Освітологія хрестоматія

РОЗДІЛ ІІІ. Становлення та розвиток освітології

І. Кант, звичайно, вживає термін «наука» у його ширшому традиційному значенні, що об’єднує усі галузі знань.

Оскільки визначення засноване на причині, традиція поширеної практики не є необхідним достовірним шляхом окреслення галузі, що поєднує знання. Те, що не було чи не є необхідним, те є прийнятним. Більш того, будь-що з того, що не було чи не є необхідним, є прийнятним. Однак, здається, що традиція завжди пропонує нову точку зору. <…>

Джерело знання може бути як досвідом, так і причиною. Там, де це досвід, кажуть, що знання – апостеріорі; а там, де причина – апріорі. Фізика є прикладом апостеріорі, а метафізика – знання апріорі. Знання є двох видів: аналітичне та синтетичне. <…>

Відповідно до змісту є відмінність, на основі якої знання можуть бути лише експлікативними, такими, що не потребують доповнень,

або амплікативними, що мають бути розширеними; перші можуть бути названі аналітичним міркуванням, а другі – синтетичним міркуванням. <…>

Розглянемо те, як об’єкт знання дозволяє розмежувати фізику та біологію. Обидві науки є синтетичними та обидві – апостеріорі; але фізика вивчає матеріальні об’єкти, а біологія –живі. Кожна має свою специфіку стосовно об’єктів. <…>

На основі об’єкту знання, я пропоную виокремити «едукологію» для тієї дисципліни, яка підпорядкована знанням освіти. Міл пропонує назвати цю дисципліну «етологія».

Таким чином, сформовано науку, якій я пропоную дати назву «етологія», або «наука характеру» (від гр. ηθος, що більш-менш відповідає моєму розумінню терміна «характер», аніж будь-яке інше слово тієї ж мови). Назва, можливо, етимологічно нагадує назву загальної науки про нашу духовну та моральну природу; але якщо ми, зазвичай, використовуємо назву «психологія» щодо науки про елементарні закони розуму, то «етологія» стане підпорядкованою наукою, яка вивчатиме типи характерів, основні закони, фізичні та моральні обставини їх формування. Відповідно до цього визначення, етологія – це наука, яка відповідає мистецтву освіти у найширшому розумінні, включаючи формування і національного, й індивідуального характеру.

181

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

«Педагогіка» – поширений термін. Складність етології як наук в тому, що її об’єкт занадто широкий, тоді як об’єкт педагогіки занадто вузький. Об’єктом етології є усі живі істоти, йдеться про вивчення формування характеру засобами освіти. Мілл трактує освіту не обмежено, не як навмисне та кероване учіння. Педагогіка є занадто вузькою, її об’єктом виступає лише освіта дітей (молодих людей). Однак в освіти немає меж, окрім смерті. Освіта дорослих – це теж освіта. Об’єктом едукології є освіта в цілому.

Оскільки існують знання не лише про матеріальні об’єкти, живі істоти, хвилі, характер та навчальний процес (чи то навчання окремого молодого учня, чи то процес навчання в цілому), то фізика, біологія, тайдологія, едукологія, етологія та педагогіка не єдині галузі знань. Також очевидно, що різні науки розглядають той самий об’єкт або більш загально, або менш загально. Фізика і тайдологія займаються матеріальними об’єктами, але фізика більш загальна, а тайдологія більш специфічна. Етологія, едукологія та педагогіка об’єктом вивчення людину, зокрема навчанням людини, де етологія – найзагальніша, а педагогіка – найбільш специфікована.

З метою групування дисциплін відповідно до об’єктів знання і демонстрації їхніх матеріальних взаємозв’язків запропоновано класифікацію. Схема Августа Комте у праці «Cours de philosophic positive» (франц. – «Курс позитивної філософії») демонструє порядок наук щодо зростання їх складності. Органічні явища розглядаються як більш складні стосовно неорганічних; серед неорганічних хімія – найскладніша; а серед органічних – соціологія. А. Комте також переконаний, що в кожній із шести наук з’являється новий вид явищ, який не може бути пояснений наявними термінами. <…>

У межах цієї класифікації Томсон (1911) розглядає психологію як окрему загальну науку; А. Комте зробив її частиною соціології. Більш того, Томсон не зарахував математику до загальних наук. Він правильно поставив математику поза загальними науками, адже математика схарактеризована через об’єкт. Математика за своєю природою є аналітичною, а не синтетичною. Вживані Томсоном терміни «синтетичні» та «комбіновані» не потрібно плутати з термінами «синтетичні» та «ампліативні». Логіка і, очевидно, статистика, галузь математики, є аналітичними. Логіка, математика і

182

РОЗДІЛ ІІІ. Становлення та розвиток освітології

статистика не мають об’єкту; їхній предметний зміст складається тільки з форм порядку або відношень. А отже, їх названо «формальними науками».

