Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Хрестоматія з філософії освіти

.pdf
Скачиваний:
422
Добавлен:
08.02.2016
Размер:
3.02 Mб
Скачать

зним, будь ласка, а ми послухаємо, як Ви будете розмовляти, а потім обміркуємо, добре Ви розмовляєте чи погано».

Унас таких вправ не робиться, а це ж дуже важка справа – говорити з хлопчиком, якого підозрівають у тому, що він украв, а до того ж ще й не відомо: украв він, чи не украв. Тут, звичайно, потрібна майстерність не тільки в погляді чи голосі, а навіть у логіці. А ми, вихователі, знаємо географію, історію, літературу, але не знаємо, що таке дитячі крадіжки. Хто знає, що це таке: випадок, злочин чи потреба?

Чи знаємо ми, що таке дитячі крадіжки? Те, що ми знаємо

здосвіду, – цього мало. Треба, щоб це було написано в книзі. Треба, щоб люди прочитали, перевірили, тоді вони знатимуть.

А що таке дитяче хуліганство?

Єтакий педагогічний закон, який каже, що дітям треба більше битися та кричати. Внаслідок цього під час перерви наші коридори перетворюються на якесь пекло. І все це тому, що дитина повинна бігати, кричати.

Що кричати?

Просто роззявити рота і кричати? Повинна чи не повинна вона так кричати?

В деяких книгах написано, що повинна. А я за своїм педагогічним досвідом вважаю, що дитина не повинна ні бігати, ні кричати без пуття...

В мене тільки що пофарбовано стіни. На останні кошти я запросив майстрів, і вони зробили мені добрий ремонт. Я не можу припустити, щоб дитина виявляла тут свої здібності в галузі малювання. Як педагог і як господарник я роблю правильно.

А потім я переконався, що педагог і господарник повинні поєднуватися в одній особі.

Ядоб’юся того, що учень також піклуватиметься про чистоту стін, як і господарник. І він нічого не втратить від того, що нічого не намалює на стіні. Він нічого не втратить від того, що не покричить і що в нього щось там не розвинулось.

Ми повинні привчати вихованців до доцільних рухів. Будь ласка, рухайтесь доцільно. Ви йдете коридором, щоб вийти на вулицю. Ніякої скидки на якісь там ваші особливі дитячі апетити до руху! Проходь спокійно коридором, спокійно виходь на вулицю.

І виявилось, що ніяких особливих апетитів у дітей нема. І потім, може, стримувати свої бажання корисніше, ніж їх задовольняти.

Ми мало про це знаємо, а все це треба знати, щоб бути майстромпедагогом. Така майстерність конче потрібна, її треба виховувати.

261

Розділ V. ІДЕЯ ШКОЛИ ТА ЇЇ РОЗВИТОК В УКРАЇНІ

Я з своїми колегами, товаришами, співробітниками завжди працював над цією майстерністю. Ми збирались, обмірковували це питання, але нічого не записували.

Єще один важливий метод – гра. В дитячому віці гра – це норма,

ідитина повинна завжди гратися, навіть коли робить щось серйозне.

Удитини є пристрасть до гри, і її треба задовольнити.

Треба не тільки дати дитині час погратися, але треба пройняти цією грою все її життя. Все життя дитини – це гра.

Внас був завод з закордонним устаткуванням. Ми робили фотоапарати «Лійка» з точністю до одного мікрона, і все-таки це була гра.

Багато хто з педагогів дивився на мене, як на дивака, дивувався, що я займаюсь рапортами, як грою.

Треба гратися з дітьми, треба стояти струнко, а потім гримати на дітей. Той командир, який хвилина в хвилину приходить до мене здавати рапорт, чудово грається, і я з ним граюсь. Я відповідаю за всіх, а вони думають, що вони відповідають...

Вдеяких випадках треба цю гру підтримувати.

ПРОБЛЕМИ ШКІЛЬНОГО РАДЯНСЬКОГО ВИХОВАННЯ 89

Лекція 1. Методи виховання

<...> Взагалі педагогіка є найбільш діалектична, рухлива, най­склад­ ніша й різноманітна наука. Ось це твердження й є основним символом моєї педагогічної віри. Я не кажу, що так уже все я перевірив на досвіді, зовсім ні, і для мене є ще дуже багато неприємностей, неточностей,­ але я це стверджую як робочу гіпотезу, яку в кожному разі треба перевірити. Для мене особисто вона доведена моїм досвідом.

