Хрестоматія з філософії освіти
.pdfзаслуговують вивчення й аналіз стандартів освіти, які не повинні бути раз і назавжди даними. Потрібно враховувати стрімку динаміку процесів зростання знань, які мають бути надбанням сьогоднішнього і завтрашнього учня — суб’єкта навчання, зокрема і того, що вчиться у вищій школі. <…>
Розроблення філософських основ освіти — поле спільної аналітичної роботи філософів і науковців різних галузей знання. Така робота включає не лише осмислення онтологічних категоріальних структур організації та розвитку освіти загалом і педагогіки зокрема. Це важливий, але тільки перший аспект проблеми філософської рефлексії освітнього процесу. Другий аспект пов’язаний з аналізом гносеологічної і методологічної тематики. Він передбачає з’ясування нових розумінь пізнавальних норм та ідеалів. Вони необхідні для опанування освіти як складної системи.
Закономірно постає питання про наявність у «філософії освіти» свого особливого предмета, а відповідно, і способу філософської рефлексії, спеціального категоріального апарату, щоб претендувати на особливе місце в системі філософського знання подібно до класичних розділів і дисциплін: онтології, гносеології, логіки, етики, філософської антропології, герменевтики, соціальної філософії тощо. Найімовірніше, вона є окремою, дотичною сферою, яка може утворюватися в рамках соціальної сфери на тих самих підставах, що й «філософія економіки», «філософія техніки», «філософія культури» тощо. Разом з тим досить багато проблем філософії освіти межують з гносеологією, аксіологією, етикою, естетикою, антропологією тощо, тому її проблемне поле досить складне.
Виникнення філософії освіти є закономірним результатом розвитку самої освіти, особливо з огляду на її перехід у людиноцентристський вимір, зміною ситуації буття і становлення нового типу людини в сучасному світі Постмодерну. <…>
Контекст філософії освіти має враховувати, що освіта людини є творенням не тільки книжної, а й повсякденної культури, і в кожному суспільстві діють немовби два рівні або способи передання соціокультурного досвіду. Перший — через спеціально організовану освітню систему, котра в професійно підготовленій і соціально організованій системі концентровано визначає і відображає ієрархії цінностей певного суспільства і систему знань, необхідних для виконання соціально значимих функцій за допомогою мови науки й мистецтва. <…>
471
Розділ ІX. ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ В УКРАЇНІ: СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
Інший шлях «освіти людини» утворюється стихійно в її повсякденному житті, фіксується і передається через систему традицій, звичаїв, обрядових дій або через мову, засвоюючись через спілкування. У цій сфері транслюються повсякденні форми культури, відтворюються архетипи, накопичується житейський досвід, повідомляється досить складна система способів пізнання поведінки, оцінки і звичок поведінки. Тут формуються здоровий глузд і повсякденні форми розсудкової діяльності. Засвоєний як «первинна інформація» розсудок утворює достатньо міцні системи переваг і прагнень, здатні коригувати весь моральний процес освіти людини. <…>
Буття людини, як і вона сама, суперечливе, тому поєднує і смислову визначеність, й аморфність, і ці крайнощі можуть однобічно домінувати в різних ситуаціях і культурних «полях». А це потребує залучення концептуальних смислів філософії екзистенціалізму, герменевтики, персоналізму тощо.
Разом з тим філософія освіти, з огляду на особливості сучасного глобального світу, повинна орієнтувати освіту все-таки на раціональні смисли, вчити людину перспективам раціонального пізнання й оцінкам ситуації, вмінню дисциплінувати на розумній основі емоції, розумом спрямовувати вольові дії. Це важливо для виведення людини за рамки програми, репресивності, зумовлених особливостей прагматичного життя.
