44. Образ автора у літературному творі.

Сприйняття особи автора через форми її втілення в тексті – процес двоспрямований. Він зорієнтований на взаємини автора і читача.

Модальність– це вираження в тексті ставлення автора до того, що повідомляється, його концепції, точки зору, позиції, його ціннісних орієнтацій. Це авторська оцінка того, що зображається. З категорією модальності тісно пов'язано поняття образу автора – конструктивної ознаки тексту.

Образ автора у літературному творі — художній двійник реальної особистості письменника, змодельоване ним уявлення про себе і відтворене у свідомості читача.

Автор як реальна постать та образ автора – поняття співвідносні, але не тотожні, у кожному з трьох родів літератури – епосі, ліриці і драмі – визначаються своєю специфікою. В епічних творах автобіографічного характеру розкривається найповніше. В ліриці найчастіше втілюється у ліричному героєві та в суб’єктові лірики, у певному ліричному персонажі, явно відмінному від самого письменника

Автор як реальна постать та образ автора— поняття співвідносні, але не тотожні, у кожному з трьох літературних родів — епосі, ліриці й драмі — визначаються своєю специфікою. В епічних творах автобіографічного характеру образ автора розкривається найповніше. В ліриці, перейнятій суб’єктивними переживаннями, О.а. найчастіше втілюється у ліричному героєві та в суб’єктові лірики, у певному ліричному персонажеві, явно відмінному від самого поета (“Плач Еврідіки” Л.Первомайського, “Любов Нансена” Ліни Костенко, “Балада про відро” І.Драча, “А я у гай ходила” П.Тичини тощо).

Поняття образу автора давно відомо філологічній науці. Особлива багато уваги приділив його розкриттю В. В. Виноградов ще у 30-их роках XX ст. Багато хто звертався до цього поняття, проте до цих пір вичерпного визначення його немає.

Поняття образ автора висвітлюється при виявленні і вичленуванні інших понять, більш визначених і конкретних, – творець мовлення, суб'єкт розповіді. Вершиною цього сходження і виявляється образ автора. Творець мовлення - суб'єкт розповіді - образ автора - така ієрархічно розчленована схема допомагає збагнути суть поняття образу автора.

45. Формозміст літературного твору як єдність його структури.

Зміст і форма твору — два нерозривні його боки, які під час аналізу тільки Умовно вичленовуємо для глибшого зрозуміння його суті й своєрідності як цілості. «Коли форма є виразом змісту, — писав В. Бєлінський, — вона зв’язана з ним так щільно, що відокремити її від змісту — означає зруйнувати самий зміст; і навпаки: відокремити зміст від форми означає зруйнувати форму». Зміст не існує без форми, а форма без змісту.

Зміст художнього твору — відображена в художньому творі за допомогою словесних засобів об’єктивна дійсність на підставі її осмислення й інтерпретації митцем відповідно до його ідейно-естетичних, філософських, соціально-політичних і под. поглядів. Звичайно зміст твору багатоплановий і передбачає вміння читача належним чином витлумачити його.

Зміст твору визначається темою та ідеєю й розкривається у відповідній формі (у жанрі відповідного роду літератури, у задовільній сюжетно-композиційній та образній системах тощо).

.Під змістом розуміємо те, що сказано у творі. Складники змісту: тема, ідея, проблематика, конфлікт, фабула. Форма — це спосіб розкриття змісту. Складники форми: жанр, композиція (сюжет та позасюжетні елементи, а саме: заголовок, присвята, епіграф, портрет, пейзаж, інтер’єр, монологи, вставні етюди, авторські відступи), художня мова, віршування. Вибір тієї чи іншої форми твору залежить від його змісту.

46. Поняття про конфлікт. Колізія літературного твору.

Конфлікт у літературі - зіткнення, боротьба, на якому побудовано розвиток сюжету в художньому творі. Термін конфлікт близький до терміну колізія, вони нерідко взаємозамінюють одне одного. Оскільки поняття конфлікту має вузьке значення, тобто вживається, коли колізія набуває найбільш гострий і відкритий характер, то термін конфлікт зазвичай використовують стосовно до драматичних творів, де зіткнення героїв виступають з особливою очевидністю. Особливе значення конфлікт має в драматургії, де він є головною силою, пружиною, рушійною розвиток драматичної дії і основним засобом розкриття характерів. У виборі конфлікту, його осмисленні та вирішенні втілюється концепція драматурга, художня ідея п'єси. У конфлікті Арбеніна з товариством «лицедіїв" звучить "залізний вірш, облитий гіркотою і злістю», спрямований проти тих, хто перетворив своє життя в строкатий і галасливий, блискучий і порожній маскарад. Тільки приховавши свої обличчя масками, ці люди дозволяють собі бути такими, які вони насправді. Так у драмі відбивається позиція Лермонтова. У творах драматургії нерідко спостерігається поєднання «зовнішнього» конфлікту - боротьби героя з протистоять йому силами - з «внутрішнім» психологічнимконфліктом - боротьбою героя з самим собою, зі своїми помилками, слабкостями.

