Хрестоматія з філософії освіти
.pdfТі, кому за шістдесят, становлять одне з невичерпних джерел, на яких базуватиметься освіта майбутнього.
14. Новий бум самостійного навчання та праці
Нова революція під гаслом самостійного навчання та праці <…> передбачає взяття під контроль власного життя.
Сьогодні персональні комп’ютери допоможуть нам полагодити ті справи, за які ми звикли платити фахівцям: написання заповіту, ведення бухгалтерії, торгівля цінними паперами, обчислення податків. Нині будь-яка розумна людина усвідомлює те, що здоров’я також залежить і від неї самої: від того, що вона їсть чи п’є, які фізичні вправи виконує.
Однак у сфері освіти зміни відбуваються повільно. <…> Однією з небагатьох інституцій, яка зостається незмінною <…>
і діє так само, як і п’ятдесят років тому, – це місцева школа. Звичайно, ця критика не стосується тих шкіл, які стрімко зміню
ються, спонукаючи учнів до того, що називаємо контролем за власним життям. Але вона актуальна для більшості шкіл.
На наш погляд, у навчанні щораз більше домінуватиме самонавчання: коли особа сама спрямовуватиме себе на результат і досягатиме його.
15. Спільне підприємництво
<…> Якщо хтось прагне побачити сучасне обличчя компанії, – вважає Джон Найсбітт, – то варто подивитись на нові фірми, а не на старі гіганти, які зараз скорочуються і майже не піддаються змінам. Саме в нових фірмах існує високий ступінь залучення персоналу до керування та ухвалення рішень. <…> Щоденна турбота компанії починається від самого початку. Вона оплачує навчальні курси своїм працівникам, які прагнуть підвищити власну кваліфікацію, створює сприятливе довкілля, що спонукає до особистого розвитку, зокрема до навчання. <…>
16. Тріумф особистості
У світі простежуємо відродження духу особистості та відповідальності, позаяк щораз більше людей бере на себе побудову власного майбутнього. Упродовж двохсот років національні уряди та індустріальні гіганти домінували майже в кожному аспекті суспільного життя.
Сьогодні окремий споживач – це король чи королева із правом (і можливістю) вибирати з-поміж найкращих товарів чи послуг у світі. Це передбачає і відповідальність за вибір власної освіти, най ефективнішої навчальної системи – це революційна зміна потенціалу.
421
Розділ VIII. ГЛОБАЛЬНИЙ ОСВІТНІЙ ПРОСТІР
Ми переконані, що революція на рівні особистості починається в ранньому дитинстві. Дон Тапскотт у своїй праці Growing Up Digital підсумовує: «Я переконаний, що найреволюційніша сила – це самі учні. Дайте дітям ті засоби, які їм потрібні, і вони стануть для вас першими порадниками, як зробити школу ефективною та актуальною».
Звичайно, існують і інші тенденції та зміни. Ми не згадували тут про духовне відродження в багатьох куточках земної кулі, про фундаменталізм, який заново набирає сили в багатьох релігіях. Іншим важливим напрямом є захист довкілля, про який ідеться в десятках праць, як і про нову еру біохімії.
Однак шістнадцять ключових тез цього розділу демонструють основні тенденції, які, на наше переконання, слугують безперечним доказом на користь відповідних революційних змін у навчанні. Усвідомлення всіх можливостей змінить не тільки обличчя сучасних урядів та виробництва, але й характер світу, в якому живемо, а також суть освітньої та навчальної систем, здатних підготувати нас до прийдешнього.
Наскрізною темою цієї книжки є те, що нам не вдасться радикально змінити освіту без збільшення інвестицій у нові методи викладання та навчання.
Нікому не прийде сьогодні на думку розпалювати вогонь через тертя однієї палички об іншу, однак ті концепції, що ми використовуємо в освіті, ґрунтуються саме на таких застарілих технологіях.
ЧОМУ Б НЕ СТАТИ НАЙКРАЩИМ? ТРИНАДЦЯТЬ КРОКІВ ДО СТВОРЕННЯ СУСПІЛЬСТВА, ЯКЕ НАВЧАЄТЬСЯ 112
1. Новий погляд на навчальну роль електронних засобів масової комунікації.
