Освітологія хрестоматія

РОЗДІЛ ІІІ. Становлення та розвиток освітології

Міцкевич М.І.

ЕДУКОЛОГІЯ: ІНВАРІАНТНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ61

Нині, у першому десятилітті ХХІ століття, спостерігається пошук шляхів інтеграції наук про освіту. Ще в Декларації V Міжнародної конференції ЮНЕСКО (Гамбург, 1997) зазначалося, що урядам світу необхідно проводити таку освітню політику, реалізація якої дозволить Людству в ХХI столітті вчитися пізнавати, вчитися робити, вчитися бути і вчитися жити разом. Така мета може повною мірою бути досягнутою, якщо її розглядати в контексті комплексної теорії освітніх процесів, яка, за пропозицією Елізабет Штайнер (1964), отримала назву ЕДУКОЛОГІЯ. <...>

Наша позиція полягає в тому, що предмет едукології як науки – міждисциплінарний і не може бути обмежений кордонами лише однієї з уже існуючих педагогічних наук. Він містить закономірності міждисциплінарних зв'язків з іншими науками, що сприяють оптимальному визначенню шляхів і способів придбання людиною конкретного рівня освіти. <...>

Принциповою основою є розгляд освітнього процесу як центру, в якому інтегруються знання, накопичені іншими науками. Це означає, що едукологія – відкрита система, яка містить вимогу, обумовленість і ресурс, привнесений в неї із зовнішнього середовища. Базовим способом для адекватної організації та впорядкування категорій едукології, з урахуванням існуючих наукових дисциплін, є холістичний підхід, який дозволить цілісно розглянути як проблеми створення теорії, так і способи її реалізації на практиці. <...>

Освіта як об'єкт едукології розглядається в таких ракурсах: як громадська та особиста цінність, як система різних навчальних закладів, як особливий процес, як різнорівневий результат.

Цей об'єкт має громадську і юридичну зумовленість, розглядається як діяльність, і лише частково може вивчатися науками про людину і суспільство: гуманітарні науки відтак стають «прикладними». Вони служать для вивчення людинознавчих проблем, що мають місце в

61 Мицкевич Н.И. Эдукология: инвариантные характеристики / Н.И. Мицкевич // Адукатар, 2010. – №1(17). – С. 21 – 26.

211

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

освітніх процесах (взагалі у сфері освіти). Знання, накопичені цими науками, можна вважати базовими для едукологіі. <...>

Відмінними компонентами предмету і об'єкту едукології є взаємозв'язки, які утворюють предмети таких наук, як антропологія освіти, психологія навчання, андрагогіка, менеджмент освіти. <...>

Кожен щабель освіти, будучи підсистемою макросистеми, має властивість зберігати всі особливості системи в цілому. Розглянемо загальне на прикладі дидактичних характеристик, виділивши їх інваріантні особливості. Поняття «інваріант» будемо застосовувати з метою встановлення незалежності конкретних характеристик від специфіки освітнього процесу.

Сучасна освітня парадигма в центрі всієї системи безперервної освіти розглядає Людину як цілісність. Системоутворююча роль цих понять реалізується в практичній діяльності, де здійснюється безпосередня взаємодія інтелектуальних можливостей людини з розвитком її мотиваційно-діяльнісної сфери. Такий підхід дозволяє стверджувати, що розвиток учня, як мета, є едукологічним інваріантом кожного освітнього процесу. Специфіка прояву цього інваріанта в конкретному випадку полягає у встановленні сутнісного взаємозв'язку цілей різних етапів освіти з рівнем досягнення людиною вершин професіоналізму.

Перетворення об'єктивних зовнішніх впливів – змісту, форм, методів і засобів навчання – в суб'єктивний стан людини відбувається у процесі діяльності та спілкування. Оскільки в освітніх процесах переважає навчальна діяльність, яка поєднує вчення, пізнання, спілкування і працю, то створення оптимальної моделі навчання – інваріант едукології. <...>

Інваріантом едукології, спрямованим на розвиток людини в освітньому процесі, є така структура, яка дозволить побудувати його дедуктивним способом, посилити роль теорії, долучити слухача до наукового аналізу явищ соціальної дійсності. Дедуктивний підхід до організації та здійснення освітнього процесу дає можливість моделювати дидактичну систему динамічною, гнучкою, сприяє, з одного боку, її стабільності і стійкості, з іншого – можливості варіювання, адаптації до змін, пов'язаних із суспільними потребами та умовами. Усе це дає підстави зробити висновок про те, що динаміка

