Хрестоматія з філософії освіти

так і станеться, позаяк воно може виробити ще й брак смаку, відразу чи недбалість), але це піде не на користь розвитку жвавого спостереження і зв’язного та майстерного планування, які забезпечують інтелектуальну винагороду від заняття. У суспільстві, в якому керівництво автократичне, на це часто орієнтуються, прагнучи запобігти розвиткові свободи та відповідальності; декілька людей бере на себе планування та формування наказів, інші ж, наслідуючи вказівки, зумисне обмежені вузькими та визначеними каналами дій. Однак, незважаючи на те, наскільки така схема може піти на користь престижу та вигоді якогось класу, очевидно, що вона обмежує розвиток класу, яким керують; вона ускладнює і обмежує можливості для навчання на основі досвіду панівного класу і так чи інакше стримує життя суспільства як єдиного цілого.

Єдина альтернатива – проводити всю попередню підготовку до професійної діяльності не напряму; а саме провадити її, залучаючи до тих активних занять, які визначаються потребами та інтересами учня у певний період. Лише так як з боку викладача, так і з боку учня може відбуватися справжнє відкриття особистих здібностей, щоб можна було забезпечити належний вибір спеціалізованого заняття

уподальшому житті. Навіть більше, виявлення здібностей та можливостей доти буде постійним процесом, доки триватиме зростання. Традиційно і свавільно вважають, що роботу на майбутнє доросле життя визначають і обирають раз і назавжди одного конкретного дня. Скажімо, хтось виявляє у себе інтерес, інтелектуальний і соціальний, до питань, пов’язаних із машинобудуванням, і вирішує обрати це собі за професію. Однак, у найліпшому випису, це хіба що окреслює поле, у яке слід спрямовувати подальше зростання. Це певною мірою чернетка, щоб спрямувати подальшу діяльність. Оце і називається відкриттям професії у тому розумінні, в якому Колумб відкрив Америку, коли досягнув її берегів. Належить ще провести дослідження – набагато детальніші та розширеніші. Коли освітяни сприймають професійне спрямування як щось таке, що веде до точного, невідступного і довершеного вибору, та як освіта, так і обраний фах, ймовірно, гальмуватимуть подальше зростання своїми строгими рамками. Тоді обрана професія вестиме до того, що особа, про яку йдеться, опиниться у ситуації постійної покори, виконуючи інтелектуальні накази інших людей, професія яких дає можливість діяти гнучкіше і ліпше пристосовуватися. І тоді як з погляду мови

уїї повсякденному використанні, можливо, невиправдано називати гнучке ставлення та пристосування вибором нового подальшого

341

покликання, воно таким, по суті, є. Якщо навіть дорослим доводиться бути обережними, щоб їхнє покликання не закрилося над ними і не перетворило їх на викопні рештки, то освітяни тим паче повинні, звісно, простежити, щоб професійна підготовка молоді залучала їх до постійної реорганізації цілей та методів.

У минулому освіта була професійнішою більше фактично, ніж на словах.

(І) Освіта мас була виразно утилітарною. Її називали радше учнівством, а не освітою або ж іще навчанням на досвіді. Школи обмежували <…> читанням, письмом і арифметикою настільки, наскільки здатність пройти форми читання, письма та ведення підрахунків виступала спільним елементом усіх видів роботи. Участь у якійсь окремій галузі роботи під керівництвом інших – це вже позашкільна стадія такої освіти. Обидва етапи доповнювали один одного; шкільна робота з її обмеженим та формальним характером була такою самою частиною професійної учнівської підготовки, як і етап, який так називали офіційно.

(II) Значною мірою освіта панівних класів була за своєю суттю

342

В інших планах це здебільшого, зокрема у найпрогресивнішій роботі, підготовка до вчительської професії та професії дослідника у певній галузі. Згідно із особливим забобоном, освіта, яка має справу переважно із підготовкою до яскраво вираженого биття байдиків, до викладання, до заняття літературою та до лідерства, вважається непрофесійною і навіть виразно культурною. Особливо такому забобонові підлягає літературна підготовка, яка не безпосередньо підходить під поняття авторства, байдуже, чи то книг, чи випусків новин або журнальних статей: чимало викладачів та авторів пишуть і ведуть суперечку в інтересах культурної та гуманістичної освіти, захищаючи її від зазіхань спеціалізованої практичної освіти, не визнаючи, що їхня власна освіта, яку вони називають ліберальною, складалася в основному з підготовки до їхньої конкретної професії. У них просто ввійшло у звичку вважати власну справу особливо культурною і недобачати культурні можливості інших занять. В основі цих розходжень, звичайно ж, лежить традиція, згідно з якою роботою визнають лише ті заняття, у яких людина відповідає за свою роботу перед конкретним працедавцем,­ а не перед кінцевим працедавцем, спільнотою.

