20.Соціальна мобільність в Україні та в країнах Європейського Союзу: порівняльний аналіз.

Поняття соціальна мобільність.

Соціальна мобільність(лат. mobile — рух, рухливість) — це перехід людей з одних соціальних груп і верств в інші.

Основоположником теорії соціальної мобільності прийнято вважати П. Сорокіна. Під соціальною мобільністю учений розуміє будь-який перехід індивіда або соціального об'єкта з однієї соціальної позиції у соціальному просторі в іншу [9]. Соціальний простір за Сорокіним (під поняттям "соціальний простір" розуміється насамперед соціальна структура суспільства), має два основних класи координат — горизонтальний (наприклад, соціальні групи католиків, демократів, промисловців) і вертикальний (наприклад, єпископ — парафіянин, партійний лідер - рядовий член партії, управлінець — робітник), які є параметрами соціального простору. Тому існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна й вертикальна. Просування соціальний суб'єкт може здійснювати як у межах одного, так і другого параметру, а тому існують дві основні форми соціальної мобільності — горизонтальна і вертикальна. Під горизонтальною соціальною мобільністю мається на увазі перехід індивіда (соціального об'єкта) з однієї соціальної групи в іншу, розташовану на тому самому рівні (наприклад, з одного громадянства в інше, з однієї родини в іншу, з однієї організації в іншу й т.д.). Під вертикальною соціальною мобільністю маються на увазі відносини, що виникають при переміщенні індивіда (соціального суб'єкта) з одного соціального прошарку в інший. Залежно від напрямку переміщення існує, згідно П. Сорокіну, два типи вертикальної мобільності: висхідна й спадна, у сучасній термінології відповідно соціальне сходження і соціальна деградація. Висхідні й спадні течії існують удвох формах: проникнення індивіда з нижнього шару в більш високий або створення індивідами нової групи й проникнення всієї групи в більш високий соціальний прошарок (наприклад, більшовики в Росії), і навпаки. 

Соціальна мобільність в Україні.

Умови та інструменти запуску соціального ліфта в Україні

Поняття соціального ліфта базується на понятті соціальної мобільності, тобто зміни місцезнаходження окремої людини в суспільстві, зміни його соціального статусу. А відповідно цьому, це є суто соціологічна категорія.

Переміщення людини наверх по вертикальній соціальній мобільності тобто зміна його соціального статусу у соціальній структурі на вищий – визначено як «соціальний ліфт» (автор терміну американський вчений з Гарварду Питирим Сорокін, Pitirim Sorokin).

В сучасній Україні можна виділити три види соціальних статусів конкретної особи, які відіграють основну роль у суспільному житті країни:

Політичний – місце людини в інститутах влади, у політичній партії, громадській організації, доступ до влади.

Економічний – кількість майна у людини, розмір її доходів чи заробітної плати, доступ до ресурсів.

Професійний – посада людини на підприємстві, престиж обраної роботи, професіоналізм, доступ до керівних ланок підприємства.

Кожний вид соціального статусу має свою вертикальну стратифікацію. Під стратифікацією (лат. Stratum – шар) розуміється поділ суспільства на вертикально розташовані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо.

Стратифікація політичного статусу в основному складається

- в інститутах влади: з впливу на прийняття політичних рішень і, відповідно, рейтингу державного органу влади (Верховна Рада, Кабінет Міністрів України, Секретаріат Президента України, силові структури, міністерства відомства, регіональні органи влади), з категорій і рангів посад державних службовців;

- у політичній партії: з можливостей і впливу на владу й суспільство, на політичне життя країни (рейтингу партії), місця у партійній ієрархії (партійна еліта, функціонери середньої ланки, рядові члени);

- в громадських організаціях: з її видів (фахові, благодійні, релігійні і т.п.) і, відповідно, по взаємодії з владою і впливу на суспільство, її значущості і рейтингу, місця у громадській ієрархії (керівництво, функціонери середньої ланки, активісти і волонтери);

- у доступу до влади: з сімейственості, кумівства, особистих зв’язків з владними посадовими особами.

Стратифікація професійного статусу складається із семи стратів:

- вищий клас професіоналів, адміністраторів;

- технічні спеціалісти середнього класу;

- комерційний клас;

- дрібна буржуазія;

- техніки й робітники, які здійснюють керівні функції;

- кваліфіковані робітники;

- некваліфіковані робітники.

Пересування людини наверх по вказаних стратах, і є соціальний ліфт.

