Хрестоматія з філософії освіти
.pdf
а щедро милуй, легко вражай, а милостиво ізціляй; трохи опечаль
ішвидко звесели, бо не знесе наше єство тривалого гніву Твого, як стеблина вогню.
Але стримай гнів, змилосердься, бо Тобі належить помилувати й спасти. Тож продовж милість Твою на людей Твоїх: тих, що йдуть раттю, прожени, мир утверди, ворожі країни усмири, голод поверни в достаток, князями нашими постраши сусідні країни, боярам пошли мудрості, городи умнож, церкву Твою плекай – багатство своє бережи. Мужів, і жон їхніх, і дітей спаси. Сущих у рабстві, в полоні, в ув’язненні, в путах, у плаванні, в темниці, у голоді й спразі, в наготі, – всіх помилуй, усіх потіш, усіх обрадуй, сотвори їм радість
ітілесну і душевну. Молитвами й моліннями пречистої Матері Твоєї і святих небесних сил, і предтечі Твого Іоанна Хрестителя, апостолів, пророків, мучеників, преподобних, молитвами усіх святих – змилосердься над нами і помилуй нас! Хай милістю Твоєю пастимося в єдності віри разом, весело і радісно!
СлавимоТебе,Господанашого,ІсусаХриста,зОтцемізПресвятим Духом – Трійцю нероздільну, єдину в Божестві, що царює на небесах
іна землі, над ангелами і людьми, над видимими й невидимими творіннями – і нині, й повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Володимир Мономах
ПОУЧЕННЯ34
Я, недостойний, дідом своїм Ярославом, благословенним, славним, наречений у хрещенні Василієм, [а] руським іменем Володимир, отцем улюбленим і матір’ю своєю [з] Мономахів у благочесті наставлений, дітям моїм у доброчесності домогтись успіхів бажаючи, се пишу поучення вам, улюблені, і задля християнських людей, бо скільки оберіг [їх] я по милості божій і отчою молитвою од усяких бід!
Сидячи на санях, помислив я в душі своїй і воздав хвалу богові, що він мене [до] сих днів, грішного, допровадив. Тому, діти мої чи інший хто, слухавши сю грамотку, не посмійтеся, а кому [вона] люба [із] дітей моїх,– нехай прийме він її в серце своє і не лінуватися стане, а так, як і [я], труждатися.
Найперше, задля бога і душі своєї, страх майте божий у серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо се єсть начаток всякому добру.
34 Літопис руський / пер. з давньорус. Л.Є. Махновця ; відп. ред. О.В. Мишанич. – К. : Дніпро, 1989. – XVI+591 с.
101
Розділ ІІІ. ЗМІНА ОСВІТНЬОЇ ПАРАДИГМИ У ДОБУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. ХРИСТИЯНСЬКА ФІЛОСОФІЯ
Якщо ж кому нелюба грамотка ся, хай не насміються чи так ото скажуть: «На далекій путі та на санях сидячи, нісенітницю ти єси мовив».
ЗустрілибоменепослиодбратівмоїхнаВолзі,кажучи:«Поспіши до нас та виженемо ми обох Ростиславичів, а волость їхню однімем. Якщо ж ти не підеш із нами – то ми [самі] собі будемо, а ти [сам] собі». І сказав я: «Хоча ви й гніваєтеся – не можу я вам іти, ні хреста переступити».
І, одрядивши їх [та] взявши Псалтир, я в печалі розігнув його, і се мені випало: «Чого печалуєшся, душе [моя]? Чого непокоїш мене?» Та інше. А потім зібрав я слівця сі любі, і склав по порядку, і написав. Якщо вам останні не до вподоби, то попередні [хоча] приймайте.
«Чого печальна єси, душе моя? Чого непокоїш мене? Уповай на бога, тому що я буду славити його!»
