Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Освітологія хрестоматія

.pdf
Скачиваний:
141
Добавлен:
08.02.2016
Размер:
4.02 Mб
Скачать

РОЗДІЛ V. Економіка освіти

Освіта належить до тієї сфери життєдіяльності людей, де відтворюються здібності працівника до праці, здобуваються загальноосвітні й спеціальні знання, формується моральнопсихологічне ставлення до праці.

Важливість економічної функції освіти полягає у відтворенні кваліфікованої робочої сили для всіх галузей народного господарства. Проте, відтворенням робочої сили економічна функція освіти не обмежується. Головна роль освіти полягає в задоволенні людських потреб щодо освітніх послуг. Саме тому освіта має досить важливе й особливе значення. Вона охоплює специфічну галузь народного господарства, яка задовольняє потреби суспільства в освітніх послугах, зайнята підготовкою кадрів, формуванням їхніх знань, умінь і навичок, необхідних для різноманітних видів трудової та інших видів діяльності.

Донедавна вважалося, що освіта не має достатніх підстав називатися галуззю народного господарства, в якому традиційно виділялися дві великі сфери: матеріального виробництва і, так звану, «невиробничу сферу», до якої відносили освіту, культуру, охорону здоров'я та інші подібні галузі. Проте, в цих галузях також виробляються споживчі вартості, а тому поняття «виробництво» поширюється й на цю сферу народного господарства.

Поряд із матеріальним виробництвом існує нематеріальне, зокрема духовне виробництво, складовими якого є наука, освіта, книги і засоби масової інформації, культура, моральність, ідеологія. Усі ці компоненти духовного життя звичайно взаємопов'язані й перебувають у тісній взаємодії. Найбільш тісні зв'язки характерні для провідних ланок духовного виробництва – науки та освіти. Духовні потреби є важливою рушійною силою суспільного виробництва та соціальноекономічного розвитку людства, а духовні цінності, тобто нематеріальні блага й послуги нематеріального змісту, створюються в нематеріальному виробництві.

Роль нематеріального виробництва постійно зростає. Його галузі активно впливають на підвищення ефективності праці, зайнятої в матеріальній сфері, створюють умови для всебічного розкриття творчих можливостей людей, підвищення їхньої кваліфікації та загальноосвітньої підготовки.

631

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Для характеристики змісту й місця галузі освіти в системі народногосподарського комплексу, необхідно знати ознаки, за якими виділяється та чи інша галузь. Галузь народного господарства – це «якісно однорідна сукупність підприємств, установ та інших господарських одиниць, що характеризуються спільністю (подібністю) умов праці (виробництва); професійного складу кадрів, функцій, що виконуються у системі суспільного відтворення.

Освіта як галузь являє собою систему освітніх закладів, організацій і підприємств, які здійснюють, головним чином, освітню діяльність, спрямовану на задоволення різноманітних потреб населення в освітніх послугах і підготовку кваліфікованих робітників.

Економіка освіти є, насамперед, невід’ємною складовою системи освіти в цілому. Органічна взаємодія педагогічних та інших соціальних процесів, притаманних освітній сфері, впливає на економічні процеси й визначає специфіку галузі освіти. Сама система освіти – важлива складова частина народного господарства й соціально-економічного організму суспільства, що взаємодіє з іншими його ланками. Вона належить до соціальної сфери єдиного народногосподарського комплексу, яка охоплює весь економічний організм країни. <…>

Перетворення знань на людський капітал, зростання вигод, пов'язаних із отриманням освіти, – все це визначає освіту як товар. Специфіка освіти як товару проявляється в тому, що вигоди отримує й та людина, яка споживає цей товар, і суспільство в цілому, і конкретні підприємства. Ця специфіка є основою для надання переваги змішаному фінансуванню освіти порівняно з лише державним чи тільки приватним.

Змішана форма фінансування показує свої переваги як у державних навчальних закладах, так і у приватних. Держава в такій ситуації виявляється одним із покупців освіти як товару поряд з особами, які отримують освіту, підприємствами та різними суспільними організаціями.

