Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Хрестоматія з філософії освіти

.pdf
Скачиваний:
422
Добавлен:
08.02.2016
Размер:
3.02 Mб
Скачать

та зі своїми властивостями; найкраща людина воліє, звичайно, найкращу насолоду – ту, яка має найкращі властивості. Звідси зрозуміло, що для вміння користуватися дозвіллям у житті треба дечого навчитися, в чомусь виховатися, і як це виховання, так і це навчання містять у самих собі мету; тим часом те навчання, що характеризується необхідним (чинником) для застосування його в діяльності, має на увазі іншу мету.

Тим-то й наші предки піднесли музику до виховних предметів не як необхідний (певної нагальної потреби у вивченні музики немає) і не як загальнокорисний предмет, на кшталт грамоти, що необхідна і для ведення грошових справ, і для домашнього господарства, і для наукових знань, і для багатьох галузей державної діяльності. І малювання також, мабуть, вивчається тому, що дає користь, аби краще судити про художні твори, так само як гімнастика зміцнює здоров’я і розвиває фізичні сили. (Музика ж нічого подібного не дає). Тому залишається одне: вона служить для заповнення­ нашого дозвілля і з цією метою, мабуть, і зарахована до виховних предметів. Вважається, ніби музика править за інтелектуальну розвагу вільних людей. Тому-то й Гомер у своїй поемі висловився так: «Приємно буває, коли на бенкет запросити співця найкращого». Потім він говорить про тих, хто запрошує «співця», і продовжує: «Він – той, хто дарує всім радість». Ще в одному місці устами Одіссея поет стверджує, що найкраще провести час – це віддатися веселощам: «Гості в оселях сидять, слухаючи з радістю пісень кіфариста».

Отже, зрозуміло, є й таке виховання, яке батьки повинні давати своїм синам не тому, щоб воно було практично корисним для них, а тому, що воно гідне вільної людини і само по собі прекрасне. Чи входить у коло цього виховання один предмет чи їх декілька і які вони, і як їх ставити, – все це ми з’ясуємо згодом. Тепер же, на підставі наших попередніх міркувань, достатньо з’ясовано, що вже

йстародавні відносили музику до предметів виховання.

Аще (правильність нашої думки підтверджує таке): дітей треба навчати загальнокорисних предметів не тільки задля користі, яку маємо з цього, – як, приміром, навчання грамоти, – але й тому, що завдяки цьому навчанню можна здобути багато інших знань.

Так само і з малюванням: і його вивчають не заради того, щоб не дати себе обманути, купуючи що-небудь або продаючи із домашнього начиння, а тому, що воно розвиває уважність при визначенні тілесної краси. Узагалі, шукати скрізь тільки одну користь

61

Розділ ІІ. ОСМИСЛЕННЯ ІДЕЇ ОСВІТИ АНТИЧНОЮ ФІЛОСОФІЄЮ

найменше личить людям з високими духовними інтересами і вільним (за походженням).

Зрозуміло й те, що у справі виховання розвиток навичок має передувати розвиткові розуму і фізичне виховання має йти попереду інтелектуального. Звідси випливає, що хлопчиків слід насамперед віддавати в руки вчителів гімнастики й педотрибів: перші приведуть у належний стан їхній організм, а другі скерують відповідним чином їхню гімнастичну вправність.

Тепер грецькі держави, видається, найбільше турбуються про виховання молоді, але майже всі намагаються надати організмові «атлетичного» вигляду, тим самим калічачи фігуру дітей і заважаючи їхньому природному зростанню. Лакедемонці ж уникли цієї помилки, однак постійною і виснажливою працею вони перетворюють дітей немовби на диких звірів, гадаючи, що це зміцнює їхній дух. Однак, як про це часто говорилося, не слід звертати всі свої зусилля на одну мету, не треба тільки її брати до уваги. Адже, коли й прагнути до неї, все одно її не досягнеш; бо ні у племен, ні у тварин ми не бачимо того, щоб хоробрість відмітно вирізняла найдикіших із них; навпаки, вона притаманна скорше левоподібним.

