Освітологія хрестоматія

РОЗДІЛ ІІ. Сфера освіти як об'єкт наукового дослідження

ціннісного ставлення. Останній компонент і нині вимагає подальшого глибокого обґрунтування. <…>

Розгляд загальнопедагогічних цінностей неможливий без характеристики компонентів педагогічного процесу: суб'єкти, мета, зміст, форми, методи, результати.

Учитель і вихованець. В.О. Сухомлинський відзначає такі цінності особистості вчителя: його інтелект, моральність, емоційну культуру, ерудицію, турботу про розвиток потенційних можливостей кожного учня, становлення творчих сил, розуму, майстерності, багатство і різноманітність методів навчання тощо. Велике значення у взаємодії вчителя з учнями має його ціннісне ставлення до учня як до об'єкта й одночасно суб'єкта педагогічної дії. Реалізація ціннісного підходу до здійснення гуманістичної спрямованості цієї взаємодії сприяє, у свою чергу, розвитку в педагога моральної рефлексії, здатності до осмислення свого Я й того, яким воно сприймається очима дітей. Хороший учитель, коли викладає, розповідає, спілкується з дітьми, поперше, сам навчається, оцінює свою діяльність, тому що людина, коли пояснює іншій, сама починає усвідомлювати сутність більш глибоко. По-друге, щоб викликати інтерес, сприяти самостійному осмисленню учнями тієї чи іншої інформації, окремих ситуацій, учитель постійно самовдосконалюється, По-третє, запитання, репліки вихованців стимулюють думку вчителя, примушуючи підходити до одного й того самого явища з різних боків. Отже, вчитель завдяки своєму досвіду керує діяльністю учнів, але одночасно й учні його навчають, стимулюючи до поглиблення знань, розширення кругозору, тобто без учнів він не може проявити себе як творча особистість. Сподіваюсь, мабуть, було б цікавим дослідження про вплив учнів на формування особистості вчителя. Таку роботу міг би підготувати директор школи, інспектор, у яких більші можливості для проведення експериментальної роботи і педагогічних спостережень.

Цінність діяльності вчителя в його гуманістичній орієнтації, яка містить ставлення педагога до педагогічної діяльності як до покликання, яке спрямоване не лише на викладання предмета, але й, насамперед, на дитину. <…>

Ставлення до учня як до цінності передбачає визначення його прав на свободу, щастя, захист і охорону життя, здоров'я, створення умов

131

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

для розвитку творчого потенціалу, схильностей, здібностей, надання йому допомоги у життєвому самовизначенні, повній самореалізації. <…>

Мета педагогічної діяльності як цінність виступає як орієнтаційна спрямованість навчально-виховного процесу, що сприяє визначенню майбутнього стану людської цивілізації. <…>

Існують різні рівні цілей. Найбільш широке значення має метаідеал, тобто всебічний гармонійний розвиток особистості. Цінність ідеї всебічного розвитку особистості <…> в тому, що педагог може у своїй виховній роботі орієнтуватися на ідеал. <…> Мета-ідеал визначена і в програмних державних документах, але вона конкретизується навчально-виховними закладами. Можна назвати цілі організації конкретної діяльності учнів (навчальної, громадської, ігрової, трудової, естетичної тощо), цілі використання методів, форм та ін. Отже, можна говорити про ієрархію цілей: мета як історичний ідеал виховання; стратегічні й тактичні цілі; цілі, спрямовані на формування свідомості, почуттів, волі, поведінки школярів; цілі самовиховання й самореалізації, саморозвитку тощо. <…> Максимальний розвиток особистості дитини у розумно організованому суспільстві, яке буде служити їй і якому вона сама буде служити, передбачає:

-виховання вільної особистості, яка має високий рівень самосвідомості, почуття своєї гідності, самоповаги, орієнтується у загальнолюдських і національних цінностях життя, яка вивчає, відтворює національну культуру (мову, культурну спадщину, традиції, риси характеру та ін.), може самостійно приймати рішення й нести за них відповідальність;

-виховання духовно багатої особистості, якій притаманна сукупність морально-етичних якостей, загальнолюдських цінностей (свобода, гуманізм, істина, добро, краса), яка має постійну потребу до пізнання і самопізнання, вияву творчості, ініціативи, активності, самостійності в усіх сферах своєї життєдіяльності;

-виховання практичної особистості, яка володіє основами економіки, комп'ютерної грамотності, іноземними мовами, культурою поведінки і спілкування, естетичним смаком; з турботою ставиться до свого здоров'я; уміє вести здоровий спосіб життя;

