Освітологія хрестоматія

РОЗДІЛ V. Економіка освіти

Властивості вартості означають, що освітні послуги повинні мати свою ціну. З точки зору споживної вартості освітні послуги певним чином диверсифіковані за глибиною, якістю та характером знань, що надаються.

Продавець освітніх послуг – це суб'єкт, який здійснює процес передачі знань, втілення навичок, умінь, певних якостей особам, які отримують освіту. Продавцем виступає, як правило, навчальний заклад, але може виступати і окремий викладач, якщо він практикує платні послуги. Продавець освітніх послуг несе матеріальні витрати на облаштування і здійснення навчального процесу, для якого необхідним є будівлі, допоміжні навчальні матеріали, лабораторії, праця викладачів. Логічно також, що продавець потребує відшкодування своїх витрат, інакше в умовах платності за всі необхідні йому ресурси він не зможе проводити свою діяльність.

Покупець освітніх послуг – це суб'єкт, який оплачує ці послуги. І ось тут проявляється подвійна природа такого специфічного товару, як освітні послуги. Саме тому, що освіта виступає суспільним благом, тут не завжди збігаються той, хто оплачує послуги, і той, хто їх споживає. Споживає освітні послуги особа, яка здобуває освіту в навчальному закладі. Водночас через існування екстерналій, тобто зовнішніх ефектів, споживачами результатів цієї освіти можна вважати й усіх тих людей, яких буде стосуватися діяльність цієї людини після закінчення навчання. Колектив виграє від того, що в ньому буде працювати компетентний працівник, у виграші буде все суспільство від підвищення загальної грамотності, рівня культури своїх громадян.

Оплата освітніх послуг передбачає, що на них буде встановлена конкретна ціна, яка дозволить продавцю покривати свої витрати і мати прибуток. Освітні послуги є дуже коштовними за своєю природою. В їх складі дуже високу питому частину складають витрати на оплату висококваліфікованої праці викладачів.

Встановлення реальної ціни на освітні послуги та продаж їх за цією ціною передбачає, що на цей товар має бути попит, забезпечений грошима. Якщо припустити, що освіта буде розподілятися в суспільстві на основі ринкових механізмів, то переважна частина населення вимушена буде відмовитися від цього товару або значно обмежити його споживання. Платоспроможний попит населення за умови високих цін, які реально відображають цінність цих освітніх

571

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

послуг, буде невисоким. Встановлення обсягів цього попиту автоматично усуне з ринку споживачів з невисокими доходами.

В той же час важливе значення для суспільства позитивних екстерналій освіти настільки визначне, що певну частину підтвердження попиту на освіту грошима починає брати на себе держава. Вона оплачує освітні послуги, які споживають окремі особи, і таким чином забезпечує певній частині населення доступ до освіти. Таким чином, сфера реалізації освітніх послуг включає два сектори. Перший – це державний сектор, в якому кошти, акумульовані шляхом оподаткування підприємств і громадян, держава направляє у сферу освіти для відшкодування витрат на освітні послуги, що споживаються окремими особами. Фінансовий перерозподіл коштів здійснюється згідно з визначеними державою пріоритетами освітньої політики, якими можуть бути: забезпечення доступності освіти для всіх верств населення, загальне охоплення, пріоритетний розвиток певних ланок чи галузей освіти.

Другий сектор – ринок освітніх послуг, на якому освітні послуги продаються і споживаються за ринковими цінами. На ринку освітніх послуг функціонують приватні комерційні навчальні заклади або надають послуги на контрактній основі державні заклади.

Постачання освітніх послуг як суспільного блага відбувається найчастіше у сфері державної освіти, коли для безпосередніх споживачів освітніх послуг їх споживання є безкоштовним. У даному випадку їх реалізація має місце не на основі ринкових відносин, які передбачають конкуренцію, вільне ціноутворення, вільне перетікання капіталу і т. ін. Водночас в основі цього процесу лежить певний економічний механізм, який передбачає відповідний порядок формування та використання фінансових ресурсів освіти. Відсутність ринкових відносин не означає, що освітні послуги не оплачуються. Держава делегує кошти, акумульовані шляхом оподаткування підприємств і громадян, у сферу освіти для відшкодування витрат на освітні послуги, які споживаються повністю або частково безкоштовно. Держава здійснює такий фінансовий перерозподіл коштів з метою забезпечення умов доступності освітніх послуг незалежно від рівня доходу та охоплення освітою всього населення.

