Освітологія хрестоматія

РОЗДІЛ І. Трансформаційні процеси в освіті в контексті цивілізаційних змін

Мясніков В.А.

СВІТОВИЙ ОСВІТНІЙ ПРОСТІР14

<…> Освіта – головний засіб розвитку здібностей людини, що дозволяють їй активно брати участь в економічному, культурному та політичному житті світової спільноти. Разом із тим, освіта дає можливість народу, нації затвердити свою самобутність, політичну та інтелектуальну самостійність, брати участь у міжнародному житті, у тому числі у збереженні, збагаченні та поширені світової та національної культури. Початок третього тисячоліття знаменується великими змінами у взаємовідносинах різних країн, появою нових конфігурацій міждержавних відносин, значними трансформаціями загальної картини світу, висуненням на історичну авансцену інформаційних технологій.

Вчені по-різному оцінюють ці зміни. Сучасники не завжди можуть оцінити характер змін, що відбуваються, побачити їх істинний резонанс та значення. Але осмислення сучасності як нагальної «життєвої і культурної проблеми» виявляє ознаки якісно нової епохи. <…>

Освіта найбільш відчутно реагує на зміни, що відбуваються у світі. Вона найбільшою мірою здатна відображати і демонструвати якість трансформації сучасності. Освітня система в таких умовах повинна розпізнавати індикатори розвитку суспільства і через освітні індикатори впливати на розвиток процесів, що відбуваються. Через систему освіти відбувається найнадійніший та найцивілізованіший шлях прогресу та реформ у розвитку суспільства.

Консолідація потенціалу освітніх систем, розвиток інтеграційних процесів у цій галузі здатні забезпечити реальний пріоритет знання як провідного ресурсу, що визначає розвиток суспільства в цілому. І оскільки знання носять універсальний характер, то їх отриманню, поглибленню та розповсюдженню можна значною мірою сприяти

14 Мясников В. А. Образование в глобальном измерении: монография / В. А. Мясников,

Н. Н. Найденова, И. А.Тагунова – М.: ИТИПРАО, 2009. – 512 с. – С. 13–15.

41

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

шляхом мобілізації колективних зусиль різних країн. Розвиток інтеграційних процесів в освіті цих країн набуває все більшого значення в світі нинішніх тенденцій у галузі економічної та політичної інтеграції та зростаючих потреб у міжкультурному взаєморозумінні.

Звідси випливає висновок принципового значення: не можна зрозуміти, з науковою повнотою та достовірністю обґрунтувати інтеграційні процеси будь-якого конкретного періоду (їх зміст, направленість, специфіку), не співвідносячи їх із відповідним етапом соціально-історичного розвитку суспільства та його суб’єктів, а також з історичною революцією як явищем у цілому. <…>

Кремень В.Г.

УКРАЇНСЬКА ОСВІТА В ІСТОРИЧНИХ ВИКЛИКАХ ХХІ СТОЛІТТЯ 15

<…> Найпріоритетнішими сферами ХХІ ст. стають наука, що продукує нові знання, та освіта як сфера, що олюднює знання і, насамперед, забезпечує індивідуальний розвиток людини. <…>

Освіта повинна набути інноваційного характеру, а її вихованці мають бути готовими до нового типу життя. Нам слід усвідомити, що динамізм об’єктивно зумовлює мінливість як надзвичайно важливу рису способу життя людини у ХХІ ст. Звідси – необхідність формувати особистість, здатну до сприйняття і творення змін, налаштовану на сприйняття зміни як природної норми, а застою, незмінності, застиглості – як прикрого винятку. У наш час стабільно успішними й ефективними і суспільство, і окремі люди можуть бути лише перебуваючи в постійних змінах, а отже, у динамічному розвитку.

У свою чергу, сприйняття повсякчасних змін неможливе без задоволення певних освітніх потреб людини впродовж життя. Суспільство ХХІ ст. цілком слушно називають «суспільством знань», бо саме знання визначають і матеріальне, і духовне життя. <…>

15 Кремень В. Г. Філософія людиноцентризму в освітньому просторі / В. Г. Кремень. – [2-е вид.]. –

К.: Т-во «Знання» України, 2010. – 520 с. – С. 384 – 395.

