Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Освітологія хрестоматія

.pdf
Скачиваний:
141
Добавлен:
08.02.2016
Размер:
4.02 Mб
Скачать

РОЗДІЛ ІV. Управління освітою

Таким чином, у комплексі ці функції відображають хід і послідовність певних управлінських впливів, їх завершений цикл.

Кожна управлінська дія починається з прийняття рішення або планування (адже план – це прийняте управлінське рішення, певним чином зафіксоване у паперовому, електронному документі тощо), а завершується підсумковим контролем та аналізом результативності й ефективності цього управлінського рішення.

Щоразу під час здійснення керівником управлінського впливу на підлеглих дії циклу повторюються в тій самій послідовності.

Узагальнюючи різні підходи до характеристики функцій шкільного менеджменту, визначимо суть циклу таким чином: дослідницький, прогностичний, виховний, гностичний, організаторський, контрольний етапи.

Цехмістрова Г.С., Фоменко Н.А.

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ВИЩОЮ ОСВІТОЮ146

Система вищої освіти в Україні та нормативно-правове забезпечення управління вищою освітою

<…> Вища освіта за своїм змістом є системою світоглядних і громадянських якостей, професійних знань, умінь і навичок, що формуються в процесі навчання у вищих навчальних закладах. Вона забезпечує рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.

Залежно від переваг у змісті освіти професійних чи інтелектуальних якостей, вища освіта має освітній і освітньокваліфікаційний рівні, які визначені нормативними документами про освіту. В Законі України «Про вищу освіту» в ст. 6 сформульовано

146 Цехмістрова Г. С., Фоменко Н. А. Управління в освіті та педагогічна діагностика: навч. посіб. для студентів вищих навч. закл. / Г.С. Цехмістрова., Н.А. Фоменко. – К.: Видавничий дім «Слово», 2005. – 280

с. – C. 6 – 25.

541

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

структуру вищої освіти та відповідні освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні, а саме:

1.Освітні рівні: неповна вища освіта; базова вища освіта; повна вища освіта.

2.Освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст; бакалавр;

спеціаліст; магістр. <…> Підготовку фахівців зазначених освітніх та освітньо-

кваліфікаційних рівнів здійснюють вищі навчальні заклади І-ІV рівнів акредитації. Вищий навчальний заклад – це освітній, освітньонауковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує, відповідно до наданої ліцензії, освітньопрофесійної програми вищої освіти за певними освітніми та освітньокваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб, відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.

Рівень акредитації вищого навчального закладу залежить від спроможності його провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації. Встановлено такі рівні акредитації вищих навчальних закладів. І рівень – технікум (училище), здійснює підготовку молодших спеціалістів, II рівень – коледж, здійснює підготовку бакалавра за напрямами підготовки, III рівень – інститут, здійснює підготовку бакалавра і спеціаліста, IV рівень – академія, університет, здійснює підготовку спеціалістів, магістрів.

Вищі навчальні заклади є основними суб’єктами системи вищої освіти, які безпосередньо здійснюють освітню діяльність.

До них належать освітні або освітньо-наукові заклади, які у галузі вищої освіти:

- засновані і діють на підставі законодавства про освіту; - реалізують, відповідно до наданих ліцензій, освітньо-

професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньокваліфікаційними рівнями;

-забезпечують навчання, виховання та професійну підготовку осіб, відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог;

-здійснюють наукову та науково-технічну діяльність. <…>

542

РОЗДІЛ ІV. Управління освітою

До нормативно-правових та нормативно-методичних актів, що регламентують діяльність системи вищої освіти в Україні, належить Національна доктрина розвитку освіти. Відповідно до доктрини, сучасна система управління сферою освіти утверджується як державно-громадська. Вона має враховувати регіональні особливості, тенденції до зростання автономії навчальних закладів, конкурентності освітніх послуг, орієнтації освіти не на відтворення, а на розвиток.

Першочерговими є налагодження високопрофесійного наукового, аналітичного і прогностичного супроводу управлінських рішень, подолання фрагментарності статистики, підготовка всебічної інформації на основі результатів наукових досліджень (зміни в освітніх потребах різних прошарків населення і регіонів, моніторинг розвитку освіти, оцінювання ситуації споживачами освітніх послуг, динаміка соціокультурних орієнтацій учасників навчально-виховного процесу, мобільність світоглядних очікувань і установок, відповідно до загальної соціокультурної динаміки у країні та світі).

