Хрестоматія з філософії освіти
.pdf
Махабхарата. 6 Книга Санатсуджати
Учень повинен завжди з пошаною наближатися до вчителя, із щирістю і повагою прохати (про навчання), не зазнаватися, не замишляти лихого – це перший ступінь (вправи) брахмачар’я.
Нехай він зробить приємне вчителю своїм життям, майном, діями, серцем (манасом), словом; це називається другим ступенем.
Усвідомлення, що його «я» створено вчителем і осягання значення (вислову): «Я існую ним», коли учень думає про нього з палкою свідомістю (буддхи), називається третім ступенем.
Не віддячивши вчителеві за набуті знання, він не повинен іти геть, подумавши: «Я й так багато для нього зробив!» Хвалькувато нехай він так не каже; це – четвертий ступінь (виконання) брахмачар’я.
Бхагавад-гіта 7
<…> Отже, пізнавши свою трансцендентальну сутність щодо матеріального сприйняття, думки і розуму, о сильнорукий Арджуно, людина повинна посилити розум свій за допомогою зрілого духовного розуму (свідомості Крішни) і таким чином духовною силою перемогти цього ненажерливого ворога — хтивість.
Той серед людей розумний, хто бачить бездіяльність у дії і дію в бездіяльності; його становище трансцендентальне, хоч він і зайнятий різноманітною діяльністю. <…>
Уцьому світі немає нічого більш піднесеного й чистого, ніж трансцендентальне знання. Це знання – зрілий плід усього містицизму. І той, хто досягне досконалості у відданому служінні, відчує свого часу насолоду від цього знання. <…>
Людина досягає самореалізації і називається йогом (містиком), коли вона повністю задоволена своїм становищем завдяки здобутим знанню і розумінню. Така людина досягає духовності і цілком володіє собою. Вона не бачить відмінності між галькою, каменем і золотом. <…>
Устадії досконалості, що зветься трансом, або самадхи, розум людини завдяки заняттям йогою повністю відволікається від матеріальної розумової діяльності. Цей ступінь досконалості характеризується здатністю людини усвідомити свою сутність чистим розумом
ічерпати радість і блаженство в самій собі. У цьому радісному стані
6 Махабхарата – це комплекс епічних розповідей, новел, байок, притч, легенд, дидактичних роздумів богословского, політичного та правового характеру, космо гонічних міфів, генеалогій, гімнів, плачів тощо.
7 Одна з частин Махабхарати. Є одним із найважливіших священних текстів в багатьох течіях індуїзму.
11
Розділ І. ФІЛОСОФСЬКО-ОСВІТНІ КОНЦЕПЦІЇ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ
людина відчуває безмежне трансцендентальне щастя, відчутне через трансцендентальні почуття. Утвердившися на цьому рівні, вона ніколи не зрадить істині і, досягнувши її, зрозуміє, що немає нічого більшого за це. Той, хто перебуває у цьому стані, ніколи не почувається приголомшеним, навіть найтяжчим лихом. Це й є справжня свобода від усіх страждань, що виникають від зіткнення з матеріальним. <…>
Для того, чий розум неприборканий, самореалізація – важка праця. Але обов’язково досягне успіху той, хто володіє розумом своїм і хто йде до мети правильним шляхом. <…>
Мокшадхарма 8
<…> Треба відтяти гнів терпінням, бажання – відсутністю мрій; мудрий повинен розсіяти сонливість, в ясності (саттві) вправляючись. <…>
Роздуми, вивчення писань, щедрість, прямодушність, совісність, терпеливість, чистота в харчуванні, чистота почуттів, самовладання, правдивість. Ось чим живиться (світла) сила і знищується зла. Так здійснюється зачинання (йогина) й розвивається знання (віджнана). <…>
Знанням чиниться зусилля, велике досягається зусиллям; велике звільняє від протиріч; це і є досконалість, що дістає нас (з сансари). <…>
Трипітака 9
Що ж це, о бхіккху, за середній шлях, знайдений Татхагатою, що дає бачення, дає знання, яким слід іти, (бо) він веде до надзнання, просвітлення, до нірвани? Це благий восьмеричний шлях, а саме: правильне бачення, правильна думка, правильна мова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильне прагнення, правильна увага, правильне зосередження. <…>
Дхаммапада 10
1. Дхамми зумовлені розумом, їхня найкраща частина – розум, із розуму вони створені. Якщо хто-небудь говорить або чинить
8 Один із найважливіших текстів індійської філософії в середині I тис. до н. е. Це збірка філософських бесід і трактатів, пов’язаних з основними фылософськими системами — «Санкх’я і Йога».