Більш вдалими категоріями-характеристиками, ніж «неорганічні» та «органічні» науки, можуть бути «фізичні», «біологічні» та «гомінологічні». Термін «органічні» використовується в хімії щодо певних видів сполук, а отже, не стосується живих явищ. Відтак я замінила «фізичні» на «неорганічні», а «біологічні» на «органічні». Я запропонувала «гомінологічні», щоб схарактеризувати науки, об’єктом вивчення яких є люди, тож щоб відрізняти їх від біологічних дисциплін, я вжила термін «гомінологічні», якому надала перевагу перед, зокрема, «поведінкові» та «соціальні». Обидва поняття були занадто широкі. Об’єктом поведінкових наук могла б бути поведінка пацюків так само, як і людей. Об’єктом соціальних наук могли б виступати суспільства мурах так само, як людські суспільства. Також поняття «соціальні» занадто вузьке; воно може виключати психологічні явища.

Підпорядкування фізики, біології, тайдології, едукології, етології та педагогіки: фізика і тайдологія уміщуються у фізичні знання, біологія – у біологічні знання, а едукологія, етологія та педагогіка – у гомінологічні. У межах окремих фізичних знань тайдологія підпорядкована фізиці; у межах гомінологічних – педагогіка підпорядкована едукології, а едукологія – етології.

Термінам фізики, біології та гомінології як категоріям знання, все ж одна галузь не підпорядкована, оскільки її об’єктом може бути будьщо. У схемі 2 Томсон правильно розміщує метафізику як найбільш загальну науку. Адже метафізика не може розміщуватися з логікою, математикою та статистикою. Метафізика синтетична, а не аналітична.

Як вже було зазначено раніше, дисципліни, які є синтетичними у сенсі ампліативу, можуть характеризуватися далі як апріорі, так і апостеріорі. Ті, що є апріорі мають філософську природу, а отже, значною мірою філософські. Буде простіше сказати, що апостеріорі мають наукову природу, а отже є науковими у вузькому сенсі. Але деякі емпіричні узагальнення мають праксеологічну природу. Праксеологію потрібно відмежовувати від науки.

183

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

Наука складається зі справжнього узагальнення та спостереження об’єктів. Узагальнення описує класи об’єктів та їхні взаємозв’язки. Спостереження аналізує об’єкти як складники класів. Узагальнення утворюють теоретичні знання, а спостереження – фактичні. Узагальнення безцінні, бо вони не дають оцінок ефективності чи значущості; вони не описують ані інструментальну, ані внутрішню цінність. Вони, дають оцінку тому, що має використовуватися для ефективності чи вартості.

Праксиологія складається зі справжніх узагальнень та практичних спостережень. Узагальнення описують класи дій та їхній взаємозв’язок як засобів, спрямованих на обрану мету. Спостереження описують дії як складові класів. Узагальнення складають теоретичні знання, а спостереження – фактичні. Узагальнення не безцінні, вони описують, що є ефективним, що є інструментально-цінним та що для чого придатне. Але вони не описують, що варте, що внутрішньо цінне, що є корисним саме по собі. Цим переймається філософія.

Науки, названі А. Комте практичними, та науки, які Томсон відніс до «прикладних» – це праксеологія. Праксеологія – не просто наука, що направлена на вивчення стану речей, які сприймаються як цінні у зв’язку з тим, що мають позитивний ефект. Це звичайна концепція такої технології, як прикладна наука. Поняття «праксеологія» вживається замість «технологія» з метою уникнути небажаних наближень до понять техніки та технології з відповідними специфічними конотаціями. Вірніше, праксеологія – це теоретичне знання практик, що виділене, але не виключене з науки.