Нова модель управління більш відкрита і демократична. У ній органічно поєднуються засоби державного управління з громадським впливом. Відкритість системи передбачає розширення впливу громадської думки на прийняття управлінських рішень. Вона змінює навантаження, функції, структуру й стиль центрального і регіонального управління освітою – пряме втручання у діяльність установ і навчальних закладів має поступитися місцем гнучкості, науково-методичним, аналітико-прогностичним, експертним, інформаційним та іншим функціям.

Модернізація управління системою освіти передбачає:

-оптимізацію державних управлінських структур, децентралізацією управління;

-ефективний перерозподіл функцій і повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та навчальними закладами;

-перехід від оперативного до програмно-цільового управління;

-поєднання державного і громадського контролю;

-використання нової етики управлінської діяльності, базованої на принципах взаємоповаги, позитивної мотивації;

-відкритість розробки, експертизи і апробації, затвердження

543

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

нормативно-правових документів;

-створення систем моніторингу ефективності управлінських рішень, їх впливу на якість освітніх послуг на всіх рівнях;

-організацію експериментальної перевірки та експертизи освітніх інновацій;

-використання інформативно-управлінських, комп’ютерних технологій;

-демократизацію процедури призначення керівників навчальних закладів, їх атестації;

-удосконалення механізму ліцензування та акредитації закладів

освіти;

-підвищення компетентності управлінців усіх рівнів;

-розвиток студентського самоврядування, більш широке залучення до управлінської діяльності талановитої молоді, жінок, а також виховання лідерів в освіті.

Принципи управління освітою

<…> Ефективність функціонування вищої освіти забезпечується державною підтримкою, спираючись на загальні принципи управління освітою в Україні, до яких належать:

а) перехід від державного до державно-громадського управління, демократизація та децентралізація управління вищим навчальним закладом, поєднання єдиноначальності ректора з громадським самоврядуванням (наглядова, вчена, педагогічна рада).

Статут вищого навчального закладу, правила внутрішнього розпорядку є їх демократичною правовою базою.

б) гуманізація управління ґрунтується на усвідомленні людини як найвищої цінності, необхідності поваги до неї. Передбачає створення гуманних стосунків, оптимальних умов для повноцінної життєдіяльності студентського та науково-педагогічного колективів.

в) гласність і відкритість управління зобов’язує до відкритого прийняття рішень вченої, педагогічної ради, що запобігає соціальнопсихологічній напруженості в педагогічному, студентському та громадському середовищах;

г) плановість передбачає системність, комплексність оперативного планування усіх видів навчально-виховного процесу, наукової та методичної роботи всіх структурних підрозділів вищого

544

РОЗДІЛ ІV. Управління освітою

навчального закладу; ґ) компетентність вимагає високого рівня науково-педагогічної

підготовки загальної ерудиції та професіоналізму кадрів; д) оптимізація – створення сприятливих соціально-

психологічних та економічних умов творчої роботи всіх учасників навчально-виховного процесу вищого навчального закладу;

е) поєднання єдиноначальності, колегіальності й персональної відповідальності керівника перед вищими державними органами управління, суспільством, державою, законом за стан справ у керованій ним установі;

є) об’єктивність оцінювання виконання учасниками педагогічного процесу функціональних обов’язків за результатами конкретних справ передбачає необхідність систематичного контролю за діяльністю посадових осіб, об’єктивного оцінювання результатів роботи. Це має проводитись гласно з врахуванням думки колективу кафедри, факультету, університету.

Структура управління освітою

Відповідно до закону України «Про освіту», створено систему органів державного управління освітою: Міністерство освіти і науки України; Міністерства і відомства України, яким підпорядковані навчально-виховні заклади; Вища атестаційна комісія (ВАК) України, Міністерство освіти АР Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування

Державна політика у галузі вищої освіти визначається Верховною Радою України.

Управління у галузі вищої освіти в Україні здійснює Кабінет Міністрів (Уряд України) через систему органів виконавчої влади.

Уряд України:

здійснює державну політику у галузі вищої освіти;

організує розроблення та виконання відповідних загальнодержавних та інших програм;

у межах своїх повноважень видає нормативно-правові акти з питань вищої освіти;

забезпечує контроль за виконанням законодавства про вищу

освіту.

Управління у галузі вищої освіти у межах їх компетенцій

545

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

здійснюють також:

-спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі освіти і науки (Міністерство освіти і науки України);

-інші центральні органи виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади;

-Вища атестаційна комісія;

-органи влади Автономної республіки Крим;

-органи місцевого самоврядування;

-власники вищих навчальних закладів;

-органи громадського самоврядування.

Систему органів виконавчої влади, через яку Кабінет Міністрів України здійснює управління вищою освітою складають: Міністерство освіти і науки – спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі освіти, інші центральні органи виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади. <…>

Скідін О.Л.