Тепер перейдемо до найголовнішого питання, до питання про встановлення цілей виховання. Ким, як і коли можуть бути встановлені цілі виховання, і що таке цілі виховання?

Під цілями виховання я розумію програму людської особи, програму людського характеру, причому в поняття характеру я вкладаю весь зміст особи, тобто і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої

89  Макаренко А.С. Проблеми шкільного радянського виховання / А.С. Мака­ ренко // Історія української школи і педагогіки : хрестоматія / упоряд. О.О. Любар ; за ред. В.Г. Кременя. – К. : Т-во «Знання», КОО, 2003. – 766 с. – (Вища освіта ХХІ століття). – С. 460–464.

262

переконаності, і політичне виховання, і знання. Геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської особи, за яку ми повинні змагатись.

У своїй практичній роботі я не міг без такої програми обійтися. Ніщо так не вчить людину, як досвід. Колись мені дали в тій же комуні ім. Ф. Дзержинського кілька сот чоловік, і в кожному я бачив глибокі й небезпечні напрями характеру, глибокі звички; я повинен був подумати – а яким повинен бути їх характер, до чого я повинен іти, щоб із цього хлопчика, дівчинки виховати громадянина? І коли я задумався, то побачив, що на це питання не можна відповісти двома словами.

Яповинен був прийти до більш розгорненої програми людської особи. І, підходячи до програми особи, я стикнувся з таким питанням: чи ця програма повинна бути однакова для всіх? Що ж я повинен вганяти кожну індивідуальність в єдину програму, в стандарт

іцього стандарту добиватися? Тоді я повинен пожертвувати індивідуальною привабливістю, своєрідністю, особливою красою особи, а якщо не пожертвувати, то яка ж у мене може бути програма? І я не міг цього питання так просто логічно розв’язати, але воно було в мене розв’язане практично протягом десяти років.

Япобачив у своїй виховній роботі, що повинна бути й загальна програма «стандартна», й індивідуальний коректив до неї. Для мене не виникло питання: чи повинен мій вихованець вийти сміливою людиною, чи я повинен виховати боягуза. Тут я припустив «стандарт», що кожен повинен бути сміливою, мужньою, чесною, працьовитою людиною, патріотом. Але що робити, коли підходиш до таких тендітних особливостей людини, як талант?

Яглибоко впевнений, що перед кожним педагогом поставатиме таке питання: чи має право педагог втручатися в розвиток характеру, спрямовуючи його, куди треба, чи він повинен пасивно йти за цим характером? Я вважаю, що питання повинно бути розв’язане так: має право. Але як це зробити? В кожному окремому випадку це треба вирішувати індивідуально, бо одна річ – мати право, а інша – вміти це зробити. Це дві різні проблеми. І дуже можливо,­ що згодом підготовка наших кадрів полягатиме в тому, щоб учити людей, як робити таку ломку. Адже вчать лікаря робити трепанацію черепа. В наших умовах, можливо, вчитимуть педагога, як таку «трепанацію» робити, – може тактовніше, успішніше, ніж я це зробив, але як, ідучи за якостями особистості, за її нахилами та здібностями, спрямувати цю особу в найбільш потрібний для неї бік.

263

 

 

Лекція 3. Педагогіка індивідуальної дії

 

 

Сьогодні я мав на увазі запропонувати вам питання про індивіду-

 

 

альний вплив, про педагогіку індивідуальної дії. Перехід від колек-

 

 

тивного впливу, від організації колективу до особи, до організації

 

 

особи особливим способом, я першими роками мого досвіду зрозу-

 

 

мів неправильно. Я гадав, що треба мати на увазі вплив на цілий

 

 

колектив – по-перше, і вплив на окрему особу, як коректив до роз-

 

 

витку, по-друге.

 

 

В розвиткові мого досвіду я глибоко переконався, і це було

 

 

стверджено потім практикою, що безпосереднього переходу від

 

 

цілого колективу до особи немає, а є тільки перехід посередній

 

 

через первісний колектив, спеціально організований з педагогіч-

 

 

ною метою.