Формування ринку освітніх послуг має на меті доповнити державний сектор, захопити ті інші, в яких державний сектор не

572

РОЗДІЛ V. Економіка освіти

представлений або не є досить ефективним. Попит на приватну освіту може складатися під тиском таких вимог споживачів, як потреба в освіті вищої якості, можливість отримати освіту незалежно від рівня підготовки (у державні заклади, як правило, високий конкурс відбору) тощо. Потенційні споживачі на ринку освітніх послуг – це сім’ї з середніми та високими доходами.

Водночас потрібно зауважити, що саме особливий характер освіти зумовлює процес еволюції форм її організації в напрямі конвергенції між цими двома секторами, у процесі чого кожний із них набуває позитивних рис іншого. На жаль, часто єдиним виходом для її спасіння проголошується перехід на ринкові рейки, поступове перетворення галузі освіти у повноцінний бізнес. Тоді як у цивілізованих країнах у чистому вигляді приватний бізнес існує переважно в короткострокових формах організації освітньої діяльності. Найчастіше приватні заклади поставлені в такі умови, що їм вигідно здійснювати діяльність згідно з певними правилами і вимогами держави. Для державного ж сектору завдання полягає не в тому, щоб перевести його на ринкові рейки, а впровадити механізми конкуренції, прозорості, відповідальності навчальних закладів за результати своєї діяльності, які поєднувалися б із соціальними гарантіями уряду.

Саме це положення має бути визначальним при визначенні сфер дії та особливостей механізму двох секторів освітньої діяльності: не тотальна приватизація та ринок, а продумана зважена політика для налагодження організаційно-економічного механізму системи освіти, яка відповідає вимогам XXI століття. <…>

Білобровко Т.І.

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ЕКОНОМІКИ І ОСВІТИ153

Освіта, як відомо, з давніх пір є важливою галуззю суспільної життєдіяльності, що забезпечує соціальний прогрес. Але протягом

153 Білобровко Т.І. Економіка освіти: навч. - метод. посіб. [Елктронний ресурс] / Т.І Білобровко. – Переяслав-Хмельницький: Переяслав-Хмельницький держ. пед. ун-т імені Григорія Сковороди, 2002. –

Режим доступу: http://www.google.ru/url?sa=t&.doc&ei=Gz2VT-qHDoaP-wakotn8Aw&usg=АFQjCNHbG1la OmtbiXxu6pPxOljYUWZnOQ&cad=rjt.

573

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

багатьох століть вона була безпосередньо пов'язана з виробництвом, яке не здійснювало на неї помітного впливу, і не виділялася в самостійну дисципліну.

За оцінкою ЮНЕСКО, на рубежі XIX і XX віків у всьому світі працівники освіти вирішували передусім педагогічні й культурологічні завдання. Економічна функція освіти ще не проявлялася, бо в минулому столітті в розвинених країнах Європи переважав фізичний трудовий день. Підприємці мали змогу наймати необхідну робочу силу в готовому вигляді, а витрати на освіту й підготовку були такі малі, що не фіксувалися в бухгалтерських книгах підприємств, ні в теоретичних дослідженнях економістів того часу.

Головним чином змінюється стан справ в умовах нинішньої науково-технологічної революції, особливо на рубежі ХХІ століття, коли значно зросла роль освіти в розвитку суспільного виробництва і розвитку сучасної цивілізації. Уже в наші дні в розвинених країнах більше половини економічно-активних громадян зайняті не фізичною, а розумовою працею. Більше 90% відкритих місць, розраховані на працівників, які мають повну середню освіту. До числа важливих сучасних економічних закономірностей, характерних різним країнам, належить процес інтелектуалізації економіки та інших сторін соціального життя. Проявляється цей процес двояко: підвищується роль таких галузей соціальної сфери, як наука і освіта; посилюється значення інтелектуальної діяльності в інших галузях народного господарства. Ці дві тенденції сприяють формуванню й удосконаленню освітнього, професійного, наукового, духовного потенціалу суспільства і є нині важливим фактором соціальноекономічного розвитку. <…>

У чому полягає суть економічної функції освіти? Економічне призначення освіти полягає в активному її впливі на розвиток виробництва основних засобів країни, на підвищення ефективності праці, а також на підготовку кадрів до професійної діяльності. Усе це правильно, проте це лише частина проблеми. Визначення такої ролі освіти можливе лише на знайомій усім класичній теорії відтворення.

