Хрестоматія з філософії освіти
.pdfстає для дитини її світом, від якого вона неспроможна одірватись
ітоді, коли вже має сили те зробити. Завдяки спадковим нахилам імітувати й принатурюватись до оточіння дитина поволі, але міцно, сполучається з своїм оточінням, з своєю нацією, прилучається до неї своєю природою й стає з своїм рідним, з його соціальним
іекономичним життям чимсь неподільним.
Розвиток молодого покоління сполучено з розвитком нації,
як молодий парост із своїм матернім деревом. Зріст його підлягає законам природи родового дерева, і чистота ґрунтовних констітуційних рис роду не впливає згубно на нахил до поліпшення раси.
Нове покоління, як парост, живиться тим, що дає йому націо нальність. В розвитку своїм воно потрібує того самого ґрунту, як і його нація. Одірвати нове покоління од цього ґрунту й пересадити на инший, чужий йому, не проходить безкарно і без шкоди для нього. В такім випадку людина обовязково позбудеться частини своїх здібностей. А зоставшись в чужій нації, в чужій культурі, не дасть того, що змогла б дати в своїй рідній.
На дітях культурних націй денаціонализм не виявляється в таких конкретних і яскравих формах, які ми бачимо у дітей націй некультурних, тут ми не помічаємо того інстінктовного потягу до свого роду у вчинках і діяльности. Наші діти зрідка, випадково сливе, вертаються свідомо до свого рідного, а частіше зостаються в штучно прищепленій культурі й нації. Але таке пробування в чужій культурі й трішки не виправдовує денаціоналізму. Все, що примусово начеплено, наліплено не здолає замінити природу. <…>
Все, що є в нас, належить генеративному розвиткові нації. Ми є частиною одного цілого і для нас буде природнім держатись цього ґрунту, цілком відповідного нашим духовним нахилам і здібностям. Цілі виховання не повинні пересягати природніх меж, а то виховання матиме характер штучного прищепління чужого невідповідного, яке ніколи не сполучиться з усим организмом, з псіхичним і фізичним складом його. Всяке таке виховання повинне буде калічити і ламати людську природу.
Освіта дитини також лежить в розвитку національних особливостей. Правдива освіта будується на духовних здібностях дитини, які заложено в її природі. І чим ширше й глибше буде використано природні індивідуальні данні особи, тим міцнішою й користнішою біде освіта. Попереднє народа, його духовні здобутки передаються особі, й індівідуальні риси цілого стають індівідуальними рисами особи. Відомо, що культурному розвиткові нації сприяє розвиток
251
|
|
сталих рис її в окремих індівідуумах. Виховуючи сталі й позітивні |
|
|
|
національні риси, ми збагачуємо духовні сили нації, побільшуємо |
|
|
|
життєдіяльну духовну енергію, надаємо міцности національній |
|
|
|
творчости й самодіяльности. Поширюючи спадкові риси в окремій |
|
|
|
особі, ми удосконалюємо її природу, підносимо до вищого рівня |
|
|
|
людської культури й поступу. |
|
|
|
Вплив національности остільки великий, що навіть будуванню |
|
|
|
суспільного й державного життя вона надає певних барв і краси. |
|
|
|
Вплив її проходить у всі кліточки життя й стає неодбивним |
|
|
|
для окремої особи, що належить до неї. Національні риси одбива |
|
|
|
ються на всіх закладах і робляться вихідним пунктом іхнього складу, |
|
|
|
іхнього життя. Не вільні од них і просвітні заклади. Наукові інстіту- |
|
|
|
ції пильнують за студіюванням свого рідного народу, вивчають його |
|
|
|
характер, духовні риси, світогляд, і допомоагають його завоюван- |
|
