29.Сутність та зміст управління соціальними процесами.

групове, розглянуте як конформне поводження члена девіантної групи стосовно її субкультури

Первинне і вторинне відхилення. Під первинним відхиленням мається на увазі поведінку, що відхиляється особистості, яке в цілому відповідає культурним нормам, прийнятим у суспільстві. Вторинним відхилення називають відхилення від існуючих у групі норм, що соціально визначається як девіантна.

Культурно схвалювані відхилення. Отклоняющееся поведінка завжди оцінюється з погляду культури, прийнятої в даному суспільстві:

• сверхінтеллектуальность.

• Сверхмотівація.

• Великі досягнення - це не тільки яскраво виражений талант і бажання, але і їхній прояв у визначеному місці і в певний час.

Культурно засуджувані відхилення. Більшість товариств підтримує і винагороджує соціальні відхилення, що виявляються у формі екстраординарних досягнень і активності, спрямованої на розвиток загальноприйнятих цінностей культури.

2.Поняття девіантна поведінка.

Девіантна поведінка — поведінка, що відхиляється від прийнятих у суспільстві ціннісно-нормативних стандартів. Наприкінці XIX і початку XX століття були поширені біологічні і психологічні трактування причин девіації. Італійський лікар Цезаре Ломброзо вважав, що існує прямий зв'язок між злочинною поведінкою і біологічними особливостями людини. Особливе значення він додавав рисам обличчя. Американський лікар і психолог Вільям Шелдон підкреслював важливість будови тіла. Прихильники психологічного трактування пов'язували девіацію з психологічними рисами (нестійкістю психіки, порушенням психологічної рівноваги і т. п.).

Розгорнуте соціологічне пояснення девіації вперше дав Б. Дюркгейм. Він пропонує теорію аномії, яка розкриває значення соціальних і культурних факторів. За Дюркгеймом, основною причиною девіацій є аномія, буквально, "відсутність регуляції", "безнормність". По суті аномія — це стан дезорганізації суспільства, коли цінності; норми, соціальні зв'язки або відсутні, або стають хиткими і суперечливими.

Усе, що порушує стабільність, приводить до неоднорідності, нестійкості соціальних зв'язків, руйнування колективної свідомості (криза, змішання соціальних груп, міграція і т. п.), породжує порушення суспільного порядку, дезорганізує людей, і в результаті з'являються різні види девіацій.

Поняття девіації у соціологічну систему ввів французький соціолог Еміль Дюркгейм, вивчаючи такий вид девіантної поведінки, як самогубство. Проявами цього типу поведінки є правопорушення, злочини, наркоманія, проституція, алкоголізм тощо.

Е. Дюркгейм вважає девіацію настільки ж природною, як і конформізм. Більш того, відхилення від норм несе не тільки негативний, але і позитивне начало. Девіація підтверджує роль норм, цінностей, дає більш повне уявлення про різноманіття норм. Реакція суспільства, соціальних груп на девіантну поведінку уточнює межі соціальних норм, зміцнює і забезпечує соціальну єдність. І, нарешті, девіація сприяє соціальній зміні, розкриває альтернативу існуючому, веде до удосконалювання соціальних норм.

3.Причини виникнення девіантної поведінки серед молоді.

Девіантна поведінка має складну природу, обумовлену найрізноманітнішими чинниками, що перебувають в складній взаємодії та взаємовпливі.

Факторами ризику девіантної поведінки дітей та молоді в умовах сьогодення є цілий ряд причин. Серед них :

Соціально-економічні: зниження життєвого рівня населення; майнове розшарування суспільства;

обмеження можливостей соціально схвалених способів заробітку; безробіття;доступність алкоголю та тютюну.

Соціально-педагогічні:криза інституту сім'ї;зростання кількості сімей з конфліктним та асоціальним стилем виховання;проблеми, пов'язані з навчанням;конфлікти з вчителями;низький соціальний статус підлітка в учнівському колективі;слабка система позашкільної зайнятості дітей та молоді.

