Хрестоматія з філософії освіти
.pdf1. Тьюторська практика відкритої дистанційної освіти (інформаційний контекст тьюторства).
Усистемі дистанційної освіти обґрунтовується головна ціль відкритої освіти, яка полягає в умінні жити в інформаційному суспільстві і використовувати його можливості.
Моделлю відкритої освіти у даному випадку є сама модель використання людиною інформаційних технологій, а саме під цю задачу починає працювати тьюторське супроводження, допомагаючи тим, хто навчається, вибудувати навчання, використовуючи навички роботи в Інтернет-середовищі. <…>
2. Тьюторська практика відкритої освіти (соціальний контекст тьюторства).
Усоціальному контексті відкрита освіта обговорюється у нерозривній єдності зі становленням відкритого суспільства.
Уцьому випадку головною ціллю відкритої освіти є вміння людини жити у світі, де існують на партнерських началах різні культури, присутні різні логіки та різні типи мислення. Основними якостями при цьому стають толерантність, комунікабельність, уміння слухати співрозмовника, розуміння іншої точки зору і побудова діалогу, уміння працювати в групі і т. д.
3. Тьюторська практика відкритої освіти як супроводження індивідуальної освітньої програми (антропологічний контекст тьюторства).
Відкритість освіти в антропологічному контексті постає, в першу чергу, як простір будь-яких можливих ресурсів для власного освітнього руху людини.
Головна ціль відкритої освіти у даному випадку – навчити людину максимально використовувати різні доступні ресурси для побудови своєї освітньої програми. Саме вона, як ніхто інший,
єзамовником на власну освіту, що здатний проектувати її зміст і нести пов’язані з цим ризики та відповідальність, досягаючи врешті-решт того чи іншого рівня та якості освіти.
Тьюторська практика в антропологічному контексті реалізує супроводження всього процесу побудови підопічним своєї освітньої програми, починаючи від роботи з його первинним пізнавальним інтересом, через поглиблення цього інтересу за рахунок освітніх досліджень чи проектів і спеціальну роботу з формування цього процесу як освітнього, і до тьюторського консультування у сфері професійних освітніх програм. <…>
Ми вважаємо, що сутністю тьюторського супроводження впродовжвсьогоіснуваннясамоїідеїтапрактикитьюторстваєспеціально
291
Розділ V. ІДЕЯ ШКОЛИ ТА ЇЇ РОЗВИТОК В УКРАЇНІ
організована тьютором робота з усвідомлення та вибору учнями різних освітніх пропозицій і складання ними своїх індивідуальних освітніх програм.
Відтак основний принцип роботи тьютора у сучасній освіті – це принцип «розширення» освітнього простору кожного, хто навчається.
Простір роботи тьютора графічно можна зобразити у вигляді трьох взаємно перпендикулярних координатний осей: X, Y, Z, що задають вектори тьюторської дії:
Х – соціальний вектор тьюторської дії,
Y – дисциплінарний вектор тьюторської дії,
Z – антропологічний вектор тьюторської дії.
Розглянемо кожний із векторів тьюторської дії детальніше. 1) Х – соціальний вектор тьюторської дії.
Даний вектор тьюторської дії передбачає роботу з великою кількістю освітніх пропозицій, пов’язаних з інфраструктурою тих чи інших освітніх закладів.
Знаходячись в одній із точок освітньої інфраструктури, учень часто навіть не здогадується про освітні можливості інфраструктури освітньої установи в цілому. Задача тьютора полягає у тому, щоб разом зі своїм тьюторантом побачити та проаналізувати всю інфраструктурну карту освітніх пропозицій з точки зору їх ресурсності для реалізації індивідуальної освітньої програми.
2) Y – дисциплінарний вектор тьюторської дії.
Цей вектор вказує на направленість роботи тьютора з «дисциплінарним матеріалом», вибраним тьюторантом. Так як дисциплінарні межі завжди більшою чи меншою мірою умовні, то при роботі з дисципліною, яка засвоюється учнем (біологія, математика, література…), часто необхідно залучати знання з інших дисциплінарних областей і тим самим розширювати межі самого дисциплінарного знання. Зміна меж дисциплінарного знання стає напрямом спеціальних тьюторських консультацій і вносить корективи в реалізацію індивідуальної освітньої програми кожного учня.
