Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Хрестоматія з філософії освіти

.pdf
Скачиваний:
429
Добавлен:
08.02.2016
Размер:
3.02 Mб
Скачать

дисциплінувати, якщо лише ми хочемо їх зробити корисними і на що-небудь придатними. <…> Той, хто не звик підпорядковувати свої бажання розуму інших, коли він молодий, навряд чи вслухуватиметься і підкорятиметься голосу свого власного розуму, досягнувши того віку, коли він здатний ним користуватися. І неважко передбачати, якого роду людина, ймовірно, вийде з такого суб’єкта. <…>

Отже, хто ставить собі за мету завжди управляти своїми дітьми, той повинен починати це, поки ті ще дуже малі, і стежити за тим, щоб вони повністю підкорялися волі батьків. Ви хочете, щоб ваш син, вийшовши з дитячих років, вас слухався? У такому разі ви неодмінно повинні встановити свій батьківський авторитет якомога раніше, а саме, як тільки він став здатний підкорятися і розуміти, у чиїй владі знаходиться. Якщо ви хочете, щоб ваш син відчував до вас шанобливий страх, сформуйте у нього це відчуття вже в дитинстві; а в міру того, як він ставатиме старшим, дозволяйте йому зближуватися з вами; за цієї умови ви матимете в ньому слухняного підданого (як воно і має бути) в дитинстві і відданого вам друга, коли він виросте. <…>

Дітей не слід вчити за допомогою запам’ятовування правил, які завжди вислизатимуть з їх пам’яті. Змушуйте їх все, що, на вашу думку, вони повинні уміти робити, засвоювати шляхом необхідної практики, приурочуючи цю практику до кожного відповідного випадку, а якщо можливо, самі створюйте ці випадки. Це буде породжувати у них звички, які, раз встановившись, діятимуть самі собою, легко і природно, без допомоги з боку пам’яті. <…>

Цей метод навчання дітей шляхом практики, що повторюється, шляхом багаторазового виконання під спостереженням і керівництвом вихователя однієї і тієї ж дії до тих пір, допоки діти не звикнуться робити це добре, з якого б боку ми не розглядали його, має стільки переваг перед методом, розрахованим на правила, які діти повинні засвоїти за допомогою пам’яті, що я можу лише дивуватися (якщо можна взагалі дивуватися з поганих звичаїв), як він міг залишатися в настільки великій зневазі. Вкажу тут ще на одну перевагу. Користуючись цим методом, ми можемо бачити, чи відповідають вимоги, що пред’являються до дитини, її здібностям і чи підходить той або інший прийом до природних дарувань і конституції дитини: адже з цим також потрібно рахуватися при правильному вихованні. Ми не повинні націлюватися на те, щоб повністю змінити їх приро­ джені характери, щоб зробити веселу людину задумливою і серйоз­ ною, а меланхоліка веселою людиною, не псуючи їх. Бог наклав

161

певний відбиток на душу кожної людини, який, подібно до його зовнішнього вигляду, може бути трохи виправлений, але навряд чи можна його цілком змінити і перетворити на протилежний.

Тому той, хто має справу з дітьми, повинен ґрунтовно вивчити їх натуру і здібності і за допомогою частих випробувань стежити за тим, в яку сторону вони легко схиляються і що їм личить, які їх природні задатки, як можна їх вдосконалити і використати. Він повинен подумати над тим, чого їм не вистачає, і чи можуть вони це придбати за допомогою старанності і засвоїти шляхом практики, і чи варто про це турбуватися. Бо у багатьох випадках все, що ми

 

 

можемо зробити і до чого ми повинні прагнути, – це використову-

 

 

вати щонайкраще те, що дала природа, попередити ті вади і недо-

 

 

ліки, до яких найбільш схильна дана конституція. Природні дару-

 

 

вання кожного мають бути розвинуті до можливих меж; але спроба

 

 

прищепити дитині що-небудь інше стане безплідною працею <…>

 

 

і завжди справлятиме неприємне враження вимушеності і манір-

ЧАСУ

ності. <…>

Жоден предмет, який вони повинні вивчати, не слід перетво-

 

 

НОВОГО

рювати на тягар для них або нав’язувати їм як щось обов’язкове.