Основним фактором економічного росту була й залишається людина, як носій робочої сили – серцевина особливого фактору відтворення. Їй належить вирішальна роль у системі відтворювальних

574

РОЗДІЛ V. Економіка освіти

сил, поскільки саме люди створили засоби виробництва, призводять їх

урух і покращують їх для того, щоб примножити життєві блага.

Ащо ж таке робоча сила? Робоча сила чи здатність людини до праці, як відомо, це сукупність її фізичних і духовних здібностей, використання яких забезпечує вироблення необхідних суспільству благ. Освіта – сфера життєдіяльності людини, де відтворюються здібності робітника до праці, набувається загальноосвітнє та спеціальне знання, формується морально-психологічне ставлення до праці. Виняткова важливість економічної функції освіти складається з відтворювальної кваліфікаційної робочої сили для всіх галузей народного господарства. У цьому розумінні освіту можна правомірно розглядати як «підготовчий цех» для всієї економіки країни. Але відтворюванням кваліфікаційної робочої сили економічна сила освіти та її функції не вичерпується. Головна роль освіти полягає в задоволенні потреб людей в освітніх послугах, через те освіта посідає провідне, особливе місце. Вона охоплює специфічну галузь народного господарства, яка задовольняє потреби суспільства в освітніх послугах, зайнята підготовкою кадрів, формуванням їх знань, умінь, навичок, необхідних для різних видів трудової та іншої діяльності. <…>

Каленюк І.С.

ОСВІТА В ЕКОНОМІЧНИХ КОНЦЕПЦІЯХ 154

Освіта в класичній політекономії

У процесі формування економічної науки – політичної економії – поступово починає визнаватися економічне значення та економічна функція освіти в суспільстві. Першим у світовій економічній науці В. Петті намагався дати вартісну оцінку людини та її корисних властивостей, вважав знання і навички складовою багатства індивіда й усього суспільства. Продуктивну природу освіти стверджував А. Сміт, вказуючи, що витрати на освіту робітника не тільки сприяють росту продуктивності праці та її полегшенню, але й відшкодовуються прибутком. А. Сміт, розуміючи важливість загальної освіти населення,

154 Каленюк І.С. Економіка освіти: навч. посіб. / І.С. Каленюк. – К.: Знання України, 2005. – 316 с. – С.

27 – 46.

575

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

стверджував, що держава, навіть якщо і немає прямого зиску, повинна забезпечувати оволодіння населенням елементарними навичками – читати, писати, рахувати тощо. Чим народ буде освіченішим, вказував Сміт, тим більше він буде вихований, схильний до порядку, буде розуміти корисні претензії різних партій і не буде піддаватися їх оманам. Такий народ буде важко залучити в легковажну чи непотрібну опозицію до заходів уряду.

Д. Рікардо вважав витрати на освіту складовими витрат на відтворення робочої сили, і тому заробітна плата робітників обов’язково має залежати від рівня витрат на освіту і навчання, від рівня розвитку здібностей робітників до праці.

Значення освіченості робітника підтверджував і К. Маркс, виділяючи просту і кваліфіковану працю. Кваліфікована праця – це є проста праця, яку виконують некваліфіковані, неосвічені робітники, піднесена до ступеня, і за одиницю часу вона створює більшу кількість продукції. Вартість цієї робочої сили буде вищою і вона знаходитиме прояв у вищій праці і тому буде уречевлюватися за рівні проміжки часу в порівняно вищих вартостях. Справжнім багатством суспільства він вважав сукупність потреб, здібностей, творчих обдарувань людей, ступінь вправності населення.

А. Маршалл, досліджуючи фактори виробництва (земля, праця і капітал), особливу увагу приділяв знанням та організації. «Знання – це наш самий найпотужніший двигун виробництва. Воно дозволяє нам підкоряти собі природу і примушувати її сили задовольняти наші потреби». Він зауважував, що підвищення освіти працівника зумовлює зростання продуктивності праці самого працівника та тих, хто його оточують.

А. Маршалл виділив у складі здібностей робітника загальні і специфічні здібності. Причому найважливішого значення він надає саме загальним здібностям (кмітливості, вмінню швидко пристосовуватися до нових обставин, бути впевненим і точним), які закладаються в дитячому та підлітковому віці, під величезним впливом матері. Поставивши питання про економічні віддачі освіти, А. Маршалл підкреслює, що їх не потрібно вимірювати лише безпосередніми практичними результатами. «Усі кошти, протягом багатьох років затрачені на забезпечення масового доступу до більш

576

РОЗДІЛ V. Економіка освіти

високих ступенів освіти, окупляться з великим зиском, якщо вони приведуть до появи ще одного Ньютона чи Дарвіна, Шекспіра чи Бетховена». Причини багатства окремих країн А. Маршалл бачив саме в розвитку загальних здібностей народу, його кмітливості та енергії, не обмежених майстерністю в одній професії, і, причому, розвиток цей відбувається в процесі його наполегливої праці.