132

РОЗДІЛ ІІ. Сфера освіти як об'єкт наукового дослідження

- своєю працею, діяльністю забезпечувати матеріальне благополуччя своєї сім'ї тощо. <…>

Змістовно-діяльнісний компонент педагогічного процесу забезпечується адекватністю методів, форм визначеній меті, створенням умов для її реалізації. Особливе значення в цьому процесі є забезпечення емоційно-ціннісного ставлення вихованців до об'єктів діяльності, сформованості оцінки імовірності задоволення потреб, виховання моральних почуттів (любов до Батьківщини, почуття гідності, честі, доброзичливості та ін.), інтелектуальних (допитливість, подив, почуття нового тощо), естетичних, які пов'язані із ставленням до красивого, величного, а також до негідності, практичних (радість від здійснення діяльності, досягнення результатів та ін.).

Цінність результатів визначається змінами в розвитку школяра, коли відбувається злиття чужого досвіду і свого особистого, що веде до формування суб'єктивного досвіду, який характеризує індивідуальне уявлення суб'єкта про дійсність, його наукові й життєві знання, вибіркове ставлення до них, погляди і почуття, потреби, звички тощо. У сукупності це забезпечує освітню компетентність учня як інтегроване особистісне утворення, яке свідчить про єдність теоретичної і практичної готовності і здатності школяра до здійснення освітньої діяльності, що дозволяє суб'єкту результативно самореалізовуватися в ній.

Таким чином, позитивним результатам розвитку особистості сприяють цінності освіти, науки. <…> Духовність педагог вважає вищою, переважаючою сутністю людини, яка визначає спосіб життя, внутрішній світ людини, її почуття, настрій, поведінку, гармонічне поєднання краси, любові, обов'язку, істини, гідності. <…> Сенс духовного життя в тому, щоб кожен вихованець виявляв свою людську неповторність, міг самореалізуватися, досягти успіхів у певних діях. <…>

Отже, в цілому, педагогічні цінності відбивають певні ідеї, концепції, вимоги до організації педагогічного процесу, результатом якого є позитивні зміни, розвиток особистості вихованця, перетворення власного досвіду шляхом привласнення елементів соціального.

133

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

Луговий В.І.

ПРОБЛЕМА ПОНЯТІЙНО-КАТЕГОРІАЛЬНОГО АПАРАТУ ПЕДАГОГІЧНОЇ НАУКИ43

1. Актуалізація проблеми. Педагогічна наука (педагогіка), як і будь-яка наука, має свої мету, предмет, методи дослідження, понятійний апарат, досліджує принципи, закони, закономірності, тенденції на двох рівнях – емпіричному і теоретичному. Оскільки педагогіка є складовою людинознавства, остільки вона взаємодіє з іншими науками, що безпосередньо досліджують певні аспекти людського становлення або формують загальні наукові підвалини пізнання людини. Взаємодія відбувається шляхом запозичення і творче використання законів, понять, методів, даних, інших наукових здобутків. Насамперед педагогіка взаємодіє із психологією, соціологією, культурологією, антропологією, природознавством, синергетикою, філософією. <…>

У розвитку педагогіки ключовим є формування системи її понять, що відображають в узагальненій формі предмети і явища дійсності та істотні зв'язки між ними, «схоплюють» сутність предметів і явищ, а також категорій як найважливіших, загальних понять. <…> Найкраще система понять та категорій формується на основі цілісних теорій, що описують об'єктивну дійсність, у даному випадку, педагогічну.

На жаль, у педагогіці гостро бракує системних теорій, натомість домінують емпіричні висновки. Одним із критичних наслідків цієї ситуації є відсутність зв'язної системи взаємоузгоджених однозначних понять і категорій педагогічної науки, що віддаляє її від відповідності критеріям власне науки. Дослідники педагогіки ніби змагаються в авторських визначеннях основоположних педагогічних понять. Справді, до цього часу немає згоди, скажімо, щодо того, що є «освіта», «навчання», «виховання». У результаті кожне з цих понять має множину інтерпретацій (нерідко протилежних: наприклад, від охоплення освіти вихованням до, навпаки, включення виховання в освіту). <…>

43 Луговий В. І. Проблема понятійно-категоріального апарату педагогічної науки / В. І. Луговий //

Педагогічна і психологічна науки в Україні /відп. ред. О. В. Сухомлинська. – К.: Педагогічна думка, 2007 – Т. 1. Теорія та історія педагогіки. – С.24 – 35.