Освітні послуги прийнято вважати суспільним товаром завдяки їхній суспільній корисності, та, переважно, державному виробництву. Суспільна корисність освіти має три аспекти:

- освіта як сума освітніх послуг є суспільним благом, суспільна корисність якого залежить від індивідуальної корисності для кожного

632

РОЗДІЛ V. Економіка освіти

члена суспільства;

-освіта – один із факторів, які впливають на підвищення валового продукту держави. У цьому аспекті корисність освіти можна визначити як величину приросту ВВП залежно від зростання освітніх послуг суспільства. Витрати держави на освіту в цьому аспекті розглядаються як інвестиції в сукупний людський капітал;

-освіта змінює соціокультурне середовище суспільства, впливаючи на соціальну структуру, структуру потреб, систему цінностей членів суспільства.

Таким чином, у сучасних умовах учасниками ринкових відносин у вищій освіті є вищі навчальні заклади, підприємства, студенти й держава. <…>

Берека В.Є.

МАРКЕТИНГ ОСВІТИ. ОСОБЛИВОСТІ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ165

Маркетинг освіти – це дисципліна, яка вивчає і формує стратегію і тактику взаємовідносин суб’єктів ринку освітніх послуг, освітніх установ, організацій-споживачів, осіб, які навчаються, посередницьких структур, тобто всіх тих, хто виробляє, продає, купує або споживає ці послуги.

Освіта як одна з галузей народного господарства швидко розвивається. Вважається, що вона найбільш перспективна для розвитку наукових основ маркетингу, оскільки головним завданням маркетингу освіти є задоволення потреб як окремо взятої особи, так і суспільства в цілому. <…>

Особливості освітніх послуг. Освітні послуги задовольняють власні (кінцевий споживач), групові (підприємства-роботодавці) і суспільні (державні) потреби. <...> визначення освітньої послуги з позицій маркетингу, враховуючи такі три аспекти:

- з позицій окремої особи (громадянина), освітня послуга – це процес передачі споживачу знань, умінь і навичок загальноосвітнього і

165 Берека В.Є. Маркетинг освіти: навч. програма та метод. посіб. / В.Є. Берека. – Хмельницький: Вид-во ХГПА, 2006. – 264 с. – C. 35 – 40.

633

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

професійного характеру, необхідних для задоволення його особистих потреб у здобутті професії, саморозвитку і самоутвердженні, який здійснюється в тісному контакті зі споживачем за встановленою формою і програмою;

-з позицій підприємства, освітня послуга – це процес професійної підготовки (підвищення кваліфікації, перепідготовки) кадрів, необхідних для забезпечення його функціонування, підтримки конкурентноздатності та розвитку в ринкових умовах, які постійно змінюються;

-з позиції держави, освітня послуга – це процес, який забезпечує розширення відтворення сукупного, особистісного та інтелектуального потенціалу суспільства.

Послуги, зокрема освітні, наділені п’ятьма основними характеристиками, які певним чином впливають на розробку маркетингових програм: неосяжність, невіддільність, нестабільність якості, недовговічність, незадовільне зберігання і відсутність володіння.

Неосяжність послуги означає, що її неможливо продемонструвати, тобто до придбання послуги неможливо побачити, попробувати на смак, доторкнутися, почути або відчути її запах. У зв’язку з відсутністю невіддільних характеристик послуги до їх купівлі, ступінь невизначеності придбання збільшується. Щоб його скоротити, покупці шукають «сигнали» якості послуги. В освіті це:

освітні стандарти, навчальні плани і програми, інформація про методи, форми і умови надання послуг, документи про освіту, сертифікати, ліцензії, атестати, дипломи.

Невіддільність послуги означає, що її неможливо відділити від джерела, незалежно від того, надається послуга людиною чи машиною. Викладач не в змозі надати послугу, якщо в аудиторії немає студентів. Внаслідок того, що при наданні послуги завжди присутній її споживач, взаємодія з постачальником (викладачем) є особливим аспектом маркетингу послуг. Завдання викладача – досягнути взаєморозуміння зі студентами, впливати на показники їх успішності.