Є багато племен, котрі схильні до вбивства й людоїдства, наприклад, ахейці й геніохи, що мешкають навколо Понту, та деякі інші, що живуть на материку, в чомусь схожі на ахейців і геніохів, а в чомусь навіть переважають їх. Все це – розбійницькі племена, але у військовій справі вони тямлять мало. А ще нам відомо, що навіть лакедемонці переважали решту греків до тих пір, поки самі займалися важкими вправами, а тепер і в гімнастиці, і у войовничості вони поступаються іншим. Адже лакедемонці відрізнялися від решти не тим, що виховували молодь описаним вище способом, а тим, що гартувалися у війнах проти всіх, хто не мав бойової держави.

Тож звідси випливає, що у вихованні першу роль повинне відігравати прекрасне, а не тваринне. Адже ні вовк, ні якийсь інший звір не піддаватиме себе небезпеці задля прекрасної мети; це справа доблесного мужа. Але ті люди, котрі, виховуючи хоробрість у дітей, надають цьому надмірного значення, випускають з уваги інше необхідне, роблячи з них, імовірно, ремісників. Вони виховують дітей тільки для розв’язання одного із завдань у державі, але, як свідчить досвід, цим самим чинять гірше за інших. Судити ж про все це треба не за минулим досвідом, а за теперішніми справами: тепер у лакедемонців з’явилися суперники по вихованню, тоді як раніше їх не було.

62

Отже, можна визнати, що (молодь) слід навчати гімнастики; зрозуміло також і те, яким чином має проводитися це навчання. Звичайно до настання статевої зрілості гімнастичні вправи повинні бути нескладними, щоб тіло не спотворювалося у своєму розвитку;

аще треба зовсім уникати посиленого й примусового харчування і не доручати виснажливих робіт. Як доказ (на користь того), що ці заходи можуть уповільнювати розвиток фізичних сил, можна взяти приклад Олімпійських ігор, де серед переможців рідко зустрінеш двох-трьох одних і тих самих осіб, котрі б перемогли спочатку в юнацькому віці,

апотім уже дорослими чоловіками. Це пояснюється тим, що юнаки виконували дуже складні вправи і втрачали свою силу.

Досягши ж зрілості, три роки треба віддати на опанування решти предметів виховання, а в наступному віковому періоді доцільно виконувати тяжкі роботи й споживати необхідну їжу. Ні в якому разі не можна одночасно напружуватися у роботі розумово й фізично, оскільки таке поєднання взаємно шкодить одне одному – напруження фізичних сил перешкоджає розвиткові інтелекту, перевтома ж останнього – розвиткові тіла. <…>

Зрозуміло, що юнаків слід виховувати не для розваг; коли вчаться, то не граються, – навпаки, навчання пов’язане з виснажливою працею. Звичайно, недоцільно хлопчикам і юнакам узагалі проводити власне дозвілля так, як його проводять дорослі люди, адже недосконале не може досягти найвищої мети.

Мабуть, можна було б припустити, що те, чим займаються старанно хлопчики, послужить засобом розваги для них тоді, коли вони визріють і стануть мужами. <…>

Зрозуміло, що навчання музики не повинне бути перешкодою іншим видам діяльності (людини), що воно не повинне перетворювати її (у фізичному відношенні) на ремісника, робити її непридатною для виконання військових і цивільних обов’язків, незалежно від того, чи це буде стосуватися практичного використання, чи теоретичного вивчення надалі. Навчання музики задовольнятиме в тому випадку, коли молоді люди не працюватимуть над нею з метою брати участь згодом у професійних змаганнях, а також коли не вимагати від дітей засвоєння різних викрутасів у музиці, які увійшли тепер до програми музичних змагань, а звідти перейшли і в школи. Музична освіта молоді повинна тішити красою мелодії

йритмом, а не давати тільки насолоду в загальному розумінні, яку здатні відчувати навіть декотрі з тварин і простолюду, а також усі старші люди й діти.