Необхідно враховувати, що за проблемою «раціональних смислів» стоїть не лише «інтелектуальна гра», а й ідея раціональності, яка є базовим концептом соціально-філософських рефлексій у західній філософії. На її основі зростає ідея раціонального суспільства або соціальної раціональності. Раціональне суспільство — це організація суспільного життя відповідно до вимог розуму. Тобто суспільство розуміється як реальність, що утворюється істотами, визначальною якістю яких є розум, і має на меті розв’язання завдань, осягнутих розумом (не тільки людським, а й Божим), що передбачає цілераціональні дії людей. Раціональність — не завжди стан суспільного життя. Але вона — його визначальна інтенція, що спрямовує існування і розвиток суспільного організму. <…>
У контексті сучасних філософсько-освітніх рефлексій потрібно виходити з того, що нова, постнекласична раціональність утверджує себе в просторі людських цінностей, в якому тільки й можливе самокритичне, але повноцінне розкриття інтелектуальної самодостатності людини. Сьогодні це має особливе значення для вироблення стратегій сучасної освіти, в якій наукова раціональність
472
є важливим аспектом, оскільки визначає її зміст. <…> Через систему освіти раціональність формує особливі стани людської свідомості — світоглядні образи, які спираються на досягнення науки (наукова картина світу), і логіку міркування, зорієнтовану на доказ
іобґрунтування знань. Зрозуміло, наскільки важливий принцип раціональності для педагогічного процесу, в якому потрібні чіткість, логічна експлікація текстів, їх виразність.
Зауважимо, що тенденція розвитку раціонально осмислених
іорганізованих освітніх і виховних систем має все ж орієнтуватися на моделі високої культури, яка перебуває в жорсткому протистоянні з декультурацією і зразками масової культури. Раціональний підхід повинен враховувати, що освіта і життя здійснюються немовби в різних площинах, містячи протилежні тенденції. Всі названі моменти є проблемами, розв’язання яких належить до компетенції філософії освіти.
Трансформація сучасної освіти, таким чином, передбачає визначення цільових, змістових і ціннісних контекстів освіти всіх рівнів. Трансформація — це переломні етапи еволюційного розвитку системи. Це своєрідні точки біфуркації, в яких суперечливість проблем досягає гостроти, яка за всієї багатоваріативності потребує вирішення. Причому спрямованого на основи системи і перехід її на досконаліший рівень, адекватний соціокультурним викликам часу. Філософія освіти дає змогу усвідомити запити часу та правильно визначити шляхи і засоби подальшого розвитку. Зокрема, таким запитом є синергетика в її залученні до освітнього процесу.
Олег Базалук
ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ: ЇЇ РОЛЬ ТА МІСЦЕ В СИСТЕМІ ФІЛОСОФСЬКОГО ЗНАННЯ 123
Необхідність розвитку дисципліни «Філософія освіти» і введення її в курс вищих навчальних закладів зумовлена низкою причин.
По-перше, необхідністю осмислення кризового положення системи освіти у зв’язку з переходом суспільства від однієї стадії
123 Базалук О.А. Философия образования / О.А. Базалук // Философия образования в свете новой космологической концепции : учеб. — К. : Кондор, 2010. — 458 с. — С. 8–25.
473
Розділ ІX. ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ В УКРАЇНІ: СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
розвитку до іншої, що передбачає нову класифікацію та відбір предметного змісту знань, які забезпечують інформаційний арсенал особистості, що вдосконалюється, і ціннісно-смислові основи її діяльності .
По-друге, актуальністю нових загальнолюдських цінностей, що вимагають формування нового типу особистості, не зацикленої на внутрішньо планетарній діяльності, а такої, що мислить масштабними категоріями, що охоплюють найближчий космос.
По-третє, <…> філософія освіти покликана не тільки глибоко досліджувати як глобальні загальнолюдські проблеми, так й індивідуальні інтереси людей, але і знаходити гармонію взаємовідносин між ними.
По-четверте, потребою створення додаткових спеціально організованих систем передачі культурного досвіду в умовах постійного вдосконалення загальнонаціональної системи виховання. <…> Однією із задач філософії освіти є поєднання раціонального та ірраціонального задля досягнення конкретних цілей з формування образу людини майбутнього.
