Хрестоматія з філософії освіти

Обсерваторії частіше за все знаходяться не в середині Університетів, а за їхніми межами, але, навіть знаходячись в їх стінах, вони можуть не мати з ними духовного зв’язку. Порсон не давав уроків, Елмслі провів значну частину життя в селі. Я не заперечую, існують переконливі приклади і протилежного характеру, можливо, Сократ і, безсумнівно, лорд Бекон, але все-таки в цілому варто визнати: якщо викладання є немислимим буз спілкування з зовнішнім світом, то природною обителлю роздумів та експерименту є усамітнення.

Якщо повернутись тепер до питання, від якого я, як може здатись, відволікся, то, думаю, в цілому я обрав правильний шлях: незалежно від того, повинен чи ні католицький Університет ставити перед собою за мету робити своїх студентів Джентльменами, все одно він повинен робити їх ким-небудь, а не просто захищати інтереси науки і розвивати її. <…>

Католики, які прагнуть зрівнятися з протестантами в широті та витонченості інтелекту, змушені поступати в протестантські Університети, щоб отримати те, що відсутнє в них. <…> Всі ті блага, які надають протестантські общини шляхом проповідування протестантизму, повинні бути доступні католикам у католицьких установах.

Що ж це за блага? Повторю ще раз, їх можна звести до двох слів: культура інтелекту. <…>

Нам бракує не манер і духовних якостей Джентльмена – їх можна отримати безліччю інших способів: шляхом хороших знайомств, завдяки закордонним мандрівкам, в силу вродженого благородства і достоїнства католицького складу розуму, – а енергійності, стійкості, різнобічності і гнучкості інтелекту, влади над своїми здібностями, миттєвого осягнення суті того, що відбувається, тобто всього того, що іноді дарується природою, але зазвичай набувається лише старанністю і багаторічними вправляннями.

Саме в цьому полягає справжнє виховання духу, і я не заперечую, що воно формує також якості, що відрізняють джентльмена. <…> Ліберальна освіта, безсумнівно, проявляється у ввічливості, благопристойності, вишуканості мови та манер, що само по собі прекрасно та приємно оточуючим, але воно дає і багато, крім того. Освіта дисциплінує розум, тому що розум є подібним в цьому до тіла. Хлопчики виростають зі своєї форми та сили, вони повинні навчитися координувати рухи кінцівок, а будова їх має стати пропорційною. Помилково приймаючи тваринну рухливість за тілесну міцність і нерозважливо покладаючись на міцність свого здоров’я,

381

не відаючи, яка межа їх витривалості, і як керування собою, вони починають втрачати почуття міри, починають кидатися в крайнощі і гублять своє здоров’я. Це накладає відбиток на весь їхній характер; з самого початку їх інтелект не опирається ні на які принципи, у них немає чітких переконань, немає уявлень про наслідки. Тому, буваючи балакучими, вони говорять плутано і не можуть втриматись від легковажних чи, як зазвичай кажуть, «хлоп’ячих» вчинків. Їх засліплюють видимості, за якими вони не розрізняють самих явищ.

Добре, що не можна залишитись хлопчиком назавжди, але

382

здійснити в тій чи іншій мірі, навіть якщо розум буде виховано за зразком, правильному хоча б частково, адже в тому, що стосується ефективності, навіть неправильні погляди здійснюють більший вплив і викликають більше поваги, ніж відсутність поглядів. Люди, як уявляють собі те, чого немає, завжди більш рухливі та точні, ніж ті, хто нічого не бачить, а тому переконаний безбожник, фанатик, єретик здатний на багато, тоді як спадковий християнин, що ніколи не розумів істин, які він сповідує, ні до чого нездатний. Але якщо непохитність поглядів надає такої могутності навіть оманливим поглядам, то чому б не очікувати, що вона надасть достоїнство, силу та впливовість Істині! <…>

Можна сказати, що навчання, побудоване на викладеній мною теорії Університетської Освіти, не дасть молоді глибокого, всебічного виховання і обмежиться, в кращому випадку, формуванням в них блискучих загальних поглядів на все підряд.