 

 

Мені здається, що майбутня теорія педагогіки особливу увагу

 

 

приділить теорії первісного колективу. Що ж треба розуміти під

 

 

цим первісним колективом?

 

 

Первісним колективом треба називати такий колектив, в якому

 

 

окремі його члени перебувають у постійному діловому, товари­

 

 

ському, побутовому та ідеологічному єднанні. Це той колектив,

 

 

що його один час наша педагогічна теорія пропонувала назвати кон-

 

 

тактним колективом.

 

 

У школах наших такі колективи, природно, існують: це — клас,

 

 

і хиба його в нашій школі, мабуть, полягає тільки в тому, що він

 

 

не відіграє ролі первісного колективу, тобто зв’язуючи ланки між

 

 

особою й цілим колективом, а дуже часто є й останнім колективом.

УКРАЇНІВ

У деяких школах мені доводилося спостерігати, що клас завершує

У мене були умови сприятливіші, бо в мене була комуна з гур-

 

 

колектив школи, і цілого колективу школи іноді й не видно.

РОЗВИТОКЇЇ

тожитком, і мої комунари мали багато логічних і практичних під-

став цікавитися справами загального колективу та жити інтересами

 

 

 

 

загального колективу. Але зате в мене не було такого природного

ТА

первісного колективу, яким є клас. Я його повинен був створити.

Далі в мене розгорнулася десятирічка, і я б міг ґрунтуватися на пер-

ШКОЛИ

вісному колективі типу класу. Та я не пішов цим шляхом.

В моєму досвіді я прийшов до такої організації, коли первісний

ІДЕЯ

колектив не охоплював ні класних шкільних інтересів, ні вироб-

ничих інтересів, а був таким осередком, в який і шкільні, і вироб-

V.

ничі інтереси приходили від різних груп. Ось чому я останнього

Розділ

часу зупинився на загоні, до якого входили й школярі різних класів

 

 

і робітники різних виробничих бригад.

 

 

 

 

 

264

Я дуже добре розумію, що для вас логіка такої побудови не досить переконлива. Я не маю часу розгортати її докладно, але коротенько відзначу деякі обставини. Наприклад, візьмімо питання віку. Я перший час в роботі теж був прибічником побудови первісного колективу за віковим принципом. Це випливало почасти з шкільних інтересів. Але потім я побачив, що це помилка.

Малюки, відокремлені від старшого віку, потрапляють, здавалося б, в найбільш правильне й природне середовище. В такому віці (діти 11–12 років) повинні бути в одному колективі, мати свої інтереси, свої органи, і мені здавалося, що це найбільш; правильний педагогічний погляд. До цього мене приводив і деякий вплив педагогічної літератури, яка вважала, що вік є одною з вирішних засад у вихованні.

Але я побачив, що малюки, відокремлені від дітей іншого віку, потрапляють у неприродне становище. В такому колективі не було постійного впливу старшого віку, не було наступництва поколінь, не було морального і естетичного імпульсу, що виходить від старших братів, від людей досвідченіших й організованіших та, головне, від людей, які в певному розумінні становлять зразок для малюків.

Коли я спробував об’єднати дітей різного віку, малюків та доро­ слих, у мене вийшло краще.

Такий колектив, створений за типом різного віку, давав мені значно більший виховний ефект, це – по-перше, а по-друге – в мене виходив колектив більш рухливий і точний, що ним я міг легко керувати.

Колектив, створений з дітей одного віку, завжди має тенденцію обмежуватися інтересами даного віку й відходити від мене, керівника, та від загального колективу. Якщо всі малюки захоплюються, припустімо, зимою ковзанами, то це захоплення, природно, замикає їх у чомусь своєму, відокремлюваному. Але коли в мене утворено колектив із дітей різного віку, то там типи захоплення різні, життя первісного колективу організується складніше, вимагає більше зусиль від окремих його членів, і старших, і молодших, ставить до тих і до тих більші вимоги й, отже, дає більший виховний ефект.

Такий колектив, утворений із дітей різного віку, я організував останнього часу за принципом, хто з ким хоче. Спочатку я сам злякався цього принципу, а потім побачив, що це найбільш природна й здорова постановка, при тій умові, що в такому природному первісному колективі в мене будуть представники різних груп і різних шкільних бригад.