Проте існують очевидні підстави для такого акценту на професійну освіту, який на неї свідомо ставлять зараз. Причини ці полягають у тому, щоб наперед приглушити чітко виражений та зумисне спланований професійний підтекст.

(І) По-перше, у демократичних суспільствах більше поважають усе, що бодай якось пов’язане із ручною працею, комерційними заняттями та наданням відчутних послуг суспільству. Теоретично від чоловіків та жінок зараз очікують, що вони робитимуть щось, аби компенсувати підтримку з боку суспільства – інтелектуальну та економічну. Працю возвеличують, служба – це моральний ідеал, який постійно вихваляють. Хоча чимало людей все ще заздрять і захоплюються тими, хто веде життя б’ючи байдики, однак кращі моральні почуття вже засуджують такий спосіб життя. Набагато більше, ніж колись цінують соціальну відповідальність за використання часу та особистих здібностей.

(П) По-друге, за останні півтора століття набули величезного значення суто промислові професії. Виробництво та комерція більше не вітчизняні та місцеві і, відповідно, так чи інакше випадкові, вони здійснюються у світових масштабах. Вони залучають найліпшу енергію все більшої і більшої кількості людей. Виробник, банкір та промисловий магнат практично посіли місце спадкової

343

344

тематика промислових професій не лише частіше перетинається із тематикою науки, ніж колись, а ще й надає більше можливостей для ознайомлення з методом, за допомогою якого створюються знання. Звісно ж, звичайний робітник на фабриці перебуває під надто сильним прямим економічним тиском для того, щоб мати нагоду продукувати знання, як це робить працівник у лабораторії. Проте у школах можна створювати асоціяції із машинами та промисловим процесом за умови, коли основне, у чому свідомо зацікавлені студенти, – це розуміння. Розмежування установи та лабораторії, де й досягаються усі ці умови, значною мірою традиційне; у лабораторії є перевага: вона може до зволити перевірку будь-якого інтелектуального зацікавлення, яке може з’явитися в результаті появи інтересу; а установа може запропонувати акцент на соціяльні наслідки наукового принципу, а також, у разі, коли багато учнів, стимулювання пожвавленого інтересу.

(V)  І врешті-решт прогрес, якого вдалося досягнути у психології навчання загалом та, зокрема, навчання дітей, узгоджується із посиленням значущости промисловости у житті. Так стається тому, що сучасна психологія наголошує на радикальній важливості примітивних невивчених інстинктів дослідження, про ведення експериментів і «випробування». Вона виявила, що навчання – це не робота чогось готового, що називають розумом, натомість сам розум – це організація та спрямування оригінальних здібностей на значущу діяльність. Як ми вже бачили, для старших учнів виконання певних простих видів діяльності задля навчального розвитку – те саме, що гра для молодших учнів. Навіть більше, перехід від гри до роботи слід здійснювати поступово, без радикальної зміни ставлення, у роботу потрібно вводити елементи гри і постійно вносити зміни, щоб посилити контроль. <…>

Елвін Тоффлер

ШОК МАЙБУТНЬОГО 101

Комп’ютери і класні кімнати. Чи важливо це? Деякі стверджують, що різноманітність матеріального оточення не має значення, оскільки ми рухаємося до культурної або духовної одноманітності. <…>

101  Тоффлер Э. Шок будущего/ Э.Тоффлер ; пер. с англ. – М. : ООО «Издатель­ ство АСТ», 2002. – 557 [3] с. – (Philosophy).

345

Ця точка зору серйозно недооцінює важливість матеріальних благ як символічного виразу індивідуальних відмінностей людини і нерозумно заперечує зв’язок між внутрішнім і зовнішнім сере­ довищем. Ті, хто бояться стандартизації людей, будуть тепло вітати дестандартизацію виробів, оскільки різноманітністю виробів, доступних людині, ми збільшуємо математичну ймовірність відмінностей у способах життя сучасної людини.

Однак більш важливим є саме посилання – ми рухаємося до культурної одноманітності, – оскільки при найближчому розгляді виявляється прямо протилежне. Говорити про це не прийнято, але ми швидко рухаємося до дроблення і різноманітності не тільки в матеріальному виробництві, але і в мистецтві, освіті та масовій культурі.

Один у вищій мірі показовий тест культурного розмаїття в будьякому грамотному суспільстві пов’язаний із числом різних книг,

346

програм. Не випадково, що саме в той момент, коли споживач почав вимагати і одержувати більшу різноманітність, в той момент, коли нова технологія обіцяє зробити можливою дестандартизацію, хвиля протестів охопила університетські кампуси. Хоча цей зв’язок відзначається рідко, події в кампусах та події на споживчому ринку внутрішньо пов’язані.