«Не наслідуй лиходіїв, не завидуй тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на господа, заволодіють землею. Бо іще трохи – і не стане нечестивого, шукатиме він місця свого – і не знайде [його]. А кроткії унаслідують землю [і] радуватимуться у тривалому мирі. Підстерігає грішний праведного і скрегоче на нього зубами своїми. Господь же посміюється над ним, бо бачить, що прийде день його. Оружжя видобули нечестиві, натягли лука свого, [щоби] постріляти нищого і вбогого, заколоти праведних серцем. Оружжя їх увійде в серця їх, і луки їх сокрушаться. Лучче єсть у праведника мале, аніж багатство беззаконників велике. Бо рамена грішників сокрушаться, а праведників укріплює господь. Так що нечестиві погибнуть, а праведним він чинить милосердя і дає. Бо ті, що їх благословляє він, унаслідують землю, а прокляті ним – вигинуть. Господом стопи чоловіка направляються. Коли він буде падати, то не розіб’ється, бо господь піддержує руку його. Був молодим я і зостарівся, а не бачив я праведника покинутим, ні потомства його, щоби воно просило хліба. Повсякдень чинить милосердя і позичає праведник, і плем’я його благословенне буде. Ухилися од зла, вчини добро, шукай миру, і йди за ним, і живи во віки віків».
«Коли б повстали люди, то живцем би пожерли нас. Коли б розгнівалась ярість його на нас, то вода б нас потопила».
«Помилуй мене, боже, бо потоптав мене чоловік. Повсякдень нападаючи, він утискує мене. Потоптали мене вороги мої, бо многі постають на мене, о Всевишній!»
«Возрадується праведник, коли побачить одплату, і руки свої він умиє в крові нечестивого. І скаже тоді чоловік: «Якщо єсть нагорода праведнику, то єсть і бог, що чинить суд на землі».
102
«Ізбав мене од ворогів моїх, боже, і од тих, що встають на мене, вибав мене. Ізбав мене од творящих беззаконня, і од кровожерного спаси мене, бо ось уловили вони душу мою».
«Бо лиш [на мить] гнів у ярості його, а [все] життя у благоволінні його: увечері здійметься плач, а на ранок – радість».
«Бо ліпше милість твоя, ніж моє життя, і уста мої восхваляють тебе. Так благословлю я тебе у житті моїм і во ім’я твоє здійму руки мої».
«Укрий мене од зборища лукавих і од множества тих, що творять несправедливість».
«Возрадуйтеся всі, праведнії серцем».
«Благословлю господа повсякчас, безустанно хвала йому» . Та інше. Бо так і Василій учив, зібравши при цім юнаків: [треба мати] душі чисті, непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в міру слово господнє; при їді і питті без галасу великого бути, при старих – мовчати, премудрих – слухати, старшим – покорятися, з рівними і меншими – приязнь мати; без лукавства розмовляти, багато розуміти; не лютувати словом, не хулити розмовою, не надміру сміятися, соромитися старших; до жінок недостойних не говорити; долу очі мати, а душу – вгору; уникати, не старатися повчати легковажних; власть же – ні за що мати, як [і] од усіх честь. Якщо ж хто [з] вас може іншим помогти – од бога нагороди нехай той сподівається,
і вічними благами він пораює.
«О владичице богородице! Забери із убогого серця мойого гордість і зухвалість, щоб не возносився я суєтою світу сього».
У нікчемному сьому житті научися, віруючий чоловіче, діяти благочестиво, научися, за євангельським словом, «очима управляти», язик здержувати, ум смиряти, тіло упокорювати, гнів подавляти, помисел чистий мати, спонукаючи себе на добрі діла господа ради; тебе позбавляють – не мсти, ненавидять – люби, гонять – терпи, хулять – благай, умертви гріх.
«Визволіть зобидженого, захистіть сироту, вступітесь за вдовицю. Прийдіте та розсудимо, – говорить господь. – Якщо будуть гріхи ваші як обагрені, – як сніг я обілю їх». Та інше.
«Возсіяє весна посту і цвіт покаяння. Очистімо себе, браття, од усякої крові, тілесної і душевної. До світодавця волаючи, скажімо: «Слава тобі, чоловіколюбче!»