3) Z – антропологічний вектор тьюторської дії.
Говорячи про реалізацію власної індивідуальної освітньої програми, кожний учень повинен розуміти, які вимоги реалізація цієї програми висуває саме йому і на які свої якості він вже може покластися. Тьютор у цьому випадку лише допомагає побачити та обговорити антропологічні вимоги індивідуальної освітньої програми. Звичайно, вибір завжди залишається за самим учнем: приймати
292
даний антропологічний виклик чи коректувати свою освітню програму на основі вже сформованих раніше якостей. <…>
Отже, робота тьютора у кожному із вказаних нами вище напрямів (соціальному, дисциплінарному, антропологічному) дозволяє кожному, хто навчається, побачити свій освітній простір як відкритий і почати ефективно використовувати його потенціал для побудови своєї власної індивідуальної освітньої програми. <…>
Антоніо Менегетті
ВЧИТЕЛЬ – ХТО ВІН? 94
Говорячи про вчителя або викладача, я маю на увазі тип, функцію, роль, які людство інструменталізує для власної еволюції; фактично ще до сім’ї, до релігії, до політики все людство вдається до допомоги вчителів. Припускаючи, що кожна дитина сама формує стереотипи власного знання, слід сказати, що фактично в останніх, всередині структур навчання, що самостійно постають перед ними у дитинстві, є орієнтири, ціннісні точки, які коннотуються учителем, внутрішньо обраним самим дитиною. Його структури навчання мають підтримку, у якості якої може виступати дідусь, приятель, викладач або художник. Загляньте всередину себе (нехай навіть і знаючи, що в певному сенсі ви сформували себе самостійно), і ви знаходите ціннісні орієнтири, обрані із чиєюсь допомогою. Крім того, будьякий суспільний інститут, щоб мати можливість впливу на людей, обирає лідерів, діячів, будівників, які потрібні для задання напряму мільйонам умів. <…>
У загальних рисах, в більшості випадків викладачі представляють собою прояв вимоги репресивного «Над-Я», що входить в категоріальний апарат несвідомого всіх людських істот. Згодом учні та всі інші покладають провину на викладачів, забуваючи, що спочатку вони є основою архетипічного породження всієї тієї системи, в якій соціальне себе пригнічує і живить одночасно.
Перш ніж потрапити під вплив мас-медіа, великих релігій і зберігаючого ще своє значення фактора сімейного виховання, всі людські справи фактично здійснюються вчителями, вождями знання. Ці вчителі загальновизнані або ідентифіковані, вербалізовані
94 Менегетти А. Система и личность / А. Менегетти ; пер. с итальян. ННБФ «Онтопсихология». – Изд. 2-е, исправл. и дополн. – М. : ННБФ «Онтопсихология», 2007. – 352 с. – С. 177–183.
293
Розділ V. ІДЕЯ ШКОЛИ ТА ЇЇ РОЗВИТОК В УКРАЇНІ
в такій якості старшим або товаришем, який вважається розумнішим. Відтак знання розподіляється за різними каналами і сферами освіти. Однак ця роль не передбачає дослідження самого себе: думаючи про масу, вчитель ігнорує свої проблеми, часто забуваючи про необхідність ідентифікації, перегляду або виправлень у самому собі. Той, хто навчає, бачить свій обов’язок у зміні інших, але ніколи – у зміні самого себе; ця помилка виникає з того факту, що він вчить про застосування і сенс символів, що використовуються в сферах знання, влади, інформації, різних взаємодій. Викладаючи символи, за допомоги яких відбувається управління екзистенцією, економікою, соціумом, він в силу об’єктивної соціальної і навіть екзистенціальної влади символів, забуває про самоперевірку. <…>
Розбираючи цю тему, я маю на увазі зовсім не викладацький корпус, не тих, хто працює, тому що в нього така професія, заради платні, заради певного положення, як і не тих, хто абияк справляється з роллю лідера, а справжнього вчителя. Ця тема і буде предметом нашої дискусії.