По-п’яте, філософія освіти направляє і коректує еволюцію процесу освіти, використовуючи найбільш сучасні дослідження з інших наукових дисциплін, що напряму не пов’язані з педагогічною діяльністю. <…>
У словосполучення «філософія освіти» вкладається різний зміст. Одні дослідники віддають перевагу філософії та філософствують про освіту, інші вважають пріоритетною педагогіку, тому говорять в основному про процес виховання та навчання, лише інколи використовуючи масштабні філософські узагальнення, треті намагаються «охопити неохопне», об’єднуючи філософську та педагогічну проблематику. <…> І не можна сказати, що хтось з них неправий. Це — творчість. Філософія освіти — це гуманітарна дисципліна, яка далека від жорстких вимог природничо-наукових дисциплін. <…>
Філософія освіти розвивається в межах соціальної філософії, організовуючи комплексне та міждисциплінарне вивчення системи освіти. Як наукова дисципліна філософія освіти об’єднує «зовнішні» щодо системи освіти соціальні науки з «внутрішніми» — педагогікою. <…> Філософія привносить у педагогіку те, що в ній відсутнє, — масштабне бачення соціальних трансформацій і домінуючих на даній історичній сходинці світоглядних концепцій. <…> Філософія освіти, висуваючи загальні, систематичні і фундаментальні задачі, об’єднує різні педагогічні напрями та привносить
474
впроцес освіти цілісність і гармонійність. Якщо педагогіка <…> реалізує цілі та задачі освіти, то філософія освіти встановлює сутність самої системи освіти як соціального інституту, його зміст і взаємодію з іншими соціальними інституціями суспільства, а також місце
всистемі освіти процесу виховання. <…>
Філософія як наука про смисл людського буття, як вчення про загальні закони існування світу, життя і розуму має можливість через філософію освіти розглянути смисл і загальні закономірності становлення та розвитку системи освіти, проаналізувати функції цих систем у суспільстві. У свою чергу педагогіка як наука про навчання та виховання людини через філософію освіти здатна залучити сучасні концепції світобудови, що розкривають місце
ізначення людини в матеріальному світі та в масштабах землі, а також іншу масштабну аналітику, яка, як правило, закладається в основу внутрішнього світу підростаючого покоління. <…>
Варто пам’ятати, що освіта (як і наука) у будь-якому суспільстві виконує дві основні функції: когнітивну (пізнавально-практичну)
ісоціальну. <…> Тому одне із завдань, яке стоїть перед філософією освіти як науковою дисципліною, полягає в тому, щоб об’єднати соціальні функції державних систем освіти, надати цілісність і направленість цивілізації, при цьому зберігаючи самобутність культури народів, які населяють нашу планету.
Крім того, філософія освіти відповідає на питання: яких орієнтирів в ході процесу освіти людина хоче досягнути — матеріальних чи духовних, навіщо потрібен цей процес і чи потрібен він взагалі? <…>
Сергій Клепко
ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ 124
Сучасні дослідження, що додаються авторами або читачами до галузі філософії освіти, є взаємоперетином філософії та освіти як людських практик і соціально-культурних інституцій.
В англомовній літературі з філософії освіти відправною точкою досліджень є широка педагогічна практика, її напрацювання на великому масиві даних, опис отриманих результатів, орієнтація
124 Клепко С.Ф. Філософія освіти в європейському контексті / С.Ф. Клепко. — Полтава : ПОІППО, 2006. — 328 с. — С. 13–15.