Окреслення дисциплін, що складають знання, що вже було презентоване в контексті одного способу знання, кількісне. Крім знання про об’єкти як про приклади класів, з'являється знання про об’єкти, як про унікальні єдності. Отже, існує також кількісне та виконавче знання.

Не завжди зрозуміло, що об’єкти знання як приклади класів, теоретично, через узагальнення, є квантитативними (кількісними). Узагальнення передбачає включення у більші ряди, споріднені з класами. Ряд класу – це складові класу. <…>

184

РОЗДІЛ ІІІ. Становлення та розвиток освітології

І. Кант ототожнював знання і кількісні знання, він не розрізняв шляхи пізнання через об’єкт, джерело та форму, бо різниця, що характеризує дисципліни, складає знання. <…>

Крістенсен Дж. Е.

ЕДУКОЛОГІЯ І ДЕЯКІ ПОВ’ЯЗАНІ З НЕЮ КОНЦЕПЦІЇ: ДІАЛОГ53

Категорія аналітичних знань про освіту об'єднує історичну едукологію (чи історію освіти), аналітико-філософську едукологію (чи аналітичну філософію освіти), і правознавчу едукологію (чи освітнє право). До категорії нормативних знань про освіту входить нормативно-філософська едукологія (чи нормативна філософія освіти). Категорія емпіричних знань про освіту включає наукову едукологію (чи науку про освіту) і праксеологічну едукологію (чи праксеологію освіти). <…>

Розглянемо аналітичну едукологію. В її контексті виникають питання: у чому сутність освіти? у чому сутність навчання? У чому сутність навчальної програми? Ці питання вимагають визначень, і, щоб відповісти на них повною мірою, необхідно скористатись відповідними аргументами. Верифікація відповідей на ці питання потребуватиме забезпечення доказів імплікації мови. Перевірені відповіді на ці питання стануть частиною сукупності знань з аналітикофілософської едукології. Аналітико-філософська едукологія, як і історична едукологія, пов’язана з 1) відповідними стандартами верифікації; 2) видами необхідних аргументів; 3) видами відповідних знань. Але вони відрізняються своїми об’єктами пізнання. <…>

Історична едукологія є знанням про минулі події, практики, політику та ідеї в історичному процесі. Об’єктом пізнання є освітні події минулого. Аналітико-філософська едукологія є знанням про імплікацію концепцій та пропозицій в мову освіти (language of

53 James E. Christensen. Educology and Some Related Concepts: a Dialogue [Електронний ресурс]. / In Christensen, James E. Perspectives on Education as Educology. – Washington, DC: University Press of America, 1981. – Chapter 6. – pp. 121–158. – Режим доступу: www.era-usa.net/images/8_Chapter_6_to_book_N2.pdf.

185

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

education). Відтак об’єктом пізнання аналітико-філософської едукології є мова освіти. <…>

Правознавча едукологія є знанням про імплікацію правової мови, яка направляє та регулює освітній процес. <…> Правознавча едукологія, як і аналітична філософія освіти та історія освіти, пов’язана з 1) відповідними стандартами верифікації; 2) видами необхідних доказів; 3) видами відповідних знань. Вона відрізняється від них своїм об’єктом пізнання. <…> Об’єктом її пізнання є правова мова. <…>

Біггс Дж. Б.

ЕДУКОЛОГІЯ: НАУКА ПРО ЕФЕКТИВНЕ НАВЧАННЯ 54

<…> Якщо судження, що формують зміст едукології, не отримано напряму із «батьківських» дисциплін, то звідки вони запозичені? Я насмілюся припустити, що вони сформувалися у взаємодії між «винахідливим розумом» і змістом його роботи, характером винахідливості, сформованого частково категоріями мислення, психології та інших дисциплін. Очевидно, що такої винахідливості не можна очікувати від усіх учителів: це є, очевидно, місією едуколога. Для того, щоб розібрати дане питання, психологія (<…> економіка, антропологія і багато інших дисциплін) повинна за допомогою аналогії чи метафори вирішити, як конкретні завдання мають бути ефективно вирішенні у класі; наступним кроком стануть відповідні дослідження, розвиток цих рішень і їх реалізація. <…>