63

Розділ ІІ. ОСМИСЛЕННЯ ІДЕЇ ОСВІТИ АНТИЧНОЮ ФІЛОСОФІЄЮ

Ціцерон

ПРО ДЕРЖАВУ. ПРО ЗАКОНИ. ПРО ПРИРОДУ БОГІВ 23

<…> Природа обдарувала людський рід таким великим прагненням чинити добро і такою великою схильністю служити спільному добробуту, що ця сила переважила всі принади насолод і дозвілля.

Однак недостатньо мати [в собі] чесноти, немов якусь науку, якщо не почнеш їх уживати. Бо всяка наука, якщо її не вживати, може триматися на самому пізнанні. Чесноти ж призначені цілком, щоб ними користувалися, а їхнє найважливіше призначення – керувати державою і вершити на ділі, а не на словах усе те, про що дехто лише торочить по своїх закутках. Адже філософи не кажуть нічого такого (маю на увазі тих, які говорять щиру правду й по честі), що не було б створено і потверджено [людьми], які складали закони для держав. <…>

У висловлюваннях вчених людей мені завжди видається найдивнішим те, що вони, коли море спокійне, відмовляються тримати стерно, бо не навчилися цьому і ніколи не прагнули набути такого уміння. Проте саме вони й оголошують про свій намір стати біля керма, коли розгуляється на морі найсильніша буря. При цьому мають звичку відверто говорити і навіть вихвалятися, що ніколи не вчилися ні будувати, ні захищати державу; не радять навчати цьому й інших, бо гадають, що знання всього цього слід передати ліпше людям не вченим і не мудрим, але досвідченим у цій справі. Та чи зможе хтось у такому разі обіцяти своє сприяння державі, коли до цього змусить необхідність? Адже ти [хоч це ніби й просто] не зумієш керувати державою при браку досвіду. І далебі, як би було правильно, коли б мудрий добровільно не вдавався до занять справами держави. Але у випадку, коли обставини змусять його робити це, він, зрештою, не відмовляється. Тому, гадаю, нехтувати знаннями в державних справах мудрій людині аж ніяк не слід, бо вона повинна оволодіти всім, чого не знає, але що колись таки може знадобитися. <…>

СЦІПІОН: <…> Переконаний в тому, що, хоч інші і називаються людьми, але люди – лише ті, чий розум удосконалений знаннями, властивими освіченій людині. Таким чином, відомі слова Платона

23  Ціцерон Марк Тулій. Про державу. Про закони. Про природу богів / Марк Тулій Ціцерон : пер. з латин. В. Литвинов. – К. : Основи, 1998.

64

(а можливо, це сказав і хтось інший) видаються мені вельми вдалими. Коли буря винесла його із відкритого моря до берегів невідомої йому країни й викинула на порожній берег, то він, у той час як його супутники були охоплені страхом, не знаючи, куди потрапили, виявив, кажуть, якісь накреслені на піску геометричні фігури. Помітивши їх, він вигукнув, що супутники можуть бути спокійними, оскільки він бачить ознаки присутності людей. Він, очевидно, побачив їх у наявності не посівів, а ознак вченості. Ось чому, Тубероне, мені були завжди до вподоби і вченість, і освічені люди, і твої заняття.

ЛЕЛІЙ: Я, Сціпіоне, не наважуюсь у відповідь на це сказати, що ти, або Філ, або Манілій в такій мірі. <…>

[ЛЕЛІЙ]:...до роду його батька належав наш відомий друг, гідний наслідування.

Рідкісний розум і досвід у справах – таким був Секст Елій.