|
|
ням на арені всесвітньої боротьби. Народ, освіта, школа сполучено |
|
|
|
так, як окремі члени людини з її тілом. Од нормального зросту тіла |
|
|
|
залежить нормальний розвиток його членів. В такім відношінні сто- |
|
|
|
їть і народня освіта. І в тих країнах та державах, де класова та дер- |
|
|
|
жавна політика не впливає на самостійне життя підвладних народів, |
|
|
|
ми бачимо пишний розвиток національної освіти. Так освіта народа |
|
|
|
не занепадає, а навпаки – росте й шириться. |
|
|
|
Другий прінціп полягає в природі дитини і в тім оточінні, яке |
|
|
|
дало той або инший напрямок розвиткові її духовних здібностей, |
|
|
|
а також у тій національності, до якої дитина належить. Минуле |
|
|
|
дитини, її національність не є зьявищем аби-яким, звичайним: |
|
УКРАЇНІВ |
воно той дужий чинник, що надає їй індівідуальних рис, опрічних |
||
дитина, зазначають шлях, яким повинна вона йти в своїм розвитку, |
|||
|
|
од рис дитини иншої нації. Що здібности нації, до якої належить |
|
РОЗВИТОКЇЇ |
це почасти виникає з людської природи, а почасти з того посту- |
||
ляту, що виховання не витворює особи, а тільки піддержує розви- |
|||
|
|
||
|
|
ток организму. Хоча нахил до інтуїції, яка полягає в інстінктовнім |
|
ТА |
перейманні рухів і поводжіння дорослих, у витворінні звичок, ніби |
||
показує на можливість витворити бажану особу; але це велика |
|||
ШКОЛИ |
|||
помилка, супроти якої повстає й здоровий розум, і спостережіння |
|||
дитячого життя. Успіх виховання полягає в принатурінні його прін- |
|||
ІДЕЯ |
ціпів і методів до дитини, а не навпаки. |
||
Семья є фактором, ще невиясненим як слід педагогикою. Педаго |
|||
V. |
|||
гика до цього часу ніби ігнорувала її, не рахувалась з її впливом; |
|||
Розділ |
|||
а надто офіціальна, трафаретна педагогика, що завше брала дитину |
|||
|
|
ізольованою од впливу оточіння, од всього минулого її. І тільки |
|
|
|
||
|
|
|
|
252
представники наукової педагогичної псіхології або педології звертають належну увагу на важливі прикмети семьї, що, глибоко впливаючи на душу дитини, лишають сліди на її характерові та вдачі.
Вільне початкове виховання дитини в родині, перші образи, приняті нею, міцно залягають у молодім мозку. Поводжіння бітьків і людей, серед яких доводиться жити дитині, одбиваються з силою гіпноза і внушають їй дії та вчинки, сильніші, ніж потім всі инші. Така вже природа людини, й її шляхом у вільнім вихованні дитина простує інстинктовно. Отже, коли ми бажаємо знайти дійсні тези досконального виховання, то не повинні одкидати тих сталих родинних і національних рис, що роблять таке виховання справді природнім, правдивим.
Ті чинники, що мають вплив на утворіння характера дитини, дуже складні: тут семья, кревні, мова, народ і його громадське життя, товариші, забавки, краєвиди і т. ин. Все це одбивається на псіхичнім складі її, все це надає їй орігінальности та індівідуальної особливости.
Справжнє національне виховання не складається штучно, вигадано, а виникає з потреб организму; не витворюється гіпотетичним шляхом, а досліжуванням фізичних і духовних законів дитячої природи. Виникаючи з людської природи, виховання має своїм корінням народ, націю, й виростає на ріднім національнім або расовім ґрунті. Для тих націй, що відроджуються, національне виховання, виховання в дусі свого народу, має особливе значіння, бо воно є сливе єдиним ковчегом їх істнування, найбільш допомогає розвиткові їх культурних сил і забезпечує од асіміляції.