Я переважно посилаюся на психологію. <…> Звичайно, є кілька інших дисциплін, що можуть бути джерелом такого метафоричного стимулу: соціологія, антропологія, економіка та ще деякі. Крім того, різні дисципліни виявляють своє метафоричне ставлення до різних аспектів освітньої практики: економіка – в управлінні, психологія – у навчанні й учінні, соціологія – у групових структурах тощо. <…>

54 John B. Biggs. Educology: The Science of Effective Education [Електронний ресурс] / In Christensen, James E. Perspectives on Education as Educology. – Washington, DC: University Press of America, 1981. – Chapter 8. – pp. 197–212. – Режим доступу: www.era-usa.net/images/7_Ch._8_ps197-212N1.pdf

186

РОЗДІЛ ІІІ. Становлення та розвиток освітології

Крістенсен Дж. Е., Фішер Дж. Е.

ЕДУКОЛОГІЯ ЯК ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ КОНЦЕПТ ДЛЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ШКІЛ, КОЛЕДЖІВ ТА ФАКУЛЬТЕТІВ 55

Як потрібно організовувати навчальні курси та викладацький склад? Це важливо, адже від того, як вони будуть організовані, залежить результативність структури:

1)чи досягне вона логічної узгодженості;

2)чи збереже гнучкість;

3)чи подолає невизначеність;

4)чи буде послаблена під тиском традиційних забобонів і групи зацікавлених осіб;

5)чи дозволить <…> професійний розвиток, але не допустить експлуатації інституту окремими представниками викладацького складу;

6)чи забезпечить інтеграцію інституту без придушення креативності і відповідальної свободи професорсько-викладацького складу.

Цей список проблем актуальний для освітніх шкіл, факультетів, коледжів та педагогічних шкіл у складі університетів. З тих пір, як курси, запропоновані цими академічними об’єднаннями, передбачають вивчення навчальновиховного процесу, можливим рішенням стало визначити перелік організаційних принципів щодо видів знань, що випливають із концепції навчання, чи знань про освіту.

Термін, що також окреслює «знання про освіту» це – «едукологія». Він був запропонований для того, щоб уникнути двозначності, викликаної використанням слова «освіта» на позначення як навчально-виховного процесу, так і знань про нього. Термін набув певного поширення в освітньому дискурсі, але, звичайно, такі терміни, як «освіта» та «освітні науки», все ще часто використовуються.

Через недостатню дефініцію терміна «едукологія», виникає питання: чи є переваги у його вживанні? Перше, що варто зазначити, це можливість усунути двозначність із тверджень. У реченні: Під час своєї освіти студенти – майбутні вчителі, вивчають освіту, математику та історію., перше слово

55 James E. Christensen, James E. Fisher. Educology as an Organizational Concept for Schools of Teacher Education, Colleges of Education, and Faculties of Education [Електронний ресурс] / In Christensen, James E. Perspectives on Education as Educology. – Washington, DC: University Press of America., 1981. – Chapter 12.

– pp. 263 – 300. – Режим доступу: http://www.era-usa.net/images/8chapter_12_in_book_N2.pdf

187

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

«освіта» означає навчально-виховний процес, а друге – знання про навчальновиховний процес. Вважаємо, що можлива заміна: Під час своєї освіти студенти – майбутні вчителі, вивчають едукологію, математику та історію.

Термін «едукологія» допомагає прояснити значення слів у таких реченнях. <…> Термін і сама концепція можуть також бути використані для класифікації знань про освіту.

Інколи поняття «знання» використовується на позначення режиму мислення, уміння або усвідомленої здатності адекватно діяти у певній сфері. А інколи воно вживається зі у значенням певної сукупності перевірених тверджень. Коли «знання» використовуються у другому значенні, концепція едукології стає могутнім знаряддям для класифікації. Едукологія включає щонайменше три види кількісних знань про освіту: емпіричні, нормативні та аналітичні. Такий поділ зроблено відповідно до вимог верифікації. <…>

Огнев’юк В.О.

ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ ТА ЇЇ МІСЦЕ В СТРУКТУРІ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ФЕНОМЕНУ ОСВІТИ56

<…> Освітологія – це науковий напрям, головним завдання якого є розвиток сфери освіти як цілісного суспільного феномену, що сприяє духовному, культурному, соціально-економічному і науковотехнологічному функціонуванню, відтворенню і розвитку суспільства. Освітологія покликана зосередити свій науковий інструментарій на філософії, історії та соціології освіти, практичних завданнях пов’язаних з економікою освіти, освітньою політикою, удосконаленням освіти та прогнозуванням її розвитку, а також на процесі становлення суспільства освіченої людини, формуванні сукупного інтелекту суспільства та розвитку сучасної цивілізації як цивілізації освіти і науки.