Адже людиною рідкісного розуму і досвідченим у справах Еній назвав його не тому, що [Секст Елій] шукав того, чого ніколи не міг би знайти, але тому, що він давав відповіді, які позбавляли тих, хто його питав, турбот і скрути. <…>

Однак цей самий муж (якого я довго й охоче слухав) говорив, що відомий Зет у Пакувія ставився до вченості надто вороже. Йому більше був до вподоби Неоптолем у Енія, який говорив, що «філософувати він хоче, але не дуже багато. Бо це йому взагалі не подобається». Тож хоч учення греків так подобаються вам, існують і інші, простіші й доступніші всім, і ми можемо вживати їх або в своєму приватному житті, або з користю для держави. А ваші науки, якщо вони чогось і варті, то лише з того погляду, що вони дещо загострюють і немовби відточують розум юнаків, аби їм було легше вивчати важливіші питання.

ТУБЕРОН: Не заперечую, Лелію, однак хотів би знати, що ти вважаєш важливішим.

ЛЕЛІЙ: Скажу про це, клянуся Гераклом, і ти, певно, мною погордуєш, оскільки саме ти запитав Сціпіона про ці небесні з’яви. Я ж вважав би, що більше слід вивчати те, що, як нам здається, перебуває перед нашими очима. І справді, чому онук Луція Павла, що народився у вельми знатній родині і в нашій вельми славній державі (в присутностіцьогоосьсвогодядька),питає,якимчиномбуловиднодвасонця, але не питає, чому в одній державі існує два сенати і, можна сказати, два народи? Бо, як ви бачите, смерть Тіберія Гракха (і ще раніше його вчинки як трибуна) розділили єдиний народ на дві частини. А огудники й заздрісники Сціпіона після того, як цьому поклали початок

65

Публій Крас і Аній Клавдій (навіть після їхньої смерті), підтримують в однієї частини сенату незгоду з нами, причому цим керують Метел і Публій Муцій. А цій ось людині, яка одна спроможна все залагодити, вони, піднявши союзників і латинян, порушивши союзні договори, не дозволяють надавати державі допомогу; тоді як бунтівні тріумвіри з дня в день задумують перевороти, а чесні мужі перебувають в сум’ятті через небезпечні події. Тому якщо ви, юнаки, послухаєте мене, то не станете боятися другого сонця. Бо воно або не може існувати, або, коли навіть існує (якщо вже його бачили), то хай лиш не буде шкідливим для людей. Ми не в змозі пізнати це, якщо навіть набудемо найбільших знань. Та й завдяки цим знанням не зможемо стати ні кращими, ні щасливішими. Але те, щоб у нас були один сенат і єдиний народ, можна зробити. І дуже прикро, що цього нема. А що цього і справді нема, знаємо; і розуміємо, що, досягнувши єдності, зможемо жити краще і щасливіше.

МУЦІЙ: Що ж ми, на твою думку, Лелію, повинні вивчити, щоб могли робити саме те, чого від нас вимагаєш?

ЛЕЛІЙ: Такі науки, які можуть зробити нас корисними державі. Бо це, на мою думку, найславніше завдання мудрості і найвеличніший вияв доблесті та її обов’язок. <…>

ФІЛОСОФІЄЮ

СЦІПІОН: Далебі, не можу не сказати, що я ні до яких інших

розмірковувань не вдаюсь так ревно й охоче, як саме до цих, про

 

 

 

 

які ти, Лелію, говориш. І тому, коли я бачу, що всякий видатний

 

 

майстер своєї справи спрямовує всі свої думки, помисли і турботи

АНТИЧНОЮ

лише на те, щоб краще оволодіти саме нею, то, позаяк мої батьки

і предки лишили мені одне це заняття – турботи про державу

 

 

 

 

й управління, чи не доведеться мені визнати, що я менш діяльний,

 

 

ніж будь-який майстер, якщо до найбільшого мистецтва докладу

ОСВІТИ

менше праці, ніж та праця, яку майстри докладають до найменших

мистецтв? Але я не задоволений творами з цього питання, які нам

полишили найвидатніші і наймудріші люди Греції, і не наважуюсь

ІДЕЇ

ставити свої погляди вище їхніх поглядів. Тому прошу вас слухати

мене як людину, якій не зовсім чуже вчення греків і яка не надає їм

ОСМИСЛЕННЯ

переваги над нашими у цьому питанні. Я один з тих, що носять тогу,

 

 

 

 

який одержав завдяки турботам батька вельми широку освіту і вже

 

 

в молодості запалився бажанням до навчання, але вигострив свій

ІІ.

