5.2. Порядок проведення внутрішньої легалізації підприємницької діяльності

Внутрішня легалізація проявляється у ініціативній стадії (рішення про провадження відповідної діяльності, вибір виду діяльності, збір інформації), проходить через організаційну (накопичення капіталу, підбір персоналу (найманих працівників), підготовка документів тощо) і закінчується формалізацією. До внутрішньої легалізації відносяться такі правочини як визначення організаційно-правової форми суб’єкта підприємництва, виду його діяльності, місцерозташування, структури, керівних органів та їх повноважень, правового положення власника та засновників, а при створенні структурних підрозділів – їх правове положення. Це знаходить своє закріплення в засновницькому договорі, статуті, наказах власника тощо. Внутрішня легалізація є передумовою зовнішньої легалізації, визначає її вид, порядок, схему.

5.3. Порядок проведення зовнішньої легалізації підприємницької діяльності

Зовнішня легалізація починається процедурою державної реєстрації підприємця, після якої слідує статистична, дозвільна, податкова, банківська, пенсійна, страхова, пожежна, санітарна тощо. Після цього в рамках зовнішньої легалізації йде спеціальна – ліцензування, сертифікація, квотування, акредитація та інше.

Порядок проведення зовнішньої легалізації регулюються Законами України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 року, «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06 вересня 2005 року, «Про кооперацію» від 10 червня 2003 року, «Про кредитні спілки» від 20 грудня 2001 року, «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року, «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01 липня 2000 року.

5.4. Ліцензування: поняття та правова регламентація

Регулюванню питань ліцензування присвячений Закон України від 01 червня 2000 року «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», який визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб’єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України чи уповноваженим ним органом не можуть здійснюватись ряд видів діяльності. Свого часу налічувалося більше тисячі видів діяльності, що підлягали ліцензуванню. Цей перелік в залежності від економічних чи політичних чинників поки що не стабілізувався. На нього впливають з однієї сторони необхідність залучення коштів в державний бюджет, а з другої – дерегулювати підприємництво.

Ліцензування є одним з видів зовнішньої перманентної легалізації діяльності підприємця. Вона визначається законом, який дає перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню (ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»). Цей перелік є виключним і не може бути розширений іншими нормативними актами. Передумовою ліцензування певної діяльності для підприємця-юридичної особи є вказівка на цей вид діяльності в його засновницьких документах. З моменту одержання ліцензії на вказаний в законі та визначений в засновницьких документах вид діяльності і виникає відповідний елемент спеціальної правосуб’єктності. До тих пір, поки в установленому законом порядку ліцензія не буде одержана, підприємець не вправі займатися відповідним видом діяльності.

Для державних органів, що уповноважені проводити ліцензування, зроблене в належній формі звернення підприємця за одержанням ліцензії є обов’язковим. Без достатніх підстав та мотивації вони не вправі відмовити у видачі ліцензії.

Виходячи із сказаного, ліцензування розглядається як процедура одержання дозволів на здійснення встановленого чинним законодавством виду діяльності та процедура розгляду звернень до спеціальних державних органів підприємців за одержанням дозволів їх видачі.

Офіційне тлумачення поняття ліцензування дано в ст. 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Ліцензуванням визнається видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Термін ліцензія згідно з законодавством означає – документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку у разі його встановлення Кабінетом Міністрів України за умови виконання ліцензійних умов.

Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є центральний орган виконавчої влади, здійснюється на всій території України. Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є місцевий орган виконавчої влади або спеціально уповноважений виконавчий орган рад, здійснюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Для кожної філії, кожного відокремленого підрозділу ліцензіата, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ним ліцензії, орган ліцензування видає ліцензіату засвідчені ним копії ліцензії, які реєструються в журналі обліку заяв та виданих ліцензій. Засвідчена органом ліцензування копія ліцензії є документом, що підтверджує право філії або іншого структурного підрозділу ліцензіата на провадження певного виду господарської діяльності на підставі отриманої ліцензії.

Підставами для переоформлення ліцензії є:

– зміна найменування юридичної особи (якщо зміна найменування не пов’язана з реорганізацією юридичної особи) або прізвища, ім’я, по батькові фізичної особи-суб’єкта підприємницької діяльності;

– зміна місцезнаходження юридичної особи або місця проживання фізичної особи-суб’єкта підприємницької діяльності;

– зміни, пов’язані з провадженням ліцензіатом певного виду господарської діяльності, передбачені ч. 3 ст. 9 Закону.

Ліцензування підприємницької діяльності спрямовано на захист життя та здоров’я людини, здорового довкілля, забезпечення економічних інтересів держави, формування дохідної частини державного бюджету, захист внутрішнього споживача від недоброякісних продуктів. Загальні підходи до ліцензування підприємницької діяльності визначаються в тому, що такій легалізації підлягає лише діяльність яка:

– становить небезпеку для життя та здоров’я людини;

– становить небезпеку для довкілля;

– загрожує інтересам самої держави.