Воістину, діти мої, розумійте, як ото єсть чоловіколюбець-бог милостив і премилостив. Ми, люди, грішні є і смертні, а коли нам хто зло вчинить, то ми хочем його пожерти і кров його пролити
103
Розділ ІІІ. ЗМІНА ОСВІТНЬОЇ ПАРАДИГМИ У ДОБУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. ХРИСТИЯНСЬКА ФІЛОСОФІЯ
найскоріш. А господь наш, володіючи і животтям і смертю, согрішення наші, вищі од голови нашої, терпить [раз], і знову, і до [скону] живоття нашого. Як отець, [що], чадо своє люблячи, поб’є [його]
ізнову пригорне його до себе, так ото і господь наш навчив нас, [як добути] над врагом-[дияволом] побіду: трьома ділами добрими [можна] позбутись його і побідити його – покаянням, сльозами
імилостинею. І то вам, діти мої, не тяжка заповідь божа, бо тими ділами трьома [можна] позбутися гріхів своїх і царства [небесного] не лишитися.
Тож, бога ради, не лінуйтеся, я благаю вас, не забувайте трьох діл тих, бо не є важкі вони. [Се] ні самотина, ні чернецтво, ні голод, як інші добрії [люди] терплять, а малим ділом [сим] досягти [можна] милості божої.
«Щó єсть чоловік, що ти пам’ятаєш його?» «Велик ти єси, господи, і дивні діла твої, і ніяк розум людський не може осягнути чудеса твої». І знову скажемо: «Велик ти єси, господи, і дивні діла твої, і благословенне і славне ім’я твоє вовіки по всій землі!» Бо хто не восхвалить [і] не прославляє силу твою і твої великі чудеса
іблага, вчинені на сім світі!
Як небо створено, або сонце як, або місяць як, або зорі як, і тьма,
ісвіт? І земля на водах покладена, господи, твоїм промислом! Звірі різноманітнії, і птиці, і риби прикрашено твоїм промислом, господи! І сьому чуду ми дивуємся: як із землі сотворив ти людину, які різноманітні образи людських лиць! Якщо б і весь мир зібрати докупи,– не всі на одну подобу, а кожен із своїм образом лиця, за божою мудрістю. І сьому подивуємось: як птиці небеснії з ірію йдуть,
іспершу [в] наші руки, та не зостаються на одній землі, але й сильні,
іслабі ідуть по всіх землях, за божим повелінням, щоб наповнилися ліси і поля. А все те дав бог на благо людям, на їжу, на радість. Велика, господи, милість твоя до нас, коли блага ті сотворив ти єси задля грішної людини. І ті ж птиці небеснії умудрені тобою, господи: коли повелиш – то заспівають і людей веселять тобі, а коли ж ти не повелиш їм, то, язика маючи, оніміють.
«Благословен же ти єси, господи, і прославлений вельми!» Всякі чудеса ти і блага сотворив і зробив. «Тож, хто не восхваляє тебе, господи, і не вірує всім серцем і всею душею во ім’я отця і сина, і святого духа, – нехай буде проклят!»
Сі слівця божественнії прочитаючи, діти мої, похваліте бога, який дав нам милість свою.
104
А се – мізерного, слабого ума мойого поучення. Послухайте мене, якщо не все прийміте, то [хоч] половину.
Якщо вам бог зм’якшить серце, то сльози свої пролийте за гріхи свої, кажучи: «Як ото блудницю, і розбійника, і митника ти помилував єси, [господи], так і нас, грішних, помилуй». І в церкві се дійте,
і[спати] лягаючи. Не пропустіте ж ні одної ночі. Якщо ви при силі, [хоч раз] поклонітесь до землі, а коли вам стане немічно – то тричі. І сього не забувайте, не лінуйтеся, бо тим нічним поклоном і співом [молитви] чоловік побіждає диявола, – і що за день людина согрішить, то сим ізбавляється [од гріха]. Навіть і на коні їздячи, [коли] не буде [у вас] ні з ким діла [і] якщо інших молитов не умієте ви мовити, то «господи, помилуй», благайте безперестану потай, – бо ся молитва єсть ліпша од усіх. [Молітеся краще], ніж думати нісенітницю, їздячи.