При належному обґрунтуванні цей доказ міг би стати найбільш серйозним запереченням ідей, які відстоюються в даній праці, а тому вимагав моєї найпильнішої уваги, коли б в мене не було причин вважати, що я зможу відразу його усунути – якби було для цього місце – за допомогою простого пояснення того, що я розумію під способом навчання. Однак ці Бесіди присвячені розгляду цілей і принципів Освіти. Тому достатньо буде сказати, що, згідно з моїми глибокими переконаннями, першим кроком у вихованні інтелекту є стійке закріплення в розумі хлопчика ідей науки, методу, порядку, принципу і системи, а також правила і виключення, краси та гармонії. Зазвичай цього можна досягнути, якщо почати навчання з Граматики, і заради вдосконалення такого роду здібностей його потрібно тренувати найбільш старанним, детальним та доскональним способом. <…> Друга наука – Математика; вона повинна йти вслід за Граматикою, але має служити тій же меті, а саме: створенню в учня уявлення про розвиток та систему, які беруть початок з єдиного центра і розвиваються навколо нього. Слідом йдуть Хронологія та Географія, які так потрібні йому при ознайомленні з Історією. <…> Крім того, важливу роль має мистецтво Метричного Компонування, котре дозволяє розуміти Поезію, тим самим стимулюючи його на практичне застосування своїх здібностей, і оберігаючи від пасивного запозичення образів та ідей, які покидають розум так само легко, як і проникають в нього. Нехай він засвоїть звичку застосовувати метод, виходити з достовірних начал, обґрунтовувати кожен свій крок, проводити межу між відомим і невідомим, і, я вважаю,

383

384

і забаганок окремих індивідів, приводити їх в інститути, які витримали випробування часом, отримали благословення століть і очолюються людьми, що не приховують своїх імен, так як їхня опора – в єднанні зі справами своїх попередників і один з одним.

Хосе Ортега-­і-­Гассет

ЧИМ СУЧАСНИЙ УНІВЕРСИТЕТ МАЄ БУТИ «У ПЕРШУ ЧЕРГУ» 107

<…> Університет, у першу чергу і перш за все, передбачає вищу освіту, яку повинна отримати середня людина.

Із середньої людини, перш за все, потрібно зробити культурну особистість, піднявши її на рівень часу. Відтак перша і центральна функція університету – залучення до значимих культурних сфер знання. Ці сфери знання такі.

1.  Фізичний образ світу (Фізика).

2.  Основоположні проблеми органічного життя (Біологія). 3. Історичний розвиток людського роду (Історія).

4.  Структура і функціонування суспільного життя (Соціологія). 5.  План всесвіту (Філософія).

Потрібно зробити з середньої людини хорошого професіонала. Поряд із вивченням культури, університет, за допомогою простих, безпосередніх та ефективних інтелектуальних прийомів, вчить бути хорошим медиком, хорошим суддею, хорошим викладачем математики або історії. <…>

Не існує переконливих аргументів на користь того, що середня людина має потребу або необхідність стати ученим. Скандальний вивід: наука у власному сенсі слова, тобто наукове дослідження, не відноситься безпосередньо до базових функцій університету і не повинна без причини включатися до них. Проте в деякому розумінні університет невіддільний від науки і, отже, повинен займатися також і, крім того, науковим дослідженням. <…>

План університету передбачає, що лектор має хороший намір не змішувати три досить різні речі: культуру, науку та інтелектуальну

107  Ортега-и-Гассет Х. Миссия Университета / Х. Ортега-и-Гассет ; пер. с. исп. М.Н. Голубевой ; ред. перевода А.М. Корбут ; под. общ. ред. М.А. Гусуковского. – Минск : БГУ, 2005. – 104 с.

385

професію. <…> Перш за все, розведемо професію і науку. Наука – це не все, що завгодно. Наукою не є купівля мікроскопу або підмітання лабораторії; але не є нею виявлення та вивчення змісту науки. У власному і одвічному сенсі наука – це лише дослідження: формулювання проблем, процес їх вирішення і здобуття відповіді. Що стосується всього іншого, супутнього цій відповіді, – це вже не наука.

Тому наука не передбачає ні вивчення науки, ні її викладання, так само, як і її вживання та використання. Можна погодитися – з деякими застереженнями – з тим, що людина, якій доручено викладати науку, має бути ученим. Але це необов’язково, насправді були і є прекрасні викладачі наук, які не є дослідниками, тобто ученими. Я згоден з тим, що вони знають свою науку. Але знати — не означає досліджувати. Досліджувати – означає відкривати істину або, навпаки, відкривати помилку. Знати – означає просто добре знатися на цій істині, володіти нею, розуміти її. <…>

Наука – це одна з найбільш значимих речей, що здійснюються і створюються людиною. Зрозуміло, це річ більш високого рівня, ніж університет, в тій мірі, в якій він є навчальним інститутом. Тому що наука – це творчість, а педагогічна діяльність направлена лише на навчання цієї творчості, передачу, вкладання і засвоєння. Наука – річ настільки високого рівня, що виявляється дуже складною і – хочеш того чи ні – недоступною середній людині. Вона передбачає особливий дар, вкрай рідкісний серед людського роду. Вчений – це свого роду сучасний чернець.

