39.Механізм управління конфліктом.

Способи попередження конфлікту.

Найпоширенішими засобами вирішення конфлікту є:

— усунення причин конфлікту, подолання образу «ворога», що склався у конфліктуючих сторін;

— зміна вимог однієї зі сторін, коли опонент іде на певні поступки. Інколи обидві сторони погоджуються на компроміс у зв´язку з виснаженням ресурсів, втручанням третьої сторони;

— боротьба, яка передбачає перемогу однієї зі сторін;

— консенсус, який є згодою значної більшості учасників конфлікту щодо його головних питань. Консенсус може бути основним (відображує ступінь єдності цілей та цінностей), процедурним (встановлює правила дій), на рівні відношення до політики, влади, керівництва. Часто конфліктуючі сторони різко обмежують можливості вирішення конфлікту шляхом консенсусу.

Міжособистісні стилі вирішення конфліктів.

п’ять основних способів розв’язання міжособистісних конфліктів.

1. Запобігання, відхилення (слабка напористість поєднуєтеся з низькою кооперативністю). При виборі цієї стратегії дії спрямовані на те, щоб вийти із ситуації не поступаючись, але й не наполягаючи на своєму, утримуючись від вступу в суперечки й дискусії, від висловлень своєї позиції, переводячи розмову у відповідь на пред’явлені вимоги або обвинувачення в інше руслр, на іншу тему. Така стратегія передбачає також тенденцію не брати на себе відповідальність за рішення проблем, не бачити спірних питань, не надавати значення розбіжностям, заперечувати наявність конфлікту, уважати його марним. Важливо не потрапляти в ситуації, які провокують конфлікт.

2. Примус (протиборство) — висока напористість поєднується з низькою кооперативністю. При даній стратегії дії спрямовані на те, щоб наполягти на своєму шляхом відкритої боротьби за свої інтереси, застосування влади, примусу. Протиборство припускає сприйняття ситуації як перемоги або поразки, заняття твердої позиції й прояв непримиренного антагонізму у випадку опору партнера. Змусити прийняти свою точку зору за всяку ціну.

3. Згладжування (поступливість) — слабка напористість поєднується з високою кооперативністю. Дії, які вживають при такій стратегії, спрямовані на збереження або відновлення добрих відносин, на забезпечення задоволення іншого шляхом згладжування розбіжностей, бажанням заради цього поступитися, нехтуючи своїми інтересами. Ця стратегія передбачає прагнення підтримувати іншого, не зачіпати його почуттів, ураховувати його аргументи.

4. Компроміс, співробітництво (висока напористість поєднується з високою кооперативністю). Тут дії спрямовані на пошук рішення, що повністю задовольняє як свої інтереси, так і побажання іншого в ході відкритого й відвертого обміну думками про проблему. Дії спрямовані на те, щоб урегулювати розбіжності, уступаючи в чомусь в обмін на поступки іншої сторони, на пошук і вироблення в ході переговорів рішень, що влаштовують обидві сторони, при яких ніхто особливо не втрачає, але й не виграє.

На думку фахівців в області керування, вибір стратегії компромісу — оптимальний шлях до ліквідації протиріч. Завдяки співробітництву можуть бути досягнуті найбільш ефективні, стійкі й надійні результати.

5. Розв’язання проблеми. Передбачає визнання розходження в думках і готовність ознайомитися з іншими точками зору, щоб зрозуміти причини конфлікту й знайти курс дій, прийнятний для всіх сторін. Той, хто користується даним стилем, не намагається домогтися своєї мети за рахунок інших, а скоріше шукає найкращий варіант розв’язання конфліктної ситуації.

Структурні методи вирішення конфліктів

Підтримка та зміцнення співпраці, відносин взаємовиручки є центральною проблемою всієї тактики попередження конфлікту. її рішення має комплексний характер і включає такі методи:

1. Метод згоди - припускає проведення заходів, спрямованих на залучення потенційних учасників конфлікту до загальної справи, під час здійснення якої у можливих супротивників з'являються загальні інтереси, вони краще пізнають один одного, звикають співпрацювати, спільно вирішувати проблеми, що виникають.

2. Метод доброзичливості, або симпатії — розвиває здібності до співчуття товаришам по роботі, партнерам, готовності надати їм практичну допомогу, зрозуміти їхній внутрішній стан. Цей метод дозволяє виключити із взаємин невмотивовану ворожість та агресивність. Використання цього методу надто важливе в кризових ситуаціях, коли вираження співчуття та широка й оперативна інформація про перебіг подій набувають особливо важливого значення.

3. Метод збереження репутації партнера. При виникненні будь-яких розбіжностей найважливішим методом попередження негативного розвитку подій є визнання гідності партнера, вираження належної пошани до його особи. Визнаючи гідність і авторитет опонента, ми тим самим стимулюємо відповідне ставлення партнера до нашої гідності й авторитету. Цей метод використовується не лише з метою попередження конфлікту, а й при будь-яких формах міжосо-бистісного спілкування.

4. Метод взаємного доповнення. Він припускає спиратися на такі здібності одних членів колективу, яких бракує в інших. Так, люди творчі нерідко не схильні до монотонної, рутинної роботи. Проте для успіху справи потрібні ті й інші. Метод взаємного доповнення особливо важливий при формуванні робочих груп, які в цьому випадку виявляються міцними та неконфліктними. Урахування й уміле використання не лише позитивних, а й негативних людей, які тісно пов'язані один з одним, допомагають укріпити взаємну довіру і пошану людей, їхню співпрацю, а отже, допомагають уникнути конфліктів.

5. Метод недопущення дискримінації людей вимагає виключення акцентування переваги одного над іншим, а ще краще - будь-яких відмінностей між ними. З цією метою в практиці управління, особливо в японських фірмах, часто використовуються елементи зрівняльного матеріального заохочення працюючих у фірмі. З позиції профілактики конфліктів зрівняльний метод розподілу має безперечні переваги і дозволяє уникнути заздрощів, здатних спровокувати конфлікт. Цінність саме цього правила підкреслюється старим японським прислів'ям: "Навіть якщо ви працюєте краще за інших, не поводьтеся як переможець".

6. Метод психологічного заохочення. Він базується на тому, що настрої людей, їхні почуття піддаються регулюванню, потребують певної підтримки. Для цього практика виробила багато способів, таких як ювілеї, презентації, різні форми проведення сумісного відпочинку. Ці та подібні до них заходи знімають психологічну напругу, сприяють емоційній розрядці, викликають почуття взаємної симпатії і, таким чином, створюють морально-психологічну атмосферу в організації, що сприяє профілактиці виникнення конфліктів.