Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Освітологія хрестоматія

.pdf
Скачиваний:
145
Добавлен:
08.02.2016
Размер:
4.02 Mб
Скачать

РОЗДІЛ V. Економіка освіти

економічних реалій і потреб суспільства. У 1998 р. ЮНЕСКО була проведена всесвітня конференція з проблем освіти. <…>

В Європі, США, Японії утверджуються довгострокові тенденції щодо зростання державного впливу на систему освіти і централізація управління освітою, а в Німеччині і Франції, у яких завжди була власна прекрасна освіта, держава домінує в освіті. У США, де панує ідеологія лібералізму, 80% витрат на цілі освіти покриває держава. Так, з урахуванням витрат на підготовку і перепідготовку робочої сили, валові витрати на освіту в США досягають сьогодні астрономічної суми: приблизно 800 млрд. доларів на рік.

Зрозуміло, що спеціалізація збільшує кількість різноманітних професій. І водночас технологічні нововведення зменшують «час життя» будь-якої професії. Економіст Норман Енон – фахівець із проблем робітничої сили – пише, що поява і зникнення професії є, а надалі ще буде, настільки швидкою, що викличе постійну невпевненість людей. Він відзначає, наприклад, що професія інженера авіаліній виникла і почала зникати впродовж усього 15 років. Навіть тоді, коли назва професії залишається старою, зміст праці часто змінюється й трансформується, і люди, які виконують її, також повинні змінюватися.

У системах професійної освіти розвинутих країн суворо дотримуються принципу «прогресуючої спеціалізації», тобто послідовного і глибокого освоєння професії, високо цінують майстраробітника, його досвід та вміння. Для порівняння можна навести такий приклад: тривалість практичного навчання в системі професійнотехнічної освіти в Україні та початкової професійної освіти Росії вдвічі менша, ніж в дуальній системі підготовки робітників ФРГ, де не поспішають змінювати зміст професій, методи їх оволодінням. У відомій своїм розумним консерватизмом Англії кваліфікаційний стандарт на професію кондуктора, який діє сьогодні, був розроблений ще у 1896 році. Навіщо, якщо ця професія, навіть у новій якості, потрібна і сьогодні.

Зрозуміло, що зміни змісту праці не можуть не вплинути на професійні характеристики робітників, на вимоги до їх кваліфікації. При збереженні основних технологічних, економічних та соціальних функцій, професії змінюються і ці зміни, перш за все, пов'язані з

561

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

механізацією, автоматизацією та комп'ютеризацією праці. Нові технології породжують нові професії, іноді поглинаючи старі. Структурна перебудова економіки, поява безробітних, також є одним із факторів міжгалузевого та міжпрофесійного перерозподілу робітників, які викликають необхідність перенавчання цієї категорії населення. Але навіть, якщо робітник повинен змінити професію, процес набуття нової професії має бути якісним, оскільки ринок суворо вимагає від робітників виготовлення конкурентної продукції.

Сьогодні шлях у менеджмент або підприємництво – через оволодіння конкретною професією і подальший перехід до управлінської діяльності, тобто шлях «червоних директорів» неефективний, хоча й надійний. Такий шлях дуже довгий для швидкозмінного світу. Підприємництво і менеджмент – універсальна і самостійна сфера діяльності, що підкоряється своїм універсальним законам. Тому завдання бізнес-освіти полягає у тому, щоб підготувати такого фахівця, який би міг не тільки працювати у будь-якій галузі, але й мав би достатні здібності для того, щоб, за необхідності, зрозуміти специфіку певної професійної діяльності. Оскільки загальне, що властиве будь-якій галузі, – це люди, в їх індивідуальній неповторності, особистісний розвиток фахівця повинен розглядатися як невід 'ємна складова його професійної підготовки. <…>

Прогрес економіки, заснованої на знаннях, не обмежується промислово розвинутими країнами, а зі значною швидкістю поширюється і на держави з економікою перехідного типу.