Все, що пропонується у такій формі, негайно стає нудним; душа

проймається відразою до цього, навіть у тому випадку, якщо воно

КОНЦЕПЦІЇ

раніше було для неї приємним або байдужим. Змусьте дитину

щодня ганяти свою дзиґу, не зважаючи на те, хочеться їй це робити

 

 

 

 

чи ні; поставте їй це як обов’язок, виконанню якому вона повинна

ОСВІТНІ

приділити стільки-то годин вранці і пополудні, – і ви побачите,

саме буває і з дорослими людьми? Хіба ж те, що вони із задоволен-

 

 

як швидко їй набридне за таких умов будь-яка гра. А то хіба не те ж

СУСПІЛЬНА

ням роблять за власним бажанням, не стає відразу для них обтяж-

ливим і нестерпним, як тільки вони побачать, що це ставиться їм

 

 

 

 

в обов’язок? Думайте про дітей як вам завгодно, але їм так само

ТА

хочеться показати, що вони вільні, що їх хороші вчинки виходити-

муть від них самих, що вони самостійні і незалежні. <…>

ІНДИВІДУАЛЬНА

Якщо можна знайти вихователя, який, вважаючи себе на місці

 

 

 

 

батька, прийнявши його турботи і розділяючи вищевикладені ідеї,

 

 

будепрагнутиізсамогопочаткуздійснитиїхнапрактиці,тонадалівін

 

 

переконається, що робота вже зовсім легка, і ваш син, мені здається,

ІV.

зробить такі успіхи у навчанні і у вихованості, яких ви, можливо,

не уявляєте собі. Лише жодним чином не дозволяйте вихователеві,

Розділ

коли б те не було, бити хлопчика без вашої згоди і розпорядження,

 

 

принаймні до тих пір, поки ви на досвіді не переконаєтеся у його

 

 

 

 

 

162

розсудливості і стриманості. Але у той же час, для того, щоб підняти його авторитет в очах вихованця, ви повинні приховати від останнього, що вихователь не владний застосовувати різки; крім того, ви обов’язково повинні і самі надавати вихователеві велику повагу і змушувати так само ставитися до нього всю вашу сім’ю. Бо ви не можете розраховувати, що ваш син ставитиметься з повагою до людини, до якої його батько і мати, як він бачить, ставляться зневажливо. Якщо ви вважаєте, що вихователь гідний презирства, ви зробили поганий вибір; але якщо ви виявляєте своє презирство до нього, ваш син навряд ставитиметься до нього інакше. А якщо це станеться, то якою б гідною людиною вихователь не був сам по собі і якими б він не володів здібностями до своєї справи, все це пропаде для вашого сина і вже ніколи не зможе стати для нього корисним.

Як приклад батька повинен навчати дитину пошані до свого вихователя, так приклад вихователя повинен спонукати дитину до тих дій, виконання яких він від нього вимагає. Власна поведінка вихователя у жодному випадку не повинна розходитися з його розпорядженнями, якщо лише він не бажає зіпсувати дитину. Безцільно з боку вихователя говорити про приборкання пристрастей,­ якщо він дає волю якій-небудь власній пристрасті. <…> Погані приклади, поза сумнівом, діють сильніше за хороші правила, і тому він повинен завжди ретельно оберігати свого вихованця від впливу поганих прикладів. <…>