475
Розділ ІX. ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ В УКРАЇНІ: СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
на прогноз. Основний підхід — опис «за фактами», аналіз того, «що є», а не того, що «хотілося б, щоб було». Тому філософія освіти в енциклопедії Brіtannіca визначається як така галузь вивчення, дослідження і практичного застосування, у якій філософські методи застосовуються до вивчення проблем, тем і сутності освіти. <…>
Виділення філософії освіти в окрему галузь філософського знання (або як складової едукології — науки про освіту) констатується широким спектром концепцій. Розробка філософсько-освітньої проблематики і узагальнююче її вивчення як особливої гуманітарної науки ведеться у різних вимірах. Основними серед них є публікаційний, еталонний, наукознавчий, проектувальний, діяльнісний, педагогічний, соціосистемний виміри. <…>
Вказуються такі панівні виміри філософії освіти.
1. Філософія освіти як сфера філософського знання, що викорис товує загальнофілософські підходи та ідеї для аналізу ролі і основних закономірностей розвитку освіти (Гегель, Дж. Дьюї, К. Ясперс,
М.Гайдеггер,І.Ільїн,М.Бердяєв,Е.Ільєнков,М.Моїсєєв,Н.Алєксєєв,
С.Гессен, В. Біблер, П. Щедровицький, С. Курганов та ін.).
2. Філософський аналіз освіти як матриці відтворювання суспільства — соціальності, соціальної структури, систем соціальної взаємодії, соціально успадкованих кодів поведінки тощо (П. Сорокін, В. Зінченко, В. Платонов, О. Долженко).
3. Філософія освіти як філософська метафізика — ширша галузь філософського знання у порівнянні з соціальною філософією і філософською антропологією (С. Смірнов).
4. Позитивістське розуміння філософії освіти як прикладного знання, як рефлексивного поля теоретичної педагогіки, метатеорії у структурі педагогічного знання, його критично-методологічного рівня (Р. Лохнер, В. Брезінка, І. Шеффлер, І. Херст, Р. Пітерс, А. Елліс, Дж. Неллер, В. Розін, В. Краєвський, Г. Філонов, Б. Вульфсон, В. Кумарін).
Така варіативність вимірів філософії освіти лише підтверджує тезу К. Поппера про конвенціональний характер визначення філософії. <…>
Узагальнюючи можливі виміри, висувається гіпотеза про наявність конструктивних аспектів кожного з них і про доцільність їх використання для комплексної характеристики філософії освіти як особливої галузі сучасної гуманітарної науки.
Але в ситуації змінності вимірів філософії освіти доцільно не звужувати її царину спробами дисциплінарної ідентифікації,
476
авикористати ідею Я. Коменського, яку підтримав Ж. Піаже, щодо розбудови філософії освіти як центру філософії взагалі, що фактично й розпочато на ХХ Всесвітньому філософському конгресі.
Справа в тому, що <…> філософія освіти є останнім шансом філософії взагалі, яка в усіх інших своїх сферах залишається дискусією заради дискусії. Освіта справедливо розглядається як фундаментальне підґрунтя історичного поступу філософії, а виникнення філософської думки, її високі злети в античні, середньовічні, нові і новітні часи тісно пов’язуються з освітою, як свідчать книги, що досліджують історію філософії у зв’язку з освітою. <…>
Однак тема освіти <…> у проблематиці російської філософії (як радянської, так і дореволюційної) фактично відсутня як така (за окремими рідкісними винятками). Ця ситуація особливо помітна, якщо порівнювати її з німецькою чи англо-американською філософією. Так, практично кожний німецький мислитель торкався проблеми освіти, деякі з них ініціювали цілі напрямки в педагогіці (наприклад, Фрідріх Едуард Бенеке чи Вільгельм Дільтей),
аосмислення педагогічної спадщини в цілому є традиційною темою не тільки педагогів, але й філософів. <…>
Присвячені освітній проблематиці роботи Вільгельма фон Гумбольдта, Шлейєрмахера, Шеллінга не перекладено ні українською, ні російською мовою. І очевидно, що якщо спадщина в цій галузі не освоюється (нехай навіть головним чином з метою запобігання помилок), навряд чи можна чекати глибокого розуміння філософських аспектів освіти.
