Хрестоматія з філософії освіти
.pdfТа ти без труду прикрого, вір мені, Її пізнаєш і осягнеш її, Якщо, ступаючи до неї, Ти збереш непохитну волю.
Усе ж бо на світі робить легким вона. Хай сум, хай радість, що сколихнуть її, Здолало б, духом спокійну Навіть в годину тяжкої скрути її?
Початок, може, здатися трудним тобі, Одначе трудність – не у початку тім: Це ти, що хиб ще не позбувся, Хибну про нього уяву маєш.
Як той, хто ситий аж до переситу, Кому нудотно, скільки б до страв своїх Не сипав солі, звик лудити Ніжним вином піднебіння в’яле.
Так само й з тими, в’їдлива хіть кому Під самим серцем чорне гніздо звила: Чесноту годі їм пізнати, Як не зціляли б душі своєї.
Тебе ж прошу я, поки ще розум твій Гнучкий та свіжий, поки душа твоя, Мов промінь, чиста – тій хворобі Опір чини, не ріднися з блудом.
Ая на стежку певну й пряму до тебе Скерую нині, й не манівцем кружним,
Анавпрост, ясною тропою,
Вір мені, ти до Чесноти вийдеш:
Валерій Максім – ось джерело твоє, Тому й подам я зміст його книг тобі: В них славить він мужів діяння Й вислови їхні, на диво влучні.
111
Розділ ІІІ. ЗМІНА ОСВІТНЬОЇ ПАРАДИГМИ У ДОБУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. ХРИСТИЯНСЬКА ФІЛОСОФІЯ
В єдине ціле зводить майстерно він Погане й добре, так і повчає нас На різних прикладах, до чого Йти, а чого – уникати маєм.
Коли волієш, отже, верхи дерев, А не коріння, й хочеш плоди рясні, Нектарні радісно зривати Ген аж із тих щонайвищих гілок,
Йому довірся, тільки за ним прямуй, Рівняйсь на нього, часто до рук бери Його писання: їх бо пильно Вивірив час, непідкупний цензор.
Касіян Сакович
АРІСТОТЕЛІВСЬКІ ПРОБЛЕМИ, АБО ПИТАННЯ ПРО ПРИРОДУ ЛЮДИНИ37
<…> На мою думку, найбільша мудрість, найвища філософія
інайпотрібніша теологія є пізнання самого себе.
Управі було колись написано: непристойно громадянину не знати законів своєї вітчизни. А я можу сказати: ще непристойніше людині не знати законів своєї природи, не знати властивостей
іобов’язків членів, з яких складається її тіло, не відати того, що зберігає її природу в цілості і що веде до її руйнування. <…>
Про голову
Запитання: Чому голова з усіх боків захищається кістками? Відповідь: Раніше ми вже сказали, що голова – найважливіша
частина тіла, в якій є мозок та інші органи. Тому належало природі забезпечити цю найпершу частину доброю амуніцією, щоб її ніщо не могло пошкодити. Для цього вона з усіх боків захистила її, як шоломом, міцними кістками. Оберігаючи голову, людина готова інший член при її захисті піддати небезпеці.
37 Сакович К. Арістотелівські проблеми. Трактат про душу / К. Сакович // Україна : філософський спадок століть : Український культурологічний альманах «Хроніка». – 2000. – С. 230–251.
112
Запитання: Чому голова не має на собі так багато тіла, як інші органи?
Відповідь: Бо була б дуже важкою і звішувалася б на шию. Тому взагалі у кого велика і м’ясиста голова, той буває лінивим і тупим.
Запитання: Чому голова часто болить?
Відповідь: Тому що вона підноситься прямо над шлунком як комин у будинку. А від шлунку надходять різні гази і нестравності, які, спрямовуючись до голови, викликають головний біль.
Запитання: Чому мозок холодний?
Відповідь: З двох причин. По-перше, тому, щоб своїм холодом він міг освітлювати і витончувати людський розум. З цієї ж причини в академіях і філософських лекторіях взимку не топлять, щоб студенти не дрімали від тепла, але, спонукувані холодом, уважніше б слухали лекції. Друга причина: мозок холодний для того, щоб своєю холодністю пом’якшувати або зменшувати серцеву гарячність.
