Освітологія хрестоматія

РОЗДІЛ VІ. Соціологія освіти

соціального призначення. Смислоутворюючою ознакою організаційних соціальних інститутів є владне начало (і, відповідно, носій цього начала – владоносій) – фундаментальна складова будьякого управління й організації.

Призначення регулятивних соціальних інститутів (соціальних регуляторів) – встановлення, підтримка, збереження і захист такого порядку суспільних відносин певної сфери життєдіяльності, який максимально відповідав би суспільним потребам та інтересам у конкретній соціально-історичній ситуації. Основою такого інституту завжди виступає соціальна норма – від звичаїв та релігійних норм, до корпоративних та правових норм. Особливістю таких соціальних регуляторів є те, що встановлення (підтримка і тощо) нормативного порядку суспільних відносин відбувається як в рамках організаційних інститутів, так і відносин, що складаються між ними. Однак, потрібно підкреслити, що така роль регулятивних інститутів у жодному разу не характеризує їх вторинність відносно організаційних інститутів, оскільки будь-яке соціальне управління передбачає органічну єдність влади та регуляції (норми): соціальна влада не може (не здатна) досягти своїх цілей без опори на соціальні регулятори, а соціальні норми (регулятори), у свою чергу, будуть безсилі без гарантії їх виконання і дотримання з боку механізмів соціальної влади.

У всякому разі, будь-якому соціальному інституту властиві такі суттєві риси:

а) наявність особливої форми організації та управління, в тому числі регулювання життєдіяльності людей;

б) наявність спеціальних закладів і відповідної групи офіційних (посадових) осіб, уповноважених виконувати необхідні соціальні функції та ролі з управління, що включає контроль та нагляд, різноманітні форми і види діяльності людей;

в) норми та принципи, що регулюють відносини між цими офіційними особами і членами суспільства, які включені до поля дії конкретного соціального інституту;

г) необхідні матеріальні засоби (соціальні установи, обладнання, фінансові засоби та ін.);

д) особливі функції та напрями діяльності, що відображають необхідність вирішення задач соціального управління.

651

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Характеристика освіти як соціального інституту, що природно поєднує організаційні та регулятивні функції, зумовлена конкретними особливостями.

1.Освіта – це специфічна галузь суспільних відносин, в якій люди та їх об’єднання ціленаправлено реалізують свої життєво важливі інтереси, що зумовлені необхідністю забезпечити єдність та цілісність своєї етно-національної, культурної, релігійної, економічної, цивілізаційної самості (самоідентичності) в цілому конкретного суспільства. Забезпечення цієї єдності та цілісності у сучасних умовах не суперечить процесам глобалізації та інтеграції у світовому і (або) регіональних масштабах, що об’єктивно посилюються, оскільки про ліквідацію етнічних, національних, культурних чи інших особливостей країн і народів мова не йде і не може йти. Йдеться лише про визначене

іоб’єктивне у сучасних умовах зближення національних, економічних, політичних, у тому числі освітніх інтересів різних країн, зближення, яке дозволить без шкоди для своєї освітньої самості розвиватися в умовах світової інтеграції.

2.Сфера освіти (освітній простір) об’єктивно належить до числа організаційних соціальних інститутів уже тому, що суспільні відносини у сфері освіти (освітні відносини), як і у будь-якій іншій, не можуть не бути інституціоналізованими. У літературі представлені різні точки зору щодо характеристики освіти як соціального інституту

.<…> Узагальнення цих думок дає змогу уявити освіту як соціальний інститут у вигляді системи певного роду і специфічним чином організованих, керованих і взаємопов’язаних соціальних структур закладів, організацій, об’єднань) та індивідів, що забезпечують задоволення людьми і суспільними інститутами їх освітніх потреб та інтересів.

3.Для будь-якого соціального інституту однією з найбільш важливих особливостей є функції, що найбільш чітко виражають сутність тієї сфери життєдіяльності, яку цей інститут представляє. Освіті як соціальному інституту властиві загальні (інституціональні) функції та спеціальні функції.

У літературі представлено цілий ряд різноманітних функцій (Г. Є.