212

РОЗДІЛ ІІІ. Становлення та розвиток освітології

освітнього процесу з точки зору едукології буде прогресивною за наявності спадкоємності між освітніми підсистемами, які є її відповідними щаблями (етапами). В освіті «нове» завжди базується на «старому», оперативно підносить його на вищий рівень. Розглядаючи спадкоємність як універсальну філософську категорію, звертаємо увагу на те, що її застосування в едукології часто пов'язане з конструктивним запереченням минулого. <...>

Одним із основних інваріантів едукології як інтегрованої науки про освітні процеси є її закономірності. Специфіка їх прояву полягає в тому, що освітній процес, маючи тісний взаємозв'язок з реальною практикою, відчуває вплив як внутрішньосистемних, так і позасистемних чинників. <...>

Принцип, як гносеологічне поняття, багатогранний, і тому його інтерпретація може бути виражена разом із значенями. На нашу думку, принцип – це і знання про дійсність, і засіб пізнання. У структурі педагогічних досліджень принципи мають синтезуючу функцію: дозволяють дотримуватись єдності у тлумаченні понять, є засобом організації пізнавального процесу. Нам близька позиція тих дослідників (В.В. Краєвський, Г.А. Подкоритов тощо), які вважають, що наявність системи принципів забезпечує методологічну основу повторно одержаного емпіричного матеріалу. Принципи виступають гарантом достовірності висновків щодо досліджуваних об'єктів. <...>

Соціально-економічний та науково-технічний розвиток суспільства і відносин у ньому вимагають такого аналізу освітніх процесів, що дозволить здійснити їх розгляд у контексті безперервності. До принципів організації безперервної освіти експерти ЮНЕСКО відносять такі: загальний характер, спадкоємність між різними ступенями освіти, інтеграція всіх освітніх впливів, взаємозв'язок загальної та професійної освіти, можливість перекваліфікації відповідно до індивідуальних потреб, вільний вибір профілю освіти незалежно від перерви у навчанні, рівноправна оцінка та визнання освіти не за способом отримання, а за фактичним результатом, доступом до будь-яких видів і типів освіти на основі індивідуальних здібностей і схильностей. <...>

Пропонована нами система принципів складається з таких підсистем: соціальні, організаційні, загальдидактичні, кваліметричні.

213

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

Кожна підсистема, у свою чергу, є метасистемною і має свою структуру.

Соціальні принципи передбачають право кожної людини на навчання та державну підтримку; спрямованість освіти на поєднання інтересів особистості, соціальної спільності й суспільства в цілому; рівність можливостей усіх у виборі установ безперервної освіти; взаємозв'язок державних та громадських ініціатив у розвитку відповідного щаблю освітнього процесу. <...>

Підсистему організаційних принципів моделюємо відповідно до управлінського циклу: а) принципи планування; б) принципи формування змісту; в) принципи здійснення освітнього процесу як діяльності; г) принципи регулювання. <...>

Загальнодидактичні принципи включають цілеспрямованість, облік освітнього рівня учнів, індивідуалізація в залежності від загальнокультурного та професійного рівня, інтеграція формальних, неформальних та інформальних видів навчання, диференціація, персоніфікація. <...>

Кваліметрична підсистема принципів едукології включає такі: реверсивність суб'єктних вимірів, міцність, взаємно парціальне оцінювання, прогнозування наслідків, особиста відповідальність за результат, подвійна обумовленість рефлексії (метарефлексії), визначення рівня власної професійної позиції. <...>

Зміст кожного з перерахованих вище принципів едукології є базою для організації та здійснення складного освітнього процесу. <...>

Прокопцов В.І.

ЕДУКОЛОГІЯ – ІНТЕГРОВАНЕ ЗНАННЯ ПРО ОСВІТУ62

У неперервній педагогічній освіті педагогічна та інформаційна (власне, як і всі інші) картини світу, будучи відкритими системами, розвиваються від дитячої ігрової картини до картин тих, хто

62 Прокопцов В. И. Эдукология: принципиально новая наука образования. В 4 фракталах. Фрактал 1.

Эдукология: Ориентировочная основа коллективно-интерсубъектной системомыследеятельности созидателей и пользователей эдукологии. (Авторская версия-навигация) / В. И. Прокопцов. – СПб.: СПб ЛТА, 2002. – 344 с. – С. 304 – 307.