Життя молодого покоління пригноблених націй, будучи одірваним од природнього ґрунту свого народа умовами не педагогичного, а тенденційного державного виховання, будучи пересаженим нанеплодючиййкволийґрунтчужоїкультури,чужоїосвіти,неможе задовольнити найуміркованнійших вимог свідомого громадянства. Здобутки такого примусового прищепління чужої культури й освіти завше негативні, часом до жаху. Неможна навіть підрахувати того, що загинуло через денаціоналізаторські заходи держави, бо нема таких терезів, на яких можна було б виважити, наприклад, все зогублене багатомілійоновим народом за час його двохсотлітнього пригнобленого істнування. А що загублено дуже багато, то це ми бачимо на окремих індівідуумах. Визначні таланти нації здебільшого гинуть в нерівній боротьбі з асіміляційною політикою пануючого народу, не давши своєму кревному народові й тисячної частки того, що змогли-б дати. І в масі українського народу констатуємо
253
Розділ V. ІДЕЯ ШКОЛИ ТА ЇЇ РОЗВИТОК В УКРАЇНІ
великий занепад культурности й загальної освіти. Український народ, коли й зберіг своє національне обличча непопсованим при тяжких умовах життя, то виключно завдяки могутній творчій силі, що допомогла йому врятуватись од асімілювання. І ми не повинні нехтувати проявами цієї сили в окремій особі, а повинні допомогти їй розвинутись, бо того прагне весь народ інстінктовно. Ми повинні піддержувати цю силу національним вихованням.
Завданням такого виховання є культивування сталих рис національного типу й боротьба з негативними рисами. Нормальним і широким розвитком сталих здібностей душі нашого народу в молодім поколінні ми досягнемо гармонійного розвитку всієї нації, підвищимо її національну свідомість і культуру. Розуміння сталих і негативних рис нації, пристосування виховничої сістеми до природи їх з таким наміром, щоб розвивати перші і нищити другі, взагалі потрібне для розвитку й культивування міцних і здорових духом і тілом особ.
Розвиваючи далі цю думку, ми натурально перейдемо й до третього прінціпу, що національне виховання йде в одно з вихованням особистости.
Найважливішим для людськости буде виховання особистости, це-бто, виховання людини згодно з індівідуальним і вільним розвитком її. Чим більш загал намагається підвести дитину фізично й духовно під загальний шаблон, тим важче буває в таких умовах пробитись на світ Божий індівідуальним здібностям людини. Сучасні економічні й соціальні умови одривають людину од дійсного природнього ґрунту й штовхають її на шлях штучної боротьби за істнування. В цій боротьбі людина, шукаючи рятунку, переймає все, що прилучає її до пануючої верстви людей і позбувається потроху свого індівідуального, особистого. Так гинуть в гонитві за матеріяльним добробутом спершу всі зовнішні національні різнації, що виявляються в одежі, в поводжінні, а потім починається асіміляція внутрішніх.
Дитина тільки спершу живе реальним світом, спершу належить природі. А як тільки зьявиться в ній активність, то починається асіміляція, – вона підпадає впливам «тих штучних умов, якими вже покалічено її родину». Расовий тип починає втрачати свої сталі риси, починається пристосування їх до вимог істнуючих матеріяльних умов, шкодливе для цілости його природи. Втрата семьєю та оточінням своїх дійсних, природніх сил замулює індівідуальні, особисті духовні нахили дитини, а тому й національні.
Дитина підпадає всім законам, яким підпадають і дорослі, й навіть у більшій мірі, ніж останні. Ми непомітно переймаємось
254
поглядами оточіння і в своїм поводжінні керуємось цими поглядами. Діти не одстають од нас, копіюючи оточіння. Ця титанична сила тягне дитину не туди, куди вона природно простує, а куди показує, або внушає їй пануюча воля. Дуже рідко народам доводилося жити по своїй власній волі. Але там, де виявлялась вся сила національної волі, ми знаходимо надзвичайний розвиток духовних сил народа. Першими ступнями до такої національної волі буде виховання окремої особи, її духовної й фізичної природи, виховання її індівідуальної волі. На цей шлях вийшли вже деякі народи, що порвали всі зв’язки з традіціями старої виховничої сістеми та старої схоластичної сістеми освіти. Розвиток особистости зробився там підвалиною здоровья нації. На дитину там звертають особливу увагу й піклування, а розумовий і всебічний розвиток її є метою народнього життя. І це глибоко-правдива течія, якої більшість хоч і не розуміє, але до якої пасивно змагається.
