Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Освітологія хрестоматія

.pdf
Скачиваний:
141
Добавлен:
08.02.2016
Размер:
4.02 Mб
Скачать

РОЗДІЛ ІІІ. Освітня політика та освітнє право

Т.А. Костецька (2008) визначає культурні права та свободи як «можливості збереження та розвитку національної самобутності людини, доступу до духовних досягнень свого народу, всього людства, їх засвоєння та використання, участь у подальшому їх розвитку, можливості участі у науковому житті». Схожим чином ми розуміємо культурні права людини як вид та міру можливої поведінки людини щодо її доступу до культурних здобутків, щодо їх засвоєння, використання, переробки та створення. <…>

Водночас слід ґрунтуватись на дефініції, запропонованій Конституційним Судом України: «право на освіту – це право людини на здобуття певного обсягу знань, культурних навичок, професійної орієнтації, які необхідні для нормальної життєдіяльності в умовах сучасного суспільства».

З урахуванням пропозицій провідних дослідників права на освіту, можемо наступним чином сформулювати його дефініцію: право на освіту – передбачені нормами міжнародного та національного права вид та міра можливої поведінки (діяльності) людини, яка спрямована на розвиток власної індивідуальності та особистості шляхом здобуття, розвитку, тренінгу знань, умінь, навичок, компетенцій, поглядів, переконань, досвіду, здібностей в ході власної цілеспрямованої діяльності учіння та діяльності викладання (наукового керівництва, наукового консультування).

Ознаки та складові права на освіту

<…> Серед специфічних ознак права на освіту (притаманних не усім суб’єктивним правам людини) можна назвати динамічний характер, що виявляється у постійному збагаченню змісту права на освіту та індивідуальний характер – необхідність його особистої реалізації, неможливість інститутів делегування, представництва, довіреності (хоча право на освіту малолітніх дітей відомим чином залежить від батьків, які мають право самостійно обирати освітній заклад). <…>

На нашу думку, слушним постає виокремлення у змісті аналізованого права таких складових елементів:

1) право на власні дії – різновид та міра можливої власної поведінки правочинної сторони правовідносин, якій кореспондує

461

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

необхідність зобов’язаної сторони здійснювати активні дії в інтересах уповноваженої та/або не заважати її поведінці;

2)право-вимога, право на чужі дії – можливість правочинної сторони вимагати різновид та міру належної поведінки від зобов’язаного суб’єкта;

3)право-домагання, право на дії держави (право на захист) – можливість правомочної сторони при нездійсненні зобов’язаною стороною належної поведінки звертатися за захистом до правоохоронних, судових органів, правозахисних організацій;

4)право-використання, можливість правочинної сторони користуватись соціальним благом, «яким є результат освіти, а саме здобуті теоретичні знання та практичні навички» (В. В. Спаська). На перший погляд, цей елемент, який пропонують фахівці (зокрема, В. О. Боняк, 2005, В. В. Спаська, 2006), виходить за межі реалізації права на освіту та пов’язаний із реалізацію інших прав людини (права на працю, на творчість, свободу слова тощо). <…>

Зміст права на освіту можна структурувати й іншим чином, диференціюючи право на дошкільну, загальну, професійно-технічну, вищу, післядипломну освіту (С. А. Загородній, 2007).

Ми можемо також запропонувати декомпозицію змісту права на освіту так: 1) право кожної людини на рівні умови вступу до усіх освітніх закладів (у тому числі конкурсні умови вступу до ВНЗ), на рівні умови здобуття дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти та рівні умови державної атестації в усіх освітніх закладах; 2) право на самоосвіту; 3) право громадян України на безкоштовну вищу освіту (на конкурсній основі)

удержавних і комунальних ВНЗ. Відносно останньої компоненти слід відзначити, що громадянин України має право безоплатно здобувати вищу освіту, «якщо певний ОКР громадянин здобуває вперше» (ст. 4 чинного ЗУ «Про вищу освіту»). <…>

Проте у проекті, запропонованому МОН для обговорення у листопаді 2010 року, слово «безоплатне» було виключене, у зв’язку з чим, навіть якщо попередню вищу освіту за відповідним рівнем громадянин здобув (чи здобуває на час вступу) за умовами контракту, він не може претендувати на безоплатне здобуття другої вищої освіти за цим ОКР. <…>

462

РОЗДІЛ ІІІ. Освітня політика та освітнє право

Сучасні дослідники (зокрема, Т. М. Матюшева) класифікують елементи права на освіту, притаманні міжнародному праву, на

обов'язкові (загальні) та факультативні (спеціальні). «До обов'язкових елементів права на освіту в сучасному міжнародному праві відноситься право на отримання певного рівня освіти в обсязі, визначуваному Загальною декларацією прав людини, – «початкова освіта має бути обов'язковою»; до факультативних елементів права на освіту в сучасному міжнародному праві відносяться усі інші передбачені можливості здобуття освіти, наприклад – основне загальне, усі види професійної освіти. Їх реалізація здійснюється як за бажанням самих суб'єктів (чи їх законних представників), так і відповідно до соціально-економічних можливостей держави». <…>

Ягофаров Д.А.

