Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Освітологія хрестоматія

.pdf
Скачиваний:
145
Добавлен:
08.02.2016
Размер:
4.02 Mб
Скачать

РОЗДІЛ ІV. Управління освітою

демографічні характеристики, співвідношення статей, загальнокультурна та професійна компетентність педагогів. <…>

Особливе значення для ефективності інноваційних процесів має наявність інноваційного потенціалу адміністрації школи. Йдеться про те, що керівники шкіл, водночас із загальнопедагогічними інноваційними рисами, повинні мати ще й відповідну інноваційну позицію. Вона складається з таких компонентів, як статус або визнання професійної компетентності (що сприяє внутрішньому впливу на реалізацію освітніх інновацій та формування зовнішнього іміджу щодо розвитку навчального закладу), захопленість своєю діяльністю, позитивне ставлення до нововведень та розуміння їх мети, упевненість у досягненні цілей.

Залежно від статусу організатора (керівника) нововведень розширюються можливості їх ефективної реалізації. Мотиваційна сфера керівника розкриває його особистісне ставлення до педагогічних новацій, відтак, створює емоційну установку на досягнення ефективного результату. <…>

Важливою умовою для ефективної реалізації освітніх новацій є здатність навчального закладу до створення інноваційного середовища (Е. Роджерс, Н. Лапін, В. Сазонов та ін.). Середовище з високим інноваційним потенціалом – це, насамперед, високий культурний рівень батьків школярів, можливості залучення науковцівконсультантів із інноваційної роботи, співпраця з вузами (чи окремими кафедрами), дієва співпраця з позашкільними закладами та установами (палаци дитячої творчості, спортивні майданчики, басейни тощо), підприємствами навколо школи тощо. Необхідно зазначити, що відсутність інноваційного середовища не заперечує необхідності здійснення інноваційного пошуку в навчальному закладі. Натомість його становлення й розвиток виступає активізуючим елементом впровадження освітніх нововведень.

Особливості школи як організаційної системи розглядається через наявність мети її діяльності, структури, рівня комунікації. Якщо в загальній меті визначено основний напрям розвитку школи, то інноваційна мета виступає засобом розвитку шкільної системи, її окремих структурних компонентів чи має локальний характер, свідчить про те, що організаційні структури в потенціалі школи є

511

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

мобільними, гнучкими, модульними. Це дає можливість формувати декілька підсистем, елементів інноваційного пошуку, здатних діяти у довільному режимі та бути незалежними у часі (форми колективного, різновікового навчання, організація клубів, художніх майстерень тощо).

Важливими ознаками інноваційного розвитку шкіл <…> є використання перспективних технологій в управлінні загальноосвітніми навчальними закладами. До перспективних інноваційних технологій в управлінні ЗНЗ віднесено ті, які змінюють систему стосунків між учасниками навчально-виховного й управлінського процесів, систему інформування між ними (прямого й зворотнього зв'язку в управлінні), систему формування в них глобального (національного, транскультурного, гуманістичного) способу мислення. Перспективними інноваційними технологіями названо сучасні інформаційні технології, моделювання організаційних структур, технології інноваційного менеджменту, зокрема маркетинг інновацій. <…>

Отже, на основі вищевикладеного можна стверджувати, що загальноосвітній навчальний заклад інноваційного типу має такі характеристики:

-розвиток здійснюється на основі виявлення освітніх потреб навчального закладу, обґрунтування нової перспективи з урахуванням прогресивної практики, стратегічних положень регіональної освіти та наукових досягнень, пошуку оптимальних технологій вирішення поставлених завдань;

-предметом управління інноваційними процесами в загальноосвітньому навчальному закладі є розвиток суб'єктів інноваційного пошуку та школи загалом; змістом управління виступають цінності особистісного розвитку, які забезпечують умови для саморозвитку, самореалізації, самовизначення кожного щодо його творчого професійного зростання;

-розширення змістово-інформаційної та технологічної компонент шкільної освіти на принципах особистісно-орієнтованого підходу;

-готовність педагогічного колективу та шкільної адміністрації до пошуково-дослідницької роботи як основної форми інноваційного пошуку;