Як вважає представник Всесвітнього банку Джуліан Швайцер, уряди, що вкладають кошти в освіту і дають своїм громадянам можливість процвітати завдяки росту кваліфікації, будуть мати щедру винагороду від заснованої на знаннях глобальної економіки. Джуліан Швайцер відзначає, що висока швидкість розвитку глобальної економіки вимагає від урядів усіх країн постійного сприяння відновленню освітніх систем, щоб вони залишалися сучасними для дітей і молодих людей, яким треба буде працювати на ринку високих технологій, який буде заохочувати їх до самостійного мислення і відкритості у сприйманні нових ідей. Але не можна забувати й про те, що в новій глобальній економіці, заснованій на знаннях, країни з перехідною економікою продовжують зіштовхуватися з відсутністю

562

РОЗДІЛ V. Економіка освіти

адекватних розв'язків деяких проблем, які вже давно існують в галузі освіти. До їх числа відносять сьогодні забезпечення збалансованих і стійких засобів охоплення населення професійною освітою, нерівність у доступі до освіти й у результатах навчання, проблеми якості і відповідності освіти потребам сучасної економіки, а також відсутність гнучкості в структурах і методах управління освітою.

На думку Всесвітнього банку, вища освіта має велике значення для розвитку інноваційної системи освіти країни і розвитку людських ресурсів. Можна навести три основні аргументи на користь необхідності постійної державної підтримки вищої школи: наявність зовнішніх ефектів (це інноваційні технології і науково-технічні досягнення, що забезпечують підвищення продуктивності в масштабах суспільства); рівність у доступі до освіти; функція вищої школи як опори базової і середньої освіти.

Виходячи з досвіду індустріальних країн, які вважають, що внески в освіту забезпечують економічний прогрес і соціальну єдність країни, можна сказати, що загальний рівень інвестицій в освітню сферу повинен складати від 4 до 6% валового внутрішнього продукту. При цьому витрати на вищу школу, як правило, складають 15 – 20% усіх державних витрат на освіту. Оскільки у сучасному світі знання і їх використання є головним чинником соціально-економічного прогресу, держава повинна взяти на себе нову роль створення сприятливих умов і необхідних стимулів для одержання освіти. Саме уряд повинен відповідати за функціонування стимулюючого середовища, яке б підштовхувало навчальні заклади до більш широкого використання інновацій і більш чутливої реакції на потреби глобальної конкурентної економіки, на зміни вимог ринків праці, яким необхідний інтелектуальний людський капітал. Інакше в умовах гострої конкуренції у світовій економіці державі і суспільству погрожує небезпека маргиналізації. <…>

Практика розвинутих країн показує, що наука й освіта виступають головними структурними чинниками сучасної економіки.

<…>

563

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Гапонюк П. Н.

ФУНКЦІОНУВАННЯ І РОЗВИТОК ОСВІТИ ЯК СОЦІАЛЬНОЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ151

<…> Сьогодні в усьому світі освіта як соціальний інститут переживає суттєву трансформацію. Це викликано низкою факторів:

прискоренням науково-технічного прогресу;

глобалізацією індустрії освіти;

зростаючою відкритістю соціальних систем більшості індустріальних країн;

посиленням гуманістичної компоненти в системі освіти;

експансією інформаційних технологій у всій сфері суспільного життя. <…>

Система освіти в цілому повинна відповідати ряду критеріїв, у числі яких:

1)ступінь задоволення потреб в отриманні чи підвищенні рівня освіти, що показує, у якій мірі запити конкретних громадян можуть бути задоволені системою освіти;

2)суспільне значення, що визначає ступінь задоволення системою освіти потреб не тільки окремих громадян, але і суспільства

вцілому в межах діючого переліку освітніх послуг, що надаються;

3)державна доцільність, що оцінюється повнотою охоплення системою освіти сукупності задач, які необхідно вирішити державі і до числа яких, перш за все, належать охорона, охорона суспільного порядку, охорона здоров’я, виховання і навчання громадян;

4)економічність, яку розуміють як доцільність та обґрунтованість витрат засобів та часу на отримання освіти певного рівня окремими громадянами та суспільством у цілому;

5)визнання отриманої освіти <…> що дозволяє оцінити ступінь відповідності рівня професійний знань, умінь та навичок випускників освітніх закладів нормам, визнаним у місцях їх професійної діяльності;

6)якість освіти, що характеризує рівень підготовки випускників освітніх закладів до вирішення сукупності задач, що виникають під час

151 Гапонюк П. Н. Функционирование и развитие образования как социально-экономической системы / П. Н. Гапонюк // Педагогіка. – 2011. – № 7. – 120 с. – С. 27 – 34.