ОСВІТА ЯК ЕЛЕМЕНТ ПРАВОВОГО ПРОСТОРУ128

<…> Термін «простір», що позначає собою детально розроблену у філософії однойменну категорію, виконує конкретно-наукові, оціночні, пізнавальні та інші функції в найрізноманітніших галузях знання: «фізичний простір», «географічний простір», «державний простір» («державна територія») тощо. Стосовно предмета правових досліджень (особливо порівняльно-правових) у літературі отримало поширення поняття «правовий простір», під яким в найзагальнішому плані може розумітися сукупність матеріальних та нематеріальних (духовних), статичних і динамічних складових соціального буття певного суспільства або світового (регіонального) товариства на конкретному історичному етапі їх розвитку, опосередкованих існуванням та дією права як соціального регулятора. У більш вузькому плані поняття правового простору виражає органічну єдність трьох його основних складових: права, правосвідомості та правовідносин.

128 Ягофаров Д. А. Методология теоретического анализа образовательного нормотворчества:

приглашение к дискуссии // Право и образование. – 2006. – № 3. – С. 7 – 9.

463

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Освіті, як і всім іншим соціальним інститутам, належить своє місце у правовому просторі. Це характеризується, зокрема, такими моментами.

Перше. У сфері освіти (зокрема йдеться в основному про такий найважливіший елемент освіти, як юридична), здійснюється підготовка фахівців для наукової і професійної діяльності в галузі юриспруденції. І сама юридична наука, і практична юридична діяльність, і система науково-дослідних закладів та організацій, освітніх закладів, що здійснюють як базову підготовку за юридичними спеціальностями, так і підвищення кваліфікації і перепідготовку, також виступають елементом правового простору суспільства. Таким же істотним елементом правового простору виступає, безумовно, і система чинного законодавства про освіту.

Друге. У суб’єктів освітніх відносин (індивіди та різні соціальні групи –ті, хто навчається, педагогічні працівники, професійні та громадські об'єднання працівників освіти тощо), які підпадають під «освітню» юрисдикцію своєї держави, формується специфічна «освітньо-правова» свідомість (індивідуальна або ж групова), яка багато в чому зумовлює їх правову поведінку у сфері освіти. Особливо це позначається на умовах, що надаються освітнім законодавством викладачам та науковим працівникам у сфері освіти – академічній свободі (автономії), а також подані автономії адміністрації освітнього закладу в організації навчального процесу. Особливості розуміння своїх юридичних освітніх прав та обов’язків, тлумачення та застосування відповідних правових норм, ставлення до них, до стратегії і тактики освітньої політики та освітнього законодавства держави, може призводити до різних варіантів освітньо-правової поведінки, навіть до виразних порушень вимог законодавства у сфері освіти.

Третє. Під дією освітнього законодавства в усіх, без винятку, суб’єктів освітніх відносин виникають, змінюються, припиняються правові зв’язки. За своїм типом (наприклад, за суб'єктами) ці правовідносини найрізноманітніші:

а) між учнем (тим, хто навчається) та вчителем (тим, хто навчає), б) між педагогічним працівником та освітнім закладом, в) між учителем та батьками учнів,

464

РОЗДІЛ ІІІ. Освітня політика та освітнє право

г) між освітнім закладом та батьками, д) між освітнім закладом та відповідним органом управління

освіти тощо.

Особливості цих правовідносин значною мірою зумовлюються їх юридичним змістом (юридичними правами та обов’язками), значно менше на них впливають психологічні, організаційні та інші неправові фактори.

Четверте. Специфіка освіти як органічного компонента правової системи (правового простору) суспільства не може не позначатися на діяльності суб’єктів нормотворчості. Маючи спільні риси з законодавчими та іншими правовими актами інших сфер життєдіяльності, «освітні» акти, рівнозначно як і процес їх укладання, прийняття та виконання, мають свої особливості. <…>

Корж-Ікаєва Т.Г.

ОСВІТНЄ ПРАВО УКРАЇНИ: ПИТАННЯ СТАНОВЛЕННЯ129

<…> Нині активно розвивається освітня політика України; її загальні принципи визначені в законах «Про освіту», «Про вищу освіту». Ці принципи розкриті в Державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття»), Програмі економічних реформ на

2010 – 2014 роки.

Відповідно до Закону України «Про освіту»: освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями .

129 Корж-Ікаєва Т.Г. Освітнє право України: питання становлення / Т.Г. Корж-Ікаєва // Митна справа.