42

РОЗДІЛ І. Трансформаційні процеси в освіті в контексті цивілізаційних змін

У суспільстві знань, де на їх основі має відбуватися формування молодої особистості, вся їхня життєдіяльність не може бути успішною без відповідної масової педагогічної культури, без педагогізації суспільства, надання сучасних педагогічних знань батькам, дорослим. <…>

Освіта у ХХІ столітті – це не лише надання знань і виховання особистості. Освіта в добу глобалізації та високих технологій – це чинник соціальної стабільності, економічного добробуту країни, її конкурентоспроможності та національної безпеки.

Тому освіту не можна і надалі стереотипно зараховувати до сфери відомчої чи галузевої політики, а варто підходити до неї як до загальнонаціональної, стратегічно важливої проблеми.

Глибинна особливість освітньої політики полягає в тому, що вона органічно поєднує політичні, соціальні, економічні та власне освітні аспекти. Тільки за такого підходу до освіти ми зможемо вивести її за відомчо-галузеві бар'єри і надати їй сучасної сутності як сфери інтеграції та реалізації загальнонаціональних інтересів і пріоритетів нашої держави.

Модернізація освітньої системи вимагає і нової економіки освіти. Застаріла фінансова система підтримки педагогічних та науковопедагогічних кадрів, яка залишає їх на межі бідності, є чи не основним гальмом якісних освітніх реформ і свідчить, що в освіті сьогодні, на жаль, визначальними є механізми політики виживання, а не політики ефективного та динамічного розвитку.

Огнев’юк В.О.

ІНТЕГРАЦІЙНІ ГОРИЗОНТИ УКРАЇНСЬКОЇ ОСВІТИ: ВІДКРИТІСТЬ СИСТЕМИ Й ПРІОРИТЕТ НАЦІОНАЛЬНИХ

ІНТЕРЕСІВ16

16 Огнев’юк В. О. Освіта в системі цінностей сталого людського розвитку / В. О. Огнев’юк – К.:

Знання України, 2003. – 450 с. – С.365; 387 – 388; 433 – 434.

43

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

Глобалізація економічних, політичних і культурних зв’язків у світі зумовлює формування відкритих освітніх систем і загальноприйнятих вимірів освіченості.

Шлях України до економічної, політичної й соціокультурної інтеграції у суспільному просторі Європи значною мірою визначається рівнем розвитку національної системи освіти, що є передумовою інтеграції у світовий освітній простір. Українське суспільство розпочало усвідомлювати принципово нову роль освіти як одного з найважливіших чинників сучасної геополітики, адже успішність конкуренції між країнами нині значною мірою залежить від досягнень системи освіти й, насамперед, від якісного рівня функціонування загальноосвітньої школи.

Знання, інтелект, компетентність стали одним з найбільш вартісних товарів, який з успіхом реалізується на світовому ринку. Освіта як сфера людської діяльності стає найперспективнішою для інвестування. Нації, які не спроможуться досягти високого освітнього рівня, опиняться на узбіччі світового прогресу, а громадяни таких країн не зможуть брати активної участі ані в управлінні державою, ані в забезпеченні належних матеріальних умов для власного життя, культурного розвитку та духовного становлення.

Входження освіти України як рівноправного партнера до світової системи – це мета, яка зумовлює здійснення реформування суспільства й піднесення міжнародного авторитету держави. <…>

Українська освіта набуває статус відкритого соціального інституту. Вона використовує можливості тих міжнародних інституцій і організацій, метою діяльності яких є залучення педагогів, дітей та молоді до формування соціальної компетентності й набуття досвіду на основі взаєморозуміння, толерантності, прагнення до побудови спільного європейського дому, культурного різноманіття та, водночас, збереження власних культурних надбань і культурної спадщини, національної ідентичності.

Через участь у діяльності та проектах міжнародних організацій українська освіта не лише отримує додаткову інформацію щодо шляхів, засобів і методів розвитку сфери освіти, а й зможе демонструвати власні здобутки та напрацювання. <…>

44

РОЗДІЛ І. Трансформаційні процеси в освіті в контексті цивілізаційних змін

Для української освіти, особливо актуальним є питання щодо співвідношення глобалізму, інтеграції, що формалізують підходи до освіти, з національним характером освіти, культурно-історичними цінностями українського народу, його традиціями й духовністю. Саме виходячи з цієї дилеми, можна вибудувати ефективну освітню політику. <…>

Інтеграція української освіти до світового освітнього простору передбачає збереження національно-культурної самобутності української нації, її співжиття з іншими народами й національностями, діалог культур та їх взаємозбагачення. Збереження історично зумовленої самобутності української нації, її нерозчинення в світі глобальної культури й співіснування з різними культурами – одне з найважливіших завдань сучасної освітньої політики. <…>

Кремень В.Г.