Кого вважати учителем, що повинен робити вчитель, якщо не торкатися змісту, що він викладає? Я спробую продемонструвати внутрішню кризу тих, хто за своїм вибором або через зрадливість долі стає вчителем. Що таке учитель? Учитель – це тричі перевершуючий. «Магістер» на архаїчній латині означає: «в три рази більше».
1. Він знає речі, як єдність.
2. Він має знання, зумовлене символами, тобто володіє технікою. 3. Він знає, як пов’язані феноменологія і Буття.
Іншими словами, він наділений внутрішньою здатністю, вмінням опосередковувати Буття, вищу реальність будь-якої речі, в кожній події або ситуації, яка відбувається з ним. Він може одночасно бути людиною досвідченою і мудрою, незалежно від наявності дипломів або зовнішніх знаків визнання. Отже, під «учителем» я маю на увазі не вченого, не поважного ректора чи міністра народної освіти, не письменника або художника і їм подібних. Учитель – це той, хто здатний творити істину на трьох вище перерахованих рівнях, від чого він і є тричі перевершуючим.
А) Його основною перевагою є те, що він ніколи не довіряється досвіду.
Всі технічні фахівці, весь викладацький корпус обов’язково користуються досвідом, але вчитель, справжній вчитель – ні. Досвід це випробувана, вистраждана, пережита дія, що вплинула на нас
294
ів чомусь нас змінила. Учитель же, переживши безліч ситуацій, зіткнувшись з безліччю речей, перетопив їх в собі і втілив за їх допомо гою себе самого в істину. Він вивчив багато моделей, але знає, що всі вони є сутністю цінності минулого і, отже, можуть стати в нагоді для книжкових теорій, але зовсім не підходять для того, щоб стати єдиним ключем, що розкриває <…> первинний зміст вирішальної миті екзистенції. Багатство досвіду навчило його кожен раз вчитися заново, навчило тому, що в минулому немає таких правил, які могли б допомогти йому знайти автентичність в кожній новій ситуації.
Учитель може чомусь навчити інших на власному досвіді, але йому особисто, в умовах навколишньої новизни, що дозріває і виростає навколо, досвід його минулого стає непотрібен, він кудись зникає перед лицем вищої новизни існування для самого себе. Насправді він знає, що перебуває постійно попереду, завжди в новому напрямку і що його обов’язок полягає в безперервному винаході технік, стратегій, модулів, символів, створити які в даний момент здатний тільки він.
Так, його життя знаходиться в якомусь безперервному творенні,
ів минулому досвіді він може почерпнути лише техніку, модуль – не більше.
Б) Другим аспектом є те, що вчитель знає всі людські ролі, всі можливі їх прояви, але внутрішньо не поважає жодну з них.
За своєю суттю, він «аморальний». Якщо вчитель дійсно в три рази перевершує інших, то його внутрішнє життя постійно повинне не збігатися з тим, що він усім викладає, він не може зупинитися ні на одній ролі, ні на одному шляху, ні на одному символі. <…> Кожен раз, коли життя вимагає, закликає його, він відгукується: «Ось я», – і в нього немає часу поставити питанням, чи відповідає це тому, що він робив, говорив і підтримував раніше, або словам і діям праотців. Він відчуває всередині себе голос життя: «Я – твій батько
ісин, твоя мати і вчитель, я – твоя реальність, я – всього лише твоя істина, і цієї миті породжую тебе».
При цьому у вчителя немає ніяких охоронних грамот. Йому немає кого просити, нема перед ким претендувати на те, щоб його зрозуміли, він – один перед лицем цього життя, що не складало ще правила для суспільства. Це йому потрібно буде встановити нові кордони, нові моделі, нові стежки, по яких потім підуть інші. Виступаючи посередником сенсу, він повинен вміти опосередковувати буття в історичному у тій мірі, в якій історія може допустити велике, вже пережите їм у собі. І хоча його глибинна сутність
295
Розділ V. ІДЕЯ ШКОЛИ ТА ЇЇ РОЗВИТОК В УКРАЇНІ
аморальна, стосовно історії, інститутів, інших людей він завжди високоморальний, більше того, він ревно дотримується встановлених суспільством правил, сприяє їх поширенню і зміцненню, поволі готуючи їх оновлення для розвитку буття в життя. Проте у своїй глибинній основі він завжди перебуває поза тим, що викладає іншим.