564

РОЗДІЛ V. Економіка освіти

їхньої професійної діяльності, і є формально визначеною Державним освітнім стандартом;

7)доступність освіти, що показує, якою мірою конституційна норма реалізується у житті реальних людей, які мають індивідуальні здібності та запити, рівні доходів, різні місця проживання та інші життєві обставини;

8)результативність освіти, що оцінює можливості освітніх закладів у процесі навчання забезпечити конкретних людей, які володіють рівнем початкової підготовки, який регламентується саме тими знаннями, уміннями та навичками, які їм необхідні.

Освіта – це основний соціокультурний механізм, який суспільство використовує для цілеспрямованого впливу на хід свого розвитку. Освіта є важливим інформаційним каналом, який забезпечує зв'язок поколінь, соціальну спадщину, відбір і передачу знань, умінь та навичок і здійснюється в межах конкретних соціальних спільнот та груп, поколінь, народів.

Соціокультурна визначеність освіти дозволяє прослідкувати характер її взаємодії з іншими сферами суспільного життя. Ці взаємодії визначаються наступними закономірностями:

по-перше, зумовленістю освіти станом суспільних відношень, економіки, політики, науки, сфери побуту, дозвілля і т.д.;

по-друге, відносно самостійною внутрішньою соціокультурною організацією сфери освіти;

по-третє, репродукцією наявних форм діяльності, засвоєнням та переробкою провідних досягнень культури, створенням принципово нового потенціалу суб’єкта, вдосконаленням досягнутого рівня культури;

по-четверте, визначальним впливом освіти на суспільний прогрес. <…>

Внутрішні проблеми сучасної освіти – це протиріччя між його цільовими установками, з одного боку, і конкретними результатами освітньої діяльності, з другого. Зовнішні проблеми – загальні протиріччя у розвитку суспільства. Це потребує від системи освіти на кожному етапі суспільного розвитку бути відносно незалежною від випадкових коливань зовнішнього середовища і одночасно бути адаптивною до його соціально-економічних змін.

565

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Для сучасної системи освіти найбільш важливим є дві основні задачі:

стабілізація суспільства у межах соціокультурного відтворення поколінь шляхом реалізації направленої соціалізації, формування у суб’єктів механізмів засвоєння соціокультурних цінностей на основі формування навичок і професійних умінь;

розвиток суспільства через цілісний розвиток суб’єкта, здатного самостійно засвоювати і перетворювати соціокультурні форми і цінності, підвищення здатності адаптуватися до змін на основі системного знання, розвиток творчого мислення та навичок діяльності

унестандартних ситуаціях із високим рівнем невизначеності. <…> Система освіти, орієнтована виключно на відтворення і підтримку

стабільності, реалізується як пристосування індивіда до зовнішнього середовища. Саме це породжує консервативну систему освіти, де формується людина, адаптована до життя у конкретних суспільних умовах, при відсутній мотивації до саморозвитку. Відтворююча система освіти забезпечує передачу інформаційно-культурного багажу, не забезпечуючи тих, хто навчається, навичками його цілісного практичного використання. Ціннісні орієнтації, що передаються подібною освітньою системою, у силу інерційності освіти запізнюються, є відірваними від реальності. Багатство культури, що передається репродуктивною освітньою системою і підтримує стабільність та рівень освіченості суспільства, носить швидше ідеально-нормативний, статичний та неактуальний характер.

Репродуктивна освіта не може досить довго підтримувати статичний стан суспільства. Навіть в умовах жорсткого зовнішнього контролю внутрішні зміни поступово накопичуються і, нарешті, проривають межі, що склалися. Це вимагає розвиток та трансформації освітніх форм.

При цьому повинна змінюватися і сама цільова установка «системи освіти» – від репродуктивної до креативної:

від трансляції минулого досвіду попередніх поколінь до забезпечення знання, що безперервно створюється, використовується та оновлюється;

566

РОЗДІЛ V. Економіка освіти

від задоволення потреб у результаті отримання освіти до неперервної освіти як частини життєдіяльності людини, що визначає формування потреб;

від відтворення і розвитку освітнього потенціалу окремих соціальних та економічних груп на фоні певного рівня освіченості суспільства до накопичення людського капіталу суспільства в цілому.