Про очі
Запитання: Що є око?
Відповідь: Око є інструмент або знаряддя сили бачення, яке складається з різних гуморів.
Запитання: Чому ми маємо два ока й один ніс?
Відповідь: Зір потрібніший людині, ніж нюх, тому природа дала їй два ока, щоб при пошкодженні одного могла бачити другим.
Необхідно знати, що в оці є чотирияка оболонка. Перша зветься захисною через її міцність і товщину. Друга зветься роговою, бо вона ясна і прозора, подібно до витягнутого рогу. Третя – ягідна, вона нагадує велику ягоду. Четверта павутинчаста, зветься так через свою тендітність.
Про бачення
Запитання: Як відбувається бачення – чи через випускання променів з ока чи через сприйняття речей очима?
Відповідь: Про це є різні думки філософів і медиків. Одні з них твердять, що бачення відбувається через випускання променів від ока до речей. Цієї думки дотримувався Платон та всі його послідовники, що жили до Арістотеля. Проте Арістотель і nеоterici [сучасні] говорять, що бачення відбувається через сприйняття речі оком, а не через випускання якихось променів з ока.
Про ніс
Запитання: Що є ніс?
Відповідь: Ніс є органічна частина, яка розташована посередині обличчя і є інструментом дихання й нюху.
113
Розділ ІІІ. ЗМІНА ОСВІТНЬОЇ ПАРАДИГМИ У ДОБУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. ХРИСТИЯНСЬКА ФІЛОСОФІЯ
Про тих, у кого ніс підноситься і не малий, жінки мають якийсь особливий прогностікон [передбачення]. По носі можеш також дізнатися про збереження чи порушення незайманості. Бо в кожної людини на кінчику носа є гострий шпичастий хрящ, коли він роздвоюється так, що цей розділ може бути намацаний пальцем, то це знак того, що дівчина сметанку злизала, а хлопець сало з’їв.
Запитання: Чому люди чхають?
Відповідь: Це відбувається внаслідок попадання у мозок гарячих і їдких випарувань. Природа, напружуючись для видалення, намагається їх вигнати звідти, і тому людина чхає. І як легені очищаються від слизу кашлянням, так і мозок очищається від цього самого слизу чханням. Коли людина чхає, то це є ознакою здоров’я, сили і міцності мозку.
Про вуха і слух
Запитання: Що є вухо?
Відповідь: Вухо є зовнішня округла частина органа слуху, що має в собі різні викривлення і заломи; воно називається anractus [вигином].
Запитання: Яке місце є місцем слуху?
Відповідь: Є певна перетинка у вусі, яку латиняни називають meringa або інші syringa. Вона, як кажуть філософи, містить у собі непорушне природне повітря – aerem immobile. Ця перетинка не видає жодних звуків і шумів, проте схильна до сприйняття будьякого дзенькання і звучання.
Про рот
Запитання: Для чого природа дала рот?
Відповідь: Для багатьох вигід. Насамперед для того, щоб він був воротами для шлунку. По-друге, щоб був органом мови. По-третє, щоб aer, який ми вбираємо, спочатку нагрівався й не таким сирим йшов до серця.
Запитання: Для чого перед ротом маємо губи?
Відповідь: По-перше, щоб вони були мов би воротами до стриманості язика, і язик би не поривався говорити раніше, ніж губи порадять. По-друге, для того, щоб зуби не псувались від холоду, природа їх сховала за губами. По-третє, для того, щоб зуби, приховуючись за губами, не завжди блищали, бо було б негарно та й небезпечно ходити із зубами, що видніються, бо у відкритий рот можуть залетіти мухи або ще що-небудь.
Запитання: Чому ми маємо два ока, два вуха, а один рот?