134

РОЗДІЛ ІІ. Сфера освіти як об'єкт наукового дослідження

Отже, формування системи понять і категорій (як власних, так і запозичених) педагогічної науки є фундаментальною проблемою її розвитку.

Ми ставимо за мету просунутися в розв'язанні зазначеної проблеми на основі сформульованої у середині 90-х років минулого століття й уточненої останніми роками культурно-інформаційної теорії освіти. <…> Системно-теоретичний підхід на широкій методологічній базі виявився плідним у переході від емпіричного введення до теоретичного виведення базисних понять і категорій педагогічної науки. <…>

2.Матерія, енергія, інформація як вихідні базисні поняття-

категорії. Насамперед згідно із зазначеною теорією фундаментальним поняттям для педагогіки виявляється інформація, яке є міждисциплінарним поняттям-категорією. Його базисність з'ясовується

врядоположному зіставленні з іншими подібними категоріями (що осмислюються на найвищому науково-філософському рівні), такими, як матерія і енергія. Перше є першоосновою буття, друге виступає мірою руху і взаємодії матерії. У цьому категоріальному ряді інформація є мірою просторового, часового, просторово-часового впорядкування матерії, характеризує ступінь переходу від неорганізовано хаотичного до організовано упорядкованого стану в процесі її спонтанної самоорганізації або спеціальної організації. <…>

3.Самоорганізація, організація, управління, інформація.

Принципово, що інформація продукується в кожному акті впорядкування (а отже, новацій) у матеріальному світі (а не лише людиною, як прийнято вважати на побутовому рівні). Більше того, інформація може сама слугувати чинником новоутворень, приводити в рух та утримувати в самоорганізованому (організованому) стані великі кількості і матерії, і енергії за допомогою невеликої кількості матерії та енергії, що несуть інформацію. Отже, інформація створюється в процесі і природної самоорганізації, і культурної організації, коли (у другому випадку) людиною цілеспрямовано продукується друга, штучна природа – культура. За своїм походженням культура є іманентним акумулятором інформації. Обидві вони (і культура, і інформація, що в ній міститься) через неперервну людську діяльність швидко, надлінійно накопичуються, і, у свою чергу, зворотно детермінують розвиток нових поколінь людей. <…>

135

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

Упорядковані (самоорганізовані або організовані) стани представляють науковий і практичний інтерес насамперед тому, що відповідні утворення (на відміну від хаосу, безладдя) є функціонально спроможними в реалізації свого призначення, тобто розвиненими. <…>

На відміну від самоорганізації, яка відбувається спонтанно за певних умов без специфічних зовнішніх впливів (тобто об'єктивно), організація здійснюється на основі цілеспрямованих дій суб'єкта (тобто суб'єктивно). У реальному людському житті самоорганізація та організація взаємно доповнюють одна одну і обидві проявляються в динамічній його впорядкованості. <…>

У процесах самоорганізації, організації, управління створюється, зберігається і використовується інформація.

4.Матеріальне (первісне), енергетичне (індустріальне), інформаційне (постіндустріальне) суспільства. Саме через широкомасштабне накопичення і культури, й інформації, що в ній акумульована, людство прискорено прямує до фази інформаційного суспільства <…>, коли головною цінністю та основним предметом діяльності стає інформація як іманентний продукт і фактор упорядкування.

На своєму шляху до інформаційного суспільства гуманітарна спільнота пройшла довготривалу стадію (первісно)-матеріального суспільства, у якому діяльність людини, головним чином, спрямовувалася на привласнення матеріальних продуктів (збирання, полювання, аграрне виробництво), перебуває в доволі тривалому (індустріально-) енергетичному суспільстві, що характеризується опануванням теплової, хімічної, електричної, атомної, термоядерної енергії і піднесенням на цій основі продуктивних сил. <…> Сьогодні опрацювання інформації стає дедалі домінувальним у діяльності людини. <…> При цьому накопичення інформаційного ресурсу не усуває важливість, а, навпаки, допомагає краще опрацьовувати матеріальні та енергетичні ресурси.