214

РОЗДІЛ ІІІ. Становлення та розвиток освітології

навчається у педагогічному класі, педінституті і далі – у процесі самоосвіти та освіти, самовиховання та виховання, самовдосконалення і рефлексії педагога у його практичній роботі.

Під педагогічною картиною світу ми будемо розуміти ідеальну модель навчально-виховного, освітнього процесу у найширшому їх розумінні. <…>

В умовах формування інфоноосфери Землі, коли з’являються нові галузі наукового знання, <…> актуальним постає завдання оволодіння інформаційною картиною світу.

Інформаційна картина світу – це сукупність знакових систем, сигналів та інформаційних зв’язків, потоки інформаційного поля. Вона дозволяє викладачу (а з його допомогою й учням) орієнтуватися в інформаційному просторі, що оточує кожного індивіда, і, за можливістю, управляти ним, використовувати інформаційні потоки і розумно їх аналізувати, реалізовувати прямі та зворотні інформаційні зв’язки з ціллю адаптації людини до навколишнього світу, виживання в ньому і вдосконалення його політичної, соціально-економічної та екологічної структури.

Новітні педагогічна та інформаційна картини світу є атрибутами тієї педагогічної парадигми, яка базується на методології та теорії кібернетичної педагогіки, інформатики, інформаційної педагогіки.

Нова педагогічна парадигма передбачає перехід від домінантною в останні десятиліття екстенсивно-інформаційного та екстенсивнорепродуктивного навчання до інтенсивно-фундаментального, створення реально функціонуючої системи неперервної освіти, у тому числі педагогічної.

У поняття науково-педагогічного стилю мислення педагога має увійти розуміння природи педагогічного, психологічного, спеціального та інших видів знань, основних законів, закономірностей та тенденцій розвитку педагогічної науки, що виокремлюють на конкретному етапі НТР і людської культури, їх характерних, загальних та специфічних взаємозв’язків і співвідношень, а також способів опису і теоретичного вираження; гуманізм тієї чи іншої галузі знань; місце і роль людини в ноосфері.

Виокремимо найважливіші риси науково-педагогічного стилю: мислення нового часу, його багатоаспектність і широта, зокрема

215

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

своєрідний дуалізм, осмислення принципу додатковості – сполучення і взаємодоповнення, методологічність, технологічність, і технократизм в широкому позитивному розумінню цього слова.

Вказаний дуалізм мислення не повинен формуватися у «двох світах», коли є розходження між словом і справою, між ідеалом та реальністю, що вже призвело до подвійної моралі та ілюзій «техногенного гуманізму», коли передбачається, що пристосована до технічного прогресу, інформаційного століття (наприклад, до «електронного, комп’ютерного навчання») освіта уже сама по собі може дати всебічний розвиток людини.

Усім цим не вичерпується проблема педагогічної культури викладача, проте викладеного вже достатньо, щоб потрапити у поле зору порівняльної педагогіки та психології вищої школи, якщо вони ставлять кінцевою ціллю формування педагогічної культури викладачів і науково-організаційну перебудову освіти. Їх предметом повинні бути і глобальні освітні процеси, і окремі системи освіти, наукові основи педагогічної кібернетики, наукові засади (із практичною реалізацією) неперервної педагогічної освіти дітей, підлітків, юнаків і дівчат та неперервної освіти дорослих з ціллю вдосконалення особистості і забезпечення людині лінійної та маятникової професійної мобільності в умовах НТП.

Реалізація всього цього передбачає організацію специфічних теоретичних та експериментально-педагогічних системних досліджень, адже передумовою початку управління довільним процесом є необхідність дослідити систему, вибрати інформацію, що її характеризує, і виявити ті особливості, знання яких необхідне для управління.

З таких міркувань та з логіки рефлексії над педагогікою вищої школи і порівняльною педагогікою постає висновок про закономірне становлення комплексу наук, загальним об’єктом дослідження яких є освітні системи і освітні процеси у цілому в їх взаємодії з суспільством. Такий широкий міждисциплінарний комплекс інтегрованого наукового знання про освіту за кордоном отримав узагальнену назву едукологія. <…> Термін «едукологія» <…> вносить у науку про освіту ясність і точність, охоплюючи всі знання про суспільство, про людину, про освіту, – тобто всю сферу освіти, у якій

216

РОЗДІЛ ІІІ. Становлення та розвиток освітології

кожний елемент дослідження має своє місце. Ми вважаємо, що при такому підході, едукологія за необхідністю може передбачати і розробку сучасних інформаційних технологій навчання в їх теоретичному, прикладному та практичних аспектах.

