Хрестоматія з філософії освіти
.pdf
в сучасній комунікативній філософії виводить проблематику мультикультуралізму на новий рівень, одночасно навчаючи не боятися тіньових сторін глобалістики, яка перетворюється в інструмент самовдосконалення людства.
Антоніо Менегетті
РОЛЬ ЛІДЕРА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ РЕСУРСІВ В ЕРУ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ 117
На початку 1970-х років найрозумніші люди, які мали підприємницькі здібності, почали йти з великих громадських установ, великих університетів, урядових кабінетів, гігантських транснаціональних корпорацій. Жваві, звиклі перемагати особистості захотіли на власному досвіді випробувати творчу діяльність людини, що відчуває себе у своїй духовності істотою планетарною.
Глобалізація день за днем вчить нас тому, що світ може бути особистістю; перш ніж займатися розумом якогось народу, потрібно виховати особистість. Ми є свідками такої передової стадії прогресу, яка виявилася не по силах нашим інститутам, а значить, вони й не можуть координувати її. Я хотів би, щоб лідери навчилися швидко відчувати це. Лідер – це людина, що вміє реалізовувати особистісне та соціальне зростання в цілях глобального прогресу спільноти, а, отже, це розум здібної людини, яка вміє інтегрованим шляхом, а не в ідеологічному, вузькопартійному, расистському сенсі служити функціональності інших. Лідер – це інтегрована людина для інтегрованого світу. Кожна людина, щоб стати великою, повинна спочатку послужити іншим людям; вирішуючи проблеми інших, лідер сам отримує внутрішнє задоволення, що робить його свідком благодаті творчого акту вічності. А це, очевидно, можливо, якщо лідер, піднявшись над своєю зрілістю, побачить також і перспективу прогресу, як такого. <…>
Представляючи тут загальні положення свого нового аналізу міжнародної соціальної проблематики, я хочу запропонувати засоби для радикального вирішення тих проблем, від яких, схоже,
117 Менегетти А. Система и личность / А. Менегетти ; пер. с итальян. ННБФ «Онтопсихология». – Изд. 2-е, исправл. и дополн. – М. : ННБФ «Онтопсихология», 2007. – 352 с. – С. 244–259; С. 297–308; С. 309–318.
441
Розділ VIII. ГЛОБАЛЬНИЙ ОСВІТНІЙ ПРОСТІР
страждає велика частина людства, і дати деякі рекомендації, на мій погляд, безумовно, більш ефективні, ніж застосовувані сьогодні системи педагогічного, економічного, політичного, соціального втручання. <…>
Через п’ять років після грандіозного конгресу, організованого ООН в Пекіні, на конференції в Нью-Йорку перед десятитисячною аудиторією були викладені всі головні проблеми нашої планети. Всі виступаючі зупинялися, в основному, на двох моментах:
1) проблеми здоров’я, насильства, бідності, права на самовизначення, у тому числі проблема торгівлі жінками (перш за все, проблема вимушеної проституції), дітьми, людськими органами, зброєю і т.п.;
2) проблема зростання злочинності, перш за все, в сильних, громадянсько розвинених країнах. Всі ініціативи, всі зусилля, спрямовані на попередження та ліквідацію якого б то не було виду злочинності, не тільки не призвели до бажаного результату, не тільки спричинили собою величезні витрати для суспільства – матеріальні, фінансові або людські, але і викликали зростання її рівня.
У цій ситуації наші соціальні установи повинні визнати свою нездатність до ефективної стратегії практичного втручання.
Ця картина, що характерна для всіх країн світу, передбачає деяку роздвоєність. З одного боку, існує бюрократія установ, які працюють самі на себе, вони не здатні звернутися до реальності і запропонувати дієве вирішення ситуацій, що виникають. З іншого боку, існує відома форма нездатності й недосвідченості, що не дозволяє вловити внутрішні рушійні причини того, що ми вважаємо злочинністю.