2. Навчальні курси з користування комп’ютером та Інтернетом. 3. Наполягання на освіті батьків, особливо молодих.
4. Істотне поліпшення медичного догляду в ранньому дитинстві, що запобігає проблемам у навчанні.
5. Цінні програми, що стимулюють ранній розвиток дитини, – для всіх.
112 Драйден Ґ., Вос Дж. Революція в навчанні / Ґордон Драйден, Джаннетт Вос ; перекл. з англ. М. Олійник. – Львів : Літопис, 2005. – 542 с.
422
6. Впровадження у всі школи програм, які допомагають надолужити пропуски у знаннях.
7. Визначення індивідуальних стилів навчання і пристосування до них учительських методик.
8. Навчання того, як учитися і мислити.
9. Нове визначення того, чого має навчити школа.
10. Навчальна програма, що складається із чотирьох частин
іґрунтується на формуванні самоповаги, життєвих навичок і вмінь. 11. Три причини, щоб навчатися.
12. Пошук місць поза школою, які найбільше сприяють навчанню. 13. Відкритий розум і чітке формулювання думки.
Уявімо собі спільноту XXI ст.: кожен учень має власний портативний комп’ютер. Кожна сім’я має вдома великий комп’ютер, поєднаний із телевізором, який коштує всього триста доларів, а то навіть менше. Кожен учень, як і кожна сім’я, має Інтернет.
Будь-яка особа, незалежно від віку, має безпосередній доступ до найліпших у світі вчителів з усіх дисциплін.
Кожен може ознайомлюватись із зібраннями бібліотек, матеріалами інтерактивних наукових музеїв, картинних галерей.
Кожна особа має можливість через Інтернет регулярно з’єднуватися з іншими, конструюючи нові електронні ігри задля вивчення улюблених предметів.
Молоді батьки проходять відповідний вишкіл, що допоможе їм максимально розвинути фантастичний потенціал, який виявляється в ранньому віці дитини, визначити її темперамент, стиль навчання та мислення.
Кожна чотирирічна дитина вміє читати, грамотно писати, лічити, додавати, віднімати, множити і ділити, компонувати власні розповіді, рисувати, розфарбовувати, розмовляти трьома-чотирма мовами, проте всього цього вона навчається за посередництвом ігор і розваг. Регулярно обстежують здоров’я дитини, особливо її зір, слух, інші відчуття, відповідно до того, як відбувається ознайомлення зі світом.
Кожна п’ятирічна чи шестирічна дитина йде до школи, маючи рівні можливості повною мірою розвивати свій потенціал. Школа стає найкращим місцем розваг у місті, базою дослідження власного досвіду та знань.
Учителів шанують як добрих фахівців, їхню працю відповідно високо оплачують.
Для найліпших учителів-предметників школою стає цілий світ. Замість того, щоб писати підручники, вони придумують
423
Розділ VIII. ГЛОБАЛЬНИЙ ОСВІТНІЙ ПРОСТІР
мультимедійні інтерактивні навчальні ігри, а їхні проекти пізніше реалізують групи фахівців, які займаються створенням професійних програм і телевізійної реклами.
Інші вчителі стають успішними менеджерами освітніх осередків, виконуючи і роль наставників, як це завжди робили великі спортивні тренери.
Кожна особа, незважаючи на свій вік, може сама планувати свою навчальну програму й має доступ до обов’язкових інформаційних джерел, щоб швидко оволодіти знаннями.
Усі випускники середньої школи мають значно вищий, ніж сьогодні, рівень навичок з основних галузей знань, як-от: із читання, письма, математики, природничих наук, географії, історії та загальних знань. Це й складає базові знання культурної людини – так звану культурну грамотність.
Три головні шкільні дисципліни – це наука, як учитися, наука про мислення, а також наука про те, як стати «самостійним менеджером власного майбутнього». Цього не вчать на окремих предметах, ці дисципліни вплетені у всі заняття.
Панують цілком інші принципи діяльності шкіл, які стають цілодобовим осередком навчання та поширення знань для місцевих спільнот.