9 Уклад буддійських священних текстів, складений незабаром після смерті Будди Шакьямуні на Першому Буддійському соборі.
10 Вважається, що цей текст складений із висловлювань Будди Шакьямуні.
12
з нечистим сумлінням, то за ним йде слідом нещастя, як колесо слідує за везучим. <…>
7. Того, хто живе в спогляданні задоволень, нестримного в своїх почуттях, надмірного в їжі, ледачого, нерішучого – саме його ламає Мара, як вихор – безсиле дерево. <…>
20. Якщо навіть людина мало повторює Писання, але живе, наслідуючи дхамму, звільнившись від пристрасті, ненависті та неуцтва, володіючи істинним знанням, вільним розумом, не маючи уподобань ні в цьому, ні в іншому світі, вона причетна до святості. <…> 38. У того, чия думка не стійка, хто не знає істинної дхамми, чия
віра хитка, мудрість не буває досконалою. <…> 42. Що б не скоїв ворог ворогові або ж ненависник ненависни-
кові, хибно спрямована думка може скоїти ще гірше.
43. Що б не зробила мати, батько або якийсь інший родич, правильно спрямована думка може зробити ще краще. <…>
63. Дурень, котрий знає про свою дурість, тим самим уже мудрий, а дурень, який уявляє себе мудрим, воістину, як кажуть, дурень. <…> 76. Якщо хтось побачить мудреця, котрий вказує на хиби і дорікає за них, хай він іде слідом за таким мудрецем, як за вказуючим
на скарб. Краще, а не гірше буде тому, хто йде за таким. <…> 81. Як міцна скеля не може бути зсунута вітром, так мудреці
непохитні перед хулою і хвалою. <…> 83–84. Доброчесні продовжують свій шлях за будь-яких умов.
Благі, навіть маючи бажання, не базікають. Зворушені щастям або ж горем мудреці не показують ні того, ні іншого. Ні заради самого себе, ні заради іншого не зажадає він ні сина, ні скарбів, ні царства. На незаконному шляху не побажає він собі успіху. Нехай буде він благопристойний, мудрий і справедливий. <…>
89. Ті, чий розум належним чином спирається на початок просвітлення, які відмовились від уподобань, які радіють звільненню, які приборкали свої бажання, сповнені блиску, вони в цьому світі досягли нірвани.
372—374. Немає роздумів у того, хто не знає; немає знань у того, хто не розмірковує. У кого ж роздуми і знання, той дійсно близький до нірвани. Бхіккху із заспокоєним розумом, який віддалився у самітництво, пізнає надлюдську насолоду: він виразно бачить дхамму. Кожного разу, коли він у всій повноті пізнає виникнення і руйнування елементів, той, що знає це безсмертя, досягає радості і щастя. <…>
391—396. Я називаю брахманом того, хто не скоїв зла ні тілом, ні словом, ні думкою – хто стримує себе в трьох речах. Але я не називаю
13
Розділ І. ФІЛОСОФСЬКО-ОСВІТНІ КОНЦЕПЦІЇ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ
людину брахманом тільки за його народження або за його матір. Я ж називаю брахманом того, хто вільний від уподобань і позбавлений благ.
423. Я називаю брахманом того, хто знає своє попереднє існування і бачить небо і пекло, хто, будучи мудрецем, сповненим досконалого знання, досяг знищення народжень, хто здійснив усе, що можна здійснити.