Зборовьский). Так, до інституціональних функцій освіти належать:

652

РОЗДІЛ VІ. Соціологія освіти

забезпечення в цілому суспільства та в окремих його соціальних сегментів стійким розвитком суспільних відносин, соціальним порядком як у сфері освіти, так і за її межами (сімя, народне господарство, культура тощо);

сприяння посиленню і зміцненню соціальних зв'язків і внутрішньогрупової згуртованості серед учасників освітнього процесу (передусім, серед тих, хто навчається та педагогічних працівників);

стимулювання (заохочення) бажаної з точки зору суспільства поведінки соціальних груп та індивідів у сфері освіти, їх позитивної взаємодії між собою в рамках сучасних демократичних освітніх новацій, педагогіки співробітництва, що розвивається, гуманізації освітнього процесу та ін.;

здійснення адекватними для освіти засобами та способами контролю за поведінкою учасників освітніх відносин, що відхиляються від усталених норм та принципів;

впорядкування та зведення діяльності соціальних груп в рамках освіти до загальновизнаних та передбачуваних зразків соціальних ролей;

підтримка у суспільстві в цілому і його інститутах зокремасприятливого морального та культурного клімату.

Спеціальними функціями освіти як соціального інституту відносяться функції, які відображають роль освіти у всіх сферах життя суспільства. До них належать, наприклад, економічна, соціальна, культурна та правова функції.

До економічних функцій можуть бути віднесені, наприклад, формування інститутом освіти соціально-професійної структури суспільства та працівників, що володіють необхідними знаннями, уміннями та навиками, забезпечення соціальної та професійної підготовки учасників виробничого процесу на базі вивчення затребуваності народним господарством кадрів із різним рівнем кваліфікації та ін.

Серед соціальних функцій освіти потрібно назвати: відтворення і зміна соціальної структури суспільства в цілому та її конкретних елементів; сприяння соціальним переміщенням, переходам соціальних груп, прошарків суспільства та індивідів із одних в інші (тобто тому, що називається соціальною мобільністю); сприяння активному

653

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

здійсненню процесу соціалізації особи і, тим самим, полегшенню й успішності засвоєння нею соціальних ролей.

Серед культурних функцій освіти як соціального інституту особливе місце посідає осягнення і використання особистістю чи соціальною групою національної та світової культурної спадщини, формування культурної особистості, суспільства в цілому. У дещо вужчому сенсі культурна функція освіти реалізується через відтворення та розвиток матеріальної і духовної культури різних прошарків та груп населення, але, передусім і в основному молодого покоління.

Очевидно, що представлена класифікація функцій освіти як соціального інституту є, з одного боку, недостатньою, і, з іншого – не єдиною з точки зору визначення критеріїв розрізнення функцій. Особлива роль інформації в наш час об’єктивно зумовлює і необхідність виділення як самостійної та винятково значимої інформаційної функції освіти. Розширення освітнього простору в міжнародному, передусім європейському, масштабі, закономірно затребує актуалізацію міжнародно-комунікативної функції освітнього інституту. <…>

Городяненко В.Г.

СФЕРА ОСВІТИ ТА ЇЇ СОЦІОЛОГІЧНЕ ВИВЧЕННЯ 170

<…> До сфери освіти належать різні за формою компоненти навчальної діяльності. Вона є полем взаємодії навчання з іншими формами і видами життєдіяльності суб'єктів, що забезпечують функціонування освіти. Тому предметом аналізу сфери освіти повинні бути не тільки процеси навчання, соціокультурного розвитку людини, а й усе те, що впливає на них, супроводжує їх. Отже, загалом сфера освіти охоплює всю життєдіяльність людей, соціальних груп – тих, хто навчається, навчає та обслуговує навчальний процес.

Соціологи у сфері освіти визначають предмет своїх досліджень порізному. Одні основну увагу приділяють вивченню суті зв'язку системи

170 Городяненко В. Г. Соціологія: підручник / В. Г. Городяненко. – [3-тє вид.]. – К.: ВЦ «Академія»,

2008. – 544 с. – (Серія «Альма-матер»). – С. 31 – 40.

654

РОЗДІЛ VІ. Соціологія освіти

освіти з різними елементами суспільства. Інші акцентують увагу на практичних проблемах навчальних закладів, застосовуючи соціологічні підходи і методи дослідження спочатку для з'ясування, а потім і для подолання проблем. Якщо на попередніх етапах розвитку соціології освіти переважав абстрактний підхід до вивчення сфери освіти, то в 90-ті роки XX ст. став домінувати прагматичний.