Завдяки інформаційній мережі – Інтернетові – можна відвідувати навчальні курси з тисячі предметів: від бухгалтерських до комп’ютерних і письменницьких. Здобуті знання закріплюються за допомогою особистих зустрічей з учителями в інформаційних центрах. Найчастіше курси тривають від одного дня до шести тижнів.
Залежно від рішення місцевої спільноти школа може мати власне сільське господарство, лісову ділянку, вирощувати рибу, випускати газету чи вести радіостанцію. Іноді школа має навіть власну маленьку фабрику, де діти на практиці застосовують здобуті знання з економіки, бухгалтерії, техніки тощо, а також продають вироблені товари.
Кожний є одночасно і вчителем, і учнем.
Небагато діяльних осіб іде на пенсію в традиційному розумінні цього слова. Часто сімдесятилітні столярі, інженери вчать свого фаху молодих, які б раніше не мали перспектив, бо не закінчили школи. Разом вони виробляють навчальне приладдя для дошкільних закладів.
У місцевих навчальних осередках підлітки-ентузіасти вчать своїх батьків і дідусів-бабусь користуватися комп’ютером та Інтернетом.
Усі, хто хочуть працювати, працюють на повну ставку. Однак у розвинутих країнах кількість осіб, які працюють для фірм у чітко
424
визначені години, зменшується. Більшість людей працюють самі на себе, роблячи те, що подобається, і продаючи свої послуги та товари за допомогою Інтернету в ті куточки світу, де їх немає.
Майже всі фірми – це інституції, що вчаться. Їхнє головне завдання – організація роботи працівників, а не працевлаштування, бо більшість осіб працюють самі на себе, підписуючи з компанією угоди на виконання конкретних завдань.
Майже всі місцеві навчальні заклади тісно пов’язані з фірмами та іншими організаціями, завдяки чому і створюється суспільство, що вчиться.
Наскільки це звучить утопічно? Чи справді від цього нас відділяє багато світлових років? Насправді так не є, усе це можливо вже сьогодні. Кожну з описаних ситуацій так чи так уже зреалізовано десь у світі, хоч і на обмеженій території. Про конкретні приклади ми поговоримо пізніше. Однак побіжного ознайомлення з цими моделями не вистачить, сьогодні потрібне активне формування нової майбутньої системи освіти. Велика консалтингова компанія устами Артура Андерсена висловилася про це без викрутів: «Традиційна система освіти сьогодні застаріла».
Нинішню продуктивну навчальну модель треба замінити на модель індивідуальних підходів до навчання, яка ґрунтується на сучасних принципах пізнавальної психології, серед яких: навчання через самостійні відкриття, осмислення значень, тісне залучення в процес та адекватна оцінка власних досягнень». На підставі цих тез консалтингова компанія опрацювала власну модель XXI сторіччя.
Схожі висновки подає Канадська королівська комісія у звіті за 1995 р.: «Упродовж останніх років настільки зросли вимоги до школи і так змінився світ, що тільки глибока реформа шкільниц тва дозволить увійти у двадцять перше сторіччя з гордо піднесеною головою». Такі ж шляхи реформування освіти шукають інші країни.
Проте якщо наше завдання – створити найефективнішу школу на світі, то розв’язати його нескладно: варто знайти найкращі ідеї, які вже були втілені в життя, а далі застосувати ті, що найбільше відповідатимуть нашим потребам. Бо справжня революція в навчанні не обмежується системою шкільництва. Йдеться передусім про одне: навчитися того, як учитися і як мислити, ознайомитись із новими методиками, які, незалежно від віку, можна застосувати до кожної проблеми, беручи виклик на себе.