Саме цей аспект я хотів би коротко проаналізувати, щоб дати перші практичні поради тим організаціям, які у всьому світі покликані створювати кращі умови для людини. Сьогодні це вже можна зробити завдяки приватній ініціативі впливових асоціацій, таких, наприклад, як Міжнародна Академія Інформатизації, яка надає кожному лідеру в світі можливість прямого спілкування з іншими вченими, з іншими практичними діячами. Кращі генії у будь-якій сфері діяльності не «сидять» в установах, вони тримаються дещо відокремлено, спираючись на власну ініціативу, а найбільші релігійні, урядові та наукові установи втратили присутність творчого генія. <…>
Сьогодні багато людей напряму змагаються один з одним у тому, хто виявиться кращим адептом асистенціалізму. Вони шукають нещасного, якому можна було б допомогти, оскільки лише завдяки чужим нещастям ці люди відчувають свою важливість і можуть
442
заслужити собі робоче місце. <…> Так звані «країни третього світу» виявляються об’єктом насильства та зловживання ідеологій країн великої вісімки, що використовують їх як знаряддя для підтримки інтелектуальної, моральної та економічної колонізації. Ця ситуація зумовлює комплекс відсталості в психології лідерів багатьох націй, які володіють скарбами, гідними того, щоб повідомити про них людству, і не дозволяє їм взяти відповідальність і бути нарівні
зіншими головними дійовими особами світових подій, зберігаючи при цьому свою культуру та свої традиції. <…>
Мої слова – не докір, а аналітичний вклад. Якщо ми хочемо дійсно допомогти, то повинні з усією увагою поставитися до цієї примусової форми допомоги, тому що вона є не чим іншим, як інструменталізацією військової та окупаційної стратегії, вона є видом колоніалізму, який, примусово, навіюючи свою перевагу, зумовлює в об’єктах допомоги усвідомлення своєї расової, цивілізаційної чи особистісної неповноцінності. <…>
Перш за все, найбільші організації, такі як ООН і всі, пов’язані
знею, <…> повинні усвідомити свою відповідальність та зрозуміти цю ситуацію. <…>
Отже, як вирішити розглянуті вище проблеми?
Перше рішення полягає в обов’язковому забезпеченні рівного безкоштовного інформаційного простору в межах державних та громадських інститутів. Це означає, що лідери, які просунулися завдяки власним коштам та власній ефективності, повинні знаходитися в однаковому інформаційному просторі в межах ООН, в межах ЮНЕСКО, в межах різного роду теле- і радіожурналів. Джерелом інформації не повинна слугувати виключно тільки система: вільні громадяни, що фактично підтвердили свій статус лідера, зобов’язані мати право голосу у сфері інституційної інформації та інституційних рішень. Якщо ж нас залишать один на один з будь-якою інформацією, яка надходить виключно від інституційної бюрократії, нам загрожуватиме небезпека шизофренічного спотворення людського як такого.
Якщо інформація буде виходити тільки від поліції або уряду, то, очевидно, що так чи інакше вони завжди будуть лити воду на власний млин і не стануть розглядати проблему в цілому. Як можуть люди, які вивчали одну тільки криміналістику, зрозуміти сенс благодаті, творчості, невинності, чистоти, одкровення, краси вільної людини та природи? Той, хто вивчав людину тільки в її патологічних виявах, не бере до уваги суверенну гідність глибинних причин
443
Розділ VIII. ГЛОБАЛЬНИЙ ОСВІТНІЙ ПРОСТІР
життя, яких, між тим, існує немало. Всі ті, кому доводиться як лідеру робити свій внесок в ефективність суспільного життя, в реалізацію людського потенціалу, повинні знаходитися в рівному становищі, коли мова йде про інформацію. <…>
Друге рішення полягає в тому, щоб покласти початок формуванню педагогіки, політики, інформації відповідальності, тому що хворий несе свою частку відповідальності, бідняк, злочинець, повія, невігласи та неосвічені – свою. <…> Ми повинні покласти початок педагогіки, яка б допомогла розвитку у них усвідомлення цієї відповідальності, навчивши їх стилю поведінки переможців: вміти читати історію, вміти читати ситуацію, розуміти, як вів себе лідер (підприємець, учитель, господар і т.п.) із самого свого дитинства, щоб досягти тієї переваги, яка тепер підкреслена в ньому його життєвими успіхами.