114
Відповідь: Щоб людина більше слухала, ніж говорила, більше вбирала ті знання, які може одержать через вуха, ніж навчала, що вона робить через рот. І все це ти знайдеш у мудрих, а в дурних – навпаки. До цього можна додати й те, що швидше один рот можна нагодувати, ніж два чи три. <…>
Феофан Прокопович
ПРО РОЗГЛЯД ПОЧУТТІВ38
Дар красномовності, чи назвати його доблестю чи силою, то все одно, завдяки йому, на нашу думку, прославляються імена авторів. Бо хоч душа людини є настільки потаємною й настільки мінливою, що жодною силою її не можна ані розгадати, ані зрозуміти її, та, однак, ораторське мистецтво її розкриває. Адже ж оратор перевищує справді інших людей красою ораторського слова настільки, наскільки люди перевищують тварин. Уже це одне мистецтво збудження почуттів у людини поставило оратора якимсь чином понад людське покликання. Божественною справді справою здається така сила проникати в людську душу, що ти, наче рукою, тягнеш людину й схиляєш її у різні боки: виховуєш, змінюєш, спонукаєш до любові, заставляєш ненавидіти, стримуєш страх, збільшуєш радість і впливаєш іншими видами емоцій. Саме у цьому сила й могутність оратора. Саме вона дає можливість не тільки переконувати когось, а й робить його переможцем і тріумфатором. Завдяки їй, гадаємо, промови Ціцерона, Демосфена та інших мали великий і подиву гідний вплив. Ось чому не якийсь інший, а тільки цей бік красномовства я постараюсь з’ясувати якнайстаранніше. Про почуття написано вже чимало, тому я лише найкоротше викладу суть справи.
Суть, походження та види почуттів
Почуття – це збудження чуттєвої душі, яке викликане уявою про добро або зло. Таке визначення повне, хіба тільки вимагає пояснення термін «чуттєва душа». Запам’ятай, отже, що філософи
38 Прокопович Ф. Філософські твори – Opera philosophiсa : в 3 т. / Ф. Про копович ; пер. з латин. Ю. Мушака та ін. ; упоряд. : М. Рогович, В. Нічик; редкол. : В. Шинкарук (голова) та ін. ; мовна ред. пер., його звірка з ориг. й приміт. В. Маслюка, І. Андрійчука ; передм. М. Роговича та ін. – Т. 1. Про риторичне мистецтво. Різні сентенції. – К. : Наукова думка, 1979. – 511 с.
115
Розділ ІІІ. ЗМІНА ОСВІТНЬОЇ ПАРАДИГМИ У ДОБУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. ХРИСТИЯНСЬКА ФІЛОСОФІЯ
вказують на три властивості життя: вегетативність, що дає життя кожній речі й силою якої ця річ збільшується та зростає; чуттєвість, що є в органах зору, смаку, дотику і т. п., і дар мислення, який дає змогу живій істоті мислити, створювати судження та робити висновки. Усі ці три риси не властиві кожній речі: у рослин – одна вегетативність; у тварин, які позбавлені розсудку, – вегетативність і чуттєвість, а в людині, як найдосконалішій істоті, містяться всі три. Отже, почуттям називається збудження чуттєвої душі, – це не значить, що в людині злились три душі, а що одній і тій же душі, здатній відчувати, притаманні ці три особливості. У речі, яка позбавлена органів чуття, не виникають почуття. Так, наприклад, квіти, дерева не відчувають ні болю, ні радості, а ми його відчуваємо; про перших це говориться тільки метафорично.
Небесні духи, як нам відомо, не зворушуються жодними емоціями, а насолоджуються вічним спокоєм. Отже, вважаємо, що місцем виникнення цих емоцій є чуттєва душа.
Почуття (affectus), якщо розглядати його назву, то вона виводиться від дії (afficiendo) того предмета, що певним впливом викликає в людині хвилювання, по-грецьки παυος, що по-латинськи звучить passio: підлягання дії, страждання, адже ж хто хвилюється, той страждає.