425
Розділ VIII. ГЛОБАЛЬНИЙ ОСВІТНІЙ ПРОСТІР
Отож революція в навчанні охоплює значно більше, ніж просто шкільництво. На щастя, прорив у навчанні вже відбувся. Це сталося почасти завдяки здібним учителям, почасти – завдяки бізне сові і спортивній психології та тренерським методам. Великий внесок зробили дослідники мозку. Революція в навчанні неможлива без досліджень харчування, програм здоров’я. Багато залежить від об’єднання зусиль громади, школи і бізнесу, які окреслили шлях уперед. Щоб сконструювати найдосконалішу у світі освітню систему, на нашу думку, потрібні дії у тринадцяти окремих галузях, пов’язаних між собою. <…>
Марек Квієк
УНІВЕРСИТЕТ У ГЛОБАЛЬНУ ЕПОХУ 113
<…> Приймаємо за точку відліку кілька досить вільно взаємопов’язаних припущень. По-перше, вища освіта в її традиційній європейській формі фінансувалася переважно державою, а період її найвищого злету збігся з розвитком післявоєнної держави добробуту. По-друге, зараз ми виступаємо очевидцями зростання ролі виробництва, набуття, поширення й застосування знання у новонароджуваних знаннєвих суспільствах та економіках, з одного боку, а з іншого – спостерігаємо за досі традиційною роллю європейських систем вищої освіти у (дедалі вужчому, переструктурованому, врізаному) державному секторі. По-третє, ми стали свідками тиску глобальних сил як на національні політичні стратегії соціального забезпечення, так і на національні бюджети, і тиск цей супроводжується ідеями (й ідеалами) «мінімальної» або, останнім часом, «ефективної», «розумної» тощо держави, яка би брала на себе менше соціальних обов’язків, ніж післявоєнні західні системи соціального забезпечення. По-четверте, нині відбуваються загальні спроби переформулювати післявоєнний суспільний договір, котрий започаткував державу добробуту, якою ми її знаємо (разом зі знаною нам державною вищою освітою). <…>
Одна з центральних тез <…> – це твердження, що нині недостатньо обговорювати університет яко суспільний інститут винятково або переважно в контексті досліджень (національних
113 Квієк Марек. Університет і держава : вивч. глобал. трансформацій / М. Квієк ; пер. з англ. Т. Цимбала. – К. : Таксон, 2009. – 380 с. – Бібліогр. : с. 319–371. – Парал. тит. арк. англ.
426
чи порівняльних) вищої освіти. Панораму сучасних динамічних процесів, котрі витворюють середовище цього інституту і особливо картину його майбутнього в суспільствах і економіках, що все більшою мірою спираються на знання й керуються ринковими силами, вже не можна обговорювати виключно в традиційних, відносно самозамкнутих дисциплінарних контекстах.
Отож, ми розглядатимемо університет з різноманітних точок зору й крізь призму широкого спектру дисциплін (політекономії, соціології, політології, філософії тощо). Розпочнемо з того, що нація-держава протягом майже двохсотрічного періоду плекала свої зв’язки із модерним інститутом університету, котрий постачав її національною свідомістю й національною культурою, а також виступав соціальним і національним сполучником для новонароджуваних європейських націй-держав. <…> Держава добробуту зробила значний унесок у безпрецедентне зростання державної вищої освіти і безпрецедентні освітні надбання індивідів, соціальних груп і націй, особливо протягом післявоєнного періоду. <…>
Освітня політика традиційної європейської держави добробуту трактувала вищу освіту як громадське (або соціальне) благо, і цей погляд спонукав державу збільшувати фінансування національних систем вищої освіти, наукових установ та закладів підвищення кваліфікації. Наразі ми є свідками переозначення вищої освіти як приватного (або індивідуального) блага, тому природно постає питання: чи є це переозначення сигналом зниження фінансової підтримки з боку держави? Але в знаннєвих суспільствах цьому пере означеннюпротистоїтьзростанняпопитунавищуосвіту,томуздається правдоподібним, що, з погляду «соціального капіталу», університет і надалі може розраховувати виключно або переважно на державні