Одна з основних претензій студентів полягає в тому, що до них ставляться не як до особистостей, але як до масового, штучного продукту. Подібно до покупця «мустанга», студент хоче сконструювати себе сам. Різниця в тому, що індустрія у високій мірі відповідає вимогам споживача, освіта ж, як правило, байдужа до бажань студентів. (В одному випадку ми кажемо, що «споживач краще знає», в іншому – наполягаємо, що «батько – або викладач, що його заміняє, – знає краще».) Так, студент-споживач змушений боротися за те, щоб освітня індустрія відповідала його вимогам різноманітності.

Більшість коледжів та університетів помітно розширили число пропонованих курсів, але в той же час вони все ще пов’язані з ком­ плексними стандартизованими системами звань, спеціалізацій і тому подібним. Ці системи визначають шлях, яким повинні пройти всі студенти. Хоча викладачі швидко збільшили число альтернативних шляхів, різноманітність приходить до студентів недостатньо швидко. Це пояснює, чому молоді люди влаштовують «парауніверситети» – експериментальні коледжі і так звані вільні університети, тут студент має право обирати, що захоче, з приголомшливо рясного «шведського столу» курсів від тактики партизанської війни і техніки роботи на фондовому ринку до дзен-буддизму та театру андеграунду.

Задовго до 2000 р. вся застаріла структура звань, спеціалізацій та репутацій перетвориться на руїни. Кожен студент буде йти власним шляхом освіти, оскільки студенти, які борються сьогодні за дестандартизацію вищої освіти, виграють бій.

Знаменно, наприклад, що одним із основних результатів студентських страйків у Франції стала децентралізація університетської системи. Децентралізація створює більше регіональне розмаїття, курси навчання, студентські статути і адміністративна діяльність затверджується на місцях.

Паралельна революція відбувається у середніх школах. Там уже спалахнув відкритий протест. Як заворушення в Берклі послугували початком всесвітньої хвилі студентського протесту, так і в школі ця революція, на перший погляд, почалася з локальної події.

347

348

створюються різні «парашколи» – громадами хіпі та іншими групами, які вважають основний напрямок освітньої системи занадто однорідним.

Отже, і головну культурну силу суспільства – освіту – підштовхують до різноманітності продукції. І тут, як і в сфері матеріального виробництва, нова технологія не сприяє стандартизації, а веде нас до суперіндустріальної різноманітності.

Комп’ютери, наприклад, допомагають скласти більш гнучкий розклад у великій школі. Вони полегшують школі організацію незалежних занять з широким спектром пропонованих курсів і більш різноманітною діяльністю поза межами обов’язкового курсу. Ще більш важливо те, що освіта із застосуванням комп’ютера, програмних інструкцій і тому подібної техніки, незважаючи на загальну недооцінку, корінним чином збільшує можливість різноманітності. Технічні засоби дозволяють кожному студенту просуватися вперед у власному індивідуальному темпі. Вони дозволяють йому слідувати «зробленим на замовлення», індивідуальним шляхом до знань, а не вчитися за жорстко встановленими програмами, як було прий­ нято в традиційних класах часів індустріального періоду.

Більш того, у світі освіти майбутнього пережиток масового виробництва – централізоване місце навчання – теж буде менш значущим. Так само, як економічне масове виробництво вимагає наявності великого числа робітників на фабриках, освітнє масове виробництво вимагає присутності великого числа учнів у школах. Це саме по собі, беручи до уваги єдину дисципліну, спеціальні години, облік відвідуваності тощо, служить стандартизованою силою. У майбутньому розвинена технологія внесе зміни і в освіту. Навчання відбуватиметься в основному в кімнаті учня або в гуртожитку, в години, обрані ним самим. З величезною базою даних, доступних йому через комп’ютерні інформаційні системи, з власними відеозаписами і відеомагнітофоном, зі своєю власною лінгвістичною лабораторією і власною кабіною для занять, з електронним обладнанням студент буде вільний <…> від обмежень та інших неприємностей,­ які чекали його в замкнутому просторі класної кімнати.

Технологія, яка буде лежати в основі цієї нової свободи, неминуче пошириться навчальними закладами в найближчі роки. <…> Протягом 30 років освітня система Сполучених Штатів та деяких західноєвропейських країн рішуче порве з масовим виробництвом педагогіки минулого і піде вперед, в еру освітнього різноманіття, засновану на визвольній могутності нових машин.

349

350