265

Розділ V. ІДЕЯ ШКОЛИ ТА ЇЇ РОЗВИТОК В УКРАЇНІ

Останніми роками я остаточно прийшов саме до такої організації первісного колективу.

Що таке паралельна педагогічна дія?

Ми маємо справу тільки з загоном. Ми з особою не маємо діла. Таке офіціальне формулювання. По суті, це є форма впливу саме на особу, але формулювання йде паралельно суті. Насправді, ми маємо справу з особою, але запевняємо, що до особи нам нема ніякого­ діла.

Яким способом це виходить? Ми не хотіли, щоб кожна окрема особа почувала себе об’єктом виховання. Я виходив з тих міркувань, що людина 12–15 років живе, вона живе, втішається життям, дістає якусь радість життя, в неї є якісь життєві враження.

Для нас вона об’єкт виховання, а для себе – вона жива людина, і переконувати її в тому, що ти не людина, а тільки майбутня людина, що ти явище педагогічне, а не життєве, було мені невигідно. Я намагався переконати, що я не стільки педагог, скільки вчу тебе, щоб ти був грамотним, щоб ти працював на виробництві, ти – учасник виробничого процесу, ти – громадянин, а я старший, що керує життям з твоєю ж допомогою, з твоєю ж участю. Найменше я намагався переконати його, що він тільки вихованець, тобто явище педагогічне, а не суспільне й не особисте. Насправді, для мене він явище педагогічне.

Так само й загін. Ми запевняємо, що загін є маленький радянський осередок, який має великі громадські завдання. Він має громадські завдання, він намагається доводити комуну до якнайкращого стану. Він допомагає колишнім комунарам, він допомагає колишнім безпритульним, які до комуни приходять і потребують допомоги. Загін – первісний осередок громадської роботи, життя.

Щоб дитина себе почувала насамперед громадянином, щоб вона почувала себе насамперед людиною, я та мої співробітники-педа- гоги переконалися, що торкатися особи треба з особливо складним інструментуванням. У дальшій нашій роботі це зробилося традицією.

Петренко спізнився на завод. Увечері я дістаю про це рапорта.

Явикликаю командира того загону, де перебуває Петренко, й кажу: –  У тебе спізнення на заводі.

–  Так, Петренко, спізнився. –  Щоб цього більше не було! –  Єсть, більше не буде.

Другого разу Петренко знову спізнився. Я збираю загін. –  У вас Петренко спізнюється вдруге на завод.

266

Яроблю зауваження всьому загонові. Вони кажуть, що цього не буде.

–  Можете йти!

Потім я стежу, що там робиться. Загін сам виховуватиме Петренка, він каже йому:

–  Ти спізнився на завод, виходить, наш загін спізнюється! Загін ставитиме величезні вимоги до Петренка як до члена свого

загону, як до члена колективу.

Ми довели цю вимогу щодо загону до досконалого вигляду. <…> Надзвичайно важлива також тривалість педагогічного колективу.

Явважаю, що наші педагоги приділяють цій справі мало уваги. Якщо в нас у кімнаті живе енна кількість комунарів і середній час перебування їх у комуні становить п’ять років, то середній час перебування й одного вихователя та педагога в комуні не може бути менший, ніж п’ять років. Це — закон, бо коли колектив живе і згуртований як слід, то кожний новенький є новеньким – не тільки вихованець, але й педагог. І уявити, що педагог, який сьогодні тільки прийшов, може виховувати, – це помилка. Успіх виховання залежить від того, чи він старий член колективу, скільки в нього покладено в минулому сили та енергії, щоб вести колектив. І якщо колектив педагогів за своїм стажем у закладі буде молодший за колектив вихованців, то, природно, він буде слабкий. Але це не означає, що в колективі треба збирати тільки педагогів­ зі стажем – старих. Тут наші педагоги повинні зацікавитися питанням про особливості звучання старого педагога та молодого педагога. Колектив педагогів повинен бути дібраний не випадково, а утворений розумно. Тут повинна бути певна кількість старих, досвідчених педагогів, і неодмінно повинна­ бути одна дівчина, яка тільки що закінчила педагогічний виш, яка ще й ступити не вміє. Але вона повинна бути неодмінно. Саме тут відбувається містерія педагогіки, коли така дівчина приходить в старий колектив і педагогів, і вихованців, починається невловно тонка містерія, яка визначає успіх педагогічний. Така дівчина вчитиметься і в старих педагогів, і в старих учнів, і те, що вона вчитиметься в старих педагогів, покладає й на них відповідальність за її нормальну роботу.