Соціально-культурні:зниження морально-етичного рівня населення; поширення кримінальної субкультури;

руйнація духовних цінностей;наростання неформальних молодіжних об'єднань в яких домінує культ сили;

пропаганда ЗМІ західних стереотипів поведінки.

Психологічні: акцентуації характеру;реакція емансипації;реакція групування;потяг до самоствердеження;задоволення почуття цікавості;бажання виглядати дорослим;

потреба змінити психічний стан в стресовій ситуації; інфантилізм;підвищений рівень тривожності.

Біологічні: порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму;вроджені психопатії; мінімальні мозкові дисфункції внаслідок органічного враження головного мозку; наслідки спадковості; вплив природного середовища.

4.Профілактика девіантної поведінки молоді в сучасному українському суспільстві.

Методика профілактики девіантної поведінки серед молоді - це сукупність методів попередження і недопущення у молоді відхилень від соціально позитивної поведінки. Найбільш ефективно цей вид діяльності проводиться за допомогою клінічної юридичної освіти. Цей комплекс ввібрав у себе систему прийомів, способів, підходів, за допомогою яких студенти вищих навчальних закладів проводять заняття у інших навчальних закладах (школах, коледжах, інститутах, університетах, академіях), виховних і виправно-трудових установах. Данні заняття спрямовані на засвоєння молоддю інституцій правової системи, що в свою чергу буде забезпечувати злам її негативних поглядів, інтересів, сприятиме і оптимізації світогляду. Згідно з цим напрямком студенти-юристи можуть брати в роботу справи, що представляють "суспільний інтерес" і дозвіл яких може викликати соціальну зміну або сприяти прийняттю прогресивного суспільного законодавства. Відповідно до цієї думки, студенти і викладачі права мають інтелектуальну волю для участі в справах, що мають соціальну забарвленість, навіть, якщо приватні практичні юристи не можуть дозволити собі цього, унаслідок необхідності заробляти гроші. Ця мета викликає багато протиріч в усьому світі. Багато представників юридичної професії і громадськості вбачають у цьому необґрунтоване втручання з боку університетів, що повинне бути вище політики. Особливо вони незадоволені, коли університетська клініка займається суспільне корисною роботою на кошти, що утворяться від збору податків державою.2.Історія руху Street law розпочалася із 70-х років у Вашингтоні, коли група студентів університету Джорджтаун (серед яких був також Ед О'Браєн, який у даний час є головою організації Street law) разом зі своїм професором вирішили проводити лекції з основ права для школярів із бідних районів міста, а також для осіб, які відбувають покарання у в'язницях і виправних колоніях для2 Всеукраїнський науково-практичний семінар - тренінг „Зміст і методи освітнього процесу в юридичній клініці - 2002 - стор. 5,6.неповнолітніх. Незабаром ця ідея розповсюдилася на території всієї країни. У даний час програми Street law діють в більш ніж 40 американських університетах і є найбільш поширеною формою клінічного навчання, без якої не обходиться жодна правова школа у цій країні.Основною групою адресатів Street law до цих пір були старшокласники, але існують також різновиди програми, направлені на різноманітне і широке коло осіб, як наприклад, учні молодших класів, студенти неюридичних факультетів, юнаки і дівчата, котрі перебувають у виховних і виправних закладах, ув'язнені і т.п.У 80-х роках Street law поширилося також в Південно-Африканській Республіці. Основоположником цього руху в ПАР був професор університету в Дурбані, в провінції Натал, Дейвід Маквойд Мейсон. В Південно-Африканській Республіці університетські програми Street law застосовувалися для навчання так званих „paralegals" -осіб, які походять з бідних прошарків суспільства і не мають юридичної освіти; їх завданням була допомога сусідам і родичам консультаціями в розв'язанні нескладних юридичних проблем (як отримати допомогу по безробіттю, як укласти договір найму, які правила спадкоємства тощо).. Сьогодні „Практичне право" презентоване командою авторів і кваліфікованих фахівців - тренерів, які мають відповідні міжнародні сертифікати і запроваджують програму в Україні. 1."Практичне право" передбачає базу уроків, на яких застосовуються численні технології, педагогічні прийоми.