Із середини 50-х до 80-х років на міжнародних соціологічних конгресах з проблем освіти більшість доповідей зосереджувалася на аналізі взаємодії освіти і соціальної структури суспільства. Так, на III Міжнародному соціологічному конгресі 1956 р. було заслухано 16 доповідей «Освіта і мобільність в індустріальному суспільстві та слаборозвинутих країнах». У матеріалах IV конгресу з цієї тематики опубліковано 12 доповідей.

Освіту розглядають як один з найважливіших чинників соціального розвитку, що методологічно пов'язано з концепціями «єдиного індустріального суспільства», «постіндустріального суспільства», «технотронної ери» тощо. У західній соціології, наприклад, досить поширеною є теза американського соціолога, автора теорії «постіндустріального суспільства» Д. Белла про те, що рівень здобутої людьми освіти є вирішальною передумовою їх соціального становища.

На думку прихильників функціонального підходу, навчальні заклади є своєрідними фільтрами, що допомагають молоді зробити вибір майбутньої діяльності. Представники «моралізуючих» концепцій, розвиваючи ідею Е. Дюркгейма про те, що рівність в освіті принципово неможлива в суспільстві, заснованому на розподілі праці, розглядають систему освіти як хранителя і передавача «цінностей». Вони вважають, що соціальна структура зберігається й утримується школами через прийняття і прищеплення молоді панівної системи цінностей.

У 1980 р. американський дослідник М. Арчер спробував модернізувати соціологію освіти, перетворити її на соціологію систем освіти, зосередившись на дослідженні їх походження і функцій. Соціологи активніше почали вивчати різні типи цих систем: масове та елітарне навчання; державну і приватну освіту; централізоване й нецентралізоване навчання; технічну й загальну освіту. Американські

655

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

соціологи досягають значних успіхів у вирішенні проблеми переходу від «валових» показників до критеріїв, що дає змогу оцінити якість освіти у вертикальному розрізі, діагностувати реальний її стан, простежити тенденції.

Сучасна соціологія освіти у центр своїх досліджень поклала проблему кризи освіти, розмах якої набув глобального характеру. Національні служби аналізу освіти ще в 60 – 70-ті роки минулого століття констатували значний спад загальноосвітньої підготовки молоді, масовість функціональної безграмотності, зростання кількості дітей, що не відвідують школу, збільшення розриву в рівні освіти між розвиненими і відсталими країнами, вимивання з навчальних програм гуманітарних дисциплін. Це зумовило активні пошуки шляхів виходу з кризи, серед яких помітне місце належить виробленню національних і міжнародних проектів: «Освіта для 2000 р.» (ФРН), «Освіта майбутнього» (Франція), «Модель освіти для XXI століття» (Японія), «Україні XXI століття. Державна національна програма «Освіта» та ін.

На межі XXI ст. чітко окреслилися головні тенденції оновлення освіти:

–демократизація всієї системи навчання і виховання;

–підвищення фундаментальності освіти;

–гуманізація та гуманітаризація освіти, використання найновіших технологій навчання;

–інтеграція різних форм і систем освіти як на національному, так і на світовому рівнях.

Провідна ідея реформи освіти – розвиток її за принципом безперервності, що передбачає постійне поповнення та оновлення знань людини, її духовне вдосконалення від раннього дитинства до старості. Виникнення і розвиток цієї ідеї пов'язують з науковотехнічним прогресом, який потребує високоосвіченого працівника, спонукає до постійного оволодіння новими знаннями, методами, навичками. Такому працівникові необхідна і ґрунтовна гуманітарна підготовка – розвинуте логічне мислення, мовна культура тощо. Проте суть не тільки в науково-технічному прогресі та його вимогах. Безперервна освіта пов'язана з вирішенням складних соціальних проблем, зумовлених новим становищем людини у світі, який швидко

змінюється. За цих умов освіта перетворюється на елемент

656

РОЗДІЛ VІ. Соціологія освіти

повсякденного способу життя протягом усього періоду активної діяльності дедалі більшої кількості людей. Змінюється розуміння того, хто така освічена людина. Якщо в попередній парадигмі освіти це була «людина, яка багато знає», то в нинішній – це індивід, що орієнтується на цінності освіти як провідний вид діяльності в структурі власного способу життя.