Людська діяльність настільки складна, що для існування будьякого її виду необхідно відповідне знання і попереднє навчання. Освіта не тільки реалізує передачу знань та навичок діяльності, але і створює умови для подальшого розвитку, формуючи творчий потенціал суспільства.

Каленюк І.С.

ОСВІТА В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ152

Освіта як товар і як суспільне благо

Економічний аналіз освіти як суспільного феномена передбачає необхідність з'ясування того, що ж продукується галуззю освіти та які властивості цих результатів. Особливості самого продукту діяльності завжди, як у зародку, несуть у собі й особливості способу їх виробництва. Зокрема, К. Маркс розпочинає аналіз капіталістичного способу виробництва з маленької клітинки – товару, властивості якого визначають весь механізм товарного виробництва та його суперечності.

Результатом освітньої діяльності є не конкретні матеріальні, а специфічні економічні блага, що отримали назву «освітні послуги». Виходячи з перерахованих вище функцій освіти, можна визначити, що освітні послуги або продукт освітньої діяльності, являють собою здійснення різноманітної (педагогічної, виховної, наукової, організаційно-управлінської) діяльності працівниками сфери освіти для задоволення освітніх потреб окремих людей та всього суспільства. Результатом процесу навчання, таким чином, стає розвиток людини як особистості і як професійного працівника.

152 Каленюк І. С. Економіка освіти: навч. посіб. / І.С. Каленюк. – К.: Знання України, 2005. – 316 с. – С.

83 – 89.

567

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Відомо, що в умовах ринкового господарства результатом економічної діяльності взагалі є товар – продукт праці, призначений для обміну. Виробництво і постачання освітніх послуг має товарний характер дуже обмеженою мірою, тільки тоді, коли освіта здобувається повністю на платній основі. За своїм характером освітнім послугам більше підходить термін ‖благо‖. Благо не обов’язково є результатом праці людини (наприклад, навколишнє середовище), але має велике значення для життєдіяльності окремої людини і суспільства в цілому. З приводу постачання благ в суспільстві починають виникати соціальноекономічні відносини. Таким чином, виробництво і постачання освітніх послуг може здійснюватися в товарній та нетоварній формах:

1)процес формування соціально свідомих громадян та кваліфікованих працівників для потреб сучасного виробництва передбачає необхідність існування такої системи освіти, яка б певною мірою була доступна всьому населенню. В цьому аспекті освіта виступає як суспільне благо і передбачає переважно нетоварні або обмежено товарні форми реалізації;

2)виробництво освітньої продукції як прибуткова сфера комерційної діяльності або сфера виробництва додаткової вартості передбачає товарний характер реалізації.

Розглянемо коротко, в чому саме полягає відмінність між двома сферами, що таке суспільні блага і особливість освіти як суспільного блага.

Взагалі виділяється три види благ: приватні блага, змішані та суспільні. Переважна більшість благ є приватними – це власне і є товари, вони розподіляються на індивідуальній основі. Споживання їх однією особою приводить до зменшення споживання їх іншими людьми. Споживання приватного товару виключає споживання його іншою особою, і вигоди від цього споживання достаються лише цій людині. Для розподілу цих благ найбільше підходить ціновий механізм, який пов’язує виробників приватних благ (обсяги виробництва, асортимент продукції, якість тощо) і споживачів (їхні смаки, уподобання, платоспроможний попит).

