Освітологія хрестоматія

РОЗДІЛ ІІІ. Становлення та розвиток освітології

людини, що вирізняє її серед своїх попередників в еволюційному ряді. Звісно, що це не виключає впливу природних, біологічних та соціальних чинників, але чинники інтелектуально-духовного змісту в появі homo educatus є визначальними. До найбільш важливих із них варто віднести:

усвідомлення біологічно-духовної сутності людини;

розгортання процесу пізнання через самопізнання;

володіння системними знаннями про цілісність та єдність світу;

вироблення системи цінностей, на основі якої розгортається власна світоглядна та життєва позиція;

розуміння своєї відповідальності за світову гармонію. Особлива місія homo educatus полягає в тому, що вона покликана

гармонізувати своє буття і свою духовну сферу з буттям світу, що вигідно відрізняє її від homo sapiens. <…>

Вироблення стратегії досліджень з освітології може стати адекватним доробком у Рік освіти. Така стратегія покликана врахувати сучасні демографічні процеси, ситуацію на ринку праці, ті зміни, які відбулися і відбуваються у самій системі освіти, та чинники, які впливають на її розвиток. <…>

Свірідов О.А.

ТЕОРІЯ І МЕТОДОЛОГІЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОСВІТНІХ СИСТЕМ65

<…> Едукологія – нова системна теорія, що розглядає освіту цілісно з тенденціями її розвитку, внутрішніми протиріччями, механізмами прогресу, методами управління, у тому числі й на державному рівні. Предметом цієї науки є процес функціонування освітніх систем. <…>

Перший і найбезпосередніший вплив сфери освіти на розвиток економіки пов'язаний із формуванням ринку праці, зі змінами у зайнятості населення, зі зростанням прибутків громадян. Цей вплив є

65 Свиридов О. А. Теория и методология функционирования образовательных систем: дисс. ... д-ра экон. наук: 08.00.01 / Свиридов Олег Александрович. – Йошкар-Ола, 2006. – 363 с.

221

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

короткочасним. Другим, довготривалим, більш суттєвим, є впив на розвиток економіки держави через формування кваліфікованих та інтелектуальних трудових ресурсів, через формування людського капіталу, який впливає на стан усіх основних макроекономічних показників.

У той час, як перший короткочасний економічний вплив системи вищої освіти допомагає забезпечити формування робочих місць, інший вплив є важливішим у довготривалому періоді, так як вища освіта здатна змінювати якість робочої сили. Це відображається, по-перше, на прибутку дипломованих спеціалістів. По-друге, система вищої освіти, врешті-решт, впливає на всі основні макроекономічні показники. Потретє, як показують дані статистичних досліджень, <…> кожен доданий до освіти співробітника підприємства навчальний рік збільшує його продуктивність на 3 – 4%. <…>

Відтак внесок системи освіти в економіку будь-якої держави є більш істотним у порівнянні з іншими галузями промисловості. Фактично, сума трьох років економічного впливу системи освіти на економіку набагато перевершує, за цим показником, усю нафтогазову галузь або сферу високих бізнес-технологій. Система освіти об’єктивно виокремилась у самостійну галузь народного господарства.

Теоретичною базою розгляду процесів розвитку освітніх систем в умовах ринку стали роботи класиків економічної теорії. <…> Особливий інтерес представляють дослідження із загальної та галузевої теорій ринку, в яких розглядається той чи інший аспект взаємовідносин ринку та його суб'єктів. <…>

Аналіз існуючих економічних теорій показав, що в них не розглядались проблеми ринку освітніх послуг (з причини практичної відсутності предмета дослідження) як галузевих (відповідно, сфера освіти як галузь), тим більше у взаємодії з освітніми системами як господарюючими суб'єктами. Але саме на основі теорій, що сформувалися вже в останній четверті XX ст. з’явилася можливість здійснювати дослідження національних та регіональних освітніх систем на ринку та функціонування самого ринку освітніх послуг.

Аналіз наукових джерел показав, що нині не дослідженою залишається проблема формування системи показників, які характеризують якість освітніх послуг. Не досліджувалась, також,

222

РОЗДІЛ ІІІ. Становлення та розвиток освітології

проблема функціонування освітніх систем і ринку освітніх послуг як метасистем, хоча дослідження у цій сфері відіграли б суттєву роль у розвитку стратегій протистояння глобалізму у сфері освіти. <…>

Освіта – це сфера послуг (як дія, праця, що має споживчу вартість), результатом надання яких є новий рівень діяльності споживача. У цьому сенсі освіта стає товаром (а також економічною категорією) за умови розгляду єдності її споживчої вартості та ціни. <…>

Сисоєва С.О.