Перша міжнародна зустріч вчених з проблем безперервної освіти відбулася в 1967 р. в Оксфорді. В 1974 р. у Москві зустрілися експерти ЮНЕСКО, які розглядали дослідження безперервної освіти. Того ж року у Варшаві був організований симпозіум на тему «Школа і перманентна освіта», на якому йшлося про соціальне значення безперервної освіти для «поточних» контактів людини із засобами масової інформації, про підготовку учнів до післяшкільної освіти, підвищення кваліфікації професійно підготовлених кадрів тощо.

У державах колишнього соціалістичного табору соціологія освіти основну увагу зосереджувала на її зовнішніх зв'язках. А в лоні педагогічних наук формувалася «педагогічна соціологія», якій був властивий «інтроспективний» підхід, тобто вивчення соціальних процесів всередині системи освіти та окремих її ланок. <...>

Особливу увагу соціологія освіти приділяла вивченню взаємодії системи освіти з виробництвом. Це питання досліджувалося за такими напрямами:

–аналіз необхідного рівня загальної і професійної освіти для різних видів праці в суспільному виробництві;

–вивчення суперечностей між освітою (її змістом і рівнем) і реальним змістом праці, а також шляхів подолання цих суперечностей;

–аналіз ролі освіти як чинника, що сприяє доступу до різноманітних видів праці, залученню молоді до професійної структури суспільства;

–дослідження впливу освіти на продуктивність праці, ефективність виробництва та якість продукції;

–дослідження ролі освіти у підвищенні трудової активності громадян;

–з'ясування ставлення індивіда до праці, його ідентифікації з трудовим колективом;

–вивчення взаємозв'язку освіти і рівня задоволення працею;

657

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

–аналіз ролі освіти у професійній мобільності людей;

–вивчення ролі освіти у професійно-кваліфікаційному зростанні працівників;

–вивчення взаємодії загальної та професійної освіти, взаємозв'язку політехнізму і професіоналізму в навчанні, їх впливу на формування особи;

–вивчення ціннісних орієнтацій учнівської молоді та студентів, механізмів формування професійної орієнтації та реалізації життєвих планів випускників навчальних закладів.

Соціологічні дослідження початку 60-х років XX ст. обґрунтували прямий зв'язок між рівнем освіти людей і зростанням продуктивності їх праці, творчим ставленням до праці, участю в раціоналізаторській і винахідницькій діяльності. Водночас було виявлено і реальну суперечність: рівень освіти працівників, особливо молоді, часто не відповідав рівню складності виконуваної ними роботи, що зумовлювало невдоволення працею, стимулювало прагнення до зміни роботи, професії. <...>

Одним із наймасштабніших було дослідження «Вища школа як фактор зміни соціальної структури радянського суспільства» (1973 – 1975). У другій половині 70-х років за аналогічною програмою було проведено міжнародне порівняльне дослідження за участю соціологів Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі, СРСР і Чехо-Словаччини, джерел поповнення студентства за такою структурою: роль різних форм середньої освіти для підготовки молоді до вступу в вузи; вплив місця проживання на вступ до вищої школи і навчання в ній; співвідношення соціальної і професійної орієнтації в життєвих планах молоді щодо вищої освіти; характерні риси суспільної активності студентства; задоволеність обраною професією і майбутньою роботою; структура ціннісних орієнтацій студентської молоді та ін. У 80-ті роки широко розгорнулося дослідження різних аспектів життєдіяльності студентства, в тому числі мотивацій навчання, впливу позанавчальної діяльності на формування спеціаліста, організації самоуправління. В Україні такі дослідження були зосереджені в соціологічних лабораторіях Київського і Харківського університетів.

На початку 90-х років із розбудовою Української держави і необхідністю радикального реформування системи національної освіти

658

РОЗДІЛ VІ. Соціологія освіти

зросла актуальність проектування системи освіти та її складових із позицій наукового прогнозування. Активізувалися спроби побудови загальних концептуальних моделей соціології освіти, які б інтегрували різні напрями досліджень, а також вироблення проектних моделей діяльності, кваліфікаційних характеристик спеціаліста. Однак поза увагою вітчизняних вчених опинилися проблеми прогнозування освіти.

