаністичних тенденцій Україна вступила у період звуженого відтворення поколінь. З цієї причини у 1960-х роках покоління дочок стало меншим від покоління матерів. Ненароджені і померлі під час голодомору, вислані до Сибіру, закатовані у в’язницях НКВС та загиблі під час війни не народили дітей, які у 60-70-х роках минулого століття досягли б дітородного віку від 20 до 40 років. І хоч загальна чисельність населення продовжувала зростати, і на початку 90-х років досягла максимальної кількості 52,2 млн. осіб, темпи приросту населення, з відомих причин, постійно скорочувалися з 12,6% у 1959 – 1970 рр. до 5,6 у 1970 – 1979 рр. і 3,9 у 1979 – 1980 рр. Попри те, що у першій половині 1980-х років рівень народжуваності в Україні підвищився та у 1985-86 рр. досяг свого піку, у наступні роки почалося зниження абсолютних і відносних показників народжуваності, а починаючи з 1993 року, в країні розпочалося зменшення абсолютної чисельності населення майже на 400 тис. щорічно. <…>

З усіх суспільних інституцій школа найпершою відчула наслідки спаду народжуваності, адже за десятиліття, з 1970 до 1980 року, кількість учнів в Україні скоротилася з 7490,2 тис. до 6492,7 тис, тобто майже на 1 мільйон. Насамперед це стосувалося школярів сільської місцевості, кількість яких скоротилася на 947,1 тис, що відбулося в наслідок переходу суспільства до переважно індустріального виробництва. У ці ж роки істотні зміни відбулися і в мережі шкіл. Їх

29

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

кількість невпинно скорочувалася з 27037 у 1970 р. до 20935 у 1980 році, або на 6102 школи. Якщо у містах було закрито 517 шкіл, то у сільській місцевості більше, ніж у десять разів – 5635. Такою була відповідь радянської влади на спад народжуваності та зростання рівня урбанізації, який у 1963 році подолав 50-відсотковий рубіж. З цього часу і до 1980 року приріст міського населення щорічно становив від 150 до 350 тисяч. За період 1959 – 2001 рр. зростання кількості населення країни становило 15,7%, при цьому приріст міського населення становив 70,1%, а скорочення мешканців села 30,1%. Проте у кінці 80-х років, з причин відсутності перспектив на працевлаштування і отримання житла

умістах, міграція із сіл істотно скоротилася, що сприяло певній стабілізації співвідношення між міським і сільським населенням України. На час проведення першого Всеукраїнського перепису у 2001 р. чисельність населення України становила 48457,1 тис, з них 68,3% були мешканцями міст, а близько третини – сіл. У цьому ж році кількість учнів в Україні становила 6485,6 тис, що практично збіглося з їх кількістю у 1970 році, а кількість шкіл, у порівнянні з 1980 роком, зросла на 1019. У міських 7119 загальноосвітніх навчальних закладах навчалося 4298,3 учнів, а в 14835 сільських – 2187,3 тис. школярів. Упродовж останніх п'яти років загальна кількість школярів скоротилася на 1184,3 тис, з них – у містах на 822,8 тис, а у селах – на 365,5 тис. Регіональний вимір цієї проблеми свідчить, що в означені роки найбільш відчутне скорочення школярів відбулося у Донецькій області – на 129,6 тис, Дніпропетровській – 97,7 тис, Луганській – 76,3 тис, Харківській – 74,5 тис, Автономній республіці Крим на 62,1 тис. У зв'язку зі скороченням контингенту школярів було закрито 597 шкіл, з них 59 міських та 538 сільських. Отже, у 2005-06 н.р. в Україні функціонувало 21357 загальноосвітніх навчальних закладів різних типів і форм власності, у яких навчалося 5301,5 тис. учнів. <…>

Скорочення учнівських контингентів з особливою гостротою порушує питання економіки освіти, адже з наведених вище даних бачимо, і до нині, у порівнянні з 1980 роком, на значно меншу кількість учнів утримується більша кількість навчальних закладів, що тягне за собою зростання витрат бюджетних коштів: замість зростання вкладень

урозвиток особистостей, держава витрачає кошти на збереження надлишкової мережі. За менш складних обставин радянська влада йшла

30