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ЯК СОЦІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ147

Вищий навчальний заклад серед освітніх організацій є найскладнішим явищем, і тому в першу чергу привернув нашу увагу. Як уже відзначалося, він належить до культурно-просвітницьких організацій. Зрозуміло, що суспільним призначенням вищого навчального закладу є співучасть в організації навчання та виховання. Але це є функція сукупності всіх навчальних закладів і установ, різного рівня акредитації, які виступають складовими освіти як соціального інституту.

У цьому загальному діапазоні кожний окремий вищий навчальний заклад (тільки стосовно цього про нього можна говорити як про

соціальну

організацію, а не як про соціальний інститут)

може і

 

 

 

 

147 Скідін О.

Л. Управління освітою: теоретико-методологічний аналіз соціальних

технологій:

[монографія] / О. Л. Скідін. – Запоріжжя: ЗДУ, 2000. – 291 с. – С. 47 – 59.

 

546

РОЗДІЛ ІV. Управління освітою

зобов'язаний визначити свою мету і засоби її реалізації. У цьому випадку важливо знати ставлення окремого вузу до освіти як соціального інституту. Освіта, наприклад, може бути одержавленою. Тоді вищий навчальний заклад функціонує радше як адміністративний орган держави. А це означає, що держава визначає чи приписує йому мету, надає ресурси, ухвалює рішення про відкриття чи закриття конкретного закладу, ступінь його акредитації, затверджує штатний розклад, здійснює адміністративний нагляд за його діяльністю. Держава при цьому користується позитивними здобутками навчального закладу, але разом Із цим бере на себе відповідальність за негативні результати, невдачі, поразки, відводить зовнішні загрози.

Отже, про окремо взятий вищий навчальний заклад можна говорити як про окрему соціальну організацію лише тоді, коли він діє як автономний. Звідси випливають і переваги такої структури та її недоліки. Автономність робить ВНЗ більш ініціативнішим, динамічнішим, гнучкішим, схильним до пошуку й використання новітніх соціальних технологій в управлінському процесі, здатним вистояти в конкурентній боротьбі з іншими навчальними закладами за фаховий контингент, матеріальні, фінансові і людські ресурси. Разом із тим, він буде схильнішим до комерціалізації освіти, діяти радше в інтересах невеликої управлінської групи, ніж справедливості, в інтересах більшості членів колективу, орієнтуватися переважно на актуальний стан освітнього ринку, а не на історичні перспективи й потенційні потреби суспільства. <…>

Перетворення вищого навчального закладу на державний адміністративний орган має свої недоліки й переваги. Підпорядкованість жорсткому інституційному контролю обмежує його ініціативи, динамізм, творчий пошук, бо весь час доводиться координувати дії з командами зверху. Він бюрократизується, адже переслідує не так реальну й дієву мету, як формальну, стає здатним проявляти лише виконавську ініціативу. <…> Щоправда, він не несе і прямої відповідальності за власні поразки, їх бере (або повинна брати) на себе керівна інституція, найчастіше міністерство освіти як представник держави. Про автономність чи залежність навчальних закладів слід говорити у досить умовному значенні.

547

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Приватний вищий навчальний заклад може й не бути жорстко підпорядкованим державі (у різних формах), але буде залежати від церкви, батьків, крупних промислових та фінансових фірм і корпорацій, приватних осіб, котрі є його інвесторами, а тому і будуть контролювати використання виділених ними коштів.

Усі вищі навчальні заклади підпорядковані моралі і праву конкретного суспільства, вони функціонують за певного політичного режиму і у певному культурному середовищі. Мають на них вплив також ринок праці, номенклатура професій і спеціальностей. Не байдужі до діяльності навчальних закладів політичні партії, профспілки, громадські організації.

Інституційній контроль над навчальними закладами теж не буває абсолютним і всеосяжним. Держава, наприклад, стосовно до ВНЗ – це адміністративний апарат міністерств і відомств. Функціонери цих органів не завжди настільки компетентні, працелюбні, енергійні та відповідальні, аби взяти вищі навчальні заклади під тотальний контроль. Для цього немає потреби, оскільки достатньо контролювати фінанси, кадри, набір студентів та керувати відсотками співвідношення державного замовлення і контрактників. В останніх випадках ініціативу знизу не лише припускають, а навіть вимагають і спонукають. Такими, наприклад, можуть бути різні студентські формування, але скільки б не проголошували про необхідність створення молодіжних об'єднань та рухів, їх не буде до того часу, поки ці об'єднання не стануть самостійними, не матимуть своїх ресурсів: фінансів, нерухомості, підприємств тощо . <…>

Вищий навчальний заклад є соціальною організацією там і тоді, де і коли він автономно визначає межу своїх організаційних зусиль.

