Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Хрестоматія з філософії освіти

.pdf
Скачиваний:
429
Добавлен:
08.02.2016
Размер:
3.02 Mб
Скачать

зростання бідності й високі темпи інфляції, які стали нормою. У багатьох випадках, особливо в Африці, проблеми збільшувалися через несприятливий розвиток зовнішніх умов. Після того як ці країни змінили свою політику, рівень їхніх доходів почав зростати. У даний час відбувається процес їхньої трансформації. Необхідно сприяти збереженню цієї тенденції, а не спробам переломити її, і це стане найкращим способом сприяння економічному зростанню, розвитку і скороченню бідності та розвитку соціокультурної сфери.

Кризи, які спостерігалися в країнах з перехідною економікою в 90-і роки XX ст., з усією очевидністю продемонстрували: можливості, які відкриваються­ завдяки глобалізації, не застраховані від небезпек, оскільки пов’язані з нестійким рухом капіталу, а також із загрозою соціальної, економічної та екологічної деградації. Це, однак, не є підставою для відмови від наміченого курсу. Навпаки, усі зацікавлені сторони як у країнах, що розвиваються, так і в країнах з розвинутою економікою і, зрозуміло, інвестори повинні відгук­ нутися на це готовністю до перегляду політики з метою побудови міцної економіки і надійної світової фінансової системи, здатних забезпечити швидше зростання і скорочення бідності.

Економічна «глобалізація» – це історичний процес, який є результатом новаторства людей і технічного прогресу. Цим терміном називають усе зростаючий ступінь інтеграції країн у всьому світі, обумовлений насамперед торговими й фінансовими потоками, іноді також: рухом людей (праці) і знань (технологій) через міжнародні кордони. Глобалізації властиві широкі культурні,­ політичні

йекологічні параметри.

Воснові глобалізації немає нічого загадкового. Вона почала широко використовуватися наприкінці XX ст. у відповідь на прогрес у технологічній сфері, що дав змогу спростити й прискорити проведення міжнародних операцій. Це означає поширення за межі національних кордонів тих же ринкових сил, що вже протягом багатьох століть пронизували всі рівні господарської діяльності людей: сільські ринки, промислові підприємства в містах, фінансові центри.

Ринки сприяють зростанню ефективності завдяки конкуренції і поділу праці – спеціалізації, у результаті якої люди й країни можуть зосереджувати свої зусилля над тим, що їм вдається найкраще. Глобалізація ринків відкриває додаткові можливості для виходу країн на нові ширші ринки в усьому світі, а це означає розширення їхнього доступу до потоків капіталу, технологій, дешевий імпорт

431

Розділ VIII. ГЛОБАЛЬНИЙ ОСВІТНІЙ ПРОСТІР

і великий експортний ринок. Однак ринки не обов’язково є гарантією того, що блага, принесені підвищенням ефективності, дістануться всім без винятку. Країни повинні виявити готовність до проведення необхідної політики, а у випадку найбідніших країн може знадобитися підтримка з боку міжнародного співтовариства.

На думку ряду аналітиків, 100 років тому глобалізація світової економіки була нітрохи не меншою ніж зараз. Однак на відміну від того часу сьогодні значно зріс ступінь розвитку й глибина інтегрованості комерційних та фінансових послуг. Найразючішим прикладом цього є інтеграція фінансових ринків, досягнута завдяки сучасним засобам електронного зв’язку.

У XX ст. спостерігалося безпрецедентне зростання економіки, яке знайшло своє вираження в майже п’ятиразовому збільшенні світового ВВП на душу населення. Однак темпи цього росту не були постійними: найбільший ріст відбувся в другій половині століття, у період стрімкого розвитку економічних зв’язків, що супроводжувалися торговою, а також (як правило, трохи пізнішою) фінансовою лібералізацією.