Першопричиною почуттів є сам бог, творець природи, який заклав у людській природі основи різних переживань, створив відомі вологості, що по-різному випливають з чотирьох елементів, наділив їх певними властивостями і зробив це не без мети, як усе інше, тому, що почуття є немовби збудниками доблесті, хоч ми часто ними зловживаємо. Творцем чуттєвих органів є сам бог, а хвилювання, що виникають у цих органах, породжуються, звичайно, двома чинниками: першим, що поза нами, як, наприклад, божество, демон, людина або щось інше, і другим, нам вродженим, це уявлення про добро чи зло, як видно з визначення. Пізнаючи добро або зло, зворушуємось тим чи іншим почуттям.
Про першоджерело почуттів різні автори говорять неоднаково. На мою думку, джерелом усіх почуттів є любов, що дає початок усьому. Ось чому, наприклад, ми ненавидимо те, що, на наш погляд, шкідливе для нас. Шкідливе ж бо стоїть нам і нашому добру на перешкоді, а добра кожен собі бажає, бо любить себе. Також і інші душевні хвилювання зводяться до любові.
Коли розглянемо особливості почуття любові, легко пізнаємо види почуттів. Є дві властивості любові: бажати добра і не бажати
116
зла. Тому, оскільки породжується гнів, і оскільки всі почуття ґрунтуються на «бажанні чи небажанні чогось», то вони наче обертаються на двох завісах і їх легко можна звести, на нашу думку, до двох видів. Перший вид стосується прагнення до чогось, і йому властива схильність до погоні за бажаним, а другий, спрямований на відвернення душі від чогось, характеризується схильністю уникати небажаного. Отже, коли користуємось першою властивістю любові, то ми любимо, прагнемо, надіємось, радіємо з того, що, здається, веде нас до певних речей; коли ж другою – то ми відвертаємось, гніваємось, обурюємось, боїмося, співчуваємо, соромимось, втрачаємо надію, відчуваємо біль, чого, очевидно, уникаємо, як це ясно дослідникові. Тут, отже, подаю два класи почуттів.
Перший клас почуттів: любов, прагнення, занепокоєння, або тривога, надія чи впевненість, задоволення, або втіха, або радість.
Другий клас: ненависть, страх, розпач, гнів, обурення, смуток, сором, співчуття. Ці емоції особливо необхідні для оратора у веденні справи, і про них ми поговоримо в цій книжці спочатку в загальних рясах, а потім про кожну зокрема.
Розгляд двох основних правил збудження почуттів
Перше: оскільки емоція (як кажуть філософи) викликається частково величиною речей, а частково їх безпосереднім впливом на орган зору, то запам’ятай правило: щоб зворушити слухачів, говорячи про якусь річ, треба сказати, що вона з даного роду речей найбільша. Її ти (якщо дозволяє її природа) опиши і зобрази так, наче б то можна було її побачити очима. Перше досягається шляхом ампліфікації, а друге – описом, про що вже було досить нами сказано. На цьому, наче на двох завісах, ґрунтується все мистецтво збудження почуттів, а про те, що треба збільшувати, а що описувати, ще скажемо там, де йтиметься про кожне почуття зокрема.
Друге правило належить Квінту Фабію, людині великого розуму. Цеправилоприймаютьтасхвалюютьвсівчителі,атомущовонодуже правильне і необхідне для такого роду справи, то годиться передати його прекрасними словами самого письменника. Він, говорячи про збудження емоцій, пише так (кн. V, розд. 3): «Якщо б годилося мені йти за відомими правилами, то я досить зробив для цієї частини, не залишаючи нічого з того, що я прочитав або вивчав, що тільки було можливим. Думаю, знайти сам смисл цього місця, що прихований у глибині, про який я довідався не від когось, а на підставі власного досвіду за допомогою природних здібностей. Основний
117
Розділ ІІІ. ЗМІНА ОСВІТНЬОЇ ПАРАДИГМИ У ДОБУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. ХРИСТИЯНСЬКА ФІЛОСОФІЯ
смисл щодо збудження почуттів полягає, на мою думку, в тому, що ми самі хвилюємось. Адже ж смішним буде наслідування смутку, гніву і обурення, якщо ми будемо передавати їх словами та виразом обличчя, а не виражатимемо душею. Чим же іншим, як не плачем, є те, коли надзвичайно яскраво видно, що хтось кричить від свіжого болю, і чи гнів не породжує іноді у вчених дару слова, хоч їм властива сила істинного розуму та правдивої вдачі? Ось чому в цьому, що хочемо, щоб було подібним до правди, будьмо подібними почуттями до тих, хто їх дійсно переживає. З душі хай виходить промова така, яким треба зробити суддю. Чи ж буде переживати біль слухач, якщо я про це розповідатиму не хвилюючись? А чи викличе гнів той, хто, намагаючись його збудити в комусь або послабити, сам нічого подібного не відчуватиме? Чи ж заплаче суддя від сухих очей позивача? Аж ніяк. І не запалить він хіба вогонь, і не оп’яніємо хіба від вина, і жодна річ не дасть кольору іншій, якого немає в неї самої.