Цілі такої соціальної організації можуть бути стратегічними, тактичними, оперативними. Критерієм тут виступає цілепокладання, витрачені ресурси, стратегічні цілі, розраховані на відносно далеку перспективу, тактичні - на середню, оперативні виявляються як робочий план дій. У першому випадку особливе значення має перспективність мислення управлінської групи організації, їхнє вміння застосувати такі соціальні технології, як прогнозне проектування та моделювання.

Основа стратегічного планування приватних і державних вищих закладів різна. Для перших головним принципом діяльності постає

548

РОЗДІЛ ІV. Управління освітою

необхідність виживання у конкретному середовищі. Тому стратегію будують на збереженні довіри потенційних інвесторів і кредиторів, у першу чергу – наймогутніших. Для державного вузу проблема виживання не стоїть так гостро, він виживає разом із державою. Тому у своїй стратегії користується й керується перспективними установками держави, модифікуючи їх стосовно до власних обставин.

Тактичне планування і використання відповідних технологій в управлінні є концептуальною основою робочих планів. Тут можна знайти відповідь на низку досить значущих питань: що може вуз запропонувати в перспективі; якою буде реакція ринку чи держави на пропозиції, тобто кому може знадобитися пропонований освітній продукт, послуги чи інформація; як досягти бажаних результатів із мінімумом витрат; як потім використати отримані здобутки тощо. <…>

Досягнення цілей, поставлених соціальними організаціями, неможливе без удосконалення соціальних технологій. Характерного їх особливістю є не тільки вивчення, фіксування того «матеріалу», що вже існує, а «заглядання» в майбутнє, передбачення, відповідна розробка контрзаходів до того, як може виникнути проблема, вибір найприйнятнішого варіанту управлінського рішення, яке найбільше відповідає ситуації, що склалася, та реальному співвідношенню діючих внутрішніх і зовнішніх впливів. <…>

Таким чином, специфіка навчальних соціальних організацій визначається характером визначення мети, правилами внутрішнього розпорядку, адміністративного примусу та контролю, посадовою ієрархією, розподілом статусів, ролей і престижу, структурою нагромадження і використання ресурсів. Відсутність чітких критеріїв у визначенні та досягненні мети утруднює оцінку та самооцінку діяльності, висуває на передній план стратегічне, перспективно націлене планування, а неформальність стосунків і мотивації підвищують значення почуття приналежності, вимагаючи особистої харизми та влади авторитету, перетворює персонал навчального закладу на головний ресурс діяльності. Навчальні організації є доцільно діючими формально організованими групами. <…>

549

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Медведєв І.А.

УНІВЕРСИТЕТ ЯК ОБ’ЄКТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ148

У наш час існують поруч дві діаметрально протилежні думки щодо ролі держави в організації життя та діяльності людей, створенні їхнього довкілля. За однією думкою, держава виступає майже єдиним організатором та регулятором суспільного життя людей, за іншою – час монопольного права держави пройшов. На наш погляд, держава – це організація політичної влади, що сприяє переважному здійсненню конкретних інтересів (класових, загальнолюдських, релігійних та ін.) у межах визначеної території, при тому що в сучасних умовах у державному управлінні більш за все повинні враховуватися індивідуальні, колективні та суспільні інтереси громадян. Інтерес до освіти є, безумовно, вторинною (або ж вищою) потребою людини. В умовах, коли держава не може забезпечити первинні потреби громадян, практично неможливо забезпечувати її контроль над державним управлінням освітою та вихованням, що більше витрачати ресурси і час на формування національної ідеї (або галузі чи конкретного навчального закладу). <...>

Перехід України до ринкових відносин позначається на всіх ланках, сегментах системи вищої освіти, зокрема на управлінні та його функціях. Необхідним атрибутом управління університетом є «ринковий контроль». Виникає питання: хто буде його здійснювати? Діяльність університету за ринкової моделі підпорядковується дії вільних ринкових механізмів, а держава лише створює необхідні умови для цього, відіграючи роль регулятора, не втручаючись занадто активно в галузь вищої освіти, хоча таке втручання необхідне саме тому, що держава володіє певним економічними ресурсами, які дають змогу реалізувати освітні програми. Відповідними засобами, що зумовлюють втручання держави в діяльність університету, є інструменти:

148 Медведєв І. А. Державне управління розвитком університету: теоретично-прикладний аспект :

[монографія] / І. А. Медведєв. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ ―Магістр‖, 2011. – 220 с. – С.31 – 45.

550

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.