Всяке надсильство над природою ми назвемо злочиноством, бо нема тих виправдуючих мотивів, які дозволяли-б вживати у вихованні примусу. Цілі виховання сполучено з життям дитини, з її природою, і все, що ми хотіли-б прищепити примусово, супроти волі, буде гальмувати нормальний зріст її, мучити її тіло й душу непотрібними, шкодливими вимогами. Дитина витрачатиме сили свої на боротьбу з примусовими впливами і, звичайно, прийматиме все те тільки зовнішнє, поверхово. Воно до якого часу держатиметься на ній, як полиск, але не змінить суті її. Все, що приймається примусово, не по власній волі, не може як слід перетравитись дитиною, як і їжа, яку введено в шлунок примусово. Для дитини такою примусовою їжою буде все, що не принято безпосереднє од нації шляхом спадку та інтуїції. І в цім випадку виховничим завданням буде витворити для дитини таку атмосферу життя, утворити такі обставини, щоб вона всіми своїми індівідуальними нахилами розвивалась цілком нормально, щоб особистість дитини не порушилась під впливом неправдивих і нежиттьових умов. Вона повинна бути оточеною таким життям, яке-б найбільш відповідало її натурі, яке-б не калічило цілости псіхофізичної природи її світогляду. Найбільш бажаним в такім напрямку оточінням будуть батьки, семья, родичі, громада, нація, все своє, рідне: історія, література, мистецтво, промисловість і взагалі культура. Потім, як зміцніє своє рідне, повинно йти знайомство і розуміння чужої мови, чужого життя, чужої культури, і так далі – од колиски, домівки і семьї до повного розуміння світу, але обовьязково через призму національно-семьйового
255
Розділ V. ІДЕЯ ШКОЛИ ТА ЇЇ РОЗВИТОК В УКРАЇНІ
виховання. Одно слово, йти треба шляхом природнього розвитку, шляхом нормальних потреб организму, шляхом індівідуального та здорового розвитку особистости.
Національне виховання — не вигадка. Завдання його не витворено людськістю штучно, а полягають в природніх данних, в інстінктовнім змаганні до самоохорони нації шляхом зберігання й збогачіння позитивних національних рис, користних у боротьбі за істнування. Національним вихованням піддержується здоровья нації й оберігається зріст внутрішніх творчих сил її од поганих і шкодливих впливів хворих націй. Здорове покоління з запасом життьової енергії може забезпечити нації її культурний поступ, забезпечити їй суцільне істнування як окремого міцного й здорового организму. Але такі покоління можуть вирости на здорових життьових умовах, які не чужі їхній природі, ґрунтом для яких буде свій народ, своя нація.
Вивчіння нації, її особливостей стає обовязком всякого здорового виховання; це допомагає поставити молодий парост нації в ті нормальні обставини, в той світ реальних прийманнів, які складуть дужу, сталу, суцільну й здорову людину, цілу, непопсовану особу, яка вірить у свої сили, в свою міць, в свою націю, в своє людське призначіння!
Тому національне виховання є єдиним вихованням, яке здолає задовольнити псіхофізичні вимоги дитячої природи, не зламає й не зіпсує її законів.
Це – висновки з міркуваннів про природу людини. <…> Чим ґрунтовніш розглядатимемо природу дитини, чим яскравіш
уявлятимемо ввесь процес утворіння ідей і складання їх в комплекси, тим міцнішими будуть наші переконання в потребі й законности національного виховання. За потребу його для нашого молодого покоління ми й обстоюємо, щиро бажаючи добра йому і взагалі всій нації. <…>
Ідея національного виховання, повторюємо, не є вигадкою:
вона виходить з природи духа всякої нації, з її спадкового змагання до діяльности, з інстінкту самоохорони, із змагання до природнього зберігання національного здоровья. Задля задоволення цього натурального змагання потрібне відповідне виховання, яке, йдучи поруч з життям, мало-б ґрунтом природу дитини і яке-б гармонійно розвивало фізичний й духовний бік її. Таким природнім вихованням буде національне виховання, вільне од всяких тенденцій і вузькопатріотичних цілей.