Поява освітології зумовлена логікою розвитку суспільства і освіти, а саме:

56 Огнев’юк В.О. Філософія освіти та її місце в структурі наукових досліджень феномену освіти / В.О. Огнев’юк // Науково – методичний журнал «Шлях освіти». – 2009. – №4(54). – С.2 – 6.

188

РОЗДІЛ ІІІ. Становлення та розвиток освітології

−зростаючою роллю освіти в розвитку сучасної цивілізації та її впливом на особистісне становлення людини, мікро- і макропроцеси розвитку, а також потребою вивчення усіх потенційних можливостей освіти;

−глобалізацією, яка спонукає до формування єдиного освітнього простору та вироблення універсалій освіти;

−необхідністю вироблення актуальної освітньої політики, принципів та стратегічних напрямів її розвитку;

−переходом до масової освіти, не тільки загальної середньої, а й вищої, що загострює проблему підготовки інтелектуальної еліти суспільства та виокремлює роль освітології в царині суспільних наук;

−інтелектуалізацію економіки та усіх сфер суспільного життя, трансформацією освіти у сферу людського капіталу та її перетворення на рушія суспільного розвитку;

−потребою осягнення наукового спадку філософів, педагогів, психологів, політичних і громадських діячів про освіту як особливу сферу людської діяльності і суспільний інститут, що виокремлює науку про освіту як самостійну галузь знання;

−розмежуванням та окресленням поля наукових досліджень між філософією освіти, педагогікою та іншими науками, а також потребою

вінтеграції їх зусиль у межах одного наукового напряму.

Оскільки освітологія має розглядати освіту як сферу, що перебуває у процесі сталого розвитку, відтак об’єктом її дослідження є сфера освіти, а предметом – наявні системи та підсистеми освіти.

Перед освітологією, як самостійною наукою, можуть стояти такі завдання:

−цілісне дослідження сфери освіти у різних площинах, вимірах, співвідношеннях та взаємозв’язках з метою виявлення закономірностей і тенденцій її розвитку;

−аналізування процесів, що відбувалися, відбуваються і будуть відбуватися в освіті з метою виявлення «точок біфуркації» та найбільш важливих чинників впливу на освіту з метою футурологічного прогнозування;

−опис і порівняння різних освітніх систем із метою виділення загальних характеристик та притаманних їм особливостей;

189

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

−прогнозування розвитку освіти, аналіз і вироблення принципів освітньої політики;

−окреслення категорій наукового апарату;

−створення методологічної бази для прикладних досліджень у сфері освіти;

−розроблення фундаментальних проблем.

Успішне розв'язання визначених завдань можливе на основі застосування сукупності наукових методів і принципів, що успішно використовуються у царині соціально-гуманітарних наук, насамперед, це стосується таких принципів:

−гуманізму;

−аполітичності;

−плюралізму;

−відносності результатів;

−взаємозалежності та розвитку;

−наукового абстрагування;

−зв’язку з практикою тощо.

Проблемне поле освітології визначається її специфікою, а відтак вивчення специфіки різних систем та підсистем освіти та їх взаємодії, порівняння і визначення місця різних елементів освіти у сфері, а також вивчення історії розвитку освіти в різних суспільствах і культурах, дослідження різних варіантів впливу та взаємопроникнення, наукове прогнозування розвитку освіти – складатимуть зміст досліджень.

Луговий В.І.

ОСВІТА ЯК ПРЕДМЕТ СИСТЕМНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ 57

<…> Слід пояснити, обґрунтувати вибір терміну «освіта» для позначення класу явищ, які забезпечують цілеспрямоване окультурення людей. Адже відомо, що для цього часом використовують словосполучення «виховання у широкому розумінні слова». Нам здається останнє застарілим та недоцільним з таких міркувань.

57 Луговий В. І. Педагогічна освіта в Україні: структура, функціонування, тенденції розвитку / В. І.

Луговий / За заг. ред. акад. О. Г. Мороза. – К.: МАУП, 1994. – С. 15 – 18. – 196 с.

190