Усього ж паче – убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте [і] не повелівайте вбити його; якщо [хто] буде достоїн [навіть] смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської.
Річ мовлячи і лиху і добру, не клянітеся богом, ні хрестітеся, бо немає ж [у сім] ніякої потреби. А якщо ви будете хреста цілувати братам чи [іншому] кому, то [робіть се], лише вивіривши серце своє, що на нім, [цілуванні], ви можете устояти, – тоді цілуйте. А цілувавши, додержуйте [клятви], щоб, переступивши [її], не погубити душі своєї.
Єпископів, і попів, і ігуменів [поважайте], з любов’ю приймайте од них благословення і не одсторонюйтеся од них, а по силі любіте
іподбайте [про них], щоб дістати через їх молитву [милість] од бога.
Паче всього – гордості не майте в серці і в умі. А скажімо: «Смертні ми єсмо, нині – живі, а завтра – у гробі. Се все, що ти нам, [боже], дав єси, – не наше, а твоє, [його] нам поручив ти єси на небагато днів». І в землі не ховайте [нічого], – се нам великий єсть гріх.
Старих шануй, як отця, а молодих – як братів.
У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться. Не покладайтесь на тивуна, ні на отрока, щоби не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого.
На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод. Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. І сторожів самі наряджайте, і [на] ніч, лише з усіх сторін розставивши довкола [себе] воїв, ляжте, а рано встаньте. А оружжя не знімайте із себе вборзі, не розглядівши [все] через лінощі, бо знагла людина погибає.
105
Розділ ІІІ. ЗМІНА ОСВІТНЬОЇ ПАРАДИГМИ У ДОБУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. ХРИСТИЯНСЬКА ФІЛОСОФІЯ
Лжі бережися, і п’янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло.
Акуди ви ходите в путь [за даниною] по своїх землях, – не дайте отрокам шкоди діяти ні своїм [людям], ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, а не то клясти вас начнуть. А куди підете і де станете, – напоїте, нагодуйте краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас [не] прийде, – чи простий, чи знатний, чи посол, – якщо не можете дарунком, [то] їжею і питвом. Вони бо, мимоходячи, прославлять чоловіка по всіх землях – або добрим, або лихим.
Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо.
Ічоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте. Жону свою любіте, але не дайте їм, [жінкам], над собою власті.
Асе вам основа всього: страх божий майте вище над усе.
Якщо забуваєте [се] все, то часто перечитуйте: і мені буде без соромá, і вам буде добре.
Аколи добре щось умієте – того не забувайте, а чого не вмієте – то того учітесь, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п’ять мов, – а за се почесть єсть од інших країв. Лінощі ж – усьому [лихому] мати: що [людина] вміє – те забуде, а чого ж не вміє – то того не вчиться.
Адобре поводячись, не лінуйтеся ж ні до чого доброго, а насамперед до церкви [ходити]. Хай не застане вас сонце на постелі, – так бо отець мій діяв блаженний і всі добрії люди достойні. Вранішню воздавши богові хвалу, і потім, коли сходить сонце, і побачивши сонце, [слід] прославити бога з радістю. Бо сказано: «Просвіти очі мої, Христе боже, ти, що дав мені єси світ твій прекрасний». І ще:
«Господи, приложи мені рік до року, щоб надалі, в гріхах своїх покаявшись, виправив я живоття [своє]». Так хвалю я бога, і сівши думати з дружиною, [і коли маю] людей розсуджувати, або на лов їхати, або поїздити [за даниною], або лягти спати. Спання в полуднє назначене єсть богом: о ту пору бо почиває і звір, і птиці, і люди. <…>
[ГРАМОТА ДО ОЛЕГА СВЯТОСЛАВИЧА]
О многостраждальний і печальний я! Багато борешся ти, душе [моя, з] серцем, і одоліваєш ти серце моє. Тому що [всі] ми тлінні є, помишляю я: «Як [нам] стати перед страшним судією, нам, що покаяння і замирення не прийняли між собою?»