Якщо почати виховання вчасно, якщо з ранніх років привчати дітей пригнічувати свої бажання, ця корисна звичка зробить їх дисциплінованими; у міру ж того, як вони стають старшими і більш розсудливими, можна надавати їм велику свободу в тих випадках, коли в них говорить розум, а не пристрасть: бо до голосу розуму завжди слід прислухатися. Але якщо ніколи не слід слухати дітей, коли вони заводять мову про певні речи, які їм хотілося б мати (якщо лише ці речі не були раніше їм обіцяні), то, навпаки, завжди слід їх вислуховувати і відповідати докладно і ласкаво, коли вони запитують про що-небудь, що їх зацікавило, і хочуть почути пояснення від інших. Допитливість у дітях потрібно так само дбайливо заохочувати, як інші бажання – пригнічувати. Але якщо примхи слід суворо приборкувати, то є все-таки одна сфера, у якій дитячій вигадці треба надавати слово і прислухатися до неї. Розваги так само необхідні, як праця і їжа. Але розваги неможливі без задоволень, які не завжди залежать від розуму, а частіше – від уяви; тому треба дозволяти дітям не лише розважатися, але і робити це так,

163

Розділ ІV. ІНДИВІДУАЛЬНА ТА СУСПІЛЬНА ОСВІТНІ КОНЦЕПЦІЇ НОВОГО ЧАСУ

як їм подобається, якщо лише розваги безневинні і не заподіюють шкоди їх здоров’ю. <…>

Надання дітям свободи в їх розвагах корисно ще і тому, що в умовах такої свободи розкриваються природні характери дітей, виявляються їх нахили і здібності, і розумні батьки можуть у цьому черпати вказівки щодо вибору для них кар’єри та професії і в той же час щодо способів виправлень будь-якого недоліку, який, за їх спостереженням, загрожує направити дитину хибним шляхом. <…>

Ви, можливо, здивуєтеся, що я ставлю навчання на останнє місце, особливо якщо я скажу вам, що надаю йому найменше значення. <…> Читати і писати, вивчати науки – все це я визнаю необхідною, але не головною справою. Я думаю, що ви вважатимете повним дурнем того, хто добродійну або мудру людину не поставить нескінченно вище великого ученого. Я зовсім не заперечую, що вивчення наук дуже сприяє розвитку і доброчесності, і мудрості в людей із хорошими духовними задатками, але необхідно також погодитися з тим, що в інших людях, які не мають таких завдатків, воно веде лише до того, що вони стають ще дурнішими і гіршими. Я говорю для того, щоб ви, роздумуючи про виховання вашого сина і шукаючи для нього вчителя або вихователя, не мали на думці лише латину і логіку. Навчати хлопчика потрібно, але це повинно бути на другому плані, лише як допоміжний засіб для розвитку важливіших якостей. Шукайте людину, яка знала б, як можна розсудливо сформувати характер хлопчика; віддайте його в такі руки, які зможуть, в межах можливого, зберегти його невинність, любовно підтримувати і розвивати в ньому хороші начала, м’якими прийомами виправляти і викорінювати всі погані схильності і прищеплювати йому хороші звички. Це найголовніше. <…>

Я маю намір зупинитися ще на одному предметі, при згадуванні якого я ризикую викликати підозри, що я забув про свою тему і про те, що писав вище щодо виховання, яке у всьому співвідносне з покликанням «джентльмен», з яким нібито ремесло ніяк не сумісне. Проте я не можу не сказати, що я бажав би, щоб він вчився ремеслу, ручній праці і, навіть більш того – не одному, а двом або трьом, причому якому-небудь одному більш ґрунтовно.

Оскільки схильність дітей до діяльності завжди повинна спрямовуватися на що-небудь корисне для них, слід враховувати два роди вигод, які можна чекати від їх занять:

1. Мистецтво, засвоєне шляхом вправи, саме по собі заслуговує на те, щоб його засвоїти. Такими є не лише знання мов і наук, але

164

також живопис, токарна і ковальська справа, садівництво і всі інші корисні мистецтва. <…>

2. Вправа як така, незалежно від яких би то не було інших вправ, необхідна або корисна для здоров’я. Знання деяких речей настільки необхідно засвоювати дітям, поки вони малі, що удосконаленню в цих речах має бути присвячена певна частина їх часу, хоч би ці заняття зовсім не сприяли здоров’ю. Такими є читання і письмо і всі інші заняття, пов’язані з сидінням на місці, мета яких – виховання їх розуму, і які неминуче віднімають у джентльменів значну частину часу з найбільш ранніх років.