Конфуцій
БЕСІДИ І СУДЖЕННЯ 11
Цзи-ю запитав про шанобливість до батьків. Учитель відповів: «Сьогодні шанобливістю до батьків називають їх утримання. Але люди утримують також собак і коней. Якщо батьків не шанувати, то чим буде відрізнятися ставлення до них від ставлення до собак і коней?» <…>
Учитель сказав: «Той, хто, повторює старе, дізнається нове, може бути наставником [людей]». <…>
Учитель сказав: «Учитися і не розмірковувати – даремно витрачати час, розмірковувати і не вчитися – згубно». <…>
Учитель сказав: «Вивчення неправильних поглядів шкідливе». <…> Учитель сказав: «Ю, я навчу тебе [правильному ставленню] до знань. Знаючи що-небудь, вважай, що знаєш; не знаючи, вважай,
що не знаєш, – це і є [правильне ставлення] до знань». <…> Учитель сказав: «Тільки той, хто володіє людинолюбством, може
любити людей і ненавидіти людей».
Учитель сказав: «Той, хто щиро прагне до людинолюбства, не здійснить зла».
Учитель сказав: «Люди бажають багатства і знатності. Якщо не керуватися правильними принципами, їх не отримаєш. Людям ненависні бідність і знатність. Якщо не керуватися правильними принципами, від них не позбавишся. Якщо благородний муж втратив людинолюбство, то чи можна вважати його благородним мужем? Благородний муж володіє людинолюбством навіть під час їжі. Він повинен слідувати людинолюбству, будучи дуже зайнятим. Він повинен слідувати людинолюбству, навіть зазнаючи невдач».
Учитель сказав: «[Характер] помилок залежить від того, ким вони зроблені. Тільки подивившись на помилки, можна дізнатися, чи володіє людина людинолюбством». <…>
11 Беседы и суждения Конфуция. — СПб. : ООО «Издательство “Кристалл”», 1999. — 1120 с.: ил. — (Серия «Б-ка мировой лит.»).
14
Учитель сказав: «Благородний муж знає тільки обов’язок, низька людина знає тільки вигоду».
Учитель сказав: «Коли бачиш мудру людину, подумай про те, як стати подібним на неї. Коли бачиш людину, яка не володіє мудрістю, зваж свої власні вчинки». <…>
Цзи-гун сказав: «Твори вчителя можна почути, але його висловлювання про природу і про шлях неба почути неможливо». <…>
Учитель сказав про Цзи-чана: «Він володіє чотирма якостями благородного мужа: веде себе з достоїнством, слугуючи старшим; проявляє повагу; піклується про народ; використовує народ на суспільних роботах належним чином». <…>
Учитель сказав: «Безмовно берегти [те, що знаєш], вчитися без пересичення, просвітлювати без втоми, – що з цього я здійснюю?» Учитель сказав: «Коли мораль не вдосконалюють, вивчене не повторюють, почувши про принципи обов’язку, не в змозі їм слідувати, не можуть виправити недобрі вчинки, я відчуваю скор-
боту». <…> Учитель сказав: «Направ свою волю на досягнення правиль-
ного шляху, дотримуйся [принципів] моралі, [дій] у відповідності з людинолюбством, вправляйся у мистецтвах». <…>
Учитель сказав: «Того, хто не прагне [досягнення знання], не варто направляти [на правильний шлях]. Тому, хто не відчуває труднощів у вираженні своїх думок, не варто допомагати. Того, хто не в стані по одному куту [предмета] скласти уявлення про інші три, не варто вчити». <…>
Учитель сказав: «Є люди, які, нічого не знаючи, діють навмання. Я не такий. Слухаю багато, вибираю краще і слідую йому; спостерігати багато і тримати все у пам’яті – це і є [спосіб] досягнення знань».
Учитель сказав: «Хіба людинолюбство далеко від нас? Якщо я хочу бути людинолюбивим, людинолюбство приходить». <…>
Учитель сказав: «У письменності я, можливо, і подібний іншим. Що ж стосується особистого виконання мною того, що вимагається від благородного мужа, то в цьому я зовсім не досяг успіху». <…>
Учитель сказав: «Учіться так, ніби ви не в змозі досягнути знань, ніби ви боїтесь їх втратити». <…>
Учитель сказав: «Лише найрозумніші і найдурніші не можуть змінитися».