Глобалізація, як і її основа – інтернаціоналізація, відбувається на двох рівнях. Перший рівень – це рівень стихійно-ринкового перебігу глобальних процесів, в основі яких лежать постійні й знайомі нам пошуки виробниками способів мінімізації витрат через використання механізму порівняльних витрат і побудову нових комбінацій спеціалізації, з уточненням, що виробниками тут стали – транснаціональні корпорації (ТНК). Іншими словами це — рівень

ринкових механізмів, що стали глобальними. Другий рівень – це рівень міждержавних форм, що компенсують втрату або обмеженість можливостей із боку держави регулювати стихійно-ринкові прояви глобалізації. Обидва рівні були причиною появи цілої гами інституціональних утворень, серед яких лідерство, безумовно, належить ТНК.

Одна з новітніх тенденцій останнього часу в ділянці глобалізації – це фінансова глобалізація, свого роду «фінансизація» світової економіки. У чому її суть? На етапі транснаціоналізації інтернаціоналізованих процесів виникають виробничі комплекси, національна приналежність яких починає долати державні кордони. Ці комплекси інтегруються в могутню торгово-індустріальну транснаціональну систему, у якій лідируюча роль переходить від торгового й промислового капіталу до фінансового капіталу. Отримуючи прибуток із усіх країн світу, ТНК досить швидко нагро­мадили резерви

432

валют, які сьогодні в декілька разів перевищують резерви всіх центральних банків світу разом узятих. Зрозуміло, що багато які ТНК не відмовляються отримати прибуток на обмінних валютних операціях, на операціях із корпоративними цінними паперами або на ринках державних позик. Це породжує загрозу глобальної фінансової нестабільності, жертвами якої стали, наприклад, у 1998 р. багато азіатських країн. <…>

Розвиток світового соціуму, таким чином, починаючи з останньої чверті XX ст., складається під зростаючим впливом глобальних або загальносвітових проблем. Виникнення цих проблем – очевидний вияв глобалізації всесвітнього господарства, що відбувається в конфліктній, проблемній, суперечливій формі. <…>

ГЛОБАЛІЗМ І КУЛЬТУРА 115

Незважаючи на те, що економічний аспект глобалізму (і на сутнісно феноменологічному рівні) сьогодні впевнено виходить на перше місце, усі, чи майже всі, розуміють, що зводити глобалізацію до економічних процесів недостатньо. Безсумнівним є те, що глобалізм – складне системне явище, охоплююче економічні, екологічні, комунікаційні, інформаційні та інші аспекти, серед яких чи не найважливішим є співвідношення глобалізму та культури. Це передбачає переосмислення природи й внутрішньої сутності глобалізму, розуміння його як всезагального культурного явища, що досягається за рахунок висвітлення культурної сутності сучасних тех- ніко-технологічних процесів як протистояння двох різнопланових, різномасштабних культур – наднаціональної і національної. Такий підхід стверджує розуміння сутності глобалізму як нової універсальної культури третього тисячоліття.

Багатовимірність нового світового порядку полягає в тому, що він не зводиться до співвідношення багатих, розвинених країн і країн бідних, що розвиваються. У новому тисячолітті відносини лідерства та опозиція країн-лідерів і країн-аутсайдерів ґрунтуються не тільки на кількісних показниках економічного розвитку. Новий світовий порядок основано на нових відносинах, що виникають між країнами-виробниками нового наукового

115  Кремень В.Г. Філософія національної ідеї. Людина. Освіта. Соціум. Націо­ нальне / В.Г. Кремень. – К. : Грамота, 2007. – 576 с. – С. 442–478.

433

Розділ VIII. ГЛОБАЛЬНИЙ ОСВІТНІЙ ПРОСТІР

знання і країнами з дефіцитом знання, між країнами з багатим людським капіталом і країнами з недостатнім розвитком людського капіталу. Це означає, що нова наднаціональна цивілізаційна сила, яка прискорює процеси глобалізації, є культурною силою в тому сенсі, що її природа визначається факторами культурного порядку в сучасному розумінні культури, яка має сприяти розвитку інтелекту, навичок, умінь, якостей людини. Водночас це означає, що за традиційним економічним протистоянням знаходиться опозиція з культурним підтекстом і культурним значенням: це опозиція нових універсальних технологій виробництва, нової промислової культури, яка стверджує нові стандарти виробництва, споживання, традиційних для певних країн форм технологічного виробництва, що сформувалися в національнодержавних межах і «зрослися «з культурою цих країн, ставши підвалиною її існування. За цим протистоянням, нібито суто технологічним, криється протистояння культурне. Це суперечності універсальної, глобальної, цивілізаційної, нової культурної сили, пов’язаної з просуванням на внутрішні ринки країн нових технологій транснаціональних корпорацій, національних культурних форм виробництва та споживання. Це протистояння нової промислової культури нового світового устрою та існуючих культур як форм виживання. <…> Культурне­ підґрунтя технологічного протистояння не помітне, тому що йдеться про країни з досить високим рівнем технологічного розвитку.