У драмі М. Ю. Лермонтова «Маскарад» можна виділити соціальний конфлікт. Це конфлікт героя і дворянського суспільства. І психологічний конфлікт, внутрішній, у свідомості героя.

Не можна ототожнювати художні конфлікти, на яких будуються твори драматургії з конфліктами, що існують в реальній дійсності.

Ідейний задум «Маскараду» був підказаний грою в карти. У світському Петербурзі це було помітним і характерним явищем. Література не могла пройти повз нього. В ідеї твору лежить проблема «високого зла», народженого діяльним прагненням до добра і щастя. Буря, яку виробляє Арбенін у світському колі, викриваючи містифікацію добра і благородства, виросте до розмірів бунту проти такого суспільного ладу («природного порядку»), при якому головну роль в житті грає низьке зло, замасковане «добром». Саме заголовок п'єси приховує в собі цей сенс. Сила Арбеніна полягає в тому, що він не тільки ходить без маски, але й зриває маски з інших. Ось чому слова його - «Перешкода рушена між добром і злом» - звучать так переможно: це перемога теоретичної, суспільно - філософської думки, що визначала все поведінка Арбеніна і вся відмінність його від інших персонажів. Тут - ідейний центр п'єси. ²

«Маскарад» - це соціально - психологічна романтична драма. Характеризується протиставленням героя навколишньому середовищу, умовністю навколишнього оточення, символікою. У драмі викриваються суспільні відносини і страждальців у цих умовах непересічна людина. Він прагне піти від панують у сучасному йому суспільстві умовностей, своєкорисливості і фальші, але в той же час сам заражений егоїстичними помислами і почуттями.

Лермонтов зневажав світське суспільство. Славилися в той час вечора, бали і маскаради в будинку Енгельгардта, відвідувалися не тільки столичної знаттю, а й членами царської родини на чолі з імператором. Картину моралі дворянського суспільства Лермонтов намалював і в «Маскарад». Примітно, що Лермонтов назвав маскарадомвсю п'єсу, а не тільки сцену, в якій зображується костюмований бал у Енгельгардта. Назва п'єси символічно: все життя дійових осіб постає перед нами як строкатий, стрімкий, повний інтриг і обманів, прихованих пороків і злочинів, зовні вишуканий і блискучий, але порожній і виснажливий маскарад. Тільки одягнувши маски на обличчя, її герої наважуються оголити свої таємні думки і почуття і, хоча б на час, стати самими собою. «Під маскою, - говорить Арбенін, - все чини рівні, у маски ні душі ні звань немає ... І якщо маскою риси утаени, то маску з почуттів знімають сміло».

Справжній, справжній маскарад настає у них після того, як з осіб скинуті маски. Лицемірство, удавання, заздрість, наклеп, інтриги - такі риси «нормального» стану, в якому ці люди перебувають у дійсному житті.

В образі Арбеніна відображені роздуми поета про сильні сторони свавільного героя, що кидає виклик усьому суспільству, і одночасно позначені його моральніслабкості.

Гегель пише, що в цих колізіях головним є те, що людина вступає в боротьбу з чим-то в собі і для себе моральним, істинним, святим, викликаючи на себе відплата з його боку. ³

Так «гордий розум» Арбеніна знемігся в конфлікті зі світлом і власними уявленнями, викликаними тієї ж порочної середовищем. Арбенін двоїстий. Він і жертва і злочинець. Автор і співчуває і засуджує його. І все-таки «високе» злодійство героя - індивідуаліста знижено до звичайного злочину, бо Арбенін не знає інших законів. Раз у житті Арбенін вчинив не «по - Арбенінскі» і жорстоко поплатився.

Арбенін тяжко страждає. Але причина його страждань - ті ж закони моралі, які він сам сповідав і яким слідував до того, як, зустрів Ніну, «знову воскрес для життя і добра». Але тепер ці закони звертаються проти нього, і він, бути може вперше, на самому собі відчув всю їх згубну силу.