Учитель сказав: «Ю, чи ти чув у шести фразах про шість гріхів?» [Цзи-лу] відповів: «Ні». Учитель сказав: «Сідай! Я розкажу тобі. Любити людинолюбство і не любити вчитися. Вада у тому, що це
15
Розділ І. ФІЛОСОФСЬКО-ОСВІТНІ КОНЦЕПЦІЇ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ
веде до глупоти. Любити мудрість і не любити вчитися. Вада у тому, що це веде до того, що людина розсіює увагу. Любити правдивість і не любити вчитися. Вада у тому, що це веде до завдання шкоди самому собі. Любити прямоту і не любити вчитися. Вада в тому, що це веде до грубості. Любити мужність і не любити вчитися. Вада в тому, що це веде до метушні. Любити твердість і не любити вчитися. Вада у тому, що це веде до безрозсудства». <…>
Цзи Ся сказав: «Про того, хто щоденно пізнає те, чого він не знав, і щомісяця відтворює те, що вивчив, можна сказати – любить вчитися».
Цзи Ся сказав: «Поглиблювати знання, загартовувати волю, допитливо розпитувати, обдумувати з різних сторін – все це основа людинолюбства».
Цзи Ся сказав: «Ремісники вдосконалюють свою майстерність там, де працюють; благородний муж осягає свій Дао-Шлях через навчання».
Лао-цзи
ДАО ДЕ ЦЗИН12
<…> Коли всі в Піднебесній дізнаються, що прекрасне є прекрасним, з’являється потворне. Коли всі дізнаються, що добро є добром, виникає і зло. Тому буття і небуття породжують одне одного, складне і просте створюють одне одного, тривале та короткочасне зіставляються, високе та низьке взаємовизначаються, звуки, зливаючись, створюють гармонію, попереднє та наступне слідують одне за одним. Тому досконаломудрий, роблячи справи, надає перевагу недіянню; навчаючи, не вдається до слів; спричиняючи зміну речей, не здійснює її сам; створюючи, не володіє [тим, що створено]; зрушуючи, не докладає зусиль; успішно завершуючи (що-небудь), не гордиться. Оскільки він не гордиться, його заслуги не можуть бути відкинуті. <…>
Коли усунули велике Дао, з’явилися «людяність» та «справедли вість». Коли з’явилося мудрування, виникло і велике лицемірство. Коли шестеро родичів в розбраті, тоді виникають «синівська шанобливість» та «батьківська любов». Коли в державі панує безлад, тоді з’являються «вірні слуги».
12 Дао де цзин / пер. с кит. д-ра философ. наук Ян Хин-шуна. – Изд. 2-е, доп. и испр. – Алматы : Жети жагы, 2004. – 104 с.
16
Коли зникнуть мудрування та вченість, народ буде щасливішим у стократ; коли будуть усунуті «людяність» і «справедливість», народ повернеться до синівської шанобливості та батьківської любові; коли будуть знищені хитрість та нажива, зникнуть злодії та розбійники. Всі ці три речі [виникають] від нестачі знання. Тому потрібно вказувати людям, що вони мають бути простими та скромними, зменшувати особисті [бажання] та звільнятися від пристрастей. <…>
У давнину казали: «Пошкоджене стає досконалим, криве – прямим, пусте – наповненим, старе змінюється новим; прагнучи малого, досягаєш значного; прагнення отримати багато вводить
воману». Тому досконаломудрий прислухається до цього повчання, якого необхідно дотримуватися в Піднебесній. Досконаломудрий виходить не тільки з того, що сам бачить, тому може бачити ясно; він не вважає правим тільки себе, тому може володіти істиною; він не прославляє себе, тому має заслужену славу; він не підносить себе, тому він старший серед інших. Він нічому не протистоїть, тому він непереможний в Піднебесній. <…>
Той, хто знає людей, – розсудливий. Той, хто пізнав себе, – просвітлений. Той, хто перемагає людей, – сильний. Той, хто перемагає самого себе, – могутній. <…>
Людина, наділена вищим Де, не прагне чинити добрі справи, тому вона доброчесна; людина з низьким Де не відмовляється від наміру здійснювати добрі справи, тому вона недоброчесна; людина з вищим Де — бездіяльна і діє через недіяння; людина з низьким Де — діяльна і її дії навмисні: людина, що у всьому слідує ритуалу, діє [сподіваючись на взаємність]. Якщо вона не зустрічає взаємності, вона вдається до покарання. Ось чому Де з’являється тільки після втрати Дао; людяність – після втрати Де; справедливість – після втрати людяності; ритуал – після втрати справедливості. Ритуал – це ознака втрати довіри та вірності. [В ритуалі] початок розрухи.