В Україні для представників малозабезпечених верств, навіть для тих, хто має високий рівень освіти, професійної підготовки і соціальної активності використання цих ліфтів є надзвичайно важкою проблемою.

По-перше, тенденцією розвитку системи вищої освіти в Україні є збільшення питомої ваги в ній платної освіти. Особливо велика питома вага платної освіти була на найбільш престижних спеціальностях (юридичним, економічним тощо). Наростання тенденції платності різко зменшує можливості одного з головних каналів соціальної мобільності, яка в сучасних умовах України спрямована не лише на перехід до вищої страти, але й на те, щоб вирватися із вимушеного перебування в маргінальному прошарку.

По-друге, служба в армії, особливо входження в офіцерський корпус, що раніше було доступно всім, при умові наявності відповідних воїнських якостей, перестала бути надійним засобом соціальної мобільності. Це пояснюється важким матеріальним становищем військових та їх сімей, вкрай негативним впливом, військової служби на здоров'я, невпевненостю в завтрашньому дні, незадоволенням соціальними процесами, що відбуваються в армії. Внаслідок цього майже кожен п'ятий молодий офіцер покидає армію, сподіваючись, що за її межами він має можливість набути більш значущого соціального статусу.

По-третє, що стосується підтримки сім'ї, то лише небагато хто може розраховувати на її дійову допомогу в подоланні маргінального статусу. Адже понад 17 млн. громадян України позбавлені сьогодні мінімуму матеріальних і духовних благ. Незважаючи на це, саме сім'я, мобілізуючи всі свої ресурси, залишається найбільш надійним інститутом, що забезпечує і шлях "до гори", і утримує від скочування до соціального дна.

Справа погіршується ще й тим, що існуюча поки що в Україні система використання молодіжного "людського капіталу" веде до того, що починається формування механізму відтворення неомаргінальності.

Таким чином, соціальна мобільність має першочергове значення для маргінальних верств у їх прагненні подолати свою маргінальність. В Україні в процесі соціальних трансформацій фактично перестали діяти основні ланки механізму соціальної мобільності. Внаслідок цього в маргінали попали не ті, хто не витримав тестування, а працівники цілих галузей, як правило, високого науково-технічного рівня, що не "вписувалися" в нові вимоги до суспільного розподілу праці. Ці неомаргінали складають 40% трудового потенціалу України. Їх доля є однією з найбільш гострих соціальних проблем. Вирішена вона може бути лише шляхом економічного розвитку, який забезпечить використання освітнього, професійного і особистісного потенціалу цих верств.

Гострою соціальною проблемою залишається значне падіння статусу багатьох масових інтелектуальних професій (учителі, лікарі, інженери), інтелектуальної праці в цілому, включаючи наукову діяльність. Відомо, що в країнах Заходу ці професійні групи входять у середній клас, а професура відноситься до соціальної еліти. В Україні, приміром, зарплата викладача ще дуже низька. Це змушує багатьох людей висококваліфікованої розумової пращ відмовлятися від спеціальності і займатися діяльністю, яка не вимагає високого рівня освіти. Актуальною залишається проблема "витоку мозків": багато фахівців шукають застосування своїм силам за кордоном.

Важке становище зберігається в найменш захищених груп населення, так званих "групах соціального ризику". До них відносяться багатодітні сім'ї, інваліди, пенсіонери, безробітні.

Отже, соціальна сфера сьогодні характеризується набором гострих соціальних проблем і глибокі позитивні зрушення в даній сфері - завдання довгострокової перспективи.

Але разом з тим очевидно, що досягнення чи прорахунки саме в цій галузі багато в чому вирішать долю реформ в Україні. Тому вже зараз соціальна політика стає пріоритетною в діяльності держави. Здійснюючи поточну соціальну політику, важливо не випустити з уваги магістральний напрям соціальних змін. Сьогодні в рамках соціальної структури в нас переплелися три групи відносин, що належать до різних цивілізаційних типів: традиційного, індустріального і постіндустріального. Труднощі прориву в постіндустріальну епоху пов'язані з зіткненням інтересів різних соціальних груп, які тяжіють до кожного з цих типів відносин. Перехід на новий рівень розвитку стане можливим, якщо зміцняться і займуть лідируюче становище в суспільстві групи, зв'язані не з торгово-розподільними відносинами, а безпосередньо з матеріальним і духовним виробництвом і орієнтовані на максимально передові досягнення.

Соціальна мобільність в країнах Європейського Союзу.

Порівняльний аналіз соціальної мобільності в Україні та в країнах Європейського Союзу: порівняльний аналіз.