256
Антон Макаренко
ДЕЯКІ ВИСНОВКИ З МОГО ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ 88
<...> Сама організація колективу повинна починатися з розв’язання питання про первісний колектив. Я над цим питанням багато думав, багато виникло у мене різних способів організації колективу, і я прийшов до таких висновків.
Первісний колектив, тобто колектив, який не повинен поділятися далі на дрібніші колективи, групи, не може бути менше семи і більше п’ятнадцяти чоловік. Я не знаю, чому це так, я цього не вивчав. Я тільки знаю, що коли первісний колектив має менше семи чоловік, то він починає перетворюватися на приятельський колектив, на замкнену групу друзів та приятелів.
Первісний колектив, у якому більше п’ятнадцяти чоловік, – завжди намагається поділитися на два колективи, завжди в ньому
єлінія поділу.
Явважаю за ідеальний первісний колектив тільки такий колектив, який водночас відчуває і свою єдність, згуртованість, міцність і в той же час відчуває, що це не компанія друзів, які договорилися,
ащо це явище соціального порядку, колектив, організація, яка має певні обов’язки, певну відповідальність.
Потім для мене стало важливим ще одне – тривалість такого первісного колективу.
Мені вдалося зберегти такий первісний колектив без змін протягом 7–8 років. Десять-п’ятнадцять хлопчиків або дівчаток зберігали якість первісного колективу протягом 7–8 років, до того ж зміни робилися не більше, як у розмірі 25 процентів. З дванадцяти чоловік протягом 8 років троє перемінилися, троє пішло, троє прийшло.
Язаздалегідь передчував та бачив на ділі, що виходить дуже цікавий колектив, цікавий у тому розумінні, що його можна було розглядати як чудо за характером руху, за характером розвитку, за характером тону, тону впевненості, бадьорості та за тенденцією до збереження первісного колективу. Цей колектив мав у себе єдиноначальницьку владу командира, а потім бригадира.
88 Макаренко А.С. Деякі висновки з мого педагогічного досвіду / А.С. Мака ренко // Історія української школи і педагогіки : хрестоматія / упоряд. О.О. Любар ; за ред. В.Г. Кременя. – К. : Т-во «Знання», КОО, 2003. – 766 с. – (Вища освіта ХХІ століття). – С. 465–469.
257
|
|
У мене первісним колективом був загін. |
|
|
|
Спочатку я організував загони за таким принципом: хто з ким |
|
|
|
учиться, хто з ким працює – тих я об’єдную в один загін. |
|
|
|
Потім вирішив, що треба молодших відокремлювати від стар- |
|
|
|
ших. Потім дійшов висновку, що це шкідливо, і вже в кожному |
|
|
|
такому загоні були і малюки, і дорослі юнаки 17–18 років. |
|
|
|
Я вирішив, що такий колектив, який найбільше нагадує сім’ю, |
|
|
|
буде найвигіднішим у виховному відношенні. Там створюється |
|
|
|
піклування про молодших, пошана до старших, найніжніші нюанси |
|
|
|
товариських взаємин. Там малюки не будуть замкнені в окрему групу, |
|
|
|
яка вариться у власному соку, а старші ніколи не розповідатимуть |
|
|
|
непристойних анекдотів, бо в них є піклування про молодших. |
|
|
|
Дисципліна не є метод і не може бути методом. Тільки-но дис- |
|
|
|
ципліну починають розглядати як метод, вона неодмінно перетво- |
|
|
|
рюється на прокляття. Вона може бути тільки кінцевим наслідком |
|
|
|
всієї роботи. |
|
|
|
Дисципліна – це обличчя колективу, його голос, його краса, його |