Із ручних ремесел, для засвоєння яких, так само як і для вправляння в них, потрібна фізична праця, багато хто завдяки цим вправлянням не лише збільшує спритність і мистецтво, але і укріплює також здоров’я, особливо якщо ними займатися на відкритому повітрі. <…> З них слід вибрати відповідні в якості розваги для тих, чиє головне заняття пов’язане з книгами і навчанням. При цьому виборі потрібно враховувати вік і схильність даної людини і, залучаючи її до справи, уникати примусу. Бо наказ і насильство часто викликають відразу, але ніколи не виліковують від неї; за яку б справу ви не засадили людину насильно, вона при першій же нагоді негайно кине її. <…>

ПРО УПРАВЛІННЯ РОЗУМОМ 68

Quid tarn temerarium, tamque indignum sapientis gravitate atque constantiâ, quam aut falsum sentire, aut quod non satis exploratè perceptum sit, et cognitum, sine ullâ dubitatione defendere?

Cicero. De Natura Deorum, lib. I 69

Останньою інстанцією, до якої людина звертається визначаючи свою поведінку, є її розум, адже хоч ми і розрізняємо здібності душі і визнаємо верховенство волі як діючого начала, проте істина полягає в тому, що людина як істота діяльна зважується на ту чи іншу вольову дію, базуючись на попередньому знанні, наявному в розумі. <…> Якими б здібностями вона не користувалась, нею постійно

68  Локк Д. Об управлении разумом // Коменский Я.А., Локк Д., Руссо Ж.-Ж., Песталоцци И.Г. Педагогическое наследие / сост. : В.М. Кларин, А.Н. Джуринский. – М. : Педагогика, 1988 – 416 с.– (Б-ка учителя). – С. 179–193.

69  Чи є щось більш достойне авторитету мудреця, ніж неправильні погляди чи готовність відстоювати те, що недостатньо пізнане? (лат.) (Ціцерон. Про природу богів).

165

керує розум, – добре обізнаний, такий, що випромінює сяйво, яким володіє: цим сяйвом, істинним чи хибним, скеровуються всі діяльні сили людини. Сама воля, якою б абсолютною і безконтрольною­ люди її не вважали, ніколи не виходить з-під покори велінням розуму. Храми мають свої священні зображення, і ми бачимо, який вплив вони завжди здійснювали на значну частину людства. Але, воістину, ідеї та образи в людських душах є тими невидимими силами, котрі постійно ними керують і котрим всі душі без винятку охоче підвладні. Тому значною мірою важливо ретельно дбати про розум, щоб правильно скеровувати його у пошуках знання та в його актах судження. <...>

У людей існує, і це очевидно, велике різноманіття розумів, і природні конституції людей створюють у цьому відношенні такі від-

 

 

мінності між ними, що мистецтво і старанність ніколи не бувають

 

 

в змозі ці відмінності подолати; мабуть, у самій природі одних

 

 

людей не вистачає тієї основи, на якій вони могли б досягти того,

ЧАСУ

чого легко досягають інші. Серед людей однакового виховання існує

велика невідповідність здібностей. Американські ліси, як і афінські

 

 

НОВОГО

школи, породжують в середовищі одного і того ж племені людей

шість людей далеко не досягають того, чого вони могли б досягти

 

 

з різними здібностями. Хоча це і так, я все-таки вважаю, що біль-

КОНЦЕПЦІЇ

в іншому для них [можливому] ступені, внаслідок недбалого став-

лення до свого розуму. [Знання] кількох правил логіки вважається

 

 

 

 