Виявленню масштабного культурного підтексту в суто технологічному протистоянні заважають традиційні стереотипи у визначенні культури. Ми звикли розглядати як культуру все, що пов’язане з розвитком інтелектуальних, моральних здібностей людини, із тим, що привносить нову, більш високу якість у політичні відносини

йстосунки між людьми, ототожнюючи з культурою все позатехнологічне. З іншого боку, ми називаємо культурами такі форми людського існування, які «ще» не досягали рівня технології.

Необхідно зрозуміти: за поступом нових технологій стоїть формування нового світового порядку – порядку, який у контексті розглянутого культурного виміру технологічного протистояння в багатьох випадках виступає не тільки як наднаціонально-культурний,

ай як надлюдський. За ним стоїть нова цілісність світу й нові умови входження країн у світове співтовариство. Установлення лідерства

йподіл ринків у новій світовій спільноті відбувається на основі нового загальнокультурного критерію, а саме, за ступенем володіння

434

країною науковим знанням і формами цього володіння. Відношення до наукового знання визначає напрям розвитку світової спільноти й можливості кожної окремої країни посісти певне місце в ній. Важливо, що наявність у країні дефіциту знання не можна розглядати як питання про «неучасть» її у глобальному процесі розвитку. Навпаки, констатація наявності проблеми дефіциту знання в країні згідно з новою ідеологією сучасного етапу глобалізації – це фіксація наявності проблеми. Недостатність знання розглядається як проблема дефіциту знання, розв’язання якої є ключовим моментом форм, темпів входження країни в нову світову структуру. Недостатність інформації класифікується як проблема інформування. Отже, не інформація, а знання є стратегічною основою розвитку суспільства.

Із точки зору сучасного рівня методологічних досліджень інформаційного суспільства ця обставина набуває важливого значення. В інформаційному суспільстві інформація перетворюється на своєрідну метафізичну субстанцію, універсальну оречевлену форму капіталу, землі й праці, використання якої, на відміну від інших ресурсів, не веде до її кількісного зменшення. Ця інформація, що існує у вигляді потоків даних, тобто об’єктивно, незалежно від свідомості людини, становить основний елемент інформаційного способу виробництва. Таким чином, головною ознакою та основою нового світового порядку третього тисячоліття є перетворення наукового знання в основний стратегічний і комерційний продукт, умови отримання і використання якого визначають лідерство й відносини між країнами в новій світовій спільноті.

Поділ країн на ті, що виробляють, і ті, що купують знання в особливій комерційній формі, придатній для його техніко-технологіч- ного застосування, стає основним геополітичним фактором світового порядку третього тисячоліття. Протиставлене тут не ідеальне і матеріальне, знання і предмет, як передбачається в концепції матеріалізації знання, а знання у формі комерційного­ продукту – товару для продажу – знанню у формі когнітивного (креативного) продукту. Водночас просування комерційного продукту на внутрішні ринки створює потребу в місцевому знанні. <…>

На визначення цілей, напрямів, завдань наукових досліджень слід звернути особливу увагу, тому що у складних економічних умовах відбувається стихійна орієнтація не на власний креативний розвиток, який відповідає світовій науці як продуктивній системі,­ а на створення творчих продуктів, що пристосовують знання

435

 

 

країн-виробників до місцевих умов промислового розвитку й соці-

 

 

ального функціонування. Небезпечність цих тенденцій не тільки

 

 

в тому, що згортається творчий розвиток країни, а й особливо в тому,

 

 

що в цьому не вбачають негативне явище, оцінюючи його як прак-

 

 

тичну спрямованість, ефективність тощо.