512

РОЗДІЛ ІV. Управління освітою

-налагодження дієвих зв'язків із науково-дослідними інститутами, вищими навчальними закладами міста, вченими, з метою мобільного реагування на соціально-технологічні виклики сучасності;

-реальна підтримка педагогічних ініціатив, наявність системи стимулювання та мотивації педагогів до інноваційного пошуку;

-підтримка інноваційних процесів громадськістю, насамперед, батьківською. <…>

Такі особливості загальноосвітніх навчальних закладів інноваційного типу дають підстави для виявлення загальних механізмів управління їхнім розвитком в умовах формування інноваційного освітнього середовища регіону. До них ми віднесли:

-перехід на концептуальний рівень освітньої діяльності з орієнтацією на інноваційні процеси;

-відкритість школи до нововведень, укоріненість у регіональну стратегію розвитку освіти;

-систематичне проведення аналізу освітніх потреб суспільства та адаптація його основних ідей до контингенту школярів;

-створення служб підтримки ефективного протікання інноваційних процесів, використання моніторингових досліджень, психологічної служби, органів громадськості та ін.;

-організація науково-методичних структур колегіального управління (кафедр, малих педагогічних рад, творчих команд та ін.);

-створення нових форм підготовки педагогічних працівників до інноваційного пошуку;

-забезпечення державно-громадського управління на рівні міжгалузевих взаємозв'язків (через інтеграцію із структурами інших відомств та установ: культурою, медициною, службою у справах сім'ї та молоді та ін.).

Процес запровадження нововведень у практику шкільної освіти здійснюється поетапно. <…>

На першому етапі здійснюється робота з підготовки педагогічного колективу до усвідомлення необхідності змін та впровадження нововведень. На цьому етапі у навчальному закладі формується відповідне інформаційне поле у основі залучення педагогічного, учнівського та батьківського колективів до різних форм співпраці (конференції, збори, семінари, наради, зустрічі з досвідченими

513

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

вчителями, відомими науковцями та ін.). Водночас, адміністрація школи здійснює моніторинг якості освітніх процесів у навчальному закладі й оприлюднює їхні кількісні та якісні показники.

Основна мета етапу полягає в тому, щоб більшість членів шкільного колективу усвідомили, що реальний стан функціонування школи не відповідає новим тенденціям розвитку суспільства, науково-технічному прогресу, вимогам батьків у забезпеченні їхніх дітей освітніми послугами відповідно до потреб та інтересів, врешті, не сприяє професійному зростанню педагогічного колективу тощо.

Для другого етапу характерним є пошук та актуалізація нових ідей. Головною метою цього етапу є виявлення кола проблем, актуалізації нових ідей, обговорення їх у шкільному колективі та з науковцями. На цьому етапі формується творча група (вчителі, психологи, шкільна адміністрація, старшокласники, батьківська громадськість, вчені та ін.), діяльність якої спрямовується на розробку та оформлення ідеї у відповідний проект чи програму.

На третьому етапі здійснюється проектування нововведення

шляхом формалізації ідеї (розробка проекту чи програми), яку здійснює творча група. Насамперед, аналізується стан функціонування навчального закладу на основі проведеної діагностики, визначається майбутня перспектива, окреслюється стратегія досягнення мети. Якщо школа намагається провести зміни одночасно на декількох напрямах, скажімо, у виховній системі, змісті, навчальних технологіях, управлінських підходах, тоді кожна група вибудовує власну стратегію досягнення мети. Результатом етапу є підготовлений проект нововведення, де повинні бути віддзеркалені мета, завдання, основні заходи по реалізації нової ідеї, залучені ресурси, критерії змін та методика виявлення ефективності

На четвертому етапі відбувається освоєння (апробація) нової педагогічної ідеї. Тому важливим для керівника школи є урахування «людського чинника» (мотивація, стреси, функціональна невизначеність, вчасна поінформованість, неконтрольованість ситуацій тощо) в інноваційному процесі та створенні комфортних умов для роботи всіх суб'єктів інноваційної діяльності.