Однією з найважливіших економічних проблем А. Маршалл називав проблему визначення принципів розподілу витрат на освіту між державою та батьками, підкреслюючи при цьому необхідність активної, визначальної ролі держави у розвитку освіти. <…>

У XVIII – XIX століттях думки вчених не сягали далі простого усвідомлення важливої ролі освіти для економіки країни. Освіта тоді розглядалася переважно в її загальновиховному значенні, і сама собою система освіти не вважалася самостійною і важливою галуззю діяльності. XX сторіччя відзначилося стрімкими темпами науковотехнічного прогресу, який порушив питання про значення освіти як системи формування кваліфікаційного потенціалу людських ресурсів. Освіта перетворилася на широкомасштабну сферу діяльності з власним економічним механізмом функціонування. Зростання інтересу до освіти як економічного феномену простежується починаючи з 20-х років у Радянському Союзі та з середини XX ст. – на Заході.

Дослідженню проблеми економічної ефективності освіти була присвячена академіком С. Г. Струміліним робота «Господарське значення народної освіти». Упродовж підготовки і введення загального й обов’язкового навчання дітей у країні С. Г. Струмілін зробив підрахунки його економічної ефективності. Він наголошував, що найвищу віддачу дають видатки держави на початкову освіту громадян. Уже проста грамотність, здобута за рік навчання, сприяла підвищенню продуктивності праці робітника в середньому на 30%. За той же час навчання неграмотних робітників уже на заводі підвищувала їх продуктивність не більше, ніж на 12 – 16%. Таким чином, один рік шкільного навчання зумовлював зростання кваліфікації робітників у 2,6 разів більше, ніж рік навчання вже на заводі.

С.Г. Струмілін зробив також розрахунок рентабельності закладів освіти від початкового до вищого рівня. У 1962 році він запропонував

577

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

новий розрахунок економічної продуктивності освіти на рівні всього народного господарства за більш досконалою методикою. <...>

Серед основних досягнень російської наукової школи потрібно назвати: обґрунтування важливості цієї сфери наукових досліджень, розробка програми і навчального курсу економіки освіти, значний внесок у дослідження проблем економічної ефективності освітньої діяльності. У 80-х роках В. Марцинкевич розрахував забезпеченість робочої сили США фондом освіти. Фонд освіти або фонд освітнього потенціалу розраховується як нагромаджені сукупні витрати суспільства на освіту його громадян. <...>

Основна проблема, над якою працювали російські вчені, – це практичне визначення зовнішньої економічної ефективності освіти – величини приросту національного доходу країни залежно від зростання освіченості та кваліфікації працівників. Складність у тому, як правильно розрахувати коефіцієнт редукції праці (зведення складної праці до простої) і частку освіти в прирості кваліфікації робітників.<…>

Концепція людського капіталу в теоріях економічного зростання

Продуктивна природа витрат на освіту стала предметом дослідження багатьох учених за кордоном. Розвиток цих проблем пов’язується з концепцією «людського капіталу», яка виникла в 60-х роках XX століття у США. Більшість досліджень цієї проблеми були проведені представником чиказької школи Теодором Шульцем, якого було нагороджено Нобелівською премією. Надалі розробка положень цієї концепції пов’язана з іменами Г. Беккера, Дж. Мінцера, Л. Хансена, Ф. Уелча та ін.

Основна увага в дослідженнях теоретиків «людського капіталу» сконцентрована на проблемах економічної ефективності інвестицій у людину. 3 усіх видів «людських інвестицій» найбільше піддається економічному аналізу освіта, прибуток від якої можна кількісно визначити. В цих дослідженнях переважав монетарний підхід до аналізу проблем формування людського капіталу, порівняння грошових витрат та віддач від прийняття рішень щодо інвестицій в освіту. Підтверджувалася систематична кореляція між рівнем освіти та зарплатою: середня зарплата у більш освічених працівників вище, ніж у менш освічених.