фонди для забезпечення своєї діяльності. Чи так це насправді? По суті, в основі нинішнього становища вищої освіти лежить виразний парадокс: вищу освіту вважають важливішою, ніж раніше, для конкурентоспроможності держав на міжнародній арені, одначе, попри безпрецедентну і дедалі вагомішу роль «знання» в наших суспільствах, спроможність національних урядів фінансувати вищу освіту зараз значно нижча, ніж у попередні десятиріччя. Якщо зважити на нагальність реформування нинішніх державних систем соціального забезпечення, державна підтримка вищої освіти у майбутньому, ймовірно, матиме тенденцію до скорочення. Національним урядам бракує простору для маневру при розподілі державних бюджетів між різними галузями, вже не кажучи про чимраз гостріші проблеми ефективного
427
|
|
збору податків у новій глобальній економіці. З огляду на значу- |
|
|
|
щість, якою виробництво і поширення знання наділяється в ново- |
|
|
|
явлених «знаннєвих суспільствах», дещо неймовірними і несподіва- |
|
|
|
ними видаються повсюдні наміри реформувати вищу освіту разом |
|
|
|
з іншими галузями державного сектора, іншими соціальними послу- |
|
|
|
гами, але вже після реформ охорони здоров’я та пенсійної системи. |
|
|
|
Протиріччя між загальною настановою урядів і громадян (які, |
|
|
|
напевно, вважають освіту найважливішим набутком для індивіда), |
|
|
|
з одного боку, та неспроможністю або небажанням тих самих урядів |
|
|
|
підтримувати нинішній рівень фінансування освіти, вже не кажучи |
|
|
|
про збільшення державного фінансування вищої освіти й дослід- |
|
|
|
ницької діяльності в державних університетах), з іншого боку, зараз |
|
|
|
загострилося як ніколи. |
|
|
|
Як наслідок, скрізь у світі бачимо зближення національні освітніх |
|
|
|
політик, котрі часто вже більше не трактують вищу освіту як щось |
|
|
|
особливе чи унікальне, а розцінюють її як безпосередній і дедалі |
|
|
|
більш вимірюваний чинник для розвитку нової знаннєвої економіки. |
|
|
|
На політичний вибір національних урядів (зокрема й вибір політики |
|
|
|
в галузі освіти) та їхню спромогу виконувати політичний маневр |
|
|
|
справляють тиск економічні обмеження глобальної економіки, котрі |
|
|
|
відчутні в кожному закутку планети. Чимдалі, то більш помітною |
|
|
|
в глобальних масштабах стає «ринкова перспектива» державних |
|
|
|
послуг – приміром, у вже згадуваній охороні здоров’я, пенсійній |
|
|
|
та освітній галузях – поруч із перспективою «свободи вибору», котра |
|
|
|
особливо приваблива для суспільств із великим і заможним середнім |
|
|
|
класом. В іншому контексті інститут університету грає важливу роль |
|
ПРОСТІР |
у процесі становлення загальноєвропейської вищої освіти та науки. |
||
дають традиційним чином, як у дискусіях, які передували настанню |
|||
ОСВІТНІЙ |
Вже стало зрозумілим, що ні в освіті, ні в науці університет не розгля- |
||
глобалізації, прискоренню процесу європейської інтеграції та пере- |
|||
|
|
||
|
|
ходу від індустріального й обслугового суспільств до постіндустрі- |
|
ГЛОБАЛЬНИЙ |
ального, глобального, знаннєвого й інформаційного. <…> Саме цей |
||
Можна стверджувати, що переосмислення університету сьогодні |
|||
|
|
інститут загалом уже прийшов до усвідомлення законності, корис- |
|
|
|
ності й неодмінності паралельного радикального перетворення себе |
|
|
|
разом із соціальним оточенням, у якому він функціонує. <…> |
|
VIII. |
невіддільне від переосмислення держави: по-перше, сучасний нау- |
||
ково-дослідницький університет віднесли у відання нації-держави |
|||
Розділ |
|||
його німецькі філософи-засновники, тож зміни держави зачіпають |
|||
|
|
і університет <…>; по-друге, університет за традицією виступає |
|
|
|
||
|
|
|
|
428
гігантським поглиначем державних прибутків у межах кейнсіанської моделі держави добробуту. <…> А сьогодні і нація-держава, і держава добробуту опинилися під тиском глобальних сил, котрі непрямим чином позначаться і на майбутньому університету.