Як комплекс наук едукологія включає власне дослідження питань освіти – філософію освіти, історію освіти, порівняльну педагогіку; цикл прикладних наукових дисциплін – антропологію, психологію, соціологію, економіку, географію, політику, управління; цикл освітніх наук – теорію освіти, структуру, планування, цілі, зміст, вивчення користувачів і персоналу систем, методику, проблеми консультування, ресурсів і фінансування. У межах едукології належить розробити гуманітарні науки, об’єктом яких є людина і суспільство, і ті науки про освіту, об’єктом яких є вплив освіти на суспільство.

Нова парадигма, нові цілі потребують підкріплення досліджень новими організаційними формами. <…>

Необхідність розробки основ загальної та прикладної порівняльної едукології (порівняльної педагогіки) зумовлена тим, що, на думку спеціалістів, вона дозволяє скласти більш глибоке й адекватне уявлення про систему освіти, краще зрозуміти її і зробити внесок у перебудову освіти, виходячи не з примх и пристрасних вольових рішень чи ідеологічних абсолютів, а з ретельно зібраних даних і аналізу національних проблем.

Проказа О.Т.

ПРОБЛЕМА ТРАНСФОРМАЦІЇ КЛАСИЧНОЇ ПЕДАГОГІКИ В СУЧАСНУ ІНФОНООСФЕРНУ ЕДУКОЛОГІЮ (ПИТАННЯ ТЕОРІЇ)63

<…> Певні системи знань породжують певні погляди на світ, а це означає, що у свідомості людини формуються певні картини цього світу.

У попередніх своїх публікаціях та ін. ми розглянули та обґрунтували необхідність формування цілісної картини світу (ЦКС)

63 Проказа О.Т. Проблема трансформації класичної педагогіки в сучасну інфоноосферну едукологію

(питання теорії) / О.Т. Проказа // Освіта Донбасу. – № 6 (137), 2009. – С. 5 – 7.

217

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

на підґрунті оптимального поєднання природничонаукової картини світу (ПНКС), епіцентром якої є фізична картина світу (ФКС), науково-технічної картини світу (НТКС), соціально-гуманітарної картини світу (СГКС) та релігійної картини світу (РКС).

Тепер ми загострюємо увагу на тому, що ефективним об’єднуючим чинником цих картин світу має стати інформаційна та педагогічна картини світу, які мають злитися в єдину інформаційнопедагогічну картину світу (ІПКС).

ІПКС ґрунтується на такій своєрідній системі знань, які є результатом не стільки екстенсивно-інформаційного навчання, скільки інтенсивно-фундаментального (ІФН).

В основі інтенсивно-фундаментального навчання мають бути інноваційні «тонкі педагогічні технології» (ТПТ), які передбачають не тільки інтенсивну пізнавальну діяльність щодо вивчення науковонавчальних дисциплін, але й інтенсіональну діяльність щодо самоаналізу своєї пізнавальної діяльності (рефлексія, самооцінка).

У межах класичної педагогіки здійснювати таку діяльність досить проблематично, а тому ми акцентуємо увагу на необхідності трансформації класичної педагогіки в інфоноосферну едукологію. Інфоноосферна едукологія – це педагогіка кібернетичного періоду свого розвитку, яка інтегрує в собі інноваційні педагогічні технології та всі науки про освітні системи й процеси, що в них відбуваються у взаємозв’язках з інформаційним суспільством. <…>

Теоретичною основою сучасної освіти вже не може бути тільки класична педагогіка. Такою теоретичною основою має стати саме інфоноосферна едукологія, яка є міждисциплінарним комплексом інтегрованого наукового знання про освітні системи та процеси, що в них відбуваються й мають відбуватися. <...>

Поняття едукології вміщує в собі всі знання про людину, суспільство та освіту, у якій кожний елемент дослідження має свої конкретні роль, місце та значення в освітній (триєдність навчання – виховання – розвиток) діяльності.