МЕТОДОЛОГІЧНІ КОНЦЕПТИ ОСВІТОЛОГІЇ66

<…> Поняття «концепт» (від лат. conceptus – «думка», «поняття») є міждисциплінарним або ж «парасольковим», оскільки «покриває» предметні галузі декількох наукових напрямів, що займаються проблемами мислення та пізнання, збереження й переробки інформації (О.С. Кубрякова). Концепт ще визначається як інформація, що виступає критерієм ідентифікації, розпізнавання об’єкта навколишньої дійсності носієм певної концептуальної системи. Важливого значення для розвитку кожної наукової галузі має виокремлення базових концептів. <…>

Сьогодні поняття «освіта» розуміється широко, окреслюється різними контекстами, які можна узагальнити таким чином: освіта – цінність (державна, суспільна, особистісна); система різноманітних навчальних закладів і освітніх установ; особливий процес; різнорівневий результат; соціокультурний феномен; соціальний інститут, що впливає на стан свідомості суспільства.

Щодо розведення двох достатньо близьких, але не рівнозначних понять – «педагогіка» й «освіта», наведемо думку С. У. Гончаренка, який пише, що «освіта є найбільш загальним педагогічним поняттям, яке означає одночасно і соціальне явище, і педагогічний процес. З

66 Сисоєва С.О. Методологічні концепти освітології / С.О. Сисоєва // Розвиток сучасної освіти:

освітологічні наголоси: наук. пр. / за матер. Першої Всеукр. наук.-практ. конф. «Освітологія – науковий напрям інтегрованого пізнання освіти»; авт. кол.: В.Г. Кремень, О.В. Сухомлинська, І.Д. Бех, В.О. Огнев’юк, В.М. Ткаченко, П.Ю. Саух, Д.І. Дзвінчук, С.О. Сисоєва, І.В. Соколова. – К.: Київ. ун-т ім. Б.

Грінченка, 2011. – 152 с. – С. 123 –137.

223

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

одного боку, поняття освіта вводить об’єкт педагогіки в загальний соціальний контекст, а з іншого – відкриває можливість його тлумачення в конкретних поняттях. Але багато вчених наполягали і наполягають на використанні для позначення об’єкта педагогічної науки слова «виховання», а не освіта». <…>

Таким чином, динаміка змін у розумінні поняття «освіта», розширення соціального та суспільного контексту цього поняття передусім пов’язані зі зростанням ролі освіти для життєдіяльності сучасного суспільства. Сучасна освіта реально стає продуктивною силою й гарантом національної безпеки держави. Набуває все більшої залежності від знань кожного індивіда сучасна економіка, оскільки основним засобом підвищення її ефективності стають людські ресурси (сукупний інтелект та знання людей, їх здатність до інноваційної діяльності, творчі й управлінські якості тощо). «Інтелектуальна» економіка в умовах, коли знання й кваліфікація стають капіталом та особистим надбанням кожної людини, зовсім по-іншому починає взаємодіяти з підсистемою соціального організму, що «продукує» людський капітал – з освітою. <…>

Система освіти є відкритою, оскільки їй притаманні риси відкритої системи. <…> Відкритість системи освіти як вихідний принцип передбачає якісно нові підходи до розуміння розвитку освітньої системи, сутність яких полягає в тому, що початком є не сама система освіти як ціле в її статичному стані, а людина, з її неповторністю, як постійне джерело стихійності, невпорядкованості (хаосу) і в той же час розвитку. Погляд на сучасну сферу освіти як синергетичну систему змінює наше уявлення про випадковість та необхідність в освітніх системах, незворотність освітніх процесів, дозволяє по-іншому зрозуміти характер та сутність ентропійних процесів в освітніх системах. Так, флуктуації у суспільному розвитку й у суспільному інтелекті (інновації, винаходи), що відбиваються на системі освіти й сприймаються часто освітянами як «хаос», відповідно до синергетики мають розумітися як особливий вид регулярної нерегулярності, а не як руйнування системи освіти, оскільки розвиток та самоорганізація відкритих систем здійснюються через хаотичність і неврівноваженість. Прикладом може слугувати винахід сучасних інформаційнокомунікаційних технологій, який став тією мегафлуктуацією