Всі, хто перемагає в житті, – це люди, які вищою мірою підготувалися, вивчилися, а не блукали вільно і безцільно по житті при потуранні батьків та допоміжних громадських установ, що сприяють розвитку почуття неповноцінності та неповноти людської сили волі. Безсумнівно, завжди буде потреба в тому, щоб допомагати і сприяти, але потрібно почати зміцнювати свідомість відповідальності в тих, хто програв, тому що ці люди не були поранені на війні, вони живуть у цивілізованому світі, де для всіх однаково доступні телебачення та радіо, книги та бібліотеки. У цьому світі існують величезна службова машина і безліч засобів для одержання вигоди, а тому необхідно навчати, переконувати і наділяти частиною провини також і жертву, відповідно до цивільного та кримінального кодексів. Аналізуючи події, не можна забувати про жертву і покладати всю вину лише на того, хто скоює злочин, він, безумовно, винен, але існує ще й волюнтаризм, що зумовлює злочинність так званих «підлеглих» та «неповноцінних». <…> Отже, потрібно перестати освячувати на кожному кроці наслідки убогості та насильства і покласти частину відповідальності також на хворого, на бідного, на жертву насильства.
Після зустрічі, що відбулася в Палаці ООН в Нью-Йорку, я хотів би доповнити тривожні промови, що там прозвучали, своїм спостереженням: не слід завжди покладати всю провину тільки на існуючу систему, на нинішніх переможців і господарів становища, тому що такий спосіб дії характеризує відому форму манії і неврозу, які шукають миттєвого переможця, щоб знищити і його.
Оскільки я людина, я також і «кожна людина», і саме з цієї причини я не маю права позбавити її тієї відповідальності, яку я відчуваю всередині себе. Основні початки моєї величі як людини,
444
що успішно реалізувала себе, повинні бути також властиві амбіціям маленької людини, бідняка чи дитини. І тоді стане можливим нескінченний діалектичний розвиток благ.
Панічні настрої, безсумнівно, не вкажуть шляхи вирішення піднятих проблем. Мої слова – не биття на сполох і не звинувачення, а лише вказівка на можливість, яку можна сформулювати так: якщо ми хочемо, щоб всі люди почали відповідати вимогам, які пред’являє до них природне право і право особистості, то потрібно, щоб суспільство допомогло їм усвідомити свою відповідальність за ті цінності, які згодом стануть п’єдесталом для їх величі, для їх успіху, для їх економіки, для їхньої політики і для всіх дивовижних речей, завдяки яким людський дух реалізує себе. <...>
ЦІЛІ РОЗВИТКУ ТИСЯЧОЛІТТЯ – УКРАЇНА. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКІСНОЇ ОСВІТИ ВПРОДОВЖ ЖИТТЯ 118
І. Завдання та індикатори
Завдання 2. А. Підвищити рівень охоплення освітою
(див. табл. 1) Індикатори
2.1. Чистий показник охоплення освітою у дошкільних навчальних закладах дітей 3–5 років, які проживають у міських поселеннях, %.
2.2. Чистий показник охоплення освітою у дошкільних навчальних закладах дітей 3–5 років, які проживають у сільській місцевості, %.
2.3. Чистий показник охоплення дітей повною загальною середньою освітою, %.
2.4. Чистий показник охоплення вищою освітою осіб віком від 17 до 22 років, %.
2.5. Сукупний валовий показник кількості працівників, які пройшли перепідготовку та підвищили свою кваліфікацію, тис. осіб.
Завдання 2.В. Підвищити якість освіти
Індикатори
2.6. Кількість загальноосвітніх навчальних закладів, які мають підключення до Інтернету, %.
118 Цілі розвитку Тисячоліття. Україна. – 2010. Національна доповідь. – К., 2010.