5.Механізми інформаційного програмування становлення людини. Згідно з культурно-інформаційною теорією освіти, існує чотири механізми, що в сукупності забезпечують відтворення і розвиток людини. <…> По-перше, це – генетичний код (властивий

136

РОЗДІЛ ІІ. Сфера освіти як об'єкт наукового дослідження

усьому живому на планеті). <…> По-друге, це – прижиттєва індивідуальна навчальність (характерна для всього живого, що має нервову систему). По-третє, це – соціумно-індивідуальне наслідування (притаманне живим істотам, які існують спільнотами – стадами, зграями, сім'ями). Нарешті, це – соціально-культурне успадкування, яке реалізується лише в людському соціумі, завдяки наявності продукованої людством культурної спадщини, що містить життєво важливу інформацію – культурний досвід. <…> Якщо генетичний механізм розрахований на сталі умови життя, то соціально-культурний забезпечує існування і розвиток за швидких змін. Поява культури ознаменувала доповнення адаптивної стратегії прилаштування живого організму до навколишнього середовища стратегією пристосування його до потреб людства.

6.Освіта як механізм передавання культурного досвіду. Освіта

інавчання. Освіта і соціалізація. У науковій літературі зустрічаються різні тлумачення освіти. За культурно-інформаційною теорією коротко й точно визначити освіту можна як спеціально організоване міжлюдське передавання культурного досвіду. Цей досвід відіграє фундаментальну роль у відтворенні й удосконаленні людини, її успішному житті. Разом із вибухоподібним нагромадженням культурних надбань, відповідним зростанням життєвої потреби в повному, точному, швидкому засвоєнні інформації, яка в них міститься, неодмінно виникає і стрімко розвивається освітня система в різних її модальностях – інституційній, локальній, регіональній, глобальній. Освіта як системне утворення виникає на засадах самоорганізації там і тоді, де і коли зростаючі потоки культурної інформації перевищують певні критичні величини (і кількісно, і якісно

– за значенням, силою впливу). Власне, освіта покликана допомогти людині опанувати ці зростаючі інформаційні потоки. Це зумовлює її історично необхідну появу на певному етапі розвитку культури, коли безсистемне, випадкове, тобто непродуктивне і неефективне засвоєння культурного досвіду в міру його швидкого накопичення й актуалізації, більше не може задовольнити людство. <…>

Освітня система покликана забезпечувати культурний розвиток людини, що відіграє в сучасному людському житті не менш важливу роль, ніж генетична запрограмованість особи. Це виступає головною метою освіти, її місією. <…>

137

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

У передбаченні, прогнозуванні розвитку освітньої системи, виробленні стратегії її вдосконалення, здійснення відповідних організаційно-управлінських дій необхідно чітко усвідомлювати природу освіти, фактори й умови, що спричиняють її закономірну появу як упорядкованого утворення, розуміти освітні тенденції. Це дасть змогу узгодити самоорганізацію, організацію й управління в системі освіти, не допустити її входження в ризикований, кризовий, руйнівний стан. <…>

Сьогодні освіченість твердо стала в один ряд із такими пріоритетами людства, як здоров'я і доход. <…>

7.Об'єктивно-суб'єктивний ряд видів інформації: знання, цінності, проекти, діалогізми, художні образи. Природа інформації така, що вона є мірою впорядкованості, зняття невизначеності, а кожне утворення, кожна конкретно організована структура в умовах розмаїття варіантів реалізації є джерелом інформації. Якщо здійснити класифікацію інформації, розкласти її за певними критеріями на складові компоненти, то можна виявити різні її види. <…>

Перший вид – знання, які стосуються об'єкт-об'єктних конструктів

іє суто об'єктивною (істинною) інформацією. Знання продукуються людиною, але силою абстрактного мислення абстрагуються від усього суб'єктивного. Це, так би мовити, об'єктивний вид інформації. Але є об'єктивно-суб'єктивний її вид – цінності. Оскільки вони характеризують об'єкт-суб'єктні відносини, остільки в принципі відрізняються для різних суб'єктів на відмінну від суб'єктивно незалежних знань. Крім цього, є суб'єктивно-квазі-об'єктивний вид – проекти, суб'єктивно-суб'єктивний – діалогізми та суб'єктивноквазісуб'єктивний – художні образи. Діалогізми – виникають у суто суб'єктній ситуації, коли продукується інформація, спільна для двох суб'єктів у результаті їх спілкування, діалогу.