в цьому випадку достатніми для тих, хто претендує на вищу ступінь

ОСВІТНІ

досконалості, а проте, я думаю, що існує велика кількість природ-

губляться з поля зору і залишаються абсолютно без уваги. Не важко

 

 

них дефектів розуму, котрі можуть бути виправленими, але вони

СУСПІЛЬНА

помітити, що люди припускаються при тренуванні і вдосконаленні

цієї здатності душі дуже багатьох помилок, які перешкоджають їхнім

 

 

 

 

успіхам і залишають їх у неосвіченості та омані на все життя. <…>

ТА

Крім відсутності певних ідей, а також проникливості та навиків

знаходження і приведенні до ладу посередніх ідей, люди допуска-

ІНДИВІДУАЛЬНА

ють стосовно свого розуму три помилки. <…>

 

 

 

 

1)  Перший недолік притаманний людям, які взагалі рідко вда-

 

 

ються до міркувань, але діють і думають так, як їм вказує приклад

 

 

інших – батьків, сусідів, служителів церкви та інших, кого вони

ІV.

бажають обрати предметом своєї сліпої віри, позбавивши себе від

праці самостійного мислення і дослідження.

Розділ

2)  Другий недолік властивий людям, які ставлять на місце

 

 

розуму почуття і, вирішивши, що саме вони мають керувати їхніми

 

 

 

 

 

166

вчинками і аргументами, користуються власним розумом і прислухаються до розуму інших людей відповідно до власного настрою, інтересу або пристрасті. <…>

3)  Третій тип людей складається з тих, хто охоче і щиро слідують за розумом, але за браком того, що можна назвати широким, здоровим і різнобічним розумом, вони не охоплюють всього, що стосується питання і що може бути вагомим у процесі його вирішення. Ми усі короткозорі і дуже часто бачимо тільки один бік справи; наше поле зору не охоплює всього, що пов’язано з цілим. Від цього недоліку, я думаю, ніхто не вільний. <...>

Ми народжуємося на світ зі здібностями і силами, що дозволяють робити майже все, – в усякому разі, ці здібності такі, що здатні повести нас далі, ніж можна собі уявити, але тільки тренування цих сил може надати уміння і мистецтво в будь-чому і вести нас до досконалості. <…>

Здушею відбувається все так само, як з тілом: практика робить

їїтим, чим вона є, і навіть щодо таких переваг, які розглядаються як природні здібності, ми при уважному дослідженні переконаємося, що вони у великій своїй частині є продуктом вправи і доведені до високого ступеня розвитку тільки шляхом повторюваних дій. <…> Так як дефект і слабкість людського розуму, як і інших здібно­ стей, виникають від неправильного використання наших духовних сил, то я схильний думати, що зазвичай неправильно приписують провину природі і що часто, коли люди скаржаться на брак здібно­ стей, причина тим часом складається в недостатньому їхньому вдо-

сконаленні. <...> Існує інша помилка, яка спиняє або збиває зі шляху людей під

час засвоєння знань. <…> Помилка ця полягає у звичці задовольнятися принципами, які не є очевидними, а дуже часто навіть і правильними.

Тому люди повинні користуватися тими чи іншими принципами; а такими принципами можуть бути лише ті, які вони мають і з якими вони вміють поводитися. <…>

Ми повинні завжди пам’ятати, що, як я вже зазначав вище, наші душевні здібності удосконалюються і стають корисними для нас так само, як і наші тіла. <…> Якщо ви хочете, щоб людина добре міркувала, ви повинні привчати її з ранніх років тренувати свій розум у вивченні зв’язку і послідовності ідей. <…> Ми народжуємося для того, щоб стати, якщо ми захочемо, розумними істотами, але тільки практика і вправи роблять нас такими. <…>