224

РОЗДІЛ ІІІ. Становлення та розвиток освітології

суспільного інтелекту, яка не тільки змінила контури майбутнього, а й стала точкою біфуркації для всієї земної цивілізації, викликала всі ті цивілізаційні процеси, про які ми сьогодні говоримо, перетворила сферу освіти на синергетичну систему. Тому провідним системоутворювальним чинником домінант розвитку сучасної освіти є, безперечно, інформатизація суспільства. Століття, в якому ми зараз живемо, є початком нової інформаційної цивілізації, з новою системою життєвих смислів, цілей і цінностей. «Інформаційна революція» радикально перетворює топологію освітнього простору, зникає розподілення його на метрополію й периферію. <…>

Інтегрований характер сучасної сфери освіти, складність її як суспільного феномену, її розвиток, зумовлений не тільки зовнішніми чинниками, а й власним саморухом, спрямованим на забезпечення відповідності вимогам конкретної історичної доби, потребує якісно іншого дослідницького підходу до проблем системного функціонування й розвитку освіти. Постає необхідність розробки нового наукового напряму вивчення самої сфери освіти як відкритої синергетичної системи. Становлення нової науки завжди є відповіддю на певний соціальний запит, незалежно від того, наскільки він усвідомлюється (О. І. Субетто). Сьогодні дослідженням різноманітних аспектів освітнього процесу намагаються займатися представники багатьох наук (соціології, економіки, політології, психології, математики, кібернетики та ін.), тобто вчені, які за родом своєї діяльності не пов’язані з теорією освіти й педагогічними науками. <…>

Освітологія виникла на стику філософії освіти й педагогіки, за рахунок виходу наукового знання за межі їх об’єкту й предмету. Освітологія, як і синергетика, вивчає системи зі зворотним зв’язком, досліджує не процеси стабілізації, а механізми розвитку, виникнення нових освітніх структур за рахунок руйнування старих, тому синергетичний підхід є найбільш доцільним для дослідження освітологічних проблем. Розглядаючи сучасну сферу освіти як взаємодію складних підсистем, здатних до самоорганізації, саморозвитку та самоуправління, синергетичний підхід дозволяє розглянути сучасну освіту і як засіб, що забезпечує інтеграцію різних способів пізнання людиною навколишнього світу, підвищує творчий

225

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

потенціал людини для вільних і осмислених дій, відкритого сприйняття й цілісного усвідомлення світу. <…>

Сфера освіти є цілісним динамічним утворенням, яке складається з нерозривно пов’язаних між собою елементів, що створюють її динамічну структуру, має тенденцію до розвитку й самоорганізації, характеризується доцільністю, взаємодіє з іншими системами соціального організму та впливає на їх розвиток. Системний аналіз як метод підготовки й обґрунтування рішень з розв’язання комплексних проблем освіти і системний підхід, що висвітлює освітні явища, котрі мають множину взаємопов’язаних елементів, об’єднаних спільністю функцій і мети, єдністю управління і функціонування, слугують відображенням системного підходу в дослідженнях освіти як цілісного суспільного феномену. Системний аналіз є основою щодо розробки методології дослідження феномену освіти, виявлення цілей і цінностей сучасної освіти, проведення аналізу основних домінант розвитку освіти, а також виявлення інституційних компонентів сфери освіти та їх системотвірних зв’язків, чинників, які впливають на їх функціонування.

Діяльнісний підхід у дослідженнях сучасної освіти необхідний для експлікації теоретико-методологічних і методичних положень й узагальнень у педагогічній практиці, суб’єктно-орієнтованій організації й управлінні освітньою діяльністю учнів, студентів, магістрантів, аспірантів тощо. Особистісний підхід може застосовуватися як методологічний інструментарій дослідження при аналізі освіти як особистісної цінності, особистого надбання й капіталу особистості, як її соціального захисту в умовах соціально-економічних трансформацій, ринку праці, безробіття. Компетентнісний підхід у дослідженні сфери освіти слугує визначенню вектору професійної підготовки компетентної особистості, компетентного фахівця, якщо компетенції розглядати як «місток», що з’єднує студентів із їхньою майбутньою професійною діяльністю.