 

 

Іншим креативним аспектом нового світового порядку є залеж-

 

 

ність темпів розвитку країни та її міжнародного статусу від рівня

 

 

розвитку людського капіталу. У кількісні показники людського

 

 

капіталу країни входять не тільки кількість випускників середніх,

 

 

спеціальних і вищих навчальних закладів, а й кількість спеціалістів

 

 

в основних галузях промисловості, транспорту, зв’язку тощо, і що

 

 

особливо важливе – кількість науковців в основних сферах вироб-

 

 

ництва наукового знання. Тобто людський капітал є інтеграційним

 

 

показником, який визначає внутрішні можливості країни з проду-

 

 

кування знання та його використання у промисловому й суспіль-

 

 

ному розвитку.

 

 

При формуванні нового світового порядку третього тисячо-

 

 

ліття на зміну «чисто» економічному й політичному протисто-

 

 

янню приходять суперечності у сфері виробництва і застосування

 

 

наукового знання, а також людського капіталу. Останнє часто

 

 

приховане, неявне, але воно виснажує країни, з яких відбувається

 

 

«перекачування» людського капіталу в готовій для експлуатації

 

 

формі. Країни – донори людського капіталу втрачають не тільки

 

 

свої кошти і людські ресурси, готуючи кваліфіковану робочу силу

 

 

для інших країн, а значно більше – втрачають потенціал і перспек-

 

 

тиву, отже, можливості розвитку в новому всесвіті, для якого воло-

ПРОСТІР

діння знанням й людським капіталом стають фундаментом розви-

Нові типи протистояння, що мають когнітивний вимір, між кра-

ОСВІТНІЙ

тку й визначення геополітичного статусу.

їнами, що виробляють знання, і країнами з дефіцитом знання, між

 

 

 

 

країнами – донорами людського капіталу і країнами-реципієнтами

ГЛОБАЛЬНИЙ

можна розглядати як культурні протистояння глобалізму. Їхня

культурного розвитку. У той же час це дає змогу розглядати новий

 

 

належність до культури не викликає сумніву, адже йдеться про куль-

 

 

туру мислення, моделювання, виробництва та використання зна-

 

 

ння. Це означає, що технологічний розвиток залежить від ступеня

VIII.

світовий порядок, народжений в процесі глобалізації, як новий тип

культури – культури з невизначеними гуманістичними цінностями.

Розділ

Формування цієї культури нового типу з її об’єктивними проце-

 

 

сами глобалізації означає, що людство вступило в нову еру – еру

 

 

 

 

 

436

культурних протистоянь. Ці суперечності відображають найглибший зміст процесу зникнення старого й виникнення нового світового порядку третього тисячоліття. Вони відкривають низку найнебезпечніших протистоянь, у яких боротьба з наднаціональною, універсальною культурою може набути форм екстремізму й навіть тероризму.

Невизначеність гуманітарних цінностей надає новій універсальній культурі, яка формується в процесі глобалізації, якийсь надлюдський, а подекуди й нелюдський характер, послаблює її культурні функції (це одна з головних причин, чому на поверхні видно тільки технологічний розвиток, а не розвиток культури). Ця нова культура (поки що) неспроможна стати основою світу цінностей і виконувати функції породження смислу й надання сенсу предметним формам існування людини та її діяльності. Існуючі в національно-державних рамках культури тут виступають поза конкуренцією. А це означає неминучість суперечностей між об’єктивними процесами глобалізації, якими супроводжується процес народження нового світу третього тисячоліття, і культурами з їхніми глибинними релігійними й світоглядними фундаціями. Необхідне дослідження механізмів відтворення культурної самототожності та їхньої трансформації під час входження традиційних культур у глобалізаційні процеси. Оцінка глобалізації тільки як позитивного явища, а протистоянь їй як негативного не адекватна ні реальному стану проблеми співвідношення глобалізму й культури, ні настроям і почуттям широких верств населення і стану масової свідомості. Про це необхідно пам’ятати, щоб не загострювати суперечностей і не доводити протистояння до небезпечного рівня.