167

Розділ ІV. ІНДИВІДУАЛЬНА ТА СУСПІЛЬНА ОСВІТНІ КОНЦЕПЦІЇ НОВОГО ЧАСУ

Щоб зробити розум здатним до такого міркування, про яке я говорив вище, необхідно подбати про те, щоб наповнити його моральними і більш абстрактними ідеями, бо останні самі не нав’язуються почуттям, а повинні бути створені для розуму. Ідеї <…> повинні бути самі по собі ясно фіксовані в душі, якщо ми хочемо скласти про них чітке судження. Це, отже, одна з перших речей, якою має зайнятися душа для правильного управління розумом, без чого він не може бути здатним правильно міркувати. <...>

Якщо людина одного разу усвідомлює для себе, якою мірою ідеї узгоджуються або розходяться між собою, вона стає здатною здійснювати судження про те, що кажуть інші, і не потребуватиме чужих аргументів, які, значною мірою, є лише правдоподібними софізмами. Це навчить її правильно ставити питання, бачити стрижень питання, і тому вона буде стояти на власних ногах і пізнавати своїм власним розумом. Між тим, збираючи аргументи і завчаючи їх на пам’ять, вона буде тільки переказувати чуже, і, якщо хто-небудь запитає її про підстави, на яких вибудувані ці аргументи, вона буде поставлена в глухий кут. <…>

Тут, мені здається, великі любителі читання і схильні робити помилки. Передбачається, що ті, які про все читали, відповідно розуміють все, але це не завжди так. Читання постачає розуму лише матеріал знання, а перетворює прочитане в наше надбання саме мислення. <...>

Розум сам по собі неохоче бере на себе обов’язок простежити всякий аргумент до його першоджерела і побачити, на якій підставі він базується і наскільки міцно, а між тим це і дає перевагу одному читачеві перед іншим. Розум має бути за допомогою суворих правил підпорядкований такому, спочатку нелегкому, завданню; практика і вправи зроблять його легким, так що ті, хто освоїлися з цим, легко, так би мовити з першого ж погляду, усвідомлюють собі аргумент і в більшості випадків одразу бачать його основи. Хто набув цю здатність, той, можна сказати, придбав правильний ключ до книг і основну нитку, яка поведе його через лабіринт різноманітних думок і авторів до істини та достовірності. Молоді-початківцям потрібно повідомити про це й показати, як цим користуватися, щоб вони могли отримати користь зі свого читання.

Ті, кому не близька ця практика, бачитимуть у цьому дуже велику перешкоду вченню і подумають, що, якщо вони мають при читанні книг зупинятися для перевірки та розбору кожного аргументу і крок за кроком простежувати його до вихідної точки, їхні успіхи будуть

168

дуже невеликі. Я відповім, що це непогане заперечення; воно має бути вагомим для тих, хто читає не стільки заради знання, скільки для розмов; в цьому випадку мені нічого сказати. Але у цій роботі я досліджую управління розумом в його русі до знання, і тим, хто ставить собі цю задачу, я можу сказати, що той, хто <…> поступово, але неухильно йде вперед правильним шляхом, швидше прийде до мети своєї подорожі, ніж той, хто слідує за першим зустрічним, нехай навіть він мчить весь день щодуху.

Досказаногодозвольтеменіщедодати,щотакийспосібмислення та користування книгою створюватиме труднощі і затримки тільки спочатку; коли звичка і вправи зроблять його звичним, він буде застосовуватися, не викликаючи у більшості випадків ні затримки, ні перерви в читанні. Рухи та орієнтування розуму, розвиненого таким способом, надзвичайно швидкі, і людина, що звикла до такого мислення, з одного погляду бачить те, що іншому треба викладати через довге міркування у формі повної послідовної дедукції. Крім того, коли перші труднощі вже подолано, задоволення і очевидна користь, які при цьому виходять, суттєво заохочують і надихають думку при читанні, а без цього було б абсолютно неправомірно називати читання науковим заняттям. <…>