Необхідність теоретичних досліджень та розробок загальної й прикладної едукології зумовлена тим, що це дає змогу скласти глибоке й адекватне сучасності уявлення щодо самої системи освіти, виходячи не з примхливих вольових рішень або ідеологічних догм, а на підґрунті

218

РОЗДІЛ ІІІ. Становлення та розвиток освітології

ретельно зібраних багаточисленних та різноманітних фактів і проблем, які постають перед регіональними, національними та світовими інститутами.

Нова парадигма сучасної освіти розширює та поглиблює поняття едукології, наголошуючи на необхідності інфоноосферної едукології як науки про освіту в сучасному інформаційному суспільстві з цілеспрямованими та стихійними циркуляціями знань.

Риси наукового теоретико-методологічного фундаменту інфоноосферної едукології набуває кібернетично-синергетична педагогіка, а теоретико-практичного підґрунтя – інноваційні педагогічні технології.

Взаємозв’язок та співвідношення кібернетичного та синергетичного аспектів у сучасній педагогіці висвітлювалися нами на сторінках Всеукраїнського науково-практичного журналу.

У межах інфоноосферної едукології реалізується системний кібернетично-синергетичний підхід до освіти, її закладів та окремих учнів (студентів). Учні (студенти) в системі неперервної освіти – це є своєрідні системи, які адаптуються й потребують організації та управління в специфічних об’єкт – суб’єкт – об’єктних відносинах.

Матеріально-технічною базою інфоноосферної едукології, безумовно, мають стати арсенали сучасних технічних та дидактичних засобів навчання.

Принцип доповнюваності, обґрунтований у фізичній науці великим фізиком-філософом Нільсом Бором, став уже загальнонауковим методологічним принципом. Згідно з цим принципом інфоноосферна едукологія має розбудовуватися не замість класичної педагогіки, а на її підґрунті. Педагогічні інновації та динамізм мають поєднуватися з розумним консерватизмом, самокерованість – з цільовим плануванням і т. ін.

Система знань, що лежить в основі ІПКС, має виконувати загальні функції інфоноосферної едукології: пояснювальну, аксіологічну, прогностичну, практичну. <…>

219

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

Огнев'юк В.О.

ОСВІТОЛОГІЯ ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ МІЖДИСЦИПЛІНАРНОГО ПІДХОДУ У НАУКОВИХ

ДОСЛІДЖЕННЯХ ФЕНОМЕНУ СУЧАСНОЇ ОСВІТИ64

В Україні ідея такого наукового напряму, що базується на інтеграції ряду наук, з’явилася у 1995 році і дістала назву «освітологія». <…>

Освітологія покликана зосередитися на дослідженні сучасної освіти як цілісного суспільного феномену, чинниках, що впливають на її розвиток та зумовлюють вплив освіти на розвиток сучасної цивілізації як цивілізації освіти й науки, цивілізації людини нового еволюційного рівня – людини освіченої.

Проростаючи з філософії освіти та педагогіки, спираючись на надбання психології, соціології та культурології, а також інших дотичних до сфери освіти наук, освітологія покликана досліджувати освіту в процесі її динамічного розвитку. Але на відміну від педагогіки, яка досліджує освіту як процес, філософії освіти, яка досліджує освіту як ідею, освітологія має формуватися як наука, що досліджує освіту як сферу зі складною структурою самоорганізованих систем. <…>

Відтак об’єктом дослідження освітології є сама сфера освіти, а предметом – домінанти розвитку освіти на даному етапі людської цивілізації та особливості функціонування наявних систем та підсистем освіти.

Розуміючи, що у ХХI столітті роль освіти в житті сучасної цивілізації стала визначальною, філософія та освітологія мають звернути увагу на процес еволюційного формування людини нового типу – «homo educatus» (людини освіченої). Поява homo educatus це,

насамперед, результат інтелектуально-духовного розвитку сучасної

64 Огнев’юк В.О. Освітологія як відображення міждисциплінарного підходу у наукових дослідженнях феномену сучасної освіти / В. О. Огнев’юк // Розвиток сучасної освіти: освітологічні наголоси: наукове видання за матеріалами першої Всеукр. наук.-практ. конференції «Освітологія – науковий напрям інтегрованого пізнання освіти»; Авт. кол.: В.Г. Кремень, О.В. Сухомлинська, І.Д. Бех, В.О. Огнев’юк, В. М. Ткаченко, П. Ю. Саух, Д.І. Дзвінчук, С.О. Сисоєва, І.В. Соколова. – К.: Київ. ун-т ім. Б. Грінченка, 2011. – 152 с. – С. 53 – 62.

220