розум набагато більше завдяки своїй діяльності та настановам, які

одержав удома, ніж завдяки наукам. <…>

Розділ

[Філософи] …чий розум вивищився ще більше і зміг вигадати

 

 

дещо гідне дарунку богів, як я вже говорив. Тому хай будуть для нас

 

 

 

 

 

66

ті, хто розмірковує про правила життя, великими людьми (якими вони є насправді). Хай будуть вченими, будуть наставниками істини

йдоброчесності. Тільки хай істина та доброчесність не зустрічають зневаги до себе – незалежно від того, чи вигадані вони мужами, добре обізнаними з різними видами державного устрою, а чи вивчалися ними на дозвіллі і за творами (як це бувало). Мова йде про громадянськість і влаштування життя народів, яке викликає (і вельми часто вже й викликало) в чесних серцях появу, так би мовити, незвичної і богами вселеної доброчесності. Але якщо хтось до тих здібностей свого розуму, які одержав від природи і завдяки громадянським ухвалам, визнає за потрібне додати освіту і більш широкі знання, як учинили ті, хто займається обговоренням цих ось книг, то хай не знайдеться людини, яка не надала б перевагу таким людям перед іншими. Та й справді, що може бути більш славним, ніж поєднання великих справ і досвіду з вивченням цих наук і пізнанням їх? <…> Звідси випливає: хто забажав і домігся того й іншого, тобто пізнати і настанови предків, і філософські вчення, той, гадаю, досягнув усього, що приносить славу. Але якщо треба обрати один із двох шляхів до мудрості, то (навіть якщо спокійний спосіб життя, що протікає в найблагородніших заняттях та науках, комусь і видається більш щасливим) все ж таки життя громадянина більшої хвали гідне і, безумовно, більш славне, коли за нього підносять видатних мужів. <…>

[Що обидва шляхи] були мудрістю, однак різниця між ними полягала в тому, що одні люди виховували природні начала настановами й науками, а інші – установленнями й законами. Але одна [наша] держава дала більше число якщо і не таких мудрих мужів (оскільки [філософи] витлумачують цю назву дуже обмежувально), то, без сумніву, людей, гідних найвищої хвали, бо вони шанували повчання та відкриття мудреців. І якщо ми в кожній з таких держав знайдемо хоча б одного такого мужа, то яким виявиться тоді великим число видатних мужів! І це незалежно від того, скільки існує

йіснувало держав, гідних похвали, оскільки потрібна найбільша і неперевершена в природі мудрість, щоб створити державу, яка може бути довговічною. <…>

Вельмивченімужівизнализапотрібневиходитизпоняттязакону.

Іввони, прецінь, мають рацію, – за умови, що закон (як вони ж і визначають його) закладений у природі найвищим розумом, який велить нам чинити те, що слід чинити, і забороняє протилежне. Цей же розум, коли він зміцнів у думках людини та вдосконалився, і є законом, сенс якого в тому, що він велить чинити правильно,

