14.2. Джерела правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Поняття джерела (форми) права включає два взаємо­пов’язаних аспекти. Це: а) зовнішня форма юридичного буття норм права; б) спосіб надання нормі (правилу пове­дінки) юридичної обов’язковості, тобто спосіб вираження державної волі.

Специфіка джерел правового регулювання ЗЕД визна­чається одночасним підпорядкуванням зовнішньоекономіч­них відносин двом відносно самостійним, але взаємопов’я­заним системам права: національному (українському) пра­ву та міжнародному праву. Відповідно, систему джерел правового регулювання ЗЕД утворюють як національно-правові, так і міжнародно-правові форми.

Залежно від способу вираження (формування) права традиційно виділяють такі основні види джерел права:

1) нормативно-правовий акт;

2) правовий звичай;

3) нормативний договір;

4) судовий прецедент.

Нормативно-правові акти (на чолі з законами) відігра­ють провідну роль у системі джерел правового регулювання ЗЕД. Господарсько-правова природа зовнішньоекономічних відносин вимагає їх регулювання шляхом комплексного за­стосування публічно-правових та приватно-правових інстру­ментів. З цим пов’язане явище регулювання ЗЕД норматив­но-правовими актами, що належать до різних галузей пра­ва. Здійснення ЗЕД за межами України підлягає регулюванню також законами відповідних держав.

Правовий звичай являє собою санкціоноване державою правило поведінки, що склалося в суспільстві в результаті його багаторазового і тривалого застосування. Звичай є важливим джерелом правового регулювання ЗЕД, пере­дусім, у сферах міжнародної торгівлі, міжнародного тор­говельного мореплавства та міжнародних грошових розра­хунків. Суттєва роль звичаю в регулюванні ЗЕД прямо виз­нається законодавством України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», суб’єкти ЗЕД при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України. Згідно з ст. 4 ст. 28 Закону України від 24 лютого 1994 року «Про міжнародний комерційний арбітраж», в усіх випадках третейський суд приймає рішення згідно з умовами угоди і з врахуванням торгових звичаїв, що стосуються даної угоди.

Нормативний договір – це угода двох або декількох суб’єктів, яка встановлює загальні правила поведінки на майбутній (невизначений) час для невизначеного (неперсоніфікованого, крім тих, що беруть участь у його укладенні) кола суб’єктів. Нормативний договір як джерело права може належати до сфер внутрішньодержавного та міждер­жавного регулювання господарських (зовнішньоекономі­чних) відносин. Відтак у теорії нормативного договору роз­різняють: а) внутрішньодержавні нормативні договори; б) міждержавні (міжнародні) нормативні договори.

Судовий прецедент офіційно не є джерелом правового регулювання ЗЕД. Водночас для тлумачення правових норм у процесі їх застосування судова та арбітражна прак­тика (практика міжнародного комерційного арбітражу) має велике значення. Це значення зростає у зв’язку з поширен­ням на Україну юрисдикції Європейського суду з прав лю­дини (у зв’язку з ратифікацією Конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції) та Міжнародного центру по вирішенню інвестиційних спорів (ICSID) (у зв’яз­ку з ратифікацією Вашингтонської конвенції 1965 року про вирішення інвестиційних спорів між державами та інозем­ними особами), а також з огляду на процес прийняття Україною acquis communautaire, одним з джерел якої є рішен­ня Європейського суду.