|
|
|
рухливість, його міміка, його переконаність. Все, що є в колективі, |
|
|
|
кінець кінцем, набуває форми дисципліни. <…> |
|
|
|
Тому не можна говорити про дисципліну як про засіб виховання. |
|
|
|
Я можу говорити про дисципліну як про наслідок виховання. Цей |
|
|
|
наслідок виховання виявляється не тільки в тому, щоб хтось нака- |
|
|
|
зав і хтось щось вислухав. Цей наслідок виявляється навіть тоді, |
|
|
|
коли людина, залишаючись на самоті, повинна знати, як вчинити. |
|
|
|
Мої комунари говорили: ми міркуватимемо про твою дисци- |
|
УКРАЇНІВ |
пліну не з того, як ти зробив на очах у всіх, і з того, як ти виконав |
||
відомо, як ти вчинив. |
|||
|
|
наказ чи виконав роботу, а з того, як ти вчинив, не знаючи, що іншим |
|
РОЗВИТОКЇЇ |
Наприклад, ти проходиш паркетною підлогою і бачиш, що на під- |
||
лозі валяється брудний папірець. Ніхто тебе не бачить, і ти нікого |
|||
|
|
||
|
|
не бачиш. І ось тут важить ось що: піднімеш ти цей папірець чи ні? |
|
ТА |
Якщо ти піднімеш і викинеш цей папірець, і цього ніхто не поба- |
||
чить, – значить в тебе є дисципліна. |
|||
ШКОЛИ |
|||
Педагогічна майстерність зовсім не пуста справа. В педагогічних |
|||
вишах цією педагогічною майстерністю й не пахне. Там і не знають, |
|||
ІДЕЯ |
що таке педагогічна майстерність. Ми маємо таке становище, коли |
||
цю майстерність кожний має право назвати кустарною, і це буде |
|||
V. |
|||
правильно. |
|||
Розділ |
|||
Я теж багато морочився над цим питанням, і тим більше моро- |
|||
|
|
чився, що ніколи не вважав себе за талановитого вихователя і, |
|
|
|
||
|
|
|
|
258
по совісті скажу, не вважаю й тепер, бо інакше мені не довелося б так багато працювати, помилятися та мучитися.
Я й тепер глибоко певен, що я, мабуть, звичайний, середній педагог. Це тепер схоже на правду. Але я добився педагогічної майстерності, а це дуже важлива річ.
Майстерність вихователя не є якимось особливим мистецтвом, що вимагає таланту; це спеціальність, якої треба навчати, як треба навчати лікаря його майстерності, як треба навчати музиканта. Кожна людина, якщо вона не каліка, може бути музикантом. Одна кращим, інша гіршим. Це залежатиме від якості інструмента, навчання тощо. А в педагога такого навчання нема.
Що таке майстерність? Я схильний відокремлювати процес виховання від процесу навчання. Я знаю, що проти цього заперечить кожний спеціаліст-педагог. Але я вважаю, що процес виховання може бути логічно виділений, і може бути виділена майстерність виховання.
Можна й треба розвивати зір, простий фізичний зір. Це конче потрібно для вихователя. Треба вміти читати на людському обличчі, на обличчі дитини, і це питання може бути також описане в спеціальному курсі. Нічого мудрого, нічого містичного немає в тому, щоб з обличчя дізнаватися про деякі ознаки душевних рухів.
Педагогічна майстерність полягає і в налагодженні голосу вихователя, і в керуванні своїм обличчям.
Сьогодні ваш шановний директор при мені розмовляв з одним хлопчиком. Не кожний може так розмовляти. Я не говоритиму, що тут великий талант, але тут була майстерність. Він сердито розмовляв з хлопчиком, і хлопчик бачив гнів, обурення, саме те, що було потрібно в даному разі. А для мене це була майстерність. Я бачив, що директор чудово грає.