Іншою характерною особливістю невіддільності послуг у процесі їх надання є присутність і участь інших споживачів. Студенти в аудиторії присутні при отриманні послуги однією людиною, їх

634

РОЗДІЛ V. Економіка освіти

поведінка визначає ступінь задоволення послугою окремих людей. <…>

Непостійність якості послуги означає, що її якість може значно змінюватися в залежності від того, хто, коли, де і як її надає. Якість послуги, тим паче освітньої, надзвичайно важко проконтролювати. Послуга, яка надається одним викладачем, якісно варіюється в залежності від його фізичної форми і настрою під час спілкування з учнями. Адміністрація освітньої установи повинна постійно перевіряти ступінь задоволення клієнтів якістю навчального процесу шляхом їх анкетування, моніторингу рівня успішності.

Недовготривалість послуги означає, що її неможливо зберігати з метою наступного продажу або використання. Наприклад, освітня установа бере плату зі студентів незалежно від кількості відвіданих і пропущених ними занять. Недовготривалість послуги не має особливих проблем, якщо попит на неї досить стійкий. Однак, якщо потреба підтримується різними коливаннями, освітні заклади мають справу з проблемами (наприклад, із скороченням або збільшенням числа викладачів).

Для освітніх послуг характерно й те, що навчальна інформація може бути підготовлена і збережена в наочних матеріалах, книгах, на касетах, електронних дисках. Однак варто підкреслити, що знання з часом потрібно поповнювати.

Відсутність володіння означає, що на відмінну від фізичних товарів, послуга не є чиєюсь власністю. Через відсутність володіння установа, яка пропонує освітні послуги, має докладати значних зусиль для зміцнення іміджу і привабливості своєї марки за допомогою одного з наступних методів:

-заохочення споживача до повторного використання послуги (наприклад, спеціальні схеми оплати при одержанні другої спеціальності в рамках одного і того ж навчального закладу);

-створення асоціації випускників з метою посилення почуття власності;

-недолік відсутності володіння можна перетворити в перевагу (наприклад, підприємство, скориставшись послугами висококваліфікованих спеціалістів вищого навчального закладу при проведенні семінару з питань реструктуризації, може скоротити

635

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

витрати, оскільки альтернативою є замовлення дорогого проекту реструктуризації в консалтинговій фірмі).

Особливостями, притаманними лише освітнім послугам, є:

-відносна тривалість виконання;

-виявлення результативності надання послуг через певний

період;

-сезонність або дискретна періодичність надання послуг, особливо в сфері підвищення кваліфікації;

-залежність послуг від місця їх надання і місця проживання слухачів;

-збільшення потреб в освітніх послугах в міру задоволення тієї чи іншої потреби.

Нові умови надання освітніх послуг спричинили необхідність певної перебудови діяльності освітніх установ. Сьогодні ринок послуг

угалузі освіти досить близько підійшов до «точки маркетингу», тобто ситуації, коли:

-нарощуваний об’єм пропозиції урівноважив демонстрований раніше платоспроможний попит і став переважати його;

-сформувався диференційований попит на освітні послуги;

-склалася розвинута інфраструктура ринку освітніх послуг;

-республіканські та регіональні органи влади не можуть забезпечити установам достатню матеріальну підтримку, і їм доводиться звертатися до маркетингу з метою «виживання».

У цій ситуації перемогти в конкурентній боротьбі і зайняти гідне місце на конкретному ринку можуть лише ті організації, які активно використовують інструменти маркетингу: постійно вивчають попит і пропозиції, збалансовано формують «продуктовий портфель», пропонують адекватні платоспроможному попиту і якості послуг ціни, здійснюють глибоку комунікативну політику.