Метою п'ятого етапу є визначення стратегії управління та забезпечення підготовки суб'єктів інноваційного пошуку до роботи в

514

РОЗДІЛ ІV. Управління освітою

нових умовах. На цьому етапі важливого значення набуває роль консультанта (наукового керівника), як одного із керівників інноваційної педагогічної програми. Йдеться, насамперед, про вибір стилю управління, вміння презентувати ідею, оцінювати і контролювати проміжні результати, делегувати повноваження, мотивувати до співпраці, налагоджувати зовнішню комунікацію тощо. Ефективність нововведень значною мірою залежить від готовності учасників до інноваційної діяльності. Тому особливого значення набуває процес навчання педагогів-дослідників, під час якого відбувається освоєння механізмів пошуково-дослідницької роботи та інноваційними технологіями.

На шостому етапі розв'язується мета подолання опору та психологічного дискомфорту, оскільки нерідко у процесі підготовки та запровадження педагогічних нововведень у навчальному закладі виникають ситуації протистояння. Здебільшого так чинять педагоги з великим стажем і досвідом роботи через власну консервативність до змін; недосвідчені (некомпетентні) вчителі, які уникають конкуренції колег; психологічно невпевнені педагоги у своїх професійних можливостях, що заважає їм бути дієвими суб'єктами інноваційного педагогічного пошуку. Водночас, і в середовищі педагогівдослідників виникають непорозуміння щодо нових стимулів роботи, наявності (чи відсутності) позитивного іміджу, зміни режиму роботи, додаткових витрат, необхідності постійного навчання тощо. <…>

На сьомому етапі здійснюється оприлюднення результатів інноваційного пошуку, безпосереднім здобутком якого є інноваційний продукт. Його ефективність, практичну доцільність, відповідність сучасним потребам усвідомлює обмежене коло людей. Однак, будь-який інноваційний продукт (зміст окремого предмету, курсу, алгоритм педагогічної технології, методика, нова організація навчально-виховного середовища та інші ідеї) повинен бути оприлюднений на різних рівнях:

-батьків, які зацікавлені в якості шкільної освіти;

-школярів, мотивація до навчання яких значно зростає;

-на рівні вчителів, професійний саморозвиток яких відбувається постійно і свідомо;

515

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

- органів державного управління, представники яких вивчають, оцінюють, коригують інноваційні процеси у школах та забезпечують їхнє системне впровадження. <…>

Вищевикладені міркування щодо управління інноваційними процесами на рівні загальноосвітнього навчального закладу дозволяє зробити висновки про те, що ефективна організація нововведень у школі залежить від розвитку її інноваційного потенціалу, професійної компетентності педагогічного колективу до роботи в умовах пошуку, створення науково-методичної та матеріально-технічної підтримки інноваційних змін, залучення державно-громадських зв'язків.

Єльникова Г.В.

КОНЦЕПЦІЯ АДАПТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗАГАЛЬНОЮ СЕРЕДНЬОЮ ОСВІТОЮ В РЕГІОНІ141

<…> Управління загальною середньою освітою зазвичай розглядають із позицій кібернетики як цілісну систему, що складається з керуючої та керованої підсистем.

До керуючої підсистеми традиційно відносять органи державного управління (Міністерство освіти і науки України, обласні управління освіти, районні (міські) відділи (управління) освіти). До керованої підсистеми – заклади освіти.

Ситуація сьогодення вимагає модернізації традиційних підходів. Домінантою сучасного управління загальною середньою освітою є розвиток людини. Тому, розглядаючи управління освітою з антропосоціальних позицій, можна продовжити ланцюжок управлінських структур у загальноосвітньому навчальному закладі. Це буде локальний рівень управління загальною середньою освітою, який має адміністративний, педагогічний та учнівський підрівні.

141 Адаптивне управління: сутність, характеристика, моніторингові системи / [Г. В. Єльникова та ін. ;

за ред. Г. В. Єльникової] ; АПН України, Ун-т менеджменту освіти. – Чернівці : Технодрук, 2009. – 570 с. – Бібліогр.: с. 536 – 570.