445
Розділ VIII. ГЛОБАЛЬНИЙ ОСВІТНІЙ ПРОСТІР
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Таблиця 1 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
2004 |
|
2005 |
2006 |
2007 |
|
2008 |
2009 |
|
2011 |
2013 |
|
2015 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||
|
|
Індикатор 2.1. Чистий показник охоплення освітою у дошкільних навчальних закладах |
|
|
|||||||||||||
|
|
|
|
дітей 3–5 років, які проживають у міських поселеннях, % |
|
|
|
|
|||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
– |
– |
79,5 |
82,6 |
85,8 |
|
86,9 |
87,2 |
87,3 |
|
88,0 |
89 |
|
91 |
93 |
|
95 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||
|
|
Індикатор 2.2. Чистий показник охоплення освітою у дошкільних навчальних закладах |
|
|
|||||||||||||
|
|
|
|
дітей 3–5 років, які проживають у сільській місцевості, % |
|
|
|
|
|||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
– |
– |
27,5 |
29,9 |
33,2 |
|
38,0 |
41,7 |
44,9 |
|
47,6 |
50 |
|
52 |
55 |
|
60 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||
|
|
Індикатор 2.3. Чистий показник охоплення дітей повною загальною середньою освітою, % |
|
|
|||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
446 |
– |
98,1 |
– |
97,8 |
99,1 |
|
99,3 |
99,4 |
99,5 |
|
99,7 |
99,7 |
|
99,8 |
99,8 |
|
99,9 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Індикатор 2.4. Чистий показник охоплення вищою освітою осіб віком від 17 до 22 років, % |
|
|
||||||||||||||
|
|
|
|
||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
– |
32,5 |
– |
35,0 |
32,7 |
|
41,8 |
44,1 |
45,4 |
|
46,3 |
48,0 |
|
52,0 |
54,0 |
|
56,0 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||
|
Індикатор 2.5. Сукупний валовий показник кількості працівників, які пройшли перепідготовку та підвищили |
||||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
свою кваліфікацію, тис.осіб |
|
|
|
|
|
|
|
||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
– |
158 |
– |
167 |
188 |
|
193 |
193 |
197 |
|
292 |
294 |
|
297 |
310 |
|
320 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
Індикатор 2.6. Кількість загальноосвітніх навчальних закладів, |
|
|
|
|
|||||||||
|
|
|
|
|
які мають підключення до Інтернету, % * |
|
|
|
|
|
|
||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
– |
– |
– |
– |
– |
|
– |
– |
– |
|
42 |
43 |
|
55 |
75 |
|
90 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
* до 2008 року дані відсутні
Завдання, спрямовані на досягнення Цілі, є взаємопов’язаними. <…>
II. Стан досягнення Цілі 2
Підвищення якості освітніх послуг, забезпечення рівного доступу до якісної освіти на всіх рівнях, підвищення конкурентоспроможності національної системи освіти та її інтеграція в єдиний європейський освітній простір є основними пріоритетами розвитку галузі.
Основними показниками конкурентоспроможності національних систем освіти, за оцінками Всесвітнього економічного форуму, є такі: якість освітньої системи; якість математичної освіти; якість навчальних закладів з підготовки управлінців; сприйнятливість наукових інститутів до інноваційних змін; розповсюдженість систем перепідготовки персоналу; наявність професійних управлінців; якість науково-дослідних інститутів; сприйнятливість науковців та інженерів до інноваційних змін. Аналіз місця України
урейтингу конкурентоспроможності в контексті відповідності освітньої системи вимогам інноваційних змін свідчить про значне відставання за всіма показниками від розвинених країн. Зокрема, за рівнем сприйнятливості до інновацій науковців та інженерів спостерігається відставання України (4,6 бала порівняно з 6,0
уФінляндії, 5,8 – у США, 6,1 – у Сінгапурі). Щодо розвиненості систем навчання персоналу, що є основою формування системи безперервної освіти, то бальна оцінка України за цією складовою майже вдвічі менша від країн-лідерів у рейтингу конкурентоспроможності (Фінляндії, США, Швеції, Сінгапуру, Німеччини).