ЯКІСНА ОСВІТА І НОВІ ВИМОГИ ЧАСУ17

Все більш очевидним стає, що цивілізаційні тенденції розвитку сучасного суспільства ставлять нові вимоги перед людиною, а отже і перед освітою, яка відіграє вирішальну роль у становленні кожної особистості. Скажемо більше. В силу цих тенденцій наука як сфера, що продукує нові знання, і освіта, яка їх олюднює, робить дієвими, діяльнісними, об'єктивно висуваються в ряд головних пріоритетів будьякого суспільства, що претендує на конкурентоспроможність у сучасному світі. Це вимагає від країни, яка намагається бути конкурентоспроможною, по-перше, забезпечити пріоритетність освіти і науки і, по-друге, чітко визначити нові освітні завдання і рішуче та наполегливо взятися за їх реалізацію, точніше – продовжувати й активізувати цю роботу, розпочату в українській освіті декілька років тому.

Інноваційна знаннєва людина. Цілком очевидно, що розвиток людства набирає все більш динамічного характеру. Про це свідчить

17 Кремень В. Г. Якісна освіта і нові вимоги часу / В. Г. Кремень // Педагогічна і психологічна науки в Україні /відп. ред. О. В. Сухомлинська. – К.: Педагогічна думка, 2007 – Т. 1. Теорія та історія педагогіки. –

С. 11 – 23.

45

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

аналіз будь-якої сфери суспільного життя. Зміна ідей, знань, технологій відбувається швидше, ніж зміна людського покоління. А це означає, що при звичній, традиційній освіті навчити людину на все життя неможливо не тільки в гарній школі, а й у найкращому університеті. Тому що здобуті у навчальному закладі знання не будуть обов'язково актуальними в житті і навпаки, – обов'язково з'являться нові знання, без засвоєння яких фахівець не буде ефективним та й взагалі, людина не зможе бути сучасною часу нових знань, тобто втратить конкурентоспроможність. <…>

Поряд із засвоєнням базових знань перед сучасною освітою все більше постає завдання навчити учня самостійно оволодівати новими знаннями та інформацією, навчити навчатися, виробити потребу в навчанні впродовж життя.

Людина розумна у XXI столітті – це людина, що постійно навчається. Людина, для якої здобуття знань стає сутнісною рисою способу життя. Таку людину повинна формувати вже школа, а створити умови для неперервної освіти впродовж життя повинні суспільство і держава. <…> Держава повинна заохочувати просвітницьку діяльність громадських організацій і взагалі, підтримувати поширення знань у країні. <…>

У сучасних умовах істотно актуалізується ще одна функція навчального процесу – навчити людину використовувати здобуті знання у своїй практичній діяльності – професійній, громадсько-

політичній, побуті та ін. Поки що, на превеликий жаль, засвоєння знань тим, хто навчається, часто свідомо чи ні, зорієнтоване на досягнення «тактичної мети» – успішно скласти іспит чи залік, по суті ж ця мета набуває і стратегічного виміру. Тобто, знання заради успішної оцінки в заліковій книжці чи табелі. За такого підходу <…> практично втрачається сенс навчання, засвоєння знань. Вихід тут один – позбутися формального підходу в навчанні, перетворити навчальну діяльність в органічне засвоєння знань у якості методології, бази, основи діяльності людини в різних сферах життя.