67

а коїти злочини забороняє. Вважають, що звідси і грецька назва [«номос», оскільки закон «виділяє»] кожному те, що йому належить, а наша [назва “lex” на мою думку, походить] від слова “legere” [вибирати]. Бо якщо греки вкладають у поняття закону сенс справедливості, то ми вкладаємо сенс вибору. Але закону все ж таки властиво і те, й інше. Якщо ці міркування правильні (а як на мене, я схильний думати, що в цілому це правильно), то виникнення права слід виводити із поняття закону. Бо закон є силою природи. Він – розум і свідомість мудрої людини. Він – мірило права і безправ’я. Але оскільки вся наша мова ґрунтується на уявленнях народу, то нам час від часу доведеться говорити так, як говорить народ, і називати законом (як це робить простолюд) ті положення, які в писаному вигляді визначають те, що вважають за потрібне: або заохочуючи, або забороняючи. Виходьмо ж при обґрунтуванні права з того найвищого закону, який (бувши спільним для всіх віків) виник раніше, ніж будь-який писаний закон, точніше, раніше, ніж будь-яка держава узагалі була заснована. <…>

Але що є в людині, та й на всьому небі і на землі більш божественним, ніж розум? Коли цей розум досягне зрілості і досконалості,

 

 

то його справедливо називають мудрістю. І оскільки краще за розум

ФІЛОСОФІЄЮ

нема нічого (і він притаманний як людині, так і божеству), то пер-

ший зв’язок між людиною і божеством – у розумі. Але якщо спіль-

 

 

 

 

ним для людини і божества є розум, то цей розум повинен мислити

 

 

правильно. А оскільки розум є законом, то ми, люди, повинні вважа-

АНТИЧНОЮ

тися зв’язаними з богами також і законом. Далі, між ким існує спіль-

ність у вигляді закону – існує спільність і у вигляді права. А ті, у кого

 

 

 

 

закон та право спільні, повинні вважатися приналежними до однієї

 

 

і тієї ж громади. Навіть більше, якщо вони слухаються одних і тих

ОСВІТИ

же імперію та влади, то вони ще вищою мірою слухаються небесного

світ треба розглядати вже як єдину громаду богів і людей. <…>

 

 

розпорядку, божественної думки і владного божества. Тому весь цей

ІДЕЇ

Людині природа не лише дарувала швидкий розум, але й дала

відчуття, подібні до супутників і вісників; розтлумачила їй численні

ОСМИСЛЕННЯ

темні і такі, що недостатньо [склалися], уявлення, мовби підвалини

 

 

 

 

для знань. Природа надала їй зовнішнього вигляду такого, що пасує

 

 

і цілком відповідає людському розуму. Бо вона, змусивши всі інші

ІІ.

живі істоти нахилятися до землі, щоб приймати їжу, єдину лише

людину підняла і спонукала її дивитися на небо, немов на рідне для неї

Розділ

місце і її попередню оселю. Крім того, вона надала особистого вигляду

 

 

її обличчю, відобразивши на ньому сокровенні риси її вдачі. <…>

 

 

 

 

 

68

Матір’ювсіхблагстаємудрість,відлюбовідоякоїіпоходитьгрецьке слово «філософія» [любо-мудрість], а філософія – найдоброчинніший, найщедріший, найкращий дар безсмертних богів людині. Адже це лише вона навчила нас як усіх інших справ, так і найважчого – пізнати самих себе. Сенс і значення цієї настанови такі великі, що філософію вважали висловленням не людини, а дельфійського бога.

Адже всякий, хто пізнає себе, передусім відчує, що володіє якоюсь божественною якістю, і вважатиме свій розум, притаманний йому, немовби священним виявом. І ця людина завжди буде чинити та обмірковувати лише гідне такого великого дару богів і, збагнувши та випробувавши себе, зрозуміє, як її обдарувала природа на початку життя і якими засобами вона володіє для придбання і досягнення мудрості. Бо на самому початку вона своєю душею та розумом одержала про все лише невиразні уявлення. Розтлумачивши їх собі, людина, керована мудрістю, зрозуміє, що стане чесним мужем і (саме з цієї причини) щасливою.

Коли душа, пізнавши й сприйнявши чесноти, відмовиться від своєї покірності і потурання тілу, притлумить у собі прагнення до насолоди як якийсь ганебний недуг; позбудеться всякого страху смерті та болю; поєднається завдяки взаємній прихильності зі своїми близькими, об’єднаними природою; поставить собі за обов’язок шанувати богів і дотримуватись релігії у всій її чистоті й вигострить зіркість як очей, так і розуму до здатності вибирати благе, протилежні якості відкидати (ця чеснота була названа передбаченням, від слова «передбачати»), то чи буде тоді можливо назвати або уявити собі більш щасливий стан?