Наслідком цих обставин є слабкий вплив філософської думки на процес обговорення проблем модифікації освіти в Україні в цілому і брак у публічному просторі загальних (філософських) точок зору, що дозволяють говорити про стратегічні цілі та завдання освіти. У той же час цей простір перевантажений низкою окремих дисциплінарних та інституціональних позицій, кожна з яких претендує на особливу роль і значимість.
ФілософіяосвітиXXIст.постаєзасобомінтеграціїнауки,політики щодо науки і управління знаннями у сучасному його інтегруючому баченні мікро- і макроперспектив процесів творення, виробництва, трансферу, трансформації та використання знання. В організаціях, у тому числі навчальних, управління знанням є управлінням інтелектуальним капіталом як формою капіталу, подібного до матеріального або фінансового, яким управляє організація задля досягнення своєї мети. Управління знаннями в суспільстві здійснюється через
477
Розділ ІX. ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ В УКРАЇНІ: СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
процедури збільшення ролі використання інформаційних мереж
ітехнологій, формування нових ролей і відношень між дослідниками і практиками, створення нових форм професійного розвитку та освіти, об’єднання інтелектуального й соціального капіталу, проектування відповідної інфраструктури.
Трансформація філософії освіти у філософію управління знаннями є її новим виміром, інструментом створення теоретичного
іпрагматичного клімату для перетворення суспільства в суспільство знання, що відображає реальність і відповідає викликам XXI ст.
Михайло Романенко
ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ: ДОСЯГНЕННЯ ТА ПРОБЛЕМИ 125
Існує кілька підходів до інтерпретації генезису філософії освіти. Передусім це погляд, згідно з яким філософія освіти зародилася ще в античні часи як складова філософії загалом. Філософія освіти має свій початок у давньогрецьких філософських школах, де вона стає вченням про методи, засоби, прийоми навчання мудрості. Прихильники цього погляду досліджують філософію освіти в істо- рико-філософському плані як аналіз поглядів на освіту практично
всіх великих філософів минулого — починаючи від Сократа.
Ще один підхід ґрунтується на тому, що філософія освіти як самостійна ділянка філософського знання починається від філософських досліджень Дж. Локка. Він як автор ідеї громадянського суспільства одним із перших аргументував необхідність інституалізованої масової освіти. Адже правова держава, яка визнає як природні, так і громадянські права має забезпечити, з одного боку, їхнє дотримання, а з іншого — просвітити своїх громадян.
Можливо найбільш поширений підхід, не заперечуючи ролі західноєвропейського філософського дискурсу для конституювання філософії освіти (позаяк він започаткував постійне звернення до проблем освіти, звертається не лише до філософських ідей, а й до соціальноетичних практик), віддає перевагу американському філософському
125 РоманенкоМ.І. Філософія освіти:досягненнятапроблеми/ М.І.Романенко// Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах «Грані». — 2013. — № 5 (97). — С. 48–52.
478
дискурсу, бо поєднання їх відбулося на американському ґрунті, де філософія освіти сприяла становленню масової егалітарної освіти кожногоамериканцяназасадахдемократизмуйраціоналізму.Уцьому зв’язку прихильники даної точки зору вважають, що філософія освіти як самостійна галузь філософського знання постає на початку XX ст. завдяки Дж. Дьюї (також часто Д’юї. — Прим. ред.). Він поставив освіту в центр філософських досліджень. Західноєвропейський імператив «освіта для демократії» він доповнив імперативом «демократія в освіті». У своїй фундаментальній праці «Демократія і освіта» автор обґрунтував необхідність утвердження ідей демократії в освітніх інституціях в умовах промислової модернізації. На початку XX ст. Дж. Дьюї так визначив мету сучасної демократичної освіти: домогтися, щоб суспільна корисність (набуття досвіду) й особиста культура (розумове збагачення) органічно поєднувалися в освіченій людині, аби вона змогла успішно адаптуватися. <…>
Практично всі автори вважають, що кінець XX ст. став періодом ренесансу філософії освіти. На рубежі тисячоліть філософія освіти переживає етап бурхливого розвитку, який зумовлений, з одного боку, глобально-інтегративними процесами в усіх сферах життя, а з іншого — здобутками комп’ютерно-мережевої революції. Завдяки технологічним новаціям утверджується глобальне інформаційне суспільство, основним ресурсом якого є знання. З’ясувалося, що «суспільство знань» може бути успішним лише за умови ефективної та якісної освіти громадян. Саме тому освіта набула пріоритетного статусу в суспільному поступі, а XXI ст. було проголошене ЮНЕСКО століттям освіти.