«Бо коли хто мовить: «Бога я люблю, а брата свойого не люблю, – [се] лжа єсть». І ще: «Якщо не одпустите ви прогрішень братові, то [й] вам не одпустить отець ваш небесний». Пророк [Давид]
106
говорить: «Не наслідуй лиходіїв, не завидуй творящим беззаконня». «Що єсть ліпше і краще, [як жити] браттям укупі».
Авсе [це сталося через] диявольське наущення! Адже ж були раті при розумних дідах наших, при добрих і при блаженних отцях наших, бо диявол не хоче добра роду людському, пересварює нас.
Асе я тобі написав тому, що спонукав мене син мій, котрого ти хрестив єси і який сидить поблизу тебе. Прислав він до мене мужа свойого і грамоту, кажучи: «Поладьмося і замирімся, а братцю моєму суд [божий] прийшов. Та ми оба не будемо за нього месниками, а покладемо [се] на бога, – адже стануть вони перед богом, –
аРуської землі не погубим».
І побачив я смирення сина свойого, пожалкував і, бога устрашившись, сказав: «Він у юності своїй і в нерозумі так смиряється, на бога [все] покладає, [а] я – чоловік грішний є, паче всіх людей».
Послухав я сина свойого, написав тобі грамоту. А чи приймеш ти її з добром, чи з поругою – се вже я побачу у твоїм писанні. Сими бо словами я попередив тебе, чого я чаяв од тебе, смиренням
іпокаянням прагнучи од бога [дістати] одпущення старих своїх гріхів. Господь бо наш не людина єсть, а бог усього всесвіту, – що він захоче, як оком змигнути, все сотворить, – але [й] сам він перетерпів хулу, і оплювання, і биття, і на смерть оддав себе, животтям володіючи і смертю [всіх]. А ми що єсмо? Люди грішнії, лихі, сьогодні живі, а завтра мертві, сьогодні у славі і в почесті, а завтра в гробі
ів непам’яті. Інші зібране нами розділять.
Глянь, брате, на отців наших. Що вони оба взяли [із собою]? Або нащо їм обом одіж? Адже тільки те [їхнє і єсть], що вчинили вони для душі своєї. Та сими словами було б [тобі], брате, пославши першим до мене, упередити мене. Коли ж убили дитя моє і твоє перед тобою, то було [б] тобі, побачивши кров його і тіло, що зів’яло, як той цвіт новорозквітлий, як того агнеця заколеного, то було [б тобі] сказати,стоячинадним[і]вникнувши[в]помислидушісвоєї:«Горемені! Що я скоїв? Виждавши [вчинок] його нерозуму, задля неправди світу сього суєтного знайшов я гріх собі, [а] отцю і матері [його] – сльози!»