Треба розв’язати питання, скільки має бути жінок і скільки чоловіків у педагогічному колективі. Про це треба серйозно подумати, бо буває, що чоловіки переважають, і це створює негарний тон. Занадто багато жінок – так само однобічний розвиток.

Яб сказав, що дуже велике значення має ще й зовнішній вигляд педагога. Звичайно, бажано, щоб усі педагоги були гарні, але

267

Розділ V. ІДЕЯ ШКОЛИ ТА ЇЇ РОЗВИТОК В УКРАЇНІ

в кожному разі хоч один гарний молодий педагог, одна гарна молода жінка в колективі неодмінно повинні бути. Я так робив. У мене двадцять два педагоги і є одна вакансія. І я бачу, що всі такі, як я, а треба, щоб дітей захопила ще естетика, краса в колективі. Нехай вони будуть трохи закохані. Ця закоханість буде найкращого типу, причому не статевого типу, деяка естетика.

Треба обміркувати питання, скільки повинно бути з педагогів людей веселих­ і людей похмурих. Я не уявляю собі колективу, що складався б з похмурих людей. Повинен бути хоч один весельчак, хоч один дотепник. Про закони побудови педагогічного колективу в майбутній педагогіці повинен бути складений цілий том.

Григорій Ващенко

ВИХОВНИЙ ІДЕАЛ 90

<...> Коли ми хочемо виховати в українській молоді міцну волю

ісуцільність характеру, треба перш за все прищепити їм прагнення до високої мети, що об’єднувала б увесь український нарід.

Такою метою є благо і щастя Батьківщини.

Як сказано вище, гаслом, під яким має провадитися виховання української молоді є: Служба Богові й Батьківщині.

Першаабсолютнавартістьдлямолодіє:Бог,друга–Батьківщина. Молодь мусить чітко уявляти собі, в чім благо Батьківщини.

Благо Батьківщини є:

1)  державна незалежність, можливість для українського народу вільно творити своє політичне, соціальне, господарське й релігійне життя;

2)  об’єднання всіх українців, незалежно від їх територіального походження, церковної приналежності, соціального стану і т. ін. – в одну спільноту, що пройнята єдиними творчими прагненнями

івисоким патріотизмом;

3)  справедливий державний устрій, який би підтримував лад в суспільстві, в той же час забезпечував особисті права і волю кожного громадянина й сприяв розвиткові й прояву його здібностей, спрямованих в бік громадянського добра;

90  Ващенко Г. Виховний ідеал / Г. Ващенко // Історія української школи і педа­ гогіки­ : хрестоматія / упоряд. О.О. Любар ; за ред. В.Г. Кременя. – К. : Т-во «Знання», КОО, 2003. – 766 с. – (Вища освіта ХХІ століття). – С. 489–494.

268

4)  справедливий соціальний устрій, при якому зникала б і неможлива була б боротьба між окремими групами суспільства;

5)  високий рівень народного господарства й справедлива організація його, що забезпечувала б матеріальний добробут всіх громадян, була позбавлена елементів експлуатації;

6)  розквіт духовної культури українського народу: науки, мистецтва, освіти. Піднесення її на такий рівень, щоб Україна стала передовою країною в світі;

7)  високий релігійно-моральний рівень українського народу, реалізації в житті вчення Христа;

8)  високий рівень здоров’я українського народу, зведення до мінімуму всяких посеред нього хвороб і виродження.