Прагнути до того, щоб звичайний студент став вченим, поки

386

Крім того, недостатньо наполегливо здійснюється підготовка професіоналів ad hoc. <…>

Тому потрібно відокремити від науки дерево професій, внаслідок чого від неї залишиться лише те, що істотно необхідне,

іможна буде зайнятися самими професіями, навчання яких сьогодні знаходиться на первісному рівні. Тут все на початковій стадії. Винахідлива педагогічна думка дозволила б набагато ефективніше

іуспішніше навчати професіям за коротший час і набагато меншими зусиллями.

Але зараз займемося іншою відмінністю – між культурою і наукою. Якщо ми узагальнимо сенс стосунків між професією і наукою,

то прийдемо до деяких очевидних думок. <…> Наука, перетворюючись на професію, повинна перестати визна-

чатися як наука, щоб організуватися довкола іншого центру і принципу як професійна справа. Це також необхідно враховувати при навчанні професіям.

Щось подібне відбувається і у взаєминах між культурою і наукою. Відмінність між ними мені здається досить очевидною. <…> Культура – це система життєвих ідей, якою володіє кожен час. Точніше, це система ідей, виходячи з яких живе час. Тому що немає ні способу, ні можливості уникнути того, що людина завжди живе виходячи з певних ідей, що формують ґрунт, на якому будується її існування. Ці життєві ідеї <…> є не більш, ніж переліком наших реальних переконань щодо світу і наших ближніх, ієрархії цінностей речей і дій. <…>

Людина не здатна жити, не реагуючи на принципові аспекти свого оточення або світу, не вибудовуючи інтелектуального тлумачення його і своєї можливої поведінки в ньому. Це тлумачення є переліком переконань або «ідей» відносно всесвіту і самого себе. <…>

Практично жодне з цих переконань або «ідей» не створюється самим індивідом, він бере їх зі свого історичного оточення, зі свого часу. Там є, природно, системи абсолютно різних переконань. Одні з них є пережитками минулих часів, заржавілими і незграбними. Але завжди є система життєвих ідей, яка є найвищою висотою часу, система,­ яка найбільш сучасна. Ця система – культура. Хто не дотягується до неї, хто живе ідеями архаїчними, той прирікає себе на життя незначне, важке, жалюгідне і примітивне. Це ситуація безкультурної людини або народу. Він існує так, немов ледве плентається на возі, тоді як інші, поруч, їдуть на потужних автомобілях. Його уявлення про світ менш точне, багате і глибоке, ніж в інших. <…>

387

388

чотирьох його дисциплін. Кожна з них носила б два імені. Наприклад, «фізичний образ світу» (Фізика). Цією подвійністю в назві я хочу підкреслити різницю між культурною, тобто життєвою дисципліною і відповідною наукою, яка живить її. На «факультеті» культури фізика викладатиметься не так, як вона представляється тому, хто по життю займатиметься фізико-математичними дослідженнями. Фізика культури – це суворий ідеологічний синтез образів і функцій матеріального світу, які виходять з фізичних досліджень, здійснених на сьогоднішній день. Крім того, ця дисципліна демонструватиме спосіб пізнання, що використовується фізиком для зведення своєї дивної споруди, обов’язково роз’яснюватиме і аналізуватиме принципи фізики і коротко, але досить конкретно змальовуватиме

їїісторичну еволюцію. Лише це дозволить студентові чітко зрозуміти, що було «світом», в якому жила людина вчора, позавчора, тисячу років назад, а також усвідомити особливості нашого сучасного «світу». <…>

Треба гуманізувати вченого. <…> Потрібно, щоб людина науки перестала бути тим, ким вона, на жаль, досить часто є зараз: варваром, що відмінно знає один предмет. На щастя, головні фігури нинішнього покоління учених відчувають необхідність через внутрішні потреби самої науки в доповненні своєї спеціалізації знанням цілісної культури. <…>

Це змушує зробити спробу нової інтеграції знання, яке сьогодні розчленоване. Але праця, яка для цього необхідна, величезна, і її неможливо здійснити, поки немає методології вищої освіти, щонайменше такої ж, яка вже існує на інших рівнях освіти. На сьогоднішній день повністю відсутня, хоча це може здатися неправильним, університетська педагогіка.

Перед людством встала нагальна і неминуча проблема винаходу технології для того, щоб адекватно чинити з тими нагромадженнями знань, якими воно сьогодні володіє. Якщо воно не знайде простий спосіб взяти під контроль це неспинне розростання, то буде задушене ним. З початковим лісом життя хоче злитися вторинний ліс науки, який прагне спростити перший. І якщо наука привела до ладу життя, то зараз необхідно привести до ладу саму науку, організувати

її– оскільки її неможливо регулювати – дати їй шанс одужати. Для цього потрібно наповнити її життям, тобто надати їй форму, сумісну

злюдським життям, яке її породило і заради якої вона була створена. Інакше – не варто покладатися на безпідставний оптимізм – наука зникне; людина перестане цікавитися нею. Роздумуючи про

389

390