І сказати було [б] по-Давидовому: «Я знаю, гріх мій завше єсть передо мною». Не через кровопролиття, [а коли] перелюбство вчинив, помазаник божий Давид посипав [попелом] голову свою і плакався гірко – [і] в той час одпустив йому согрішення його бог. І [тобі] перед богом було [б] покаятися, а до мене [написати] було [б] грамоту утішливу, а невістку мою послати до мене, – бо нема в ній ні зла, ні добра, – щоби, обнявши [її], оплакав я мужа її і те весілля
107
|
|
їхнє, замість пісень. Не бачив бо я їх першої радості, ні вінчання їх |
|
|
|
за гріхи свої. Тож, бога ради, пусти її до мене вборзі з першим послом. |
|
|
|
Нехай, з нею покінчивши сльози, дам я притулок [їй] у себе, і сяде |
|
|
|
вона, як та горлиця на сухім дереві, горюючи, а я втішусь у бозі. |
|
|
|
По тій бо путі йшли діди і отці наші: суд од бога йому прийшов, |
|
|
|
а [не] од тебе. Коли б ти тоді свою волю вчинив і Муром добув, |
|
|
|
а Ростова б не займав, а послав до мене, [то] ми звідси б [усе] вла- |
|
|
|
дили. Адже ти сам розумій: чи мені б послати до тебе [першим] |
|
|
|
достойно, а чи тобі до мене? Коли б повелів ти єси дитяті: «Пошли |
|
|
|
до отця», – я десять разів послав [би до тебе]. |
|
|
|
Хіба дивно, що муж ото помер на війні? [Так] ліпші померли |
|
ФІЛОСОФІЯ |
в роду нашому. Не домагатися було б [йому] чужого [і] мене в сором, |
||
Тож коли покаєшся ти перед богом і до мене станеш добрий сер- |
|||
|
|
ні в печаль [не] ввести. Підучили бо його [на се] слуги, аби собі |
|
|
|
[користь] добути, та йому лиха добули. |
|
ХРИСТИЯНСЬКА |
цем, пославши посла свого чи попа, то грамоту напиши правдиву, – |
||
тоді й волость візьмеш добром, і нас обох серця прихилиш до себе, |
|||
|
|
||
|
|
і ліпше ми будемо [жити], аніж колись. Я не є тобі ворог, ні месник. |
|
|
|
Не хотів бо я крові твоєї бачити коло Стародуба, і не дай мені |
|
СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. |
бог крові од рук твоїх бачити, ні од повеління твойого, ні од котрого |
||
Якщо тобі добре, – то з сим [бувай здоров]. Хіба тобі зле, що ото |
|||
|
|
брата. Якщо ж я мовлю неправду – нехай бог мене судить і хрест |
|
|
|
чесний! Коли ж ото я був гріх учинив, що на тебе пішов до Чернігова |
|
|
|
задля поганих, – то за се каюся. Адже про се я словами перед брат- |
|
ДОБУ |
тям жалкував і знову осе [тобі] сказав, тому що я людина є. |
||
сидить [у Суздалі] син твій хресний із малим братом своїм, хліб |
|||
|
|
||
У |
їдять дідівський, а ти сидиш у своїм [княжінні]? Про нього ти і дбай. |
||
Якщо хочеш ти їх обох убити, – то осе вони тобі! Тому що не хочу |
|||
ПАРАДИГМИ |
|||
змилувавшись над тобою, давали [тобі] і коло Стародуба отчину |
|||
|
|
я лиха, а добра хочу браттям і Руській землі. |
|
|
|
А коли ти чого хочеш [добути] насильством, – так ми ж обидва, |
|
ОСВІТНЬОЇ |
твою. Адже бог тому свідок: з братом твоїм [Давидом] ми обидва |
||
рядилися, та він не може рядитися без тебе. І не вчинили ми оба |
|||
|
|
||
|
|
[тобі] ніякого лиха, не сказали єсмо: «Посилай до брата доти, поки |
|
ЗМІНА |
ми [не] владимось». |
||
Якщо ж хто [з] вас не хоче добра, ні миру християнам, то хай |
|||
|
|
||
ІІІ. |
не побачить він на тім світі од бога миру душі своїй. |
||
Не з нужди я тобі [се] мовлю, ні од біди мені якоїсь, їй-богу, – сам |
|||
Розділ |
|||
ти узнаєш. А душа мені своя лучча од усього світу сього. |
|||
|
|
«На страшнім [суді] без обвинувачів сам себе звинувачую». Та інше. |
|
|
|
||
|
|
|
|
108
[МОЛИТВА]
«Премудрості наставниче і розумодавче, нетямущих навчителю і вбогих заступниче! Утверди, врозуми моє серце, владико! Ти дай мені отче слово, а устами моїми не заборони волати до тебе: “Милостивий, помилуй падшого!”»