Маркетинг особливо актуальний для системи освіти, оскільки здатний допомогти розв’язати наявні протиріччя між кризовим станом економіки і високими темпами росту сфери освіти, між попитом і фактичною пропозицією освітніх послуг, між державною і недержавною формами освіти, визначити раціональні пропорції між гуманітарними і технічними спеціальностями, потребами народного господарства і випуском спеціалістів освітніми установами. <…>

636

РОЗДІЛ V. Економіка освіти

Іншаков О.В.

РЕАЛІЗАЦІЯ НОВИХ ПІДХОДІВ166

<…> Становлення сучасної інфраструктури інноваційного сектора економіки потребує ефективного партнерства та спільної відповідальності науки, бізнесу, держави, визначених правових та організаційних механізмів. Практика показує, що без інтеграції з реальним сектором економіки вища освіта і наука втрачають дієздатність. Один зі шляхів такої інтеграції – створення інноваційних університетів.

Реалізація нових підходів до розвитку вищої освіти передбачає трансформацію традиційних університетів в університети інноваційного типу. Стратегія їхнього розвитку заснована на концепції вузу як навчально-науково-інноваційного, а діяльність розглядається як найважливіший інноваційний сектор економіки.

Сьогодні ми знаходимося на початковому етапі створення системи інноваційних університетів. <…>

Стратегічною ціллю інноваційного університету, на наш погляд, має стати безпосередня участь у формуванні системи ґенерації та розповсюдження знань. <…>

Стратегічними напрямами діяльності університету інноваційного типу, що визначають його довгостроковий курс, мають стати:

-інтеграція освіти, науки та інноваційної діяльності, формування інноваційної інфраструктури, адекватної новим вимогам;

-пріоритетна підтримка існуючих та формування нових науково-педагогічних шкіл;

-створення та введення в освітню практику нових та якісно вдосконалених освітніх програм;

-побудова стійкої системи стратегічного партнерства університету, держави, промисловості, наукових організацій, бізнесу;

-забезпечення високої якості навчання в рамках сучасних систем управління якістю і т.д. <…>

166 Иншаков О. В. Реализация новых подходов / О. В. Иншаков // Экономика образования. – 2008. – №

1. – С. 35-39.

637

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Університет інноваційного типу це ще й адаптований до потреб зовнішнього середовища науково-освітній комплекс. Такий вуз, з одного боку, готує спеціалістів нового покоління для ринку інтелектуальної праці, а з іншого – сам стає повноправним суб’єктом ринкової економіки. На наш погляд, однією із найважливіших задач у діяльності інноваційного університету є інтеграція та планування наукових досліджень та освітнього процесу на всіх рівнях підготовки (університетський курс, магістратура, аспірантура, докторантура, перепідготовка та підвищення кваліфікації, стажуваня). Із вирішенням подібної задачі сьогодні стикаються всі сучасні європейські університети. В західних інноваційних університетах зазвичай розробляється бізнес-план, який враховує, за рахунок яких ресурсів, у якій послідовності і за рахунок яких конкретних заходів (проектів) мають досягатися цілі розвитку університету. У нас досвід серйозного стратегічного планування своєї діяльності тільки формується. Це пов’язано з тим, що ще не завершеним є процес активного накопичення досвіду та інформації по інноваційних університетах (поки-що з незмінним посиланням на зарубіжні аналоги). Наступним етапом має стати науково-теоретична обробка такої інформації з метою формування обґрунтованих теоретичних пропозицій на адресу законодавця в системі вузівської освіти. <…>

Уявляється, що інноваційні технології у вузі (тобто технології, в основі яких нововведення), не дивлячись на їх правову невизначеність у змістовому плані, – це передусім умова підвищення якості освіти і, як наслідок, можливість для підняття конкурентоспроможності конкретного вузу на ринку освітніх послуг.<…>

Оскільки очевидним є те, що якість професійної освіти можна підвищити шляхом інтеграції освітньої та наукової діяльності, то на першому етапі досягнення цілі має бути поставлена більш проста задача – повернути науку до вищих навчальних закладів. У результаті будуть сформовані інноваційні університети, продумані та введені у вищу освіту інноваційні технології . <…>