578

РОЗДІЛ V. Економіка освіти

До загалом такого ж висновку прийшли вчені, які мають альтернативний погляд на освіту. Дж. Стігліц, Л. Туроу, П. Вайлс та інші розглядають освіту як засіб відбору. Не заперечуючи зв’язок між рівнем освіти робітника та його доходом, вони по-іншому пояснюють сам механізм економічної ефективності освіти. Однією із найважливіших функцій освіти вони вважають не «продукування людського капіталу», а селективну функцію, тобто встановлення, ідентифікація здібностей різних людей. Той, хто довше вчиться, в майбутньому буде отримувати більшу зарплату і вважатиметься продуктивнішим працівником. Однак цей факт не є результатом того, що система освіти підвищує продуктивність працівників, швидше за все вона просто визначає тих, хто є найбільш продуктивним виробником. Таким чином, система освіти розглядається як засіб відбору, який відділяє найздібніших від менш здібних. <…>

Нові моделі, що з'явилися в 80-х роках, намагалися визначити джерела стабільного зростання за внутрішніми факторами, до яких пропонували включити такі: інвестиції в людський капітал, підготовка на робочому місці, зовнішня економія від спеціалізації та впровадження нових товарів у структуру виробництва.

Інвестиції в людський капітал. У моделях економічного росту концепції людського капіталу, функція сукупного виробництва залежить від активів фізичного капіталу, робочої сили та активів людського капіталу, втіленого в робочій силі. Розмір нагромадженого людського капіталу залежить від кількості ресурсів, направлених у галузь, функцією якої є виробництво людського капіталу, та від природи цієї функції. Темп росту сукупного продукту в цій моделі може бути тільки частково оптимальним з точки зору суспільства, тому що приватні агенти не можуть трансформувати у власні всі цілі, пов’язані з інвестиціями у фізичний чи людський капітал. Отже, кількість інвестицій у фізичний чи людський капітал буде тільки частково оптимальною.

Рух капіталу між країнами не зменшує відмінностей у зарплаті між ними і зарплата буде вищою в країнах з більшими вкладеннями у фізичний і людський капітал. Це пояснює міграційний рух праці з бідних країн у багаті. У розвинених країнах праця всіх рівнів кваліфікації отримує вищу заробітну плату, ніж у менш розвинених.

579

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Професійна підготовка та економічне зростання. Професійна підготовка це специфічна сфера інвестування в людський капітал, пов’язана з нагромадженням знань із конкретної діяльності. Р. Лукас і Дж. Стігліц визначили її як нагромаджений досвід та інформацію, забезпечену ринком. На відміну від моделей, заснованих на інвестиціях у людський капітал, де рішення з нагромадження цього типу капіталу (наприклад, ходити до школи) рівнозначні вилученню ресурсів з виробництва, в моделях, заснованих на професійній підготовці, активи людського капіталу ростуть разом із діями, направленими на виробництво благ.

Як і в попередній моделі, для професійної підготовки врівноважений темп росту буде менш оптимальним. Видатки на освіту можуть поліпшити оптимальний розподіл ресурсів, і тоді розвиток виробництва благ, що включає високий ступінь підготовки, буде економічно ефективним.

Упровадження елементів міжнародної торгівлі дало можливість зробити цікаві висновки. Країни, які виробляють блага, що дають широкі можливості для професійного навчання, мають вищі темпи росту, ніж країни, які спеціалізуються на благах, що залучають меншу кількість навчання. Країни, які спеціалізуються на останньому типі товарів, можуть потрапити у зачароване коло, яке веде їх від низького рівня професійної підготовки до низького росту, а звідти знов назад, до низького рівня підготовки. Якщо країни нагромаджують виробничий досвід виготовленням продукції, яку вони можуть ефективно виробляти, то вони тим самим інтенсифікують свої вихідні порівняльні переваги. Ця модель також обґрунтовує необхідність захисту молодих галузей промисловості, які не можуть ефективно розвиватися в непевному середовищі. Якщо їм не допомагати, то така політика буде просто служити обмеженню можливостей споживання товарів, які потребують високого вмісту професійної підготовки. <…>

Освіта в теоріях постіндустріального суспільства

У дослідженнях сучасного стану та перспектив розвитку постіндустріального суспільства трансформація освіти розглядається як найважливіший фактор у новій парадигмі виробництва, пов’язаний із вирішальною роллю знань. Широта поглядів варіює за глибиною досліджень та за тим, чи є їхні дослідження глобальними (Дж. Нейсбіт,

580