«Уповання моє – бог, пристанище моє – Христос, покров мій – дух святий».
«Надіє і покрове мій, не зневаж мене, благословенна! Тебе бо маючи за помічницю в печалі, і в болісті, і од усяких зол, я славлю тебе, преоспівана!»
«І розумійте» і побачте, що я єсть бог, який спитує серця і знає помисли, який викриває діла, очищає гріхи, дає [правий] суд сироті, і бідному, і вбогому».
«Піднесись, душе моя, і про діла свої помисли, що ти їх вчинила, перед свої очі винеси [їх], і краплю пролий сліз своїх, і повідай наяву діяння [свої] всі і мислі Христу, і очистися».
«Андрію святий, отче треблаженний, пастирю Крітський! Не переставай молитись за нас, що шанують тебе, щоби збулися ми всі гніву, і печалі, і тліні, і гріха, і бід теж, шануючи пам’ять твою вірно».
«Град свій сохрани, діво-мати чистая, який під [покровом] твоїм незмінно царствує! Хай тобою він укріпляється і на тебе надіється, побіждає в усіх бранях, повергає противників і заставляє [їх] покоритися».
«О преоспівана мати, що породила найсвятіше з усіх святих Слово! Прийнявши нинішнє приношення, од усякої напасті і грядущих мук заступи до тебе волаючих».
«Ми молимось тобі, раби твої, і схиляємо коліна серця свойого: прихили ухо твоє, чистая, і спаси нас, у скорботах поринулих вічно, і вбережи од усякого полонення ворожого твій град, богородице!»
«Пощади, боже, потомство твоє, прогрішення наші всі прости, нас, що нині молять тебе [і] ту, що породила на землі без сімені тебе, милість земную, зволивши втілитися [тобі], Христе, в чоловіка».
«Пощади мене, Спасе, ти, який родився і сохранив нерозтлінною після рождення [свого] ту, що тебе породила, коли сядеш судити діла мої, яко безгрішен і милостив, яко бог і чоловіколюбець!»
«Діво пречистая, в замужжі незаймана, богообрадувана, віруючим научителько, спаси мене, погиблого, який волає до сина твойого: “Помилуй мене, господи, помилуй! Коли будеш судити,
109
Розділ ІІІ. ЗМІНА ОСВІТНЬОЇ ПАРАДИГМИ У ДОБУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. ХРИСТИЯНСЬКА ФІЛОСОФІЯ
не осуди мене в огонь [вічний], не обвини мене у гніві своїм, – молить тебе діва чистая, що породила тебе, Христе, і множество ангелів [молять], і мучеників сонм”».
«Во ім’я Христа Ісуса, господа нашого, що йому подобає честь і слава, отцю і сину, і святому духу, завжди і нині, [і] вічно вовік».
Павло Русин
ПОХВАЛА ВАЛЕРІЮ МАКСІМУ35, 36
Якщо бажаєш, хто б ти не був, сягнуть Похвал найвищих, благ найжаданіших І грізній підступами долі Й смерті жахливій у вічі глянуть, –
Служи щоденно милій наставниці – Святій Чесноті, тільки до неї слід Невтомно йти – мужі великі Вчать, – лиш її над усе цінити.
Чий корінь, кажуть, надто гіркий на смак, Шорсткий – на дотик, ніжні гілки зате Рясніють пишними, смачними, Наче той мед золотий, плодами.
Діянь великих прагне Чеснота ця Й трудів незмірних; чи ж не тому вона, Єдина, вказує до щастя
Справжнього й святості шлях достойним.
Тому ледащо, нелюд, напасник той, Блудник, зухвалець підлий, зіпсутий геть І злом отруєний, душею Темний – її б не пізнав ніколи.
35 Русин П. Похвала Валерію Максіму / П. Русин // Україна : філософський спадок століть : Український культурологічний альманах «Хроніка». – 2000. – 804 c. — С. 172–174.
36 Валерій Максім (перша половина І ст. н. е.) – історик часів Тіберія.
110