Така позиція екзистенціальної психології вчителя, і представляється очевидним, що цього рівня не можна досягти, залишаючись нерухомим, зв’язаним, підлеглим стереотипу закону, – наукового або закону здорового глузду, або авторитету академічних кіл. Зовні учитель здається найзакоренілишим консерватором; внутрішньо – це постійна революція в дії.
Йому немає потреби виступати проти кого б то не було; вбачаючи, що багато людей прагнуть нового життя, він знаходить нові історичні моделі, прокладає нові шляхи, направляючи до кращого, більш повного життя цих багатьох. Така його поведінка викликана не добротою, не любов’ю до людей, а тим, що він являє собою свідому феноменологію розуму життя, що відповідно до його індивідуального життя неминуче означає і прояв розуму в історії. Вчитель не може створити інститут, як, втім, і вірність букві, кодексу або договору, які можуть дати лише прекрасного суддю, судового чиновника, але не вчителя.
Людству необхідні вчителі, без них воно просто припинило б своє існування. Він, однак, не обов’язково є відомою і знайомою всім особистістю, він усього лише прокладає свій шлях там, де є буття, і не буває там, де немає буття. Учителем може бути простий лікар, літератор, психотерапевт. Це багатство, що завжди залишається невидимим, йому відомий зворотній бік символів, він використовує їх, не будучи жодним з них, він використовує інститути, громадський порядок, лад, будь-які правила, не ототожнюючи себе з жодним із них.
Тому він зазвичай не отримує визнання, грошей і не удостоюється пам’ятниками. По суті він існує завжди за межами власної феноменології. Якщо спробувати буквально слідувати тому, що я описав як Онтопсихологію, немає ніякої гарантії, що ви станете вчителем. Я описав символи, які можуть допомогти, підготувати, створити передумови, але в кінцевому рахунку все залежить від творчої активності самого індивіда, що самостійно занурюється в гру буття і ставить при цьому на карту всю свою цілісність. «Вгадавши», він здобуває щось більше, ніж рай, але помилившись, – стає найнещасливішою людиною на світі: ніхто не зможе зрозуміти
296
і пробачити його. Прекрасно усвідомлюючи, що ціною помилки буде вічний вирок, він знає також, що тільки він сам і може винести його собі, але не суспільство, яке може винагородити його або знищити. Товариство для вчителя – це якась область, що не викликає інтересу, бо його постійним співрозмовником є Буття.
В) Як формується вчитель?
Спочатку він повинен вивчити дотримувані всіма правила і бути прикладом у їх виконанні, а коли осягає все зовнішнє знання (систематизоване в цивільному та судовому праві), йому належить спробувати самотність і ризик, як звичайній людині. <…> Він має заглянути в усі куточки, в усі «закутки» речей, заглянути за стіну неуцтва, за стіну влади. Рухаючись вперед з почуттям провини за порушення закону, що є непереборною, але не виставляється напоказ, він повинен «голими руками» протистояти наркоманії, СНІДу, злочинності, святим, екстрасенсам, потужним шпигунським мережам, руху капіталу, акторам, художникам, – причому завжди перебуваючи серед них, будучи одним з них, а не людиною
збоку подібно репортерові. Ніхто не повинен знати, хто він, щоб кожному, хто його зустріне, він здавався підлеглим, нижчим.
Мудрець, вчитель вчиться, здійснюючи як підлеглий, як нижчий свій шлях за лаштунками всіх речей, дізнаючись зворотний бік всього, що пережито людиною. Це необхідно тому, що тільки через свій досвід він може побачити і вловити зв’язок сущого і символічного.
Якщо шукати істину в символізмі, її не знайти ніколи; читання Біблії, філософських або богословських трактатів, цивільних кодексів, наукових праць для цього не достатньо. Учитель повинен самостійно здійснити перехід, в якому він зустрічається один на один
знеприхованою правдою життя, піддаючись банальним і грізним небезпекам обставин, які тільки й формують людину. Причому кожному визначений свій досвід, через який треба пройти і про який ніколи не можна буде розповісти. Тут закладаються енергія, структура і сила його подальшого знання – знання, що підтримується упевненістю в його очевидності.