І коли цей муж огляне небо, землю, моря і всю природу, коли побачить, із чого все це виникло, до чого повернеться і коли та як загине, що в цьому всьому смертне і тлінне, а що божественне й вічне, коли він сприйме, так би мовити, існування самого божества, яке править і царює над усім, а себе самого визнає не мешканцем якогось обмеженого місця, оточеного людськими мурами, а громадянином усього світу, мовби єдиного града, тоді (безсмертні боги!) яким уявить себе серед цієї розкоші, при спогляданні і пізнанні природи! <…> Як буде він погорджувати, як зверхньо буде дивитися, як відкидатиме все, що натовп називає найціннішим! І все той муж захистить, ніби огорожею, своєю спроможністю розмірковувати, вмінням відрізняти правдиве від неправдивого і, так би мовити, мистецтвом розуміти, що з чого випливає і що чому протилежне. А коли він відчує себе народженим для суспільства громадян, тоді вважатиме за потрібне

69

Розділ ІІ. ОСМИСЛЕННЯ ІДЕЇ ОСВІТИ АНТИЧНОЮ ФІЛОСОФІЄЮ

вдаватись не лише до докладного розгляду питань, але й до безперервної мови (що ллється вільно), аби за її посередництвом правити народами, встановлювати закони, ганити нерозумних людей, захищати чесних, вихваляти великих мужів, звертатися до співгромадян з переконливими правилами, що хиляться до блага і слави, бути спроможними спонукати людей до чесноти, відвертати їх від ганебної поведінки, тішити принижених, а діяння та наміри хоробрих і мудрих людей, поряд із засудженням ганебних, нерозумних вчинків людей, робити пам’ятними назавжди. Настільки численні й такі великі якості, які може побачити в людині всякий, хто захоче пізнати самого себе. Їхня мати і вихователька – мудрість. <…>

Звідки те, що найвище за все, – я маю на увазі розум (ratio), або, якщо ласка, в багатьох словах – ум (mens), розважливість (consilium), мислення (cogitatio), розсудливість (prudentia)? Невже все інше світ матиме, а цього одного, найголовнішого, не буде?

Але ж напевно нема нічого кращого за світ, нічого чудеснішого, нічого ліпшого. І не тільки нема, але й уявити собі щось краще ніхто не може. А якщо нема нічого кращого за розум і мудрість, то необхідно, щоб ці якості були притаманні тому, що ми визнали найкращим. А ця загальна погодженість, нерозривний зв’язок і гармонія, що панують серед речей, хіба не змушують будь-кого визнати правоту моїх слів? Земля раз по раз може то вкриватися квітами, то знову замерзати. За стількома змінами, які відбуваються в природі, ми знаємо, що Сонце то наближається до нас, то віддаляється у дні зимового і літнього сонцестояння. Морські припливи і відпливи пов’язані зі сходом і заходом Люни-Місяця. При одному обертанні всього неба відбуваються неоднакові переміщення зірок. Звичайно, такої узгодженості між різними частинами всесвіту не могло б бути, якби вона не утримувалася єдиним божественним неподільним духом. <…>

Луцій Анней Сенека

МОРАЛЬНІ ЛИСТИ ДО ЛУЦІЛІЯ 24

То що ж таке справжнє благо? Знання. А що таке зло? Незнання. Передбачлива, кмітлива людина, зважаючи на обставини, одне щось відкине, інше – вибере. Що відкидає, того, однак, не лякається, а що

24  Сенека Луцій Анней. Моральні листи до Луцілія / Луцій Анней Сенека ; пер. з латин. А. Содомори. — К. : Основи, 1999. — 603 с.

70

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.