Істина – незалежно від того, загальновизнана вона чи ні, – ось що є мірилом знання і справою розуму; а все крім неї, навіть будучи освяченим загальним визнанням або рекомендованим через свою рідкість, є тільки неосвіченістю чи чимось ще гіршим. <…>

Книги і читання вважаються важливими допоміжними засобами розуму і знаряддями знання і слід визнати, що це так. Тим не менш, я дозволю собі поставити запитання, чи не є вони для багатьох перешкодою і чи не заважають вони деяким книжним людям здобути ґрунтовне й істинне знання. Можна, мені здається, сказати, що ні в одній сфері розум не потребує більш ретельного і обережного керівництва, ніж в користуванні книгами; без такого керівництва [читання] може виявитися невинною розвагою, а не корисним використанням часу і дасть нам лише низький рівень поглиблення знань.

Письменники нашого часу або минулих століть можуть бути надійнимисвідкамифакту,щоповідомляєтьсяними,якиймиможемо сміливо прийняти, покладаючись на їхній авторитет, але далі ця довіра не може розвиватись. Авторитетом анітрохи не вирішується питання про істинність або хибність думок, для яких є тільки один метод випробування – перевірка міркувань і доводів, якими автори

169

Розділ ІV. ІНДИВІДУАЛЬНА ТА СУСПІЛЬНА ОСВІТНІ КОНЦЕПЦІЇ НОВОГО ЧАСУ

самі користувалися для того, щоб отримати знання; так само повинні робити й інші, які хочуть розділити з ними це знання. <...>

Я попереджаю тих, хто бажає правильно керувати своїм розумом, щоб вони не використовували жодного терміна (хоча б освяченої авторитетом мови схоластів) для позначення якого-небудь предмета раніше, ніж вони склали собі ідею про нього. Слово може бути дуже вживаним, може користуватися великою довірою у деяких авторів і застосовуватися ними так, ніби воно виражає якесь реальне буття. Однак, якщо читач не може скласти собі чітку ідею про це буття, слово, звичайно, є для нього тільки пустим звуком без змісту; і все, що говориться про це буття і приписується йому, дасть цьому читачеві не більше знань, ніж якщо б відповідні твердження стосувались лише порожніх звуків. Ті, хто хочуть просунутися в знанні і не бажають обманювати себе, і надуватися якоюсь кількістю артикульованого повітря, повинні взяти собі за основне правило <…> до складання ясних і чітких ідей про реальні речі природи не думати, що назви використані в книгах, позначають саме ці реальні речі. <…> Я впевнений, що для того, хто не в змозі скласти собі певні ідеї про предмети, що позначаються цими словами, вони рішуче нічого не означають, і все, що, як йому здається, він знає про них, є знання про «ніщо» і в більшості випадків зводиться тільки до вченої неосвіченості. Не без підстави вважають, що безліч подібних пустих термінів можна знайти у деяких учених письменників, які вдаються до них, щоб залатати свої системи там, де їхній розум не може віднайти їм понять, взятих від речей. Я вважаю, що припущення про існування яких-небудь реальностей в природі, відповідних цим та іншим подібним словам, дуже бентежило одних і абсолютно збивало з пантелику інших при вивченні ними природи. <…> Там, де люди мають які-небудь поняття, то якими б ці поняття не були складними і абстрактними, люди вміють пояснити їх, так само як і терміни, якими вони користуються для їх позначення. Бо оскільки наші поняття не що інше, як ідеї, які всі складені з простих ідей, то, якщо хтось не може показати нам ідеї, що криються за словами, ясно, що він не має ніяких ідей. Яка мета в гонитві за поняттями у того, хто не має ніякої ідеї або ніякої чіткої ідеї? Той, хто сам не знав, що він розумів під вченим терміном, не дасть нам ніякого знання за допомогою цього терміна, скільки б ми не ламали над ним голову. <…> Слова створені не для того, щоб приховувати, а для того, щоб щось повідомляти і показувати, коли ж люди, які претендують на те, щоб вчити, користуються ними інакше, то за термінами

170