На сьогодні основний галузевий Закон України «Про освіту» має ряд недоліків. Потребують модернізації нормативно-правові засади регулювання освітнього ринку та система державного управління освітньою галуззю. У Конституції України (стаття 53) визначено перелік видів освіти у контексті доступності, безоплатності та розвитку, що забезпечується державою: дошкільна; повна загальна середня; професійно-технічна; вища; позашкільна; післядипломна. Зрозуміло, що цей перелік не є вичерпним. У ньому немає таких важливих категорій, як безперервна освіта, освіта дорослих (яка не завжди носить чисто професійну спрямованість), дистанційна освіта, інклюзивна освіта тощо.
Дошкільна освіта. Основа майбутньої особистості закладається
вранньому віці. Знання та вміння, набуті в дитинстві, впливають на подальший життєвий шлях людини, на можливості її гармонійного розвитку. Проблеми зі зменшенням охоплення дітей
447
Розділ VIII. ГЛОБАЛЬНИЙ ОСВІТНІЙ ПРОСТІР
дошкільною освітою в Україні пов’язані перш за все з наслідками соціально-економічної кризи 1990-х років, скороченням народжуваності та, як наслідок, – різким скороченням мережі ДНЗ. У попередні роки значну частину державних ДНЗ було закрито, перепрофільовано та передано в інші форми власності. <…>
Загальна середня освіта. Загальне зменшення кількості дітей шкільного віку в Україні вплинуло на мережу загальноосвітніх навчальних закладів (далі – ЗНЗ), призвело до зменшення середньої наповнюваності класів та шкіл, збільшення ЗНЗ з малою чисельністю учнів, що, у свою чергу, призвело до збільшення витрат на утримання одного учня та скорочення педагогічного навантаження вчителів. Найбільш гостро ця ситуація позначилася на сільських школах. Стан фінансово-економічного, матеріально-техніч- ного, кадрового та науково-методичного забезпечення залишає проблемним питання щодо реалізації повноцінної освітньої програми у багатьох навчальних закладах, насамперед у сільській місцевості. Складним залишається положення сільських шкіл у віддалених районах. <…>
З 2008 р. в Україні проводиться загальне Зовнішнє оцінювання навчальних досягнень випускників середньої школи, яке стало обов’язковою процедурою для бажаючих вступити у вітчизняні ВНЗ.
Актуальним є залучення України до системи міжнародних порівняльних досліджень. Міжнародне дослідження якості математичної і природничої освіти – TIMMS вперше було проведено
вУкраїні у 2007 р. За його результатами, а саме, за міжнародними тестами з успішності для 4-го та 8-го класів Україна посіла нижче місце ніж Росія, Казахстан, Вірменія, країни Балтії. На сьогодні досягнуто домовленостей про участь України в проведенні досліджень PISA та TIMSS. <…> Це дозволить наблизитися до міжнародних стандартів оцінювання якості загальної середньої освіти
вУкраїні. <…>
Позашкільна освіта. Позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти. Однак вона потребує модернізації з метою державної підтримки і подальшого розвитку позашкільних навчальних закладів, створення додаткових можливостей для духовного, інтелектуального і фізичного розвитку дітей та підлітків, які бажають здобути позашкільну освіту за різноманітними напрямами (худож- ньо-естетичним, туристсько-краєзнавчим, еколого-натуралістич- ним, науково-технічним, дослідницько-експериментальним, фіз- культурно-спортивним, військово-патріотичним та іншими). <…>
448
Оскільки основні статті видатків бюджету спрямовані на виплату заробітних плат та комунальні платежі <…> заклади позашкільної освіти не мають достатнього фінансування на забезпечення навчальновиховного процесу, придбання необхідного інвентарю та обладнання.
Професійно-технічна освіта. <…> На професійну і освітню орієнтацію української молоді вплинули такі чинники, як падіння престижу робочих спеціальностей внаслідок рецесії 1990-х років, підвищення соціальної значущості вищої освіти у суспільстві, розширення державного та комерційного сектору освіти. Все це підвищило попит на вищу освіту серед молоді. <…> Хоча сучасний перелік професій налічує понад 7000 позицій, система професійної освіти недостатньо забезпечує попит на ринку праці. Притаманна ринковим відносинам динаміка розвитку виробництва потребує надання професійно-технічній освіті певної якості, ефективності, гнучкості та органічної інтеграції в економіку, орієнтації на постійні зміни між попитом і пропозицією кадрів.