Суспільні блага задовольняють суспільні потреби всього суспільства, вони споживаються всіма членами суспільства приблизно порівно, їх споживання неможливо обмежити, – це може бути небажано з точки зору ефективної пропозиції цих благ. Розглянуті

568

РОЗДІЛ V. Економіка освіти

вище особливості суспільних благ можуть бути названі як

несуперництво в споживанні та невиключеність. <…>

Споживачі не конкурують за доступ до споживання, тому що збільшення кількості споживачів не впливає на якість блага, що отримує кожен окремий споживач. Невиключеність означає, що виробник цього блага не може виключити з його споживання одного або частину споживачів, він не має реального вибору: надавати це благо тим, хто платить, чи всім бажаючим. Постачальник суспільного блага не може відокремити свої взаємовідносини з кожним з споживачів окремо. До таких благ відноситься національна оборона, безпека, пожежна служба та інші. <…>

Змішані блага мають ознаки і приватних, і суспільних. Це пов’язане з тим, що властивості суспільних благ можуть проявлятися з різною інтенсивністю. <…>

Освіта, за своїм характером, має ознаки змішаного блага. З одного боку, освіта належить до тих благ, витрати на постачання яких достатньо великі. Виробництво таких благ як приватних знижує їх загальний обсяг та ефективність розподілу цих благ серед споживачів. Саме тому освіта належить відноситься до тих благ, які переважно постачаються суспільством. З іншого боку, попит громадян на освіту, як правило, значно перевищує можливості освітньої системи. Попит може бути більшим в загальному обсязі – кількість бажаючих вступити у вищі навчальні заклади набагато вища, ніж можуть прийняти всі вузи. Також попит може бути значною мірою диверсифікований і тому не співпадати з пропозицією – батьки можуть бажати якіснішого та широкого освічення для своїх дітей. У таких випадках можливе надання освіти як приватного блага, за допомогою цін. Існування приватних навчальних закладів є реальністю в більшості країн світу, хоча кількість їх значною мірою варіює.

Крім того, освіта, за своїм характером, є особливим благом, має особливі переваги. Освіта продукує значні позитивні екстерналії для всього суспільства і для кожного громадянина, що зумовлює необхідність її суспільного фінансування. Саме тому визначення міри та співвідношення державних і приватних форм фінансування повинно відбуватися не тільки виходячи з позиції економічної доцільності та прибутковості, а керуватися політичними та соціальними цілями. <…>

569

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Галузь освіти, яка продукує освітні послуги, як будь-яка інша галузь діяльності, теоретично також задіює категорію вартості. Однак специфіка цієї галузі зумовлює деякі труднощі при визначенні вартості освітньої продукції, внутрішньо властиві самій природі освітньої діяльності. Перша складність полягає в тому, як визначати (і кількісно, і якісно) обсяг виробленої продукції (наданих послуг) у цій галузі, до того ж обчислення вартості має різні значення для виробників і споживачів освітніх послуг. І головна складність випливає з того факту, що освіта має характер суспільного блага.

Оскільки освіта може розглядатися у вузькому і в широкому змісті, то результативні показники у галузі освіти можуть визначатися як її внутрішніми цілями, так і такими глобальними цілями, як збереження і поширення суми людських знань, становлення і розвиток цивілізації і т. ін. У першому випадку обсяг виробництва вимірюється головним чином кількісними показниками: чисельністю учнів та випускників, кількістю шкіл, учителів тощо. У другому – обсягом успіхів чи наукових досягнень. Два різних визначення передбачають і два різних підходи до виміру кількості освіти, виробленою системою.

Також при обчисленні вартості слід чітко визначатися – мова іде про вартість виробника чи вартість споживача освіти. Виробниками освіти можуть бути: навчальні заклади (державні і приватні), вчителі, органи управління освітою, сім'ї та будь-які неформальні навчальні заклади. Споживачі – учні та студенти, а також сім'ї, які, по суті, є «покупцями» освіти для своїх дітей. Таким чином виділяється: а) вартість для закладів, що виробляють освіту; б) вартість для споживачів освіти, і особливо – для сімей. <…>

Ринок освітніх послуг

Категорія «ринок», за визначенням, уособлює собою сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу товарів. Якщо освітні послуги, за своїм характером, мають ознаки суспільного блага, то чи правомірно говорити про існування ринку освітніх послуг? Безумовно, так. Разом із тим, механізм ринкових відносин у цій сфері має свою специфіку Отже, ринок освітніх послуг – це система економічних відносин з приводу купівлі – продажу освітніх послуг. Для цього ринку також характерним є наявність трьох елементів: покупців, продавців та товару. Товар, в якості якого виступають освітні послуги, завжди має такі властивості, як вартість та споживна вартість.

570

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.