Для вивчення зміни ролі вищої освіти і зміни соціальної місії модерного університету вирішальне значення мають два аспекти держави у стані переходу: по-перше, міра її відповідності критеріям держави добробуту, а по-друге – її приналежність до категорії наційдержав. Обидва аспекти тісно пов’язані з вищою освітою, а надто з її елітарним сегментом – інститутом університету, котрий, головним чином, фінансувала держава як частину добре розвиненого післявоєнного апарату кейнсіанської держави добробуту і котрий дуже тісно пов’язаний із модерною конфігурацією нації-держави. <…>
З мого погляду, немає сенсу обговорювати майбутнє (державної) вищої освіти, зокрема (державних) університетів, не порушуючи заплутаних тем нинішніх перетворень держави добробуту, нації-дер- жави і державного сектора переважно, але не тільки під дією глобалізаційних сил. Державний університет дедалі частіше вважають лише частиною державного сектора, а всі його традиційні претензії на соціальну (а відтак політичну й економічну) унікальність пропускають повз вуха. Реформування державного сектора вже розгорнулося по всьому світу, так що університетові, либонь, не лишається іншого реального вибору, як взяти в ньому участь. Теперішні дебати про майбутнє університету посідають важливіше місце в державній політиці й широких громадських дискусіях, ніж будь-коли раніше. Навряд чи можливо зараз розглядати трансформацію інституту університету окремо від аналізу трансформацій соціальної тканини, в яку він уплетений. <…>
Василь Кремень
ВИНИКНЕННЯ І СУТНІСТЬ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ 114
Глобалізація світової економіки, політики, культури – складна, багатоаспектна проблема, що постійно породжує численні наукові дискусії, і тому на сьогодні вона не має простого й однозначного тлумачення. За цим поняттям – велика кількість явищ
114 Кремень В.Г. Філософія національної ідеї. Людина. Освіта. Соціум. Національне / В.Г. Кремень. – К. : Грамота, 2007. – 576 с. – С. 442–478.
429
Розділ VIII. ГЛОБАЛЬНИЙ ОСВІТНІЙ ПРОСТІР
іодночасний перебіг багатьох процесів, а також проблеми, які торкаються всього людства і які прийнято називати глобальними проблемами сучасності. Семантично це поняття пов’язане з англійським словом “Globe” (земна куля), яке не залишає шансів на існування іншим термінам інших семантичних коренів типу «мировизация» (рос.) або «мондіалізація» (фр.). Із безлічі вимірів поняття глобалізації можна виділити два найочевидніших: загальнопланетарний масштаб інтернаціоналізації світової економіки як логічний результат взаємодії національних економік, що постійно розширювались, коли ця взаємодія набула вигляду транснаціоналізації, тобто їхнього взаємного проникнення й переплетіння; універсалізація або гомогенізація економічного життя,
яка під впливом обміну знаннями, людьми, товарами, культурними цінностями і т. п. усе більш тяжіє до єдиних стандартів, принципів і цінностей. <…>
Сьогодні термін «глобалізація» отримав виражене емоційне забарвлення. Одні вважають, що це корисний процес, який має ключове значення для розвитку світової економіки в майбутньому,
івін неминучий та незворотний. Інші ж ставляться до нього вороже, навіть зі страхом, вважаючи, що глобалізація веде до збільшення нерівності між країнами, а в їхніх межах породжує загрозу зро стання безробіття і зниження рівня життя, є гальмом на шляху соціального прогресу. Дуже важливо визначити шляхи, що відкривають усім країнам можливість користуватися плодами процесу глобалізації, зберігаючи при цьому практичність в оцінці його потенціалу
іризиків.
Глобалізація справді відкриває найширші можливості для все світнього розвитку, однак темпи її поширення нерівномірні. Процес інтеграції у світову економіку відбувається в деяких країнах швидше, ніж в інших. У країнах, що зуміли досягти інтеграції, спостерігаються вищі темпи зростання і скорочення бідності. Політика зовнішньої орієнтації принесла динаміку й процвітання значній частині Східної Азії, цілком змінивши цей регіон, який 40 років тому був найбіднішим у світі. Підвищення рівня життя вплинуло на розвиток демократії і просування вперед у вирішенні таких економічних і соціальних питань, як захист довкілля і поліпшення умов праці.
На відміну від цього, для багатьох країн Латинської Америки й Африки, які проводили в 70-ті і 80-ті роки XX ст. політику внутрішньої орієнтації, були характерні застій чи спад економіки,
430