Довідка

Літературна мова – це мова, оброблена майстрами слова, вченими, письмен­никами. Від діалектної мови вона відрізняється тим, що має певні кодифіковані (зафіксовані у словниках та підручниках) норми вимови, слововживання, граматичних форм, яких повинні дотримуватися мовці. Це своєрідний зразок, еталон правильного користування мовою.

Літературна мова існує в усній та писемній формах і характеризується стилістичним розмаїттям.

У сучасному мовленні однаково поширені обидві форми української літературної мови – усна й писемна. Обом їм однаково властиві лексичні й граматичні норми, проте кожна з них має специфічні особливості.

Усна форма літературної мови переважно обслуговує поточні потреби спілкування людей, безпосередньо пов’язаних між собою. Кількість учасників усного спілкування обмежена. Усне мовлення сприймається органами слуху, виражається за допомогою звуків. За походженням це первинна форма існування мови. Усне мовлення спонтанне, здебільшого непідготовлене, але воно більш виразне в емоційному відношенні, супроводжується інтонацією, жестами, мімікою. Воно переважно діалогічне: бесіда, діалог, публічна лекція, виступ, дискусія тощо.

Писемна форма літературної мови – це мовлення, зафіксоване на якомусь матеріалі за допомогою певних графічних знаків, що позначають звукові одиниці мовлення і сприймаються органами зору. Це – вторинна форма існування мови. Писемна форма літературної мови обслуговує потреби народу в галузі науки, культури, політики, господарства і права.

Писемне мовлення монологічне. У ньому використовуються переважно повні речення, а в усному (діалогічному) дуже поширені неповні речення. У писемному мовленні частіше використовуються складні речення, що викликано потребою офор­мити й повно розгорнути складну думку, а в усному спілкуванні переважають прості короткі речення, оскільки висловлене може доповнюватися мімікою, жестами.

Писемне мовлення лексично багатше, слова добираються вимогливо, з урахуванням літературної традиції, широко вживаються книжна, абстрактна лексика, терміни.

134. Проведіть лінгвістичне дослідження. Порівняйте лексику народної пісні XVIII ст. і сучасного вірша (У тексті народної пісні h (ять) читається як є; и – як і.). Які фонетичні й морфологічні риси характерні для сучасної літературної мови?

Зробіть висновок на основі порівняльного аналізу.

1. Закувала зозуленька

У садочку,

Похиливши головоньку

Икъ листочку:

Ой не буде садъ зимою

Зеленhти,

Только буде зъ-подть снhжечку

Листь чорніти!

А якть буде да лhтечко

Да й тепленьке,

Такъ и буде садовинка

Да й рясненька! (Нар. пісня).

2. Зеленим голосом сади

зовуть зозулю,

Зелений борщ збігає

на плиту,

Розплющив вітер очі на

цибулю,

Картопля дивиться у землю

золоту.

Початку золотий! Наш провесню

повернень!

Я думаю передчуттям весни,

Передчуттям очей щасливих.

Вони – це я. А я – то є вони (М.Вінграновський).

135. Прочитайте. Знайдіть у тексті і прокоментуйте особливості писемного та усного мовлення.