Що означає служба Богові разом зі службою Батьківщині? Це означає, що добробут Батьківщини має бути заснований на засадах християнства. Так розуміли життя кращі люди Київської Русі, що мужньо боролись з кочівниками. Так розуміли їх запорожці, що своїми грудьми захищали «люд християнський» та клали за нього свої голови в завзятій боротьбі з бусурменами. Так розумів їх Хмельницький і маси українського селянства й козацтва, що під проводом великого Гетьмана повстали проти польського панування. Ця традиційна мета, як ясна зірка на небі, мусить сяяти і перед українською молоддю. Завдання служити Батьківщині мусить бути усвідомлене як особистий обов’язок перед нею. Отже, чітко уявляючи, чого потребує від нас Батьківщина, кожен має знайти собі справу в тім, що він повинен зробити для неї особисто. Серед нашої інтелігенції часто можна зустрінути людей, що добре вміють розмовляти про службу Батьківщині, а на ділі служать лише своїм особистим інтересам. Виходить, що з погляду цих людей, Батьківщині має служити хтось інший, а не вони. Такі настанови суспільство має рішуче засудити. А виховуючи молодь, треба попередити саму можливість утворення таких настанов. Службу Батьківщині треба усвідомлювати не лише як свій особистий обов’язок, а як сенс свого життя, без чого не варто жити. Прикладом для кожного українця в цьому мусять бути такі великі постаті, як Святослав Хоробрий, Володимир Великий, Володимир Мономах, Богдан Хмельницький, Мазепа, а також ті численні невідомі герої, що протягом віків виставляло з-поміж себе українське козацтво, селянство й міщанство: що все своє життя віддавали в боротьбі за щастя й добробут України.

Джерелом натхнення в такій героїчній службі Батьківщині може бути лише свідомість обов’язків перед нею, сполучена з палкою

269

 

 

любов’ю до неї, до свого народу. А любити свій народ можна лише

 

 

при наявності високої національної свідомості. Треба уявляти собі

 

 

український нарід як єдину спільноту, що об’єднує в собі покоління

 

 

минулі, сучасні й майбутні, й відчувати свою єдність з цією спіль-

 

 

нотою. Виховати таку свідомість і відповідне до неї почуття не так

 

 

легко. Протягом віків поляки й москалі викорінювали таку свідо-

 

 

мість, і це не могло не дати своїх наслідків. При цьому треба від-

 

 

значити, що московська політика була значно хитріша, ніж поль-

 

 

ська, й тому національна свідомість населення Галичини вища, ніж

 

 

свідомість населення Наддніпрянщини. Але, крім того, треба взяти

 

 

до уваги й те, що наддніпрянці й галичани протягом віків жили

 

 

під різними політичними режимами, під різними­ господарськими

 

 

і культурними впливами. Звідси різниця у мові, побуті, психології.

 

 

Особливо це треба сказати про інтелігенцію, яка більше підпадала

 

 

під вплив чужинців, ніж селянство. Галицький інтелігент своєю

 

 

мовою, психологією і поведінкою значно більше відрізняється від

 

 

інтелігента-наддніпрянця, ніж, приміром, селянин зі Стрийщини

 

 

від селянина з Поділля.

 

 

А це, безперечно, заважає українцям з різних областей щиро

 

 

й глибоко відчувати себе як єдиний нарід. Доводять це численні

 

 

спостереження над українцями під час еміграції. Цілком зрозу-

 

 

міло, наскільки шкідливе таке роз’єднання. Не переборовши цього,

 

 

не зможемо збудувати України.

 

 

Тому, будуючи систему виховання молоді, треба ретельно про­

 

 

аналізувати властивості мови, побуту й психології, характеристичні

УКРАЇНІВ

для українців різних областей. Властивості, запозичені в інших

українському народові – в другу. Так, напр., в мові слід виявити

 

 

народів, треба виділити в одну групу,­ властивості, притаманні

РОЗВИТОКЇЇ

широковживані полонізми, що засмічують мову галичан, і русизми,

що засмічують мову придніпрянців. В поведінці треба виділити,

 

 

 

 

з одного боку, властиве деяким наддніпрянцям нехтування своєю

ТА

зовнішністю і вульгарність в манерах, що з’явилися внаслідок мос-

ковських впливів, а з другого боку, занадто велику увагу зовніш-

ШКОЛИ

ності і неприродність у манерах і поведінці, що з’явилися внаслідок

польської культури та її впливу. Така аналіза, при умові її ґрунтов-

ІДЕЯ

ності, дасть можливість розглянути відмінні властивості українців

різних областей як другорядні риси, що мають щезнути в найближ-

V.

чому майбутньому.

Розділ

Крім того, українець мусить знайти собі справу в тім, які

 

 

риси української психіки, навіть властиві їй з давніх-давен, слід

 

 

 

 

 

270

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.