Педагог не може не грати. Не може бути педагога, який не вмів би грати. Не можна ж припустити, щоб наші нерви були педагогічним інструментом, не можна припустити, що ми можемо виховувати дітей за допомогою наших сердечних мук, мук нашої душі. Адже ми люди. І якщо у всякій іншій спеціальності можна обійтися без душевних страждань, то треба і в нас це зробити.
Але учневі треба інколи продемонструвати муки душі, а для цього треба вміти грати.
Та не можна просто грати, сценічно, зовнішньо. Є якийсь пас, який повинен з’єднувати з цією грою вашу прекрасну особу. Це не мертва гра-техніка, а справжнє відображення тих процесів,
259
|
|
що відбуваються в нашій душі. А для учня ці душевні процеси пере- |
|
|
|
даються як гнів, обурення тощо. |
|
|
|
Я зробився справжнім майстром тільки тоді, коли навчився |
|
|
|
говорити «Іди сюди» з 15–20 відтінками, коли навчився давати |
|
|
|
20 нюансів в обличчі, у фігурі, в голосі. Тоді я не боявся, що хтось |
|
|
|
до мене не підійде чи не відчує того, що треба. |
|
|
|
А у вихователя це виявляється на кожному кроці. І це виявля- |
|
|
|
ється зовсім не в парному стані, коли я – вихователь і ти – мій учень. |
|
|
|
Парне становище не таке важливе, як те, що вас оточує. |
|
|
|
Ваше виховне ставлення має значення навіть у тому разі, коли |
|
|
|
на вас ніхто не дивиться. І це не містика. |
|
|
|
Всі комунари на роботі та в школі. Я сиджу в кабінеті сам. |
|
|
|
Я на когось розсердився, мені щось треба зробити. Я набираю |
|
|
|
певного виразу обличчя і це на всіх відіб’ється. Забіжить один, |
|
|
|
подивиться на мене, шепне іншому, навіть між ділом, і щось стане |
|
|
|
на своє місце. |
|
|
|
Це не означає, що від настрою однієї особи залежить настрій усіх |
|
|
|
дітей, а що треба вміти керувати своїм настроєм. |
|
|
|
Якщо ви будете в цьому самому кабінеті плакати та ридати, |
|
|
|
то про це теж всі дізнаються, і воно справить певне враження. |
|
|
|
Це позначається на всіх дрібницях – чи голитесь ви щодня, |
|
|
|
чи чистите ви щодня черевики тощо. |
|
|
|
Вихователь, який витягає з кишені брудний зібганий носови- |
|
|
|
чок, – це вже не вихователь. Хай краще він піде в куток і висяка- |
|
|
|
ється там так, щоб ніхто не бачив. |
|
УКРАЇНІВ |
Але майстерність має значення для організації якихось спеціаль- |
||
Наприклад, я дуже часто застосовував такі речі. Я міг би покли- |
|||
|
|
них методичних рухів. |
|
РОЗВИТОКЇЇ |
кати до себе того, хто нагрішив, та відчитати його. Але я так не робив. |
||
Я пишу йому записку з проханням прийти неодмінно увечері, |
|||
|
|
||
|
|
неодмінно об 11 годині. Я навіть нічого особливого йому не гово- |
|
ТА |
ритиму, але до 11 години вечора він ходитиме, чекаючи моєї роз- |
||
мови. Він сам собі багато чого скаже, йому скажуть товариші, і він |
|||
ШКОЛИ |
|||
прийде до мене вже готовий. Мені вже не треба нічого з ним робити. |
|||
Я йому тільки скажу: «Добре, йди». І в цього хлопчика або дівчинки |
|||
ІДЕЯ |
неодмінно відбуватиметься якийсь внутрішній процес. |
||
Я уявляю собі, що в педагогічному навчальному закладі треба |
|||
V. |
|||
зробити деякі вправи. Ми студенти: Ви, Ви і т. ін. |
|||
Розділ |
|||
Мені кажуть: «Ви, товаришу Макаренко, зараз провадитимете |
|||
|
|
практику. Припустімо, хлопчик украв три карбованці. Розмовляйте |
|
|
|
||
|
|
|
|
260