516

РОЗДІЛ ІV. Управління освітою

Громадське управління здійснюється батьками, громадськістю. Система управління загальною середньою освітою має починатися з учня або ним закінчуватися, спрямовуючи діяльність усіх управлінських структур на його розвиток.

Отже, з позицій соціального управління, державний рівень управління представлений усіма органами державного управління загальною середньою освітою, самоуправлінський рівень – шкільною адміністрацією та вчителями, саморегулюючий – учнями.

Як відомо, процес управління потребує безперервної переробки інформації для визначення напряму розвитку керованої системи і, в разі необхідності, коригування дій, які спрямовують розвиток на заданий (бажаний) результат.

Інформація, яка супроводжує управлінський процес <…> створює три різноспрямовані потоки. Напрям цих потоків обумовлює суб'єкт адаптації і відповідне регулювання (пристосування) дій управлінських структур.

Ми розрізняємо потоки інформації, які передаються по вертикалі – субординаційному ланцюжку управлінських структур. <…>

Потоки можуть бути висхідними, спрямованими знизу вгору, і народженими рівнями управління, що розташовані нижче.

Крім цього, діють потоки локальної (циклічної) інформації на кожному горизонті (рівні) управління. <…>

Результат кожного етапу перетворень керованого об'єкту подається через підсумкову інформацію, основним завданням якої є встановлення зворотного зв'язку в процесі управління. <…>

Відповідно до вказаних потоків інформації в процесі управління відбувається три види адаптації: низхідна, висхідна, горизонтальнозустрічна. Адаптивні процеси набувають наскрізного характеру здійснюються шляхом взаємопристосування цільових функцій управлінських структур кожного рівня організації загальної середньої освіти.

Підґрунтям низхідної адаптації є детермінаційна інформація, яка спрямовує дію управлінських структур на виконання політики держави в галузі освіти. Причиною висхідної адаптації є повідомлююча інформація, яку можна диференціювати на діагностичну та претензійну. Діагностична інформація виробляється в управлінському

517

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

циклі кожного рівня, а претензійна – здобувається як результат анкетування, соціологічного опитування, бесід із виконавцями тощо. <…>

Горизонтальна адаптація відбувається на основі діалогічної інформації. Результатом цієї адаптації є вироблення управлінськими структурами безпосередньо зв'язаних рівнів управління спільно з виконавцями реалістичної мети та кооперація їх дій для досягнення цієї мети. Таке розуміння адаптації допомагає перевести розвиток з імпульсивного на поступовий, природовідповідний процес.

Розвиток – це процес якісних змін системи в просторі й часі. Зміни можуть бути конструктивними та деструктивними. Конструктивні зміни ведуть до прогресу. Деструктивні – до регресу. У природному розвитку завжди переважає прогрес, бо регрес веде до руйнування системи.

Основою розвитку є вирішення суперечностей. Природно це відбувається шляхом зближення різних точок зору через їх діалогічне узгодження на основі когерентності (єдності походження).

Діалогічне узгодження ініціює зовнішній подразник – активатор (потреби суспільства, держави, вимоги організації, де працює або вчиться людина тощо). Якщо подразнення викликають резонанс системи (відгук внутрішньої структури: вимоги, які відповідають потребам людини), то відбувається усвідомлення й прийняття зовнішньої мети як своєї або взаємоадаптація цілей на основі субстанціональної єдності.

Розвиток людини є основним об'єктом управління в освіті. Цей розвиток здійснюється на основі освітньої діяльності людини. Якщо спрямовувати діяльність людини на природний розвиток, вона буде раціональна і більш ефективна. Це спрямування здійснюється шляхом усвідомлення людиною життєво важливих для неї цілей.

Якщо цілі висуває сама людина і організує свою діяльність на їх досягнення, то вона свідомо управляє своїм рухом (просуванням по життю). Це самоуправління, яке завжди спрямоване на природний розвиток.

Цілі людини не завжди відповідають цілям суспільства, держави, але можуть бути реалізованими тільки в узгодженні з ними.