ОСВІТА І ГЛОБАЛІЗАЦІЯ 116

Глобалізація, безумовно, є об’єктивним процесом у світовому розвитку. Будучи за своїм змістом спрямованою на консолідацію, поєднання потенціалів, зусиль дедалі більшої частини людства, вона має відігравати вирішальну роль у забезпеченні успіху подальшого розвитку людської цивілізації. Однак процес

116  Кремень В.Г. Філософія національної ідеї. Людина. Освіта. Соціум. Націо­ нальне­ / В.Г. Кремень. – К. : Грамота, 2007. – 576 с. – С. 442–478.

437

 

 

глобалізації є суперечливим, на його шляху виникло декілька гло-

 

 

бальних проблем, що потребують негайного вирішення. Однією

 

 

з головних проблем суспільного розвитку є недостатній рівень

 

 

культури та духовності в суспільстві як на глобальному рівні,

 

 

так і стосовно окремих спільнот та особистостей. Без належної

 

 

культури та духовності суспільства й особистості, які поєднують

 

 

у собі, передовсім, такі якості, як гуманність, толерантність, розу-

 

 

міння найвищих цінностей людини, повага до людського життя,

 

 

до представників інших держав, націй та рас у поєднанні з само-

 

 

повагою, шанобливим ставленням до себе, до своєї національ-

 

 

ної приналежності, – успіх у глобальному поступі людства буде

 

 

неможливим.

 

 

Проблема відсутності необхідних культурних, духовних засад

 

 

для успішного­ суспільного розвитку проявляється як на загаль-

 

 

носвітовому, так і на регіональному та національному рівнях,

 

 

зокрема на рівні суспільства українського. Як і на світовому рівні,

 

 

вони пов’язані з наявністю різних світоглядних, релігійних пози-

 

 

цій (не завжди толерантних стосовно інших суспільств чи людей),

 

 

а також із низьким рівнем культури та системи освіти.

 

 

Коли йдеться про шляхи подолання кризових проблем, поро-

 

 

джених глобалізацією, а саме, про підвищення рівня духовної

 

 

культури суспільства, особистості, то одними з головних шляхів

 

 

до цього є поліпшення системи освіти, зростання освіченості, а вод-

 

 

ночас і духовності громадян.

 

 

Вплив сучасної освіти на розвиток духовної культури осо-

 

 

бистості ускладнюється ще й необхідністю протидіяти засо-

ПРОСТІР

бам масової інформації, які несуть продукцію, не завжди відпо-

відну образам культурної людини. Однак наявність у сучасній

духовній культурі певної кількості негативних явищ не означає

ОСВІТНІЙ

їхньої негайної заборони. Адже антикультура – також культура.

 

 

 

 

Культура взагалі не терпить зовнішніх заборон і норм, окрім тих,

ГЛОБАЛЬНИЙ

які вона створює сама. Але не усвідомлювати процеси, які від-

логічно небезпечно. Культура та розум – захисні механізми вели-

 

 

буваються в культурному просторі, не помічати, що в «екології»

 

 

мистецтва йде зниження питомої ваги та ролі «високих взірців»

 

 

класики і поширення вульгарних, низьких форм, було б антропо-

VIII.

чезної сили, але й захисно-виховну силу потрібно підтримувати

та стимулювати – і насамперед через систему освіти та навчання.

Розділ

У рамках української держави, наприклад, підвищення ролі освіти

 

 

у формуванні позитивних особистісних якостей громадян можливе

 

 

 

 

 

438

за умови відповідного аксіологічного спрямування навчального процесу.

Сьогодні в Україні проблема аксіологічного спрямування навчального процесу в навчальних закладах набуває актуальності. Причина одна – від змісту й спрямованості навчальних дисциплін, виховного процесу залежить духовна, морально-психологічна культура учнів, студентів, узагалі молодих людей. Виходячи зі стану особистості, неоднозначних соціокультурних впливів на неї, освітній процес у державі має бути спрямований на духовне збагачення і творчу діяльність особистості, виявляючої свої здібності для самореалізації.