Зовнішнє – це квітка Дао, основа невігластва. Тому [велика людина] бере суттєве і залишає нікчемне. Вона бере плід і відкидає квітку. Вона віддає перевагу першому і відмовляється від другого. <…> Людина вищої мудрості, дізнавшись про Дао, прагне його здійснити. Людина середньої вченості, дізнавшись про Дао, то притримується його, то порушує. Людина немудра, дізнавшись про Дао, висміює його. Якби воно не було висміяним, воно не було б Дао. Тому існує прислів’я: хто пізнав Дао, схожий на темного; хто проникає
вДао, схожий на відступаючого; хто на висоті Дао, схожий на того, хто помиляється; людина вищих чеснот схожа на простолюдина;
17
Розділ І. ФІЛОСОФСЬКО-ОСВІТНІ КОНЦЕПЦІЇ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ
дійсно просвітлений схожий на того, кого зневажають; безкінечна чеснота схожа на її нестачу; поширення чесноти нагадує її розкрадання; істинна правда схожа на її відсутність.
Великий квадрат не має кутів; велика посудина довго виготовляється; сильний звук не можна почути; великий образ не має форми.
Дао приховане [від нас] і не має імені. Але тільки воно здатне допомогти [всім істотам] та привести їх до досконалості. <…>
Не виходячи з двору, можна пізнати світ. Не визираючи з вікна, можна спостерігати природне Дао. Чим далі йдеш, тим менше пізнаєш. Тому досконаломудрий не ходить, але пізнає [все]. Не вбачаючи [речей], він проникає у їхню [сутність]. Не діючи, він досягає успіху. <…>
Хто вчиться, той з кожним днем збільшує свої знання. Хто служить Дао, той день від дня зменшує [свої бажання]. У безперервному зменшенні людина досягає недіяння. Немає нічого такого, чого б не робило недіяння. Тому оволодіння Піднебесною завжди досягалося шляхом здійснення недіяння. Хто діє, той не в змозі оволодіти Піднебесною. <…>
Досконаломудрий не має власного серця. Його серце складається з сердець народу. Добрим я чиню добро і недобрим я також чиню добро. Так виховується доброчесність. Так виховується щирість. Досконаломудрий живе на землі спокійно і у своєму серці збирає думи народу. Він дивиться на народ, як на своїх людей. <…>
Хто вдосконалює [Дао] всередині себе, у того доброчинність стає щирою. Хто вдосконалює [Дао] в сім’ї, в того доброчинність стає ряс ною. Хто вдосконалює [Дао] в царстві, в того доброчинність стає багатою. Хто вдосконалює [Дао] в Піднебесній, у того доброчинність стає всезагальною.
На своєму прикладі можна пізнати інших; на прикладі однієї сім’ї можна пізнати решту сімей; на прикладі однієї держави можна пізнати всю Піднебесну. <…>
Той, хто знає, не говорить багато. Той, хто говорить багато, не знає. <…>
Подолання труднощів починається з легкого, здійснення великого починається з малого, тому що у світі складне виникає з простого, а велике з малого. Через це досконаломудрий починає не з великого, тим самим він чинить велику справу. Той, хто багато обіцяє, не заслуговує на довіру. Де багато легких справ, там багато і складних. Досконаломудрий ставиться до справи, як до складної, тому він не відчуває труднощів. <…>
18
Той, хто, маючи знання, робить вигляд, що не знає, той вище за всіх. Той, хто, не маючи знань, робить вигляд, що знає, той хворий. Той, хто, будучи хворим, вважає себе хворим, той не є хворим. Досконаломудрий не є хворим. Будучи хворим, він вважає себе хворим, тому він не хворий. <…>
Правильні слова не є витонченими. Красиві слова не викликають довіри. Добрий не є красномовним. Красномовний не може бути добрим. Той, хто знає, не переконує, хто переконує – той не знає. <…> Досконаломудрий нічого не накопичує. Він все робить для людей івіддаєіншим.НебеснеДаоприноситьвсімістотамкористьінечинить
нікому лиха. Дао досконаломудрого – це діяльність без боротьби.