Таким чином, видовий інформаційний ряд суб'єкт-об'єктних структур охоплює п'ять видів інформації – від суто об'єктивної на одному полюсі, до виключно суб'єктивної на іншому полюсі. Отже, всупереч поширеній думці, знання не протистоять інформації, а є одним із її видів; знання та інформація співвідносяться між собою як частина і ціле. <…>

8.Культорогенний ряд сутнісних сил людини: потреби,

здібності, уміння (навички). Зазначений вище інформаційний ряд

138

РОЗДІЛ ІІ. Сфера освіти як об'єкт наукового дослідження

часто змішують з ієрархією іншого ряду, що складається із сутнісних культурогенних (породжуючих культуру і породжених культурою) людських сил – культурно сформованих потреб, розвинених здібностей, засвоєних умінь (та автоматизованого різновиду останніх – навичок). Потреби спонукають діяльне існування людини; її здібності (в основі яких лежать психічні механізми опрацювання різних видів інформації – абстрактне мислення, емоційно-почуттєве переживання, продуктивна уява, діалогічна товариськість, ідеально-ілюзорна художня уява), покликаних задовольняти і розвивати потреби; уміння (що є способами, прийомами дій), у свою чергу, реалізують і розвивають здібності. <…>

9.Освіта і виховання. Навчання і виховання. Якщо освіта оперує всіма видами інформації (знаннями, цінностями проектами, діалогізмами, художніми образами), то виховання – лише одним її видом – цінностями. Воно якраз і покликане формувати системи цінностей людства взагалі, людських спільнот особливо, окремих людей зокрема. <…>

10.Високі педагогічні технології інформаційного програмування людини. Теоретичне доведення і практичне підтвердження наявності п'яти різних видів культурної інформації зобов'язує враховувати в педагогічній науці і практиці цей науковий факт і будувати педагогічні технології з урахуванням особливостей кожного виду такої інформації. Скажімо зрозуміло, що не можна в однаковий спосіб передавати знання і формувати цінності. Це висуває на порядок денний поняття високих педагогічних технологій, які забезпечують передавання-опанування різних специфічних видів культурно виробленої інформації. <…>

11.Знакові системи (мови) фіксацїі-відображення різновидової інформації в освіті. Для відображення різновидової інформації потрібні також відмінні види знакових систем (мов) – від гранично точної абстрактно-наукової мови до конкретно-образних художніх мов. Інформаційні мови теж складають п'ятичастинний ряд знакових систем. <…>

12.Педагогічне оцінювання опанування інформації.

Визначення успішності опанування тієї чи іншої інформації потребує застосування оцінок, адекватних кожному інформаційному виду. Так

139

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

виникає ще один ряд – оцінювальний. Засвоєння знань з огляду на їх об'єктивність, однаковість для всіх суб'єктів, допускає використання кількісних (чітко шкалованих) та кількісно-рейтингових оцінок. Формами оцінювання можуть бути екзамен, тест. У випадку цінностей, через наявність у них і об'єктивної, і суб'єктивної складових, суто кількісні підходи не спрацьовують, тому потрібні напівкількіснінапівякісні оцінки (шкаловано-характеристичні), зокрема рейтингові, насамперед у формі зіставлення, висновку авторитетного індивідуального або колективного суб'єкта. Так само у випадку проектів підходять напівякісні-напівкількісні (характеристичноексперні) оцінки, які можуть здійснюватися і як відзив, рецензія, критика, і як контрольне завдання, експертиза. Суб'єктивні за походженням діалогізми для свого оцінювання вимагають якісних (характеристичних), якісно-рейтингових оцінок, суджень визнаного індивідуального чи групового суб'єкта. Для художніх образів також прийнятні якісні, характеристично-рейтингові оцінки, передусім у формі конкурсів, виставок, критики авторитетних суб'єктів. <…>

13. Всебічний розвиток людини в освіті. Необхідною умовою всебічного розвитку людини в освіті є забезпечення споживання нею всього спектра інформації, накопиченої в культурі. Це не виключає освітньої спеціалізації, тобто зосередження на переважному опануванні одного чи кількох видів культурної інформації і розвитку на цій основі відповідних потреб, здібностей, умінь (навичок) згідно із розподілом суспільних ролей. <…>

Сисоєва С.О.

ОСВІТА ЯК ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ44

Освіта завжди була особливою функцією суспільства й держави, спрямованою на формування й розвиток соціально-значущих якостей кожної людини як члена суспільства й громадянина держави. Через освіту, як найбільш масовий соціальний інститут, здійснюється вплив

44 Сисоєва С.О. Освіта як об’єкт дослідження / С.О. Сисоєва // Шлях освіти: науково-методичний журнал. – К.: Міністерство освіти і науки України, Національна академія педагогічних наук України, Асоціація працівників гімназій і ліцеїв України. – 2011. – № 2 – 48 с. – С. 5 – 11.

140