Колоритно-стильові різновиди мовлення

Крім функціональних стилів, в українській мові виділяються й інші стильові різновиди, основою класифікації яких є неоднакове експресивне забарвлення, харак­терне для того чи іншого мовлення. За допомогою такого забарвлення виявляються різне ставлення того, хто говорить, до висловлюваного, різний тон і колорит висловлюваної думки.

З цього погляду розрізняють такі експресивно забарвлені різновиди літературної мови: урочисто-офіційний, інтимно-ласкавий, ввічливий, фамільярний, жартівливий, сатиричний. Вони не збігаються з функціональними стилями, хоч можуть накладатися на них.

Урочистий різновид характеризується вживанням слів і словосполучень з піднесеним емоційним змістом, окличних речень. Урочисте забарвлення мови найчастіше виявляється в публіцистичному й ораторському стилях, іноді також у художньому й епістолярному.

Офіційне забарвлення властиве діловому і зрідка приватному листуванню, а іноді й усному розмовному мовленні. Воно створюється вживанням офіційних звертань (слів з офіційно-ділової мови, описових синтаксичних зворотів), а також тим, що в такому листуванні немає займенників першої і другої особи однини тощо.

Інтимно-ласкаве забарвлення досягається насамперед використанням слів із суфіксами пестливості та вживанням епітетів із пестливим значенням і простих синтаксичних конструкцій, властивих розмовному мовленні. Воно доречне у розмовно-побутовому, епістолярному і художньому мовленні для вираження інтимної близькості, симпатії і подібних почуттів.

Забарвлення ввічливості у мові досягається вживанням слів із значенням пошани до особи, якій адресується висловлювання, а фамільярний тон характеризується наявністю слів і словосполучень, які підкреслюють перебільшену невимушеність, надмірну розв’язність та безцеремонність у ставленні до своїх співрозмовників. Емоційне забарвлення ввічливості або фамільярності може виявлятися в епістолярному та розмовно-побутовому стилях літературної мови.

Жартівливий, або гумористичний, колорит надається мові вживанням слів у невідповідному до ситуації значенні, контрастно-комічними зіставленнями, перебільшенням якостей осіб і предметів, про які йдеться у висловлюванні, невідповідними змістові висловленої думки висновками та іншими подібними засобами. До такого емоційного забарвлення вдаються в художніх творах та в розмовно-побутовому мовленні.

Сатиричний емоційний тон найчастіше спостерігається в публіцистичному, ораторському і художньому мовленні, а іноді й у розмовному. Найголовнішим мовним засобом сатири є вживання слів, за допомогою яких виражається презирство і зневага до потворних вчинків, обурення ними, а також глузливі означення-епітети, порівняння, архаїзована лексика і синтаксичні конструкції, влучні дотепи тощо.

116.І. Прочитайте. Визначте за експресивним забарвленням колоритно-стильовий різновид мовлення кожного з уривків.

1. – Мамочко, як гарно! – скрикнув Павлусь.

– Що тобі, синку? – заклопотано вбігла мама з другої кімнати.

– Мамо! Ах який дощик теплесенький, сонечко, весна! (Дніпрова Чайка).

2. Атмосфера у хаті не дуже мирна:

Розкричалася мати, пішла у наступ.

Як сержант перед маршалом, тихо, смирно

І покірно стояла поблідла Настя.

– Таж тобі вісімнадцять!

Ти ще дитина,

І до хлопців тікать крадькома – це сором.

Ось візьму я у руки оцю лозину,

То, клянусь, не посидиш з ним поруч скоро... (І.Савич).

3. Піти лишень подивиться

До царя в палати,

Що там робиться.–

Приходжу:

Старшина пузата

Стоїть рядом; сопе, хропе,

Та понадувалась,

Як індики, і на двері

Косо поглядала.

Аж ось вони й одчинились.

Неначе з барлоги

Медвідь виліз, ледве, ледве

Переносить ноги;

Та одутий, аж посинів:

Похмілля прокляте

Його мучило. Як крикне

На самих пузатих –

Всі пузаті до одного

В землю провалились!.. (Т. Шевченко)

II. Знайдіть і випишіть із повісті І.С.Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» приклади колоритно-стильових різновидів мовлення.

Користуйтеся багатствами рідної мови!*

117. Прочитайте. Поясніть, що можуть означати подані слова. Введіть їх у речення. Зробіть орфоепічний аналіз виділених слів.

Відпускати, пускати, видавати, продавати. “Тепер я вашу зброю всю у закладі лишаю, а вас додому відпущу”, – читаємо ми в Лесі Українки й розуміємо, що йдеться тут про те, щоб пустити людей на волю, а не тримати їх у полоні. Ну, а як зрозуміти напис на коморі: “Відпуск товарів провадиться з 8 години ранку до 6 години вечора”? Це – явна калька з російського вислову отпуск товаров. По-українському треба написати: крам видається або видача краму.

Похідним іменником від дієслова відпускати є відпустка, а не відпуск, наприклад: “Треба брати відпустку на місяць і десь відпочити” (І.Ле).

Дієслово відпускати може означати ще “зменшувати тиск, послаблювати”: “Оце наївся, треба й очкур відпустити “ (Б.Грінченко); це ж дієслово й похідні від нього, зокрема іменник відпуск, трапляються в технічній термінології: відпускати болт, відпускати сталь, попускати гальмо, відпуск деталей (Російсько-український технічний словник).

Включати, умикати, виключати, вимикати, поставити, унести, пустити. “Треба включити електрику”; “Виключи струм”, – кажуть неправильно, забуваючи, що по-українському слід казати: умикнути (увімкнути), умикати електрику, вимикати струм. Від.цих дієслів походять і українські технічні терміни: умикач (по-російському включатель) і вимикач (по-російському выключатель). Аналогічно помилково кажуть: “Пропонується включити до порядку денного три питання”, – замість “поставити (або внести) до порядку денного”. Так само неправильно – “У роботу включили всі існуючі агрегати”, – замість “пустили всі наявні агрегати”.

Залицятися, упадати, доглядати, ходити. Для українських дієслів залицятися (до когось), упадати (біля когось), доглядати (когось), ходити (коло когось) є російські відповідники ухаживать, смотреть, присматривать. Однак російське дієслово ухаживать може бути відповідником до кожного з наведених українських дієслів, зате не кожне з них відповідає російському ухаживать. Якщо, приміром, цілком природно по-українському звучать фрази: “Ні, ти насамперед скажи, що то за дівчина була, до котрої ти тут залицявся.” (І.Франко), – або “Чоловіка стрінула... як ластівка, впадала й покірно лащилася до нього...” (І.Ле), – то ніяк не можна сказати: “Хворий був у тяжкому стані, й тому коло нього треба було ввесь час упадати”.

Дієслова залицятись, упадати належать до семантичної групи, об’єднаної поняттям кохання чи симпатії. А коли йдеться про догляд дитини, людини, що опинилася в безпорадному стані, або хворого, там треба вживати дієслів доглядати, ходити: “А Оришка – стара вже, нездужала, – тільки й того, що доглядає дитину...” (Панас Мирний); “Стара циганка взяла Остапа під свою опіку. Вона ходила коло нього, варила йому зілля” (М.Коцюбинський). Забуваючи про ці слова, в українській мові дехто зрідка вдається до російського ухаживать, нашвидку переробивши його на український кшталт: “Мати вже два тижні хворіє, і, крім мене, нема кому за нею вхажувати”, – замість правильного “нема кому доглядати її” або “нема кому ходити коло неї”.