638

РОЗДІЛ V. Економіка освіти

ПРОГРАМА ЕКОНОМІЧНИХ РЕФОРМ НА 2010 – 2014 РОКИ ЗА НАПРЯМОМ «РЕФОРМА ОСВІТИ» (2 червня 2010 р.)167

РЕФОРМА СИСТЕМИ ОСВІТИ (витяг)

Проблеми. Ситуація у сфері освіти характеризується такими проблемами:

невідповідність якості освіти сучасним вимогам. Україна не представлена в жодному з основних міжнародних рейтингів найкращих університетів. Близько 20% роботодавців указують на невідповідність кваліфікації працівників займаній посаді. Україна замикає першу сотню країн за використанням у навчальному процесс інформаційно-комунікаційних технологій;

недостатня доступність освіти. У 2009 р. лише 57% дітей відвідували дошкільні заклади. Майже в 50% дитячих садків чисельність дітей перевищує кількість місць. 15,5% учнів у сільській місцевості проживають на відстані понад 3 км від школи. Транспортом

зних забезпечені 91,5% (за програмою «Шкільний автобус» – 67,4%). Доступ до якісної освіти особам з особливими потребами залишається обмеженим. Надмірна кількість пільг при вступі до ВНЗ обмежує доступ до вищої освіти абітурієнтам з високим рівнем знань;

неефективність механізму державного фінансування системи освіти. Незважаючи на збільшення бюджетних видатків на освіту (з 4,2% ВВП у 2000 р. до 7 % ВВП у 2007 р., тоді як у розвинених країнах у середньому – 5% ВВП), ефективність використання цих коштів залишається вкрай низькою. Рівень забезпеченості загальноосвітніх шкіл сучасними засобами навчання (кабінети біології, фізики, хімії) складає 29,3% від потреби. Схожа ситуація у ПТУ й у ВНЗ. Основні статті видатків бюджету спрямовані не на підвищення якості освіти, а на виплати зарплати й комунальні платежі (понад 70% усього фінансування);

наростання диспропорцій між підготовкою фахівців і попитом на них на ринку праці. ВНЗ при формуванні планів набору студентів виходять з міркувань збереження контингенту студентів і викладачів.

167 Програма економічних реформ на 2010 – 2014 роки за напрямом «Реформа освіти», 2 червня 2010

р. [Електронний ресурс]. – 2010. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/content/ker-program.html.

639

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

У 2009 р. 46 тис. випускників ВНЗ і 27 тис. випускників ПТУ перебували на обліку в центрах зайнятості;

відсутність єдиного освітнього простору. Сьогодні ВНЗ перебувають у підпорядкуванні 27 центральних органів виконавчої влади, що суперечить світовій практиці.

Причинами вказаних вище проблем є:

відсутність єдиної системи управління якістю освіти та її моніторингу; відсутність державних норм визначення вартості освітніх послуг у ВНЗ і ПТУ;

неефективність норм бюджетного фінансування дошкільних, загальноосвітніх і позашкільних закладів;

обмеженість автономності й відсутність реальних стимулів для ефективнішого використання бюджетних і залучених коштів у навчальних закладах (зокрема в умовах скорочення контингенту учнів);

наявність унаслідок несприятливої демографічної ситуації великої кількості малокомплектних шкіл у сільській місцевості;

неефективність моніторингу потреб ринку праці, відсутність урахування сучасних потреб роботодавців системою професійнотехнічної та вищої освіти;

неузгодженість дій державних структур при плануванні потреби у фахівцях.

Мета та завдання

Метою реформи системи освіти є підвищення конкурентоспроможності української освіти, інтеграція системи української освіти в єдиний європейський освітній простір.

Для досягнення цієї мети на період реформи поставлено такі завдання:

створити єдиний освітній простір, удосконалити систему управління освітою;

підвищити якість освіти;

забезпечити доступність до якісної освіти, спадкоємність рівнів освіти (дошкільної, початкової, середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої, післядипломної, освіти протягом життя);

підвищити ефективність фінансування освіти.

640

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.