Тобто – знання як органічна, сутнісна складова особистості, що визначає її поведінку і характер її дій. І цього ми зможемо досягти лише за умови істотної перебудови самого викладання знань. <…>

Зазначимо, що вирішальним чинником суспільства знань буде Людина. Людина, яка здатна діяти на основі здобутих знань і

46

РОЗДІЛ І. Трансформаційні процеси в освіті в контексті цивілізаційних змін

практичного їх використання. Сформуємо таку людину через освіту – будемо мати перспективу утвердити знаннєве суспільство, діяльність якого в цілому і в різних сферах зокрема буде організовано на основі знань. <…>

Успішна реалізація українською освітою зазначених вище функцій, поряд із здійсненням інших назрілих перетворень, дозволить сформувати людину з інноваційним типом мислення, інноваційним типом культури, готовністю до інноваційного типу діяльності, що стане адекватною відповіддю на перехід цивілізації в інноваційний тип розвитку. Лише сформувавши інноваційну особистість, здатну до творення змін і сприйняття змінності, ми зможемо стати конкурентоспроможною нацією, оскільки змінність перестає бути винятком, а стає правилом, сутнісною рисою функціонування суспільства і кожного його члена зокрема. <…>

Самодостатня демократична особистість. Сучасне суспільство, з

одного боку, вимагає все глибшого особистісного розвитку людини, а з іншого, – створює все ліпші передумови для цього. <…>

Якщо виявляти основні причини першої із названих тез, то слід зазначити, що процес глобалізації, який до того ж супроводжується розвитком сучасних інформаційних технологій, істотним чином, буквально на порядки, збільшує комунікаційне середовище, в якому живе і функціонує людина. <…> Людина отримує нескінченну множину інформаційних впливів з усього світу, вступає у відносини і контакти з громадянами своєї та інших країн. Ці впливи за змістом, орієнтацією, не тільки різноманітні, а й часто суперечливі, протилежні, що помітно ускладнює визначення самостійної позиції людини. Тобто для того, щоб залишатись самій собою, а тим більше ефективною в багатоманітному полі спілкування і впливів, людина повинна бути значно більш розвинута як особистість, бути самодостатньою особистістю.

Наступною причиною необхідності поглиблення особистісного розвитку людини, формування самодостатності особистості є об'єктивно зумовлений у світі і, зрозуміло, в Україні, процес зростання демократичності суспільства. <…> Водночас головний чинник подальшої демократизації – у розвитку особистості, в її самодостатності, здатності своєю сутністю обумовлювати характер і зростаючий рівень демократії. Так, для демократичності країни

47

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

важливо, яким є президент держави, який склад парламенту і характер законів, що приймаються ним, із представників яких політичних сил і з якими особистісними здібностями складається уряд і т. ін. Але справжню демократичність суспільства, врештірешт, визначає ступінь самодосконалості громадян, їхня здатність до самостійної й усвідомленої дії, в тому числі і раціонального, з погляду демократичності, формування владних структур різних рівнів у державі. <…>

Освіта повинна готувати демократичну людину, яка б органічно, всією своєю сутністю, а не за покликом проводирів, прагнула демократичного суспільства і була нездатною жити в умовах авторитарних суспільних відносин. Не змінивши відносини в школі на толерантні, ми ніколи не змінимо українського суспільства, не будемо мати сталої й ефективної демократичної системи. Не будемо мати ефективної економіки, оскільки сучасні науково-інформаційні технології є дієвими лише в демократичному суспільному просторі. <…>

Дитиноцентризм. У сучасних умовах все більш очевидним є те, що смислом і основним показником прогресу людства є розвиток кожної окремої людини на основі її здібностей. До того ж, це головний важіль подальшого прогресу суспільства, особливо в умовах переходу до науково-інформаційних технологій, а потім і суспільства знань, де успіх у виробництві і життєдіяльності буде залежати передусім від розвитку людини. У зв'язку з цим істотно актуалізується, не тільки з огляду на інтереси окремої людини, а й суспільства в цілому, завдання – якомога ближче наблизити навчання і виховання кожної дитини до її сутності, здібностей і особливостей. На наш погляд, цей принцип має стати визначальним у проведенні будь-яких змін в освіті, бо саме він дозволить досягти найвищої якості освіти і, що надзвичайно важливо, не всупереч природі кожної дитини, а завдяки її пізнанню і розвитку.

І тут на перший план у сучасній освіті висувається принцип дитиноцентризму, але не в значенні уваги до дитини як такої, до дитини абстрактної, узагальненої, а до конкретної дитини із її сутнісними характеристиками. Це важливо на всіх етапах освітньої діяльності – від дошкілля, через школу, профтехзаклад і університет.