Отже, перше: якщо для нас має значення те, що, згідно з нашим бажанням, повинно бути важливим в суді, то раніш, ніж намагатимемось когось схвилювати, самі хвилюймось». Ось так говорить Фабій. Але може виникнути питання, як ми самі у себе можемо викликати смуток, ненависть або якесь інше почуття раніш, ніж маємо їх викликати у слухача? Це досягається легко. Про це так пише той же вчений учитель: «Якщо трапляється, що у нас появляються емоції і ми не маємо влади над ними, спробую і це пояснити. Завдяки уявленням, які у греків мають назву φαντασίαι, а ми називаємо їх візіями, можемо собі уявити зображення відсутніх речей так, наче ми їх бачимо очима, і вони перед нами. Хто їх уявить собі, той буде дуже сильний у збудженні емоцій. Такий, кажуть, володіє живою фантазією. Він прекрасно й правдиво уявляє предмети, поняття, дії. Це вдасться і нам при бажанні. Ось, наприклад, коли я подаю скаргу про вбивство людини, та не все, що, ймовірно, скоїлось при цьому, буду мати на оці: чи цей став убивцею випадково, чи, оточений, не виявить страху, чи не буде кричати, чи буде ставити запитання, чи чогось уникатиме? Чи не буду уявляти його жорстоким, що вбиває, чи не запам’ятається кров, страх, стогін і, нарешті, останній подих вмираючого? З цього слідує живе уявлення, яке Ціцерон називає наочним зображенням або живим описом. Воно, здається, не так справу описує, як її розкриває. Вплив і почуття збудимо ми тільки безпосередньою участю в цих справах.
Коли справді необхідні співчуття, то ми уявляємо собі, що з нами те трапилось, на що ми скаржимось, і переконуємо себе в душі,
118
що й ми були б такими, як і ці, разом з якими жаліємось, що вони перенесли тяжке, незаслужене і велике горе. Розглядаймо ж, отже, справу не як чужу, а візьмемо на себе частини того горя і тоді будемо говорити те, щоб ми сказали, коли б самі мали таке горе.
Часто я бачив, як трагіки і коміки після якоїсь особливої ролі, скинувши маски, плакали, бо саме виголошування чужих творів захопило їх.
Що ж робити нам для того, щоб самим перейматись горем неща сливих? Чи ж не переживаємо ми, граючи роль сироти чи потерпілого корабельну катастрофу, чи нещасливої людини? Цього мені не треба було вдавати, з чого була якась користь (думаю, що я прийшов до якогось поняття здібності): часто я хвилювався так, що не тільки лились сльози, а й появлялась блідість та інші ознаки». Ось так говорить Фабій Квінт, який, коротко кажучи, вчить, що, коли хочемо викликати якесь почуття, то ми повинні не раніше взятись писати, ніж відчуємо його в собі. Цього досягнемо, якщо якусь сумну річ, або радісну, або повну страху та небезпек, або підвладну іншим емоціям, або тривожну будемо пояснювати, дуже широко обмірковуючи, так що здається, що ця річ є у нас перед очима, або будемо уявляти, що ми самі переживаємо те, що, як ми викладаємо, відчули інші.