Звичайно, при визначенні аксіологічної спрямованості навчально-виховного процесу потрібно враховувати як реалії сьогодення, так і прогнозовані перспективи суспільства. Саме враховуючи ці чинники в межах розмаїття ціннісних орієнтацій, що можуть застосовуватися в процесі навчання, необхідно визначити пріоритетні цінності. Такими для України історично були й залишаються:

цінності гуманізму, людської гідності, патріотизму, демократизму, соціальної ініціативи та відповідальності, національної самосвідомості з її центром – національною ідеєю. Не рівень освіти, а саме її характер, спрямованість є актуальними з точки зору вирішення сучасних проблем розвитку культури, духовності особистості в суспільстві,­ що має також незаперечне позитивне значення і для подолання суперечностей процесу глобалізації.

Глобалізація небезпек та ризику в постіндустріальному суспільстві потребує посилення педагогічної компоненти цивілізаційного процесу. Слід зазначити, що як єдність соціогенетичного й психогенетичного розвитку він завжди був процесом навчання і виховання, формування людства як відповідальної комунікативної спільноти. Рівні такого навчання є різними. Зокрема соціалізація нової генерації, що на емпіричному рівні репрезентуватиме сучасне динамічне людство, для якого політичні кордони вже не мають культурно-антропологічного значення, передбачає засвоєння правил нової світової гри, щоб зайняти своє місце на каруселі світової торгівлі. <…> Названі вимоги належать до так званої педагогічної очевидності, але свідома участь у процесах глобалізації, а відтак – і управління цими процесами, потребують повернення до площини особистості, що передбачає підготовку до освоєння нових просторів життєвого світу, який раптово став «завеликим» для пересічної людини. Те що раніше соціальні екологи та прихильники

439

Розділ VIII. ГЛОБАЛЬНИЙ ОСВІТНІЙ ПРОСТІР

системного аналізу відносили до довкілля, здатного до інтерпенетрантності, входить у життя індивіда. Якщо за умов індустріального суспільства вулиця, місто, нарешті держава, насамперед через газети, радіо та телебачення, починали входити у помешкання, втручаючись навіть у структурування інтимної комунікації та вільного часу, то на початку нового тисячоліття непроханим гостем стає універсум.

Цивілізаційна функція освіти й виховання здійснюється як на мікрорівні індивіда, так і макрорівні соціального універсуму. Ця ідея лежить в основі відомого «Проекту модерн», в оцінці якого ми поділяємо точку зору Ю. Габермаса щодо його незавершеності. Але зауважимо, що суттєвий внесок до цього проекту свого часу зробив Й. Фіхте, філософсько-педагогічні ідеї якого стають актуальними на даному етапі розгортання цивілізаційного процесу. Саме Й. Фіхте першим установив та обґрунтував функціональний зв’язок між людською творчістю, спрямованою на розвиток особистості, та самоформуванням людства. <…>

Філософсько-педагогічний конструкт Фіхте в основних рисах передбачив риси трансцендентальної комунікативної спільноти, який К.-О. Апель проголосив запорукою розумного світопорядку на засадах планетарної макроетики. Такий конструкт одночасно має сприяти запобіганню повній духовній деградації або ж духовній смерті «самоосвічених монад» динамічного людства. Адже спроби відокремлення соціумів від загального світового порядку значно знижують їхню життєздатність. <…>

Відкриття замкнутого простору повсякденності як соціумів, так і індивідів наштовхується на труднощі соціально-психоло- гічного плану у вигляді існуючих етологічних і, ширше, культурних бар’єрів, стереотипів, процедур розрізнення та ідентифікації на основі патерну «ми–вони». Усе це актуалізує такі популярні у 1970-х – 80-х роках теорії формування людини, як педагогіка миру та емансипаторська педагогіка. Але в ті роки названі філософсько-педагогічні теоретичні побудови відштовхувалися переважно від білатеральної структури світу, не занурю­ ючись глибоко в проблематику сучасного мультикультуралізму та глобалізму­. Розгляд мультикультуралізму у 1980-х роках переважно обмежувався рамками окремих соціальних систем, отже, концентрувався на його локальному аспекті та розглядав переважно наявні стани мультикультурно структурованих суспільств. Тематизація конвенційного та постконвенційнього патріотизму

440