Викладаючи потім іншим, йому доведеться долати діалектику, раціональність символів, щоб спробувати передати непередаване – свій безпосередній досвід. Він уже вивчив, де знаходяться речі, йому відомий правильний шлях серед тисяч символів, що складають знання людства, отже, він може знайти той єдиний символ, який є найближчим до розуміння справжньої мети речей. Інструменталізуючи
297
Розділ V. ІДЕЯ ШКОЛИ ТА ЇЇ РОЗВИТОК В УКРАЇНІ
діалектику різних «предметів» знання, зіставляючи різні бібліографічні джерела, звичаї, історичні відомості, вчитель так чи інакше організовує символи. Щоб навчити людей тому, де знаходиться домівка буття. Для цього його підготовка повинна бути безперервною і відбуватися в тіні його екзистенціального ризику. У певному сенсі можна сказати, що він еволюціонує, духовно насичується поза законом, <…> зразково дотримуючись всіх його положень.
Не існує рекомендацій, як саме пройти цей шлях, бо є якась точка, досягнувши якої, людина повинна бути одна, щоб знання прийшло до неї, і якщо в цей момент хтось буде його вчити, то для подорожнього він буде іншою людиною, не більше. Стороння людина може провокувати, може порушувати, тому вчитель (або триразово перевершуючий), якщо вирішує допомогти учневі, то дає тільки натяк, вказуючи, але не уточнюючи все, бо знає, що рано чи пізно учень опиниться перед обличчям ситуації, що вимагає творчості, в умовах абсолютної новизни, бо для кожного індивіда Буття нове по-своєму.
Єдино визначеним багатством, яке вчитель може знайти в процесі самостворення, є багатство зустрічі з іншим великим учителем. Оскільки в системі офіційного навчання превалює так званий критичний підхід, будь-який вчитель говорить, що вірити нікому не можна, але в глибині душі він завжди сподівається зустріти вчителя більш великого, що знає найкоротший шлях від існування до буття, від символу – до реальності. Така зустріч відчувається як виклик буття, бо за нею зазвичай слідує потужний виплеск потоку одкровень буття. На жаль, містичні школи як східні, так і західні говорили про це як про Дух, єднання, осяяння і т. д. А краще було б не торкатися цієї теми, тому що при такій постановці питання залишається в тіні самої людини. Мій же шлях є раціональний рух вперед без прийняття на віру чого б то не було.
Технічне формування вчителя повинно здійснюватися в стані завжди відкритої, не знаючої кордонів раціональності. Після того, як він отримає максимально широку освіту, він повинен самостійно рухатися далі, минаючи з раціональною обачністю всі оповиті мороком куточки екзистенції. Тільки така людина може дати гарантію істини, розвитку всім іншим ролям і стереотипам, існуючим в суспільстві. В іншому випадку це буде псевдоучитель, сліпий, який намагається вказати шлях іншим сліпцям. Прошу вважати цей висновок не афоризмом, а проявом реалістичного раціоналізму.
298
Віктор Огнев’юк
ШКІЛЬНА ОСВІТА У КОНТЕКСТІ СЕМИ ЕВОЛЮЦІЙНИХ ПОСТУПІВ 95
Історія освіти і, зокрема школи, як і будь-якого іншого суспільного явища, пройшла шлях від ідеї до системної інституції певного рівня досконалості завдяки еволюційним змінам. Стосовно розвитку освіти найбільш прийнятним у контексті моїх філософських поглядів є поняття «еволюційного поступу». Використовую це поняття з декількох міркувань. Перш за все тому, що зміни в освіті відбуваються упродовж тривалого часу. Освіта, як правило, доволі консервативна сфера і зміни, які досить часто називають революційними, ніколи не протікали у дуже обмежений відрізок часу та не призводили до надзвичайно швидких результатів, оскільки результат освіти завжди відкладений у часі: такою є природа освіти. Відтак для оперування поняттям «революція в освіті» немає підстав. Але заради об’єктивності варто зазначити, що окремі новації в освіті можуть мати ознаки революційних, проте вони також відбуваються у межах певного еволюційного періоду. Використовуючи поняття «поступ», я хочу підкреслити, що внаслідок нарощування змін та їх поширення відбувався супроводжуваний позитивними змінами цивілізаційний розвиток. Зважаючи на філософське осягнення історичних реалій та логіки розвитку освіти, відбулося шість, а нині відбувається сьомий еволюційний поступ освіти.