Вища освіта. У вітчизняній системі вищої освіти за роки незалежності відбулися значні реформи, що відповідали засадам Болонської декларації: 1) введено ступені бакалавра і магістра (додаток до диплому було запроваджено значно раніше); 2) введено систему циклів вищої освіти (отримання повної вищої освіти – кваліфікації спеціаліста або магістра неможливо без завершення першого циклу – бакалаврату); 3) запроваджено кредитний вимір трудомісткості навчальних дисциплін (ще у 1994 р.); 4) сьогодні за кордоном навчається студентів і працює викладачів та науковців значно більше, аніж до 1991 р.; 5) розширюється співпраця із закордонними навчальними закладами в галузі навчання і досліджень. <…>
Зметою приєднання до Болонського процесу в Україні було розроблено низку нормативно-правових актів для удосконалення системи вищої освіти, зокрема було введено перелік кваліфікаційних рівнів спеціалістів.
З2008 р. в Україні почала діяти програма «Компас», яка вперше визначила рейтинг ВНЗ серед роботодавців. Необхідно відзначити, що кількість абітурієнтів, які обирають престижні спеціальності, збільшується за рахунок розширення діапазону ВНЗ не лише державної, а й недержавної форм власності. Недержавні заклади, що намагаються отримати ліцензії на право навчання та видачі сертифікатів про освіту, спеціалізуються, в основному, на навчанні студентів за спеціальностями, що користуються попитом у сфері бізнесу (менеджмент, маркетинг, банківська справа, економіка, юриспруденція). При цьому
449
Розділ VIII. ГЛОБАЛЬНИЙ ОСВІТНІЙ ПРОСТІР
не завжди враховуються довгострокові тенденції попиту та пропозиції на ринку праці, що в майбутньому може призвести до зростання напруженості на ринку праці України. <…>
Багаторазові спроби реформувати вищу освіту не мали цілісного, системного характеру. Необхідно розглядати в єдиному комплексі сектори, які виробляють суспільні блага, товари і послуги та сектори, які готують для цього фахівців і проводять наукові дослідження. У свою чергу, в процесі прогнозування тенденцій соціально-еконо- мічного розвитку країни на середньострокову перспективу мають бути враховані прогнозовані потреби ринку праці, узгоджені з обсягами державного замовлення на підготовку фахівців. <…>
Післядипломна освіта. Постійно діючою ланкою в національній системі освіти є післядипломна освіта, яка забезпечує фахове удосконалення, поглиблення, розширення і оновлення професійних знань, умінь і навичок. <…>
Темпи розвитку сучасної економіки, науки та інформаційних технологій потребують нових підходів до організації роботи в галузі перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, а також додаткової професійної освіти студентів, здобуття другої освіти, навчання в аспірантурі і докторантурі. Виникає потреба у забезпеченні розвитку системи безперервної професійної освіти (від середньої школи до університету) за моделлю мультиверситету та застосування інноваційних освітніх технологій, заснованих на ідеї активації самостійної навчальної діяльності учнів та студентів. Кваліфікація, здобута раніше, має бути приведена у відповідність до оновлених кваліфікаційних вимог або доведена до рівня, потрібного для роботи за новою професією, новим видом трудової діяльності. Не менш важливою є проблема перепідготовки педагогічних і управлінських кадрів сфери освіти. <…>
Освіта впродовж життя (освіта дорослих). Швидка зміна технологій вимагає постійного підвищення кваліфікації та перенавчання працюючих, оволодіння новими професіями. Зростаючі темпи економічних змін і гнучкість ринку праці також призводять до необхідності зміни роботи і навіть професії, що дедалі більше вимагає переходу від традиційної до гнучкої форми зайнятості та використання у процесі професійного навчання інноваційних навчальних технологій. Особливо це стосується організації професійного навчання незайнятого населення з метою підвищення його конкурентоспроможності на ринку праці. <…>
Освіта впродовж життя має бути доступною для всіх. Це потребує змін у підходах до реформування системи освіти на наступні
450