Про почуття любові, прагнення, турботи та тривоги
Шлях розгляду почуттів, а саме, як викликається кожне зокрема, на нашу думку, буде зручним, якщо спочатку подамо визначення кожного почуття, а потім причини, які його породжують. Пізнавши їх, нам буде легко викликати те саме почуття. Далі, очевидно, ще варто додати багато, щоб вияснити природу і властивості кожного почуття, бо це необхідне для вибору відповідного стилю. Крім того, подаємо всюди дві фахові вказівки: перша, очевидно, про те, як можна викликати те чи інше почуття, а друга – як їх послабити або зовсім погасити. І перша, і друга, звичайно, стосуються професії оратора. У цьому розділі, як видно із заголовка, поведемо мову про почуття любові і хочемо водночас також сказати про жадобу та прагнення й про інші емоції, тому що вони близькі до почуття любові і породжуються майже тими самими причинами. Отже, до справи!
По-перше, оскільки любов вважаємо першим та основним почуттям, то спочатку розповімо саме про неї. Любов – це прагнення нашої волі, обдарованої розумом, до доброї справи, оскільки вона добра. Цьому визначенню не суперечить те, що ми часто любимо
119
Розділ ІІІ. ЗМІНА ОСВІТНЬОЇ ПАРАДИГМИ У ДОБУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. ХРИСТИЯНСЬКА ФІЛОСОФІЯ
погані речі, а [іноді] навіть дуже погані. Але насправді, ми не любимо поганих речей, а тільки те, що вони обіцяють щось добре, хоч воно й неправдиве, – це безсилля людського розуму, тому й додаємо «до доброї справи, оскільки вона добра». Звідси бачимо й таких, що підняли на себе руки, як, наприклад, сагунтинці, які кинулись у вогонь, Брут, що кинувся на меч, Іуда, що закінчив життя повісившись, і багато інших явно прямували до певного добра, хоч і неправдивого, очевидно, до звільнення від неприємностей або до послаблення мук совісті. Взагалі, якщо вірити філософам, то людська воля не може любити нічого іншого, хіба тільки те, в чому людська уява вбачає щось добре. Таку любов сприймають скрізь. Зрештою, любов у дружбі, про яку в основному зараз поведемо розмову, – це бажати іншому тільки того, що вважається добром, і намагатись підготувати це добро не заради себе, а для друга.
Шляхи збудження любові
Основну причину любові та доброзичливості визначають Арісто тель («Риторика», кн. 2, розділ 2), оратори та інші приблизно так: по-перше, доброзичливість, по-друге, спільність та співучасть у щасті тагорі,по-третє,такічесноти,яксправедливість,розсудливість,знання, побожність і т. п. По-четверте, ласкавість, згода, готовність. По-п’яте, подібність характерів, прагнень, репутації, життєвого становища і т. д. По-шосте, близькі відносини старших з молодшими. По-сьоме, повага молодших до старших. По-восьме, чесність або довір’я та простота. По-дев’яте, краса, по-десяте, споріднення, по-одинадцяте, сама любов – це важливий фактор взаємної любові.
1. Отже, якщо ти до когось намагаєшся викликати любов, то ти повинен заявити слухачам, що у цієї людини є всі або деякі причини, щоб її любити. Ми, по-перше, любимо щедрих благодійників, адже ж добродійства приборкують навіть диких звірів, тому вони своїм годувальникам не тільки не роблять шкоди, а й, очевидно, їх поважають. Багато прикладів є скрізь, як, наприклад, лев, якому подали допомогу, виступив проти ведмедиці, що роздирала прохожих, і цим виявляв до людей багато ознак доброзичливості. Еліан говорить (кн. 3, розд. 46), що слон боровся дуже завзято з переслідувачами, захищаючи свого годувальника. Такої великої любові заслуговують добродійства.
2. Любов породжується спільністю добра і горя, бо ті, що були хоч раз у одній і тій же небезпеці, як, наприклад, леви, то завдяки саме цьому полюбили один одного. Це влучно відмічає Назон,
120