– 2011. – №1 (73). – Ч. 2. – С.451 – 455.

465

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Закон України «Про вищу освіту» спрямований на врегулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної підготовки громадян України. Він встановлює правові, організаційні, фінансові та інші засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях.

Усфері освіти складається цілий конгломерат суспільних відносин

освітніх, фінансових, управлінських, організаційних. Вони регулюються різними галузями законодавства – конституційними, адміністративним, трудовим, цивільним, кримінальним тощо, але ядром цих відносин є саме освітні відносини, які виникають між суб’єктом (абітурієнт, особа, яка навчається тощо) і об’єктом (навчальний заклад, педагогічним (науково-педагогічним) працівником (освітнім працівником) тощо) з приводу надання освітніх послуг на всіх етапах її здійснення.

Концептуальною основою для розуміння освітнього права є виділення й спеціальне правове регулювання відносин щодо реалізації права людини на освіту. Зрозуміло, що в такому відокремленні є певна частка умовності, але з прагматичного погляду тільки такий підхід здатний відокремити відносини, змістом яких є безпосереднє надання освітніх послуг, від інших відносин у сфері освіти, і надати їм найбільш досконале правове регулювання.

Освітнє право України є новою галуззю в системі права України, такою, що знаходиться на етапі становлення в Україні. <…>

Освітнє право – це галузь права, система правових норм, що регулюють відносини щодо організації та здійснення освітнього процесу між:

– суб’єктами освітньої діяльності різних держав щодо визнання різних інститутів освіти;

– органами державної влади та суб’єктами освітньої діяльності (щодо створення, управління, ліцензування, атестації, акредитації, матеріального та фінансового забезпечення діяльності тощо);

– освітньою установою і споживачами освітніх послуг (учнями, батьками, суспільством). <…>

466

РОЗДІЛ ІІІ. Освітня політика та освітнє право

Поділ системи права на галузі ґрунтується на певних критеріях. Такими критеріями є предмет (матеріальний критерій) і метод (юридичний критерій) правового регулювання.

Предмет правового регулювання – сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами (відповідає на запитання «що?»).

Предмет правового регулювання вказує, на яку групу суспільних відносин спрямований вплив норм права. Предмет правового регулювання є умовне виділення певного відокремленого кола (сукупності) суспільних відносин, що мають єдину якість. Це дозволяє узагальнити норми права, які регулюють коло (сукупність) суспільних відносин, у таку нормативну спільність, як галузь права. <…>

Предметом освітнього права є освітні відносини.

У даний час, коли інтенсивно розвиваються ринкові відносини, вносяться значні корективи до нормативно-правового регулювання всіх сфер суспільства, в тому числі й освіти, законодавець змушений змінити свою правову політику в освітній галузі та спішно надолужувати своє відставання прийняттям низки законів і значного числа підзаконних нормативно-правових актів.

Слід звернути увагу на те, що переважна більшість нормативноправових актів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України не проходять реєстрацію в Міністерстві юстиції України. В освітній галузі, що стала привабливою для законотворчих та інших правотворчих органів держави, дуже чітко і ясно визначився безпосередній предмет правового регулювання – освітні відносини.

Освітні відносини діють в особливій, самостійній сфері предметно-практичної діяльності суспільства і держави, принципово відрізняються від цивільних, адміністративних, трудових та інших суспільних відносин і в силу цього відокремлюються як окремий вид суспільних відносин. <…>

Відмежування предмета правового регулювання однієї галузі від іншої здійснюється на основі виявлення якісної однорідності складових його елементів: суб’єктів, об’єктів, змісту, динамічних чинників.

За суб’єктами освітні відносини виникають між:

навчальним закладом і особою, яка навчається;

467

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

органами управління освітою та навчальними закладами;

навчальним закладом та батьками або особами, які їх замінюють, батьками-вихователями дитячих будинків сімейного типу;

органами управління освітою різного рівня;

органами виконавчої влади та навчальними закладами;

органами судової влади та навчальними закладами;

навчальними закладами та представниками підприємств, установ, кооперативних, громадських організацій, які беруть участь у навчально-виховній роботі;

дітьми дошкільного віку, вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, стажистами, клінічними ординаторами, аспірантами, докторантами;

керівниками, педагогічними, науковими, науковоопедагогічними працівниками, спеціалістами;

особами, які навчаються у навчальних закладах і працівниками навчальних закладів тощо.

Об’єкт освітніх відносин – це те, заради чого виникають правовідносини (дії, утримання від дій).

Об’єктом освітніх відносин є те, відносно чого вони виникають, розвиваються і припиняються. Передусім це відносини, що передають характер діяльності суб’єктів, юридичні наслідки їх поведінки, певні правові інтереси та ін.

Об’єкт освітнього права не є однорідним.