В освітню практику сьогодні активно впроваджуються різні освітні парадигми (особистісно орієнтована, парадигма компетентнісної освіти, відкритої освіти тощо). Разом із тим, аналіз змісту сучасних освітніх парадигм показує, що жодна з них не може забезпечити комплексного вирішення тих проблем, які висуваються сьогодні перед освітою. У

226

РОЗДІЛ ІІІ. Становлення та розвиток освітології

наслідок динамічності, неоднозначності та нелінійності сучасного суспільного розвитку інтегровану сутність освіти неможливо відобразити жодною парадигмою, спрямованою на реалізацію власних парадигмальних домінант. Освітологія здатна найбільш ефективно долати суперечності між вимогами суспільства до освіти й реальним станом її розвитку. <…>

Практичну значущість також можуть мати освітологічні дослідження, спрямовані на підтримку освітньої політики (планування та прогнозування розвитку освіти) та задоволення принципово нових вимог із боку економіки до системи освіти (зорієнтованість на реальні потреби й економічні проблеми суспільства; інноваційність; гнучкість і динамічність; неперервність; забезпечення можливості навчання без відриву від виробництва; рівність за якістю в різних регіонах країни; особистісна зорієнтованість; інтерактивність; відкритість і доступність; зорієнтованість на формування освіченої людини).

Фурман А.В.

МЕТОДОЛОГІЧНА ПЛАН-КАРТА ОСВІТОЛОГІЇ ЯК СИНТЕТИЧНОЇ НАУКОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ67

<...> Моделі-конфігуратори складових освітології. Теорія освітньої діяльності, ВК-методологія, оргтехнологія модульнорозвивальної освіти та авторський фундаментальний експеримент як модуси-складові освітології являють собою цілісні наукові підсистеми різнобічних знань про той чи інший об’єкт, що був спочатку переструктурований на єдиних засадах, а потім поєднаний у свої окремі ракурси чи площини ідеального існування, насамперед у вигляді моделі або модельної схеми, з котрою можна здійснювати будьяке пізнавальне оперування та виводити нові складні знання проблемно-модульного типу. Останні зображення, стосуючись чотирьох спеціальних об’єктів, за кожним з яких знаходиться довершена сукупність нових знань, у нашому досвіді набули функціональних ознак моделей-конфігураторів, що дають змогу, за

67 Фурман А. Методологічна план-карта освітології як синтетичної наукової дисципліни / А. Фурман

// Вітакультурний млин: методологічний альманах, 2006 (Модуль 4). – 56 с. – С. 4 – 18.

227

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

словами Г. П. Щедровицького, «пояснити процес синтезу різних знань про об’єкт та їх наступне зведення у єдине надскладне знання-

систему». У результаті такої методологічної роботи із конфігурування

з’являються подвійні утворення – структурні моделі об’єкта і власне теоретичні знання синтетичного характеру, котрі є істинними лише стосовно поданого в моделі ідеального об’єкта. Якщо ж ці знання використовуються у практичних цілях, то вони, по-перше, підлягають структурній перебудові і мають перетворитися на знання про окремі об’єкти практичної діяльності; по-друге, такий перехід знакової форми з ідеального об’єкта теорії на реальні об’єкти практики «є основним процесом життя знань, котрий характеризується рівневою багатоетапністю і завершується добуванням гіпотетичних або ймовірно істинних знань» (О. Гуменюк). У зв’язку з цим пропоновані нами моделі-конфігуратори заповнюють основні ступені пізнавальної творчості у діапазоні «чисте мислення – експериментальне практикування», обстоюючи чотирисходинкову модель трансформації суто теоретичних знань у практико зорієнтовані, гіпотетичні: теорія – методологія – технологія – експеримент.

Для методологічного обґрунтування особливостей взаємодоповнення під час розробки освітології двох базових процедур у реалізації ідеї Г. П. Щедровицького про синтез різнорідних знань – моделювання, результатом якого є побудова моделі як відносно простого і зручного елемента наукового предмета, і конфігурування, котре поєднує знання на підґрунті спеціально створеного для цього зображення об’єкта, – винятково важливе значення має коло функцій, а точніше функціональних властивостей моделі-конфігуратора як специфічного засобу, що визначає методи і схеми подальших досліджень системного об’єкта. <…>

У підсумку здійснення процедур конфігурування, яке відбувалося упродовж останніх 15 років і не є завершеним, у кожному з чотирьох засадничих напрямках розвитку освітології нами отримане єдине надскладне наукове знання про відповідний об’єкт: суто теоретичне –

про освітню діяльність як метасистему, теоретико-методологічне – про вітакультурні форми мислення, діяльності, миследіяння і професійне методологування, проектно-технологічне – про модульнорозвивальну освітню взаємодію і методично-фактологічне – про