48

РОЗДІЛ І. Трансформаційні процеси в освіті в контексті цивілізаційних змін

Це набагато складніше для вчителя, але це єдиний шлях формування людиноцентристського, гуманного, демократичного й ефективного сучасного суспільства, не кажучи про те, що це єдиний шлях до щастя кожної людини. <…>

Учитель повинен перестати бути над учнем, перестати жорстко регламентувати і однозначно визначати його розвиток і пізнання, а стати ніби поряд з ним, допомагаючи кожній дитині сконструювати і реалізувати оптимальний шлях пізнання і розвитку на основі індивідуальної сутності. Тим більше, що час об'єктивно вимагає зміни ролі і місця вчителя в навчальному процесі. В силу ряду причин, і передусім нових інформаційних технологій, учитель все більше перестає бути єдиним чи головним джерелом знань для учня. <…>

Цінності. Корективи слід внести і в таку важливу сферу, як формування системи цінностей особистості. Слід всім зрозуміти, що утвердження цінностей, які вже віджили свій вік або завершують його, дуже негативно впливає не тільки на сутність особистості, адекватність її історичному часу, а й, безумовно, на життєвий шлях людини і характер суспільства в цілому. Формування неадекватних часові цінностей стриножує людину, викривляє її життєвий шлях і суттєво знижує, а то й взагалі перекреслює самореалізацію. Особлива актуальність цієї проблеми для нашої країни полягає в тому, що, окрім причин загальноцивілізаційного характеру, які вимагають змін, їх обумовлюють також українські трансформації як уже здійснені, так і ті, що будуть реалізовані в майбутньому. Йдеться, передусім, про створення незалежної держави, перехід до демократії, формування ринкової економіки, утвердження багатоманітного духовного світу і т. ін. <…>

Слід істотно поглибити і модернізувати економічне мислення в суспільстві, надати можливість молодим людям усвідомити реалії цивілізованих економічних відносин XXI століття. <…>

Різноманітні зміни, що вимагають ціннісних корекцій в освітньовиховному процесі, відбуваються у взаємовідносинах людини і держави, людини і світу, держави і світу. Обумовлені вони, передусім, глобалізацією, хоча нею далеко не вичерпуються. Освіта повинна готувати глобалістичну людину, тобто здатну ефективно жити і діяти в глобальному середовищі. Тут надзвичайно широкий спектр завдань - від формування відповідних світоглядних позицій до уміння спілкуватись зі

49

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

світом, людьми з інших країн, переймати їхні досягнення. Тим більше, що нині прогрес кожної держави залежить не тільки від власних зусиль громадян, а й від того, наскільки вони здатні залучати все краще, що є в інших країнах. <…>

Важливо адекватно трактувати сутність самої глобалізації. Часто її зводять лише до зближення народів, створення все більш єдиного економічного простору, спільного неба, інформаційного середовища і т. ін. Це, безумовно, відбувається. Але поряд із цим глобалізація означає загострення конкуренції між державами-націями, набуття нею глобальних масштабів, поширення не тільки на економіку, а й інші сфери життєдіяльності країн. Тому для кожної країни важливим є згуртування громадян, найбільш повне усвідомлення істинних національних інтересів у кожній сфері життєдіяльності і їх послідовне відстоювання у конкурентних взаємовідносинах із іншими державами. Це особливо важливо для України як держави, що стала самостійним суб'єктом геополітики нещодавно, коли світ був уже поділений на зони впливів традиційними геополітичними гравцями-країнами.

Тому в умовах глобалізації громадянська єдність, національне згуртування, а отже, патріотичне виховання молоді не тільки не втрачає актуальність, а, навпаки, є справді стратегічним за своїм значенням завданням. Патріотичне виховання важливе не тільки з огляду на формування почуттів приналежності до нації, держави, а й має суто прикладний характер, бо веде до національного згуртування, а отже до більш ефективного відстоювання національних інтересів у взаємовідносинах із іншими державами, що є надзвичайно актуальним і, врешті-решт, до більш заможного життя громадян. <…>

Отже, аби підготувати людину до життя в нинішньому столітті, слід сповна усвідомити сутність змін, що привносить новий час, зорієнтувати суспільство і державу на свідоме, послідовне і динамічне їх сприйняття. І, безумовно, готувати людину до життя і діяльності в нових умовах. Це завдання всього суспільства, а особливо освіти.

Кремень В.Г.

ІННОВАЦІЙНІ ПРОЕКТИ

50