До об’єктів освітніх відносин можна віднести: освітні послуги (їх доступність та якість); умови для кожної людини створені з метою повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку (їх рівність).

Предмет правового регулювання зазвичай розглядають як визначальний критерій системи права. Він – головна, об’єктивна підстава для розподілу правових норм за галузями права. Його доповнює метод правового регулювання. <…>

Значну роль у процесі становлення освітнього права відіграє розвиток аналогічного законодавства, формування його як системного галузевого утворення. Поняття системи права характеризує сутнісну внутрішню сторону об’єктивного права, поняття системи

законодавства відбиває його зовнішню сторону – форму.

468

РОЗДІЛ ІІІ. Освітня політика та освітнє право

Загальновизнаним є те, що система права програмує систему законодавства, а отже, і галузь права як система об’єктивних властивостей, зумовлює галузь законодавства. Таке їх співвідношення насправді є характерним для тих галузей права і галузей законодавства, що вже сформувались і існують. Система права складається з галузей права, які мають свій предмет і метод правового регулювання, а система законодавства включає галузі законодавства, в яких відсутній метод регулювання, а предмет регулювання не завжди однорідний, як у галузей права. Проте це традиційне співвідношення змінюється, якщо йдеться про становлення нових галузевих утворень. У цьому випадку галузь права починається з формування системи законодавства, тобто галузь законодавства є юридичною основою, базою галузі права. Аналогічно і освітнє законодавство як системне галузеве утворення стало безпосередньою юридичною базою для формування нової правової галузі – освітнього права.

Підсумовуючи викладене слід наголосити на тому, що, по-перше, об’єктивна потреба комплексного підходу до правового регулювання відносин у галузі освіти, яке б враховувало специфіку цього напряму, зумовила формування комплексної спеціалізованої галузі освітнього законодавства та однойменної галузі права; по-друге, освіта є не тільки особистим соціальним благом, але і суспільною необхідністю і виступає об’єктивною передумовою виникнення освітніх відносин; потретє, зростання суспільного інтересу до проблем розвитку освіти, до піднесення її якості та забезпечення її доступності актуалізує чимало проблем, серед яких одна з найбільш поширених – брак правової та юридичної компетентності учасників освітнього процесу, брак фахівців у галузі освітніх правовідносин; по-четверте, у сучасному суспільстві освітні відносини, є самостійним і розвиненим видом суспільних відносин, стабільність і дієвість яких забезпечується завдяки правовому регулюванню, є об’єктивним підґрунтям освітнього права; по-п’яте, освітнє право як нова галузь не вимагає переділу сфер впливу між традиційними галузями права, зберігає їх предмети в цілісності і недоторканості.

469

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Астахов В.В.

ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ І МЕТОД ОСВІТНЬОГО ПРАВА130

Поняття «освітнє право» як категорія юриспруденції

Усучасній економічній і соціальній політиці держави освіта займає найважливіше місце. Це, у свою чергу, підвищує значення чіткого і ефективного нормативно-правового регулювання цієї особливої сфери суспільних відносин. Очевидно, розвиток сучасної вітчизняної освіти, особливо маючи на увазі її модернізацію, навряд чи можна уявити без відповідної надійної, стійкої законодавчої бази. Однак чинне юридичне оформлення суспільних відносин, що склалися

восвітній сфері України на кінець першого десятиліття XXI століття, не відповідає цілям і завданням реформування освітньої галузі. Розпочата реформа, процеси інтернаціоналізації в освітній сфері, створення єдиного європейського простору вищої освіти і входження України в Болонський процес роблять особливо актуальними теоретичні дослідження системи нормативно-правового регулювання освіти – освітнього права.

Усвою чергу реалізація вітчизняної програми розвитку освіти в Україні буде вимагати кардинальної переробки чинного освітнього законодавства. Це дозволить усунути малоефективні, недосконалі норми права, а головне – завершити процес формування освітнього права як нової галузі права, якому поки що не приділялося належної уваги. Врешті-решт оновлене освітнє аконодавство надійно закріпить юридичні гарантії безперешкодного доступу до освіти, а також потреб суспільства і держави у високопрофесійних кадрах. <…>

Аналіз науково-практичного використання терміну «освітнє право» вказує на його полісемантичність, що певною мірою ускладнює системний і цілеспрямований характер досліджень освітньо-правової проблематики. До основних значень терміну «освітнє право» в найзагальнішому плані можна віднести наступні – це:

а) комплексна галузь права; б) нормативно-правовий масив (освітнє законодавство);

130 Освітнє право: навч. посіб. для студентів гуманітарних ВНЗ / [В. В. Астахов, К. В. Астахова (мол.), О. Л. Войно-Данчишина та ін.]; за заг. ред. В. В. Астахова. – Х.: Вид-во НУА, 2011. – 188 с. – С. 5 – 9; 23 – 29.

470

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.