У результаті Арбенін карає невинну дружину. Коли він дізнається про це, то виявляється не в силах винести перетворення з романтичної жертви і месника у пересічного вбивцю.

«Помилка» його залежить багато в чому від невіри в природні почуття, які властиві Ніні і які вона зберегла всупереч світському оточенню. Дитяча наївність, чистота, від душі йдуть, ніжність і любов, добре серце і світлий розум, чужий умовностей і розрахунків - все це утворює характер, що протистоїть Арбеніна і контрастний йому.Такий характер виступає мірою оцінки героя - індивідуаліста. Арбенін перетворюється з жертви на злочинця, а Ніна з злочинниці, в очах Арбеніна в безневинну жертву.

«Колізія - ситуація, яка в своєму понятті укладає своєрідне утруднення». ⁴

Так волею обставин та інтриги Арбенін підозрює Ніну в зраді. Стан дисгармонії породжує відносини, які не можуть існувати довго, вони потребують перетворення.Гегель пише, що колізія порушує гармонію і змушує єдиний в собі ідеал перейти в стан розладу та протилежності. ⁵ Через любовну колізію прояснюється подвійність Арбеніна. Це і перевірка Арбеніна. На чиєму він боці - чесноти чи зла.

Конфлікт поколінь захоплює сферу особистих відносин Арбеніна з Ніною. Цей конфлікт на кожному кроці Арбенін підкреслює: Ніна «занадто молода», він «серцем надто стара». Поглиблення і розширення конфлікту йде за рахунок минулого. У минулому в душі Арбеніна відбувся переворот - після його зустрічі з Ніною, і тепер у цьому, вирішується питання: наскільки міцний, стійкий, якісно незворотній цей переворот?

Казарін в цей переворот не вірить і торжествує: «Ти наш». Але між ними величезна дистанція - духовна, інтелектуальна.

Для Казаріна «Ти наш» - повернення до карткового столу, для Арбеніна - «колишнього немає і тіні» - пряма зречення від недавнього минулого і від тих моральних цінностей, які внесла в його життя Ніна. Життя втрачає для нього сенс. Минуле спокушає Арбеніна: чи витримає. Арбенін остаточно поринає у минуле - у «нестерпні, але солодкі дні», робить його своєю сьогоднішньою дійсністю: розриває короткий свій союз з Ніною.

«Дія передбачає обставини, що ведуть до колізій, до акції і реакції». ⁶

Реакція це трагічна розв'язка конфлікту. Арбенін повірив «суспільству», а не своїй дружині. Ніна вмирає. «Завидющий і злий» світло знищив його щастя з Арбеніна. Можна подумати, що Арбенін програв світла. Поєдинок гордого, незалежної людини, який міг сказати про себе: «нічим і нікому я не був в життя зобов'язаний» - закінчився поразкою:

Біжи, червоній, мерзенний чоловік,

Тебе, як і інших, до землі притиснув наше століття ...

Але Арбенін не біг, не здався, і поки сили зла не загасили в ньому розум, ніхто і ніщо не змогло поставити його на коліна.

Розв'язка внутрішнього душевного конфлікту наступає, коли Звездіч і Невідомий приходять в його будинок, щоб закінчити давно задуману помста. Не знадобилися ні шпаги, ні пістолети. Арбенін стоїть перед ними на колінах - не у дуельного бар'єру, а біля межі божевілля.

І цей гордий розум сьогодні знемігся!

Цими словами Невідомого немов би підводиться риска під нерівною боротьбою сильного, сміливого, але нескінченно самотньої людини, що не побажав «гнутися й схилятися» перед жорстокими законами століття.

Двічі в п'єсі повертається Арбенін до своїх несправджених мріям: перший раз у бесіді з Казаріним, другий - у поясненні з Ніною перед її смертю. У чому звинувачує він Ніну? «Бути може, я б встиг небесні мрії здійснити, предавшіся надії, і в серці б оживив все, що цвіло в ньому насамперед, - ти не хотіла, ти! »

Які мрії хотів здійснити Арбенін, знайшовши собі щастя і заспокоєння в любові до Ніни? Що це за натяки і «недомовленості»?

Ці арбенінскіе визнання не з'ясовані до кінця в п'єсі, їх зміст Лермонтов залишає нерозкритим. Важливо зрозуміти, що за цими «недомовленості» приховано не тільки глибоко особисте, інтимно - душевне, а й велике соціальне утримання, що трагедія Арбеніна містить в собі щось таке, що виходить за рамки його особистої долі.