Зрозуміло, що система освіти, яка забезпечувала функціо нування індустріального суспільства, не відповідає запитам інформаційного. Воно потребує якісно іншої освіти. Тож цілком слушним є запитання, яке рефреном звучить у монографічних і періодичних публікаціях: якою має бути освіта XXI ст.? Не менш актуальним у контексті глобалізаційних тенденцій є запитання: яка освіта потрібна Україні? А звідси потреба у філософському дискурсі розвитку сучасної освіти. <…>
У даний час досить виразно окреслилися три основні підходи до визначення статусу філософії освіти.
Перший з них пов’язаний з припущенням про те, що філософія освіти, як і багато інших галузей приватно-філософського знання, є специфічною прикладною філософією. При такому підході вважається, що цілком достатньо використовувати (докласти)
479
Розділ ІX. ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ В УКРАЇНІ: СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
загальні філософські положення для обґрунтування статусу освіти і закономірностей його розвитку як у найбільш загальному вигляді, так і стосовно до ціннісно-цільових системних, процесу альних і результативних аспектів багатопланової освітньої діяльності.
Власне кажучи, саме такий, занадто обліплений і досить формальний, з нашої точки зору, підхід використовується для характеристики статусу філософії освіти в багатьох країнах світу, зокрема у США, а багатотомні видання, присвячені цій галузі знань, і навіть підручники з цілком конкретних питань освіти, рясніють нескінченними зіставленнями найрізноманітніших філософських шкіл і течій та спробами проілюструвати плідність прямого застосування програми загальнофілософських знань до вирішення специфічних освітніх проблем. В результаті філософія освіти або трактується в гранично «розмитому» вигляді з апеляцією, головним чином, до загальних філософських доктрин, або «перетинається» з педагогікою (методологією педагогіки), зазіхаючи на її самобутність і самодостатність…
Другий підхід побудований на обґрунтуванні необхідності вирішувати всі складні питання філософського характеру в рамках методології педагогіки або загальної педагогіки. За філософією освіти заперечується статус самостійної галузі знань. На сьогодні цей підхід практично зжитий, оскільки зрозуміло, що від вирішення, здавалося б, суто наукових, на перший погляд абстрактних проблем безпосередньо залежать стан і перспективи розвитку практики освіти, маючи на увазі не тільки повсякденну педагогічну практику вчителя, викладача, а й практику прийняття відповідальних стратегічних та політичних рішень у цій сфері на всіх рівнях.
Третій підхід до розуміння статусу філософії освіти принципово відрізняється від двох попередніх. У його основі — гармонія дедуктивної і індуктивної логіки становлення філософії освіти як повноцінної міждисциплінарної (інтегративної) галузі наукових знань. Таким чином, філософія освіти — це зовсім не прикладна філософія. Це цілком самостійна галузь наукових знань, фундаментом яких є не стільки загальнофілософські вчення, звернені до освіти, скільки об’єктивні закономірності розвитку власне освітньої сфери в усіх аспектах її функціонування.
Філософія освіти, асимілюючи всі знання стосовно освіти в їх найбільш узагальненому, концептуальному вигляді, являє собою, по суті, науково обґрунтовану і суспільно визнану наукову
480