Філософи, педагоги та історики практично одностайні в тому, що першою ланкою освіти завжди була сім’я <…>. Найдавніші батьки, вводячи дітей у контекст життя, прагнули передати їм свій досвід, зрештою вони хотіли, щоб діти успадковували їхній спосіб життя та діяльності, вірування і традиції. Відтак вони навчали дітей усьому, що вміли і знали самі. На цьому етапі у зародковій формі виникла педагогічна діяльність, виділилися навчання і виховання. <…> Власне сім’я сформувала ідею школи і стала її прообразом. Зародження ідеї навчання, виховання і розвитку дитини у сім’ї, виокремлення відповідних функцій та ролей стали першим еволюційним поступом освіти.
95 Огнев’юк В.О. Шкільна освіта у контексті семи еволюційних поступів [Електронний ресурс] / В.О. Огнев’юк // Освітологічний дискурс. – 2011. – № 2 (4). – Режим доступу : http://innovations.kmpu.edu.ua/ENFV/2011_2/11ovosep.pdf
299
Розділ V. ІДЕЯ ШКОЛИ ТА ЇЇ РОЗВИТОК В УКРАЇНІ
Але пройшли тисячоліття важких зусиль людини, які підготували другий поступ освіти. У ХІІ–ІІІ тисячоліттях до Р.Х. людство створило перші пам’ятки писемності. Їх і сьогодні можна бачити на території України, поблизу сучасного Мелітополя. Нині там функціонує Державний історико-культурний заповідник «Кам’яна могила». У 2007 р. заповідник внесено до переліку номінацій ЮНЕСКО як найдавніший пам’ятник культури та історії розвитку людства. <…> Загальновідомо, що близько 5 тисяч років тому в стародавній державі Шумер виникли перші школи. Було започатковано професійну педагогічну діяльність, системне навчання з визначеною метою, а глиняні таблички стали першими засобами навчання. Головним завданням шумерської школи було навчання юнаків складній технології письма на глиняних табличках, тобто підготовка писарів, насамперед, для потреб управління. Винайдення людиною письма і створення школи як соціального інституту – дві події, які стали визначальними для усього подальшого розвитку людства, вони визначили напрям культурного розвитку цивілізації. Процес розвитку суспільства було забезпечено механізмом збереження та передачі інформації засобами письма та способом залучення кожного нового покоління не тільки до культурної спадщини попередніх поколінь, а також до готовності творити нові зразки культури. Це був другий еволюційний поступ освіти.
Значною мірою, завдячуючи появі письма та створенню такої інституції, як школа, людство досягло сучасного рівня розвитку, що дало нам підстави стверджувати: сучасна цивілізація все більше стає цивілізацію Homo educatus. Саме Людина освічена стала головним суб’єктом сучасності, яка визначає вектори розвитку суспільства.
Трансформація ідеї школи та пошук моделей її діяльності відбувався в добу античності та продовжує відбуватися нині. Виплекана родиною ідея та практика навчання, виховання і розвитку дитини підштовхнула до появи когорти людей, які стали першими, хто зробив навчання і виховання своєю професією. Фалес та інші мудреці, Піфагор і члени піфагорійського союзу сформували засади, на яких розвивалася професія педагога. Беручи за основу батьківські функції та, висловлюючись словами Сократа, досвід «повивального мистецтва», софісти і Сократ у Європі, а Конфуцій у Китаї, як перші професійні вчителі, які забезпечували себе засобами для життя тим, що навчали молодь, сприяли третьому еволюційному поступу освіти.
Їх діяльність розгорнула ідею школи до масштабу суспільного явища, педагогічна діяльність стала професійною, з’явилися перші навчальні
300