Натомість зарубіжна соціологія має значний досвід у сфері прогнозування освіти. Практично всі зарубіжні футурологи зважають на освіту як головний чинник вирішення глобальних проблем. Члени Римського клубу Д. Медоуз і Л. Перельман, наприклад, вважають, що курси всіх традиційних дисциплін повинні бути переглянуті та складені на основі програм, які б відображали особливості глобальних проблем сучасності. Вона має здійснюватись не у формі викладу готових формул із наступною перевіркою якості їх засвоєння, а бути акцентованою на розвиток пізнавального інтересу до самостійного наукового пошуку, тобто слід вчити, як треба вчитися. На зміну «підтримуючому навчанню» повинно прийти «інноваційне». Адже, як зазначив засновник Римського клубу А. Печчеї, «тільки якісний стрибок у людському мисленні й поведінці може допомогти нам прокласти новий курс, розірвавши порочне коло, в якому ми опинилися».

Нині вітчизняна соціологія освіти вирішує такі завдання:

1.Теоретико-прогнозуючі, які полягають у виробленні теоретичних схем, програм освіти, напрямів інтеграції національної освіти в європейський, світовий освітній простір. Вони охоплюють дослідження впливу розвитку суспільства на вимоги до людей як працівників, громадян, особистостей; прогнозування цих вимог на основі аналізу тенденцій науково-технічного і соціального прогресу.

2.Дослідження впливу освіти на соціальне середовище, соціальну структуру, соціальну мобільність та ін.

3.Вивчення поведінки людини в системі освіти: її ставлення до інститутів освіти, наміри і запити, інтереси і мотиви щодо освіти.

Дослідження в цій сфері дають змогу визначити ефективність освіти, виявити проблеми та обґрунтувати оптимальні шляхи їх вирішення. <…>

659

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Смірнова Є.Е.

СОЦІОЛОГІЯ ОСВІТИ ЯК ГАЛУЗЕВА СОЦІОЛОГІЧНА НАУКА171

Соціологія освіти належить до числа провідних та визнаних галузевих наук соціології. Її інституціалізація розпочалась у середині XIX ст., до теперішнього часу вона має як серйозний теоретичний базис, так і великий обсяг емпіричних даних. Ця галузь соціологічного знання традиційно вивчає процеси, що відбуваються в системі освіти безпосередньо (наприклад, трансформації, соціалізації), а також ті соціальні явища, в яких освіта виступає важливою складовою чи певною детермінантою. Об’єктом дослідження соціології освіти також є стан всіх освітніх підсистем. На окремих етапах розвитку освіти найбільш актуальними ставали такі підсистеми, як школа, система професійної освіти, вища освіта. <…>

Об’єкт і предмет соціології освіти. Вибір об’єкта і предмета в соціології освіти традиційно задається актуальністю і новизною соціальних ситуацій і проблем. При цьому суспільне напруження проблем і їх наукове бачення можуть як збігатися, так і ні. Наприклад, випадки звернення до шкільних проблем на різних історичних етапах у багатьох країнах були пов’язані не тільки з науковим інтересом, але й ідеями просвітництва, прогресу, гуманізму, що мали серйозне суспільне звучання. Так, проблема успіху і неуспіху в шкільній освіті довгий час була предметом уваги багатьох соціологів. Вибір об’єкта дослідження нерідко задається і методологічним підходом до самої проблеми. На більш ранніх етапах розвитку соціології освіти переважали кількісні підходи, що пояснювалось не тільки їх превалюванням, але і важливістю освітніх проблем як інституціональних, що викликають інтерес у зв’язку з участю великих контингентів населення в освітніх процесах. Якісні стратегії дозволяють зрозуміти багато явищ, побачити їх витоки, проявити індивідуальне.

Предметом вивчення соціології освіти можуть бути найрізноманітніші аспекти об’єктів, що вивчаються. Так, наприклад,

171 Смирнова Е. Э. Социология образования / Е.Э. Смирнова. – СПб.: Интерсоцис, 2006. – 192 с. – С. 41

– 60.

660