Чжуан-цзи
ЛЕ-ЦЗИ13
Учителем Ле-цзи був Старий Шан, а другом – Богао-цзи. Ле-цзи досконало перейняв мистецтво обох і повернувся додому, осідлавши вітер. Почувши про нього, Інь Шен приєднався до його учнів. <…> Десять разів, коли Ле-цзи відпочивав від своїх справ, він просив його відкрити свої секрети, і кожного разу Ле-цзи відсилав його, нічого йому не сказавши. Інь Шен образився і попросив дозволу поїхати. Ле-цзи не став заперечувати.
Минуло кілька місяців, Інь Шен не відмовився від своїх намірів і знову прийшов до Ле-цзи.
– Чому ти стільки разів приходиш, а потім ідеш? – запитав його Ле-цзи.
– Нещодавно я звертався до вас із проханням, а ви не відповіли мені. Тоді я образився на вас, але зараз образа минула, і от я знову тут, – відповів Інь Шен.
– Я вважав тебе проникливим, а ти, бачу, нічого не розумієш! Ну добре, я розповім тобі, чому я навчився від свого вчителя. Після трьох років, як я почав вчитися у мого вчителя і потоваришував із однією людиною, моє серце вже не займали думки про «правильне»
і«неправильне», мої вуста більше не говорили про користь і шкоду,
ітоді вчитель вперше подивився у мій бік. Через п’ять років у моєму серці знову з’явилися думки про «правильне» і «неправильне», а мої
13 Чжуан-цзы. Ле-цзы / пер. с кит., вступ. ст. и примеч. В.В. Малявина. – М. : Мысль, 1995. — Т. 123. – 439 c. – (Философское наследие).
19
Розділ І. ФІЛОСОФСЬКО-ОСВІТНІ КОНЦЕПЦІЇ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ
вуста вкотре заговорили про користь і шкоду – і тоді вчитель вперше мені посміхнувся. Через сім років я вже не вживав у своїх думках поняття правильного та неправильного і говорив все, що спадало мені на думку, не замислюючись про користь і шкоду. Тоді вчитель вперше запропонував мені сісти поруч з ним. Через дев’ять років я приймав вільно все, що з’являлося у моєму серці, і говорив вільно все, що спадало на думку, не знаючи, це правильно чи ні, корисно чи шкідливо, і навіть не пам’ятаючи, хто мій учитель і мій друг. Тоді, коли я дійшов до межі всього, що було в мені і поза мною, мій зір став подібним до мого слуху, мій слух – подібним до мого нюху, мій нюх – подібним до смакових відчуттів. Моя свідомість стала зібраною в єдине, а тіло – розслабленим, плоть і кості зрослися разом, я не помічав, на що спираюся і де ступають мої ноги, я блукав разом із вітром на захід і на схід, як листок, що зірваний з дерева, або висохла полова, і навіть не знав, чи вітер жене мене, чи я підганяю вітер. А тепер ти захотів стати моїм учнем і, не пробувши зі мною й одного року, вже ображаєшся на мене. А вітер не піднімає в повітря і частинки твого тіла, земля не втримує й одного суглоба на твоєму пальці. Як же ти збираєшся ходити по повітрю і мандрувати разом із вітром?
Тут Інь Шен засоромився так, що довго навіть зітхнути не наважувався.
Більше він не підходив із розпитуваннями до Ле-цзи. <…>
Вельможа із царства Чень, перебуваючи із візитом в Лу, влаштував довірчу зустріч з Шусунем.
– У нашому царстві є мудреці, – сказав Шусунь.
– Ви, ймовірно, говорите про Конфуція? – запитав гість. – Так, про нього.
– А звідки відомо, що він мудрець?
– Я чув від Янь Юаня, що Конфуцій може відкинути розум і жити тілом.
– У нашому царстві теж є мудрець, ви знаєте про це? – Про якого мудреця ви говорите?
– У нас є учень Лао-цзи, якого звати Гуан Чен-цзи. Він осягнув Шлях Лао-цзи і вміє дивитися вухами і слухати очима.
Коли правитель Лу почув про цього мудреця, то дуже здивувався і наказав вельможному сановнику привезти його з усіма почестями в Лу. Невдовзі Гуан Чен-цзи прибув до його двору, і лускій цар у найувічливіших виразах став розпитувати гостя про його здібності.
20