518

РОЗДІЛ ІV. Управління освітою

Цілі суспільства, держави також не завжди відповідають цілям окремої людини, але можуть бути реалізованими тільки через діяльність людини.

Залучити людину для виконання зовнішніх для неї цілей можна, висунувши перед нею певні вимоги і одночасно створивши умови для її природного розвитку. Це призводить до узгодження зовнішніх і внутрішніх цілей. Якщо це узгодження відбувається без зовнішньої примусовості й внутрішньої обумовленості на основі когерентного зближення неоднакових вимог, то має місце діалогічна адаптація. Управління на основі діалогічної адаптації буде адаптивним.

Адаптивне управління – це взаємовплив, який викликає взаємопристосування поведінки суб’єктів діяльності на діа(полі)логічній основі, котра забезпечує подальший розвиток суб’єктів шляхом соціального вироблення реалістичної мети з наступним поєднанням зусиль і самоспрямуванням дії на її досягнення. <…>

Метою адаптивного управління є виклик спрямованої самоорганізації, яка забезпечує природний розвиток в усвідомлених людиною межах і напрямку.

Основним завданням адаптивного управління є спрямування розвитку керованої системи в бажаному напрямку в умовах нестабільності. Адаптивне управління, як і будь-яке інше, вимагає розробки моделей (стандартів) діяльності, які відповідають поставленій меті. <…>

Для відповіді на питання: «Якого саме стану системи треба досягти?», –необхідно забезпечити моделі апаратом замірювання. Прикладом цього можуть бути факторно-критеріальні моделі діяльності суб’єктів управління. <…>

Для скеровування діяльності в потрібному напрямку використовується освітній моніторинг – векторне відслідковування процесу, яке має безпосередній зв'язок із рефлексією, бо супроводжує індивідуально-соціальний розвиток людини. Спостереження можна проводити за процесом (внутрішній моніторинг) і за результатом (зовнішній моніторинг). <…> Розробляючи моделі діяльності учня, учителя, адміністрації, на рівні школи можна здійснювати учнівський, педагогічний, або адміністративний моніторинг і спрямовувати

519

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

відповідно розвиток учнів, учителів, адміністрації і школи в цілому в бажаному напрямі. Використовуючи в управлінській практиці моделі діяльності структур державного управління загальною середньою освітою (рай(міськ)ВО, обласне управління освіти) або модель розвитку освіти в регіоні, можна свідомо скеровувати розвиток загальної середньої освіти на рівні району, області, країни.

Такий погляд на управління загальною середньою освітою допоможе зробити його (управління) демократичним, побудованим на гуманістичних засадах, що відповідає вимогам сьогодення.

Бондар В.І.

МЕТОДОЛОГІЯ ПЕДАГОГІЧНОГО АНАЛІЗУ ЯК ПРОВІДНОЇ ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ ШКОЛОЮ142

При виробленні загальної методології педагогічного аналізу слід виходити з ідеї про взаємодію двох підсистем професійної компетентності директора школи: дидактичної та управлінської.

Визначення підсистеми дидактичних знань має здійснюватися з урахуванням вихідної тези теорії пізнання про єдність теорії і практики. Для практичної реалізації цього положення необхідно створити таку систему знань і умінь, засвоєння якої передбачало б здійснення таких функцій: відображувальну, рефлексивну та перетворювальну. Відображувальна функція знань і вмінь проявляється в інформаційно-констатуючому та інформаційнозаконодавчому видах управлінського рішення, які є найбільш поширеними, бо найпростіші: констатуються успіхи, досягнення, прогалини, помилки, неуважне ставлення тощо без взаємодії із об'єктом аналізу. Рефлексивна функція полягає в здатності керівника до самопізнання, в умінні аналізувати власний учительський досвід і зіставляти його з ідеальним, суспільно значимим досвідом, цінностями, а також з своїх колег. Рефлексування як самопізнання

142 Бондар В. І. Теорія і технологія управління процесом навчання в школі : [Навч. посіб.] / В. І.

Бондар ; АПН України. Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. – К., 2000. – 191 с. : ил. – Текст рус., укр. – Библиогр.: С. 190 – 191.

520

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.