228

РОЗДІЛ ІІІ. Становлення та розвиток освітології

контекст, сутність, наукові і практичні умови реалізації фундаментального експерименту в системі освіти України. <…>

Проблема. Наступний важливий аналітико-інтерпретаційний крок <…> треба здійснити логіко-методологічну процедуру переходу від отриманих моделей-конфігураторів до методологічної план-карти дослідження (термін Г. П. Щедровицького) освітології. <…>

Нами був опрацьований й аргументовано введений у сферу соціогуманітарної науки авторський понятійно-категоріальний апарат, що не лише характеризував самобутність нашого методологічного мислення, а й сутнісно змінював способи фіксації та опису системи національної освіти як об’єкта міжнаукового і поліпредметного вивчення.

Методологічна план-карта освітології та її евристичність.

Багаторічне рефлексивне зреалізування базової план-карти в розробці структурних складових та елементів освітології як нового, унікально синтетичного предмета в науці, набутий досвід синтезування різноманітних теоретичних, проектних та емпіричних уявлень і знань, а також постійне групове та індивідуальне методологування дали змогу 9 листопада 2005 року побудувати оновлену версію методологічної план-карти освітології. <…> Її евристичність стосується як передумов створення, так і результативної фундаментальності у виконанні критеріальних вимог до цього важливого методологічного засобу організації ефективної науководослідної діяльності. <…>

Хоружа Л.Л.

АКСІОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОСВІТОЛОГІЇ: ДЕРЖАВА, СУСПІЛЬСТВО І ОСОБИСТІСТЬ68

У сучасній науці освіта розглядається як сфера людинотворення, інститут соціалізації, інтелектуалізації та розвитку людини, введення її у сакрально-духовний вимір життя, а також механізм формування

68 Хоружа Л. Аксіологічні засади освітології: держава, суспільство і особистість / Л. Хоружа // Цілісне уявлення про освіту – на зустріч з освітологією; за ред.: Т. Левовицького, В. Огнев’юка, С. Сисоєвої. – Варшава: Вища школа педагогічна. 2011. – 242 с. – С. 89 – 102.

229

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

суспільної свідомості та здатності особистості до сприйняття цивілізаційних змін. На осмислення цих процесів спрямований новий науковий напрям інтегрованого вивчення освіти – освітологія. <...>

Освітологія як наука синергетичного характеру бере на себе відповідальність з позицій цілісності та системності пояснити феномен сучасної освіти, з’ясувати, в першу чергу, її вплив на формування особистості, суспільства в цілому. Які світоглядні, ціннісні засади є методологічним підґрунтям цієї науки? Їх визначення детермінується значно ширшим сучасним розумінням освіти. На думку російського вченого Б. С. Гершунського, це її цінність, системність, процес та результат. Розглянемо першу ціннісну характеристику освіти, адже саме освіта виступає сьогодні не тільки державною, а й суспільною та особистісною цінністю, доведена її рентабельність для розвитку не тільки особистості, а й суспільства, і держави в цілому. Тому успіх освітніх перетворень, значною мірою, залежить від гармонізації взаємодії цих трьох суб’єктів освітнього процесу. В його основу мають бути покладені чітко визначені аксіологічні засади функціонування кожного з них, які відображають сучасні тенденції та освітні парадигми. Таке аксіологічне підґрунтя здатне регулювати і одночасно об’єднувати, формувати діалектичний зв’язок між усіма суб’єктами освітнього процесу, які впливають на суспільну свідомість нації, прогрес цивілізації.

Освіта, як і інші соціальні інститути, має свою систему цінностей, що представлена сукупністю ідеалів, цілей та завдань. Сутність освітології в осмисленні проблем формування ціннісно-смислового освітнього поля країни полягає, в першу чергу, у загальнонауковому, інтеграційному підході до розгляду цього феномена, встановлення кореляційних зв’язків між різними суб’єктами освітнього процесу: державою, суспільством, людиною. І це дає свій системний результат, адже кожен із суб’єктів є предметом вивчення різних наук: держава – політології, державного управління;суспільство – соціології, соціології освіти; людина – педагогіки, психології.

Системоутворювальну роль цінностей у формуванні освітнього простору країни можна представити через комплекс функцій, які притаманні освіті: сенсоутворювальна (цінності додають смислову значущість явищам і предметам навколишнього світу, формують сенс

230